Інфляція як макроекономічне явище

Помічено, що у періоди значних соціальних змін — війн, революцій, переходів до принципово інших форм господарювання — відбувається масове і значне зростання цін. Читаючи, що в Україні у 1992 р. порівняно з 1990 р. ціни зросли у 31 раз, а в 1993 р. порівняно з 1990 р. — у 1696 разів, та не маючи абсолютної впевненості у тому, що інфляційне зростання цін не повториться, навряд чи можна лишатися байдужим до проблем інфляції.

Вивчивши цю тему, ви дізнаєтеся:

· якими показниками вимірюється інфляція;

· що її може спричинити;

· які антиінфляційні заходи використовують різні країни;

· які особливості має інфляція в Україні.

Інфляція є масовим підвищенням цін. Вона, так само, як і безробіття, породжується порушенням макрорівноваги, тобто появою певних макроекономічних невідповідностей.

Перш ніж розглядати причини інфляції, зупинимося на її показниках. Ними є рівень інфляції (індекс цін певного року) та темп інфляції.

Зрозуміло, що, оскільки інфляція проявляється у зростанні цін, то її рівень визначається рівнем цін, а точніше, індексом цін. Індекс цін показує, на скільки процентів ціни поточного року (місяця) вищі від цін попереднього.

 

 

* Базовий рік — рік, порівняно з яким ми хочемо побачити зміну цін.

** Ринковий кошик — набір товарів та послуг, який приймається за масштаб для виміру динаміки цін.

 

Коли ми, наприклад, знаємо, що ціни зросли у 40 разів, то це означає, що рівень інфляції (індекс цін) складає 4 000%.

Для визначення темпу інфляції, тобто швидкості зростання цін, роблять такий розрахунок:

 

 

Саме за темпом зростання цін розрізняють:

помірну інфляцію: до 10% на рік;

галопуючу інфляцію: до 100% на рік;

гіперінфляцію: більше 100% на рік.

Як можна пояснити інфляцію, тобто загальне підвищення цін?

Ми вже знаємо, що загальний рівень цін складається як наслідок взаємодії сукупного попиту (24) і сукупної пропозиції (С23) (дивіться тему 4.1). Тому цілком обґрунтованим є припущення, що його підвищення відбувається або під впливом зрушення сукупного попиту, або під впливом зрушення пропозиції. Зобразимо це графічно.

 

Графік 19

Графік 20

Пояснення до графіків:

Перший графік ілюструє те, що підвищення загального рівня цін (від Р_е до Р_е1) відбувається в результаті зрушення лінії сукупного попиту праворуч.

На другому графіку показано, що підвищення загального рівня цін може бути спричинене зрушенням лінії сукупної пропозиції ліворуч.

 

Наше теоретичне припущення щодо причин зростання загального рівня цін підтверджується економічною дійсністю. Виходячи з досвіду інфляційного підвищення цін у різних країнах, розрізняють інфляцію попиту та інфляцію витрат.

Інфляція попиту виникає в умовах надлишкового сукупного попиту. Попит стає надлишковим тоді, коли виробництво не може відреагувати на його зростання реальним збільшенням обсягів валового внутрішнього продукту (ВВП). У свою чергу, виробництво не може далі збільшувати обсяги ВВП, коли воно досягає межі використання наявних ресурсів. Пригадаймо графік виробничих можливостей, розглянутий у темі 1.4. Стану надлишкового попиту на ньому відповідала точка Р, розміщена поза межами виробничих можливостей.

Як може виникнути надлишковий попит? Щоб відповісти на це запитання, пригадаймо, що сукупний попит визначається сукупними витратами домогосподарств, держави, підприємців (інвестиції) та іноземців, які купують товари вітчизняного виробництва. Споживчі витрати здатні створити надлишковий попит на товари та послуги в умовах інфляційного очікування. При інфляційному очікуванні споживачі, які переконані у стійкості тенденції підвищення цін, скорочують заощадження і збільшують поточне споживання.

Державні витрати створюють надлишковий попит тоді, коли держава істотно підвищує соціальні гарантії чи воєнні витрати або надмірно розширює державний сектор, беручи на себе витрати на його утримання.

Витрати підприємців можуть спричинити надлишковий попит за умови сплеску інвестиційних витрат у періоди економічних бумів докорінної перебудови галузей тощо.

Отже, інфляція попиту існує доти, доки існують надлишкові сукупні витрати.

Коротка історична довідка

Досить яскравий приклад інфляції попиту знаходимо в історії Франції. Як відомо, в 60-х роках XX ст. у зв’язку з отриманням колишньою колонією Франції - Алжиром - державної незалежності розпочалося масове повернення французьких громадян на батьківщину. 800 тисяч репатріантів, що мали гроші, почали “тиснути” ними на ринок товарів і послуг. Оскільки ці люди змогли отримати роботу лише з часом, то вони не одразу включились у створення ВВП. Склалась ситуація, коли сукупний попит став перевищувати пропозицію за рахунок зрослих споживчих витрат, і ціни поповзли вгору.

Інфляція витрат (шок пропозицій) виникає при збільшенні витрат виробництва і зменшенні сукупної пропозиції.

Найважливішими факторами інфляції витрат є підвищення номінальної заробітної плати і цін на сировину та енергоносії. Якщо підвищення заробітної плати не врівноважується зростанням виробітку (продуктивності праці), то це означає відносне подорожчання ресурсу праці і тягне за собою, як ми пояснювали у попередній темі, зменшення кількості зайнятих.

За умови підвищення цін на сировину та енергоносії також зростають витрати на одиницю продукції, що викликає зростання цін. Виробничий потенціал і, відповідно, виробнича функція Р = F (K, L) зменшуються. Пропозиція падає.

Вважається, що в умовах ринкової економіки інфляція витрат спроможна сама себе обмежувати: зменшення пропозиції веде до скорочення реальних обсягів ВВП і зайнятості, що стримує подальше зростання витрат. Досить очевидним є те, що інфляція витрат за будь-яких умов здатна до самовідтворення: підвищення зарплати породжує зростання цін, яке, в свою чергу, вимагає підвищення зарплати для відшкодування витрат від зростання цін.

Коротка історична довідка

Інфляція пропозиції відбувалась у США та країнах Європи в 70-ті роки XX ст. Країни — імпортери нафти двічі (у 1974 та 1979 — 1980 рр.) різко збільшили ціну на нафту. Підвищення цін трансформувалося в очікуванні зростання цін на інші виробничі ресурси. В економіці розвинутих країн мав місце так званий “шок пропозиції”. Середньорічне зростання цін того десятиріччя (70-ті роки) становило 10 — 12%.

 

Ще одне пояснення інфляції ґрунтується на кількісній теорії грошей. Вона доводить існування так званої інфляції грошей.

Згідно з теорією, кількість грошей в обігу має відповідати обсягу ВВП. Це твердження формалізується у такий спосіб:

M х V = P х Y,

де M— маса грошей в обігу,

V — швидкість обертання грошей,

P — загальний рівень цін,

Y — ВВП.

Робиться припущення, що V— величина відносно постійна. Тоді збільшення кількості грошей викликає пропорційне зростання номінального ВВП, тобто величина номінального ВВП залежить від кількості грошей в обігу. Водночас величина реального ВВП визначається запасами факторів виробництва і виробничою функцією. Щоб визначити рівень цін, треба номінальний ВВП поділити на реальний ВВП.

Як бачимо, за цією теорією, рівень цін визначається пропозицією грошей. А оскільки пропозицію грошей контролює центральний банк, то він і відповідає за інфляцію.

Видатний американський економіст Мілтон Фрідмен не лише висунув цю теорію, а й намагався перевірити її справедливість. Дані починаючи з 1880 р. засвідчили, що в ті десятиліття, коли більшою була пропозиція грошей, зростав і темп інфляції в економіці США.

Інфляція є результатом порушення макроекономічної рівноваги, і одночасно вона сама породжує низку соціально-економічних проблем.

 

Схема 57

Пояснення до схеми:

Знецінення заощаджень. Для тих, хто тримає гроші вдома, зберігає їх у банку або вкладає в облігації (О1), кожне зростання цін зменшує купівельну спроможність грошей. Банки захистять клієнтів від втрат, пов’язаних з інфляцією, лише в тому разі, коли встановлений ними процент за вкладами перевищує рівень інфляції.

Зменшення рівня поточного споживання. Навіть якщо з підвищенням цін відбувається перегляд ставок працюючим, то поточне споживання зменшується через те, що: а) ніколи не буває 100-процентних індексацій доходів; б) перегляд ставок потребує часу, протягом якого ціни можуть зрости ще більше.

Поглиблення майнової нерівності і швидке соціальне розшарування. У структурі споживання є товари нееластичного попиту, обсяг споживання яких не може зменшитись із підвищенням цін. Якщо багатші прошарки суспільства переключають частину своїх заощаджень на збереження старої структури споживання, то бідніші змінюють цю структуру, скорочуючи споживання товарів еластичного попиту. Прикладом такої ситуації є зменшення споживання овочів і м’яса і збільшення — хліба та картоплі у період масового підвищення цін на продовольчі товари.

Зникнення стимулів до продуктивної діяльності. Під час інфляції втрачається сенс кращої роботи, бо додаткові доходи поглинаються зростаючими цінами. Найприбутковішою стає діяльність щодо скуповування товарів та їх перепродажу.

Гальмування технічного прогресу відбувається з двох причин: а) здешевлення трудових ресурсів не заінтересовує у використанні дорожчих і технічно досконалих засобів виробництва; б) нестабільні ціни змушують підприємців відмовлятися від інвестицій у нову техніку з великим терміном окупності.

Втрата цінами їхньої регулюючої ролі. За нормальних (неінфляційних) умов зростання ціни є орієнтиром для руху ресурсів. Тотальне підвищення цін не дає правильних орієнтирів щодо доцільних напрямів капіталовкладень для підприємців.

Необхідність переходу від економічних до адміністративних методів регулювання. Навіть у країнах з ринковою економікою інфляція знецінює такі інструменти ринкового регулювання, як ціни, гроші, кредити (К13), податки (П16), і підштовхує до прямого втручання в економіку адміністративними методами. З них головним є спроба встановити межу цін, що майже ніколи не знає успіху.

 

Одним із найважливіших є питання: як боротися з інфляцією? Перш ніж, спираючись на світовий досвід, давати на нього відповідь, слід зауважити: інфляцію не можна подолати раз і назавжди. Це пояснюється рядом причин.

А. Збільшення грошей в обігу, яке впливає на зростання цін, одночасно може використовуватись державою і як засіб впливу на банківський процент (у бік зменшення), що стимулює інвестиції, підприємців.

Б. Щоб позбутися інфляційного очікування, яке стимулює зростання цін, потрібні ідеальні умови, коли громадяни абсолютно довіряють урядові та національним підприємцям, розглядаючи будь-яке підвищення цін як випадкове і тимчасове явище.

Найтиповішими антиінфляційними заходами в розвинутих країнах були: регулювання попиту, контроль за заробітною платою та цінами, індексація.

Регулювання попиту. Цей захід ґрунтується на рекомендаціях кейнсіанської теорії. Як уже зазначалося, кейнсіанці наполягають на використанні важелів податкової, бюджетної та кредитної політики. Збільшуючи податки, зменшуючи державні витрати та роблячи кредит дорожчим, можна впливати як на споживчі витрати домогосподарств, так і на інвестиційні витрати підприємців. Такий шлях стримування інфляції, однак, має свої негативні наслідки. Адже обмеження сукупних витрат призводить до згортання виробництва та збільшення безробіття.

Контроль за зарплатою та цінами. Вважається, що контроль за зарплатою та цінами має здійснюватись як доповнення до державних заходів регулювання сукупного попиту, а не як самостійний захід. Рішучі адміністративні заходи такого контролю покликані мати не лише безпосередній вплив на інфляцію, а й опосередкований: через зміну очікувань. Якщо наймані працівники повірять у результативність обмежувальних дій уряду, то вони припинять подальші вимоги підвищення зарплати. Якщо підприємці, покладаючись на дії уряду, повірять у те, що припиниться підвищення цін на ресурси, то вони припинять скорочення обсягів виробництва.

Коротка історична довідка

В історії ринкової економіки США було дві спроби контролювати ціни — під час Другої світової війни і в період правління президента Річарда Ніксона у 1971 — 1974 рр. У період війни жорсткий контроль над цінами спричинив появу дефіцитів і чорного ринку. У 70-ті роки наслідки цього контролю, як вважається, були неоднозначними: спочатку ціни справді почали зменшуватись, але з середини 1972 р. вони знов почали підвищуватися.

Індексація. Метою індексації є подолання зниження стимулів продуктивної діяльності і відповідного скорочення пропозиції. Індексація, сприяючи збільшенню пропозиції, може виявитись ефективною в умовах інфляції витрат (шоку пропозиції). Але вона є неприйнятною при інфляції попиту.

Свою систему антиінфляційних заходів напрацювали постсоціалістичні країни, які переходять від адміністративного соціалізму до ринку.

 

Схема 58