Теоретичні витоки теорії обміну

Для виникнення соціологічної теорії обміну склалося чимало культурних та інтелектуальних передумов. У науковому середови­щі поширювалися ідеї різних дисциплін, що підштовхувало до пояснення соціальної поведінки як обмінного процесу. Утиліта­ристська традиція класичної політекономії (Ієремія Бентам, Адам Сміт, Дейвід Рікардо), що давно заполонила думки американців, рушійним мотивом людської діяльності вважала прагнення до корисності та отримання певного зиску, наприклад грошей, товарів, послуг, престижу, поваги, схвалення, успіху, дружби, любові тощо.

У межах соціальної антропології існувала однойменна кон­цепція (Броніслав Малиновський, Джеймс Фрезер, Марсель Мосс),

що доводила важливу роль обмінних операцій у житті примітив­них народів. Такі погляди представлені у класичній праці М. Мосса "Нарис про дар. Форма і підстава обміну в архаїчних суспіль­ствах" (1925). Дж. Хоманс згадував про неї як про єдину теоре­тичну працю, де йдеться безпосередньо про обмін.

Наріжним каменем фундаменту хомансівської теорії були ідеї біхевіоризму, що належали американському психологу Берресу Скіннеру та його школі. Поведінка людей, як і тварин, є "оперантною", тобто в процесі спілкування індивіди отримують взаємовигідне та справедливе "психологічне підкріплення", яке перетворюється на регулюючий чинник. Скіннерівський біхе­віоризм, як відомо, склався під впливом утилітаризму: поведін­ка людини і тварини вважається спрямованою на одержання "винагороди" (корисності) та уникнення "покарання" (економіч­них прорахунків і витрат).

Уявлення про соціальне життя як взаємообмін ресурсами було в соціології й антропології і до Дж. Хоманса. Герберт Спенсер і Еміль Дюркгейм послуговувалися поняттям обміну; Джордж Герберт Мід розглядав суспільне життя як обмін символами; Георг Зіммель писав про відносини обміну в суспільстві. Однак саме Дж. Хомансу належить авторство у створенні соціологічної тео­рії соціального обміну.

Понятійний словник теорії

Мова теорії Дж. Хоманса своєрідна за смисловими акцентами загальновизнаних термінів і за численними запозиченнями. Ключове поняття концепції — обмін є водночас центральним у класичній політекономії та сучасних концепціях мікроекономіки. Однак термін соціальний обмін має специфічний зміст і визна­чається як особливий тип соціальних дій — взаємно винагоро­джуваних реакцій людей. Об'єктом соціального обміну можуть бути не тільки товари й економічні послуги, а й такі суто людські засоби, як схвалення, повага, любов, тобто практично все те, чим володіють людина і суспільство.

Категорія "взаємодія" є основоположною в західній соціології. Дж. Хоманс спробував уточнити і конкретизувати її через по­няття соціального обміну, намагаючись надати їй емпіричного значення. Ототожнюючи соціальну взаємодію з обміном, автор зводить цю абстрактну категорію до рівня повсякденних сто­сунків, а соціальні відносини трактує як обмінні, але не виключно економічні.

 

Багатьом своїм поняттям Романс надає біхевіористської інтерпретації.

Діяльність — факти поведінки, яка має на меті одержання винагороди.

Винагорода — будь-який об'єкт, одержаний особою, або будь-яка звернена до неї діяльність, яку особа вважає цінною.

Цінність — міра здатності власної діяльності індивіда, а також зверненої до нього діяльності задоволь­няти потреби цього індивіда.

Взаємодія — поведінка, орієнтація людьми своєї діяльності одне до одного з метою одержати винагороду і уникнути покарання.

Інші поняття теорії повністю запозичено з елементарної еко­номіки.

Витрати (вартість) — діяльність, що несе покарання чи альтернативну винагороду, від якої відмовляються, праг­нучи одержати іншу винагороду.

Вкладення — сукупність попередніх значущих діяльностей особи (на кшталт сформованих раніше вмінь і здібностей, здобутих освіти та спеціальних знань) і соціальних характеристик (на кшталт статі, віку, раси), які привносяться до ситуації взаємодії й оцінюються як самою діючою осо­бою, так і тими, з ким вона взаємодіє. Прибуток — винагорода мінус витрати і вкладення за участь

у певній діяльності.

Справедливість розподілу — діяльності, що передбачають розрахунок того, чи забезпечить певні витрати і вкладення індивіда "справедливий прибуток" під час обміну.

 

Незважаючи на наполегливе прагнення Дж. Хоманса опра­цювати систему чітких понять для аналізу, здатного реально пояснити елементарну соціальну поведінку, проблема операціонального визначення економічних понять залишилася нерозв'я­заною. Наприклад, в елементарній економіці поняття "вартість" і "прибуток" мають чітке математичне визначення через вимір­не поняття "гроші". У соціології ці поняття не мають універсальної одиниці виміру. Вартість та прибуток визначаються в процесі "внутрішніх розрахунків" людиною цінності об'єкта або діяльності для суб'єкта. Ці розрахунки, зроблені кожним учасни­ком обмінної взаємодії, не мають одномірної шкали, занадто від­мінні, суб'єктивні, унікальні.

Отже, теорія соціального обміну у своїх основних постулатах і поняттях є поєднанням біхевіористської психології з економіч­ним аналізом.

Парадигма обміну

Дж. Хоманс закликав соціологів визнати, що найзагальніші положення соціальної теорії цілком очевидні. Вони мають за основу здоровий глузд людей. Судіть самі, наскільки основні положення теорії Хоманса відповідають його власному ідеалу.

Як стверджує Дж. Хоманс, світ рухають особисті інтереси людей. Незалежно від історичного часу та ступеня суспільного розвитку в людському суспільстві діє універсальний "закон виго­ди": людина завжди прагне досягти максимальних винагород за мінімальну ціну.

Повсякденне життя складається з нескінченної низки "об­мінних угод", під час яких люди задовольняють потреби одне одного. Це можливо, тому що кожний індивід має певну кількість ресурсів, які він потенційно може використати шляхом обміну з іншими для придбання об'єктів і послуг, що мають для нього суб'єктивну цінність. Людина змушена входити у відносини об­міну, оскільки індивідуальні ресурси обмежені, а оточуючі воло­діють багато чим з того, чого вона потребує для задоволення життєво необхідних матеріальних потреб, для повноцінного соці­ального і психологічного розвитку й існування. Люди обміню­ються матеріальними і нематеріальними цінностями, які нале­жать до сфери емоцій або різноманітних послуг. Об'єктами об­міну є не лише гроші, товари та економічні послуги, а й такі цінності, як похвала, повага, любов, прихильність, дружба.

Під час обмінних операцій з оточенням людина прагне одер­жати "винагороди" (rewards) й уникнути "покарань" та "прорахунків" (соsts). Соціальна поведінка — це майже завжди раціо­нальний обмін. У процесі соціальних відносин партнери вдають­ся до розрахунків цінності винагороди, що пропонується іншими для обміну, а також власних витрат, яких вони можуть зазнати. Хоча люди не є ідеально раціональними, вони ведуть підрахунок

витрат і надбань своїх соціальних взаємодій. Кожний учасник обміну калькулює винагороди, витрати, прибуток.

Не прагнучи досягти максимального прибутку, люди завжди намагаються одержати певну вигоду від своїх соціальних взаємо­дій. Наведемо простий приклад. Дитині дуже хочеться з'їсти дві цукерки, які лежать у неї в кишені, але вона знає, якщо не поді­литься з товаришем, то може: а) одержати негативну оцінку "жаднюга" з боку оточення; б) розірвати стосунки з товаришем; в) у такій самій ситуації, коли товариш матиме два яблука, до неї бумерангом повернеться її відмова пригостити. Виникає складна дилема: одержати максимальну матеріальну вигоду чи мати моральну вигоду у вигляді дружніх почуттів і сподівань на майбутню взаємність.

У кожній соціальній ситуації можна поводитися по-різному. Людина розглядає наявні варіанти, робить "внутрішні розрахун­ки" за суб'єктивною шкалою можливих надбань, витрат, прибут­ку. Хоч індивіди не мають вичерпної інформації про всі можли­ві альтернативи, вони звичайно обізнані принаймні з деякими, які є підґрунтям для оцінок витрат і надбань. Зіставивши кілька винагороджуваних варіантів, людина обирає шлях, який забезпечить її найбільшою вигодою. Вона є вільною у своєму виборі й відповідальною за нього, вважає Дж. Хоманс. Такі калькуляції не обов'язково є усвідомленими чи раціональними. На прийняття рішення щодо альтернативних ліній поведінки впливають такі культурні компоненти, як норми та цінності, Я-концепції тощо.

Оскільки обсяг ресурсів, потрібних людям для задоволення їхніх матеріальних, соціальних і психологічних потреб, обмежений і в будь-якій ситуації взаємодії зберігаються обмеження щодо діяльності людей, суб'єкти конкурують один з одним, прагнучи одержати вигоду зі своїх взаємодій. Люди починають змагати­ся за володіння ресурсами, що створює напруженість у проце­сах обміну.

Для Дж. Хоманса абсолютно всі (а не лише економічні) ситу­ації взаємодії передбачають наявність індивідів, що обмінюються винагородами й покараннями і прагнуть вигадати щось. У різних соціальних контекстах відбуваються "постійні переговори", які мають на меті одержати взаємну вигоду, коли кожний учасник обміну калькулює винагороди, витрати, прибуток. Соціальні суб'єкти роблять підрахунки з метою одержати від іншого суб'єкта те, що переважає цінність і корисність того, що вони мають витратити.

Пітер Блау своїми оригінальними поглядами доповнює хомансівську модель елементарного соціального обміну. На його думку, люди вступають в обмін, оскільки відчувають можливість одержа­ти винагороду (це відчуття П. Блау називає соціальним тяжін­ням). Починаючи обмін, кожний робить припущення щодо праг­нень іншої особи, отримуючи уявлення про її потреби. Відтак кожний маніпулює власним образом з метою переконати партне­ра, що він має ті цінності, якими, очевидно, прагне володіти парт­нер. Люди діють за принципом взаємності, оскільки, виявляючи свої цінні властивості, кожний вимагає винагороди. Будь-який вид обміну передбачає, що люди, які надають винагороди, також отримують винагороди як плату за свої витрати. Індивіди праг­нуть справити один на одного враження під час змагання, коли кожний демонструє винагороди з метою змусити іншого відповісти йому навіть, можливо, ціннішою винагородою. П. Блау ана­лізує основні види винагород, які володарі ресурсів можуть отри­мати шляхом обміну: гроші, соціальне схвалення, повагу та ін.

Отже, у взаємодії потреби учасників підкріплюються. Це праг­нення отримати підкріплення з боку оточуючих, інакше кажучи, задовольнити свої потреби, і зумовлює соціальний обмін "винаго­родами". Саме в цьому вбачає Дж. Хоманс сутність суспільних відносин. На його думку, секрет соціального обміну між людьми полягає в тому, щоб дати іншій людині те, що вона вважає ціннішим, ніж ви, і одержати те, що є більшою цінністю для вас, ніж для неї.

Отже, теорія обміну — це загальна теорія, яка трактує людську поведінку як процес, у якому індивіди задовольняють один одного значущими послугами та вигодами. Для того щоб обмін стався, обидві сторони повинні оцінити користь, яку забезпечує партнер по обміну.