Законодавча соціологія права

Соціальна державна і суспільна, гро­мадська діяльність, в результаті якої ство­рюється, підтримується і розвивається сис­тема законодавчих актів та інші правові норми є правотворчість, Правотворчість (законодавча) діяльність — складна сукупність різ­номанітних елементів: реалізація державної волі і правової норми; санкціонування державою норм поведінки людей; безпосереднє фор­мування нових норм компетентними правотворчими органами. Однією з основних функцій соціального управління є формування і реалізація загальнозначних правил поведінки. Правотворчість зв'я­зана з аналізом методів і способів формування правових норм, резуль­татів процесу вироблення норм і правил, їх реалізації і ефективності дії правових норм. Велике значення в процесі правотворчості нада­ється його суб'єктам. Участь особи і колективу в прийнятті рішень залежить від ряду умов, від ступеня офіційного визначення прав на участь у прийнятті рішень, від змісту самого рішення, тому стимулю­ючим фактором є рішення, спрямовані на формування єдності інте­ресів особи і мети колективу, від ступеня заінтересованості людини в прийнятті і реалізації рішень, що морально і матеріально задоволь­няють і людину, і колектив.

Демократія, народовладдя означає, що влада не тільки належить народу, але й повністю здійснюється народом в різних формах. І тим самим забезпечується реальна участь населення у реалізації держав­ної влади, багатоманітних функцій управління. Є дві основні сфери участі народу у вирішенні державних справ: безпосередньо і через представників. Представницька демократія означає рішення вибор­ними представниками найважливіших державних і суспільних справ: Конституція України і прийняті на її основі законодавчі акти визна­чають сферу діяльності представницьких органів" влади так, щоб во­ни охопили основні питання державного, господарського і соціаль­но-культурного будівництва. Забезпеченню пріоритету основ представницької демократії сприяють принципи державного життя: верховенство закону, право представницьких органів формувати ор­гани управління і контролювати їх діяльність, забезпечення прямого впливу виборців на прийняття рішень тощо. Велике значення має і розвиток безпосередньої демократії, що відображають одну з особ­ливостей народовладдя. Безпосередня демократія створює можли­вості формувати думку з питань загального або місцевого характеру і брати участь кожному в її формуванні та реалізації.

Специфіка правотворчої діяльності впливає і на соціальний меха­нізм правотворчості. Механізм прояву у праві соціально-економіч­них і політичних закономірностей дуже складний, а його результати далеко неоднозначні. Це обумовлено вірогідним характером явищ суспільного та економічного життя. Справедливо звертається увага на те, що норми громадянського права становлять лише юридичне відображення економічних умов суспільного життя, що вони, зважаючи на обставини, можуть відображати їх іноді добре, а іноді погано. Серед факторів, що відображають явища суспільного буття особли­ве місце займає економічний: проявляються потреби і можливості розвитку економіки. Умови матеріального життя визначають не тіль­ки виробництво, а й природно-географічне середовище, відтворення самої людини. Тому в системі факторів, що відображають явища сус­пільного буття, поряд з економічними варто враховувати екологіч­ний, географічний і демографічний фактори. Екологічний фактор ві­дображає збереження природних багатств і ступінь раціонального використання природних ресурсів. Географічний — особливості роз­ташування країни. Ці фактори і є важливими для правотворчої діяль­ності. Дія соціально-економічних, природничих, географічних, демог­рафічних факторів правової діяльності проявляється в земельному, водному, лісовому природоохоронному законодавстві. До важливих факторів правотворчої діяльності, в яких проявляються події і проце­си духовного життя суспільства, належить політико-правовий, соціально-економічний, культурний фактори та ін.

Закон і суспільна думка

У системі комплексного соціологічного забезпечення законотворчості важливу роль відіграє суспільна думка. Складністю і багатогранністю суспільної думки пояснюється той факт, що існує надто численне і різноманітне визначення. Суспільна думка — своє­рідний спосіб існування суспільної свідомості у вигляді неофіційної масової свідомості якої-небудь соціальної спільності людей. Осно­вою для виникнення суспільної думки часто є духовні процеси, спіл­кування. Теоретико-гносеологічні дослідження дали можливість вста­новити співвідносини суспільної думки з різними формами суспільної свідомості, а в соціології суспільної думки доведено її дійсно прак­тичний характер. Громадська думка на рівні побутової свідомості нерідко формується під впливом слухів, неадекватного розуміння час­тиною населення природних труднощів суспільного розвитку. Інак­ше, буденний рівень масової свідомості в сучасних умовах містить значні елементи стихійності, ілюзорності. Тут нема нічого дивного, тому що стрімкий розвиток відкидає старі стереотипи і догми масо­вої свідомості, в тому числі і в сфері політичних і правових відносин. Суспільна думка знаходить відображення у формі рекомендацій і вимог, а також проявляється у схваленні або осудженні дій тих чи інших соціальних інститутів, вчинків окремої людини або якоїсь со­ціальної спільності. Формується суспільна думка цілеспрямованою діяльністю, впливом на маси різноманітних державних, суспільних органів і засобів масової інформації і стихійно на основі практично­го життєвого досвіду, традицій, звичаїв, моралі та ін.

У сучасних умовах в Україні формується і функціонує різнома­нітна громадська думка. Плюралізм суспільної думки має об'єктивні передумови. їх варто шукати в різноманітних відмінностях екологіч­ного, соціального і культурного характеру, а також в тих відміннос­тях між людьми, які обумовлюються природними соціально-демог­рафічними факторами (відмінності статі, віку, сімейного становища та ін.). Особливе соціальне становище лежить і в основі визначальних відмінностей між соціальними спільностями, верствами, прошар­ками тайн. Звідси специфічний інтерес в осіб певної соціальної спіль­ності, яка тим самим виступає як соціальний суб'єкт. Близькість інте­ресів соціальних суб'єктів визначається спільним принципом їх виділення — характером поділу праці. Зрушення ж в соціальному характері поділу праці відбиваються на ступені диференційності со­ціальної структури, впливають на соціальний інтерес, а також на активність соціальних суб'єктів.

Отже, існування в Україні на сучасному етапі специфічних інте­ресів у різних соціальних спільностей обумовлює відмінність оцінок тих чи інших явищ і фактів суспільного життя, породжує неодноз­начність і різнохарактерність суспільної думки. Можуть проводитись також і спеціальні опити громадської думки, спрямовані на виявлен­ня ставлення громадян до тих або інших ідей і положень концепцій соціології права. Та було б неправильно перебільшувати, а тим біль­ше абсолютизувати (як це іноді робиться) значення оцінок або ре­зультатів опитів суспільної, громадської думки, з приводу концепції права. Науці добре відомо, що громадська думка далеко не завжди може досить компетентно з'ясувати складні проблеми соціального життя. Ще Георг Гегель влучно зауважив, що в громадській думці все фальшиво і істинно, але знайти в ній істинне є справа великої людини. Та громадська думка в силу своєї оцінкової природи завжди несе в собі певну оцінку того чи іншого соціального явища, що ста­новить предмет обговорення громадської думки.

В сучасних умовах нестабільного соціально-політичного життя особ­ливо проявляються суперечності між інтересами різних соціальних спільностей, верств, груп. Через певну нерозвинутість соціологічних досліджень часто відсутні емпіричні дані, що характеризують зміст і інтенсивність розбіжностей. Та це не досить суттєва для нормотворчості і законотворчості проблема. Можна дещо поповнити в процесі діяльності законодавчих органів. Нерідко ж буває, що і виявлена гро­мадська думка суперечлива, не відповідає науковим уявленням про події, соціальні явища тощо. В таких випадках легко піддатися спокусі вважати громадську думку некомпетентною, сфальсифікованою ідео­логічними догмами, примітивними стереотипами побутового мислен­ня та ін. Та якщо за суперечностями можна виявити і реальні колізії інтересів людей, то можна виявити в громадській думці ту істину, яка потрібна для законодавчих актів, формування законодавчих норм то­що. В межах соціологічного забезпечення законотворчості важливо здійснювати експертизу досліджень громадської думки. Створення пос­тійно діючої наукової експертизи результатів соціологічних дослід­жень громадської думки сприятиме раціональній законотворчості. І хоча проблема інтересів досить глибоко розроблена в межах загальної теорії права, все ж ще не одержала належного вирішення і розвитку з позицій конкретної соціології права. Для правотворчості найбільше значення має той аспект соціології інтересів, що пересікається з пред­метною галуззю соціології нормотворення. Адже для законодавців, важливий насамперед нормотворчий інтерес, що є результатом по­годженості інтересів різних учасників суспільних відносин.

Соціальна функція права

Роль права в системі суспільних відносин, конкретні функції права та його норм, механізми дії права, особливості осіб учас­ників правових відносин і правова культура — ось ті вихідні позиції, що характеризують обумовленість вивчення соціальної дії права. Пра­вова система, що існує в будь-якому державно-організованому сус­пільстві, ставить метою підтримку і захист соціально-політичного і економічного ладу, волі та інтересів різних соціальних спільностей — класів, верств, прошарків, створення і підтримку правопорядку. По­чинаючи з 80-х років XX ст. в Україні дедалі більше не тільки констатувалось визнання важливості, а й наполегливо підкреслювалась необхідність для розвитку суспільства захисту прав особи, стабіль­ності, порядку і організованості, реалізації перспектив соціального та економічного розвитку. Підкреслювалось, що правова система має поєднувати соціальну цінність та ефективність на рівні правової норми і рівні правової системи. Соціальна ефективність правової системи визнавалась її реалізованою цінністю, тобто станом правової закон­ності, рівнем соціальної активності особи, діяльності соціальних спіль­ностей, суспільства.

Визнання важливості і соціальної цінності права викликало необ­хідність визначення функцій правової системи. Досить часто право характеризується тільки як форма державної діяльності, що прини­жує соціальну цінність права і його роль у житті суспільства. Адже право з його специфічними властивостями впливає на поведінку лю­дей (нормативність, обов'язковість, певна визначеність рекоменда­цій), прямо і безпосередньо впливає на різні сфери діяльності люди­ни, сприяє досягненню соціально корисної мети, що можна одержати саме в результаті нормативно-правового регулювання. До того ж право здійснює роль організуючого фактора у ставленні до громадян і до самої держави. Це випливає з провідного принципу правової держа­ви: взаємної відповідальності держави і громадянина. Отже, право тісно зв’язане з державою, є соціальною цінністю і здійснює самос­тійні функції в суспільстві.

Визначаючи соціальні функції права, варто виходити з того, що, по-перше, право надбудовне явище і визначено матеріальними умо­вами життя суспільства і соціальні функції обумовлені саме систе­мою суспільних відносин; по-друге, право — продукт свідомої діяль­ності людей, спрямований на забезпечення і охорону особи, соціальних спільностей, досягнення спільної мети соціального роз­витку, а правове регулювання суспільних відносин так або інакше зв'язано з реалізацією завдань, що їх ставить перед суспільним жит­тям історичний розвиток, і, по-третє, право є одним з елементів соціальної системи, що впливає на всі її складові елементи. Соціальні ж функції права об'єднані єдиною системою соціального управління в нерозривному зв'язку з економічними, власне соціальними, політич­ними і ідеологічними факторами суспільного розвитку.

Основними функціями правової системи є інтегративна, регуля­тивна, комунікативна, охоронна. Провідною, основною і визначаль­ною є функція інтеграції, згуртування соціальних спільностей, верств,

прошарків та ін. Правова система взаємодіє із суміжними соціальни­ми системами — економічною, політичною, моральною та ін., спря­мовує діяльність на досягнення основної мети — соціальної і націо­нальної згоди, забезпечення і захист інтересів людини, а тим самим і суспільства. Правова система організує і стимулює поведінку і ді­яльність людей, згуртовує їх, сприяє утвердженню прогресивних за­гальнолюдських демократичних норм. Всі інші соціальні функції права є допоміжними, доповнюють основну і провідну.

Отже, правова система служить інструментом інтеграції елемен­тів політичної системи, зміцненню зв'язків між ними, є юридичною основою діяльності громадських, суспільних об'єднань, функціону­вання трудових колективів, базою безпосередньої демократії. Саме з таких позицій варто оцінювати соціальну значущість та ефектив­ність правової форми, переваг того чи іншого методу регулювання комплексу суспільних відносин. Природно правова система може ус­пішно реалізувати в суспільстві завдання і мету не лише зміцнення і закріплення панівного правопорядку, а й ефективно забезпечувати інші важливі завдання, зокрема, функції соціального згуртування і забезпечення контролю за поведінкою людей. Реальне наповнення соціальних функцій права суспільно-корисним змістом залежить від типу соціально-економічної системи, від того, інтереси яких верств населення захищаються з допомогою права, яку мету переслідує у своїй внутрішньополітичній діяльності держава та її владні структу­ри та органи, як захищає і відстоює інтереси і потреби особи.