Порівняльно-історична соціологія релігії

Незадовго до смерті М. Вебер розпочав публікацію цик­лу праць під загальною назвою «Соціологія релігії», куди, окрім доповненої праці про протестантську етику, увійшли також розвідки про конфуціанство, даосизм, буддизм, ін­дуїзм, іслам та іудаїзм. У працях цього циклу мислитель прагнув реалізувати певну дослідницьку програму, контури якої були накреслені вже в «Протестантській етиці» та в статті програмного характеру «Вступ до господарської ети­ки світових релігій». Цей цикл, як і фундаментальне дослі­дження Вебера «Господарство і суспільство», залишився незавершеним; частина з того, що вчений встиг підготувати до друку, побачила світ уже після його смерті.

Сьогодні навколо змісту веберівської соціології світо­вих релігій точаться жваві дискусії, оскільки проблеми, поставлені мислителем, стосуються таких сучасних проблем соціології, як порівняльний аналіз соціальних і культурних змін у сучасному світі, теорії постіндустріального суспіль­ства, модернізації і постмодерну та ін. М. Вебер розглядає велике коло питань соціології господарського життя, тео-

рії соціальної структури, соціології політики і права та соціології релігії у вузькому значенні цього слова. Якщо в «Протестантській етиці» мислитель свідомо спрямовував свій дослідницький інтерес у напрямку фіксації каузаль­них зв'язків між релігійною етикою і формами господар­ської поведінки людей, то у працях релігійно-соціологічного циклу йдеться вже про комплексний аналіз певних су­спільств чи культур з погляду взаємовпливу етики й еко­номіки, релігії і соціальної структури, ідей і матеріальних інтересів. Вебер не надає переваги жодній з «великих ка­узальних гіпотез» (матеріалістичній або ідеалістичній), до­водячи гютребу комплексного вивчення взаємодії матері­альних і духовних чинників як детермінантів соціальної поведінки. Матеріальні економічні інтереси, зауважує він у одній із пізніх праць, безумовно, можна розглядати як локомотиви історичного прогресу, та не слід забувати, що стрілочниками, котрі спрямовують їхній рух, виступають «картини світу на чолі з ідеями».

Веберівські дослідження світових релігій грунтуються на величезному масиві емпіричного аналізу економічного життя і соціальної структури східних суспільств. Зокрема, він прагне детально проаналізувати зв'язки між певними суспільними верствами або станами і тими чи іншими релі­гійними віровченнями. Верства («Зіагкі») — це той еле­мент соціальної структури, котрий визначається не лише своїм економічним становищем, як це має місце у випадку класу. Верства характеризується насамперед своїм соці­альним престижем і стилем життя. Кожна із соціальних верств володіє певною монополією на користування тими чи іншими матеріальними і культурними благами. Вебер ставить за мету дослідити, як, з одного боку, певні релігій­ні уявлення і цінності виступають основою формування певних груп однодумців, громад, з яких розпочинається ста­нова диференціація, і як, з іншого боку, та чи інша позиція всередині розвиненої станової структури впливає на зміст і форму релігійних переконань людей.

Виникнення релігій М. Вебер пояснював одвічною по­требою людини в гармонізації стосунків між нею і космо­сом, закони функціонування якого не збігаються з ритмами і цінностями індивідуального людського життя або потре­бою в спасінні. На відміну від первісної магії, котра є фор­мою примітивної раціоналізації відношень між людиною і світом, світові релігії виступають як складні раціоналізова­ні системи етичної регуляції людської поведінки. Кожна з них спирається на детально опрацьоване вчення святих книг про потойбічного, позасвітового Бога, котрий оцінює

людські вчинки категоріями добра і зла. У порівнянні з божою досконалістю світ завжди недосконалий; тому кож­на з релігій своїм способом вимагає дистанціювання від світу і його порядків (вчення про аскезу). Нарешті, кожна із світових релігій функціонує завдяки діяльності верстви фахівців — служителів культу, а також верстви «носіїв» — тих, серед кого вона найпоширеніша.

Відповідно до згаданого соціоструктурного критерію М. Вебер визначає соціальну позицію основних світових релігій. Конфуціанство він називає становою етикою літе­ратурно освічених імператорських чиновників, котрі витіс­няли зі свого середовища всіх малоосвічених і з погордою ставилися до простого люду. Так само в ролі «релігії інте­лектуалів» виступає і стародавній індуїзм, однак на відмі­ну від конфуціанців індуїсти не прагнуть до осягнення дер­жавних посад, а утворюють спадкоємну касту «фахівців» у особистих і обрядових справах — касту, яка здійснює знач­ний вплив на все суспільне життя свого регіону. Буддизм, котрий виник дещо пізніше,— це рух старцюючих монахів, що пропагують аскетично-споглядальний спосіб життя і прагнуть не втручатися у політичні і взагалі у мирські справи. Іслам Вебер називає релігією арабської військової аристократії, побудованої на засадах суворої дисципліни і спрямованої на завоювання світу. Однак в часи іслам­ського середньовіччя тут виникає специфічна течія — су­фізм, орієнтована на містику та споглядання. Стародавній іудаїзм був ще з часів Вавілонського полону релігією парі-їв—■ груп, які існували.на периферії суспільства і займа­лися малокваліфікованою працею. У середні віки на чолі іудаїстських громад стають релігійні інтелектуали, знавці священного вчення. Християнство виникає як релігія манд­рівних ремісників і впродовж усієї своєї історії лишається релігією міських середніх класів, оскільки головними його осередками стали міста Заходу, які були центрами релі­гійного життя.

М. Вебер реконструює складні механізми взаємодії між різними суспільними верствами і групами, причетними до релігійних рухів, та між різноманітними економічними, со­ціальними, культурними чинниками всередині цих рухів. Так, він доводить, що релігійні цінності, трансформовані у вигляді певних нормативних систем (етик), справляють значний вплив на поведінку людей у позарелігійній сфері, зокрема у сфері економічній. Аскетична орієнтація буддиз­му та індуїзму, так само як і конформістська орієнтація конфуціанства, виступає як детермінант певного роду соці­альної поведінки, котра не сприяє розвитку раціональних

форм економічного і політичного життя та раціональних форм світосприйняття (насамперед науки і мистецтва в їх антично-західноєвропейських формах). Тому, як вважає Вебер, капіталізм на Сході не міг розвинутися самостійно.

У вступі до зібрання праць із соціології релігії М. Вебер підкреслює, що певні явища культури, які сьогодні вважа­ються універсальними, виникли і набули своїх класичних форм лише на Заході. «Лише тут,— пише він,— існує на­ука, побудована на базі раціонального доведення та екс­перименту: емпіричні знання, роздуми про проблеми життя і світобудови, філософська, а також глибока теологічна мудрість життя, пізнання і неймовірно тонкі спостережен­ня — все це існувало і в інших країнах, насамперед в Ін­дії, Китаї, Вавилоні і Єгипті... Однак ні вавилонська, ні яка-небудь інша культура не знала математичного обгрун­тування астрономії, що його дали лише елліни... В індій­ській геометрії відсутнє раціональне доведення — останнє теж продукт еллінського духу, як, між іншим, і механіка і фізика. Природничі науки в Індії, неймовірно розвинені в емпіричному відношенні, не знають водночас ні раціо­нального експерименту (початки його мають місце в антич­ності, а повний розвиток — в епоху Відродження), ні су­часних лабораторій, у зв'язку з чим в індійській медицині високий рівень емпіричних спостережень і технічних методів поєднується з відсутністю біологічного і, перш за все, біохі­мічного обгрунтування. Жодна культура, за винятком західної, не знає раціональної хімії».

Аналогічним чином, робить висновок вчений, західні вчення про державу і західне розуміння завдань історич­ної науки істотно відрізняються від східних насамперед своїм раціональним характером. Навіть музична культура Заходу, котру не можна вважати більш витонченою за схід­ну, все ж принципово різниться від останньої своїми раціо­нальними засадами. «В усьому світі набула значного поши­рення поліфонія різних типів, так само як практично всю­ди ми знаходимо ведення мелодійної лінії. Всі наші раціо­нально вирахувані інтервали відомі були і за межами За­ходу. Однак раціональна гармонійна музика — як контра­пункт, так і гармонія,— наше оформлення звукового мате­ріалу на базі трьох головних тризвучань і гармонійної тер­ції; наш хроматизм і енгармонізм... оркестр, основу якого складають квартет і організація груп духових інструмен­тів; генералбас, нотне письмо, запровадження якого зро­било можливою композицію і вивчення сучасних музичних творів, тобто зробило можливим їх існування в часі; сона­ти, симфонії, опери та необхідні для їх виконання інстру-

менти — орган, фортепіано, скрипка — усе це існувало лише на Заході». Соціальною передумовою раціоналізації західної музичної культури була, як вважає соціолог, дифе­ренціація християнської релігії на її західний (католиць­кий) та східний (православний) різновиди, що в свою чер­гу стимулювало потребу розмежування літургійної прак­тики.

Специфічно західними М. Вебер вважав також раціо­нальне використання готичного склепіння, як засобу роз­поділу ваги і перекриття будь-яких просторових форм і вирішення проблеми шатра в архітектурі. Так само, писав він, лінійна і повітряна перспектива — це специфічна риса насамперед західного живопису; а преса як література, що розрахована лише на друкування, є специфічним явищем західної літератури. У загальному контексті раціоналізації розглядає соціолог і капіталізм як економічне явище; «Прагнення до наживи,— пише він,— до максимальної гро­шової вигоди саме по собі не має нічого спільного з капіта­лізмом. Це прагнення можна спостерігати у кельнерів, лі­карів, візників, художників, кокоток, чиновників-хабарни-ків, солдатів, розбійників, хрестоносців, гравців у азартні ігри, старців — іншими словами, майже в усіх гатунків лю­дей усіх часів і народів». Капіталізм як різновид економіч­ного раціоналізму не можна ототожнювати з ірраціональ­ною жадобою грошей і багатства — більше того, його мож­на розглядати навіть як спробу приборкати таку жадобу, або принаймні раціонально її регламентувати. Тому для Вебера капіталізм ідентичний «прагненню до наживи в ме­жах безперервно діючого капіталістичного підприємства, або до прибутку, що безперервно відроджується, тобто до рентабельності». Раціональна економіка зі свого боку зна­ходить свій юридичний аналог в «організації професійно-кваліфікованих чиновників», парламентській системі, що грунтується на багатопартійності, і т. д. Таким чином бур­жуазне суспільство у веберівському розумінні являє собою певну чітко структуровану і функціонально організовану систему, побудовану на засадах раціональної взаємодії. Пізніше ці ідеї здобули подальшу теоретичну розробку у працях соціологів структурно-функціоналістської орієнтації.

Вебера ж як дослідника цікавили насамперед питання про те, як виникла і формувалася система раціональної взаємодії людей в економічній, правовій та політичній сфе­рах. При цьому він виходив з обгрунтованої ще на сторін­ках «Протестантської етики» тези про вплив на формування раціональної господарської поведінки людей раціональної етики, що грунтується на засадах «аскези в межах цього

світу». У пізніх працях Вебера неодноразово вказується, що витоки сучасного раціоналізму слід шукати у староза­вітній культурній традиції, у стародавньому іудаїзмові та спорідненому з ним християнстві. Етичні вчення більшості релігій Стародавнього Сходу теж мають раціональний ха­рактер, однак їх раціоналізм орієнтує людину на повну «втечу від світу» або на конформістське пристосування до його порядків. Натомість етичні норми, сформульовані у Старому Завіті, мають, як вважав Вебер, раціонально-ак­тивістську спрямованість. Це не етика втечі від світу, а етика оволодіння світом, до того ж викладена у простій, образній, доступній для масового сприйняття формі. «Хоча кожна дитина,— писав соціолог,— легко зрозуміє зміст го­мерівського епосу чи основні події «Махабхарати», все ж етичні системи, що їх містять антична міфологія, «Бхага-вадгіта» чи вчення Будди, не такі вже й прості для розу­міння. Натомість етичний, а також прагматично-космоло­гічний раціоналізм, що його містить давньоєврейське «Свя­те письмо», в принципі доступний для всіх... Уявлення про трансцендентного монотеїстичного Бога, котрий править світом то як цар, то як батько, котрий буває ласкавим і бу­ває суворим, котрий любить свій народ, але може і жорсто­ко його карати, котрий дозволяє ублажати себе молитвою, послухом і діями у відповідності з його вказівками,— це та конструкція, яка дає чітке раціональне тлумачення світу, що доступне водночас розумінню простих людей і навіть дітей».

Започаткована ще біблійними пророками раціональна «етика світооволодіння» була, на думку Вебера, одним з тих чинників, які розхитували традиціоналістські стереоти­пи масової свідомості і стимулювали іноваційні процеси в економіці та культурі Західної Європи. Біблійний раціо­налізм не можна вважати джерелом раціональної економі­ки чи раціонального права у прямому розумінні цього сло­ва, однак саме завдяки йому формувався той масовий мен­талітет, який був необхідний для успішного розвитку раціональних форм господарювання, права та політичного життя. Таким чином, гіпотеза про вибіркову спорідненість між раціональною етикою і «духом капіталізму» здобула у пізніх працях Вебера дальше обгрунтування новими фак­тами історії та культури. Мав рацію П. Сорокін, який сво­го часу зауважив, що веберівська соціологія релігії фактич­но є соціологією світової культури. Тож не випадково ідеї Вебера викликають сьогодні велику зацікавленість не лише істориків і соціологів, а й культурологів.

Запитання для самоконтролю

1. Назвіть основні етапи формування соціологічної концепціГ М. Вебера.

2. Емпіричні дослідження М. Вебера та його роботи в галузі істо­рії народного господарства.

3. М. Вебер про методологію «наук про культуру» та соціальних наук. У чому полягає різниця між поняттям «віднесення до цінностей» і «оцінки»?

4. Якою була емпірична база веберівської праці «Протестантська етика і дух капіталізму»?

5. М. Вебер про зв'язок між протестантською етикою і «професій­ним етосом» капіталістичного підприємця.

6. Наведіть веберівське визначення соціальної дії. У чому полягає різниця між традиційною, формально-раціональною та ціннісно-орієн­тованою соціальною дією?

7. Наведіть веберівське визначення понять панування і влади. У чому полягає, за М. Вебером, різниця між пануванням традиційним, формально-раціональним і харизматичним? Як визначає М. Вебер при­роду і соціальні функції бюрократії?

8. М. Вебер про професійну етику політика та професійну етику вченого. Соціологічний аналіз Вебером подій сучасного йому політич­ного життя.

9. Який зміст вкладає М. Вебер у поняття господарчої етики? Як він визначає зв'язок між змістом релігійного вчення і соціальним ста­тусом його носіїв?

10. Назвіть основні ознаки і висновки веберівського соціологічного
аналізу конфуціанства, даосизму, індуїзму, іудаїзму, буддизму та хри­
стиянства. Яке значення мають висновки веберівської соціології сві­
тових релігій для сучасної соціологічної теорії?

ГЛАВА 12