Правова соціалізація особи

Соціалізація — процес безперервний, що залежить не тільки віл форм зв’язків людини з соціальним середовищем, але и від ступеня зрілості суспільства. Соціалізація включає, з одного бо­ку, цілеспрямований вплив соціальних умов різних соціальних інсти­тутів на людину з метою залучення її до системи понять, оцінок, уявлень, соціальних норм та інших цінностей культури, прийнятих в суспільстві, з другого — соціальна діяльність самої людини в процесі соціалізації, становлення особи. Людина, яка діє в соціальному сере­довищі, змінює, вдосконалює її і одночасно змінює власну суть, фор­мує у себе нові якості та властивості. Правова соціалізація становить необхідну і важливу частину загальної соціалізації. Специфічність правової соціалізації полягає в специфічному прояві її загальних за­конів у сфері формування і розвитку індивідуальної політичної і пра­вової свідомості, правової культури. Правова соціалізація означає де­далі повне усвідомлення людиною, громадянином своєї соціальної ролі, місця в соціальній структурі суспільства, формування самосві­домості представника класу, члена певної соціальної спільності, де­далі широке включення в соціально-правові відносини, наповнення їх особистісним змістом. Цей процес триває безперервно протягом свідомого життя людини.

В умовах демократичного режиму основний зміст та особли­вість соціалізації індивіда полягає в залученні його до політичних і правових норм, цінностей, до політичної і правової культури і прак­тики, до свідомої соціально-активної діяльності, яка є універсаль­ним методом удосконалення соціального середовища і одночасно формування особи. Особа — соціальний продукт, залежить від розвинутості інших форм соціальної культури, від політичної і мораль­ної зрілості соціальних спільностей, верств та ін. Внутрішня цінніс­на нормативна система особи є продукт індивідуального досвіду і колективних прагнень.

Особливості правової соціалізації — сувора конкретність, спря­мованість і визначеність у суспільстві тобто в системі, що має свою власну історію і свою власну логіку культурного, соціального, політичного та економічного функціонування. Структуру владних від­носин і роль авторитетів, тип державного ладу, форми належності до національної, соціальної спільності, правила і способи участі в справах суспільства визначає кожна держава. В державі діють істо­ричні традиції і політичний режим, соціально-демографічні та еко­номічні структури суспільства, законодавство, з допомогою якого формуються суспільні відносини і визначається соціальний і право­вий статус особи.

Могутнішими факторами, що обумовлюють процес правової і по­літичної соціалізації, виступають форма та історія взаємовідносин між суспільними установами і державою. Соціальні уявлення про форми належності до національної спільності, правила і способи участі в справах суспільства та інші явища суспільного життя формуються по-різному, залежно від того, який обсяг прав особи визнає суспіль­ство. В будь-якому суспільстві є певний набір уявлень, позицій, цін­ностей, що поділяються більшістю населення. Та є й інші системи норм і цінностей, специфічні для кожної соціальної спільності. В про­цесі правової соціалізації виникають сприятливі можливості для спроб опору нормам, їх модифікації і навіть спростування. Отже, особа може перебувати в сфері тиску і нав'язування дуже суперечливих норм і цінностей.

Вся сукупність суспільних відносин, всі види і форми соціально­го спілкування не відбуваються поза предметно-практичною діяль­ністю індивідів. Суспільні відносини визначають організаційний зміст і діяльність, спосіб реалізації її соціалізуючих функцій. Соціальна діяльність виступає як сила, що відтворює і змінює соціальне середо­вище, реальні суспільні відносини, зміст спілкування, зміст і статус соціальних ролей та ін., а разом створює і змінює структуру і зміст політичної і правової свідомості, поведінки, рівень політичної і пра­вової культури особи. Невід'ємною складовою частиною процесу со­ціалізації індивіду є політичне і правове виховання. Його мета — формування системи знань, переконань, мотивів і звичок соціально активної поведінки. Правове виховання здійснюється в різноманіт­них формах. Одержані знання допомагають індивіду формувати цін­нісні орієнтації, соціальну настанову тощо, відіграють важливу роль в упорядкуванні свідомої діяльності особи, виступають віссю право­вої свідомості, істотно впливають на формування ставлення людини до різних політичних явищ, визначають її поведінку в сфері суспіль­ства. Правове самовиховання передбачає засвоєння, розвиток, зміц­нення певних принципів політики, права і моралі, цінностей, соці­альних і правових норм поведінки для того, щоб вистояти проти будь-яких негативних зовнішніх впливів тощо.

Соціологія права займається, зокрема, проблемою соціальної цінності права, його престижу в суспільстві. Соціологія правової куль­тури передбачає, по-перше, розробку теорії соціалізації особи і вив­чення механізмів правової соціалізації, створення такої системи цін­ностей, що охоплює свідоме додержання правових норм; по-друге, дослідження громадської думки з питань виховання населення, на­самперед, молоді, ставлення до злочинності і боротьби з нею. Потрете, дослідження правової свідомості особи, соціальних спільностей і її вплив на правову поведінку, формування ефективних методів реа­лізації, тобто перевиховання злочинців та ін. Правовий досвід, ком­петентність громадянина як громадського діяча значно визначається не тільки рівнем загальноосвітньої підготовки до політичної пись­менності, але й успіхами в оволодінні спеціальними пізнаннями в галузі держави і права.

Отже, соціологія права детально розглядає соціальну обумовле­ність права, соціальні дії права, правову соціалізацію особи, правову поведінку особи, громадянина та ін. Предмет соціології і предмет правознавства не тільки межують, але й частково співпадають. Та кожний з них має свою специфіку. В результаті і ті суспільні відно­сини, що входять в предмет соціології і одночасно в предмет юри­дичних знань, вивчаються юридичними науками по-різному, в різно­манітних аспектах. І якщо правову науку інтересує правова форма суспільних відносин, зміст прав і обов'язків, їх суб'єктів, то соціоло­гія на будь-якому рівні завжди з'ясовує соціальну природу, поход­ження, соціальне місце і соціальні функції того або іншого суспіль­ного явища.

 

Література

Американская социология: перспективи, проблеми, методи. М., 1982.

Алексеев С. С. Общая теория права. М, 1982. Т. 1,2.

Карбонье. Юридическая социология. М., 1986.

Кудрявцев В. Н., Казимирчук В. П. Современная социология права. М, 1995.

Куль ч а р К. Основи социологии права. М., 1981.

Л а п а є в а В. В. Конкретно-социологические исследования в праве. М, 1987.

Личность и уважение к закону. М., 1979.

С м є л з є р Н. Социология. М, 1994.

Шв ыд а к Н. Г. Образ жизни и образ права // Социальное развитие и право. М., 1980.

 

Питання для повторення

Який предмет соціології права? В чому відмінність соціології пра­ва від філософії права?

Що таке правотворчість? Чи відрізняється правотворчість від нормотворчості?

Що таке соціальні функції права? В чому суть соціальних фун­кцій права?

Що входить в механізм соціальної дії права?

Чи впливає правова норма на психологію особи?

В чому ефективність соціології права?

Чи відрізняється поняття правове виховання від поняття право­вої соціалізації особи? В чому суть правової культури?

 

 

Городяненко

Соціологія права

Соціологія права є міждисциплінарною галуззю знань, що сформувалася на межі соціології та права. Во­на має великий теоретико-методологічний потенціал. Використання її досягнень, сучасного бачення соціаль­них проблем може істотно збагатити уявлення про пра­во як соціальний інститут.