Соціальне знання на рубежі двох епох

Теорії «природного права» і «суспільного договору»

XVII ст. (Т. Гоббс і Д. Локк)

XVII століття — своєрідне роздоріжжя, на якому зустрі­лись і розійшлися дві епохи історії — середньовічна і нова. Кожна з них ставила і вирішувала свої проблеми.

Для довгої й понурої епохи середньовіччя основною фі­лософською, теософською та соціальною проблемою була проблема Бог — людина, що виступала в ролі пасивного об'єкта.

Гуманісти епохи Відродження істотно розширили межі природної та соціальної активності людини, хоча розгля­дали її як витвір божий. Вони ще не могли вивести її з-під впливу творця. Але, як дотепно зауважив італійський

мислитель Відродження Піко делла Мірандолла, Бог доз­волив людині безмежно виявляти свою ініціативу.

Така ініціатива у сферах філософського та соціального знання завершує середньовіччя ідеєю, що людина як природ­на істота є суб'єктом, творцем власної історії. Це й зумо­вило для наукової думки XVII ст. чітко визначити власну проблему: природа — людина^ Визнається їх акт божест­венного творіння, як і те, що після цього природа та люди­на розвиваються за своїми власними законами.

У цей час набувають інтенсивного розвою математика, механіка, астрономія. Соціальне пізнання стає на шлях пошуків природничих факторів розвитку суспільства. Се­редньовічна ідея рівності людей перед Богом в ідеології мо­лодої буржуазії трансформується в ідею рівності людей за своєю природою і-пошуками причин їхньої фактичної не­рівності в суспільстві.

Поступово розвалюється середньовічна система ціннос­тей і світосприйняття. Виникає нова соціальна парадигма, пов'язана з натуралістичним розумінням світу природи та людини. Натуралізм перетворюється в домінуючий принцип науки, в тому числі і науки про людину. Його панування в усіх галузях знання було пов'язано з виключенням надпри­родного і чудесного.

В суспільному знанні натуралізм орієнтував дослідни­ків на виявлення природничих та біологічних детермінант соціального, на пошуки споконвічної «природи людини» і т. п., що знайшло своє відображення насамперед у таких відомих концепціях, як теорія «природної людини», теорія «природного права», «природної етики» та ін. Відомими теоретиками з цих питань були представники англійської філософії та соціології Т. Гоббс і Д. Локк. Гх концепції по­ходження суспільства можна розцінювати як соціологічні теорії, хоча соціології як науки на, той час іще не існувало.

Томас Гоббс (1588—1679) —відомий англійський філо­соф, один з творців теорії «природного права і суспільного договору», автор знаменитої праці «Левіафан, або Матерія, форма і влада держави церковної і громадської» (1651), де викладена його соціологічна концепція суспільства.

Людина — породжений природою біологічний організм, який набуває за відповідних умов особливої, «людської при­роди». Всі люди народжуються вільними, рівними, з его­їстичною природною жадібністю. Природа наділила їх од­наковими потребами і пристрастями, дала кожному «право на все», і це стало причиною такої ж люті й пожадливос­ті, яка існує в тваринному світі. Одна людина заздрить ін­шій, радіє її горю, заради власного самозбереження вбачає

в іншому ворога і конкурента на шляху до задоволення сво­їх потреб. Це—«природа людини», її першопочатковий на­туральний стан. Саме тоді виникає «війна всіх проти всіх»-і принцип моралі «людина людині — вовк».

Боротьба людей між собою, постійна загроза фізично­му існуванню кожного приводять до укладення між людьми суспільного договору, основу якого становить особистий ін­терес і власна вигода. З цього часу «природна людина» стає «не природною», -а соціальною істотою, оскільки такий акт знаменує початок громадянського суспільства. Виникає сус­пільство, держава і влада, «природна людина» стає лю­диною «не природною», бо новий соціальний статус гро­мадянина перетворює ізольовану особину в члена спіль­ності.

Це положення Гоббса привертало увагу багатьох дослід­ників його творчості, які вбачали в ньому фундаменталь­ну ідею, що історія — продукт власної діяльності людини, яка формує себе як історичний суб'єкт — соціальну істоту.

Цікаво, що Гоббс не розрізняє поняття «суспільство», «держава», «уряд», які для нього тотожні як носії сувере­нітету, оскільки народ передає їм свою суверенність і вони є виразником державної волі, а отже, і волі суспільства. Так виникає держава, яку Гоббс порівнює з біблейським морським чудовиськом Левіафаном. Це могутнє утворення нагадує живий організм з відповідними функціями. Пра­витель— це душа, чиновники—нервова система, агенту­ра — очі, гроші,— кров суспільства і т. д.

Така аналогія між біологічним і соціальним організма­ми буквально буде повторена через два століття в органіч­ному напрямі в соціології XIX ст., де рівновага та мир у суспільстві розглядатимуться як аналогія фізичного здо­ров'я організму, а революції та заколоти, як і у Гоббса, упо­дібнюватимуться соціальним хворобам.

Концепція суспільного договору Гоббса відносно жор­стка, оскільки рівність «природних людей» не дає їм пра­ва особистого суверенітету з моменту появи держави вна­слідок суспільного договору.

З появою суспільства «закони природного права» здій­снюються через діяльність держави, яка за допомогою ус­танов і санкцій забезпечує громадянам реалізацію їх інте­ресів і потреб навіть егоїстично-особистісного характеру, бо створює умови для самозбереження через громадянський мир, охороняє власність кожного громадянина, забезпечує всім, а отже, і кожному рівні громадянські права і т. д.

У складних соціально-політичних умовах революції і реставрації монархії в Англії XVII ст. продовжив розробку

проблем державності відомий англійський філософ Джон Локк (1632—1704). Вони викладені в праці «Два трактати про державне правління» (1690).

Позитивною характеристикою його соціально-політич­ної концепції є врахування політичного досвіду Англії XVII ст. і тих компромісів між буржуазією та монархією, які привели до встановлення конституційної парламентар­ної монархії.

Д. Локк, як і Гбббс виходить з концепції «природного права» та «суспільного договору». Природна рівність людей забезпечується розумною діяльністю людини. Одначе її не досить, щоб гарантувати споконвічні права індивіда на приватну власність, особисту свободу та право на життя. Тому держава створюється людьми свідомо для гарантії цих прав, які не забезпечуються при природному стані людини.

Оскільки головною метою держави є забезпечення сво­боди і власності, то їй передаються не всі «природні пра­ва» людини, а лише ті, з якими пов'язана діяльність пра­восуддя, здійснення виконавчих функцій усередині країни та у її відносинах з іншими державами. У зв'язку з цим Д. Локк розділяє державну владу на вищу—законодавчу, яку здійснює парламент, виконавчу і федеральну, чи союз­ну, що займається зовнішніми зв'язками.

Уряд теж відповідає перед законом, і лише народ висту­пає сувереном — повним носієм влади і може не підтри­мувати уряд або й скинути його. Ця модель відтворювала по суті політико-правові досягнення англійської революції XVII ст. й істотно вплинула на подальший розвиток євро­пейської соціальної думки XVIII ст.