Починаючи з 60-х років суттєвих змін зазнав спосіб життя людей. Переорієнтацію суспільної свідомості на влаштування свого особистого життя з урахуванням економічних, політичних і духовних процесів, що відбувалися, постійно фіксували соціологічні дослідження. Якщо в 60-х роках значна кількість людей так чи інакше зв'язувала своє життя з майбутнім і позитивними змінами, то у 80-х роках поступово сталася переоцінка реально функціонуючих цінностей, особистої і суспільної мети. Ставало дедалі важче забезпечити ефективне поєднання особистого і суспільного, спосіб життя людей став замкнутим, поширювалась апатія, зневір'я та ін. В сфері економічних відносин не зменшилась, а навіть зросла кількість людей, які ледве-ледве зводили кінці з кінцями. Якщо в середині 70-х років 17,4% людей ні в чому собі не відмовляли і лише третина (32,5%) жили від зарплати до зарплати, то в середині 80-х років уже лише 9,4% людей ні в чому собі не відмовляли, а близько 40% жили від зарплати до зарплати, в середині ж 90-х років 6,2% людей ні в чому собі не відмовляли, а близько 80% людей зубожіли. Тоді ж погіршувалось становище груп людей з фіксованими доходами (пенсіонери, студенти, ряд категорій службовців). Відсутність в Україні скоординованої економічної політики привело до порушення пропорцій у народному господарстві, сприяло появі тіньової економіки, формування груп людей з дуже специфічними джерелами доходів, зі своєю структурою споживання і своїми ціннісними орієнтаціями. І якщо ще в 60-х роках люди з незаконними або сумнівними доходами прагнули не показувати свій рівень споживання, то в 70-х роках їх стиль життя стає показним, демонструючим «уміння жити», а в 90-х роках появляється уже певний прошарок людей, які не обмежувались іномарками автомашин, різноманітною теле-.і радіоапаратурою, модним одягом, а й володінням нерухомістю, солідними капіталами. За неповними даними, в середині 90-х років в Україні налічувалось близько 1500 сучасних українських бізнесменів, які володіли величезними капіталами і мали значні вклади в зарубіжних банках. У соціальній сфері сталася втрата почуття соціальної справедливості, втрата зв'язків між кількістю і якістю праці і її оплатою, зупинилось близько 860 підприємств, значна ж кількість підприємств не завантажена і працює з перервами. Значно скоротилась (на 30%) і кількість фермерських господарств, багато колгоспів, радгоспів розпалось. Скорочуються і закриваються навчальні заклади (майже 23% закрито середніх шкіл, технікумів), скорочено на 30 — 40% набори у вищі навчальні заклади. Закриваються лікарні, клуби, будинки культури, дитячі дошкільні заклади тощо. За даними статистики, в Україні в середині 80-х років три з чотирьох опитаних не бачили залежності між старанністю в праці і офіційним, реальним підтвердженням значущості їх трудового внеску. Саме такі суперечності породжували спекуляцію, розкрадання, блат тощо. З 90-х років такі явища не тільки поглибились, а й розширились, стали повсякденними.
Спотворення принципів соціальної справедливості привело до виникнення руху проти елітарних форм стилю життя, проти різних способів закритого розподілу, реально існуючих ужитті. Несправедливість, недієвість законів, відсутність законослухняності, зростання злочинності породжують розчарування в цінностях суспільства, ідеях, стимулюються спотворені форми організації особистого життя (поширюються наркоманія, алкоголізм та ін.). Властиві окремим особам негативні риси часто потворно трансформуються в психологію оточуючих їх людей. В умовах, коли в середині 90-х років в Україні різко ускладнилась політична і соціально-економічна ситуація, зростає безробіття, знизився життєвий рівень населення, люди особливо часто реагують на все, що ображає їх інтереси, права і свободи (однаково важливо і те, що стосується кожного особисто, близьких йому людей і тієї обстановки, де вони живуть і працюють).
Досить строкатою є суспільно-політична діяльність як одна із складових способу життя. Якщо в кінці 80-х років — на початку 90-х років дещо активізується участь населення в політичному житті, зростання активності людей, що часто свідчило про формальність, не відображало глибоких змін у свідомості і поведінці людини, то з середини 90-х років різко падає активність, дедалі більше людей охоплює, апатія, байдужість, зневір'я в реальність економічних і соціальних реформ. Досить того, що майже в 50 виборчих округах України, незважаючи на неодноразові повторні вибори, так і не сталося обрання народних депутатів. Спроби подолати формалізм з позицій орієнтації і переваг людини стихійно знаходили відображення в таких формах політичної активності, як самодіяльні політичні рухи і об'єднання, але й вони незабаром припиняли діяльність. Певний вплив на зміну політичного статусу способу життя мала гласність, демократичне перетворення, політизація національних і регіональних процесів, але поступово й такі процеси глохли.
Соціологічні дослідження стали реєструвати зниження пріоритету інтересів до питань внутрішньої політики, політичний аспект способу життя ще мало торкнувся широких мас, що демократизація охопила лише верхівні верстви, а політична активність населення відображала здебільшого настрої, почуття гніву і обурення, аніж глибинні процеси політичної творчості. Суперечливо розвивається і діяльність людини в сфері культури як характеристика стилю її життя. Якщо в 80-х роках кількісне споживання потреб культури явне: в містах кожний другий житель, включаючи дітей користувався послугами бібліотек, 50 — 70% міського населення регулярно читали книжки, майже кожна сім'я передплачувала кілька газет і журналів, в сільських місцевостях теж спостерігалось прагнення до культури, то уже в середині 90-х років, незважаючи на зростання різноманітних видань газет і журналів і особливо еротичних та інших, все ж майже наполовину знизився на них попит населення, лише 30 — 35% сімей передплачують газети і журнали. Знизився і тираж передплатних видань. На жаль, не враховуються нові явища, що виникають у сфері духовної культури. Формування нових ціннісних орієнтацій, поява нових тенденцій в естетичній і моральній свідомості поступово видозмінюють спосіб життя людей. І, нарешті, сталися серйозні зміни у сфері побуту. Появилось дедалі більше різноманітних форм задоволення особистих потреб. Та разом з тим тривала орієнтація на переваги офіційних цінностей порушила міжособові контакти, послабила родинні та сімейні зв'язки, що не затрималось відбитися на зниженні моральності.
Між тим, незважаючи на певні суперечності, процес піднесення потреб пробиває собі шлях. Ще в кінці 60-х років утилітарна значущість речей відіграла велику роль: люди прагнули придбати меблі, холодильники, класні телевізори, радіо- і відеоапаратуру, автомашини тощо. В 80-х зростає потреба в книжках, товарах культурно-побутового призначення, що мають інформаційну і естетичну цінність і виступають одночасно предметами сучасного комфорту. Та з середини 80-х — на початку 90-х років зниження купівельної спроможності населення різко відбилося і на потребах населення, хоча значення сфери побуту в житті людей не тільки серйозно зросло, але в ряді випадків стало навіть визначальним. Інакше кажучи, прогрес
техніки, науки набагато випередив прогрес у сфері житла, торгівлі, комунального обслуговування, немало сприяв загостренню сприйняття людьми своїх побутових проблем. І хоча всі складові умови життя — заробітна плата, зміст праці, забезпеченість житлом і культурно-побутовими установами, кількість вільного часу, задоволення попиту на основні продуктові, промислові товари та ін. — тісно взаємозв'язані, але їх взаємозамінюваність досить обмежена.
2. Суть, структура, характер вільного часу* 'Матеріал підготовлено кандидатом філософських наук О. Л. Солодкою.
