Політична соціалізація особистості

Соціалізація особистості - процес прилучення людини до суспільства. Цей процес супроводжує людину на всьому шляху її життя, робить на неї великий вплив, залежить від культури людини, супроводжується як взаємним притяганням, так і відторгненням особистості й спільності. У політичній соціалізації людина відбувається процес засвоєння індивідом або групою цінностей і норм політичної культури, що властиві конкретному суспільству й дозволяють ефективно виконувати політичні ролі й функції й, тим самим, забезпечувати збереження самого суспільства й політичної системи.

Первинна політична соціалізація починається в досить ранньому віці, коли дитина починає розуміти, що існує влада більш могутня, ніж влада батьків, який підкоряється сім'я. Цей перший етап можна назвати політизацією.

На другому етапі політична влада у свідомості дитини здобуває конкретні риси, наприклад у вигляді міліціонера (якого батьки безперешкодно впускають у будинок і демонструють свою повагу до нього), президента (чиї виступи по телебаченню батьки завжди уважно слухають). Це – етап персоналізації й одночасно ідеалізації, оскільки ключовим політичним фігурам приписуються винятково позитивні риси.

Третій період – і нституціалізація, коли дитина переходить від персоніфікованого розуміння влади до сприйняття влади через її інститути – суд, парламент, партії, армію, правопорядок.

Первинна соціалізація, тобто придбана в дитинстві, є визначальної у створенні позитивної установки, оскільки базові дитячі почуття менш витісняються й змінюються, ніж ті, які були придбані пізніше.

Моделі (типи) політичної соціалізації.

Можна виділити декілька типів політичної соціалізації.

1. Гармонійний тип. Він припускає наявність однорідного культурного середовища, зрілих традицій і цивільного суспільства, які забезпечують равноцінний діалог індивіда й влади. У цьому випадку нові покоління входять у політичне життя безболісно. Цей тип властивий англо-американській культурі.

2. Плюралістичний тип. Виникає в суспільстві, для якого характерна наявність субкультур. У цьому випадку первісна політична соціалізація індивіда відбувається у своєму етно-культурному середовищи, і лише потім її обрії розширюються. Однак, духовна розмаїтість не перешкоджає досягненню консенсусу учасників політичної взаємодії завдяки існуванню єдиних базових цінностей ліберальної цивілізації й високому рівню життя більшості соціальних груп. У цьому випадку індивід здатний сприймати цінності інших общностей, толерантно ставиться до них, визнає за ними право на політичну самостійність. Цей тип характерний для Західної Європи.

3. Конфліктний тип. Він властивий для країн також із субкультурами, але такими, які характеризуються низкою загальною культурою всієї духовної сфери - загальної, релігійної, соціально-політичної (у таких суспільствах іноді зустрічається досить розвинена елітарна культура, але вона не торкається більшості). Низька культура, як правило, корелює з убогістю більшості населення, твердою прихильністю індивіда місцевим (краще, напевно, сказати - місницьким) цінностям клану, роду, племені. У цих суспільствах високий ступінь політичного насильства через культурну неоднорідність, утруднена можливість взаємодії, у соціальних взаєминах домінують егоїзм і ненависть.

4. Гегемонистьский тип. Характерний для закритих політичних систем, що сповідають і активно стверджують єдині цінності для всього суспільства. Припускає входження індивіда в політику винятково на цінностях конкретної соціальної групи (класу, релігії, ідеологічної групи), що має гнітючу владу в суспільстві.

Сутність чотирьох описаних типів наочно ілюструється таблицею, що показує їхню залежність від рівня загальної культури суспільства й рівня однорідності, єдності суспільства.

При цьому слід уточнити, що розуміється під високою політичною культурою. Відповідно до методу Макса Вебера, ідеальний тип носія високої політичної культури - той, котрий: 1) докладно, регулярно й компетентно цікавиться діяльністю державних інститутів і політичних партій; 2) поважає систему політичних інститутів своєї країни; 3) зацікавлено обговорює питання політики привселюдно або в колі знайомих; 4) проявляє певну терпимість стосовно тих політичних напрямків, які він не розділяє; 5) відчуває задоволення у зв'язку з такими політичними заходами, як вибори; 6) має розвинене почуття відповідальності за свої цивільні обов'язки; 7) вірить у те, що демократія є необхідною й бажаною системою державного керування.

Політична соціалізація особистості ставить перед людиною різноманітні моральні проблеми. Одна з них - проблема волі й відповідальності особистості в правовій державі.