Співвідношення політики та моралі як регуляторів суспільного життя • Теоретичні підходи до проблеми поєднання політики та моралі

Після вивчення матеріалу теми Ви повинні вміти:

співвідносити політику та мораль;

розрізняти два підходи до взаємозв'язку політики і моралі: "мораліза­цію влади" і розмежування проблем влади та проблем моралі;

визначити суть політичної етики;

розкрити теоретичні підходи до проблеми поєднання політики і моралі;

показати відмінність між "аристотелівським" і "мак'явеллістським" підходами до взаємодії політики і моралі.

 

Ключові поняття та терміни
• "моралізація влади "	• мораль
• "моралізм"	• "реалізм"
• моральне регулювання	• моральна політика
• політична етика	• аморальна політика
• етика парламентської	• політичний цинізм
поведінки	• політична доцільність
• електоральна етика	• "мак'явеллізм"

20.1. Співвідношення політики та моралі як регуляторів суспільного життя.

Проблеми співвідношення політики і моралі є однією з центральних проблем полі­тології. Між ними існує як єдність, так і відмінність. Мораль визначає норми і принципи поведінки соціальних суб'єктів, які спрямовані на забезпечення цілісності суспільства. На відміну від моралі, політика хоч і спрямована на забезпечення цілісності суспільства, але вона забезпечує її дещо інакше.

Політика пов'язана з реалізацією основних інтересів суб'єктів, з проблемою власності та влади. У ній доміну­ють прагматичні моменти: доцільність, ефективність, виго­да. Оскільки політика опирається на закони, то вона прагне до інституціоналізації, до закріплення влади з допомогою державних інститутів. Мораль також пов'язана із реалізацією інтересів суб'єктів, але її мета - узгодження їх інтересів на основі неінституційних норм і принципів, які існують у свідомості людей. Моральне регулювання здійснюється у діапазоні моральних цінностей добра, справедливості, людської гідності, честі, совісті та ін.

Мораль покликана забезпечити нормальне функціонування суспільства в глобальних масштабах і на тривалий час. Тому принципи моралі відобража­ють фундаментальні закони функціонування та розвитку суспільства, його за­гальнолюдські інтереси та принципи. На відміну від моралі, політика пов'яза­на із конкретнішим і менш тривалим у цьому розвитку; вона може відображати не тільки інтереси всього суспільства, але й інтереси певних груп і соціальних суб'єктів. Саме тому чимало дослідників роблять висновок про те, що політика повинна бути підпорядкована моралі і виходити з неї.

 

У поглядах на взаємозв'язок політики і моралі можливі дві позиції:

1) т. зв. "моралізація влади ", згідно із якою політика повинна здійснювати­ся у відповідності з мораллю та правом;

2) чітке розмежування питань влади і питань моралі; визнання того, що політи­ка є до певної міри "брудною справою ".

Ці дві позиції з проблеми співвідношення вла­ди і моралі О. Пустовалова умовно називає "мо­ралізмом "та "реалізмом ".

Головне заперечення проти "моралізму" полягає у його недостатньому реалізмі. Ш. -Л. Монтеск'є писав, що непотрібно безпосе­редньо займатися політикою, щоб переконатися у тому, як сильно її звичаї протирічать моралі та розумові. Слабкістю ж "реалізму" є його відвертий цинізм.

Визначенням місця моралі у політиці займається політична етика. Вона вклю­чає моральні аспекти політичних рішень, типи, способи і форми їх реалізації.

Політична етика займається такими нормами політики, як конституція, кри­терії легітимного управління, пробле­ми справедливості у відносинах на міжнародній арені та ін. До професійної етики у вузькому розумінні цього слова відноситься етика парламентської поведін­ки, електоральна етика. Політична етика стоїть на принциповій позиції мора­лізму, але й вона повинна бути реалістичною у тому сенсі, у якому вона пред­ставляє фактичну мотивацію і структурні передумови політичної діяльності.

20.2. Теоретичні підходи до проблеми поєднання політики та моралі. Про­блема взаємодії політики і моралі виникає у період занепаду феодалізму та народження буржуазного ладу. У середньовічній свідомості політика і мораль були єдиними. Вперше політику від моралі, як вже згадувалося, відокремив Н. Макявеллі. У XIX ст. сформувалася громадянська вимога поставити полі­тику у залежність від моралі.

В історії філософської та політичної дум­ки є два основні підходи до вирішення пи­тання про взаємозв'язок політики та моралі.

1. Представники "аристотелівського "на­прямку (Аристотель, І. Кант, Е.Фроми. Дж. Хакслі та ін.) вважають, що політика повинна бути моральною, політика і мораль є нероздільними. У трактаті "Політика "Аристотель наголошує, що політика повинна виконувати морально-виховну функцію, а її метою має бути досягнення всезагального блага. Керувати людьми можуть лише ті, хто має чіткі уявлення про добро, совість, чесність, гідність людини. Таких моральних людей небагато, а тому і управляти державою можуть лише вибрані люди, котрі вирізняються у суспільстві І розумом, силою волі, моральними якостями. Індивід, який не відповідає цим критеріям, на думку Аристотеля, не має права займатися політикою.

/. Кант абсолютизував мораль. На його думку, людина є суб'єктом моральної

свідомості, а мораль - це підвалина сусп­ільного договору, на ґрунті якого виникає держава. Без моралі, як твердить філософ, політика не може бути реалізована.

Сьогодні теза про діалектичну єдність політики та моралі є панівною у полі­тичній теорії та практиці усіх цивілізованих держав. Внутрішня та міжнародна політика дедалі більше співвідноситься з категоріями моралі, взаємодовіри, чес­ності, добра, гуманізму, солідарності.

2. Представники "макявелістського" напрямку (Я. Макявеллі, Г. Гегель, Ф. Ніцше, Л. Гумплович та ін.), по-суті, виключають мораль із політики. Цей підхід «родився ще у IV - III ст.ст. до н. є. у Китаї. Його головний ідеолог Шан Ян Стверджував, що мета державної політики - укріплення одноособової влади володаря й здійснення завойовницьких походів, а народ виступає лише засобом досягнення цієї мети. Прихильники цієї концепції іменувалися легістами (законниками), хоча їхні погляди не співвідносяться з ідеєю моралі та права в політиці. В цілому вся концепція управління, пропонована Шан Яном, пронизана ворожістю до людей, вкрай низькою оцін­кою їх якостей й упевненістю, що лише шляхом насильницьких заходів можна підпорядкувати громадян бажаному порядку. Під "порядком" розумілася цілко­вита безініціативність підданих, яка дозволяла деспотичній владі маніпулюва­ти ними. Лепети є одним із прикладів прояву цинізму у політиці.

Н. Мак'явеллі у праці “ Володар'' зробив висновок про те, що правителі у своїй практичній діяльності керуються не нормами моралі, а міркуваннями політич­ної доцільності. Опорою законів та державної влади у Н. Мак'явеллі постає армія, збройні сили, а не право чи справедливість. Правитель, "якщо він хоче зберегти владу, повинен навчитися відступати від добра". "Заради збереження держави" правитель може піти проти свого ж слова.

Для того, щоб піддані діяли відпов­ідно до волі володаря, вони повинні жити в страху перед загрозою покарання. Правитель не повинен нехтувати навіть найсуворішими покараннями, застосовуючи їх як у воєнний, так і у мирний час. Причому за будь-яку жорстокість володарі не караються, бо знаходяться поза юрисдикцією суду. Сьогодні термін "мак я веллізм " застосовується на позначення аморальної політики.

Н. Мак'явеллі зачепив гостру тему, бо не було, і не буде жодного політика, якому б не довелося вибирати між етичними принципами та практичною до­цільністю. Погляди мислителя викликали неоднозначну реакцію; для політичної на­уки є цікавою, зокрема, позиція Г. Гегеля у дискусії довкола "Володаря".

Він запропо­нував розглядати цей твір не як вираження принципів політики, придатних для усіх часів і народів, а як реакцію на ситу­ацію, що склалася на той час у Італії. У цьому контексті "Володар", на думку Г. Гегеля, "істинно велике творіння справжнього політичного розуму високої благородної спрямованості". Відзначимо, що Г. Гегель також виступав із тезою про сумісність в політиці моралі та війни.

Він стверджував, що війна законо­мірна і необхідна, бо зберігає здорову моральність народів, а тривалий мир призводить до мо­ральної деградації.

 

Ідею про сумісність моралі та війни розвиває й інший німецький мислитель - Ф. Ніцше. У памфлеті "Генеалогія моралі" він міркує про "благородні раси", які залишили глибокий слід в історії людства.

 

Благородні раси підлягають збереженню та розмноженню, а неблагородні - знищенню. У політиці Ф. Ніцше віддавав перевагу не моралі та праву, а силовим відносинам. Він писав: "... благо війни освячує будь-яку мету. Війна і мужність здійснили більше великих справ, ніж любов до ближнього ","... війна для держави така ж необхідність, як і раб для суспільства".

 

Питання для роздуму, самоперевірки, повторення

1.Як співвідносяться політика і мораль?

2.Які позиції існують у поглядах на політику і мораль?

3.Які представники політичної думки належать до:

а) аристотелівського напрямку;

б) мак'явеллістського напрямку?

4.У якій праці Н.Мак'явеллі розглядає проблеми співвідношення моралі та політики?

5.Як підходив Ф.Ніцше до проблеми взаємозв'язку політики і моралі?

 

ТЕМА 21

ПОЛІТИКА ТА РЕЛІГІЯ

"Якщо безпека (держави) зміцнюється підтримкою тих (громадян), які сповідують панівну релігію, то настільки зміцниться її безпека, якщо буде вшанована релігія кожного. Громади тих віросповідань, які перебувають в меншості, будуть такі вдячні, що зберігатимуть вірність цьому дер­жавному ладові".

Дж.Локк, "Послання щодо толерантності".

• Свобода віросповідання як одна із найважливіших свобод особи • Специфіка взаємодії політики та релігії. Суспільно-політична діяльність церкви