Теорія соціальної стратифікації. Засновниками сучасної теорії соціальної стратифі­кації вважають М

Засновниками сучасної теорії соціальної стратифі­кації вважають М. Вебера, російського соціолога Питирима Олександровича Сорокіна. Пізніше її (теорію соціального статусу) розвинули англійський соціолог Г. Дейм, американські соціологи Т. Парсонс, Р.-К. Мер-тон, Р. Лінтон, Р. Тернер та інші вчені, які вважали, що вертикальна класифікація людей та їх груп спричине­на розподілом функцій у суспільстві. На їх думку, со­ціальна стратифікація забезпечує виокремлення соці­альних верств за певними важливими для конкретного суспільства ознаками (критеріями): характером влас­ності, розміром доходів, обсягом влади, освітою, прес­тижем, національними та ін. Соціально стратифіка­ційний підхід є1 одночасно методологією і теорією роз­гляду соціальної структури суспільства. Він сповідує такі основні принципи, як обов'язковість дослідження всіх верств суспільства; застосування при їх порівнян­ні єдиного критерію; достатність критеріїв для повного і глибокого аналізу кожної з досліджуваних соціаль­них верств.

Соціальна стратифікація (лат. stratum — шар) — поділ суспільс­тва на вертикально розташовані соціальні групи і верстви (страти), які мають різний престиж, власність, владу, освіту тощо.

Соціальна стратифікація означає як сам процес, що безперервно триває в суспільстві, так і його результат. Вона засвідчує не просто різне становище в суспільстві індивідів, родин, країн, а саме їх нерівноправність. Стра­тифікація є не лише методом виявлення верств конкре­тного суспільства, а й портретом цього суспільства. Простратифікувавши населення країни, можна виділи­ти страти (верстви), з яких воно складається. Тому стра­тифікація є ознакою будь-якого суспільства. Англійсь­кий соціолог Е. Гідденс розрізняє такі основні історичні типи стратифікованого суспільства, як рабство, касти, стани і класи (рис. 2.3).

Рис. 2.3. Історичні типи соціальної стратифікації (за Е. Гідденсом)

Соціальна стратифікація

Закритий тип: існують жорсткі перепони між верствами (стратами), які обмежують переміщення	Відкритий тип: можливі і бажані перемі­щення з одного класу в інші
Рабство	Касти	Стани	Класи

 

1. Рабство. Воно було граничною формою нерівності, за якої одні люди володіли іншими. Щоправда, і рабст­во було неоднорідним залежно від періоду чи культури: в одному випадку раб перебував поза законом (класична форма рабства), в іншому — йому відводилася роль слу­ги чи солдата.

2. Касти. У різних регіонах поділ на касти має різні форми. Особливо характерний він для Індії. ЯК прави­ло, межі між кастами дуже різкі, що практично виклю­чає будь-яку соціальну мобільність. Каста пов'язана з індуїзмом і з ученням про «переселення душі». Споді­вання на те, що в «наступному» житті його каста підви­щиться, спонукає індивіда суворо дотримуватися певних суспільних норм.

3. Стани. Властиві вони європейському феодалізмо­ві. До найвищого стану належали аристократи і вельмо­жі, до нижчого — духівництво, наділене значними при­вілеями, до найнижчого стану — вільні селяни, чинов­ники недворянського походження, купці й ремісники. Межі між станами не були такими різкими, як за касто­вої системи, а соціальне переміщення було можливим, хоча й складним.

4. Класи. Цей тип стратифікованого суспільства є го­ловним об'єктом соціології марксизму. Її основополож­ник К. Маркс вважав класову структуру суспільства ос­новою розвитку і змін, а виникнення класів пояснював економічними чинниками: суспільним поділом праці, формуванням відносин приватної власності. В. Ленін застосовував багатофакторний аналіз класоутворюючих ознак (місце в системі суспільного виробництва, відношення до власності на засоби виробництва, роль у суспільній організації праці, розміри доходів та ін.).

 

Сучасні дослідники (французький соціальний філо­соф П'єр Бурдьє) при розгляді цього питання беруть до уваги не тільки економічний капітал, вимірюваний у категоріях власності й доходу, а й культурний (освіта, особливі знання, вміння, стилі життя), соціальний (со­ціальні зв'язки), символічний (авторитет, престиж, ре­путація).

Якщо за попередніх типів стратифікації достатньо було одного параметра, класове структурування перед­бачає застосування сукупності критеріїв.

Класи не детерміновані віросповіданням або зако­ном; належність до класу не є спадковою. Вони станов­лять відкритіший тип стратифікації, ніж інші, а класо­ві межі не настільки суворі. Тому соціальне переміщен­ня за класовою ознакою є звичайним явищем, оскільки належність до класу пов'язана з професією, матеріаль­ним рівнем, майновим цензом індивіда, його прилученням-неприлученням до ключових контролюючих пози­цій у суспільстві тощо.

Клас — угруповання людей на основі нерівного становища щодо ^основних соціальних ресурсів, які визначають їхні життєві шанси, Соціальні претензії та соціальні можливості спільно діяти.

 

У західному індустріальному суспільстві розрізня­ють, як правило, такі три класи:

а) вищий клас. До нього зараховують роботодавців, керівників, топ-менеджерів, усіх, хто володіє виробни­чими потужностями чи контролює їх, має високий май­новий ценз (багатство);

 

б) середній клас. Цей феномен сформувався в індуст­ріальному суспільстві, розвинувся в постіндустріальному. Його ідентифікують за різними критеріями, в яких домінують такі сутнісні ознаки:

1. Сукупність соціальних груп, що займають промі­жну позицію між верхами і низами суспільства, вико­нуючи внаслідок цього функцію соціального медіатора (посередника).

2. Порівняно високозабезпечена частина суспільс­тва, що володіє власністю, економічною незалежніс­тю, свободою вибору сфери діяльності. Висока якість

життя, впевненість у майбутньому зумовлюють його зацікавленість у збереженні соціального порядку, внаслідок чого клас є соціальним стабілізатором сус­пільства.

3. Елемент соціальної структури, що зосереджує у своїх рядах кваліфікованіші, найдіяльніші кадри су­спільства. Професійний склад його охоплює наукових і інженерно-технічних працівників, управлінський, ад­міністративний персонал, що не обіймає високих по­сад, інтелектуалів, які працюють за наймом, працівни­ків сфери обслуговування, дрібних власників, ферме­рів, робітників високої кваліфікації. Середні верстви сучасного західного суспільства становлять приблизно 80%. Завдяки переліченим якостям та високому соці­альному престижу середній клас виконує функцію агента технологічного і соціально-економічного про­гресу.

4. Більшість населення високорозвинутих західних країн, що є основним носієм суспільних інтересів, націо­нальної культури, тобто властивих відповідним суспі­льствам цінностей, норм. Поширюючи зразки власної культури на вищі і нижчі верстви, середній клас висту­пає культурним інтегратором суспільства;

 

в) нижчий клас. До нього належать малокваліфіковані робітники, особи без професійної кваліфікації (так звані сині комірці).

 

Однак за всієї значущості класова система є одним з виявів соціальної стратифікації. При цьому класова і стратифікаційна моделі соціальної структури не запере­чують одна одну, а навпаки, сприяють побудові моделі соціальної структури. Розгляд соціальної структури в контексті стратифікації дає змогу описати механізми і способи формування конкретної ієрархії в суспільстві. Це особливо важливо при дослідженні перехідних пері­одів у розвитку суспільства, коли змінюються механіз­ми соціальної диференціації.