Ринкова трансформація національної економіки в умо­вах незалежності

Розглядаючи це питання, слід зупинитися на проблемах, які виникли в українській еко­номіці після розпаду СРСР і прого­лошення незалежності Украї­ни, і завданнях, які постали перед державою (демонтаж тоталітарних політичних структур, форму­вання засад правової демократичної держави, трансформація централізованої держав­ної економіки в ринкову, переорієнтація її на соціальні потреби людей).

Необхідно вказати й на величезні проблеми, що залишились Україні у спадок від радянської економічної системи (високий ступінь мі­літаризації економіки, виснаженість природних ресур­сів, нераціональна організація виробництва та структурна недос­коналість на­родногосподарського комплексу). Треба пояснити ці явища, зокрема соціально-економічною політикою союзного керівництва.

Доцільно зазначити проблеми паливно-енергетичного комп­лек­су, в тому числі Донбасу, який тривалий час не отримував коштів на модернізацію, а також обмеженість запасів нафти та газу, що іс­тотно погіршувало умови для розвитку інших галузей промисло­вості.

Важливою складовою української економіки завжди був її аг­рарний сектор, і оцінка його стану в момент проголошення неза­лежно­сті є надзвичайно важливим аспектом розгляду україн­ського еко­номічного потенціалу на старті ринкових реформ. Слід з’ясува­ти ті негативні тенденції, що існували в аграрному секторі, і ви­значити основні напрями перетворень, що передба­чалося здійснити.

Потрібно розглянути причини дефіциту держав­ного бюджету (зростання бюджетних видатків за скорочення надходжень через падіння промислового виробництва і зростання собівартості продукції) і супергіперінфляції та ті заходи, яких нама­галися вжити, щоб подолати кризу. Так, слід згадати спроби боро­тьби з інфляцією директивними методами (установлення фіксова­ного курсу купоно-карбованця, посилення податкового тиску тощо), наслідком яких стало лише поглиблення інфляційних процесів. Не можна залишити поза увагою і такі прояви системної кризи української економіки, як істотне погіршення галузевої струк­тури, криза неплатежів і величезна державна заборгованість. Усе це до­зволяє зробити висновок, що протягом 1991–1994 рр. не вдалося знайти оптимальний шлях реформування української економіки.

Програма президента Л. Кучми передбачала цілу низку захо­дів, спрямованих на дальше провадження ринкових реформ, але спосіб їх проведення істотно відрізнявся від попереднього і пе­редбачав значно активніше державне втручання у трансформа­ційні процеси. Дуже важливим є розуміння того, що економічна політика на цьому етапі не визначалась якоюсь конкретною еко­номічною теорією, а була, скоріше, поєднанням монетарист­ських і адміністративних методів (адміністративний моне­та­ризм).

Необхідно зазначити, що ці заходи істотних позитивних нас­лідків щодо подолання кризових явищ не дали, хоч можна зга­дати певне зниження інфляції, що дозволило запровадити влас­ну грошову одиницю – гривню.

Ще один важливий аспект економічної політики середини 1990-х рр., на який слід звернути увагу, – це проголошення ко­ригування курсу реформ на побудову соціально орієнтованого ринкового господарства, який досить широко висвітлений в еко­номічній літературі, але практично не був реалізований.

Проте, незважаючи на зазначені недоліки впровадження рин­кових інститутів, слід зауважити, що хоч і повільно та непо­слідов­но, але ринкові трансформації в господарській системі України відбувались. Саме з цих позицій слід розглядати ті зміни, які ста­лися в українській економіці в другій половині 1990-х рр., і висвітлення їх у науковій літературі, зокрема зміни макроеконо­мічних показників і розкриття факторів, що впливають на них.

Необхідно також зосередити увагу на проблемах аграрного сектора, зокрема на питаннях роздержавлення землі та пошуку нових організаційних форм і зростання виробництва, правової і фінансової захищеності сільськогосподарського виробника. Особ­ливо дискусійним залишається питання формування ринку землі.

Слід також зауважити, що структурна перебудова української економіки як на практиці, так і в теоретичних дослідженнях бу­ла спрямована на формування та розвиток ринкового середови­ща, а тому на перший план виходить проблема обґрунту­вання та здійснення комплексу інституціональних реформ, зок­рема при­ватизація і законодавче оформлення інституту приватної влас­ності, формування конкурентного середовища, розвиток фінан­сових інститутів тощо, на які слід звернути особливу увагу.

Отже, незважаючи на непослідовність українських реформ, їхню половинчастість, істотні зрушення на шляху відновлення основ ринкової системи господарства в Україні все ж відбулися, і вже у 2006 р. українська економіка дістала статус ринкової.