План лекції:
1. Соціології праці та соціально-економічні проблеми сьогодення.
1.1. Безробіття. Темпи безробіття.
1.2. Тенденція у системі зайнятості: світовий контекст.
1.3. Програми зайнятості населення.
2. Жінки і праця.
2.1. Жінки та робочі місця (історичний погляд).
2.2. Нерівність на роботі.
2.3. Домашня праця.
3. Майбутнє праці: портфельний працівник.
1. Головною соціально-економічною проблемою, вирішенням якої займається соціологія праці, є зайнятість населення. Перехід до ринку різко загострив існуючі проблеми зайнятості, доповнивши їх новими. Скорочення виробництва, фінансова та матеріальна заборгованість, проблеми в реалізації продукції спричинили звільнення значної кількості працівників. Армію безробітних поповнили ті, хто донедавна вважав своє трудове становище міцним і стабільним.
1.1. Протягом ХХ ст. темпи безробіття істотно змінювалися. У країнах Заходу безробіття досягло свого піку на початку 1930-х рр., коли у Великій Британії налічувалося близько 20% незайнятої робочої сили. Економіст Дж.М.Кейнс вважав, що безробіття виникає через брак достатньої купівельної спроможності; держава може втручатися, щоб підвищити рівень попиту в економіці, а це приведе до створення нових робочих місць. Курс на повну зайнятість став частиною урядової політики практично усіх країн Заходу. До 1970-х рр. така політика видавалась успішною, а економічне зростання – більш-менш стабільним.
Проте за останні 15 років рівні безробіття у багатьох країнах різко зросли. На початку 1980-х рр. у Великій Британії вони підвищилися до 12%, а далі сповільнилися, зрісши знову наприкінці десятиліття. У 1995 р. вони становили 11%.
Безробіття не так легко визначити. Воно означає “ стан без роботи ”. Однак “робота” означає тут “оплачувану працю” і до того ж “працю за певною спеціальністю”. На думку багатьох економістів, стандартний показник безробіття слід доповнити двома іншими показниками. “ Зневірені працівники ” – це ті, хто хотіли б знайти роботу, проте зневірилися в такій можливості і, отже, припинили пошуки робочого місця. “ Вимушено частково оплачувані працівники ” – це люди, які не можуть знайти повнооплачуваної роботи, якби навіть і хотіли. Додання таких показників дає більш повну демографічну картину безробіття. Так, у 1993 р. в країнах Європейського Союзу налічувалося 4 млн. “зневірених працівників” та 15 млн. “вимушено частково оплачуваних” порівняно з 34 млн. офіційно безробітних. В Японії при врахуванні цих двох додаткових категорій сукупне число безробітних зростає більш ніж удвічі.
Темпи безробіття у країнах Заходу останнім часом коливаються, і в цьому між різними країнами існують значну відмінності. За межами західного світу найнижчий показник безробіття стабільно утримувався в Японії. Порівняно високі рівні безробіття в багатьох країнах Заходу за останні два десятиліття, можливо, пояснюються комбінацією таких чинників:
§ Важливою обставиною збільшення міжнародної конкуренції у тих промислових галузях, на яких традиційно грунтувалося процвітання Заходу.
§ Кілька разів, починаючи з “нафтової кризи” 1973 р., світова економіка переживала або дуже різкий спад, або сповільнення темпів виробництва.
§ Інтенсивне використання мікроелектроніки в промисловості зменшило потреби в робочій силі.
§ Тепер більше, ніж будь-коли, жінка шукає оплачуваної роботи, відтак дедалі більше людей претендує на обмежене число вакантних посад.
Темпи безробіття успішніше скорочувалися у США, ніж у провідних країнах Європи. Можливо, це пояснюється тим, що очевидна економічна міць країни дає їй більше влади на світових ринках порівняно з меншими, економічно слабшими країнами.
1.2. Система зайнятості в усіх індустріалізованих країнах зазнала істотних змін у нашому століття. У 1990 р. понад ¾ зайнятого населення працювало фізично (були “синіми комірцями”). Близько 28% з них становили кваліфіковані робітники, 35% - напівкваліфіковані, а 10% не мали ніякої кваліфікації. “Білих комірців” та фахівців-професіоналів було порівняно небагато. До середини нашого століття робітники фізичної праці становили менше 2/3 працюючого населення, а сфера розумової праці відповідно розширилася.
Так, переписи населення, як наприклад, Сполученого Королівства відбувалися у 1971, а потім 1981 р. За цей період частка людей, що працювали “синіми комірцями”, зменшилася серед чоловіків з 62% до 56%, а серед жінок – з 43% до 36%. Число посад фахівців та управлінських кадрів, на яких перебували чоловіки, зросло майже на 1 млн. До 1981 р. на рутинних роботах “білих комірців” було зайнято на 170 тис. менше чоловіків, і таку ж роботу виконувало на 250 тис. більше жінок. Скорочення обсягу фізичної праці тісно пов’язане із зменшенням частки осіб, зайнятих у виробничій сфері. У 1981 р. на виробництві працювало менше на 700 тис. чоловіків та на 420 тис. жінок, ніж десятьма роками пізніше.
Такі тенденції тривають і сьогодні, проте вони дещо сповільнилися. У ряді індустріалізованих країн такі зміни пішли ще далі, ніж у Великій Британії. Наприклад, згідно з деякими оцінками, близько 40% робочої сили США сьогодні зайнято на фізичній роботі.
З приводу розгляду обставин таких змін точаться запеклі дебати. Як видається, причин є декілька. Однією з них є тривале впровадження устаткування, що економить людську працю. Це дістає найвищий вияв у поширенні за останні роки інформаційної технології та комп’ютеризації в промисловості. Іншою причиною є зростання виробництва за межами Заходу, особливо на Далекому Сході. Традиційні галузі виробництва у західних країнах зазнали істотного скорочення через їхню неспроможність конкурувати з ефективнішими далекосхідними виробниками, в яких менші витрати на робочу силу.
1.3. З метою активної протидії явищу безробіття розробляються програми зайнятості населення, які містять комплекс засобів, спрямованих на вирішення проблем як зайнятого, так і незайнятого населення; прогнозування дисбалансу на ринку праці; професійний підбір, підготовка і перепідготовка кадрів; запобігання масовому безробіттю; стимулювання гнучкого ринку праці; стабілізація кадрів на підприємствах тощо.
Значна роль у цьому відводиться соціології праці, яка бере участь у формуванні методичних рекомендацій щодо вироблення програм зайнятості населення. Ці програми здебільшого охоплюють такі питання:
§ стабілізація сфери застосування праці;
§ створення додаткових робочих місць;
§ внутрігалузевого та територіального перерозподілу працюючих;
§ організацію професійної орієнтації, перепідготовки та підвищення кваліфікації працюючих;
§ соціального захисту працюючих громадян;
§ управління програмою та контроль за її виконанням.
2. Донедавна у країнах Заходу оплачувана робота здебільшого була привілеєм чоловіків. За останні кілька десятиліть ця ситуація радикально змінилася: все більше жінок поповнюють лави робочої сили.
2.1. Для переважної більшості населення в доіндустріальних країнах (і більшості людей у країнах “третього світу” сьогодні) виробнича діяльність та робота в домогосподарстві не розмежовувалася. Виробництво відбувалося або в домашніх умовах, або поблизу від дому. Всі члени сімей у середньовічній Європі брали участь у сільськогосподарських роботах або ремісничій діяльності. З огляду на це, жінки й біти безпосередньо допомагали чоловікам. Жінки часто користувалися значним впливом у родині завдяки своїй важливій ролі в економічних процесах, навіть попри те, що вони не мали стосунку до чоловічих справ: політики та воєн. Дружини ремісників часто вели ділові рахунки, як і дружини фермерів, а багато вдів володіли майном і самі ним порядкували.
Ситуація суттєво змінилася через розмежування робочого місця і проживання завдяки розвитку сучасного виробництва. Переміщення останнього на механізовані фабрики було, напевне, найголовнішим та єдиним чинником. Жінки почали асоціюватися з “домашніми” цінностями, хоча думка, що “місце жінки вдома”, має різний підтекст для жінок різних верств суспільства. Заможним жінкам подобається, коли їм прислужують покоївки, няні та домашні лакеї. Найважчими були обв’язки незаможних жінок, котрим доводилося виконувати хатню роботу і, крім того, працювати на виробництві, щоб додати дещо до заробітків своїх чоловіків.
Рівень зайнятості жінок поза домівкою для всіх класів залишався досить низьким аж до початку ХХ ст. Жіночу робочу силу складали переважно молоді незаміжні дівчата, чия зарплата за роботу на фабриках чи в конторах надсилалася часто роботодавцями безпосередньо їхнім батькам. Після одруження їх звільняли з роботи.
Відтоді участь жінок в армії оплачуваних працівників розширювалась більш-менш безперервно. Однією з головних причин того була нестача робочих рук під час першої світової війни. Упродовж воєнних років жінки виконували багато обов’язків, які раніше вважалися виключно компетенцією чоловіків. Повернувшись додому з війни, чоловіки знову зайняли більшість робочих місць, проте ставлення до ролі жінки змінилося.
Сьогодні оплачувану роботу поза домом у більшості європейських країн виконують 35-60% жінок віком від 16 до 60 років. Найбільш значне зростання зайнятості відбулося серед заміжніх жінок.
2.2. Працюючі жінки сьогодні виконують малооплачувану, рутинну роботу, До цього спричинилися зміни в організації зайнятості, а також стереотипні погляди на слабку стать. Наявність у жінок неповнолітніх дітей істотно впливає на їхню участь в оплачуваній трудовій діяльності. У всіх соціоекономічних групах жінки, котрі не мають вдома дітей, швидше матимуть повнооплачувану роботу. Разом з тим, порівняно з початком 1980-х рр., сьогодні жінки-матері частіше повертаються на роботу з повним робочим днем, на ту ж саму посаду і до того ж роботодавця. Водночас високою є частка жінок-матерів, які повернулися на роботу і почали працювати неповний робочий день або опинилися на посадах з нижчою оплатою.
Сьогодні набагато більше жінок, ніж чоловіків, працює неповний робочий день (за власним бажанням (наприклад, щоб виховувати дітей і займатися домашніми справами), а чи ж з певних від них незалежних причин). Жінки, які виконують свій первинний обов’язок (діти, сім’я, оселя) прагнуть чи потребують оплачуваної роботи і водночас все ж вважають кращим вибором неповний робочий день.
Останнім часом жінки почали претендувати на посади, що вважаються чоловічою роботою, проте поки що до певної міри. Одним з головних чинників, що впливають на кар’єру жінок, є переконання чоловіків у тому, що для жінок робота посідає другорядне після дітей (сім’ї) місце.
2.3. Домашня робота в її сучасному вигляді з’явилася з розмежування оселі та робочого місця. Оселя перетворилася з місця виробництва товарів на місце їх споживання. Домашня праця стала “невидимою”, оскільки “реальною працею” дедалі частіше вважалася та, за яку безпосередньо одержують платню.
Тенденція до зростання числа працюючих жінок помітно вплинула на домашні обов’язки. Заміжні жінки, що ходять на роботу, виконують менше хатніх обов’язків, хоча майже завжди несуть головну відповідальність за ведення домашнього господарства. Зразки організації домашньої роботи у таких жінок дуже різняться. Вони більше, ніж домогосподарки, пораються вечорами та у вихідні.
Неоплачувана домашня праця має величезне значення для економіки країни. За оцінками, на неї припадає від 25% до 40% багатства, створеного в індустріалізованих країнах. Робота в домашньому господарстві підтримує всю економіку наданням безкоштовних послуг, від яких залежать багато людей, зайнятих на оплачуваній роботі.
Домогосподарки (тепер часом і домогосподарі) не мають оплачуваної роботи. Однак вони не входять до статистики безробітних.
3. З огляду на значення глобальної економіки та попиту на “гнучку” робочу силу деякі соціологи й економісти припускаються думки, що в майбутньому дедалі більше людей ставатиме “ портфельними працівниками. Вони матимуть “портфель навичок” – перелік різноманітних професійних навичок та рекомендацій, якими вони користуватимуться при переході з однієї роботи на іншу протягом усієї службової кар’єри. Тільки порівняно незначна частина працівників просуватиметься по шляху “кар’єри” в традиційному розумінні.
Дехто розглядає перехід до “ портфельних працівників ” як позитивне явище: людина не буде до кінці своїх днів прив’язана до однієї роботи і зможе творчо планувати свою службову кар’єру. Інші стверджують, що така “гнучкість” у дійсності означає право організацій наймати та звільняти працівників на свій розсуд, сіючи тим самим сумнів щодо гарантії зайнятості. Роботодавці матимуть перед своїми службовцями тільки короткострокові зобов’язання і зможуть мінімізувати обсяг додаткових пільг чи пенсійних прав.
У нещодавному дослідженні, проведеному в Сілікон Велі (штат Каліфорнія), стверджується, що економічний успіх цього району вже тепер грунтується на портфельних навичках робочої сили. Утім, така ситуація, звісно, є швидше винятком, аніж правилом. Згідно з останніми даними про зайнятість, повнооплачувані працівники і Великій Британії та США (тут найбільш дерегульовані серед індустріальних країн ринки праці) перебувають нині на своїх посадах стільки ж часу, як і десять років тому. Певне, менеджери розуміють, що висока плинність кадрів завдає збитків і згубно впливає на мораль, а тому краще перекваліфіковувати своїх працівників, а не наймати нових, навіть якщо їм доведеться платити вище ринкового рівня.
1. 4.
2. Діяльність Е.Дюркгейма. Його вчення про поділ праці: “солідарне буття”.
3. Марксистська школа соціології праці. Діяльність К.Маркса.
4. Німецька школа політекономії (чи “школа німецьких соціальних політиків”).
5. Інституціоналізм. Діяльність Т.Веблена.
6. Німецька школа соціології праці. Діяльність Г.Зіммеля і М.Вебера.
7. Емпірична соціологія праці в ХІХ – 1-й пол. ХХ ст.ст. Її характерні особливості, визначні постаті.
8. Соціальна статистика. Діяльність А.Кетле.
9. Прикладна соціологія. Діяльність Ф.Тенніса.
10. Англійські “ранні наукові менеджери” як перші експериментатори в області соціальних резервів і людського фактору на виробництві.
11. Рух “науковий менеджмент”. Діяльність Ф.У.Тейлора.
12. Теоретичні погляди та практичні експерименти в царині економічних явищ Р.Оуена.
13. Сучасний етап розвитку соціології праці: історико-часові рамки, географічна локалізація, особливості.
14. Чиказька школа соціології, її характерні особливості, основні ідеї.
15. Гарвардська школа соціології праці та управління. Діяльність наукової групи під проводом Е.Мейо: Хотторнські експерименти.
16. Гарвардська школа соціології та доктрина “людських відносин”. А.Маслоу та його ієрархічна теорія потреб.
17. Фізикалізм і прагматична епістеміологія Дж.Ландберга.
18. Розкрити суть теорії “постіндустріального суспільства”.
19. Розкрити суть теорії “революції менедерів”.
20. Програма “гуманізації праці”.
21. Прикладна соціологія в США.
22. Соціальна інженерія.
23. Французька соціологія праці на сучасному етапі: стан, напрямки, ідеї, тенденції.
24. Визначити історико-часові рамки, охарактеризувати особливості і назвати визначних представників (та обстоювані ними ідеї) “першого періоду” вітчизняної соціології праці.
25. Визначити історико-часові рамки, охарактеризувати особливості і назвати визначних представників (та обстоювані ними ідеї) “другого періоду” вітчизняної соціології праці.
26. Визначити історико-часові рамки, охарактеризувати особливості і назвати визначних представників (та обстоювані ними ідеї) “третього періоду” вітчизняної соціології праці.
27. Теорія наукової організації праці у радянській соціології 20-х рр.
28. Доктрина “переростання соціалістичної праці в комуністичну”. Її негативна роль в розвитку вітчизняної соціології праці.
29. В чому полягає головний зміст ідеї “великого стрибка”? Розкрити негативний її вплив на долю вітчизняної соціології.
30. Відродження вітчизняної соціології. Вітчизняна соціологія в 60-70-ті рр. ХХ ст.
31. Етапи розвитку теорії соціального управління.
32. Тенденції у розвитку наукового управління в 90-ті рр. ХХ ст.впливу
Завдання для семінарських занять
Запитання та задачі до семінарського заняття по темі 1.
Предмет, завдання і значення курсу “Соціологія праці та управління”
1. Соціологія як наука. Проблемне коло соціології.
2. Праця, її визначення. Суб’єктом і носій праці.
3. Процеси, що відбуваються у сфері праці є об’єктом вивчення яких фундаментальних наук? Обгрунтувати відповідь.
4. В чому полягають особливості соціології праці як галузевої соціології? Навести визначення соціології праці.
5. В чому полягають особливості соціології управління як галузевої соціології? Навести визначення соціології управління.
6. Окреслити предметну область соціології праці.
7. Окреслити предметну область соціології управління.
8. Три аспекти суті соціології праці.
9. Розкрити суть тези “Праця створила людину”.
10. Назвати характеристики праці й дати кожній з них коментар.
11. Які основні категорії соціології праці ви знаєте? Назвати і прокоментувати їх.
12. Процес теоретизування, його суть і значення в соціології.
13. Двоїстість методологічного статусу загалом в соціології і в соціології праці та управління зокрема. В чому вона полягає?
14. Характер праці як категорія.
15. Зміст праці як категорія.
16. Види праці за змістом, назвати їх і дати характеристику кожному з них.
17. Умови праці як категорія.
18. Ставлення до праці як категорія.
19. Мотивація трудової діяльності як категорія. Мотив.
20. Трудова адаптація як категорія. Основні види адаптації.
21. Соціально-психологічний клімат як категорія.
22. Назвати дві групи чинників, які впливають на стан соціально-психологічного клімату.
23. Соціальне управління як категорія.
24. Управління соціальними процесами як категорія.
Запитання та задачі до семінарського заняття по темі 2.
