Трансформація соціальної структури українського суспільства

Трансформація соціальної структури передбачає змі­ну, (перетворення її істотних ознак. Для з'ясування особ­ливостей трансформаційних процесів у сучасному укра­їнському суспільстві необхідно зіставити їх з попереднім станом суспільства. Без цього неможливо використову­вати основні тенденції розвитку й елементи соціальної структури, що відіграють у ньому провідну роль.

Відомо, що в колишньому Радянському Союзі існу­вала структура тоталітарного суспільства, яка не допу­скала інших форм власності, крім державної чи одержавленої, іншої ідеології, крім комуністичної. Усе це разом з іншими чинниками ешелонувало вертикаль іє­рархічних відносин, за яких володіння владою перед­бачало право розпоряджатися власністю і брати участь у її розподілі. У такому суспільстві не існують соціальні класи через відсутність економічних основ їх існування (рис. 2.4).

 

Вищий клас	Номенклатура: вищі верстви партій­ної, господарської, державної, війсь­кової бюрократії; відомі представ­ники науково-технічної інтелігенції
Верстви, які обслуговують вищий клас	Ідеологічні працівники, партійні журналісти, пропагандисти, викладачі суспільствознавства, командири армії, флоту, КДБ, МВС, медперсонал спецполіклінік, письменники, дипломати, водії персональних машин
Нижчий клас	Наймані працівники: робітники, кол­госпники, масова інтелігенція, служ­бовці

Рис. 2.4. Соціальна стратифікація радянського суспільства (модель Т. Заславської)

 

Соціальна структура тоталітарного суспільства жор­стко детермінована: жодні впливи не можуть зруйнува­ти головної соціальної межі — між правлячою елітою (вищих верств господарської, партійної, державної но­менклатури) та рештою суспільства. З роками в радян­ському суспільстві склався механізм самовідтворення еліти (номенклатури), сформувалися внутрішні горизон­тальні та вертикальні зв'язки: неписані правила апаратної гри зумовлювали визначений тип поведінки; нале­жність до владної еліти відкривала доступ до привілеїв. Кастовість і корпоративізм робили еліту замкненою стратою, ротація кадрів здійснювалася за суворо визна­ченими правилами, унеможливлюючи появу в її рядах «випадкових» осіб.

Решта суспільства, що не належала до еліти, була со­ціально слабодиференційованою. Через відчуження від власності та влади вона не могла ефективно впливати на суспільні процеси. Соціальні переміщення в ній могли бути тільки горизонтальними, стосуючись професії, а не зміни соціальної позиції в суспільній ієрархії, позаяк реально соціальні позиції робітника, селянина, інте­лігента відрізнялися мало. Слабка вертикальна мобіль­ність не сприяла стимулюванню до соціальної і трудової активності, консервувала низькі життєві стандарти пе­реважної більшості суспільства.

Повне відчуження від власності нівелювало принци­пову різницю між двома декларованими класами: робіт­никами і колгоспниками та соціальною верствою — ін­телігенцією. Попри деякі розбіжності в характері та змісті праці, освіті й психології, ці соціальні групи були масою найманих працівників, слабоструктурованою за доходами, доступом до прийняття рішень, ціннісно-ідео­логічними настановами.

 

Соціальна структура сучасного українського суспільства залежить від спрямування сутності соціаль­них трансформацій, суть яких полягає у зміні функціо­нальних зв'язків у, суспільстві. Її основу становлять:

1. Зміна суспільної форми всіх основних соціальних інститутів: економічних, політичних (передусім інсти­тутів власності), культурних, освітніх; глибокий суспі­льний переворот і реформування тих соціальних засад і регуляторів, що формують соціальну структуру (вона стала менш жбреткою^рухливішою).

2. Трансформація соціальної природи основних ком­понентів соціальної структури: класів, груп і спільнот; відновлення їх як суб'єктів власності й влади; поява економічних класів, верств і страт з відповідною систе­мою соціальних конфліктів і суперечностей.

3. Ослаблення існуючих у суспільстві стратифікацій­них обмежень. Поява нових каналів підвищення стату­сів, посилення горизонтальної та вертикальної мобіль­ності українців.

4. Активізація процесів маргіналізації (лат. margо — край, межа) — втрати особистістю належності до певної соціальної групи, норм і цінностей відповідної субкультури без входження до іншої. Маргіналізація є процесом зміни суб'єктом одного соціально-економічного статусу на інший. В українському суспільстві на рубежі XX— XXI ст. вона характеризується переходом переважно в нижчі верстви населення (феномен «нових бідних», соціальні групи військовослужбовців, інтелігенції).

5. Зміна порівняльної ролі компонентів соціально­го статусу. Якщо в стратифікації радянського суспіль­ства домінував адміністративно-посадовий критерій, пов'язаний з місцем у системі влади та управління, то в сучасному вирішальним є критерій власності й дохо­дів. Раніше політичний статус визначав матеріальне становище, тепер величина капіталу визначає полі­тичну вагу.

6. Підвищення соціального престижу освіти і квалі­фікації, посилення ролі культурного фактора у форму­ванні високостатусних груп. Зумовлено це становлен­ням ринку праці. Однак стосується воно спеціальнос­тей, які користуються попитом на ринку, насамперед — економічної, юридичної та управлінської.

7. Зміна якісних і кількісних параметрів соціальної структури. Відомо, що чим прогресивніша статево-вікова структура, тим більшими можливостями розвитку вона наділена, тим стійкіший соціальний (трудовий, ін­телектуальний, культурний) потенціал населення. Вна­слідок негативних демографічних тенденцій населення України щорічно зменшується в середньому на 400 тис. осіб, на тлі загальної депопуляції населення (кожна п'я­та українська родина не має дітей) знижується рівень народжуваності, скорочується середня тривалість жит­тя (якщо на початку 90-х років XX ст. за показниками здоров'я Україна посідала сорокове місце у світі, то че­рез десять років вона перемістилася у другу сотню).

8. Поглиблення соціальної поляризації суспільства. Майновий чинник є стрижнем трансформацій. Еконо­мічний статус і спосіб життя еліт, вищої верстви різко зросли, а у більшості населення — різко знизилися. Розширилися межі зубожіння і бідності, виокремилося соціальне «дно»: жебраки, безпритульні, декласовані елементи.

 

Структура сучасного українського суспільства, за­знавши помітних змін порівняно з радянським періо­дом його існування, дотепер зберігає багато його ознак. Для її істотної трансформації необхідне системне пере­творення інститутів власності й влади, що триватиме багато років. Стратифікація суспільства буде й надалі втрачати стабільність і однозначність. Межі між група­ми і верствами стануть прозорішими, виникне безліч маргінальних груп з невизначеним чи суперечливим статусом. На перший погляд, ця тенденція нагадує роз­мивання соціально-класової структури в сучасних захід­них суспільствах, але, на думку дослідників, така поді­бність формальна. Позаяк поява відносно однорідних «суспільств середнього класу» характерна для постіндустріалізму, а пострадянські країни не тільки не переросли індустріальної стадії, а й переживають найважчу соці­альну кризу, яка відкинула їх економіку далеко назад. За цих умов соціально-класові відмінності стають особ­ливо відчутними.

 

Запитання. Завдання

1. Визначте й охарактеризуйте сутність поняття «соціальна струк­тура суспільства».

2. Охарактеризуйте основні елементи соціальної структури су­спільства.

3. Поясніть відмінності між поняттями «клас» і «страта».

4. Розкрийте сутність теорії соціальної стратифікації.

5. Охарактеризуйте історичні типи стратифікації.

6. Які особливості еволюції соціально-класової структури влас­тиві українському суспільству на рубежі XX—XXI ст.?

7. Охарактеризуйте основні маргінальні групи в сучасній Украї­ні. Що породило їх? Які ймовірні тенденції їх розвитку?

8. Визначте основні суттєві риси феномену «середнього класу», його соціальні функції.

9. Розкрийте сутність процесу соціальної мобільності.

10. Які фактори впливають на сучасні процеси структуризації ук­раїнського суспільства?

 

Дьячук

 

Социальное неравенство

С первого взгляда социальное неравенство существует в любом обществе. Люди отличаются друг от друга по своим способностям, интересам, жизненным предпочтениям, с точки зрения мотивации к до­стижениям и происхождения. И действительно, везде есть бедные и богатые, образованные и необразованные, предприимчивые и непред­приимчивые, обладающие властью и лишенные ее. Именно поэтому идея неравенства кажется совершенно очевидной.

Однако эта точка зрения во многом предвзята. Это взгляд со­временного европейского человека. Мы — в силу особенностей на­шего общества — как бы натренированы видеть проявления социаль­ного неравенства. Однако культуры различаются не только тем, на­сколько развито в них неравенство, но и тем, способны ли их носите­ли видеть неравенство и как они к нему относятся.

Антрополог К. Эдер полагает, что социальное неравенство возни­кает как общественный феномен лишь при условии, что выполнены две мыслительные операции. Во-первых, необходимо обратить вни­мание на то, что существуют люди, у которых чего-то имеется больше, и люди, у которых этого меньше, и на этом основании построить вер­тикальную классификацию. Во-вторых, эту вертикальную классифика­цию необходимо соотнести с идеей равенства — некоторым идеаль­ным состоянием, которое желательно. Только при соблюдении этих двух требований социальное неравенство возникает как особое яв­ление, о котором можно говорить.

В примитивных и традиционных обществах неравенство еще не является осознанным. Так, в примитивном обществе социальная стра­тификация основывается на приписываемых статусах, то есть возрас­те, поле, принадлежности к роду и прочих характеристиках, которые присущи человеку в силу его природы. А потому любое неравенство и его проявления (например, в доступе к определенным благам) вос­принимаются как элемент естественного порядка. Например, в одном австралийском племени старики могли брать себе столько жен, сколько они могли себе позволить. А потому более молодым мужчинам при­ходилось ждать смерти стариков; в результате этого достигшим брач­ного возраста в этом племени считались мужчины примерно 40 лет. Однако никто не видел в этом неравенства и несправедливости: каж­дый полагал, что таков естественный порядок и по-другому просто не может быть. Вертикальная классификация в этом обществе существует, и основана она на разграничении групп на основании возраста. И ник­то не соотносит это неравенство с идеалом равенства, а потому и неравенство как социальный факт данному обществу неизвестно.

Конечно, с современной точки зрения в примитивных обществах социальное неравенство развито не так сильно, как на более «про­двинутых» этапах человеческого развития. Распределение обязанно­стей в целом основано на «естественных» критериях: возрасте и поле. Однако это не означает, что объективного неравенства в них не су­ществует.

Несколько иная ситуация складывается в традиционных обществах. В этом обществе также существуют вертикальные классификации, хотя основаны они не на возрасте, поле или аналогичных характеристиках, а на разделении труда. Ярким примером подобной вертикальной клас­сификации являются кастовые системы, наиболее сильное развитие получившие на территории Индии. Тем не менее в традиционных об­ществах социальное неравенство также не воспринималось как тако­вое, хотя и присутствовало объективно. И его воспринимали не как естественный, а как божественный порядок: однажды установленный, причем не людьми, этот порядок не может быть изменен и просто бессмысленно думать о том, что его можно изменить.

Ситуация кардинально меняется в современном обществе. Именно в нем объективно существующее неравенство соотносится-с иде­алом равенства, то есть выполняется вторая операция. А потому и социальное неравенство становится объектом, который можно уви­деть и о котором можно (и нужно) говорить. Именно этим можно объяснить тот факт, что только в современных обществах существует множество теорий, предлагающих свои варианты преодоления нера­венства или вообще отрицающих его существование. Что касается последних, то здесь необходимо напомнить: желание отрицать то, что не нравится и вызывает неприятные чувства, принадлежит к природе человека и является совершенно естественным.

По этой причине всегда, когда речь заходит о неравенстве, необхо­димо помнить, что реально, объективно существующее неравенство — это не всегда осознанное, ставшее социальным фактом неравенство. Случается, что даже в условиях сложной и развитой социальной стра­тификации неравенство не осознается как таковое и рассматривает­ся как естественное положение вещей.