Трансформація соціальної структури українського суспільства

Трансформація соціальної структури передбачає зміну, (перетворення її істотних ознак. Для з'ясування особливостей трансформаційних процесів у сучасному українському суспільстві необхідно зіставити їх з попереднім станом суспільства. Без цього неможливо використовувати основні тенденції розвитку й елементи соціальної структури, що відіграють у ньому провідну роль.

Відомо, що в колишньому Радянському Союзі існувала структура тоталітарного суспільства, яка не допускала інших форм власності, крім державної чи одержавленої, іншої ідеології, крім комуністичної. Усе це разом з іншими чинниками ешелонувало вертикаль ієрархічних відносин, за яких володіння владою передбачало право розпоряджатися власністю і брати участь у її розподілі. У такому суспільстві не існують соціальні класи через відсутність економічних основ їх існування (рис. 2.4).

Вищий клас	Номенклатура: вищі верстви партійної, господарської, державної, військової бюрократії; відомі представники науково-технічної інтелігенції
Верстви, які обслуговують вищий клас	Ідеологічні працівники, партійні журналісти, пропагандисти, викладачі суспільствознавства, командири армії, флоту, КДБ, МВС, медперсонал спецполіклінік, письменники, дипломати, водії персональних машин
Нижчий клас	Наймані працівники: робітники, колгоспники, масова інтелігенція, службовці

Рис. 2.4. Соціальна стратифікація радянського суспільства (модель Т. Заславської)

Соціальна структура тоталітарного суспільства жорстко детермінована: жодні впливи не можуть зруйнувати головної соціальної межі — між правлячою елітою (вищих верств господарської, партійної, державної номенклатури) та рештою суспільства. З роками в радянському суспільстві склався механізм самовідтворення еліти (номенклатури), сформувалися внутрішні горизонтальні та вертикальні зв'язки: неписані правила апаратної гри зумовлювали визначений тип поведінки; належність до владної еліти відкривала доступ до привілеїв. Кастовість і корпоративізм робили еліту замкненою стратою, ротація кадрів здійснювалася за суворо визначеними правилами, унеможливлюючи появу в її рядах «випадкових» осіб.

Решта суспільства, що не належала до еліти, була соціально слабодиференційованою. Через відчуження від власності та влади вона не могла ефективно впливати на суспільні процеси. Соціальні переміщення в ній могли бути тільки горизонтальними, стосуючись професії, а не зміни соціальної позиції в суспільній ієрархії, позаяк реально соціальні позиції робітника, селянина, інтелігента відрізнялися мало. Слабка вертикальна мобільність не сприяла стимулюванню до соціальної і трудової активності, консервувала низькі життєві стандарти переважної більшості суспільства.

Повне відчуження від власності нівелювало принципову різницю між двома декларованими класами: робітниками і колгоспниками та соціальною верствою — інтелігенцією. Попри деякі розбіжності в характері та змісті праці, освіті й психології, ці соціальні групи були масою найманих працівників, слабоструктурованою за доходами, доступом до прийняття рішень, ціннісно-ідеологічними настановами.

Соціальна структура сучасного українського суспільства залежить від спрямування сутності соціальних трансформацій, суть яких полягає у зміні функціональних зв'язків у, суспільстві. Її основу становлять:

1. Зміна суспільної форми всіх основних соціальних інститутів: економічних, політичних (передусім інститутів власності), культурних, освітніх; глибокий суспільний переворот і реформування тих соціальних засад і регуляторів, що формують соціальну структуру (вона стала менш жбреткою^рухливішою).

2. Трансформація соціальної природи основних компонентів соціальної структури: класів, груп і спільнот; відновлення їх як суб'єктів власності й влади; поява економічних класів, верств і страт з відповідною системою соціальних конфліктів і суперечностей.

3. Ослаблення існуючих у суспільстві стратифікаційних обмежень. Поява нових каналів підвищення статусів, посилення горизонтальної та вертикальної мобільності українців.

4. Активізація процесів маргіналізації (лат. margо — край, межа) — втрати особистістю належності до певної соціальної групи, норм і цінностей відповідної субкультури без входження до іншої. Маргіналізація є процесом зміни суб'єктом одного соціально-економічного статусу на інший. В українському суспільстві на рубежі XX— XXI ст. вона характеризується переходом переважно в нижчі верстви населення (феномен «нових бідних», соціальні групи військовослужбовців, інтелігенції).

5. Зміна порівняльної ролі компонентів соціального статусу. Якщо в стратифікації радянського суспільства домінував адміністративно-посадовий критерій, пов'язаний з місцем у системі влади та управління, то в сучасному вирішальним є критерій власності й доходів. Раніше політичний статус визначав матеріальне становище, тепер величина капіталу визначає політичну вагу.

6. Підвищення соціального престижу освіти і кваліфікації, посилення ролі культурного фактора у формуванні високостатусних груп. Зумовлено це становленням ринку праці. Однак стосується воно спеціальностей, які користуються попитом на ринку, насамперед — економічної, юридичної та управлінської.

7. Зміна якісних і кількісних параметрів соціальної структури. Відомо, що чим прогресивніша статево-вікова структура, тим більшими можливостями розвитку вона наділена, тим стійкіший соціальний (трудовий, інтелектуальний, культурний) потенціал населення. Внаслідок негативних демографічних тенденцій населення України щорічно зменшується в середньому на 400 тис. осіб, на тлі загальної депопуляції населення (кожна п'ята українська родина не має дітей) знижується рівень народжуваності, скорочується середня тривалість життя (якщо на початку 90-х років XX ст. за показниками здоров'я Україна посідала сорокове місце у світі, то через десять років вона перемістилася у другу сотню).

8. Поглиблення соціальної поляризації суспільства. Майновий чинник є стрижнем трансформацій. Економічний статус і спосіб життя еліт, вищої верстви різко зросли, а у більшості населення — різко знизилися. Розширилися межі зубожіння і бідності, виокремилося соціальне «дно»: жебраки, безпритульні, декласовані елементи.

Структура сучасного українського суспільства, зазнавши помітних змін порівняно з радянським періодом його існування, дотепер зберігає багато його ознак. Для її істотної трансформації необхідне системне перетворення інститутів власності й влади, що триватиме багато років. Стратифікація суспільства буде й надалі втрачати стабільність і однозначність. Межі між групами і верствами стануть прозорішими, виникне безліч маргінальних груп з невизначеним чи суперечливим статусом. На перший погляд, ця тенденція нагадує розмивання соціально-класової структури в сучасних західних суспільствах, але, на думку дослідників, така подібність формальна. Позаяк поява відносно однорідних «суспільств середнього класу» характерна для постіндустріалізму, а пострадянські країни не тільки не переросли індустріальної стадії, а й переживають найважчу соціальну кризу, яка відкинула їх економіку далеко назад. За цих умов соціально-класові відмінності стають особливо відчутними.

Запитання. Завдання

1. Визначте й охарактеризуйте сутність поняття «соціальна структура суспільства».

2. Охарактеризуйте основні елементи соціальної структури суспільства.

3. Поясніть відмінності між поняттями «клас» і «страта».

4. Розкрийте сутність теорії соціальної стратифікації.

5. Охарактеризуйте історичні типи стратифікації.

6. Які особливості еволюції соціально-класової структури властиві українському суспільству на рубежі XX—XXI ст.?

7. Охарактеризуйте основні маргінальні групи в сучасній Україні. Що породило їх? Які ймовірні тенденції їх розвитку?

8. Визначте основні суттєві риси феномену «середнього класу», його соціальні функції.

9. Розкрийте сутність процесу соціальної мобільності.

10. Які фактори впливають на сучасні процеси структуризації українського суспільства?

Дьячук

Социальное неравенство

С первого взгляда социальное неравенство существует в любом обществе. Люди отличаются друг от друга по своим способностям, интересам, жизненным предпочтениям, с точки зрения мотивации к достижениям и происхождения. И действительно, везде есть бедные и богатые, образованные и необразованные, предприимчивые и непредприимчивые, обладающие властью и лишенные ее. Именно поэтому идея неравенства кажется совершенно очевидной.

Однако эта точка зрения во многом предвзята. Это взгляд современного европейского человека. Мы — в силу особенностей нашего общества — как бы натренированы видеть проявления социального неравенства. Однако культуры различаются не только тем, насколько развито в них неравенство, но и тем, способны ли их носители видеть неравенство и как они к нему относятся.

Антрополог К. Эдер полагает, что социальное неравенство возникает как общественный феномен лишь при условии, что выполнены две мыслительные операции. Во-первых, необходимо обратить внимание на то, что существуют люди, у которых чего-то имеется больше, и люди, у которых этого меньше, и на этом основании построить вертикальную классификацию. Во-вторых, эту вертикальную классификацию необходимо соотнести с идеей равенства — некоторым идеальным состоянием, которое желательно. Только при соблюдении этих двух требований социальное неравенство возникает как особое явление, о котором можно говорить.

В примитивных и традиционных обществах неравенство еще не является осознанным. Так, в примитивном обществе социальная стратификация основывается на приписываемых статусах, то есть возрасте, поле, принадлежности к роду и прочих характеристиках, которые присущи человеку в силу его природы. А потому любое неравенство и его проявления (например, в доступе к определенным благам) воспринимаются как элемент естественного порядка. Например, в одном австралийском племени старики могли брать себе столько жен, сколько они могли себе позволить. А потому более молодым мужчинам приходилось ждать смерти стариков; в результате этого достигшим брачного возраста в этом племени считались мужчины примерно 40 лет. Однако никто не видел в этом неравенства и несправедливости: каждый полагал, что таков естественный порядок и по-другому просто не может быть. Вертикальная классификация в этом обществе существует, и основана она на разграничении групп на основании возраста. И никто не соотносит это неравенство с идеалом равенства, а потому и неравенство как социальный факт данному обществу неизвестно.

Конечно, с современной точки зрения в примитивных обществах социальное неравенство развито не так сильно, как на более «продвинутых» этапах человеческого развития. Распределение обязанностей в целом основано на «естественных» критериях: возрасте и поле. Однако это не означает, что объективного неравенства в них не существует.

Несколько иная ситуация складывается в традиционных обществах. В этом обществе также существуют вертикальные классификации, хотя основаны они не на возрасте, поле или аналогичных характеристиках, а на разделении труда. Ярким примером подобной вертикальной классификации являются кастовые системы, наиболее сильное развитие получившие на территории Индии. Тем не менее в традиционных обществах социальное неравенство также не воспринималось как таковое, хотя и присутствовало объективно. И его воспринимали не как естественный, а как божественный порядок: однажды установленный, причем не людьми, этот порядок не может быть изменен и просто бессмысленно думать о том, что его можно изменить.

Ситуация кардинально меняется в современном обществе. Именно в нем объективно существующее неравенство соотносится-с идеалом равенства, то есть выполняется вторая операция. А потому и социальное неравенство становится объектом, который можно увидеть и о котором можно (и нужно) говорить. Именно этим можно объяснить тот факт, что только в современных обществах существует множество теорий, предлагающих свои варианты преодоления неравенства или вообще отрицающих его существование. Что касается последних, то здесь необходимо напомнить: желание отрицать то, что не нравится и вызывает неприятные чувства, принадлежит к природе человека и является совершенно естественным.

По этой причине всегда, когда речь заходит о неравенстве, необходимо помнить, что реально, объективно существующее неравенство — это не всегда осознанное, ставшее социальным фактом неравенство. Случается, что даже в условиях сложной и развитой социальной стратификации неравенство не осознается как таковое и рассматривается как естественное положение вещей.