Основні стратифікаційні тенденції в сучасній Україні

Для характеристики різних типів соціальної структури в науці використовуються два поняття: сильне та слабке су­спільство.

Сильне суспільство - це суспільство, котре характери­зується досить стабільною та міцною соціальною структурою з явною тенденцією до органічної солідарності різних груп, з порівняно низькою диференціацією прибутків, широкими можливостями індивідуальної мобільності, усталеною шкалою престижу професій, роду занять тощо.

Слабке суспільство — це таке суспільство, в якому немає чіткої диференціації між групами, єдиної та стабільної шкали престижу професій, для нього характерна наявність нестійких соціальних спільностей з переважно конфліктними зв'язками між ними, що унеможливлює ефективну взаємодію та солі­дарність. Соціальна структура такого суспільства характери­зується високою диференціацією у прибутках, масовою спад­ною соціальною мобільністю, знедоленням основної маси населення, надмірним подовженням профілю стратифікації.

Саме до таких суспільств належить сучасна Україна. Як справедливо зазначають сучасні українські дослідники проблем соціальної структури, соціологи ще не провели реконструкції картини нової соціальної структури, не ви­робили загальної концепції її, але тенденції стратифікацій­них зсувів можуть бути означені.

В Україні наявний процес демократизації та лібералізації соціальної структури, зумовлений руйнуванням старого су­спільства, відсутністю провідних ідеологічних важелів колиш­ньої соціальної структури. Наслідком цих процесів є урізно­манітнення соціальних груп, вільний вибір місця проживання, працевлаштування, способу життя, права власності тощо.

Для України характерна ситуація паралельного існування двох різних соціальних структур: старої, що проявляється в традиційних солідарних утвореннях (робітничий клас, селян­ство й інтелігенція), котрі також зазнали певних змін, та нової соціальної структури, що склалася внаслідок інституційних змін і проявляється в таких соціокультурних одиницях, як підприємці, банкіри, фермери, особи вільних професій, безробітні, групи протиправної поведінки тощо.

Наслідком такого співіснування, а також кількісних і якіс­них змін, які відбулися в робітничому класі, селянстві й інтелігенції стала надмірна атомізованість, розпо­рошеність суспільства, строкатість і мозаїчність його соціальної структури.

Суттєві зміни відбулися також у системі визначальних чин­ників соціального статусу індивідів. За даними соціологічних

досліджень, самоідентифікація соціального статусу від­бувається переважно за єдиним критерієм - економічним - за умов зниження ролі інших критеріїв - освітніх, кваліфіка­ційних, престижних тощо. Як відомо, тенденція зведення багатоманітних чинників соціальної стратифікації до еконо­мічного є провідною ознакою саме бідних країн.

Наступна тенденція, що прослідковується в соціальній структурі України, пов'язана з браком бажаної інтеграції, солі­дарності в суспільстві та розшаруванням населення на групи з діаметрально протилежними інтересами: багаті-бідні, вищі-нижчі тощо. Загалом ця тенденція є передбачуваною, адже ринкові реформи своїм наслідком завжди мають по­ляризацію населення. Проте в Україні вона досягла безпре­цедентних розмірів і є небезпечною, оскільки виникає загроза втрати керованості соціальними процесами. За даними екс­пертів, прибутки 10 % найбагатших людей України у 20 разів перевищують прибутки 10 % найбіднішого українського на­селення (зауважимо, що вже восьмикратний розрив вважається соціально небезпечним).

Наслідком стрімкої висхідної соціальної мобільності у сфері матеріального добробуту є поява страти багатих. Вона має свої особливості, оскільки багатство вони набули за дуже короткий історичний період. Сучасна бізнес-еліта формується за рахунок поєднання носіїв капіталу й бюрократії та форму­вання фінансово-промислових груп.

Формування страти бідних унаслідок спадної мобільно­сті більшості населення - ще одна суттєва тенденція в соціаль­ній структурі українського суспільства. Бідність визначається як неможливість через брак коштів підтримувати спосіб життя, що вважається нормальним і звичним для цього су­спільства.

Особливості субкультури бідності в Україні: висока частка витрат на харчування в загальній структурі всіх витрат (по­над 60% від усіх витрат); низький рівень життя населення загалом; висока питома вага тих, хто самоідентифікує себе з групою бідних (понад 65 % населення); поширеність бід­ності серед населення, що працює; масова участь у сільгоспроботах на присадибних ділянках з метою вироблення продуктів для власного споживання (своєрідне "натуральне господарство") та ін.

Як дуже небезпечну тенденцію в соціальній структурі України слід кваліфікувати ситуацію, що склалася із "середнім класом". Помилково говорити про його повну відсутність, тому що впровадження ринкових реформ закономірним на­слідком має появу середнього класу. Однак ідеться, насам­перед, як про кількісні, так і про якісні його показники, що не можуть задовольняти розвинуте суспільство. Середній клас в Україні формується переважно від обслуговування багатих, а не від реального виробництва. Той середній клас, а фактично його зародок, який є в Україні, неспроможний ефективно виконувати роль буфера в дихотомії "багаті-бідні".

Ще одна суттєва тенденція в соціальній структурі України - це маргіналізація суспільства як наслідок посилення спад­ної соціальної мобільності. Маргінал - це людина на пере­гині шляхів, яка перебуває між двома культурами, не інтегру­ючись у жодну з них. Отож характерні риси такої людини: невизначеність соціального статусу, посилені рольові конф­лікти, амбівалентність поведінки, психологічний дискомфорт тощо.

Подальший розвиток соціальної структури безпосередньо залежатиме від процесів соціально-економічного та соціально-політичного реформування.