Освітні ініціативи в структурі вільного часу

У середньовічній Європі всі системи освіти справедливо можна назвати елітарними. Тоді освіта була доступна лише незначній частині населення — представни­кам вищих верств суспільства. В Оксфорді, Кембріджі, Едінбурзі, Сент-Ендрю та інших стародавніх університетах Великобританії надавалось величезне значення вивченню гуманітарних наук, що підходять джентльменам. Ця тенденція зберігається і в сучасних умовах у більшості країн Європи. Проте в XX ст. відбувається занепад елі­тарної освіти. З 80-х років в ряді країн Європи, в США, Канаді, Япо­нії у відповідь на вимогу різних можливостей одержання знання пред­ставниками різних соціальних спільностей, національних меншин широко розповсюджується масова вища освіта. Соціолог Нейл Дж. Смелзер виділяє два фактори, які впливають на особливості розвит­ку сучасної освіти: демократична революція, що обумовила необхід­ність масової освіти, тісно зв'язана з участю народу в політичному житті та промислова революція, що стала в XX ст. початком розквіту освіти, науки, які взялися за підготовку кваліфікованих працівників, здатних справлятися зі складними технологіями і розвинутою сфе­рою обслуговування в економіці. Два фактори знайшли відбиток і в тенденції розвитку середньої освіти, яка у розвинутих промислово країнах стає практично обов'язковою. Освіта розглядається як спо­сіб залучення людей в систему суспільного виробництва.

Істотними рисами системи освіти, що сформувалася на кінець XX ст., є поетапне введення обов'язковості і безкоштовності освіти і навчання в школах та вищих навчальних закладах. Тенденція обов'яз­ковості і безкоштовності навчання, що сформувалась на початку XVIII ст. в Німеччині стосувалася спочатку лише початкової школи, пізніше поширюється уже на середню освіту, а в сучасних умовах стала досить стійкою в усіх країнах світу. Асигнування коштів з дер­жавних, федеральних, муніципальних бюджетів на розвиток систе­ми освіти, надання фінансової допомоги студентам і науковим дос­лідженням, свідчить, що освіта не лише суспільна потреба, але ще й суспільна можливість — суспільство настільки багате, що може дозволити освіту як повсякденну культуру. Природно, зміна статусу ос­віти — перехід від елітарного до масового — неможливо, крім тих змін, що приводять до розширення сфери вільного перетворення дозвілля в компонент повсякденного життя людини, населення. Змі­на масштабу вільного часу викликає втрату освітою соціальної кор­поративності, що нагадує перші середньовічні університети Європи. Широке розповсюдження набирають після другої світової війни в країнах Європи, США, Канаді, Японії та ін. некорпоративні форми масової освіти. Якщо раніше, щоб стати освіченою, людина мала прой­ти курс навчального закладу ліцейсько-гімназичного типу і універси­тету, то пізніше, в післявоєнний період вперше доведено непродук­тивність будь-якого виду вузькоспеціальної фахової діяльності, позбавленої високої широкої культурно-гуманітарної освітньої осно­ви. Ще в XIX і першій половині XX ст. згладжувалась межа критері­їв, що відрізняли освічених і неосвічених. Здійснювані в 50 — 60-х роках XX ст. в багатьох країнах Європи, США, Японії та ін. реформи освіти переслідували мету надати масовій освіті ще й загальнокуль­турних, гуманістичних особливостей, раніше властивих лише елітар­ним університетам — вогнищам науки і знань. Шляхи досягнення мети докладно, всебічно обговорювались на Пагоушській конферен­ції. З кінця 80-х років у вищих навчальних закладах України вводить­ся вивчення історії і теорії культури. Розширюється тематика науково-популярних журналів. Різноманітними і професіональними стали загальноосвітні та культурно-освітні передачі радіо та телебачення. Велике поширення в країнах Західної Європи одержує система літніх Шкіл і університетів особливого типу, розрахованих на пропаганду культурних знань. Все це викликалось необхідністю заповнення віль­ного часу ефективно і раціонально в інтересах самої людини.

Дві тенденції в сфері освіти — масовість і інституальність станов­лять єдиний, але разом з тим внутрішньо суперечливий розвиток осві­ти. По суті тут відображається нерозривний зв'язок освіти і сфери вільного часу. Нестійкість системи поділу праці і потреби суспільного виробництва в підвищенні гнучкості робочої сили, а також збільшен­ня попиту на професії, зв'язані безпосередньо зі сферою обслугову­вання, особливо в медицині, обчислювальній техніці, правоохоронних органах, різних соціальних службах приводить не лише до гнучкого визначення меж робочого і вільного часу, але й гнучким запитам ви­робництва до системи освіти. Професія не просто перестає бути уні­версальною характеристикою людини, як бувало раніше в середньо­вічних корпораціях майстрів, а й сама втрачає чіткість меж, особливо в сфері науки, мистецтва, політики, освіти, управління. І не випадково ще в XIX ст. відомий соціолог Макс Вебер ставив питання про те, що є наука і політика — покликання чи професія? Та ж проблема по суті і в сучасних умовах — перед всією системою освіти стоїть питання: яка мета освітнього процесу? По іншому визначається і суть змісту вільного часу. В сфері освіти, якщо сама освіта не виступає сферою продуктивної праці, то дозвілля — протилежність трудової діяльності і професій стає покликанням, а освіта — самоосвітою. Введення ігро­вих форм навчання, підключення до організації освітнього процесу шкіл науково-технічного прогресу і театральної майстерності, ство­рення системи ділових ігор і форм шкільного та студентського самоуп­равління вносить в освіту дух вільної і культурної самоорганізації. Ло­гіка сучасного суспільного розвитку така, що сфера освіти, сфера вільного часу мають тенденцію до зближення за умови зміни самого характеру освіти, надання ним комунікабельності. Освіта перестає бу­ти прерогативою навчальних закладів. Адже не можна уже не врахо­вувати впливу на освіту засобів масової інформації, художньої літера­тури і навіть різноманітного спілкування, подорожей, кола друзів та ін. Освіта дедалі набуває рис вільного розвитку людини і навіть уяв­лення про професіоналізм поступово еволюціонує, набуває форми ши­рокої освіченості, що вільно орієнтується в багатьох галузях знань і культури. Такі сучасні реалії соціальної сфери вільного часу.

Макєєв