Предмет, об'єкт і функції соціології права

Специфіка соціології права як міждисциплінарної галузі знань полягає в аналізі соціального конструю­вання правової реальності. Йдеться про те, що право соціально конструюється, і механізм цього конструюван­ня підлягає соціологічному вивченню.

Соціологія права — галузь соціології, що вивчає закономірності функціонування права в системі соціальних інститутів: генезис, динаміку, структуру правових норм та їх роль у суспільстві, механі­зми їх реалізації в поведінці та діяльності особистості, групи, орга­нізації, інститутів, суспільства.

Як галузь соціології вона безпосередньо пов'язана із загальною соціологією (вивчає правову сферу як соці­альну підсистему, право — як соціальне явище), тісни­ми є її зв'язки з теорією права. Та якщо теорія права досліджує право, його норми, механізми застосування тощо, то соціологія права — соціальний ефект дії права, правових інститутів, правових норм. Вона вивчає, що люди розуміють під правом у своєму повсякденному житті, тобто повсякденним правом індивідів, соціаль­них груп. Оскільки різним суспільствам притаманні різні правові реальності, соціологія покликана поясни­ти відмінності між цими реальностями, їхню соціальну відносність. Крім того, соціологія права повинна вивча­ти способи, завдяки яким право стає реальністю в кон­кретному суспільстві. Соціологічне розуміння права і правових відносин полягає і в баченні їх у взаємозв'яз­ку з конкретною соціальною реальністю, оскільки пра­восвідомість особистості, соціальної групи є продуктом певного типу суспільних відносин, залежить від них.

 

Предметом соціології права є суспільні відносини, за яких формувалися правові норми та акти, соціальна зумовленість права, а також вплив права на соціальні процеси, формування і розвиток суспільних відносин. Це означає, що предмет соціології права охоплює всі суспільні явища, які містять правовий елемент, соці­альні чинники, які взаємодіють з правовими явища­ми, а також механізми та закономірності такої взаємо­дії.

Об'єктом соціології права є соціально-правові від­носини.

 

Проблематика досліджень соціології права охоплює кілька головних напрямів. Одним з них є походження правових норм, що складаються на підставі існуючих суспільних відносин, відображаючи волю законодавця, потреби суспільства, тенденції суспільного розвитку, тобто є соціально зумовленими. Наскільки адекватно правові норми відтворюють вимоги життя, реальний стан речей, сприяють розвитку суспільних відносин, завдяки чому і як виникають конкретні правові інсти­тути — усе це досліджує соціологія права.

Соціальна зумовленість правових інститутів та пра­ва передбачає глибокий аналіз соціальних відносин, які потребують правового регулювання. Оскільки вони пе­ребувають у постійному розвитку, важливо не тільки з'ясувати їх особливості на певному етапі, а й спрогнозувати розвиток у майбутньому. Соціальні відносини, що є об'єктом правового регулювання, постають як ін­тереси, мотиви, які, подолавши певну систему процедур, втілюються у законодавчі акти. Предметом соціально-правових досліджень у такому разі є не тільки регла­ментовані форми діяльності з підготовки правових ак­тів, а й різні неформальні відносини в цьому процесі. Не менш важливим є вивчення ефективності правових настанов, що виявляється у їх впливі на практичні від­носини. Таке розуміння конкретизується у різних про­блемних напрямах, які склалися в сучасній соціології права. Так, у полі зору досліджень щодо соціальної зу­мовленості права є соціальні неправові чинники, які впливають на розвиток права. А вивчення ефективності дії права пов'язане зі з'ясуванням особливостей право­вого чинника і ступеня його впливу на розвиток суспі­льних відносин.

 

Елементи соціологічного погляду на право просте­жуються ще у працях давніх мислителів, які розмірко­вували над проблемами облаштування суспільства, держави, влади, закону, справедливості й порядку, еволюціонуючи з розвитком цивілізації. Формування соціології права є закономірним наслідком розвитку як юридичної, так і соціологічної науки. Вона зумовлена відповідною зрілістю цих наук, а також реальною потре­бою осмислення, прогнозування процесів, що виникали і розвивалися на їх стику. У зв'язку з цим наприкінці XIX ст. у юридичній науці сформувалися нові течії: со­ціологічна юриспруденція (СПІА) і так звані школи ві­льного права (Європа). Однак вони ще не були доміную­чими та й мало чим нагадували соціологію права в су­часному розумінні, яка остаточно оформилась як само­стійна галузь знань на початку XX ст. А сам термін «соціологія права» на позначення самостійного науко­вого напряму запроваджений до вжитку в 1962 р. на Міжнародному соціологічному конгресі, де було заяв­лено, що інтелектуальний клімат, розвиток соціологічної теорії і суспільних наук загалом зумовили необхід­ність інституціалізації соціології права як науки. Це стало підставою для створення у межах Міжнародної соціологічної асоціації Дослідницького комітету соціо­логії права.

 

На розвитку європейської школи соціології права суттєво позначилася діяльність австрійського юриста О. Ерліха, який висунув концепцію «живого» права, французького соціолога Жоржа Гурвіча (1894—1965), який окреслив предметну галузь соціології права, та ба­гатьох інших сучасних соціологів, які працюють у цій проблематиці: Ж. Карбоньє, Б.-М. Блегвард, А. Арно, Л. Фрідман та ін. Засновником американської школи соціології права вважають Р. Паунда, який першим по­рушив питання про дослідження права в його соціаль­ному контексті (під впливом його ідей перебували О. Холмс, Л. Брендейс, Б. Кардозо, Д. Френк, X. Оліфеат, В. Кук та ін.). Представники американської школи розглядають право з позиції емпіричного досвіду, інтуї­ції та доцільності, вважаючи суб'єктивний розсуд судді головним критерієм правомірності вчинку, стверджую­чи, що право створюється судом і є засобом досягнення соціальних функцій.

 

У руслі загальноцивілізаційних поглядів на суспіль­ство, владу, право та особливості їх взаємодії розвивала­ся й українська суспільно-правова, філософська думка. Роздуми, ідеї, втілені у творах Г. Сковороди, І. Котля­ревського, Т. Шевченка, свідчили про високий рівень української соціоправової думки, але вони, як і пізніші праці М. Драгоманова, І. Франка, С. Подолинського та М. Грушевського, ще не відповідали критеріям соціоправових досліджень. Значний внесок у розвиток право­знавства зробили провідні теоретики української соціо­логічної ніколи наприкінці XIX — на початку XX ст.: В. Вергановський, С. Дністрянський, Б. Кістяківський, О. Кістяківський, М. Ковалевський, Л. Петражицький та ін. Було проголошено, що право на території України дослідники будуть вивчати як таке, що «...матиме само­стійний інтерес для правника, історика, соціолога».

Після 1917 р. радянська юридична наука деякий час зважала на соціальні особливості дії права, що під­тверджують праці відомих юристів М. Гернета, М. Ду-ховського, А. Малицького, Є. Пашуканіса, П. Стучки та ін. Проте з 30-х років соціологічний напрям у правознавстві був зведений нанівець. Соціальні проблеми права вивчалися лише в Українському вільному уні­верситеті в Празі та Українському науковому інституті в Берліні.

Відновилися соціологічні дослідження у галузі юри­дичної науки, насамперед у межах карного права, лише в середині 60-х років XX ст. Серед юристів знову було визнано необхідність і важливість соціологічної орієн­тації. Це дало змогу з'ясувати природу та особливості явищ правової дійсності, які раніше не були охоплені проблематикою правознавства, а низку традиційних питань юридичної науки розглянути під особливим ку­том зору. Вийшло друком чимало робіт, присвячених соціології права, написаних відомими соціологами та правознавцями П. Зиковим, В. Кудрявцевим, В. Казимирчуком, В. Орєховим, Л. Спиридоновим, А. Яковлєвим, а також колективні монографії «Право та соціоло­гія» (1973), «Проблеми соціології права» (1970), «Деякі проблеми соціології права» (1967), «Управління, соціо­логія та право» (1971). Однак надалі робота в цьому на­прямі пішла на спад, оскільки застійні явища, які ут­вердилися в радянському суспільстві в середині 70-х ро­ків, негативно позначилися на розвитку і соціології, і правознавства.

Поновлення процесу соціологізації теорії права від­булося наприкінці 80-х років XX ст., коли одним з голо­вних чинників демократизації суспільства стало здій­снення правової реформи. В Україні цій справі прис­вячені праці К. Жоля, В. Соболева, І. Рущенка, хоча цей напрям не є пріоритетним у сучасній соціології.

 

Соціологія права є складним феноменом, структурні особливості якого виділяють залежно від критеріїв кла­сифікації. Найчастіше застосовують такі варіанти кла­сифікації:

1. За рівнем (масштабом) дослідження: макро-, мезо-, мікротеорії соціології права.

2. За особливостями дослідження: теоретична та ем­пірична соціологія права.

3. За цілями й завданнями: фундаментальна і при­кладна соціологія права.

4. За категоріями права або соціології:

а) за юридичними категоріями, що інституює кож­ну галузь права як автономну соціологічну дисципліну (соціологія карного права, соціологія адміністративного права, соціологія злочинності, соціологія законо­давства);

б) за соціологічними категоріями, коли диференціа­ція за галузями соціології передбачає невіддільність правового у соціальному. Наприклад, соціологія шлю­бу і сім'ї є похідною не тільки від загальної соціології, а й від соціології права, оскільки сім'я є не тільки соці­альним, а й правовим інститутом, що засвідчує міжди­сциплінарне взаємопроникнення різних галузей соціо­логії.

5. За суб'єктами виконання правових ролей:

а) законодавча соціологія, покликана вивчати сили, які в процесі розвитку суспільства зумовлюють появу нових форм права (групи тиску, рівень правової культу­ри, що є своєрідними соціологічними законодавцями, на відміну від юридичного — парламенту, уряду);

б) судова соціологія, яка вивчає безпосередньо су­дове рішення і процес його прийняття. Пов'язана пе­редусім з психологією малих груп (суд присяжних) та з індивідуальною психологією (за одноосібної ухвали судових рішень), вона тісно межує й із судовою психо­логією. Однак її специфіка полягає у з'ясуванні коре­ляції співвідношення між змістом вироку та соціаль­ними чинниками, які впливають на суб'єктів судових рішень.

 

Соціологія права як самостійна галузь знань реалі­зує всі властиві науці функції, сукупність яких утворює дві групи:

1. Теоретико-пізнавальна функція. Вона реалізує­ться в обґрунтуванні причинно-наслідкових зв'язків взаємодії права та соціуму, у критичному оцінюванні чинних норм права, у з'ясуванні особливостей права, які заважають його визнанню в осмисленні різномані­тних практичних ситуацій, повсякденній реалізації права.

2. Практична функція. Стрижнем її є прогнозування правової ситуації в країні, вивчення громадської думки щодо певного правового акта, рівня правової культури громадян та засобів її підвищення. Вона містить еле­менти прогнозування, критики, оцінки, опису.

Як галузь соціологічних знань соціологія права має безпосередній зв'язок із загальною соціологією та інши­ми її галузями, оскільки сфери суспільного життя, які вони досліджують, мають правовий аспект. Загалом соціологія права вивчає правову сферу як соціальну під­систему крізь призму взаємозв'язків особистості, соці­альної групи, суспільства. Водночас вона розглядає пра­во як соціальне явище, застосовуючи при цьому методи загальної соціології. Багато її категорій є категоріями і загальної соціології (соціальний контроль, соціальний примус та ін.).

 

Соціологія права тісно пов'язана з теорією права. На­віть побутує точка зору, що соціологія права витісняє те­орію права з наукового обігу, є частиною загальної теорії права. Проте між соціологією права і теорією права існу­ють суттєві розбіжності. Теорія права вивчає норми пра­ва, а соціологія права — соціальні чинники, що поро­джують ці норми, їх соціальний ефект. Теорія права вив­чає внутрішні особливості об'єкта, соціологія права — зовнішні. Представник теорії права за своєю професій­ною специфікою перебуває в середині правової системи, а соціолог — поза системою, яку вивчає, тобто соціології права властиве відокремлення спостерігача від об'єктів спостереження.

Взаємодіє вона також із філософією права. Якщо фі­лософія права є пізнавальною теорією, спрямованою на теоретико-світоглядне пізнання держави та права, то соціологія права дає наукову картину правової реально­сті. У такому разі філософія права постає як спеціальна теорія пізнання (гносеологія), а соціологія права — як вчення про існуюче (онтологія). Різні у них і предмети дослідження (у філософії — пізнання різних аспектів правової реальності, у соціології права — функціону­вання права у соціальному середовищі: соціальна зумо­вленість, соціальні функції, вплив права на поведінку людей).

Пов'язана також соціологія права з історією права, порівняльним правом, демографією, соціальною педа­гогікою та психологією, статистикою, політологією.