Система заходів, як видно зі схеми, є досить різноманітною. Це зумовлюється складністю проблем, що постають у перехідному періоді.
Пояснення до схеми:
Серед антиінфляційних заходів розрізняють антиінфляційну стратегію, яка передбачає дії, розраховані на перспективу, та антиінфляційну тактику, тобто дії, розраховані на отримання швидких результатів.
Довгострокова грошова політика передбачає жорсткі обмеження на щорічне збільшення грошової маси. Це обмеження визначається так: темп зростання грошової маси не може перевищувати темп зростання реального продукту. Якщо це обмеження визначене державою, то для того, щоб вплинути на інфляцію, воно має бути неухильно витримане. Послідовність дій щодо дотримання визначеного ліміту може послабити інфляційне очікування. Грошова політика у перехідному періоді всіх постсоціалістичних країн спрямовується на зміцнення власної грошової одиниці. Тому в більшості країн були здійснені грошові реформи. Існує взаємний зв’язок між міцністю національної валюти і зростанням цін: падіння курсу валюти (В4) викликає зростання цін і в той же час зростання цін спричиняє падіння курсу.
Послаблення інфляційного очікування передбачає злам у психології споживачів. Він може відбутися лише там, де споживач бачить, що рух цін зумовлений не свавіллям монополістів, а дією ринкових механізмів, тобто при збільшенні довіри населення до держави. Особливо важко це досягається тоді, коли перехід від адміністративної системи до ринкової відбувається на тлі недовіри до уряду.
Скорочення бюджетного дефіциту (який, як ми знаємо, виникає тоді, коли витрати держави більші, ніж її доходи) досягається при збільшенні доходів держави або зменшенні її витрат. Якщо бюджет дефіцитний, то емісія грошей використовується як засіб покриття дефіциту і, одночасно, стає причиною інфляції. Можливість скорочення дефіциту за рахунок збільшення доходів держави за умов інфляції є досить обмеженою. Адже інфляція сама вже підриває зацікавленість до активної діяльності: зростання доходів держави за рахунок більшого оподаткування підриває цю зацікавленість ще більше. Тому дієвішим є зменшення державних витрат: економія на військових та управлінських витратах, обмеження витрат на утримання підприємств державного сектора тощо.
Протидія зовнішнім інфляційним впливам полягає в обмеженні можливостей вільного перетину іноземними капіталами національних кордонів. Капітали, перетнувши кордон і перетворившись у “живі гроші”, збільшують їх масу в обігу. Інший шлях зовнішнього інфляційного впливу відкривається тоді, коли одна країна користується валютою іншої. Так, в Україні до 12 листопада 1992 р. були гроші, що випускалися в Росії.
Важливе місце серед тактичних заходів належить підвищенню товарності національного господарства. Цей захід спрямований на стимулювання пропозиції; він стає можливим за умов пільгового оподаткування підприємств, що розширюють асортимент товарів і послуг, державної допомоги галузям і підприємствам у створенні нових ринків (наприклад, ринку інформації).
Роздержавлення, тобто скорочення державного сектора, у тому числі через продаж частини державного майна, є засобом поповнення дохідної частини бюджету, а отже, подолання його дефіцитності. Цей засіб використовується не лише у постсоціалістичних країнах, а й у країнах з розвинутою ринковою економікою. Зокрема, ним активно скористалися в Англії наприкінці 70-х — на початку 80-х років XX ст.
Стимулювання імпорту використовується для зменшення дефіциту власних товарів і послуг при недостатньому власному виробничому потенціалі.
Обмеження ліквідності грошей досягається через стимулювання заощаджень. Якщо норма процента по вкладах і державних облігаціях перевищує темп інфляції, то власникам грошей стає вигідно зменшувати частку доходів, які спрямовуються на споживання, і збільшувати — на заощадження. Маса грошей, що тиснуть на ринок і спричиняють зростання цін, зменшується.
Проблема інфляції в Україні 90-х років ХХ століття була надзвичайно актуальною. У першій половині 90-х років до грошової реформи 1996 року спостерігалась гіперінфляція та галопуюча інфляція з високими показниками. Але і у другій половині 90-х проблема інфляції не була вирішена остаточно, про що свідчать дані наступної таблиці.
Таблиця 17
