У сучасних умовах існує дві школи соціологи права: європейська та американська. У розвитку європейської соціологічної юриспруденції значну роль відіграв австрійський юрист Євгеній Ерліх. Його концепція права дуже ускладнена і суперечлива. Критикуючи юриспруденцію за те, що вся складна соціальна реальність розглядається через призму судової практики, а це веде до неточної картини дійсності, де правова галузь суспільного життя ширше, аніж судове поле. Вихідні джерела права, його розвитку і суті варто шукати в суспільстві, що є сукупністю різних об'єднань, сімей, общин, торгових об'єднань тощо завершуючи державою. Така суть соціальної обумовленості права. Тоді ж Євгеній Ерліх проводить досить чітку межу між правовою галуззю, правопорядком і іншими сферами соціального життя, мораллю, релігією тощо, підкреслюючи, що держава будує свою діяльність не тільки на правових нормах. У суспільстві відбувається спонтанний процес правотворчості, і що «живе право» на відміну «теоретичного права» і є предмет соціології права. Методом вивчення права має стати безпосереднє спостереження конкретних правових явищ, юридично значуща поведінка людей та їх «спілок». Важливе значення має документальне дослідження — аналіз різних договорів (земельної аренди, іпотечних, шлюбних), статусів торгових компаній, заповідань тощо. Опити населення Буковини, проведені Євгенієм Ерліхом, дали підстави твердити, що тут реально діє приблизно лише третина статей австрійського громадянського кодексу.
Значний вклад в розробку європейської школи соціології права вніс відомий представник соціальної антропології Броніслав Малиновський. Досліджуючи питання економіки, сімейного життя, родинних відносин, індивідуальної психології населення Меланезії (острова Тробріаш, Нова Гвінея та ін.), а також первісної культури, права, релігії, етики, мови тощо намагається створити струнку концепцію права. Особливе місце в історії соціології права займає французький соціолог Жорж (Георгій) Гурвич. Теоретико-соціологічні погляди Жоржа Гурвича сформувались у результаті критичного аналізу і прагнення до інтеграції найрізноманітніших напрямків філософсько-соціологічної думки; теорій німецької класичної філософії, Маркса, Прудона, школи Дюркгейма та ін. Утверджуючи, що право становить спробу реалізації в соціальній системі ідеї справедливості, Жорж Гурвич намічає кілька груп проблем, що є предметом соціології права (різні взаємовідносини людей, типи правових норм, покликаних зберігати суспільне життя, проблеми генетичної соціології права та ін.). Жорж Гурвич перебував під сильним впливом психологічно-правової концепції Льва Петражицького. Психологічна концепція визначає, що основними рушійними силами дії особи і соціальних груп у суспільстві є психічні переживання, вони є центром всієї суспільної діяльності. До того ж одна частина психічних переживань — пізнання і почуття — належить до «пасивного» становища пізнаючого суб'єкта, для яких характерне, що пізнаючий і чуттєвий суб'єкт обмежений випробуванням на собі. Іншими за своїм характером є активні переживання, вольові акти, спрямовані до впливу на пасивний суб'єкт переживань. Часто бувають переживання з подвійним характером — емоціонально-вольові переживання або, як Петражицький часто їх називає, просто емоції і що емоції є причиною, що визначає поведінку людини у ставленні до зовнішнього світу. Безперечні заслуги у формуванні сучасної західної соціології як теоретико-емпіричної науки, а предмета соціології права як вивчення права в соціальному контексті, зв'язків між правом і мораллю та ін. (Бріт-Марі Блечвад, П'єр Вінке, Жан ван Хутте, Вільфредо Феррарі, Ральф Дарендорф, Анрі Арно та ін.).
Для розвитку соціології права в США велике значення мають теоретичні розробки, цілісна специфічна система методів емпіричного соціологічного дослідження. Один з визначних представників американської школи соціології права Ральф Паунд дотримувався думки, що право необхідно розглядати як засіб соціального контролю, що завдання соціології права є виявлення і аналіз соціальних результатів законодавства, а також соціальних змін, що обумовлюють зміни в законодавстві, що необхідна відповідність правотворчості економічним факторам у суспільстві. Під впливом Ральфа Паунда перебувають його прихильники Отто Холмс, Лео Бренденс, Баррі Кардозо та ін. Більшість основоположників соціологічної юриспруденції виходили з того, щоб подолати формалізм в теорії, консерватизм поглядів на роль права в житті суспільства. Не випадково саме в надрах соціологічного підходу виникають такі теорії: популізм, прогресизм і новий курс Франкліна Рузвельта. Становлення нових поглядів на інструментальну цінність права сприяло розвитку і відокремленню соціальних наук, а також використанню нових технічних засобів в емпіричних дослідженнях права і правової дійсності.
Американська школа соціологічної юриспруденції орієнтувала теорію права на те, щоб розглядати судову діяльність як мистецтво. Таку позицію підтримали представники школи «правового реалізму», які вважали мистецтвом не лише судову діяльність, а й все правове мислення, де панують ніби-то не логіка і раціональна система, а емоції та інтуїція. Прагматично-інструменталістський підхід до праворозкриття підготував основу для виникнення реалістичного напрямув американській соціологічній юриспруденції. Реалісти приходять до того висновку, що і прагматисти. На їх думку, треба вивчати не позитивний зміст права, а його дію. Реальна цінність права залежить від прогресу самої юриспруденської техніки і розвитку форм правозастосовчої діяльності. Науково-практичне кредо реалістів полягає в тому, що право перебуває в постійному русі і створюється судом, що право є не самомета, а засіб досягнення соціальної мети або функцій. Відмінною особливістю позиції реалістів є відверте негативне ставлення до стабільності права і нормативності взагалі.
Отже, соціологія права в США і Європі мала позитивний вплив на подолання консерватизму в теорії і методах пізнання права, запропонувала засоби для надання судовим рішенням більшої передбачуваності і ціннісні методи винайденого, і прийняття судових рішень, дискредитувала правовий формалізм тощо.
