Становлення соціології права

Андрущенко

СОЦІОЛОГІЯ ПРАВА

Становлення соціології права

 

Що вивчає соціологія права?

Розвиток соціологічних досліджень в правовій науці обумовлюється рядом причин: необхідністю пізнання соціальної дійсності, що відрізняється прагненням знайти структурний зв'язок норми з деяким набором факторів, що впливають на право. Право — зведена в закон воля владних і панівних спільностей, зміст якої виз­начається матеріальними умовами життя соціальної спільності, її дже­релами. Право оформлюється у вигляді системи норм, правил, уста­новлених або санкціонованих державною владою. Особливість правових норм полягає в тому, що їх реалізація забезпечується силою примусу держави. Право —частина політичної надбудови, яка визна­чається панівними в суспільстві виробничими відносинами, офор­мляє і закріплює відносини і засновані на них стосунки.

Предметом соціально-правових досліджень є суспільні відноси­ни, що складаються при формуванні правових актів, тобто при підго­товці викладу соціальних відносин мовою юридичних норм і при переведенні, реалізації правових рекомендацій в соціальну поведінку особи і соціальних утворень. Конкретні соціологічні дослідження в праві спрямовані на вивчення соціальної обумовленості і соціальної дії, ефективності права і його інститутів, розкриття впливу права на суспільні відносини, на практику і зворотний вплив соціальних фак­торів на право. Предметом дослідження соціології є система і меха­нізм взаємодії соціальних факторів, що впливають на формування і розвиток суспільних відносин. Соціальна обумовленість правових норм, інститутів і права є широка проблема, що передбачає глибо­кий аналіз існуючих в дійсності суспільних відносин, які вимагають правового регулювання. Фактичні суспільні відносини надзвичайно рухомі, нестабільні, тому важливо не лише описати їх систему, але й виявити тенденцію розвитку.

Вивчення соціальної обумовленості права має й інший аспект розгляду механізму обумовленості, який дуже складний. Фактичні відносини, що обумовлюються правовим регулюванням, відобра­жаються в інтересах, мотивах і меті, у свідомості людей, що потім знаходить відображення в діяльності державних органів і громадсь­ких формувань, які висувають нові правові рекомендації, а потім і в діяльності законодавчих органів. Предметом соціально-правових дос­ліджень стають не тільки регламентовані форми діяльності підготов­ки правових актів, а й різні неформальні відносини в правовому про­цесі, громадська думка та її різні течії тощо. Аналіз соціальної дії права тісно зв'язаний з вивченням його соціальної обумовленості.

Отже, соціологічні дослідження права мають предметом сус­пільні відносини в сфері створення і функціонування правової сис­теми, її інститутів і норм, вивчення соціальної обумовленості і соціальної ефективності права і аналіз взаємозв'язку між правови­ми нормами, правовими відносинами і фактичними суспільними відносинами людей. Соціальні фактори, що взаємодіють з право­вими явищами, а також механізм і закономірності такої взаємодії і становить предмет соціології права.

 

Становлення соціології права

Поява та розвиток соціології права не є чимось випадковим. Це результат історичного розвитку знань людства, їх ди­ференціації, відокремлення. Незважаючи на зв'язки, що склалися історично між соціологічним і юридичним мисленням, все ж живуть у суспільній свідомості, навіть у сприйнятті тих, хто професійно зай­мається соціологією і правом, як два різних типи мислення. Причини тому — історичні властивості. Справа в тому, що юриспруденція не лише за формою, а й на ранніх етапах розвитку характеризується нормативним мисленням. Соціологія ж виникла на основі ідей пізнання соціальної реальності, дійсності, що відрізняється прагненням знайти структурний зв'язок норми з деяким набором факторів, що впливають на право. Тип же правових поглядів, що проявився в пору буржуазних революцій і становлення політичної ідеології буржуазії, став нормативним. Нормативність підходу до суспільних явищ і подій у багатьох випадках відбивалась і на поясненні неправових явищ. Тип мислення названо юридичним позитивізмом. Норми права і пра­вове становище теоретичного і прикладного характеру розглядалось як сухі, мертві формули поза зв'язком з генезисом, функціями і роз­витком суспільних відносин. Правові явища відокремлювались від політики, політичної системи, соціальних спільностей людей, від усього того, що можна назвати суспільним організмом.

Поява соціології права випливає не лише з аналізу різних шкіл і течій у правознавстві і соціології, а пояснюється й зовнішнім відоб­раженням об'єктивно назрілих процесів змін у суспільних відноси­нах. Саме це стало в кінці XIX ст. причиною занепаду позитивізму і появи в буржуазній юридичній науці нових течій, насамперед, соці­ологічної юриспруденції в СІЛА і так званих шкіл вільного права в Європі. Соціологія права стала відображенням реакції юридичної те­орії на нові проблеми, що виникли в практиці соціології, тому що юридичний позитивізм виявився негнучким і мало пристосованим для динамічного вирішення комплексу нових проблем. Однією з та­ких проблем стало пристосування правової теорії та практики до умов монополістичного капіталізму, пристосування юридичної і по­літичної надбудови до вимог розвитку зростаючого грошового і госпо­дарського обігу, зростання класових і національних суперечностей. У таких умовах виявилась вся ілюзорність теорій, що обґрунтовували природний характер державно-правової надбудови, різних ідей і за­гальної соціальної справедливості, непорушності ідейних і правових цінностей. Тоді буржуазна юриспруденція займалась правом не як системою людської поведінки, а як сумою правил, і саме правових правил і норм. Західні дослідники охоче віддали дань історії права (Момзену, Гірке, історичній школі права Савіньї, представникам при­родно-правової доктрини та ін.) за той вплив, що сприяв формуванню соціології права. Та не варто переоцінювати роль різних шкіл і течій правознавства, бо історична школа права займала центральне місце в юриспруденції до кінця XIX ст., а нормативний характер правового мислення, хоча б в континентальній Європі, особливих змін не зазнав. На рубежі століть соціологія і право зблизились. Два типи мислення доповнювали один одного. Соціологія права, дещо зв'язана з традиційно-позитивістським мисленням, давала можливість називатись і соціологією права, і філософією права. Та посилення викладу правових явищ і філософським і соціологічним їх пояснен­ням, привело до формування соціології права.

Поява соціології права в лоні буржуазної юриспруденції не вирі­шила і, природно, не могла вирішити соціальних проблем, що вини­кали в суспільстві. Тим більше, що людство ставить собі завжди тіль­ки такі проблеми, що може їх вирішити, тому що завжди виявляється, що сама проблема виникає тоді, коли матеріальні умови її вирішення уже є або знаходяться в процесі становлення. Соціальні суперечнос­ті досягали в суспільстві критичної точки, викликані вільною конку­ренцією і ринковими відносинами. Кризові явища періодично охоп­люють усі сфери суспільного життя: економіку, політику, культуру тощо, викликають потребу пристосування правового механізму до нових умов. Державний апарат, правотворчість і судова практика в таких умовах мали забезпечити стабілізацію суспільних відносин. Воля держави, що знаходить відображення в законодавстві, якщо вона не відображає розвитку суспільних відносин під впливом суб'єк­тивних факторів, спотворюється, зазнає крах на рифах реальних суспільних відносин. Суспільні відносини рано чи пізно все ж прок­ладають шлях через правову практику, доки, нарешті, покликані займатися правотворчістю органи не освячують нові норми, що уже знайшли відображення в правовій практиці. Однією з важливих для соціології права є проблема суспільної обумовленості права. Разом з тим розуміння соціальної обумовленості права протистоїть і тим перебільшенням, що випливають із суб'єктивного підходу до права як можливого засобу вирішення будь-яких суспільних проб­лем. Це дозволяє знайти правильну межу співвідносин загальної соціології і соціології права.

Сучасна соціологія права виникла і сформувалась на початку XX ст. Розвитку соціології права сприяють два значних фактори: з одного боку, завжди наполегливе «замовлення» суспільства, що викликається змінами пра­вових явищ, а з другого - власний розвиток науки, її теорій і методів. Пра­вознавці в США, Західній Європі та інших висувають на перший план вив­чення правової практики, дослідження права в дії. Це породжує у тісному зв'язку з певними філософськими традиціями — прагматичну соціологію, права, значним представником якої став Роско Паунд. Центральним в пра­цях Роско Паунда є розуміння ним інструментального характеру права, що розвивається під впливом прагматичної філософії і особливостей системи загального права. Чітко простежується в соціології права історичний підхід. Роско Паунд ставить проблему суперечностей між стабільністю правопоряд­ку і необхідністю змін у праві, що покликана вирішити теорія права, вважає, що дві потреби визначили зв'язане з правом філософське мислення. З одно­го боку, заінтересованість в порядку, що зосереджено в суспільній безпеці, що право вимагало з самого початку і тим спонукало людей шукати міцну основу для певної систематизації діяльності людини, з чиєю допомогою стримується посадове свавілля і особисте, що забезпечує міцний і постійний суспільний порядок. З другого боку, потреба погоджувати право з вимогами загальної безпеки, що спонукає до створення нових компромісів, тому що зміни, які відбуваються в суспільстві, закликають перебудувати навіть найдрібніші деталі суспільного ладу до перегляду правових норм і до пристосування їх до несподіваних ситуацій. Це спонукає людей відшукувати основні принципи розвитку права і нарешті привело до того, що люди спробували сформувати таку загальну теорію правопорядку, що відповідала потребам певного періоду розвитку права. Соціологія права Роско Паунда передбачає активну діяльність. Здійснення функцій суспільної творчості є її завданням. Правовому мисленню треба розстатися з кріслом, йому необхідно виміряти фактичні потреби та інтереси — але не давати їм оцінок, оскільки вони діючи уже по тій простій причині, що існують — і на цій основі сформувати правові постулати суспільства, що служить йому і- на які має спиратися правотворчість і правозастосування.

Значний внесок в розроблення теорії прагматичної соціології права внесли юристи Генрі Керне, Юліус Стоун та ін. Пізніше соціологія права розробляється в працях юристів, соціологів Лео Фултера, Віллі Фрідмана, Жана Карбонье та ін. Французький соціолог Жан Гурвіч, використовуючи методи і поняття загальної соціологічної теорії, фор­мує власну концепцію соціології права, яка твердить, що соціологія права сумісна з технічним вивченням права і небезпечна не для соці­ології, а лише для панівного в соціології натуралізму, позитивізму, біхевіоризму та формалізму. Породження соціології права виводить­ся з розриву між правовими нормами, поняттями і життям, тобто з існуючою в суспільстві правовою практикою.

Соціологічний підхід до дослідження проблем держави і права органічно властивий і марксистській теорії. Карл Маркс викривав реакційну роль історичної школи права, звертав увагу на її метафізичність і удавану ортодоксальність. Карл Маркс сформулював суть матеріалістичного розуміння держави і права, яка полягала в тому, що громадянське суспільство визнавалось визначальним щодо дер­жави, а державні визначення — соціальними продуктами. Право — суспільне явище і його зміст розкривається з розкриттям змісту суспільного, з урахуванням його обумовленості суспільними відно­синами. Говорячи про джерела і умови формування марксистської соціології права, варто сказати, що її становлення йшло в гострій боротьбі з усякими реформістськими течіями.

На початку 60-х років XX ст. введено поняття соціологія права. Тоді ж сформульовано висновок, що сучасний інтелектуальний клімат, розвиток соціологічної теорії, а також методології суспільних наук визначили інституалізацію соціології права як науки. Зрозуміло, це не означає, що нібито раніше не існувало соціологічного підходу до права. Навпаки, соціологічний підхід до вивчення права в Росії і Україні має багаті традиції і в сфері теорії права, і в галузі емпіричних досліджень права. Французький філософ Огюст Конт, який вперше ввів в науковий обіг поняття соціологія, вкладав в його зміст широкий смисл, вважає, що предметом соціології є не держава і право, народне господарство у своїй відокремленості, а суспільне життя, включаю­чи і явища духовної культури. Провідні ж теоретики соціологічної школи права Микола Коркуноз, Максим Ковалевський, Сергій Муромцев, Богдан Кістяковський та ін., внесли значний вклад у розвиток правової думки, праг­нули виробити соціологічні поняття права шляхом звернення до вивчення права в житті, в русі, розкритті історичного генезису права та ін. Юристи Сергій Соловйов і Микита Капустін зв'язували з дією права в суспільстві створення сприятливих умов для життя людей, зокрема, шляхом примирен­ня принципів рівності і свободи. Розвиваючи цю думку Олександр Горовцев доводив, що право здійснює в основному функцію поєднання інтересів всіх членів суспільства, незалежно від їх станового становища, а тим самим по­тенціал права зв'язувався із захистом принципів гуманізму. Соціологічний підхід до дослідження правових явищ не обмежувався лише сферою теорії і історії права.

Уже в перші роки існування радянської юридичної науки широ­кий розвиток знаходить соціологічний характер правознавства. Юрис­ти формують ідею складності права як суспільного інституту. Особ­ливо велике значення надавалось праву відносинам, підкреслюючи їх безумовний примат перед нормами і правосвідомістю — конкрет­ною формою права перед його абстрактними формами. Розуміння права як системи (порядку) суспільних відносин, що охороняються державою, акцент на поведінському аспекті, обґрунтування необхід­ності розглядати конкретні норми в реальних соціальних відноси­нах, а не тільки в застиглих абстрактних нормах, виявились дуже актуальними і в сучасних умовах, в період ломки старої командної системи управління. Юрист Євгеній Пашуканіс, розглядаючи теорію права, намагається простежити процес безпосереднього формуван­ня правової форми об'єктивними економічними відносинами, не прос­то декларативно проголошує визначеність правової надбудови еко­номічним базисом, не просто констатує залежність права від матеріальних відносин, а з'ясовує механізм кінцевого визначення права виробничими відносинами. Євгеній Пашуканіс на відміну від інших теоретиків права йде далі в тому результаті, що крім класово­го критерію права, а також критерію опосередкованості права дер­жавною волею панівного класу, шукає глибинний генетичний крите­рій правового в матеріальних відносинах, підкреслюючи, що право є форма якихось специфічних соціальних відносин і ця специфіка і передбачає те, що регулювання суспільних відносин за певних умов набуває правового характеру. Дослідження соціальної проблематики права одержали могутній імпульс у 60 —70-х роках. Тоді ж відроджується інтерес до соціології права. Та далі не стався повно­цінний її розвиток. Застійні явища, що проявляються в суспільстві, відбилися і на становищі правової сфери. Бюрократизм, що розрісся до небезпечних меж, а також такі його потворні прояви, як диктат, адміністративне свавілля в економіці, соціальній і духовній сферах, казенна байдужість до прав і потреб людей, зневажливе ставлення до громадської думки, до соціального досвіду трудящих стали гальмом суспільного розвитку.

В 80-х — на початку 90-х років в Україні пробуджується інтерес до соціологізації теорії права. Формування нової економічної струк­тури відносин немислиме без корінної, глибокої реформи правової системи, що визначає необхідність і перебудову теорії права. Без глибокого аналізу соціологічних закономірностей права неможливе теоретичне обґрунтування і розроблення програми реалізації реформи політичної системи суспільства, метою якої є радикальне зміщення законності і правопорядку з тим, щоб не допустити узурпації влади і зловживань, забезпечити надійні гарантії захисту конституційних прав і свобод громадян, а також виконання ними обов'язків у ставленні до суспільства і держави.

У сучасних умовах соціологія права — структурована система со­ціальних знань про право як особливе соціально-юридичне явище в його ґенезі, а також в дії, тобто як соціально визначеному і соціаль­но діючому (соціально спрямованому) явищі, процесі. Соціологія пра­ва — напрям загальнотеоретичних досліджень, що формуються у відносно самостійну структуру знань про право як динамічне соціально-юридичне явище. Соціальна практика як джерело теоре­тичних знань не зводиться і до юридичної практики. Для створення і застосування закону, для визначення закономірностей і тенденцій в розвитку правової надбудови не досить аналізувати діяльність од­них лише юридичних установ. Закон живе і діє в масиві суспільних відносин, усвідомлюється, дотримується або порушується громадя­нами, посадовими особами, а також конкретними колективами різ­них підприємств, установ, організацій. Суспільні відносини і проце­си у сфері виробництва і розподілу, побуту і духовного життя людей, внутрішньої і зовнішньої політики держави служать і мають служи­ти предметом старанного вивчення правознавства.

Отже, соціальна практика як вихідний пункт теорії у сфері пра­вознавства охоплює, по-перше, суспільні відносини і процеси, об'єк­тивно існуючі в суспільстві; по-друге, об'єктивне відображення сус­пільних відносин і процесів — політична і правова свідомість, інтереси і мотиви поведінки, ціннісні орієнтації і соціальні рекомендації лю­дей; по-третє, власну юридичну практику — діяльність правотворчих і правозастосовних органів по створенню і застосуванню пра­вових актів.

Соціологічний підхід відкриває безперечно ширші горизонти в пізнанні права і правових явищ і має безперечні переваги перед тра­диційними методами. Це пояснюється тим, що розширюється пред­метний діапазон досліджень, збагачується техніко-методологічна ба­за досліджень з широким використанням загальної соціології. Основною перевагою соціологічного підходу є та обставина, що невід-кидається, а визнається і поширюється науковий обмін у сфері, нау­кових ідей і концепцій знання, суті правових явищ.

Головна особливість полягає у відмінності «мертвого закону» і «живого, гнучкого права» і обумовлене коректним протиставленням, отже, поза всяких умов, належного і сущого, норми і правовідносин. Реалістичний напрям у соціології права довів це уявлення до край­ності. В США соціологічний підхід названо інструментальним тому, що, по-перше, він по-новому розумів основне завдання правової те­орії: сформувати по можливості несуперечливу систему правових уявлень, що дозволяло б посадовим особам і рядовим громадянам використовувати право ефективніше, тоді як панівні позитивізм і аналітична юриспруденція ставили в центр логіку розвитку права. Кредо інструменталізму полягає в сугубо утилітарному підході до використання законодавства як засобу регуляції економічної діяльнос­ті і соціальних процесів. Правові норми і інститути розглядаються через призму ефективності досягнення мети, поставленої владою.