Основні риси політичної думки епохи Середнь­овіччя

Епоха Середньовіччя припадає на V - XVI ст. ст. На протязі цього значного періоду політичні погляди активно розвивалися та змінювалися. Три великі етапи включає у себе ця еволюція:

 

1)ранньофеодальний (кінець V - середина XI ст. ст.)- На цьому етапі дер­жави спочатку організовуються у великі, але слабо інтегровані монархії, але потім розпадаються на окремі політичні утворення;

2) етап розвитку феодального ладу (середина XI - кінець XV ст. ст.). Для нього характерні централізовані станово-представницькі монархії;

3) етап пізнього Середньовіччя (кінець XV - початок XVII ст. ст.). Дер­жавність характеризується переважно абсолютними монархіями.

Глибокий відбиток на розвиток політичної думки наклали християнство та римо-католицька церква. Впродовж усієї епохи Середньовіччя йшла жорстока боротьба між папством і світськими феодалами, монархами за керівну роль у суспільстві. Центральною проблемою політичної думки було питання про те, яка влада (організація) повинна бути пріоритетною: духовна (церква) чи світська (держава). За домінування церковної влади виступали Тома Аквінський, Августин, а за пріоритет світської - М. Падуанський, В. Оккам, А. Данте.

Філософ і теолог Тома А квінський запозичив у Аристотеля ідею про людину, як істоту політичну, а також думку про те, що держава, як ціле, логічно випереджує індивідів, що її складають, й благо держави є важливіше за благо її громадян. Держа­ва є необхідною; на її чолі стоїть світська влада, але вона є вторинною, бо всі види влади на землі є від Бога. Голов­ним завданням державної влади є сприяння державному благу, збереженню миру і справедливості у суспільстві. На­род має право скинути владу несправедливого та жорсто­кого монарха, якщо він посягає на права церкви. Найкра­щою формою правління Тома Аквінський вважав монархію, зокрема такий її різновид, як монархія політична, у якій влада пра­вителів залежить від закону та не виходить за його рамки.

Італійський мислитель, політичний діяч Марсилій Падуанський сформулю­вав свою доктрину у праці "Захисник миру " (1324). Він заперечував претензії Папи на владу над світом, бо це суперечило Святому Письму, за яким влада духовна мала бути відділена від світської. Відповідальність за всі біди та не­щастя у світі Марсилій Падуанський покладає на церкву; усі негаразди припи­няться, якщо церковники займатимуться виключно сферою духовного життя лю­дей. Церква повинна бути відділена від держави та підпорядкована світській політичній владі.

Марсилій Падуанський відстоював тезу, що джерелом будь-якої влади (як світської, так і духовної) є народ. Народ є носієм суверенітету та верховним законодавцем. Але народ, у розумінні Марсилія Падуанського, - це не все на­селення, а лише його найдостойніша частина. Усе суспільство мислитель ділив на вищу категорію (військові, священики, чиновники), яка дбає про загальне благо, та нижчу категорію (торговці, землероби, ремісники), яка дбає лише про свої приватні інтереси. Марсилій Падуанський одним із перших почав прово­дити чітке розмежування законодавчої та виконавчої влади. На його думку, законодавча влада визначає компетенцію й організацію виконавчої влади. Мис­литель виступав за виборність монарха та державних посадових осіб.

Держава для М. Падуанського - це світський інститут, який розвивається за власними законами. Держава виросла із сім'ї, як найпростішого елементу людсь­кої асоціації. З появою держави М. Падуанський пов'язує появу політичної вла­ди. Держава, на його думку, є досконалою, якщо вона добре управляється, має хороші закони, а також виконує функції, що забезпечують підтримку миру. Саме Падуанському належить трактування миру, як засобу для досягнення "грома­дянського щастя ". Досягається мир тоді, коли кожен у державі отримує мож­ливість безперешкодно займатися своєю діяльністю, а всі органи держави функ­ціонують узгоджено. М. Падуанський був проти підпорядкування політики засадам релігії та моралі. В цілому його творчість свідчить про рішучий розрив з теологічною традицією у поглядах на державно-правові явища.

Питання для роздуму, самоперевірки, повторення

1.У політичних поглядах яких мислителів вперше намітився перехід від релігійно-міфологічних до раціональних трактувань?

2.На які засади спиралася політична етика Конфуція?

3.З яких позицій даоси обґрунтували недоцільність існування держави та влади?

4.Які стандарти життя намагалися запровадити старокитайські лепети?

5.Якими були підходи античних мислителів до визначення найкращої форми дер­жави?

6.Хто з античних філософів розробив моральну філософію?

7.Перелічіть форми правління, які виділяли античні мислителі.

8.Якою бачив Платон ідеальну модель держави?

9.Хто першим розділив владу на три гілки?

10.Що розуміється під поняттям «політея»?

11.Хто з античних філософів закликав громадян до активної життєвої позиції, а хто навпаки - до пасивності?

12.Змалюєте кругообіг форм держави.

13.Як Цицерон визначав поняття «народ»?

14.Які доктрини були панівними в епоху Середньовіччя?

ТЕМА 4

РОЗВИТОК ПОЛІТИЧНОЇ НАУКИ У НОВИЙ ЧАС

Гуманізм - це кредо тих, хто вірить, що у межах загадок буття доля людей - на щастя і на горе - в кінці кінців у їх власних руках.

Дж. Голсуорсі

Гуманізм не заперечує, він переконує, опираючись на аксіоми культури і здорового глузду.

Т.Еліот