Безперечно, сфера потреб, співвідносячи з вільним часом, не може бути вилучена з культурного аспекту життя людини. Культура дозвілля визначається не лише ідеологічними побажаннями, але й рівнем матеріального добробуту суспільства. Соціологія оперує такими показниками рівня дозвілля: кількість прочитаної художньої і спеціальної літератури, відвідування кінотеатрів, театрів, музеїв, художніх виставок та ін. за рік, місяць тощо; частота перегляду телепередач і відеофільмів, слухання радіопередач і музикальних записів (знову-таки за певний період часу); кількістю часу, відведеного заняттям хоббі, прогулянкам в парку, спорту, побутовим проблемам, сім'ї, друзям, відвіданню кафе, дискотек тощо; щомісячні, щорічні капіталовкладення окремої людини, сім'ї в такі заходи, включаючи кількість днів відпустки і зв'язані з ними матеріальні затрати, співвідносний різноманітного використання вільного часу із соціальною, демографічною, професійною структурою суспільства, а також регіональними особливостями, що дозволяє створити систему предметно-речового кількісного використання вільного часу різними соціальними спільностями, визначити орієнтації, приорітетні сфери культурного попиту, фінансові затрати на культурно-дозвільні послуги, тобто сформувати систему вимірів, що дозволяють перетворити сферу вільного часу в особливу індустрію потреб.
Сучасне цивілізоване суспільство — суспільство споживання. Поняття суспільство споживання знаходить широке втілення в так званій новій картині культурної свідомості сучасної цивілізованої людини — культурі постмодернізму. Полегшення доступу до культурних цінностей найширшим верствам населення і їх проникнення в повсякденний життєвий ужиток стає основою формування нової культурної свідомості. Особливостями відзначаються прості побутові речі. Соціальне середовище, культура перестає бути чимось піднесеним і далеким, що живе виключно в музеях і книгах, концертних залах і театрах. Культура стає просто одним із засобів людського спілкування і взаєморозуміння — масовою комунікацією.
У сучасних умовах вільний час, дозвілля стає загальнодоступною культурною цінністю. Будучи протилежністю професійної діяльності, дозвілля стає особливою цінністю життя людини. У визначення культурного буття людини увійшли поняття толерантність, плюралізм ч& ін. Виникає теорія комунікації, що ставить важливою проблемою сучасного суспільства подолання фрагментарності повсякденної свідомості особи за умови збереження плюралізму, толерантності — провідних цінностей сучасної культури. Один з представників теорії масової комунікації німецький соціолог Юрген Хабермас відмічав, що комунікації ~ новий інтеграційний резерв суспільства в протилежність зблідлої утопії суспільства праці. її основа — солідарність і взаєморозуміння, твердий і фундаментальний ресурс суспільної інтеграції поряд з такими засобами, що виходять за межі інтересів:
гроші і влада. Основою теорії комунікації стає введення в соціологію Вілемом Дільтеєм поняття життєвий світ людини. Життєвий світ — це і природне середовище і культурно-соціальні умови існування, і сфера індивідуальних почуттів і переживань людини. Не випадково поряд з поняттям життєвий світ в соціології появляється поняття космос, що доповнює і розкриває життєвий світ людини. Поняття космос н Стародавній Греції також сприймалось досить складно і неоднозначно. Космос — це світ людини. І в античності визначення космосу зв'язувалось з визначенням гармонії і справедливості. Зміст, що вкладається в поняття космос, гармонія, справедливість істотно відрізняється від сучасного. І гармонія, і справедливість — єдність людини і космосу. Греки називали це співпадінням мікро- і макрокосмосу.
Взаєморозуміння і солідарність як основа соціального союзу людей виступають захисниками життєвого світу людини і його основними вимогами, до яких соціологи відносять і споживацьку вартість. Інакше, комунікації розглядаються як необхідна умова виживання, резерв дальшого суспільного розвитку, тобто розвитку життєвого світу людини. Безпосереднє відображення знаходить в теорії комунікації протилежність виробництва і споживання, робочого часу і дозвілля. Соціальна комунікація розглядалась у контексті загальнотеоретичних побудов біхевіоризму, основою комунікацій є не мова як система, а безпосередні мовні сигнали, маніпулюючи якими можна виховати людину будь-якого складу (Дж. Уотсон), символічного інтеракціонізму (соціальна структура є результатом стабілізації процесів міжособового спілкування, а соціальний розвиток — процес розвитку комунікативних форм (Дж. Мід), персоналізму (комунікація є внутрішня метафізична здатність особи відкривати в собі почуття іншої). Приватний характер споживання, в тому-числі і використання інформації, культури, приводять до природної фрагментарності повсякденної свідомості споживача, що долається на рівні соціального явища — політики і влади. Не випадково фрагментаризованою називається свідомість споживання, володіння дозвіллям. Цьому сприяють і засоби масової інформації, орієнтовані на пасивне, розважальне і приватизоване її використання. Дозвілля і споживання, що породжують фрагментаризовану свідомість як панівну ідеологію повсякденності, основні вимоги життєвого світу сучасної людини. Захист вимог, тобто цінностей вільного часу і прав споживачів, розглядається достатньою основою для нової суспільної інтеграції.
У сучасній соціології існує єдність і дуалізм понять життєвий світ і космос. Якщо космос — це не просто світ людини, то принцип вільної культурної єдності людей протистоїть примусовій трудовій єдності трудівників або інстинктивно-стадній єдності тваринного світу. Для античного світогляду космос символізував не лише життєве середовище, а й сам сенс життя людини. Космос — це світ людини. І не випадково в основі теорії еволюції космосу лежав міф про андрогенів — єдиних першолюдей. Космос в протилежність життєвому світу цікавий не тим, що він — одна з форм життя, яка інтегрує людей, а тим, що сам космос — єдине інтегроване визначення людини, життєвий світ людської єдності. І хоча теорія комунікації винесла проблему суспільного життя за межі суспільного виробництва, все ж не зали шила визначення людини і її вільний час у виробничих межах. Якщо сфера вільного часу — сфера споживання, то сама людина і її вільний час — продовження і умова виробничого процесу. В теорії комунікації визначається людина як споживач дозвілля. Комунікація — засіб захисту споживача, ні що інше, як засіб забезпечення безперервності виробничого процесу. Економічна організація сфери вільного часу, тобто створення індустрії дозвілля, перетворення сфери вільного часу в особливий соціальний інститут — інститут суспільних свобод.
