Ключові поняття та терміни
Лекции.Орг

Поиск:


Ключові поняття та терміни




- Концепція богоугодного володаря "

- класократія

- концепція "князівського одновладдя"

- "піраміда влади"

- Кирило- Мефодієвське товариство

- націоналізм

- консервативний націоналізм

- “інтегральний націоналізм”

- полемічна література

- державницький націоналізм

- національна ідея

- національна диктатура

 


7.1. Пам'ятки політичної думки Київської держави.Політична думка Київської держави розвивалася під впливом політичної думки Візантії. Ос­новними творами, в яких відображені політичні ідеї, були "Слово про закон і благодать "митрополита Іларіона, "Руська Правда "Ярослава Мудрого, "По­вчання дітям " Володимира Мономаха, "Повість минулих літ " літописця Нестора, "Ізборник 1076р. "та ін.

Двома головними концепціями суспільно-по­літичної думки княжих часів була концепція "бого­угодного володаря " (представники - ігумен Феодосій Печерський і літописець Нестор і концепція "князів­ського одновладдя " (представники - митрополити Іларіон та К. Смолятич). Автори першої концепції сформулювали ідею "духовного проводу над світською владою", ідею необхідності об'єднання київських князів навколо церкви, а не навколо ве­ликокнязівського престолу, а також ідею божествен­ної природи влади.

Київський митрополит Іларіон вбачав у сильній мо­нархічній владі князя запоруку територіальної цілісності держави; церква, на його думку, повинна служити державі, охороняючи загальнодержавний цент­ралізм. Він вважав, що "закон" і "благодать" суперечать одне одному: закон роз'єднує народ, бо підносить одних й принижує інших, а благодать подарова­на всьому людству. На думку митрополита Іларіона, християнство повинно слу­жити консолідації країни, а церква - державі та володарю.

Праця Володимира Мономаха "Повчання дітям" (1096) - це, насамперед, настанови державному діячеві, князеві, який повинен бути відповідальним, справедливим, мудрим, здатним до протистояння ворогам, тримати у покорі бояр і удільних князів. Володимир Мономах прагнув прищепити дітям христи­янську мораль, людяність, благочестивість, схильність до науки, стриманість. Суд і покарання повинні бути спра­ведливими: "Ні правого, ні винуватого не вбивайте і не веліть убивати його. Якщо навіть заслуговуватиме смерті, і то не погубляйте жодного християнина ". Мо­номах всіляко підкреслював, що володар має бути взірцем досконалості. Він закликав князів до примирення, подо­лання міжусобиць заради єдності Русі.

Важливе місце у розвитку державно-політичної думки у Київській Русі мало "Слово о полку Ігоревім " (XIIст.), у якому розвинена ідея необхідності політич­ного об'єднання руських земель! припинення міжусобної боротьби.


7.2. Політична думка перехідного періоду (XIV - перша половина XVI ст.ст.).Між княжою та козацько-гетьманською добою Україна перебувала під владою Литви та Польщі. Політична думка цього періоду представлена насамперед працями Юрія Котермак-Дрогобича та Станіслава Оріховсь-кого ( Роксоляна).

У праці Ю. Дрогобича "Прогностична оцінка поточного 1483 року ма­гістра Юрія Дрогобича з Русі, доктора філософії та медицини Болонсько­го університету " висловлено думки про зміцнення сильної королівської вла­ди, зверхність світської влади над церквою.

Одним із перших визначних гуманістів польського та українського Відродження був С. Оріховський, який увійшов в історію української політичної думки розробкою ідеї природного права та т. зв. "піраміди влади". Він вик­лав своє розуміння суті держави, форми управління нею, бачення проблем політичної влади. С. Оріховський зробив важливий крок до визволення полі­тичної науки від теології. Розробивши низку порад королеві щодо управлін­ня державою, він акцентував увагу на тому, що в основі функціонування хри­стиянської держави повинно бути дотримання права.

Погляди С. Оріховського пройшли складну трансформацію. Якщо у мо­лоді роки він виступав проти ідеї божественного походження влади, відсто­ював принцип невтручання церкви у державні справи, то незадовго до смерті упраці "Польські діалоги політичні "він висловився за зверхність папської влади над королівською. Це й відобразилося у його піраміді влади, яка на­гадувала трикутник, у вершині якого була духовна влада, у лівому куті -священнослужителі, а справа - король.

7.3. Українська політична думка в період від Люблінської унії до козаць­ко-гетьманської держави.У цей період розвитку українська політична дум­ка була, насамперед, представлена полемічною літературою (М. Смотрицький, X. Філалет, І. Вишенський, 3. Копистепський та ін.). її появі сприяли ідеї Реформації^що прокотилися Польщею, і викликали появу тенденцій до церковної унії, ''Крім полемічної, розвивалася культурно-освітня, наукова література(С. Та Л. Зизанії, Ю, Рогатинець, К.-Т. Старовецький), яка була критичною та раціоналістичною за змістом.

У полемічній літературі виділялися два напрямки: перший був орієнтований на унію православної та католицької церков (П. Скарга), другий - виступав з антиуніатськими ідеями й за реформу православної церкви (X. Філалет).

Головною тезою книги "Про єдність церкви Божої", автором якої є Петро Скарга, була критика православної церкви через пихатість константинопольсь­ких патріархів, тиранію візантійських імператорів, шлюби духовенства, за втру­чання світської влади в церковні справи тощо {На його думку, все це впливає на рівень християнської науки, розхитує моральні основи східного духовенства. Виступаючи за унію церков, П. Скарга вважав, що для цього необхідно: 1) виз­нання влади папи православною церквою; 2) єдність віри; 3) послух перед папою.")

Х. Філалет, на противагу П. Скарзі, відстоював ідею демократизації церк­ви, захищав право світських людей на участь у духовних справах. Він вис­тупав за виборність духовних владик та релігійну терпимість, вважав неза­конним втручання папи римського у світські справи.

Видатний український полемісті 7. Вишенський виступав із критикою того­часного суспільного ладу та шляхти. Він висував концепцію колективної со­борності правління християнською церквою, заснованою на ідеї рівності всіх людей перед Богом. І Вишенський заперечував як абсолютизм духовної влади (папи римського), так і абсолютизм світської влади (королів, царів).

7.4. Політична думка Україниу козацько-гетьманськудобу Політич­на думка того часу розвивалася у контексті таких правових документів, як "Березневі статті", "Гадяцький трактат", "Конституція прав і свобод Запорозького Війська"таін.

Вагомий внесок у розвиток української політичної думки зробила Києво-Могилянська академія. Її засновник П. Могила розвинув ідею верховенства православної церкви, яка протиставлялася польському королеві. П. Могила виступав за підвищення ролі церкви у державі та суспільстві контроль за ос­вітянським життям країни та був проти втручання держави у церковні справи. Проте окремі думки П. Могили йшли врозріз із ідеєю верховенства "стану священицького", про що свідчать його роздуми про сильного й могутнього "іде­ального володаря", котрий отримує владу безпосередньо від Бога і про свої дії звітує тільки перед ним. В цілому П. Могила відводив церкві роль радника, а не верховника.

Погляди П. Могили на співвідношення церкви і держави по-різному сприймали та розвивали діячі Києво-Могилянської академії. Зокрема, С. Яворський відстоював рівноправність світської та духов­ної знаті, намагався пристосувати ряд православних догм до католицьких схем. Мислитель захищав ідею сильної церковної влади, що не заважало йому вод­ночас стверджувати, що '' царі більше панують над тілом, ніж над душею людською". Визначний філософ, професор, ректор Києво-Могилянської академії Ф. Прокопович першим в умовах російської держави створив теорію освіче­ного абсолютизму, опираючись на теорії природного права та суспільного договору. На його думку, пріоритетною повинна бути світська влада, цер­ква має підпорядкуватися державі. Абсолютний монарх, як верховний носій державної влади, ставився над усіма громадянськими законами, і усі його дії, спрямовані на загальну користь, оправдовувалися. Носієм державної влади, за теорією освіченого абсолютизму Ф. Прокоповича, може бути лише освічений володар, "філософ на троні".

Визначною пам'яткою української політичної думки козацько-гетьмансь­кої доби є договір між гетьманом України Пилипом Орликом та Військом Запорозьким - "Конституція прав і свобод Запорозь­кого Війська" (1710). Це перша офіційна угода, ук­ладена новообраним гетьманом зі своїми виборцями, у якій викладені умови, на яких він перебирав вла­ду. Конституція опиралася на ідею розподілу влад, у ній передбачався незалежний військовий суд для ви­рішення конфліктів між загальною Радою та гетьма­ном. У Конституції йшлося фактично про продовжен­ня традицій Запорізької Січі - козацької республіки, а тому цей важливий документ ставив усі стани ук­раїнського народу під зверхність козацтва, яке уособ­лювало збройні сили, адміністративний устрій і виконавчу владу.

7.5. Українська політична думка XIX ст. На першу половину XIX ст. припадає початок національного відродження зростає політична активність громадськості. Вершиною розвитку політичної думки першої половини XIX ст. стала політична доктрина Кирило - Мефодієвського товариства. Члени цієї організації - М. Костомаров, М. Гулак, В. Білозерський, М. Куліш, О.Маркович, Т. Шевченко та ін. - згуртувалися довкола ідеї слов'янського об'єднання у формі слов'янської республіканської федерації.

Основні ідеї Кирило - Мефодієвського товариства викладено у "Книзі буття українського народу ", ав­тором якої є М. Костомаров. "Об'єднання" слов'янсь­ких народів розглядалося не як їх злиття з втратою на­ціональних особливостей та самобутності. "У всіх частинах федерації передбачалися однакові основні закони і права, рівність ваги, мір, монети, відсутність митниць, свобода торгівлі, всезагальне знищення кріпосного права і рабства в якому б то не було виді, єдина центральна влада, що завідує зносинами поза союзами, військовим флотом, але повна автономія кожної частини щодо внутрішніх установ, внутрішнього управління, су­дочинства і народної освіти'', - писав М. Костомаров у "Автобіографії". В основу суспільно-державного устрою були покла­дені християнські принципи.

Визначне місце в історії політичної думки України другої половини XIX ст. посідає творчість М. Драгоманова, який продовжив традиції Кирило - Мефодієвсь­кого братства Аналізуючи державу, М. Драгоманов вважав, що її суть найперше полягає у правах, якими наділені в ній громадяни, у правовому статусі особи. Він прагнув здійснення "політичної реформи всієї Росії на началах свободи і децентралізації", бо "державна централізація багато несе зла і мусить уступити колись місце другим, кращим формам громадського устрою". Суть його про­грами політичної боротьби для українства полягала у тому, щоб домагатися політичних реформ, демократизації та федерації у рамках Росії та Австро-Угор­щини, виходячи з того, що центром цієї національної боротьби мала б бути Га­личина. Він вважав, що національні права можуть бути осягнуті на ґрунті пол­ітичних свобод: чим більше політичних свобод, тим більше національних прав. Соціалізм М. Драгомановим розглядається як спосіб утвердження соціальної справедливості та підвищення добробуту народу.

 


Одним із представників революційно-демократичної течії у політичній думці був. Франко. Серед проблем, які ним розглядалися, були аграрна проблема, загальні прин­ципи розв'язання селянського питання, робітнича, націо­нальна проблема. І. Франко був соціалістом, але не висту­пав за диктатуру пролетаріату, акцентуючи увагу не на класових, а на загальнолюдських вартостях. Соціалізм, за І. Франком, мав опиратися на широке самоврядування общин-повітів і країв. Мислитель виступав за рівність усіх


націй і вважав, що найкращим вирішенням національної проблеми було б ут­ворення державних об'єднань змішаного (федеративно-онфедеративного) типу, що опиралися б на солідарність інтересів.

Визначне місце в історії української політичної науки XIX - початку XX ст. ст. посідає М. Грушевський. Його політичні погляди викладені у таких тво­рах, як "Початки громадянства ", "Хто такі українці і чого вони хочуть " та ін. М. Грушевський еволюціонував від історичної народницької концепції до державницької, від федералістичної - до самостійницької. Він вважав, що дер­жава - "це суверенний союз народу, який дорогою планової діяльності, зверх­німи засобами задовольняє індивідуальні і загальнолюдські солідарні інтере­си в напрямі до поступового розвою громадянства".

 

7.6. Українська політична думка першої половиниXX ст.Першим, хто відкрито заявив про колоніальний статус України у складі Російської імперії та право українського народу на самовизначення, був М. Міхновський. На його думку, "державна самостійність є головною умовою існування нації". М. Міхновський пропонував йти до незалежності протореними шляхами західних країн, використовуючи творчі потенції націоналізму європейсь­кого типу. Саме М. Міхновському належить максималістське гасло: "Ук­раїна - для українців!". Як зазначає М. Горєлов, брошура М. Міхновського "Самостійна Україна " "була першою спробою оформити скривджені почуття українців у рамках політичної програми". У цій праці чітко постав­лено питання про незалежну українську державу, публічно заявлено про законне право українського народу самостійно вирішувати свої проблеми.

У політичній думці 20-30-х рр. XX ст. фахівці виділяють кілька на­прямків, зокрема, консервативний (В. Липинський, С. Томашівський, В.Ку-чабський) (див. табл. 2), державницький націоналізм (С. Дністрянський, В. Старосольський, О. Бочковський, С. Рудницький) (див. табл. З), інтег­ральний націоналізм (Д. Донцов, М. Міхновський, М. Сціборський, С. Бандера, Я. Стецько) (див. табл. 4).

В. Липинський є одним із авторів доктрини українського консерватиз­му,суть якої зводиться до таких основних положень:

>політичним ідеалом для України є спадкова монархія, очолювана гетьма­ном як символом української національної ідеї;

>особливий політичний режим влади класократія є противагою до республіканської парламентської демократії;

>суть класократії полягає у пануванні активної мен­шості (аристократії), що складається із кращих (за духом, здібностями, активністю) людей;

>реалізація доктрини консерватизму детермінуєтьсяпоширенням консервативної ідеології, християнсь­кої релігії та солідаризму; в центрі доктрини є концепція хлібороба-власника, з якої випливає, що монархія - це трудова держава, оперта на організацію трудових, проду­куючих класів, насамперед, на хліборобський клас.

"Нині ... прийшла пора Липинського. Зі своїми роздумами про вічні начала, про релігійні джерела творчої долі і державотворчості, зі скептицизмом щодо соціалізму, демократії і прогресу, з гострою акцентованою ідеєю державної самостійності України Липинський стає перед нами у першому ряду політичних учителів народу. Він хоче передавати наро­ду духовний досвід аристократії, вистражданий віками боротьби за збереження духовних цінностей.

Євген Сверстюк

Політичне кредо В. Липинського - "до української нації через українську державу. Держава для нього - це найдосконаліша, найвища форма організації всіх духовних і матеріальних сил нації.

"Основоположні міркування Липинського, за якими поняття нація і держава ототожнюються і взаємно обумовлюються, можна передати категорією "національно-державна ідентичність". Фактично вся політо­логічна творчість вченого підпорядкована прагненню створити теоретичні засади для реалізації однієї великої мети - відродження української державності на базі власних національно-політичних традицій. А практично вирішувати це важливе для кожного народу завдання покликана здійснювати, за Липинським, національно свідома провідна верства [...). Проникливо усвідомлюючи величезну загрозу пов­ної асиміляції українського етносу, що несли революційні події 1917-1920-х років, Липинський активно здійснює теоретичні пошуки збереження державної само­стійності України. Для нього була цілком очевидною згубність тієї ліберально-соці­алістичної доктрини, яку поділяли майже всі керівники та члени Центральної ради, тодішні лідери політичних партій, велика когорта представників інтелігенції [...]. Попри наявну хронологічну віддаленість, концепція політичної еліти Липинського дивовижно перегукується з реаліями громадсько-політичного сьогодення [...]."

Михайло Гордієнко

Д. Донцов увійшов в історію української політичної думки як автор іде­ології "інтегрального" (чинного) націоналізму. Підставами українського націоналізму, на його думку, були:

►вольовий принцип;

►постійне прагнення до боротьби за незалежність;

►романтизм і фанатизм у національній боротьбі;

►синтез національного та інтернаціонального;

►необхідність виховання нової політичної еліти;

► орієнтація на примус у процесі боротьби за незалежність.
Опираючись на вчення Н. Мак'явеллі, Ф. Ніцше та інших, Д. Донцов обсто­ював думку про придатність більшості засобів у боротьбі за виживання нації.

Український правник, політолог С. Дністрянський відомий як автор про­екту конституції ЗУНР,а також праць "Загальна наука права й політики ", "Погляд на теорії права і держави", "Нова держава" та ін. Як представник державницького націоналізму, С. Дністрянський відстоював ідею на­ціонально-демократичної держави, право народу на самовизначення в ет­нічних кордонах. С. Дністрянський підкреслював значення природних умов для національного самовизначення. Він вказував на необхідність надання певних автономних прав анклавам національних меншин.

 


Питання для роздуму, самоперевірки, повторення

1.В яких творах викладені основні політичні ідеї княжої доби?

2.У чому відмінність між концепціями "богоугодного володаря" та "князівсь­кого одновладдя"?

3.Чим, за митрополитом Іларіоном, різняться між собою "закон" і "благодать"?

4.Яким, на думку Володимира Мономаха, має бути князь?

5.У якому творі розвинута ідея політичного об'єднання руських земель, припи­нення міжусобиць?

6.Кого із українських мислителів можна віднести до гуманістів?

7.Хто розробив "піраміду влади" і в чому її суть?

8.Які напрямки можна виділити у полемічній літературі?

9.За що П. Скарга критикував православну церкву?

10.Який внесок у розвиток Української політичної думки зробила Києво – Могилянська академія?

11.На які принципи опиралася конституція Пилипа Орлика?

12.Яким бачив М. Костомаров об’єднання слов’янських народів?

13.У чому суть політичної програми М. Драгоманова?

14.Які ідеологічні течії можна виділити в Українській політичній думці І половини ХХ ст.?

 

 


ТЕМА 8

ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО

Одним принципом громадянського суспільства є конк­ретна особа, яка с для себе як особлива ціль, як цілісність потреб і змішування природної необхідності та свавіл­ля, але особлива особа, яка істотно співвідноситься з іншою такою особливістю, так що колена з них утвер­джує свою значимість.

Г.В.Ф. Гегель, "Філософія права".





Дата добавления: 2015-11-05; просмотров: 1062 | Нарушение авторских прав | Изречения для студентов


Читайте также:

Рекомендуемый контект:


Поиск на сайте:



© 2015-2020 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.01 с.