Організація соціологічного дослідження

План лекції:

1. Соціологічна служба підприємства. Промислова (заводська) соціологія.

1.1. Формування й становлення вітчизняної соціологічної служби на підприємствах.

2. Соціологічне дослідження. Етапи його проведення і його типи.

2.1. Програма соціологічного дослідження.

2.2. Робочий план соціологічного дослідження.

3. Використовування методу спостереження при зборі первинної соціологічної інформації.

4. Опитування і його види.

4.1. Анкетування.

4.2. Інтерв’ю.

4.3. Експерт-опитування.

5. Обробка та аналіз первинної соціологічної інформації.

 

1. Проблемі організації соціологічних служб присвячено велику кількість публікацій. Однак питання неможна вважати до кінця вирішеним.

1.1. Виникнення вітчизняних соціологічних служб сучасного типу в системі управління виробництвом датується кінцем 60-х рр., коли на ряді підприємств з’явилися перші небагаточислені групи і лабораторії із фахівців, що називалися заводськими соціологами. Їх виникнення співпало з розробкою в СРСР перших планів соціального розвитку і реанімацією соціології як науки. Основним видом роботи прикладника були тоді довгострокові цільові емпіричні дослідження (передусім масові опитування), що опиралися на унікальні програми та інструментарій, створені для рішення конкретної задачі, а єдиним результатом були наукові звіти з висновками і рекомендаціями. Зазвичай ставилися дві задачі – отримати соціальну інформацію для розробки плану соціального розвитку і вивчити висунуті адміністрацією проблеми у сфері праці й побуту. Особливою проблемою соціологічної служби була її невписуваність в структуру управління підприємством. Повноцінна концепція організації соціологічної роботи в цей період була відсутня.

Обмеженій уяві про задачі заводського спеціаліста сприяла неопрацьованість питання про предмет соціології, тим більше промислової соціології, соціології праці та соціології управління. Так, соціологію праці вважали комплексною, точніше аморфною, наукою, що досліджує будь-які соціальні проблеми, що виникають у виробничій і невиробничій сферах. Правда, погляд на виробництво через призму соціальних відносин сприяв становленню власного предмету заводської соціології, розвитку окремих теорій і, зрештою, розширенню кругозору управлінців, проникненню в їхнє середовище соціологічних знань.

Другий етап умовно датується серединою 70-х – початком 80-х рр. Найбільше поширення тут отримала т.зв. організаційна концепція В.Герчикова та А.Зайцева. В якості предмета вони вибрали всю сферу соціального управління, а головним інструментом план соціального розвитку колективу (ПСР). З точки зору такої концепції соціологічна служба займала особливе місце – штабної служби при директорі підприємства, відповідаючи за стратегію соціального розвитку і соціального управління на підприємстві.

В цей період формуються перші управлінські програми: стабілізація трудового колективу (СТК), соціально-психологічна адаптація, профілактика соціальної напруги, покращення соціально-психологічного клімату, програми роботи з кадрами. Основний акцент переноситься все ж таки на позавиробничі функції соціолога. Деякі з цих напрямків – стабілізація трудового колективу, соціальна адаптація, зняття соціальної напруги – можна віднести до числа соціальних технологій, про які вперше заговорили саме в цей момент.

Разом з цим невизначеність сфери соціального управління, міждисциплінарний характер програм соціального планування не усунули проблеми перетинання функцій соціолога з представниками інших служб. Соціально-інженерні програми часто вторгалися у сфіеру компетенції інших функціональних служб (економічної, технічної, кадрової), де соціологи виявлялися недостатнім чином підготовленими. Невизначеність управлінських функцій заводського соціолога не сприяла вирішенню питання про підпорядкованість соціологічних служб. Вони й сьогодні продовжують існувати в складі економічної, технічної і кадрової служб, а інколи підпорядковуються директору. Тим не менше зазначена концепція була серйозним кроком до становлення соціологічної служби як повноцінного органу підприємства. Вона отримала велику популярність, лягла в основу організації роботи багатьох служб СРСР (в тому числі й служб тогочасної Радянської України) і продовжує використовуватися й по сьогодні.

Третій етап розпочався з середини 80-х рр. Характеризується становленням концепції, що опиралася на принципи соціоінженерної діяльності. Служба ставала звичайним функціональним підрозділом, який виконував весь об’єм управлінських задач в чутко означеній сфері. В становленні нової концепції визначну роль відіграли ідеї Оксінайда, Скрипова, Щербини, Тягушеваі Федотової. Нова концепція витікає з визнання соціологічної служби на підприємстві як самостійної управлінської ланки, специфічної функціональної служби у вже сформованій системі управління, чітко окресленої сфери діяльності. Об’єктом діяльності вважається виробнича організація підприємства, розглядувана як складна, багатофункціональна, цільова соціотехнічна система, чи специфічний соціальний інститут, створений суспільством для виконання строго визначених функцій в рамках суспільного поділу праці. Разом з цим соціологічні служби не можуть повною мірою претендувати на роль відділу управління персоналом.

Створення служб персоналу принципово нового типу на базі синтезу сучасних кадрових і соціологічних служб є одним з перспективних напрямків розвитку соціології. Нові тенденції намітилися на рубежі кінця 80-х – початку 90-х рр. в зв’язку з розширенням госпрозрахункових, комерційних і ринкових відносин. З’явилися соціологічні центри, які працювали в режимі зовнішнього консультування. Вони зайняті забезпеченням впровадження нововведень в організації, розробкою її стратегії, організаційним проектуванням. В зв’язку з загостренням соціальної напруги в країні з’явилися соціологічні служби, які спеціалізувалися на вирішенні трудових і соціальних конфліктів, знятті соціальної напруги. Замовниками виступили трудові колективи, профсоюзні організації, страйкові комітети.

Таким чином, подальший розвиток соціологічних служб відкриває більші перспективи для включення соціології в управлінську практику.

2. Соціологічне дослідження – головне джерело інформації, необхідної для розробок планів соціального розвитку виробничого колективу, а також для оперативної роботи служби соціального розвитку підприємства. У останньому випадку соціологічне дослідження проводиться, коли наявної інформації є недостатньо для пояснення змін рівня тих чи інших показників діяльності підприємства.

Соціологічне дослідження являє собою систему логічно послідовних методологічних, методичних та організаційно-технічних процедур. Метою цієї системи є усебічне вивчення, аналіз та систематизація соціальних фактів, виявлення зв’язків і залежностей між соціальними явищами й процесами і на підставі зібраної інформації прийняття рішень, розробка заходів по управлінню досліджуваним об’єктом, його прогресивному розвитку.

Соціальний факт – науково зафіксований факт соціальної реальності, що виступає вихідним моментом соціологічного аналізу. В якості соціального факту може виступати будь-яке явище соціального життя. В соціології праці до соціальних фактів прийнято відносити трудову поведінку окремих працівників чи цілих їх груп, продукти трудової діяльності (матеріальні чи духовні) чи ж вербальні дії працівників (оцінки, судження і думки).

Методологією називають систему принципів наукового дослідження. Вона визначає, якою мірою факти можуть слугувати реальним і надійним обгрунтуванням об’єктивного знання.

Методика – сукупність технічних прийомів, пов’язаних з методом дослідження, включаючи часткові операції, їх послідовність і взаємозв’язок.

Метод – основний спосіб збору, обробки й аналізу даних.

Техніка – сукупність спеціальних прийомів для ефективного використання відповідного методу.

В залежності від своєї загальної спрямованості соціологічні дослідження умовно діляться на прикладні (конкретні) і теоретичні. Соціологи підприємства проводять прикладні дослідження, розв’язуючи конкретні практичні задачі по регулюванню соціальних процесів в трудових колективах, а наукові працівники, проводячи свої дослідження, виявляють деякі загальні соціальні закономірності, тенденції в розвитку досліджуваних процесів і явищ, розв’язують методологічні проблеми.

Втім спільним як для прикладних, так і для теоретичних досліджень є те, що вони орієнтуються на відтворення цілісної картини досліджуваного процесу, однак, якщо в теоретичному дослідженні факти зв’язуються передусім з їх теоретичним осмисленням, то в прикладному існує тенденція до формулювання задач дії чи діяльності певної організації на основі проаналізованих фактів.

Організація будь-якого конкретного соціологічного дослідження передбачає поділ праці і здійснюється послідовно по логічно взаємопов’язаним і взаємообумовленим чотирьом етапам: І – підготовчо-організаційному; ІІ - підготовки реалізації; ІІІ – реалізації; ІV – аналізу отриманих даних і видачі результатів дослідження.

Вихідні задачі дослідження вирішуються на першому – підготовчо-організаційному етапі. Тут розробляється програма і робочий план дослідження.

2.1. Програма – документ, який являє собою усебічне теоретичне обгрунтування методологічних підходів і методичних прийомів соціологічного дослідження. З огляду на це вона складається з двох частин: методологічної і методичної (процедурної). Перша розкриває, що буде досліджуватися (включає формулювання й обгрунтування проблеми, визначення об’єкту, предмету і мети, проставляння задач дослідження, логічний аналіз основних понять, попередній системний аналіз об’єкта і формулювання гіпотез дослідження), друга – як, яким чином (визначення досліджуваної сукупності і обгрунтування системи виборки одиниць спостереження, набросок основних процедур збору і аналізу вихідних даних).

Безпосереднім приводом до проведення соціологічного дослідження служить реально виникле протиріччя – проблемна ситуація, на з’ясування причин і шляхів розв’язання якої й спрямовується дослідження. Проблемна ситуація – це протиріччя між нашими знаннями щодо необхідність будь-яких теоретичних чи практичних дій і незнанням засобів, методів, шдяхів реалізації цих дій. Відтак програма дослідження мусить чітко визначити це протиріччя, т.т. сформулювати проблему, на розв’язання якої орієнтується дане дослідження.

Мета дослідження – це очікуваний кінцевий результат, що визначає загальну спрямованість дослідження. Мета дослідження розкривається в його задачах, які формулюють питання, на які повинно отримати відповіді для реалізації мети дослідження. Реалізація мети дослідження визначає наступні задачі:

1. з’ясування рівня дисципліни праці і мотиви її порушення;

2. соціального протесту порушників дисципліни;

3. громадської думки працівників щодо ефективності методів, використовуваних для зміцнення дисципліни тощо.

Існує три типи дослідження (принципових планів): розвідувальне, описове і аналітичне.

Розвідувальне (пошукове) дослідження проводиться в якості попереднього етапу глибоких і масштабних досліджень, коли відсутня достатня чітка уява про проблему і об’єкт дослідження. Його мета – отримати додаткову інформацію, уточнити формулювання проблем, задач, гіпотез.

Описове дослідження – більш складний вид дослідження, яке здійснюється в тому випадку, коли об’єкт дослідження достатньо відомий і дослідник володіє описовою гіпотезою про структурно-функціональні зв’язки і класифікаційні характеристики досліджуваного об’єкту. Мета його – отримати емпіричні свідчення щодо цілісної уяви про досліджуване явище, його структурні елементи, перевірити описову гіпотезу і в разі її підтвердження зроьити повний кількісно-якісний опис об’єкта.

Аналітичне дослідження – поглиблене дослідження, яке ставить на меті не лише опис структурних елементів досліджуваного явища, а й виявлення причин, які лежать в його основі і обумовлюють його характер. Аналітичне дослідження відрізняється особливою складністю і вимагає для свого проведення значного часу і старанної підготовки.

Об’єкт дослідження – це соціальний процес, чи область соціальної дійсності, чи якісь соціальні умови, які явно чи неявно містять в собі соціальне протиріччя і породжують проблемну ситуацію, на яку спрямований процес пізнання. В соціології праці об’єктом дослідження виступають трудова діяльність і умови, в яких ця діяльність здійснюється, соціальні явища і процеси сфери праці.

Предмет соціологічного дослідження – це властивості і сторони об’єкта, які найбільш випукло виражають скрите в ньому протиріччя, досліджувану проблему.

Отримати правильну відповідь на поставлені дослідженням питання дозволяє логічний аналіз предмету дослідження, який заключається в тому, що предмет розчленовується на складові елементи, кожен з яких досліджується окремо і на підставі синтезу отриманих свідчень складається цілісне уявлення про даний предмет. Отримані в результаті такого розчленовування більш прості поняття в соціології праці називаються операціональними поняттями.

2.2. Робочий план дослідження на відміну від програми носить оперативний характер і визначає послідовність проведення дослідження, намічених процедур. Поняття “ процедура ” відноситься як до дослідження в цілому, так і до окремих його стадій і означає певну послідовність усіх операцій, комплекс організаційних і пізнавальних дій дослідження.

Загальна процедура дослідження включає наступні стадії: розробку програми дослідження; збір первинної соціологічної інформації; обробку і аналіз зібраної інформації.

Завершення розробки плану дослідження слугує формальною підставою до початку робіт безпосередньо на об’єкті дослідження, т.т. другого етапу дослідження – етапу підготовки його реалізації.

На третьому етапі (етапі реалізації) збирається еобхідна інформація і заповнюються таблиці, здійснюється математична обробка отриманої інформації, складається звіт про отримані результати математичної обробки.

На четвертому етапі дослідження аналізуються результати математичної обробки, складається звіт по висновках соціологічного дослідження і пояснювальна записка до нього, оформляється додаток. В додатку подаються таблиці, данні яких ілюструють положення усіх розділів звіту. Сюди ж вкладаються основні методологічні матеріали, по яким проводилося дослідження.

3. Спостереження – це цілеспрямоване візуальне сприйняття і реєстрація соціальної дійсності, її найбільш важливих подій, процесів та явищ.

Метод спостереження широко використовується соціологами підприємств при вивченні практики проведення різних зборів працівників, процесів обговорення них назрілих проблем колективу, механізму випрацювання колективного рішення. Так, спостерігаючи за роботою підрозділу підприємства, зустрічаючись з їх працівниками, соціологи отримують емпіричну інформацію про їхнє ставлення до праці, один до одного, про реагування на зміни умов трудової ситуації не на рівні свідомості, а на поведінковому рівні.

В залежності від місцезнаходження дослідника відносно об’єкта спостереження підрозділяється на два види: включене і невключене. При включеному спостереженні спостерігач безпосереднньо включається в досліджуваний соціальний процес, входить в досліджуване середовище, виконує функції досліджуваних ним працівників і аналізує все, що діється неначе зсередини.

При невключеному дослідник перебуває ззовні досліджуваного об’єкту і події реєструються зі сторони без втручання спостерігача в їх хід.

В залежності від ступеня обізнаності досліджуваної групи щодо факту проведення дослідження розрізняють відкрите і приховане (інкогніто) спостереження.

З огляду на ступінь формалізації процедури, т.т. жорсткості інструкцій щодо того, що і як, яким чином спостерігати, спостереження поділяються на вільні (безструктурні) і стандартизовані (структурні). При вільному спостереженні дослідник не обмежений програмою, немає чіткого плану. Воно використовується, як правило, на підготовчому етапі при уточненні проблеми, розвідуванні досліджуваного об’єкту. Стандартизоване спостереження має строгу регламентацію процедури спостереження, часу і вибраного об’єкту. Проводиться за строгим планом.

За принципом регулярності по часу спостереження поділяються на систематичні і епізодичні. При систематичному спостереженні дослідник відвідує досліджуваний об’єкт протягом певного часу (наприклад, один раз в тиждень), при епізодичному – обмежується одноразовим відвідуванням.

В залежності від кількості досліджуваних об’єктів спостереження розводиться на суцільне і часткове. Суцільні спостереження дозволяють отримати більш повну інформацію, але не завжди можливі і економічно виправдані, а часткові – тільки про окремі об’єкти.

За місцем проведення і способом організації спостереження поділяються на польові і лабораторні.

До спостереження умовно можна віднести соціальний експеримент – метод збору інформації про характер і специфіку змін показників діяльності і поведінки працівників під впливом заданих і керованих факторів. Він проводиться з метою перевірки дієвості запроваджуваних форм життєдіяльності колективу, апробації нових способів управління розвитком соціальних процесів тощо. Соціальний експеримент використовується в соціологічному дослідженні для перевірки випрацьованих гіпотез. В соціології праці в результаті соціального експерименту отримують інформацію про зміни поведінки людини під впливом різноманітних факторів.

4. Опитування грунтується на безпосередній (інтерв’ю) чи опосередкованій (анкетування) соціально-психологічний взаємодії дослідника з респондентом. Він дозволяє досліднику імітувати будь-які ситуації з тим, щоб отримати інформацію безпосередньо від самої людини про її реальні вчинки в теперішньому і минулому, про плани і наміри на майбутнє, про факти конкретної діяльності, її мотиви, результати, суб’єктивний стан, почуття, схильності, судження.

Специфіка методу опитування полягає в тому, що джерелом інформації виступає словесне спілкування респондента, його судження. Дослідник вмішується в процес формування повідомлення, спрямовує його в потрібне русло. Надійність інформації, яку отримують під час опитування, залежить від змісту і характеру запланованої інформації, техніки опитування, рівня компетентності респондента.

На практиці зустрічається три різновиди опитування: анкетування, інтерв’ю, експерт-опитування.

4.1. Анкетування – це письмове опитування на основі анкети, за допомогою якої опосередковується взаємодія дослідника і респондента. Вона найчастіше використовується для збору інформації про масові соціальні явища. Наприклад, при вивченні мотивів текучості кадрів, ефективності бригадних форм організації праці, характеру соціально-психологічного клімату, задоволеності працею, адаптованості молодих робітників та інших проблем трудових колективів.

Анкета являє собою строго упорядкований за змістом і формою набір питань і висловлювань, які спрямовані на розкриття змісту проблеми. Вона має певну структуру і складається, як правило, з трьох частин: вступної, основної і демографічної.

У вступній частині анкети міститься звернення до респондента, в якому зазначається, з якою метою проводяться опитування, де і яким чином будуть використовуватися його результати, підкреслюється важливість і значимість особистої участі даного респондента в здійснюваному дослідженні, подається коротка інструкція щодо того як заповнювати анкету, гарантується повна анонімність.

В основній частині містяться питання, висловлювання, розраховані на послідовне розкриття змісту досліджуваної проблеми.

Демографічна частина включає питання, відповіді на які характеризують демографічний і соціальний стан респондента.

4.2. Інтерв’ю – метод збору інформації про досліджуваний об’єкт в процесі особистісного спілкування з респондентом по спеціально складеному опитувальнику (бланку інтерв’ю), який призначений не для респондента, а для інтерв’юера і використовується у відповідності з встановленими заздалегідь правилами чи як загальне керівництво до бесіди, чи як текст, який повідомляють респонденту.

На розвідувальному етапі, під час пошуку, часто використовується вільне (просте) інтерв’ю – тривали на протязі декількох годин бесіда по загальній програмі, але без строгої деталізації. Інтерв’юер може ставити питання, які вважає запотрібне, в будь-якому формулюванні і послідовності.

Стандартизоване (формалізоване) інтерв’ю проводиться за детально розробленим планом, що конкретизує зміст, послідовність питань і навіть варіанти можливих відповідей. Відповіді строго фіксуються, що забезпечує велику порівнюваність інформації і швидкість обробки результатів.

4.3. Виявлення в результаті використання методу опитування суджень компетентних осіб з конкретної досліджуваної проблеми називається експерт-опитуванням, а самі судження – експертною оцінкою. В найбільш загальному вигляді виділяють три основних функції експертної оцінки в соціологічному опитуванні:

§ прогноз тенденцій розвитку різних явищ і процесів соціальної дійсності;

§ оцінка ступеню достовірності даних масових опитувань;

§ атестація колективу чи його членів за рівнем соціальної активності, професійної придатності тощо.

Експертне опитування базується на використанні різних прийомів і процедур, зокрема опитувань: очного (обмін думками через особистісні контакти) і заочного (здійснюється в умовах взаємної анонімності).

5. Первинну соціологічну інформацію можна опрацювати вручну і за допомогою комп’ютера з використанням різних методів економіко-математичної статистики. Статистична обробка можлива лише за умови кількісної зміни ознак досліджуваного явища. В більшості ж соціальних явищ, за винятком таких ознак, як вік, стаж, розряд, розмір зарплати, рівень виконання норм тощо, кількісна визначеність відсутня. Наприклад, як замірити добросовісність, ентузіазм, задоволеність?

Соціальне вимірювання – це процедура, за допомогою якої якісні ознаки досліджуваного соціального явища (об’єкта) порівнюють з деяким еталоном і отримують числове вираження в певному масштабі. Інструментом вимірювання слугує шкала – технічний засіб фіксації сукупності значень досліджуваних ознак, репрезентує собою систему індикаторів конкретно-емпіричного виявлення цих ознак і кількісних індексів, за допомогою яких досягається перетворення їх (ознак) в числові показники. Приписування кількісної визначеності досліджуваним якісним ознакам називається шкалюванням. З допомогою шкалювання досліджувані якісні різнорідні соціальні ознаки приводяться до порівняних кількісних показників. Показники варіюювання кожної з цих перемінних є індикаторами відношення й ставлення до праці.

Індикатор – доступна спостереженню і зміні чи сама характеристика досліджуваного об’єкта, чи її стан, чи зміна цього стану, чи, зрештою, міра цієї зміни. З тим, аби виявити індикатори, необхідно попередньо провести інтерпретацію і операціоналізацію досліджуваного явища. Деякі операціональні поняття (як наприклад, стать, вік, стаж, кваліфікація) самі можуть виконувати роль індикаторів. Комбінація декількох індикаторів утворює індекс – специфічна уявна конструкція. Індекс може бути виражений за допомогою простої чи зваженого середнього арифметичного значення кожного з варіантів відповідей в шкалі, різниці між високими і низькими, позитивними і негативними виявленнями ознаки в шкалі.

Обробка та аналіз первинної соціологічної інформації базується на приписуванні, згідно з певними правилами, числових значень досліджуваним явищам, процесам, об’єктам.

Лекція по темі 9.