Стратифікацію можна визначити як структуровані нерівності між різними групуваннями людей. Стратифікацію можна уявити як геологічне нашарування різних скельних порід земної поверхні. В такому разі сучасне суспільство можна розглядати як ієрархію "пропорцій" - з привілейованими нагорі й знедоленими внизу
Е.Гіденс
В сучасному суспільстві існують групи, які мають значно більші ресурси багатства і влади, ніж інші, а отже, перебувають щодо них у більш привілейованому становищі. Іноді в буденному житті індивіди, що входять у ці групи, не уявляють собі ані розмірів та меж такої групи, ані власного статусу у цій складній соціальній системі. Однак без наукових знань реальної соціальної структури, характеру розподілу цінностей між різними групами і ступеня нерівності між ними неможливо зрозуміти, як функціонує і розвивається суспільство. Сукупність знань, які характеризують саме ці аспекти соціального життя, відноситься сучасними вченими до теорії соціальної стратифікації.
♦ Соціальна стратифікація - це ієрархічно організована структура соціальної нерівності, яка існує в певному суспільстві в даний історичний проміжок часу. Таку ієрархічно побудовану структуру соціальної нерівності можна уявити як розподіл суспільства на страти (від лат. $ігаіит - пласт, прошарок).
Розшароване, багаторівневе суспільство в даному випадку можна порівняти з геологічними нашаруваннями ґрунту або різнокольоровими пластами кондитерського виробу. Проте порівняно з простим нашаруванням соціальна стратифікація має принаймні дві суттєві особливості: ^ по-перше, стратифікація являє собою рангове розшарування, коли вищі верстви знаходяться у більш привілейованому становищі, ніж нижчі
(стосовно ресурсів і можливостей розвитку);
% по-друге, верхні верстви, як правило, значно менші за кількістю членів суспільства, що до них належать, аніж нижчі.
Те саме можна сказати і відносно інших верств, якщо їх розглядати послідовно зверху вниз. Однак у сучасних розвинутих суспільствах цей порядок порушується. Нижчі верстви в кількісному відношенні поступаються так званому «середньому класу».
Спроби пояснити механізм соціального розшарування привели до появи трьох взаємопов'язаних підходів до аналізу соціальної стратифікації.
Функціоналістська школа в соціології пояснює нерівність, виходячи з диференціації соціальних функцій, які закріплюються за різними його групами в процесі суспільного поділу праці. Відповідно, на основі ієрархії соціальних функцій складається ієрархія соціальних груп, що їх виконують.
МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО АНАЛІЗУ СОЦІАЛЬНОЇ СТРАТИФІКАЦІЇ
| Фумкціоналістськнй підхід | Конфліктологічішй підхід | Еволюційний підхід | |
| 1. Стратифікація природна, необхідна, неминуча, бо пов'язана з багатоманітністю потреб, функцій і соціальних ролей. | 1 Стратифікація не необхідна, але й ненеминуча. Вона виникає з конфлікту груп. | 1. Стратифікація не завжди є необхідною і корисною. Вона з'являється не лише в силу природних потреб, але й на основі конфлікту, що виникає у результаті розподілу додаткового продукту. | |
| 2. Стратифікація несправедлива, її визначають інтереси можновладців. | |||
| 2. Винагорода здійснюється у відповідності з роллю і тому справедлива. | |||
| 3. Стратифікація утруднює нормальне функціонування суспільства. | |||
| 2. Винагорода може бути справедливою і несправедливою. Стратифікація може сприяти, а може утруднювати розвиток. | |||
| 3. Стратифікація забезпечує оптимальне функціонування суспільства. |
Суспільство організує та відтворює нерівність по кількох критеріях, напрямках: ^за рівнем доходу, одержуваного від виконання людиною своїх функцій, ^освіти, ^ володіння політичною владою, ^ соціальним престижем. Інакше кажучи, в результаті життєдіяльності суспільства в ньому утворюються великі групи людей, які концентрують в своїх руках більшу чи меншу частину суспільних ресурсів та набувають можливості ними розпоряджатись. Відповідно, в очах решти суспільства вони є більше чи менше престижними. Статуси, якими володіють люди, що до них належать, є по-різному бажаними для інших. В такий спосіб суспільство спрямовує прагнення, амбіції людей на досягнення статусів, які дають максимальну користь для нього і максимально комфортне становище для особистості. Відносна вада такого підходу функціоналістської школи полягає хіба в тому, що суспільство, будучи єдиною системою, не може функціонувати без жодної, на перший погляд навіть найменш значущої, з набору соціальних ролей. Хоча, з другого боку, кількість складних і особливо важливих для суспільства ролей є меншою, ніж кількість ролей простіших. А отже, до їх виконання повинні залучатися люди більш компетентні та активні, які також об'єктивно складають меншість серед членів цього суспільства. І навпаки - чим простіша роль, тим більша кількість людей може іі виконувати. Вони природно змушені задовільнятися меншою частиною соціальних благ, що їм припадає в результаті розподілу.
Отже, соціальна стратифікація - необхідне, неминуче і універсальне явище, пов’язане з природною різноманітністю функцій соціальних ролей.
ієрархія функши визначає ієрархію соціальних груп. Винагорода здійснюється у відповідності з роллю, а тому є справедливою. Стратифікація забезпечує оптимальне функціонування суспільства. Проте функціоналісти не могли пояснити, чому окремі ролі винагороджуються аж ніяк не пропорційно їхній питомій вазі, значущості для суспільства, наприклад, чому особи, що обслуговують еліту, одержують за свою працю більше, ніж їх колеги у звичайних умовах. Критики функціоналізму підкреслювали, що висновок про корисність ієрархічної побудови суперечить історичним фактам про соціальні конфлікти, які призводили до складних ситуацій, вибухів і часом відкидали суспільство назад.
Другим напрямком аналізу соціальної стратифікації можна вважати конфліктологічиий підхід, тому що він аналізує це явище з позиції теорії конфлікту. Відповідно до нього соціальна стратифікація не є необхідною і неминучою, вона виникає з боротьби груп, з конфлікту між ними. її визначають інтереси тих, хто знаходиться при владі, а тому стратифікація несправедлива й утруднює нормальне функціонування суспільства. К.Маркс, якого можна вважати прихильником конфліктного підходу, пов'язує соціальну нерівність з різним становищем груп людей в системі матеріального виробництва, із відмінним їх ставленням до власності. Панує той, хто володіє засобами виробництва. Вся історія суспільства - це історія боротьби класів. За К.Марксом, з розвитком суспільства зростає соціальна напруженість, багатство нагромаджується в руках небагатьох, розвивається конфлікт, який завершується вибухом, ліквідацією експлуатації. Критики марксистської концепції виступили проти абсолютизації критерію ставлення до власності та спрощенного уявлення про соціальну структуру як взаємодію двох класів: імущих та неімущих. Вони посилалися на різноманітність страт, на те, що історія надає приклади не лише загострення відносин між стратами, але й зближення, стирання відмінностей між ними, а отже, і суперечностей.
В основі соціальної нерівності, за М. Вебером, лежать не лише володіння власністю й рівень доходів. Нерівність статусів дає змогу виконувати ту чи іншу соціальну роль та забезпечують можливість досягнення певного становища, а також рівень володіння реальною владою, зокрема, належність до тих чи інших політичних угрупувань. Кожен з цих компонентів може забезпечити сходження «соціальною драбиною». В середні віки особливу роль у формуванні ієрархічної структури відігравала належність до певних статусних груп. У новітні часи в ряді країн найважливішим фактором, що забезпечує входження до найвищих верств, ставала партійна належність. Зокрема, у тоталітарному радянському суспільстві саме вона визначала близькість до владних структур й давала можливість досягти вищих щаблів соціальної ієрархії.
Ідея багатомірної стратифікації набуває розвитку у П. Сорокіна. Він виділяє три основні форми стратифікації, і, відповідно, три види критеріїв: ► економічні, ► політичні, ► професійні. Всі вони пов'язані між собою. Люди, які належать до вищих верств, у якомусь одному відношенні, як правило, належать до тих самих верств і за іншими параметрами. Представники вищих економічних верств належать одночасно й до вищих політичних тощо. Ймовірно, складність і розмаїття сучасних соціальних утворень дійсно потребують при визначенні ієрархічної структури використання різних критеріїв стратифікації.
Незважаючи на різку відмінність функціоналістської та конфліктологічної парадигм, кожна з них має специфічну цінність для соціологів у відповіді на різні питання. З точки зору конфліктної парадигми основним аргументом проти функціоналістів є те, що вони не помічають ролі влади у формуванні та відтворенні системи стратифікації. Саме влада, а не функціональна необхідність формує відповіді на питання, хто виграє від стратифікації, хто займає вищі, а хто нижчі позиції, чому назріває конфлікт. Основним аргументом проти конфліктологічної парадигми є те, що всі суспільства стратифіковані. В кінці кінців, всі сучасні стратифікаційні системи індустріальних держав подібні, незалежно від того, на якій ідеологічній основі вони грунтуються. Влада може допомогти побудувати специфічну систему стратифікації, але відповідальність за неї в цілому несе все-таки система соціальних потреб (функціональна різноманітність).
У 70-80-х роках XX ст. набула розповсюдження тенденція синтезу функціоиалістського та коифліктологічпого підходів. Найповнішого вигляду вона набула у роботах американських вчених Герхарда та Джіїї Лєнскі, які сформулювали еволюційний підхід до аналізу соціальної стратифікації. Вони створили модель соціально-культурної еволюції суспільства і показали, що стратифікація не завжди була необхідною та корисною. На ранніх етапах розвитку ієрархія практично відсутня, у подальшому вона з'являється внаслідок природних потреб, частково грунтуючись на конфлікті, який виникає в результаті
розподілу додаткового продукту. З одного боку, стратифікація може служити функціональним потребам, винагороджуючи таланти, а з іншого боку, вже існуюча форма стратифікації має тенденцію до консервації довше, ніж того потребує функціональна необхідність (так твердять конфліктологи).
Д.Лєнскі також поєднав наголос функціоналістів на спільних цінностях та соціальній стабільності та наголос конфліктологів на розділених інтересах та нестабільності. В індустріальному суспільстві вона базується в основному на консенсусі цінностей можновладців і рядових членів суспільства. У зв'язку з цим винагорода буває і справедливою, і несправедливою, а стратифікація може сприяти або утруднювати розвиток зележно від конкретно-історичних умов і ситуацій. Ймовірно, що стратифікація одночасно спрощує певні аспекти суспільного функціонування, а деякі утруднює.
увага!
Всі розглянуті підходи, аналізуючи феномен соціальної стратифікації та причини його виникнення із власних позицій, дають лише часткові знання, вони не є універсальними. Це означає, що при аналізі стратифікаційних явищ у кожному конкретному випадку слід враховувати як сильні, так і слабкі сторони цих методологічних підходів.
Суспільство не тільки допускає ієрархію статусного становища груп, окремих індивідів, щодо них належать, але й сприймає її як джерело, імпульс для свого розвитку. Соціальна стратифікація вказує на нерівність в суспільстві, його поділ за певним критерієм чи їх сукупністю на стійкі групи, які мають неоднаковий вплив на суспільне життя. Якщо соціальна нерівність потрібна для раціоналізації суспільного устрою, то проблемою залишається вибір критерію нерівності, який би забезпечив => стабільність суспільства, О його прогрес.
Найчастіше для складання загального уявлення про соціальну ієрархію суспільства є достатнім поділити громадян будь-якого суспільства відповідно до виділених вище критеріїв.
Дохід вимірюється в гривнях або доларах, які одержує окремий індивід (індивідуальний дохід) або сім'я (сімейний дохід) протягом певного періоду часу, скажімо, одного місяця або року.
Освіта вимірюється кількістю років навчання у школі, ліцеї, гімназії, технікумі, коледжі, університеті. Скажімо, початкова школа означає 4 роки, неповна середня - 9 років, повна середня 11(12), коледж -4 роки, університет -5 років, аспірантура - 3 роки. Отже, професор має за спиною більше 20 років формального навчання. Інша ж людина може не мати і неповної середньої освіти.
Влада вимірюється кількістю людей, на яких розповсюджується прийняте Вами рішення. Влада - можливість нав'язувати свою волю або рішення іншим людям незалежно від їх волі. Скажімо рішення Президента України розповсюджується на всіх громадян, а рішення бригадира - лише на членів бригади.
Престиж - повага статуса, яка склалася в громадській думці.
Система цінностей, яка панує в суспільстві, буде визначати домінанти у співвідношенні чотирьох критеріїв. У більшості закритих суспільств, і зокрема тоталітарному (радянському), визначальною була наближеність до влади, доступ до прийняття владних рішень, що давало можливість піднятись на вершину соціальної піраміди за всіма показниками. Сучасне суспільство орієнтується на фінансовий успіх, досягнення якого відкриває більші перспективи і в набутті влади. ЬДохід, Ьвлада, ^престиж і досвіта визначають сукупний соціальний статус особистості, тобто її становище і роль в суспільстві, соціально-стратифікаційній структурі. Кожна привілейована страта об'єктивно прагне ^до закріплення і відтворення у спадкоємців, свого престижного статусу,1^ до перетворення власного набутого статусу у приписний для нащадків, чи, принаймні^до полегшення їм процесу набуття привілейованого статусу. При тому, чим впливовішою є страта, тим більше в неї таких можливостей, наприклад, через передачу частини нагромаджених багатств у спадок, через створення умов для набуття кращої освіти тощо.
Якщо суспільство у побудові стратифікційної системи орієнтується на приписний статус особистості, то в результаті формується жорстка система стратифікації, обмежується доступ до привілейованих груп нових членів. Таке суспільство можна визначити як закрите. Класичними прикладами закритих суспільств є ♦• рабовласницьке, ♦ феодальне, •* кастове суспільство в Індії, залишки якого збереглися й нині. Суспільство, орієнтоване на набутий статус, який визначається завдяки здібностям, особистій волі людини, вимагає від неї власної ініціативи, має рухливу систему стратифікації, є відкритим. Таке суспільство є -►високодинамічним, воно допускає ■♦вільний перехід людей вверх і вниз по "соціальній драбині". Такими є сучасне індустріальне та постіндустріальне демократичне суспільство. В деяких країнах, в силу специфічних обставин, збереглася стратифікація змішаного типу, в якій пережитки станового закритого ладу доповнюються елементами відкритого суспільства (Великобританія, Японія).
Найдинамічнішим більшість соціологів вважають відкрите суспільство, у якому поділ на «верхи» та «низи» пом'якшується наявністю масового «середнього класу». До нього належать люди, переважно із набутим соціальним статусом, який неможливо в повному обсязі відтворити у нових поколіннях, і його досягнення вимагає від спадкоємців власних зусиль. Тому представниками середнього класу і в суспільстві, яке переймає ідеологію, систему норм середнього класу, високо цінується освіта, цілеспрямованість. Відповідно, все суспільство одержує могутній стимул до прогресу, базується на принципі конкуренції. Окрім того, середній клас розглядають як гарант стабільності суспільства. Для того, щоб просунутись по соціальній драбині та зберегти свої набутки потрібен соціальний мир, відсутність антагоністичних суперечностей між стратифікаційними групами. Завдяки ним і забезпечується стабільний розвиток суспільної системи в цілому.
Соціологи по-різному підходять до тлумачення поняття «середній клас», використовуючи неоднакові параметри для його виділення. Як правило, такі параметри як * «середній рівень доходів», * «усвідомлення себе як представника саме середнього класу» є занадто нечіткими і однобокими. Очевидно, має сенс пошук інтегрального параметру оцінки приналежності до середнього класу. Ним, на наш погляд, могла б бути наявність у представників цієї верстви розвинутого почуття соціального оптимЬму. Тобто впевненості у своїй здатності забезпечити собі та своїй сім'ї належні життєві умови нині та у близькій перспективі, дати своїм дітям «стартовий капітал» перш за все у вигляді доброї освіти, яка забезпечить їм можливості для самореалізації та комфортне становище у соціумі.
Найістотніші соціальні суперечності виникають у «двополюсному суспільстві» (багаті - бідні). Вони призводять до масштабних потрясінь, і навіть руйнування суспільної системи. «Суспільство середнього класу» ще називають плюралістичним. Сам середній клас складається з багатьох прошарків. Відмінності та суперечності між ними відносно слабкі, вони взаємно узгоджуються та нейтралізуються, вирішуються природним шляхом. Інакше кажучи, наявність багатьох прошарків з відносно різними неантагоністичними інтересами становить соціальну базу взаємної терпимості у відносинах між ними та плюралізму.
Отже, узагальнюючим поняттям для наукового визначення і розуміння відносин між людьми з приводу розподілу влади, власності, престижу, присвоєння всіх видів ресурсів є "соціальна стратифікація ". Соціальні відмінності стають соціальною стратифікацією, коли групи людей вишукуються ієрархічно впродовж шкали нерівності, яка виражається в різниці доходів, освіти, влади, престижу, віку, етнічної приналежності або за допомогою якоїсь іншої ознаки. В сучасних високорозвинутих суспільствах існує багато стратифікаційних критеріїв, за якими можна ділити будь-яке суспільство.
Стратифікації притаманні декілька системних властивостей: © соціальність (позабіологічність) цього явища; © традиційність, оскільки нерівність становища різних груп людей зберігається протягом всієї історії цивілізації; ® універсальність, тобто її історична зумовленість не заперечує можливості оцінки її оптимальності стосовно конкретного суспільства; @ функціональність, тобто визнання її історичної неминучості передбачає відмову від методологічного сприйняття соціальної нерівності як зла, небажаного в суспільстві феномена, що дозволяє соціології перейти від виконання ролі соціальної критики, від прояву ціннісного почуття справедливості ("нерівність — архаїзм, пережиток постарілих соціальних форм") до наукового аналізу реальних відносин між людьми, причин і умов їх існування, їх одвічності і корисності для функціонування суспільства, його розвитку.
Особливостями розвитку соціальної структури українського суспільства на
протязі XX ст. є:
> соціальна структура стала менш жорсткою, рухливішою;
>• з'являються економічні класи, верстви і страти з відповідною системою соціальних
конфліктів і суперечностей; У ослаблюються існуючі у суспільстві стратифікаційні обмеження;
> з'являються нові капали підвищення статусів, посилення горизонтальної та вертикальної мобільності;
^активізуються процеси маргіналізацїі, яка породжує феномен "нових бідних", перехід населення в переважно нижчі страти;
> основним критерієм соціальної стратифікації стає дохід;
У у формуванні високостатутних груп посилюється роль освіти і престижу; ^змінюються якісні і кількісні параметри соціальної структури українського суспільства.
Якщо на початку 90-х рр. XX ст. за показником здоров’я Україна посідала 40-е місце в світі, то на початку XXI ст. вона перемістилася у другу сотню. За рівнем життя наша країна у 2002 р. займала 141-е місце, перед Бангладеш, Конго, Зімбабве. Щорічно населення України зменшується в середньому на 400 тис. осіб. За переписом населення 2001 р. чисельність населення скоротилася за період з попереднього перепису на 3 млн. чоловік і становило трохи більше 49 млн. чоловік.
Якщо рівень життя еліт, вищої верстви за ці роки значно зріс, то у більшості населення він різко знизився. Зубожіння і бідність населення, жебрацтво, безпритульність стають все більш поширеним явищем.
Разом з тим, соціальна структура українського суспільства, зазнавши істотних змін порівняно з радянським часом, продовжує зберігати чимало його рис. Щоб позбутися їх і вийти на рубіж "суспільства середнього класу", потрібна істотна трансформація, економічне піднесення країни, що вимагатиме багато років.
♦ Отже, вивчення соціальної структури та соціальної стратифікації, тенденцій їх розвитку становить не тільки науковий, але й практичний інтерес, бо дозволяє визначити оптимальні для суспільства напрямки прогресу. Зокрема, нині в українському суспільстві актуалізується проблема запобігання його розвитку по шляху формування двополюсного закритого суспільства і переходу до відкритого суспільства з масовим та впливовим «середнім класом», яке розглядається як соціальна база плюралізму та демократії, створює передумови для самореалізації особистості у бажаних для суспільства галузях.
Резюме
Ф Суспільство відрізняється складною базовою і багатогранними людськими відношеннями. Соціальна структура - це внутрішня будова суспільства, сукупність його елементів і взаємозв'язків між ними.
© Найважливішими елементами соціальної структури суспільства є соціальні статуси, ролі, індивіди, соціальні групи та спільноти, соціальні організації та інститути об'єднанні стійкими зв'язками, відносинами і взаємодіями.
® Статуси пов'язані між собою соціальними функціями, які проявляються через соціальні відносини. Якщо статуси дають нам статичну, то ролі - динамічну картину суспільства, індивіди, займаючи той чи інший статус, виконують між собою соціальну взаємодію. Сукупність статусів і ролей складає фундамент соціальної структури суспільства. їх кількість, порядок, їх розташування, характер, залежності один від одного визначають зміст конкретної структури конкретного суспільства.
© Вивчення соціальної структури суспільства, тенденцій її змін має велике прикладне значення для державних органів, які здійснюють управління макросоціальними процесами, так і для окремого індивіда, котрий планує свою життєву кар 'єру і прагне обрати оптимальні варіанти поведінки в соціальному просторі.
© Спільноти і групи формуються в суспільстві в результаті процесів соціальної диференціації та стратифікації. Ці процеси описуються з допомогою номінальних та рангових параметрів соціальної структури суспільства. Знання цих параметрів дає можливість соціологам визначити природу таких базових характеристик суспільства як гетерогенність та соціальна нерівність.
© Поняття соціальної стратифікації відображає наявність у певному суспільстві численних соціальних утворень, представники яких різняться між: собою нерівним обсягом влади та матеріального багатства, прав і обов’язків, привілеїв і престижу. В такому ієрархічно вибудованому розподілі соціокультурних благ знаходить свій вираз сутність соціального розшарування, з допомогою якого суспільство отримує можливість стимулювати одні види діяльності та взаємодії, толерантно ставитися до інших та боротися з небажаними.
© Знаючи з яких соціальних спільнот і груп складається суспільство, яке місце на ієрархічній драбині вони займають, якими є їхні потреби та інтереси, якими цінностями вони керуються і які моделі поведінки властиві для їх членів, ми можемо оцінити соціальний потенціал суспільства в цілому та окремих соціальних груп, вірно спланувати політичні та маркетингові кампанії, прогнозувати перебіг великих макросоціальних процесів та поведінку окремих індивідів.
Питання для роздуму, самоперевірки, повторення
1. З яких класів, верств, груп складається суспільство?
2. Що означає категорія "соціальна структура суспільства"?
З.За якими параметрами соціологи виділяють соціальні спільноти?
4. Якими є критерії диференціації населення?
5. Кого Ви відносите до представників "вищого класу", "середнього класу", "нижчого класу"?
6. Якою є соціальна структура сучасного українського суспільства?
7. Що впливає на трансформацію соціальної структури суспільства?
8. Чим різняться між собою поняття "класова структура", "соціальна структура", "соціально-класова структура"?
9. Що є спільного і відмінного в "теорії класів" і "теорії стратифікації"?
10.Чому узагальнюючим поняттям для наукового визначення і розуміння
Городяненко
