Чим більше стабільність суспільства, тим ширше розповсюджено соціальний конформізм — пристосування людини до суспільно-установленої культурної мети і норм соціального життя. Якби справи йшли б інакше, то стабільність і прийнятність були б неможливі. Внаслідок загальної орієнтації людей на певні цінності і норми можна говорити про масу людей як про суспільство. І конформізм не просто один з типів пристосування людей до суспільства, але й ціннісна оцінка самого соціуму в життєвому світі людини. Полісне виховання в античності греків повністю можна б назвати культивуючим суспільний конформізм тому, що стародавньогрецька демократія зведена в ранг космічної цінності, тобто цінності життєвого світу людини, чого не скажеш, наприклад, про період раннього християнства. Протилежність конформізму — тенденція, зв'язана із зниженням, падінням суспільних цінностей — суспільна анемія або девіація, відхилення від суспільних норм поведінки.
Конформізм і девіація, тобто відхилення від норм поведінки, будучи двома взаємовинятковими тенденціями, що розглядали норми і цінності, є найвиразнішими в соціальній теорії. Саме поняття суспільної норми має якусь непевність. Люди за звичаєм всіляко вихваляють таку природу людини, якої ніде немає, і ганьблять ту, яка існує реально. Складність полягає в тому, що пошук об'єктивних критеріїв і норм вчинків людини постійно наштовхується на неможливість зайняти позицію нейтрального спостерігача. Уже в основі конформізму виявляються можливими паростки відхилення поведінки. Так, у 70-х роках в Європі поширюються так звані «страйки за правилами», коли старанне і пунктуальне дотримання робітниками інструкції приводить до порушення робочого процесу. Стає широким розвитком у найрозвинутіших країнах Європи, США і Японії, Канаді психологічних служб, до послуг яких в основному вдаються люди, які належать до найбільш соціально захищених верств населення. В сучасному суспільстві по суті до девіантних, відхилених форм поведінки належать всі інноваційні тенденції, тому що в тій чи іншій мірі будь-яка інновація виявляється посяганням на існуючі норми суспільного життя. Досить, що будівництво якого-небудь великого промислового об'єкта у провінційній глибинці повністю змінює устрій життя місцевого населення.
У 50-х роках на хвилі молодіжного демографічного вибуху виникає самостійне соціокультурне явище — молодіжний вільний час, молодіжний ринок робочої сили, молодіжний ринок попиту та ін. Це стало детонатором, що виявив незрівнянно глибокі, суспільні процеси. Мова йде про те, що вперше за всю історію післявоєнна Європа стала більш-менш універсально ситою, що породило нове ставлення до праці, яка залишилася, зрозуміло, необхідною, але для значного населення, в тому числі і для молоді, перестає бути примусово необхідною і постійною. Глобальне вивільнення часу, відхилення внаслідок промислового піднесення, виявилось полюсом девіації (відхиления) до недавнього історичного минулого, виступивши основою зміни системи традиційних цінностей — необов'язкових у сучасних умовах норм минулого життя. Перехід від цінностей праці до цінностей дозвілля, зв'язаний зі змінами частки робочого і вільного часу, виявив, що з девальвацією професії і праці як суспільних норм і цінностей, сфера вільного часу, орієнтована раніше на відтворення і реабілітацію робочої сили в масовому масштабі і створення еліти, втратила попередні нормуючі орієнтири. Дозвілля стало масовим надбанням і повсякденним досвідом життя, невід'ємним елементом нової молодіжної структури культури. Поява поняття молодіжна культура не просто характеристика альтернативного культурного становища молоді, але й те, що саме явище молодіжна культура не зникло разом з молодіжним бумом у Франції 60-х років і швидше розширило межі разом з подорослішавшим рок-рухом в Англії. Еволюція молодіжної культури зафіксувала її як елемент запільного нового культурного становища — переходу від протилежності культури і життя до їх можливо тимчасової єдності. Історію стали більш цікавити якраз ті сторони суспільного життя, що зв'язані не з традиційним визначенням культури, як сукупності досягнень у сфері мистецтва, науки і освіти, а з визначеннями культури як повсякденності, культури більшості та ін. Тоді ж на хвилі формування молодіжної культури створюється культурологія — галузь знань, що вивчає процесії історії розвитку культури, культурних відносин у взаємозв'язку із суспільними відносинами.
Нове культурне мислення вперше після занепаду античного світу усвідомило, що вільний час — соціальний інститут культури, а не поодинока сфера культурного життя. Толерантність і плюралізм, визначення відхилення поведінки від суспільних норм є однією з умов суспільної єдності і суспільної гармонії, закріпили за вільним часом пріоритет у формуванні не тільки суспільного ідеалу, але й суспільні норми поведінки людини в суспільстві. Таке властиве лише античному світу. Античні уявлення про толерантність культурних норм повсякденного життя викладено в «Етиці» Арістотелем, який вважав нормою доброчесність, а не конкретну сукупність правил і державних вердиктів. Доброчесність — форма довір'я людини до людини, основа довір'я, взаєморозуміння або культурна єдність. Досить, що справжньою карою для людини міг стати суспільний вирок, винесення народними зборами, віче. І хоча історична еволюція вела до девальвації системи цінностей, а в Стародавній Греції, Стародавньому Римі існувала жорстокість, віроломство, все ж досвід вільної і культурної постановки питання про нормально-людське став потім зразком і джерелом натхнення. Демократія і політика, мистецтво жити серед людей — подаровані саме античністю. Демократія і мистецтво втілили культуру і вільний час — єдиний соціальний інститут, що випробовував освіту, формуючи у підростаючого покоління демократичне (полісне) мислення. Поняття демократія і політика відтоді зазнали величезних змін, але продовжують діяти, збагачувати змістом взаємозв'язок і взаємозалежність демократії, політики, вільного часу і освіти.
