Політичні ідеї європейського соціалізму XVI -XVII ст. ст. • Теорії природного права та суспільного договору
Лекции.Орг

Поиск:


Політичні ідеї європейського соціалізму XVI -XVII ст. ст. • Теорії природного права та суспільного договору




Після вивчення матеріалу теми Ви повинні вміти:

виділити основні риси епохи Відродження;

розкрити погляди на державу, церкву представників епохи Реформації;

описати «ідеального » володаря з точки зору Н. Мак'явеллі;

змалювати моделі утопічних держав (Утопії та Міста Сонця);

охарактеризувати теорії природного права та суспільного договору.

 

 


 

Ключові поняття та терміни
Новий час лютеранство
Відродження кальвінізм
гуманізм протестантизм
Реформація "війна всіх проти всіх"
"мак'явеллізм" індульгенція
утопія утопічний соціалізм
природне право • невідчужувані права особи
суспільний договір
раціоналізм конституційне правління
ідея контролю і рівноваги
Н. Мак 'явеллі конституціоналізм

4.1. Загальна характеристика політичної думки епохи Відродження (Ре­несансу).Термін "Відродження " на початку означав факт відновлення в культурі видатних досягнень античної цивілізації, втрачених у епоху Серед­ньовіччя. Згодом це поняття починає використовуватися на позначення усьо­го комплексу змін, які відбувалися у Європі. Серед цих змін - формування національної державності, криза римо-католицької церкви, формування гу­маністичної системи цінностей. Ця епоха припадає на середину XIV- поча­ток XVII ст. ст. і характеризується постановкою у центр уваги людини з її потребами та поглядами. Підставою для цього були економічні, духовні та інші чинники, зокрема, зростання авторитету науки, падіння впливу церк­ви, Реформація, крах схоластичної системи, поширення раціоналізму.

Для епохи Відродження характерний гуманізм, визнання унікальності кожного індивіда, заклик до автономії особистості. Мислителі Відродження вважа­ли, що доля людини визначається не її знатним походженням, конфесійним стату­сом, а виключно її активністю, доблестю, благородством. Головними чеснотами особи стають громадянський обов'язок, безкорисливе служіння загальній справі. Ідеалом вважалася держава з республіканським устроєм, яка опиралася на прин­цип рівності та справедливості, гарантією яких мало бути прийняття й дотриман­ня законів, зміст яких гармоніював із єством людини.

Політична думка епохи Відродження у своєму розвитку пройшла три етапи:

1) гуманістичний або антропоцентричний (середина XIV- середина XVст. ст.). Характеризується протиставленням середньовічному теоцентризму інтересу до людини у її стосунках зі світом;

2) неоплатонічний (середина XV - перша третина XVIст.ст.). Відзначаєть­ся постановкою проблеми соціального буття;

3) натуралістичний (середина XVI - початок XVIIст.ст.). На цьому етапі закони природи намагаються застосовувати до пізнання соціальної дійсності.

4.2. Політичні вчення епохи Реформації.Реформація - це широкий ан­тифеодальний і антикатолицький рух в першій половині XVI ст., який зак­лав початок протестантизму. Реформація означала рух за необхідність удосконалювати церкву, світські порядки, правові інститути. Якщо для Відродження головним було визнання людської гідності, то провідною тен­денцією Реформації було прагнення відновити чистоту християнської релі­гійності. Для Реформації дуже показова обов'язковість жорсткого підпо­рядкування людини громаді.

Лідером Реформації був М. Лютер, який виступав не лише проти засилля папської влади, але й за зменшення влади церкви взагалі. У1517 р., ставши свідком продажу індульгенцій, він прибив до дверей храму у м. Віттенберг свій твір "95 тез ", закликаючи до публічної дискусії. Провідною думкою тез була неприпустимість перетворення продажу індульгенцій у засіб збага­чення церкви за рахунок духовного розбещення віруючих. Тобто, М. Лютер викривав користолюбство тогочасної верхівки католицької церкви, ставив під сумнів законність усіх покарань і платежів, які церква накладала на віруючих. Хоча диспут над тезами був забороне­ний, вони сприяли об'єднанню різних верств громадян у боротьбі за релігій­ну та національну незалежність Німеччини.

Провідними ідеями М. Лютера були:

>необхідність всенародної боротьби з папством під про­водом світської влади;

>безумовний послух народу світській владі;

> ідеалом є сильна та стабільна абсолютна монархія;

>світська влада не є ідеальною, а лише стримує явне зло;

>необхідним є законний примус з боку держави;

> монарх як суб'єкт верховної влади є вільним від морально релігійних обмежень; його дії підвладні лише "судові розуму" та вищим законам;

> піддані мають право на незалежні переконання, а у ви­падку переслідування за них - право на опір.

Реформістський рух не був цілісний; у результаті розколу у ньому утворило­ся два напрямки: бюргерсько-князівський (очолював М. Лютер) і плебейсько-селянський (очолював Т. Мюнцер).

Реформація у розумінні Т. Мюнцера - це соціально-політичний переворот, який повинні здійснювати селяни та міська біднота. Саме ці найзнедоленіші вер­стви суспільства здатні встановити новий суспільний лад. Т. Мюнцер висту­пав за ненасильницьку ліквідацію феодального ладу і за встановлення такого порядку, в якому жоден християнин не мав би приватної власності, не посідав би урядової посади. Його ідеалом був суспільний устрій, позбавлений майно­вого розшарування; оскільки всі люди рівні перед Богом, то всі вони повинні бути рівні на Землі.

Другим, крім лютеранства, напрямком Реформації був кальвінізм. Основні його ідеї викладені у праці Ж. Кальвіна "Настанови в хри­стиянській вірі" (1536). На відміну від лютеранства, яке ставило церкву у залежність від держави, кальвінізм збері­гав щодо останньої незалежність. Відкрита непокора і по­валення правителя-тирана допускається, на думку Ж. Каль­віна, лише тоді, коли використані всі способи пасивної непокори, легальні форми боротьби. Найкращою формою правління Ж. Кальвін вважав олігархічну організацію уп­равління державою. Ідеалом є встановлення теократії (рес­публіки святих).

Ідеологом французького реформаторства був Ж. Боден. Він виступав на за­хист віротерпимості, вимагав сильної влади, котра б поважала закон, захища­ла свободу совісті. Ж. Боден першим сформулював і обґрунтував поняття су­веренітету як ознаки держави." Суверенітет - це абсолютна і постійна влада держави... Абсолютна, не пов'язана жодними законами влада над громадяна­ми і підданими". Серед суттєвих ознак суверенітету держави Ж. Боден називав право видавати і скасовувати закони, оголошувати війну і укладати мир, при­значати вищих посадових осіб, здійснювати суд в останній інстанції, помилу­вати. Вище за носія суверенітету є тільки Бог і закони природи.

Державу Ж. Боден визначав як правове управління багатьма родинами і тим, що їм належить, відповідно до справедливості та законів природи. Основою дер­жави є сім'я. Ж. Боден вважав, що держава виникає шляхом завоювання, насиль­ства, панування однієї групи над іншою. Ви­никнення різноманітних форм держави Ж. Боден ставив у залежність від географічного становища та природних умов кожного народу. Серед форм правління виділив демократію, аристократію, монархію; до пери ш двох відносився негативно, бо при демократії дуже багато законів і влад, а загальні справи є в занепаді. Що ж до аристократії, то серед знатних людей розумних небагато і, як наслідок, управляє нерозумна більшість. Найкращою формою правління Ж. Боден вважав обмежену законами монархію, де суверенітет повністю належить монарху, а управління країною здійснювалося б на аристократичних і демократичних принципах.

 

4.3. Вчення про політику Н. Мак'явеллі.Італійський державний діяч та мислитель Н. Мак \веллі увійшов в історію політичної думки творами "Во­лодар" (1513), "Міркування на першу декаду Тіта Лівія" (1519), "Історія Флоренції" (1532)та ін. У центрі власного світобачення Н. Мак'явеллі по­ставив людину, яка у своїй діяльності керується приватними інтересами, зу­мовленими прагненням зберегти та примножити власність. Він писав: "Лю­дина швидше пробачить смерть свого батька, німе втрату майна ". Людський егоїзм вимагав створення держави, яка б врегулювала поведінку індивідів. Н. Мак'явеллі розглядав державу як певний політичний стан суспільства, що характеризувався специфічними відносинами між володарями та підвлад­ними, організованою політичною владою, юстицією, законами. Він виділяв такі конституційні види влади: монархія, аристократія, демократія. Ко­жен із цих видів був нестабільний; ідеальним є змішаний тип влади, який урівноважував би інтереси різних соціальних груп, багатих і бідних. Н. Мак'явеллі виступав з ідеєю контролю та рівноваги: можливість брати участь в управлінні державою надавалося одночасно монарху, знаті та на­роду. "Тоді ці три сили будуть взаємно контролювати одна одну".

У праці "Володар" Н. Мак'явеллі змалював образ правителя, який нехтував законами моралі та релігії під час боротьби за владу. Головним критерієм оцінки діяння правителя була мо­гутність держави, задля досягнення якої можна використовува­ти будь-які методи і засоби. Н. Мак'явеллі дає правителю своє­рідну індульгенцію на порушення моральних заповідей.

Правитель, оточений ворогами, не може нікому довіряти і вимушений застосовувати насильство. "Необхідно бути лисицею, щоб розгледіти пастку, і левом, щоб знищити вовків".

Що краще для володаря, запитує Н. Мак'явеллі, щоб його любили чи бо­ялися? Найкраще, щоб і любили, і боялися. Але оскільки цього неможли­во досягнути одночасно, то потрібно віддати перевагу страхові, бо любов через зіпсуту природу людини є слабка і мінлива, а страх перед покаранням завжди ефективний.

 

4.4. Політичні ідеї європейського соціалізму XVI - XVII ст.ст.Англійський державний діяч і політичний мислитель Т. Мор став всесвітньо відомим зав­дяки твору "Утопія" (1516). Утопія - це неіснуючий, вигаданий автором острів, на якому випадково опинився і прожив п'ять років моряк, розповідь якого лягла в основу книги. В Утопії існувала лише суспільна власність, бо вона гарантувала добробут населення і рівність усіх. Управління здійсню­валося на основі законів, передбачалася детальна регламентація усіх сторін життєдіяльності громадян.

Органами управління Утопії були Народні збори та Сенат. З числа кан­дидатів, висунутих народом, Сенат обирав правителя, посада якого була довічною (крім випадків, якщо він виявив нахил до тиранії). Припускало­ся, що окремі питання могли виноситися на обговорення усього населення

острова. Найважливіші посадові особи обиралися із чис­ла учених. Усі громадяни повинні працювати по шість го­дин щодня. Сімейне життя носило патріархальний харак­тер; авторитет особи визначався її віком.

Т. Мор стверджує, що поки існує приватна власність, не­має жодних шансів на оздоровлення соціального організ­му. "Де тільки є приватна власність, там навряд чи мож­ливий правильний і успішний плин державних справ". Вихід у людства один - "абсолютне знищення приватної влас­ності". Утопія змогла позбавитися приватної власності; суспільству нале­жала земля й уся вироблена продукція. Достаток, у якому живуть утопійці, досягається примусовою працею, скороченням потреб, ліквідацією розкоші. Т. Мор зазначав, що в Утопії існувало рабство, джерелами якого става­ли полони, злочинці, які відбували покарання, а також люди, які були за­суджені до смерті в інших державах і викуплені у них. Рабство в Утопії не є спадковим, і самі раби могли бути звільнені зі свого стану.

"Томас Мор старанно уникав необхідності прямо висловитися з пи­тання, чиї інтереси - держави чи особи - повинні бути принесені в жер­тву у випадку їх зіткнення. Т.Мор так побудував свій трактат, що зіткнення між інтересами держави та індивідуума у нього немислимі" .Е. Тарле

Т.Кампанелла Т. Мор мав великий вплив на наступних представників соціалістичної дум­ки. Його утопія - це не лише форма вираження ідеалу, але й засіб критики існу­ючого ладу. На відміну від нього, італійський мислитель Т. Кампанелла відкрито не критикує соціально-економічний лад. У творі '' Місто Сонця " (1601) він висунув ідеал суспільного устрою, заснованого на спільній праці та спільній власності. На чолі Міста Сонця стоїть Верховний правитель, іменований

Сон­цем, Метафізиком. Він є главою як світської, так і духовної влади, йому належить право прийняття остаточного рішення з усіх питань. На посту Метафізик знаходиться доти, доки не з'явиться людина, котра перевершує його знанням, науковими до­сягненнями, здатністю керувати державою. Метафізик здійснює верховну владу, опираючись на трьох радників: Пона (Міць), Сіна (Мудрість) та Мора (Любов). У Місті Сонця існує ще цілий шерег посадових осіб, які відають І вузькими напрямками роботи. Ними обираються ті, "кого ' ще з дитинства визначають у школах найпридатнішими, щоб посісти їх ". Посадові особи змінюються з волі наро­ду. Не міняються тільки четверо найвищих, якщо з власної волі вони не переда­дуть владу мудрішим.

Регулярно у Місті Сонця збирається Рада, на якій "присутні всі від двадцяти років і старші, і всім пропонується поодинці висловлюватися про те, які недоліки є в державі, які посадові особи виконують свої обов'язки добре, які - погано..." У Місті Сонця приватна власність ліквідована, землеробство та ремесла є справами колективної праці. Посадові особи слідкують за тим, щоб ніхто не отримав із виробленого більше, ніж йому належить. Держава втручається навіть у творчість поетів, вказуючи їм, у яку форму втілювати свій талант. Кожен крок громадян Міста Сонця спрямовується і контролюється. Неповторність кожної людини, ініціативність, наявність власних своєрідних потреб особливої цінності не мають, бо домінують інтереси держави.

У інших творах Т. Кампанелли ( "Монархія Месії", "Про царство Боже " та ін.). підкреслюється велике значення всесвітнього єднання в одній монархії усіх держав, що позбавило б людство від воєн, голоду, епідемій.

 

4.5. Теорії природного права та суспільного договору.Наприкінці XVI -у першій половині XVII ст. ст. у політичній науці активно розвиваються теорії природного права та суспільного договору, розробниками яких були Г. Гроцій, Т. Гоббс, Б. Спіноза, Дж. Локк та ін.

Голландський юрист і політичний мислитель Г. Гроцій є одним із засновників вчення про природне право та родоначальником міжнародного права. Його погляди викладені у трактаті "Про право війни і миру. Три книги ". На думку Г. Гроція, люди на ранніх етапах були рівними, мали спільну власність. Цей "природний" стан характеризувався відсутністю держави та приватної влас­ності. Але згодом принципи справедливості порушилися, виникла ворожнеча, розпочалися війни. З метою подолання ненависті, створення нормальних умов для співжиття, люди уклали суспільний договір і створили державу. У розумінні Г. Гроція, держава - це "досконалий союз вільних людей, укладений заради до­тримання права та загальної користі". У державі існує громадянська влада, котра є верховною.

Г. Гроцій стояв біля витоків т. зв. "юридичного світогляду ". Він поділив право на природне та волевстановлююче. Джерелом природного права є людсь­кий розум, а до його вимог відноситься утримання від заволодіння чужим май­ном, обов'язок дотримуватися обіцянок, відшкодування заподіяної шкоди, притягання людей до заслуженої кари та ін.

Мислитель не віддавав переваги жодній із форм правління; при створенні держави народ міг вибирати будь-яку, але обравши, вже не мав права її зміни­ти, окрім випадків крайньої небезпеки для існування самого народу. Разом із тим, очевидним є його негативне ставлення до тиранії та надання переваги мо­нархії та аристократії, хоча він не заперечував й проти демократичної форми правління. За своїм соціальним змістом держава у трактуванні Г. Гроція висту­пає як угода більшості проти меншості, як союз слабких і пригноблених проти сильних і могутніх.

Новий раціоналістичний підхід до проблем суспільства і держави отримав свій подальший розвиток у творчості видатного голландського філософа та соціального мислителя Б. Спінози. Його політичні погляди викладені у праці "Богословсько-політичний трактат " (1670), "Етика " (1675), "Політичний трактат"(1677).

Б. Спіноза вважав, що люди первинно знаходилися у природному стані, де сила та могутність окремого індивіда складали сутність його природно­го права. Перехід до громадянського стану мислитель пов'язував укладанням суспільного договору, поділом праці, різноманітністю людських потреб, неоднаковими здібностями.

Мислитель обґрунтував ідею про невідчужувані права особи серед яких право на існування та діяльність, свободу совісті та думки, свободу слова. Держава у Б. Спінози виступає носієм природних прав усього населення.

Основними її функціями він вважав:

►упорядкування релігійного життя;

►забезпечення недоторканості власності;

►поширення освіти;

►гарантування безперешкодного ведення торгівлі;

►оцінка поведінки кожного;

►покарання злочинців;

►вирішення конфліктів, які виникають між громадянами; Спіноза
►здійснення заходів, спрямованих на ведення воєн та її запобігання

Б. Спіноза найкращою вважав республікансько-демократичну форму держави, хоча визнавав правомірність існування й інших форм, крім обмеженої влади однієї людини.

В цілому Б. Спіноза увійшов в історію політичної думки як критик теоло­гічних політико-правових ідей, як один із творців світської доктрини дер­жави і права.

Політична доктрина англійського філософа та політичного мислителя Т.Гоббса викладена у працях "Філософські основи вчення про громадяшна 0642),"Левіафан, або Матерія, форма і влада держави церковної та громадянської
(1651). В основу теорії держави Т. Гоббс поклав уявлення про природу індивіда. Він вважає, що спочатку всі люди були рівними, але егоїзм сприяє виник­ненню у суспільстві стану "війни всіх проти всіх ". Керуючись інстинктом са­мозахисту і намагаючись зберегти власне життя в умовах загальної війни частина людей погодилася обрати правителя чи керівний орган? який би завдя­ки своїй владі над людьми поклав край загальній війні.

"Суспільний договір ", за Т. Гоббсом, полягав у тому, що індивіди передавали своє право на самоврядування одній авторитетній особі, яка б, у свою чергу, брала на себе зобов'язання діяти в ім'я усіх. Для укладення сус­пільного договору необхідна була згода більшості, а меншість повинна була підкоритися їй. Об'єднана у та­кий спосіб сукупність людей складала державу. Після укладення договору громадяни втрачали усі свої попередні права (крім тих, які суверен вирішує їм зали­шити); вони не могли змінити встановлену форму правління. Громадяни не мали права на повстан­ня, крім випадків самозахисту, якщо суверен не за­безпечував підданим безпечне життя.

Т. Гоббс розрізняв держави, що виникли внас­лідок добровільної згоди громадян, та держави, що утворилися за допомогою фізичної сили. Він нази­ває три основні форми держави - монархію, арис­тократію, демократію. Найкращою, на думку Т.Гоббса, є монархія, бо вона найповніше вира­жає і реалізовує абсолютний характер влади дер­жави, у ній загальні інтереси дуже тісно співпада­ють із приватними інтересами суверена.

Услід за Н. Мак'явеллі та Г. Гроцієм, Т. Гоббс почав розглядати державу не через призму теології, а виводить закони її роз­витку із розуму та досвіду.

"Передусім Гоббс, як, напевно, ніхто з давніх авторів учить бачити в державі, її матерії та формі не просто арену партійних змагань, а цупку непоступливу реальність, з особливостями внутрішньої організації якої ми маємо рахуватися, якщо прагнемо досягти успіху. Читаючи Гоббса, краще починаєш розуміти і те, що на шляху державотворення ми неминуче потрап­ляємо до царини штучно встановлених речей, які ще тільки потрібно засвоїти (або дати їм змогу "засвоїти" нас самих), царини, де наша власна інтуїція, наші суб’єктивні уявлення про належне вирішують далеко не все, - і треба вміти переборювати неминуче відчуття відчу­женості, ба навіть відрази, аби витримати і пройти цей шлях до кінця."

Річард Так

Політичне вчення англійського філософа та політичного мислителя Дж. Локка викладене у праці "Два трактати про правління" (1690). На думку Дж. Локка, до виникнення держави люди перебували у природному стані, але він не характеризується як "війна всіх проти всіх ". Для природного стану притаманна рівність, право особи розпоряджатися своєю власністю, але у суспільстві були відсутні органи, які б об'єктивно вирішували конфлікти між людьми, карали злочинців, і це спричинило обстановку невпевненості, на­пруги. Для надійного забезпечення природних прав, рівності та свободи, захи­сту особи й власності люди створили державу. "Будь-яке мирне утворення держави мало у своїй основі згоду народу", - писав Дж. Локк.

Внаслідок утворення держави індивід, на думку Дж. Локка, не втрачав усіх своїх прав, а лише право на вироблення та реалізацію законів. Політичну владу він визначав так: "... це право створювати закони з правом

застосовувати смертну кару і, відповідно, усіх мен­ших покарань для регулювання та охорони власності; це право використовувати силу суспільства для про­ведення у життя законів, для захисту держави від іноземного втручання - і все це в ім 'я суспільного бла­га". Цілісність держави та виконання нею своїх ос­новних завдань, на думку Дж. Локка, здатне забез­печити конституційне правління, при якому влада була б обмежена законом і поділена. Перше місце відводиться законодавчій гілці влади як верховній (але не абсолютній) у дер­жаві. Інші гілки влади повинні підпорядковуватися законодавчій владі, але вони (особливо, виконавча влада) мають великий вплив у державі.

Вчення Дж. Локка було класичним відображенням ідеології ранньобуржуазних революцій. Воно ввібрало у себе досягнення передової наукової думки XVII СТ. та прогресивні досягнення політико-правового знання. Дж. Локк сформулював політичні принципи, які лягли в основу всіх демократичних правових держав світу. Його вважають основоположником лібералізму та сучасного конституціоналізму.

 

 

Питання для роздуму, самоперевірки, повторення

1.У яких реформах проявилася у Європі епоха Відродження?

2.Як Ви розумієте поняття «гуманізм», «антропоцентризм»?

3.Проти чого виступали лідери Реформації?

4.У чому відмінність у позиціях двох лідерів Реформації - М.Лютера та Т. Мюнцера?

5.Які напрямки Реформації Ви можете назвати?

6.Хто обґрунтував поняття «суверенітет» як ознаку держави?

7. Які основні риси характеру необхідні ідеальному державцеві (за Н.Мак'явеллі)?

8.Хто з мислителів Нового часу заклав основи політичної науки, остаточно порвавши зі схоластикою?

9.Кого з мислителів можна віднести до соціалістів-утопістів?

10. Яким видавався європейським соціалістам ХУІ-ХУІІ ст. ст. ідеальний суспільний устрій?

11. Хто з філософів розробляв теорію суспільного договору та природного права?

12. У чому відмінність у трактуванні причин виникнення держави між Т.Гоббсом та Дж. Локком?

13.Хто ввів в обіг висловлювання «мета виправдовує засоби»?

14.Кого вважають основоположником лібералізму та конституціоналізму?

 

 




 

ТЕМА 6

Основні віхи політичної думки І половини XX ст. • Розвиток світової політичної думки після 2-ї світової війни

Після вивчення матеріалу теми Ви повинні вміти:

визначати домінуючі методології в політичній науці кінця XIX- початку XX ст. ст.;

виділити основні проблеми, які аналізувалися в першій чверті XX ст;

охарактеризувати розвиток політології у повоєнні роки;

пояснити основні сучасні політичні концепції.


 

Ключові поняття та терміни • позитивізм концепція тоталітаризмунеопозитивізмсистематизмлогічний позитивізмконцепція суспільно - політичної модернізації   • філософія аналізуверифікаціятипи модернізаціїглобалізаціясолідаризмполітична трансформаціяповедінкова політологіяглобальний капіталізматомізоване суспільствобіхевіоризм

 


6.1. Основні віхи політичної думки І половини XX ст. Наприкінці XIX - на початку XX ст. ст. домінуючою методологією у політичній науці був по­зитивізм, принципи якого були сформульовані О. Контом, Г. Спенсером, Е. Дюркгеймом. Розвиток науково-технічного прогресу, політичні, соціаль­но-економічні перетворення призвели до кризи позитивізму, на зміну якому на початку 20-х рр. XX ст. формується неопозитивізм, формами якого були логічний позитивізм, філософія аналізу, такі принципи як біхевіоризм, вери­фікація, кількісний об'єктивізм та ін.

У 20-х рр. XX ст. дослідники перейшли від вивчення управлінських і загаль­нотеоретичних питань до з'ясування відносин суспільства з державним меха­нізмом та дослідження громадської думки. У першій чверті XX ст. сформовано інтелектуальну основу для розвитку поведінкової політології. Зокрема, відміти­мо сформульовану У. Ліппманом концепцію громадської думки, концепцію солідаризму Л. Дюгі, теорії еліт Г. Моски та В. Парето, дослідження політичних партій Р. Міхельса та М. Острогорського, теорію панування М. Вебера. Знач­ний внесок у розвиток політичної думки першої чверті XX ст. зробив А. Бентлі, обґрунтувавши й пояснивши систему політичного плюралізму в демократич­ному суспільстві на основі аналізу поведінкових аспектів політики.

"[...] У перші десятиліття XX ст. поняття "наукового" пізнання політики набуло глибшого змісту. Такі видатні представники європейської політичної науки, як Конт, Мілль, Токвіль, Маркс, Спенсер, Ве­бер, Дюркгейм, Парето, Міхельс, Моска, Острогорський, Брайс та ін. заклали - чи закладали - основи для розвитку політичної соціологи, антропологи і психо­логи, дякуючи яким дослідження політичних процесів набуло усвідомлений характер. Емпі­ричний розгляд владних і політичних процесів проклав собі шлях і в американські універси­тети, де в ті десятиліття методологічно політика вивчалася в основному на базі юридич­них, філософських й історичних дисциплін. Заслуга чиказької школи політичної науки (20-40-і рр.) - в обґрунтуванні її представниками на прикладах конкретних емпіричних досліджень тої обставини, що істинний розвиток політичного знання можливий за допомогою стратегії міждисциплінарних досліджень із застосуванням кількісних методологій і за рахунок орга­нізованої підтримки наукових розробок [...]. Заснована Мерріамом у 20-і рр. нашого століття (XX- від авт.) школа, де працювали багато його учнів, зробила значний крок у підвищенні вимогливості до якості емпіричних досліджень, переконливості їх висновків і у введенні інституціонального виміру у вивчення політичних проблем."

Г.Алмонд, "Політична наука: історія дисципліни".

 

Розвиток політичної науки у 20-30-х рр. пішов кількома шляхами. В од­них державах (СРСР, Німеччина, Італія, Іспанія) вона стала елементом іде­ології та пропаганди. У інших, наприклад у США, політологія перетвори­лася на поведінкову науку, спрямовану на вивчення мотивів і чинників, що впливають на політичну поведінку людей.





Дата добавления: 2015-11-05; просмотров: 1736 | Нарушение авторских прав | Изречения для студентов


Читайте также:

Рекомендуемый контект:


Поиск на сайте:



© 2015-2020 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.015 с.