Політична думка Стародавнього Сходу • Політичні доктрини антич­ності • Римське право і політика • Основні риси політичної думки епохи Середньовіччя
Лекции.Орг

Поиск:


Політична думка Стародавнього Сходу • Політичні доктрини антич­ності • Римське право і політика • Основні риси політичної думки епохи Середньовіччя




Після вивчення матеріалу теми Ви повинні вміти:

> охарактеризувати погляди стародавньосхідних мислителів на політику;

> пояснити відмінність між різними напрямками політичної думки (конфу­ціанством, даосизмом, легізмом);

> визначити основні політичні проблеми у творчості стародавньогрецьких філософів;

> описати модель «ідеальної держави» Платона;

> розкрити внесок римських юристів, ораторів у політичну проблематику;

> відобразити основні риси політичної думки Середньовіччя.


 

Ключові поняття та терміни • даосизм легізмморальна філософія Сократаконцепція "ідеально держави"античні політичні доктрини"істота політична"стоїцизмримська політична думкамонархія охлократіяцарствоолігархіятиранія аристократіяполітея духовна владаплутократіясвітська влада

3.1. Політичнадумка Стародавнього Сходу. Перші соціально-політичні погляди мали релігійно-міфологічний характер і лише у XI - VIIIст. ст. до н. є. відбувається перехід до відносно раціонального погляду на світ в цілому та дер­жаву, зокрема. Це проявляється у вченнях Конфуція, Мо Цзи, Лао-цзи (Китай), Будди (Індія), Заратустри (Персія) та ін.

Фундаментальну роль в історії політичної думки Китаю відіграло вчення Конфуція, викладене в укла­деній його учнями книзі "Бесіди та висловлювання". Конфуцій розвиває патріархальну концепцію держави: держава - це велика сім'я, а влада імператора є чимось на зразок влади батька. Відносини правителів і підда­них схожі на відносини у сім'ї, де молодші залежні від старших. Соціально-політична ієрархія будується на принципі нерівності людей: "темні люди" (простолюди­ни) повинні підпорядковуватися благородним мужам. Конфуцій виступав за аристократичну форму правління; його ідеалом було керівництво аристократів, яких характеризували знання та доброчесність, а не походження та багатство. Конфуцій був прихильни­ком ненасильницьких методів правлін­ня, відданості правителю, абсолютно­го послуху всім "старшим".

Політична етика Конфуція спря­мована на досягнення внутрішнього миру між верхами та низами суспільства; він відкидав бунти, війни, заво­йовницькі походи, боротьбу за владу.

Школа даосизму заснована в VI ст. до н. є. китайським мислителем Лао-цзи. Даосисти виходили з того, що людина – частина природи, і знаходить своє щастя у єдності з природою. Цивілізація є джерелом нещасть, бо людина втрачає спокій. Держави повинні бути маленькі, з не чисельним населенням. Лао-цзи називають одним із перших анархістів за його засудження доцільності існування держави. Ідея даосизму передбачала створення міні-держав на рівні сіл, общин; правите­лям рекомендувалося якнайменше втручатися у природний плин життя. Однією з провідних течій давньокитайської політичної думки є легізм, засновником якого є Шан Ян. Легісти вважали, що держава повинна ліквідувати розпущеність народу, встановлювати певні еталони в думках і діях усіх громадян. Вони виступали за укріплення чиновницького та карального апарату, запровадження жорстких норм, що регламентують усі сфери життя і виконання яких забезпечується під загро­зою покарання. Легісти були проти нагромадження громадянами приват­ної власності. Апарат управління був суворо централізований. Будь-яке прагнення особи до самостійності, творчості вважалося злочином. Легі­сти ділили суспільство на два класи: ті, хто правлять, і ті, ким управля­ють. Легізм сприяв утвердженню деспотії.

Китайський мислитель Мо-Цзи виступав із ідеями виборності правите­ля, соціальної рівності людей. Він критикував соціальну несправедливість, засуджував аристократизм і закликав до проведення реформ на користь народу. Він вважав, що здійснення реформ передбачає не тільки викорис­тання звичаїв, а й запровадження законів.

3.2. Політичні доктрини античності. Вісторії давньогрецької політич­ної думки виділяються три етапи:

1 етап (IX - V ст. ст. до н. є.) пов'язаний із становленням старогрецької державності і представлений Гомером, Гесіодом, Солоном, Гераклітом, Піфагором і піфагорцями, "семи мудрецями" та ін.;

2 етап (V -1 половина IV ст. ст. до н. є.) припадає на час розквіту старо­грецької філософської та політичної думки. Цей етап представлений вчен­нями Демокріта, софістів, Сократа, Платона, Аристотеля;

3 етап (2-а половина IV ст. - II ст. до н. є.) характеризується занепадом старогрецької державності; погляди цього періоду розвитку політичної дум­ки відображені в ученнях Епікура, стоїків, Полібія.

На думку старогрецького політичного та державного діяча Солона, дер­жава потребує таких законів, які поєднали б право і силу. У результаті про­ведених ним реформ, політичні права громадян почали залежати не від по­ходження, а від розміру їх власності. Видатний афінський реформатор вважає, що беззаконня та міжусобиці - найбільше зло, а порядок і закон - найбільше добро для держави.

Піфагор

Піфагор і його послідовники - піфагорійці (Архіт, Лізіт, Філолай та ін.) виступали за правління аристок­ратів - розумової та моральної еліти суспільства. Вони першими розпочали теоретичну розробку поняття "рівність ". Справедливість, на думку піфагорійців, полягає у рівній віддачі за рівне. Найбільшим злом вони вважали анархію. На їх думку, людина за своєю природою не може обійтися без керівництва та належ­ного виховання. Піфагор писав: "Правителі повинні бути не тільки людьми знаючими, але й гуманними". Політичні погляди Геракліта можна зрозуміти тільки у контексті його філософського світогляду. На його думку, усе знаходиться у вічному русі: "Не можна двічі увійти в одну і ту ж річку". Геракліт твердив, що люди нерівноцінні одні одним, нерівні між собою; більшість людей не розуміють сенсу того, з чим стикаються, і за це Геракліт крити­кував демократію. Демократію він роз­глядав як правління "нерозумних ", а іде­альною формою правління вважав аристократію, під якою розумів не родову знать, а аристократію духу. Геракліт відстоював думки, що в основі держав­ного управління повинна лежати поміркованість, яка дозволить із допомогою законів узгодити суперечливі інтереси.

Демокріт

Демокріт розглядав політику як найважливіше ми­стецтво, завдання якого - забезпечити інтереси вільних громадян поліса. Як прихильник демократії, він вва­жав, що держава - це спільна справа усіх її громадян. Ідеалом Демокріт вважав синтез демократії з таким
ладом, де обрані народом правителі були б людьми ви­сокого інтелекту та моралі. Для того, щоб держака була упорядкована, необхідні однодумство та морально-соціальна солідарність усіх. Закон розглядався Демокрітом як примусовий засіб, спрямований проти тих, хто з

огляду на свою розумову та моральну неповноцінність добровільно не спо­нукається до доброчесної поведінки.

З іменем Сократа пов'язане виникнення моральної філософії. На його дум­ку, закони є основою держави, без них неможлива мо­ральна організація державного життя. Він виступав за однодумство громадян, без якого неможливе ефектив­не управління державою. Сократ був принциповим прибічником законності. Він виділив такі форми прав­ління:

> царство - влада, яка ґрунтується на волі народу та засновується на державних законах;

> тиранія - влада, яка базується на сваволі правите­ля (тирана), а не на законах;

> аристократія - це правління кращих громадян, які виконують закони;

>плутократія - влада, яка походить від багатства;

>демократія - влада, яка походить від волі усіх.

Критикуючи демократію, Сократ наголошував, що основний її недолік - некомпетентність посадових осіб, обраних випадково (шляхом жеребкуван­ня), а тому цю форму правління треба удосконалити у напрямку компетентного управління. Сократ першим сформулював концепцію договірних відносин між державою та її громадянами. Можливість політичної свободи він пов'я­зував із пануванням мудрих і справедливих законів.

Платон увійшов в історію політичної думки творами "Держава", "Полі­тика ", "Закон ". У діалозі "Держава" він розробив концепцію "ідеальної дер­жави ", суть якої полягає у тому, що кожен член суспільства мав "робити своє" і "лише своє", не роблячи того, що є обов'язком інших громадян. Для ідеаль­ної держави характерні поділ праці та відмінності між моральними якостями
громадян; у відповідності з цим держава складається із трьох верств громадян: правителів, воїнів, виробників.
Справедливість полягає у тому, щоб кожен працював згідно власних задатків і дотримувався відповідного місця в суспільстві. Правителі, які природою наділені розумом і мали нахил до роздумів, правили б, воїни - захищали б державу. Ці обидва стани мали б керувати третім, до яко­го входили ремісники і землероби. Правителі і воїни не мали сімей, воїни не мали права на приватну власність. Дітей виховувала держава, жінки мали рівні права з чо­ловіками. Усе життя громадян в ідеальній державі Платона мало підпорядко­вуватися інтересам держави. Справедливість, на думку Платона, це коли у правителів переважає мудрість, у воїнів - мужність і сила, у виробників - по­міркованість. Ідеальною формою держави Платон вважав аристократію.

"Справжня романтика "Держави" - це романтика вільного розуму, не обмеженого звичаями, не скута людською глупотою й свавіллям, здатна спрямовувати навіть сили самих звичаїв і глупоти по шляху раціонального творення. "Держава" буде вічно живим голосом вчено­го, проповіддю віри мислячої людини, яка вбачає у знаннях, просвіті основу суспільного прогресу. "Держава" Платона є одним із найоригінальніших і найсміливіших політичних трак­татів у історії людства. Багатство змісту "Держави", напружений пульс вільної, неупередженої думки зумовили те, що для всіх поколінь від часу її появи й до сьогодні вона є дже­релом найрізноманітніших ідей і натхнень до наукового пошуку."

Джордж Себайн

На політичну тематику Аристотелем були написані твори "Політика ", "Афінська політика ", "Риторика ", "Етика ". Держава, за Аристотелем, ви­никла природним шляхом для задоволення життєвих потреб громадян, але мета її існування - досягнення блага людей. Аристотель першим назвав лю­дину "істотою політичною ", тобто такою, що може жити лише у державі. На його думку, "природа вселила в людину прагнення до державного об'єднан­ня". Аристотель першим розділив владу на законодавчу, виконавчу та судову. Він розрізняв правильні та неправильні форми держави: правильні - монархія, ари­стократія, політея; неправильні - тиранія, олігархія, демократія. Найправильні­шою формою держави Аристотель назвав політею, під якою розумів правління більшості в інтересах загального блага. Мислитель виділяв такі класи давньогрецького суспільства: хлібороби, ремісники, торговці, наймані робітники, заможні люди, військові, судді, посадові особи; найкориснішим класом вважав клас хліборобів. Аристотель

Аристотель розробив питання про громадянство. Громадянином, на його думку, був той, хто "володів сукупністю громадянських прав, захищав поліс, брав участь в управлінні, суді". Мислитель виправдовував рабство як "річ натуральну". У цілому Аристотель пов'язував політику з моральністю (доброчесністю) та етикою, що є вступом до політики.

"Аристотелева концепція нової найзагальнішої політичної науки містить у собі не тільки дослідження етичного значення держави, а й емпіричне дослідження як політичних, так і соціальних елементів тодішніх державних устроїв, їхніх комбінацій і наслідків, що, природно, випливають із цих комбінацій."

Джордж Себайн

Для Епікура характерна аполітичність, проповідь неучасті у активному полі­тичному житті. Він один із перших стверджував, що оскільки людина є суспіль­ною істотою, то саме суспільство сформувалося шляхом суспільного договору. Епікур був прихильником поміркованого варіанту античної демократії, за якої панує закон у поєднанні з самостійністю особистості. Вважав, що головна мета державної влади - це гарантувати людям безпеку, навчити їх не заподіювати шко­ди один одному. Для Епікура характерне трактування закону як засобу захисту "мудрих" (тобто, людей етично досконалих) від "натовпу". Діяльність держави та закони повинні відповідати уявленню про справедливість.

Засновником стоїцизму був давньогрецький мислитель Зенон. Стоїки вважа­ли, що в основі громадянського співжиття лежить природний потяг людей один до одного. Держава є не штучне, умовне, договірне утворення, а природне об'єд­нання. Рабство, на думку стоїків, не має оправдання, бо воно суперечить загаль­ному світовому співгромадянству людей. Зенон відстоював думку, що в ідеаль­ному суспільстві не повинно бути станових різниць, усюди повинні існувати однакові порядки. Найкращим державним ладом є "поєднання демократа, царсь­кої влади і аристократії".

Політичні погляди видатного грецького історика Полібія викладені у бага­тотомній праці "Всесвітня історія ". Він вважав, що історія виникнення держа­ви та зміна її форм відбувається по кругообігу й проходить шість основних стадій: царство, тиранія, аристократія, олігархія, демократія, охлократія. Найкращою формою правління є поєднання царської влади, аристократії, де­мократії; така змішана форма забезпечує стабільність у державі.

3.3. Римське право і політика.Усю історію Древнього Риму прийнято поділяти на три етапи:

· царський (754 - 510 рр. до н. є.);
республіканський (509 - 28 рр. до н. є.);

· імператорський (27 р. до н. є. - 476 р. н. є.).

 

Єдина римська імперія у 395 р. н. є. була остаточно розділена на Західну зі столицею у Римі та Східну із столицею у Константинополі. Східна Римсь­ка (Візантійська) імперія проіснувала до 1453 р.

Давньоримська політична наука розвивалася під впливом давньогрець­ких концепцій, вчень Сократа, Аристотеля, стоїків, Полібія та ін.

Відомий римський державний діяч, оратор, мислитель Марк Тулій Цице-рон увійшов в історію політичної думки працями "Про державу ", "Про за­кон ", "Про обов’язки ". Державу Цицерон визначав як справу, надбання усьо­го народу. Він наголошував, що "народ - не будь-яке об'єднання людей, зібраних разом якимось чином, а об'єднання людей, пов'язаних між со­бою згодою в питаннях права та спільністю інтересів". Тобто, держава є узгодженим правовим спілкуванням громадян. Головною причиною похо­дження держави є вроджена потреба людей жити разом та необхідність охо­рони власності.

У залежності від кількості суб'єктів влади в державі, Цицерон ділив держави на монархії (царську владу), аристократії (владу оптиматів), демократії (народну владу),
причому вказував, що у природі існує кругообіг цих форм. Ідеалом Цицерон вважав змішану форму, яка мала б елементи трьох названих форм держави; вона привела б до
загальної рівності та міцності держави.
Цицеронові належить першість у закладенні основ міжнародного права. Він сформулював принцип необхідності дотримання зобов'язань за міжна­родними договорами. Війну Цицерон характе­ризує як вимушений акт, припустимий тільки у випадку безуспішності мирних переговорів. Усі війни він поділяв на справедливі (насамперед, Цицерон оборонні) та несправедливі. Одним із найвідоміших представників римського сто­їцизму був Луцій Анней Сенека. Він відстоював ідею ду­ховної свободи всіх людей незалежно від їх місця у суспільстві. Не заперечуючи проти рабства як суспіль­но-політичного інституту, Сенека, проте, відстоював людську гідність рабів і закликав до гуманного ставлен­ня до цієї соціальної групи. Він був схильний до про­повіді космополітизму, індивідуалістичної етики, мо­рального самовдосконалення.

 





Дата добавления: 2015-11-05; просмотров: 844 | Нарушение авторских прав | Изречения для студентов


Читайте также:

Рекомендуемый контект:


Поиск на сайте:



© 2015-2020 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.005 с.