Поняття громадянського суспільства • Історичні уявлення про громадянське суспільство * Особливості формування громадянського суспільства в Україні

Після вивчення матеріалу теми Ви повинні вміти:

визначити поняття "громадянське суспільство";

виділити суттєві риси громадянського суспільства;

назвати основні інститути громадянського суспільства;

показати взаємозалежність громадянського суспільства та темпів еконо­мічного розвитку держави;

розкрити історичні уявлення про громадянське суспільство;

пояснити відмінність між масовим та громадянським суспільством;

окреслити особливості формування громадянського суспільства в Україні.

 

Поняття громадянського суспільства.Громадянське суспільство - це сукупність усіх громадян, їх вільних об'єднань та асоціацій, пов'я­заних суспільними відносинами, що характеризуються високим рівнем сус­пільної свідомості та політичної культури, які перебувають за межами ре­гулювання держави, але охороняються та гарантуються нею.

Громадянське суспільство у політології, як правило, розглядають як соці­альне утворення, що протистоїть державі. Його можна розуміти як плю­ралізм і організацію інтересів незалежно від держави.

Громадянське суспільство відрізняється від суспільства загалом тим, що залучає громадян до колективних дій в суспільній сфері для вираження своїх інтересів, ідей, обміну інформацією, досягнення спільної мети, висування вимог до держави і закликів до відповідальності офіційних осіб. Воно ви­ступає посередником між приватною сферою життя людей та державою і об'­єднує величезне розмаїття формальних і неформальних організацій.

Є. Бистрицький вважає, що громадянське суспільство - "це сукупність окремих, незалежних особистостей (кожна з яких має свої власні потреби, приватний інтерес), у якій виокремлюються групи громадян на різноманіт­них засадах єднання, створюючи відповідні самоврядні угрупування". Осе­редки громадянського суспільства створюються для захисту приватних інте­ресів громадян, які пов'язані виключно необхідністю дотримання моральних та правових норм, правовими та культурними обмеженнями.

Найбільш суттєві риси громадянського суспільства зазначені в схемі 4.

Теорія громадянського суспільства ґрунтується на ідеї автономності та індивідуальної свободи громадян, невтручання держави в життя громадянсь­кого суспільства. Однак, саме держава має виступати гарантом прав люди­ни, створювати умови, які сприятимуть реалізації прав громадян, всебічно­му вияву їх ініціативи, здібностей. Державні органи реагують на запити і потреби соціальних груп, приймають нормативно-правові акти, слідкують за їх виконанням, запобігають появі та розвитку політичних конфліктів.

Говорити про громадянське суспільство можна лише з появою громадя­нина як самостійного суб'єкта, що усвідомлює себе індивідуальним членом суспільства, наділений певним комплексом прав і свобод, і в той же час несе відповідальність перед суспільством.

Зміст поняття "громадянське суспільство " включає сукупність неполітичних відносин у суспільстві, тобто економічні, духовно-моральні, релігійні, національні та ін. Громадянське суспільство виступає як сфера реалізації економічних, соціальних, етнонаціональних, культурних та інших громадсь­ких інтересів, які перебувають поза безпосередньою діяльністю держави, що опосередковує їх відносини з індивідами.

Демократичність політичного режиму визначається не в останню чергу тим, наскільки держава визнає автономне буття спільнот, тим, наскільки громадянське суспільство може вплинути на дії держави. Ідея громадянського суспільства дозволяє провести межу між політичним, офіційним та при­ватним життям громадян.

 

 

 

Суттєвою ознакою громадянського суспільства є плюралізм, різнома­ніття інтересів і пріоритетів, які виражають інтереси найрізноманітніших верств населення. Інститутами громадянського суспільства є церква, сім 'я, різні заклади освіти, приватна власність, засоби масової інформації, вироб­ничі спілки, добровільні громадські організації та об'єднання, у т. ч. і полі­тичні партії, які:

>є засобом самовираження індивідів, їх самоорганізації і самостійної реалі­зації ними власних інтересів;

>захищають інтереси певної групи в її протиборстві з іншими групами інте­ресів;

>зменшують деструктивну силу протистояння інтересів, впорядковують енер­гію людей, вводячи в організоване русло протести, вимоги, акції непокори;

> оберігають суспільну систему від хаосу і створюють сприятливі умови для функціонування демократичної влади;

>виступають гарантом непорушності особистісних прав громадян, дають їм впевненість у своїх силах, є опорою в їх можливому протистоянні з держа­вою (Див.: Вибори-98: партії й електорат у передвиборчий період. - Львів, 1998. - С. 67).

Підґрунтям і ознаками громадянського суспільства, на думку Р. Павленка та С. Рябова, є ринкова економіка з властивою їй багатоманітністю форм влас­ності, відкритою комунікацією, структурованістю суспільства, багато­партійність, не директивно сформована громадська думка і, найголовніше, вільна особистість з розвинутим почуттям громадянськості і власної гідності.

Політологічна сутність концепції громадянського суспільства полягає у виз­нанні того, що якісна структуризація суспільства (розрізнення верств за суттєви­ми ознаками їхнього буття) є засадою суспільно-політичної стабільності.

Розвиток громадянського суспільства як сфери деетатизованого приватного й диференційованого життя людей є важливим напрямком демократичної модер­нізації суспільства, умовою соціальної стабільності та національної безпеки. Сут­тєвими ознаками такого розвитку є становлення відкритого суспільства, роздер­жавлення приватного життя громадян, відокремлення його від казарменного офіціозу державної бюрократії, цінування багатоманітності форм його вияву.

Наріжним каменем ліберальної ідеології громадянського суспільства є виз­нання того, що держава існує перш за все для того, щоб захищати особисту свободу й власність, здобуту власною ж працею людей; вона повинна діяти тільки у чітко окреслених межах, вихід за які може призвести до громадянської непокори. Характер взаємодії держави і громадянського суспільства значною мірою визначає стан суспільної стабільності й безпеки. Громадянське суспіль­ство потребує існування правової держави як своєї передумови. Разом з тим, тільки розвинуте, стабільне громадянське суспільство уможливлює утворення правової держави, є основою стабільного демократичного політичного режи­му й авторитетної влади.

8.2. Історичні уявлення про громадянське суспільство. Поняття "грома­дянське суспільство "сягає своїм корінням античних часів (ідея "поліса" Платона, "societas civilis" Цицерона). Але мислителі тих часів під громадянським суспільством, по-суті, розуміли політичну державу, яка поєднувала у собі такі найважливіші сфери суспільства, як сім'я, релігія, освіта, культура та ін.

Такий підхід залишався незмінним аж до XVIII ст. Навіть мислителі Нового часу користувалися словами "громадянське суспільство" і "держава" як сино­німами. Але перехід від Середньовіччя до Нового часу ознаменувався відок­ремленням громадянського суспільства від держави. Епоха Відродження сфор­мувала переконання у тому, що надмірно розширена сфера впливу держави стримує творчий, вільний розвиток особи і заважає її вільному волевиявленню. Ідею протистояння держави і громадянського суспільства розвивали у своїх працях Т. Спенс, X. Ходжскін, Т. Пейн.

Проте існувала група дослідників (/. Бенталі, Л. фон Штейн, Г. Гегель та ін.), які обґрунтовували необхідність більш жорсткого державного регулювання і контролю, звертаючи увагу на надмірну свободу громадянського суспільства, що є джерелом конфліктів.

Головна заслуга у розробці концепції громадянського суспільства належить Г. Гегелю, який розглядав цей феномен як особливу стадію в діалективному русі

від сім'ї до держави в складному процесі історичної трансформації від Серед­ньовіччя до Нового часу. На думку Гегеля, громадянське суспільство - це ком­плекс приватних осіб, класів, груп, інститутів, взаємодія яких регулюється цивільним правом, і які прямо не залежать від політичної держави. Грома­дянське суспільство характеризується системою потреб, правосуддям, поліцією і корпораціями. Воно спирається на приватну власність, загальну рівність лю­дей і виникає одночасно з буржуазним ладом. У трактуванні Гегеля, грома­дянське суспільство постає як опосередкована працею система потреб, яка грунтується на системі приватної власності і всезагальній рівності.

Марксисти вважали, що політична держава віддзеркалює політичний інте­рес, а громадянське суспільство - приватний інтерес. Вони зводили структуру громадянського суспільства до сфери праці, виробництва та обміну. К. Маркс наголошував, що громадянське суспільство - не одноманітне утворення, а бага­торівнева система, яка має свої сфери і частини з певною підпорядкованістю од­них іншим. Марксисти розглядали взаємини між державою і громадянським сус­пільством як відносини між публічною владою та індивідуальною свободою.

8.3. Особливості формування громадянського суспільства в Україні. Тео­ретичною базою з'ясування цього питання є положення Основного Закону Ук­раїни, не дивлячись на відсутність в його тексті самого терміна "громадянське суспільство". В Україні сьогодні відбувається поступовий процес становлення громадянського суспільства, який ще дуже далекий від завершення. Необхід­но зазначити, що в якійсь мірі громадянське суспільство існувало у нашій дер­жаві і за радянських часів, але у тоталітарному суспільстві сфера приватного життя людей підпорядковувалася державі, скорочувалася до масштабів "ку­хонного" вільнодумства.

В Україні сформовані органи влади різного рівня, але громадянське суспільство характеризує не лише наявність "владної піраміди", але й ефективність її функці­онування, чого на практиці у нашій державі не спостерігається. Чисельні міністер­ства, відомства, комітети, підкомітети, комісії і т. д. поки що демонструють неспро­можність вивести країну із системної кризи, а тому зрозумілим є динамічний процес відчуження громадян від держави, влади і політики. За висновками вітчизняних політологів і соціологів, Україна є лідером серед постсоціалістичних європейсь­ких держав за рівнем недовіри населення владним структурам.

Для громадянського суспільства характерна система представництва інте­ресів різних груп населення у вигляді об'єднань громадян. В умовах громадянсь­кого суспільства партії виражають інтереси та формулюють політичні пріорите­ти певних соціальних груп. На сьогодні політичні партії не достатньо сприяють належному встановленню каналів зв'язку між державою і громадянами. Чи­мало партій - особливо під час виборчих кампаній - намагаються показати себе представниками інтересів не певних соціальних груп, а всього народу, що є популістським недалекоглядним кроком.

Нерозвиненість громадянського суспільства в Україні простежується у за­грозливо низькому рівні залученості громадян до організованої громадсько-політичної діяльності і дуже низькому рівні політичної ефективності (оцінка суб'єктом своєї змоги впливати на політичні події та рішення), що пов'язано із слабким розвитком правової системи у державі і правової свідомості у людей.

Для становлення громадянського суспільства в Україні необхідною є рест­руктуризація українського суспільства. До тенденцій трансформації соціальної структури нашої держави можна віднести фактичну відсутність середнього кла­су й значного поступу в його формуванні, люмпенізацію численних верств насе­лення, появу нових власників, поляризацію багатства і бідності, збереження старою номенклатурою своїх позицій. Понад 85 відсотків населення України займає положення нижче середнього класу й існує в умовах крайньої невизначе­ності та невпевненості. Через несформованість середнього класу, розшаруван­ня суспільства на багатих і бідних переважає принцип сили, а не принцип права, хоча повсюдно декларується намір побудови правової держави.

Чинниками формування в Україні громадянського суспільства є вільні та альтернативні політичні вибори, референдуми, незалежні (насамперед, від органів влади) засоби масової інформації, розвиток місцевого самоврядуван­ня, політичні партії, здатні репрезентувати групові інтереси, наявність ринко­вих відносин і економічного плюралізму.

Отже, підсумовуючи, можна констатувати, що ті елементи громадянського суспільства, які існують на Заході, можуть проявитися в Україні при кардиналь­ному зрушенні в економіці, політичній структуризації українського суспільства, незаангажованості українських мас-медіа. Формування громадянського сус­пільства є необхідною умовою переходу до ринку і правової державності.

Питання для роздуму, самоперевірки, повторення

1.Як Ви розумієте поняття "громадянське суспільство"?

2.Які ознаки характеризують громадянське суспільство?

3.Як, на Вашу думку, впливає на громадянське суспільство існуючий в державі політичний режим?

4.Які інститути громадянського суспільства Ви можете назвати?

5.Що первинне: громадянське суспільство чи правова держава?

6.Коли розпочалося дослідження громадянського суспільства?

7.Чим відрізняються трактування громадянського суспільства античними мис­лителями та вченими Нового часу?

8.Хто родоначальник сучасної теорії громадянського суспільства?

9.Як розглядали громадянське суспільство марксисти?

10.Хто з українських мислителів приділив увагу проблемам громадянського суспільства?

11.У чому відмінність масового суспільства від громадянського?

12.Які риси масового суспільства?

13.Які особливості формування громадянського суспільства в Україні?

 

 

 

ТЕМА 12

ПОЛІТИЧНІ РЕЖИМИ

На зустрічі з депутатом виборці за­питують:

- Яка різниця між: демократією та диктатурою?

- Демократія - це коли народ відкри­то виявляє невдоволення своїм урядом.
Диктатура - це коли народ відкрито виявляє невдоволення чужим урядом...

Політичний анекдот

• Сутність політичного режиму та його типи • Характерні ознаки демократичного, авторитарного та тоталітарного політичних режимів • Полі­тичний режим сучасної України

Після вивчення матеріалу теми Ви повинні вміти:

визначати сутність політичного„режиму;

виділяти та характеризувати види політичного режиму;

аналізувати основні критерії виділення політичного режиму в окре­мий тип;

класифікувати політичні режими;

порівнювати демократичний, авторитарний та тоталітарний режим;

описати політичний режим сучасної України.

 

Ключові поняття та терміни поняття та терміни
• політичний режим	• тоталітаризм
• авторитарний режим	• авторитаризм
• демократичний режим	• охлократичний режим
• тоталітарний режим	• автократичний режим
• анархічний режим	• класократичний режим
• фашизм	• націонал-соціалізм
• комунізм	• "змішаний" політичний режим
• теократія	• султанізм
• персональні тиранії	• абсолютні монархії
• Х.Арендт	• Б.Муссоліні

 

.1. Сутність політичного режиму та його типи. Політичний режим - це сукупність характерних для певного типу держави політичних відносин, засобів і методів реалізації влади, наявних стосунків між державною владою і суспіль­ством, панівних форм ідеології, соціальних і класових взаємовідносин, стану політичної культури суспільства. Відомий польський політолог Є. Вятр під полі­тичним режимом розуміє "систему конституційних (законних) порядків і кон­кретне втілення цієї системи на практиці". Французький політолог М. Дюверже кваліфікує політичний режим як "певне поєднання системи партій, способу голосування, однієї чи кількох груп тиску".

Зміст політичного режиму визначається взаєминами між двома політичними субстанціями - владою і свободою. Саме обсяг повноважень влади, способи і методи її діяльності, ступінь свободи індивідів дозволяють належно оцінити ха­рактер існуючого у певному суспільстві політичного режиму.

Значну увагу характеристиці політичних режимів приділяв у своїх пра­цях Аристотель. Він поділив режими на правильні (монархія, аристократія, політея) і неправильні (тиранія, олігархія, демократія): при правильному ре­жимі влада використовується для загального блага, а при неправильному -для задоволення приватних інтересів правлячої групи. Еволюція політич­них режимів має свою послідовність, відповідні цикли: монархія - аристок­ратія - олігархія - тиранія - демократія - республіка (політея).

У XVI ст. французький мислитель Ж. Боден, опираючись на ідеї Аристотеля, у праці “ Республіка " класифікує політичні режими на: 1) монархію (вер­ховна влада належить одній особі); 2) аристократію (при владі знаходиться менша частка населення); 3) народну державу чи республіку (весь народ бере участь у здійсненні влади).

Існують основні критерії виділення політичного режиму в окремий тип. З виділених критеріїв(дме. схему 9) можна зробити висновок, що політичні режими розрізняються на основі аналізу співвідношення та взаємодії дер­жави і громадянського суспільства.

В. Якушик пропонує таку класифікацію політичних режимів:

1)режими постійні та тимчасові;

2)режими нормального та надзвичайного функціонування;

3)конституційні та неконституційні;

4) режими функціонування правової держави, режими революційної законності та режими свавілля

(відсутність законності);

5)світські, релігійні, атеїстичні;

6)безпартійні, одно-, дво- та багатопартійні;

7)цивільні та воєнні;

8) режими, що мають досить стабільну та на­дійну внутрішню опору та такі, що потребують постійно підтримки з-зовні;

9) режими, котрі опираються лише на національні інститути влади, та такі, що підтримуються за допомогою діючих на території країни політичних інсти­тутів, які представляють закордонні сили;

10) режими, що мають реальною постійною і активною сферами своєї діяльності увесь світ, та такі, котрі у своїй діяльності фактично обмежені рамками своєї країни і мають лише окремі компоненти загальнопланетарної системи забез­печення національних інтересів.

У сучасних умовах політичні режими частіше за все класифікують на авторитарні, тоталітарні та демократичні. Іноді в окрему групу дослід­ники виділяють фашистські режими у різноманітних формах їх прояву.

12.2. Характерні ознаки демократичного, авторитарного та тоталітарного політичних режимів. Характерною особливістю демократичного режиму є децентралізація, роззосередження влади між громадянами держави з метою надання їм можливості рівномірного впливу на функціонування владних органів. Це форма організації суспільно-політичного життя, заснованого на принципах рівноправності його членів, періодичної виборності органів дер­жавного управління і прийняття рішень у відповідності з волею більшості.

Демократичний режим характеризує: > виборність найважливіших органів політичної влади;

► вирішення найголовніших політичних проблем відповідно до волевияв­лення більшості громадян;

► формальне визнання народу джерелом влади, сувереном у державі;

►юридична рівність громадян;

►високий ступінь реалізації прав людини;

►пріоритет прав людини над правами держави;

►розподіл влади з метою недопущення її концентрації в єдиному центрі;

►повага більшості до права меншості мати власну точку зору і відстоюва­ти її цивілізованими методами;

►верховенство закону в усіх сферах суспільного життя;

►економічна свобода, розвинута економіка, вільна від державного втручання;

►наявність політичного плюралізму.

Авторитарний режим. Авторитаризм (від лат. autoritas- цілковита влада, вплив) - це політичний режим, який характеризується значним зосередженням влади в руках однієї особи або обмеженої групи осіб, звуженням політичних прав і свобод громадян та їх об'єднань, суворою регламентацією їхньої актив­ності, різким скороченням повноважень демократичних інституцій.

При цьому однак державний контроль не розповсюджується на позаполітичні сфери: економіку, культуру, релігію тощо. Найчастіше такий режим виникає в краї­нах, де відбувається зміна суспільного ладу, де спостерігаються тривалі економічні і політичні кризи, подолання яких демократичними засобами стає неможливим.

На відміну від тоталітаризму, авторитарний політичний режим допускає існу­вання обмеженого плюралізму в різних суспільних сферах, погоджується з існу­ванням окремих елементів демократії, таких як парламентські вибори, багато­партійність. Проте його сутнісними ознаками залишається щоденна загроза репресій, використання армії та каральних органів. Основні ознаки авторитаризму:

► у діяльності органів політичної влади переважають методи командування,
диктату;

►виконавчі органи держави наділені широкими законодавчими повноваженнями;

►обмежені громадянські, політичні та особисті права і свободи, юридичні га­рантії їх забезпечення;

►відчуження народу від влади;

►відсутність єдиної ідеології;

►гласність не є принципом діяльності органів влади;

►опора на силу й готовність влади в будь-який час застосувати масові репресії;

►при боротьбі за владу використовуються як законні, так і незаконні методи;

►обмеження чи заборона діяльності опозиційних до існуючого режиму об'єднань громадян;

►у процесі прийняття та реалізації політичних рішень практично виключаєть­ся метод компромісу, взаємоузгодження різних позицій;

►органи влади діють на власний розсуд (часто порушуючи при цьому закон), керуючись власним баченням політичної доцільності.