Яку роль у регулюванні економіки відіграє державний бюджет?

Державний бюджет країни складається з доходів (надходжень) і видатків (витрат). Важливою макроекономічною проблемою є відповідність видатків доходам держави. Якщо видатки більші, ніж доходи, то виникає бюджетний дефіцит.

Кожна країна має свою структуру доходів і видатків. Це залежить від багатьох чинників: державного устрою, рівня економічного розвитку, втілюваної у конкретних умовах політики (стримування бізнесової активності або її стимулювання, лібералізації економіки або активного соціального захисту населення тощо). Попри всю різноманітність державних підходів до формування і використання бюджету у них є спільні риси. Дохідна частина бюджету складається в основному з податкових надходжень, менша частина — це неподаткові надходження. До останніх, зокрема, належать надходження від зовнішньоекономічної діяльності, продажу держмайна. У складі державних видатків розрізнюють витрати на утримання соціальної сфери, соціальний захист населення, на оборону, державні капіталовкладення тощо. Проілюструємо структуру консолідованого бюджету України таблицею.

 

Таблиця 19

Пояснення до таблиці:

У формуванні дохідної частини бюджету України значна роль на початку 90-х років належала непрямим податкам: у 1992 році частка ПДВ та акцизу становила 32,4. Натомість, у 2001 році ця частка знизилась до 18,0%. Тобто прослідковується тенденція до зменшення частки непрямих податків у формуванні бюджету.

Частка прямих податків у формуванні бюджету залишилась майже незмінною: податок на прибуток підприємств та податки з населення становили 24,7% у 1992 році та 24,2% у 2001 році. Але при цьому спостерігалось значне зростання частки податків з населення: 8,2% у 1992 році і 12,2% у 2001.

До статті “Інші доходи”, частка якої значно зросла, у 2001 році були віднесені рентна плата за нафту та природний газ і плата за землю.

У структурі видатків чільне місце (більше третини видатків) належить соціальному захисту населення та Пенсійному фонду.

Помітним стало скорочення витрат на народне господарство та підтримку зовнішньої торгівлі — з 30,7% до 12,8%, що можна тлумачити як прояв ринкових змін, коли держава відмовляється від підтримки збиткових та нерентабельних підприємств.

 

Особливий механізм надходжень та їх використання, формування бюджетів різних рівнів називається бюджетною системою. Кожна країна має свою бюджетну систему, що відрізняється від аналогічних систем інших країн. Але є і деякі спільні риси. Основоположні засади, структура, принципи, основи процесу створення бюджету та відносин між бюджетами різних рівнів відображені у законі, що називається “Бюджетний кодекс України”, який прийнято у 2001 році.

Бюджетні системи країн здебільшого є децентралізованими в тому розумінні, що, відповідно до існуючого державного устрою, на кожному з рівнів державної влади зосереджуються певні доходи і видатки. Це ж стосується і бюджетної системи України. Зауважимо, що дані, які ми наводимо по Україні, відображають так званий консолідований бюджет. Тобто такий, що охоплює (включає в себе) як бюджет центрального уряду, так і місцеві. Разом з тим існує розмежування цих бюджетів.

Проілюструємо формування бюджетів різних рівнів, а отже, децентралізацію на прикладі Канади, в якій формується Федеральний (центральний) бюджет, бюджети провінцій та територій, місцеві бюджети. Структура надходжень і видатків кожного рівня допоможе побачити розподіл повноважень між рівнями.

Таблиця 20*

Федеральний бюджет Канади (1990/1991 фінансовий рік)

Таблиця 21

Бюджет провінцій і територій Канади (1990/1991 фінансовий рік)

Таблиця 22

Місцеві бюджети Канади (1989 р.)

Пояснення до таблиць:

Зіставлення бюджетів трьох рівнів (федерального, провінцій і територій та місцевого) допомагає побачити особливості їх формування та використання.

Аналіз структури надходжень дає підстави для таких висновків:

а) бюджет кожного рівня має податкові та неподаткові надходження, але на вищому рівні податкові надходження переважають абсолютно (91,7%), на середньому — становлять більше половини (58,6%), на нижчому — менше третини (27,8%);

б) бюджети пов’язані між собою: середній (провінцій і територій) та нижчий (мішаний) рівні отримують надходження від двох інших рівнів;

в) у структурі надходжень середнього та вищого (федерального) рівнів непрямі податки становлять приблизно однакову частку, але частка прямих податків вища у федеральному бюджеті;

г) податок на майно (власність) зосереджується на нижчому рівні.

Аналіз структури витрат наштовхує на такі висновки:

а) на кожному з рівнів здійснюються витрати, пов’язані з утриманням органів державної влади і захистом особистості та власності; їхня частка на різних рівнях відрізняється не дуже істотно;

б) помітною є спеціалізація вищого рівня на соціальних послугах (30,7%), до яких належать: підтримка людей похилого віку та безробітних, допомога сім’ям, компенсації працюючим тощо; середнього рівня — на медицині (27,3%) та освіті (19,4%); нижчого — на освіті (39,8%), транспорті та комунікаціях (10,6%), охороні навколишнього середовища (8,7%).

 

Можна із користю для себе самостійно продовжити зіставлення таблиць і зробити додаткові висновки.

Державний бюджет країни може бути дефіцитним, тобто сформованим так, що видатки перевищують надходження (доходи). Зокрема, у 1992 році перевищення видатків над надходженнями (розмір дефіциту) сягало 12% від загальної суми ВВП. У 1997 році дефіцит бюджету дорівнював 7,1% від ВВП. У 2000 та 2001 році український бюджет, за даними офіційної статистики, є профіцитним. Профіцитний – це бюджет, у якому видатки є меншими від надходжень. У 2001 році профіцит бюджету оцінювався у 0,3% від ВВП.

Дефіцит бюджету означає, що держава живе не за своїми доходами, витрачає більше коштів, ніж одержує. На власному досвіді значна кількість громадян України вже пересвідчилася, наскільки це погано. Адже нестача надходжень у державний бюджет призводить до затримки виплат пенсій, зарплат працівникам бюджетних установ, а також до додаткового випуску (емісії) грошей, які не забезпечені речами та послугами.

Здавалося, до дефіциту державного бюджету має бути однозначно негативне ставлення. Але, з іншого боку, найбагатші країни світу також мають дефіцит державного бюджету. Так, дефіцит бюджету Франції у 1986 р. становив 147,3 млрд. франків, а в 1990 р. — 97,7 млрд. франків.

Починаючи з 30-х років в економічній науці існує погляд, що державний бюджет не обов’язково має бути збалансований по доходах і видатках щорічно. Якщо йдеться про ринкову економіку, то дефіцит бюджету може бути корисним тоді, коли при спаді виробництва держава, сплачуючи більше грошей, ніж одержує, викликає зростання купівельної спроможності громадян. Споживачі починають більше купувати, підприємці — більше продавати. Внаслідок цього зростають обсяги виробництва і скорочується безробіття. Водночас у період піднесення економіки держава не може дозволити собі дефіцит бюджету, бо інакше вона стимулюватиме інфляцію. Отже, бюджет, у якому збалансовано доходи і видатки, потрібен не щороку, а для певного періоду. В окремі роки з метою регулювання економічної активності держава може допускати дефіцит бюджету.

Наведені міркування не у повній мірі стосуються економіки сучасної України, адже вона поки що не отримала статусу ринкової. Причиною збільшення державних видатків у нас було запобігання масовому банкрутству державних підприємств, неефективні управлінські витрати, протидія масовому зубожінню населення. Дефіцит бюджету в Україні у 90-х роках ставав істотною перепоною для стримування інфляції, введення власної національної валюти і стабілізації грошово-кредитної системи.

Державний борг. Дефіцит державного бюджету безпосередньо пов’язаний з явищем державного боргу. Наявність дефіциту бюджету означає, що держава змушена або здійснювати емісію грошей, або брати в борг.

У кого ж держава може брати в борг? У першу чергу, в своїх громадян. Держава випускає і продає громадянам цінні папери. Такими цінними паперами можуть бути ощадні бони, скарбницькі бони та векселі (В6) тощо.

Ощадні бони — короткотермінові боргові зобов’язання, що їх випускають державна скарбниця та муніципальні органи. Вони можуть застосовуватись як купівельний і платіжний засіб, тому виконують роль грошових сурогатів. Купуються і продаються на біржі. Ощадні бони — середньо- та довгострокові зобов’язання держави (від 5 до 25 років). Дохід власникам виплачується по купонах.

Казначейські (скарбницькі) векселі — короткострокові зобов’язання держави, що випускаються центральним банком і продаються за ціною, меншою ніж номінал. Викуповують їх за номіналом.

Громадяни купують державні цінні папери, маючи на меті одержання фіксованих і неризикованих (гарантованих) доходів — процентів по паперах державного боргу. Крім того, держава може позичати кошти за кордоном. Цей борг буде частиною одночасно і державного, й іноземного боргу. Водночас слід розрізняти державний та іноземний борг.

 

Схема 62

Пояснення до схеми:

Іноземний борг — це борг приватних підприємств і держави іноземним кредиторам, який береться з метою покриття дефіциту платіжного балансу (балансу міжнародних розрахунків) по товарах і грошових зобов’язаннях.

Державний борг — це борг держави перед власними громадянами та іноземними кредиторами, завдяки якому вона покриває дефіцит державного бюджету.

 

Державний борг і дефіцит державного бюджету пов’язані не лише якісно (борг виникає тому, що є дефіцит), а й кількісно: чим довше (за роками) зберігатиметься дефіцит бюджету, тим більшим стає борг держави.

Наявність державного боргу призводить до певних соціальних наслідків.

А. Тягар державного боргу несуть на собі всі громадяни — платники податків, а вигоди дістають лише деякі.

Папери державного боргу розміщуються здебільшого серед високоприбуткових підприємств і заможних громадян. Отже, лише вони матимуть доходи від володіння ними. Відшкодовують же сам борг і проценти по ньому, що сплачуються з державного бюджету, всі громадяни — платники податків.

Б. Державний борг, що виник з вини одного покоління, може лягати тягарем на плечі наступних поколінь.

Проценти по державному боргу збільшують загальну суму самого боргу. Ситуація загострюється, якщо взяті в борг кошти держава використовує не на ефективні інвестиції, а, наприклад, на поточне споживання. Подібне використання коштів у майбутньому призведе до скорочення споживання, зниження рівня добробуту громадян, адже для покриття боргу доведеться або збільшувати податки, або зменшувати соціальні витрати.

Підсумки теми

ü Податково-бюджетна (фінансова) політика полягає у маніпулюванні податками та державними витратами. Вона може використовуватись як стимулююча в період спаду та як стримуюча в період піднесення.

ü Податкова система країни — це певний порядок стягування податків, у межах якого визначаються: суб’єкти, об’єкти оподаткування, податкові ставки та механізми стягування податків.

ü Податки бувають прямими (особистий прибутковий, податок на прибуток корпорацій, на майно та платежі по соціальному страхуванню) та непрямими (акцизи, податок на додану вартість, мито).

ü Велику стимулюючу роль відіграють податкові пільги (неоподатковуваний мінімум зарплати, капітальні знижки, податковий кредит, соціальні знижки, прискорена амортизація).

ü Податки становлять основну частину державного бюджету. Крім них, державний бюджет формується за рахунок неподаткових надходжень. Видатками держбюджету є: витрати на державне управління, соціальний захист населення, соціальну сферу, державні капіталовкладення (інвестиції) тощо.

ü Бюджетна система країни складається з різних (вищий, середній, нижчий) рівнів. Бюджет кожного рівня спеціалізується на своїх надходженнях і видатках.

ü В умовах дефіциту держбюджету виникає державний борг, відшкодування якого здійснюється за рахунок продажу державних цінних паперів (ощадних бонів, скарбницьких бонів і векселів).

МОЖЛИВОСТІ ПРАКТИЧНОГО ЗАСТОСУВАННЯ ЗНАНЬ ІЗ ТЕМИ

Ø Після вивчення цієї теми має змінитись ваше ставлення до податків, якщо воно було раніше негативним. Тепер ви сприйматимете їх не лише як тягар, що покладається на громадян державою, але й як суспільно корисне явище.

Ø Тепер ви розумієте механізм сплати податків і, знаючи розмір власних заробітків та існуючі податкові ставки, зможете перевірити, чи правильно обкладені податком ваші доходи, доходи ваших батьків.

Ø Знання всіх видів податків, що їх має сплачувати громадянин, допоможе вам у спілкуванні з представниками податкової адміністрації, при заповненні податкової декларації.

Ø Знаючи причини та наслідки появи дефіциту бюджету, ви зможете критично оцінити ті політичні програми, які передбачають збільшення соціальних витрат, але не містять рекомендацій щодо збільшення доходів бюджету.

Контрольні запитання та завдання

1. Заповніть таблицю, спираючись на те, що ви знаєте про податки:

 

 

2. Податок на прибуток корпорації визначено в обсязі 35 тис. дол. Оподаткований прибуток становив 125 тис. дол. Якою була ставка оподаткування?

3. У 1997 р. видатки консолідованого бюджету України становили 43086,0 млн. грн., а доходи — 36889,6 млн. грн.

Чи був бюджет дефіцитним? Якщо так, то визначте абсолютний розмір дефіциту та його відносну величину у процентах до доходів та у процентах до видатків. На скільки треба було б збільшити доходи бюджету або скоротити витрати, щоб доходи і видатки балансувались?

4. У 1988 р. державний борг США становив 2 600,8 млрд. дол., а по боргових зобов’язаннях держава сплатила 154,2 млрд. дол. Визначте, якою в середньому була ставка сплачуваного державного процента за борговими зобов’язаннями? Як змінився процент, якщо відомо, що у 1940 р. норма процента по державному боргу становила 2,2%.

5. Дефіцит бюджету України 1997 р., що склав 6196,4 млн. грн., був профінансований так: 71,3% — державний борг (продаж державних цінних паперів), 27,1% — допомога міжнародних валютно-фінансових організацій? За рахунок яких джерел профінансована ще одна частина дефіциту. Розрахуйте розмір цієї частини (у % та у млн. грн.).

ТЕМА 4.7