Тема: Сутність і завдання менеджменту

ЛЕКЦІЯ № 1

1. Предмет, об”єкт і суб”єкт менеджменту.

2. Функції менеджменту

3. Організація як соціотехнічна система і об”єкт менеджменту.

4. Види та характеристики організацій

5. Роль та особливості менеджерів.

 

1. Менеджмент – (в перекладі з англійської - управляти) це вид діяльності, змістом якої є цілеспрямований вплив на працівників організації з метою координації їх дій для досягнення поставлених перед організацією цілей.

Система менеджменту – сукупність взаємопов”язаних елементів управління організацією, що взаємодіють між собою і зовнішнім середовищем для досягнення поставлених цілей на основі оптимального використання трудових, матеріальних, фінансових та інших ресурсів.

Менеджмент охоплює процеси планування, організування, мотивації та контролювання під час яких формуються і досягаються певні цілі.

Провідна роль у системі менеждменту належить менеджерам – керівникам нової формації,які мають всебічні знання у галузях економіки, психології, соціології, володіють сучасними інформаційними технологіями, технікою ділового спілкування, завдяки чому вміють чітко визначати стратегічні цілі організації і консолідувати дії персоналу для їх досягнення. Зусилля менеджерів спрямовуються не лише на створення оптимальної архітектури організації, яка б сприяла раціональному розподілові праці, впорядковувала комунікаційні процеси, а й на формування високої культури людської співпраці.

Менеджмент як вид діяльності охоплює не лише технічний аспект функціонування організації – виробничі процеси, а й соціальний – людей, організація є соціотехнічною системою. Елементи, на які націлена ця діяльність, утворюють об”єкти менеджменту, що мають певні просторові й часткові межі.

Об”єкт менеджментк (об”єкт управління) – це виробничо-господарська організація та її зовнішнє оточення.

Організація складається з підрозділів, кожен з яких має свою сферу діяльності, а отже, потребує застосування специфічних прийомів і методів впливу на нього. Такі підрозділи виступають також об”єктами управління, але до них частіше застосовують термін „керована система”.

Функції управління здійснює суб”єкт менеджменту яким може бути одна людина або група людей.

Суб”єкт менеджменту (суб”єкт управління) – це скеровувач управлінських дій.

Від суб”єкта управління слід відрізняти суб”єкт управлінської діяльності, яким може бути тільки фізична особа, індивід. Саме через суб”єктів управлінської діяльності реалізуюються управлінські відносини.

Суб”єкт управлінської діяльності – це особа яка реалізує управлінські відносини. Через управлінські відносини менеджери впливають на поведінку працівників організації.

Предмет менеджменту – це система виробничих відносин, що формуються в організації між працівниками керуючої та керованої систем у процесі створення продукту у процесі призначеного для потреб ринку.

 

2. Нині в теорії управління існує кілька класифікацій функцій менеджменту. Найчастіше за основу класифікації беруть ступінь вияву функції в управлінській діяльності. За цією ознакою виділяють загальні та конкретні (часткові) функції.

До загальних функцій менеджменту відносять: прогнозування, планування, організування, мотивування, контролювання і координування (регулювання). Вони визначають тільки вид управлінської діяльності незалежно від місця його виникнення; властиві управлінню будь-якою організацією і всім процесам в організації. Формують управлінський цикл, який охоплює стадії:

· Прийняття управлінського рішення;

· Реалізацію прийнятого рішення;

· Контроль за реалізацією рішень.

Найважливішими із загальних функцій управління є планування, організування, мотивування і контролювання.

Конкретні функції менеджменту виокремлюються відповідно до завдань управління діяльністю організації, обумовлені горизонтальним поділом управлінської праці і спрямовані на конкретні чинники виробництва чи збуту. До них відносять:

1) управління інноваціями;

2) управління виробництвом;

3) управління фінансами;

4) управління маркетинговою діяльністю;

5) управління персоналом та ін.

При виконанні кожної з функцій менеджери опрацьовують інформацію про стан організації та умови її взаємодії із зовнішнім середовищем, на основі якої приймають рішення щодо цілей організації та шляхів і засобів їх досягнення. Отже, послідовне і взаємопов”язане здійснення функцій менеджменту забезпечує процес управління організацією, метою якого є ефективне функціонування і розвиток.

Координація зусиль працівників організації забезпечується через загальні функції менеджменту – планування, організування, мотивацію та контролювання.

 

3. Організація (грец. – поєднання) – соціальне утворення (група людей), що функціонує на відносно постійних засадах і свідомо координує свою діяльність для досягнення певної мети.

Для створення організації необхідні:

- певна кількість учасників(людей);

- ступінь ідентифікації всіх учасників з цілями організації, що є похідними від інтересів її засновників (власників);

- формальна структура владних відносин, ієрархія.

Організації можуть бути формальними і неформальними.

Формальні організації виникають з волі керівників і проектуються ними цілеспрямовано. Вони мають чітку структурну ієрархію і визначені зони дій для кожного працівника.

Неформальні організації – це організації які виникають спонтанно. В осіб, які входять до них, відсутні єдині цілі; система соціальних зв”язків, норм і дій формується не за розпорядженням керівництва, а стихійно.

Створені організації існують за внутрішньою логікою і можуть втрачати залежність від людей, що їх створили. Кожен індивід намагається використати організацію для досягнення власних цілей, сподіваючись, що вона дасть йому можливість займатися цікавою, престижною, важливою діяльністю, забезпечить певною інформацією, надасть необхідні права, владу, самостійність, гарантуватиме безпеку і соціальний захист. Організація, в свою чергу, використовує можливості працівників для змінення і розвитку. Тому вона очікує від них певного досвіду, знань, кваліфікації, активності, відповідальності, визнання своїх цілей і цінностей.

4. Кожна організація, незалежно від її конкретного призначення, характеризується певними параметрами: цільовим призначенням, організаційно-правовою фор­мою, галузево-функціональним видом діяльності тощо.

Організації класифікують за різними критеріями:

1) метою утворення і характером діяльності:

— комерційні: здійснюють комерційну діяльність з метою отримання прибутку (виробничі підприємства, банки, посередницькі та консалтингові фірми тощо);

— некомерційні: не ставлять за мету отримання прибутку; реалізують соціально значущі функції (ме­дичні, освітянські, наукові заклади, органи місцевого самоврядування, благодійницькі фонди тощо) або функції управління державою (міністерства, державні установи, силові структури тощо);

2) формою власності:

— приватні: засновані на власності окремих грома­дян з правом найму робочої сили;

— колективні: ґрунтуються на власності трудових колективів;

— державні: майно є власністю загальнодержавних (власне державні) чи адміністративно-територіальних (комунальні) одиниць;

3) правовим статусом і формою господаоювання:

— одноосібні: власність однієї особи або родини. Не­суть відповідальність за свої зобов'язання всім майном чи капіталом; зареєстровані як самостійні господарські оди­ниці або як філії іншого підприємства; форму одноосібних мають підприємства, невеликі за кількістю працівників;

— кооперативні: добровільні об'єднання громадян з метою спільного ведення господарської або іншої діяль­ності; характеризуються особистою участю кожного члена у діяльності, використанням власного або орендо­ваного майна;

— господарські товариства: об'єднання підприємців залежно від характеру інтеграції осіб чи капіталу та ступеня відповідальності за своїми зобов'язаннями.

До них належать:

а) повні (товариства, всі учасники яких займаються пільною підприємницькою діяльністю і несуть солі­дарну відповідальність за зобов'язання підприємства всім своїм майном);

б) з обмеженою відповідальністю (такі, що мають ста­тутний фонд, поділений на частини, розмір яких визна­чається засновницькими документами; учасники цього товариства несуть відповідальність у межах їх вкладів);

в) командитні (товариства, до складу яких входять члени з повною і обмеженою відповідальністю);

г) акціонерні (основна форма організації великих та частини середніх підприємств, капітал яких формуєть­ся шляхом продажу акцій та інших цінних паперів.

Власник акцій має право брати участь в управлінні то­вариством і відповідає за зобов'язання товариства тіль­ки в межах належних йому акцій);

4) галузево-функціональним видом діяльності:

— промислові: виготовляють різноманітну продук­цію виробничого призначення і широкого вжитку;

— сільськогосподарські: займаються виробництвом сільськогосподарської продукції;

— будівельні: виконують будівельно-монтажні ро­боти;

— торговельні: займаються продажем гуртом і вроз­ дріб товарів широкого призначення;

— банківські: обслуговують готівковий і безготівко­вий обіг фінансових коштів;

5) кількістю працівників та обсягом валового доходу від реалізації продукції за рік:

— малі: середньооблікова кількість працівників залежить від сферидіяльності. Обсяг валового доходу не переви­щує суми 500 тис. — 1 млн євро за рік залежно від галузі;

— середні та великі у чинному законодавстві не роз­межовують, однак середні налічують сотні працівників, а великі — більше тисячі.

Часто окремі господарюючі суб'єкти об'єднуються, переслідуючи певну мету. До найпоширеніших добро­вільних об'єднань належать:

— асоціація — об'єднання підприємств з метою постійної координації господарської діяльності; асоціація не має права втру­чатись у виробничу і комерційну діяльність будь-якого з її учасників;

— корпорація — об'єд­нання господарюючих суб'єктів на основі інтеграції їх науково-технічних, виробничих та комерційних інтере­сів з делегуванням окремих повноважень централізова­ного регулювання діяльності кожного з учасників;

— консорціум — тимчасове об'єднанняя промислового і банків­ського капіталу для здійснення спільного великого гос­подарського проекту; учасниками консорціуму можуть бути не лише фірми, а й держави;

— концерн — статутне об'єднання підприємств різних галузей промисловості, транспорту, торгівлі для здійснення спільної ді­яльності, що характеризується єдністю власності та кон­тролю.

— холдинг — специфічна організаційна форма об'єднання капіталу, що припускає створення материнської і дочірніх компа­ній (перша володіє контрольним пакетом акцій других).

— фінансово-промислова група (ФПГ) — об'єднання юридично та економічно самостійних підприємств різ­них галузей, очолюваних банком, який розпоряджаєть­ся капіталом підприємств, що входять до нього, і координує усі сфери їх діяльності.