• Податкова ставка збільшується із зростанням доходу
• Забезпечується гальмування зростання та перерозподіл доходів, у тому числі отриманих випадково або незаконно
• Стимулюється приховування доходів після певної межі
Риси пропорційного оподаткування
• Податкова ставка незмінна і не залежить від рівня доходу
• Забезпечується заінтересованість у зростанні доходів, оскільки вилучена частка доходу не зростає
• Відтворюється соціальна несправедливість у разі, якщо надвисокі доходи отримані випадково або незаконно
За механізмом стягування податки поділяються на прямі та непрямі. Прямі — це податки на доходи. Механізм їх стягування очевидний, неприхований. Непрямі — податки на споживання, що стягуються залежно від обсягу придбаних товарів, їх (податків) збільшення безпосередньо збільшує ціну. Вилучення цих податків відбувається неявно.
Структуру податків за механізмом їх стягнення можна проілюструвати такою схемою:
Схема 61
Пояснення до схеми:
Особистий прибутковий податок. Платниками податку є наймані працівники і власники капіталів. Або інакше можна сказати, що їх сплачують домогосподарства та власники некорпоративних підприємств. 70% — 75% загальної суми надходжень від цього податку у країнах з розвинутою ринковою економікою держава отримує від найманих працівників, тобто від людей, які мають доходи у вигляді заробітної плати. Відповідно, на 25% — 30% цей податок сплачується власниками підприємств. У різних країнах держава через особистий прибутковий податок вилучає різну частку заробітної плати. На початку 90-х років XX ст. ця частка становила до 2% заробітної плати робітника в Японії і понад 35% заробітної плати робітника в Швеції і Данії.
Відповідно до податкового законодавства України з громадян також стягується прибутковий податок. Його платниками є як наймані працівники, так і особи, що займаються підприємництвом (П7) і отримують доходи у вигляді дивідендів (Д7) і розподілюваного прибутку підприємств і організацій. Оподаткування заробітної плати за основним місцем роботи є прогресивним, а прогресія пов’язана з кількістю мінімальних заробітних плат, що їх одержує громадянин. Дохід не за основним місцем роботи (за сумісництвом) оподатковується пропорційно — за ставкою 20%. Доходи, отримані у вигляді дивідендів і від участі у розподілі прибутку, оподатковуються пропорційно.
Податок на прибуток корпорацій. Платниками цього податку є юридичні особи — корпорації (К12). Необхідність існування такого податку поряд із прибутковим податком, який сплачується власниками приватних підприємств, зумовлена фінансовою діяльністю корпорації. Корпорація (акціонерне товариство (А4)) залучає капітал, випускаючи акції (А5) та облігації (О1), сплачує проценти по облігаціях, дивіденди на звичайні та привілейовані акції. Об’єктом оподаткування є прибуток корпорацій після вилучення процентів по банківських позичках, облігаціях та інших боргових зобов’язаннях, які були випущені для фінансування власної діяльності. Щодо податку на прибуток корпорацій у розвинутих країнах виявились дві тенденції:
а) падіння частки цього податку у загальних податкових надходженнях до бюджету (США: 1955 р. — 20,3%, 1990 р. — 7,2%; ФРН 1955 р. — 9,8%, 1990 р. — 6,3%); б) зниження ставки оподаткування (США: 1984 р. — 51%, 1990 р. — 39%; ФРН: 1984 р. — 56%, 1990 р. — 50%; Великобританія: 1984 р. — 45%, 1990 р. — 35%). В Україні стягується податок на прибуток підприємств. Його платниками є господарські суб’єкти, фінансові установи, некомерційні установи, якщо вони мають доходи і ці доходи не звільнені від оподаткування. Після багаторазових змін з 1 липня 1997 р. податок на прибуток сплачується за ставкою 30%.
Податки (П16) на майно (капітал К1). Об’єктом оподаткування при стягуванні цього податку є вартість особистого багатства (будинків, споруд, земельних ділянок тощо) та капітального майна (виробничі споруди, транспорт, устаткування тощо) в період володіння ним або під час переходу права власності до іншої особи, продажу чи успадкування. Платниками цього податку є власники майна, коли вони ним самостійно розпоряджаються, орендатори — при оренді, споживачі, коли власність (В16) дає дохід. Податок виконує перерозподільчу функцію, поповнюючи державний бюджет (Д4) за рахунок осіб, які нагромадили багатство. Дискусія про справедливість такого податку тягнеться протягом століть, бо важко визначити, що є моральнішим і доцільнішим: вилучати доходи в усіх, у тому числі у тих, хто нагромадив багатство завдяки власним зусиллям і здібностям, чи не вилучати зовсім і залишити недоторканними капітали тих, хто, наприклад, нагромаджує їх нелегальним способом? Перерозподіляти багатство чи змиритися з тим, що від народження люди опинилися в нерівних умовах? У соціалістичному минулому України не було податку на багатство, оскільки значна більшість громадян фактично не мала права володіти нерухомістю, землею та іншими цінностями. На початку ХХІ ст. законодавство про оподаткування майна в Україні ще не є досконалим і завершеним. За Законом України “Про систему оподаткування” підприємства сплачують податок на нерухоме майно. Існує спеціальний податок з власників транспортних засобів, яким оподатковуються всі, хто має автомобілі (легкові та вантажні), трактори, яхти, судна і катери. За “Земельним Кодексом України”, прийнятим у 2001 р., передбачена сплата земельного податку власниками землі та її користувачами.
Платежі по соціальному страхуванню. Податок стягується з метою формування фондів соціального страхування. Він є страховим внеском, що визначається планами обов’язкового страхування: пенсійного та медичного. Платниками податків стають підприємці, з одного боку, наймані працівники — з другого. Частка різних суб’єктів у формуванні соціальних фондів у різних країнах різна, але в середньому для розвинутих країн на початку 90-х років співвідношення було приблизно таким: 40% — частка найманих працівників, 60% — частка підприємців.
В Україні існує система обов’язкового соціального страхування, яка передбачає сплату страхових внесків підприємствами, установами та організаціями без відрахувань із заробітної плати окремих працівників.
Акцизи — це податки на споживання, тобто непрямі податки; вони стягуються у момент придбання певних товарів і є фактичним вилученням із доходів споживачів. У більшості розвинутих країн частка податкових надходжень по акцизах на товари масового споживання має тенденцію до зменшення.
Відповідно до чинного законодавства в Україні існує акцизний збір як податок на високорентабельні товари і послуги, вироблені монополістами (М23). Він встановлюється у процентах з одиниці товару, що реалізується за вільними цінами, а також за державними фіксованими і регульованими цінами та з імпортованих товарів. Ставки оподаткування коливаються і часто змінюються. Нині акцизний збір в Україні є досить істотним джерелом надходжень до бюджету.
Податок на додану вартість (ПДВ) є універсальним акцизом, що міститься у ціні всіх товарів. Механізм стягнення ПДВ в усіх країнах є таким: податок сплачується підприємцем, коли він купує якісь товари. Водночас підприємець одержує цей податок тоді, коли продає свої товари. Різниця між одержаним та сплаченим ПДВ передається Державному казначейству. Оскільки ПДВ закладається у ціну товарів, що їх купують кінцеві споживачі, то саме вони стають фактичними платниками цього податку.
В Україні механізм стягнення ПДВ відрізнявся від інших країн. Фактично він був податком з продажу, оскільки від одержаного (того, що має перераховуватися до бюджету) не віднімався сплачений податок. За новим законом, що діє з жовтня 1997 р., порядок стягнення ПДВ в Україні наближено до існуючого в інших країнах. Ставка податку — 20%.
Мито є податком на товари, що імпортуються, експортуються та перевозяться по території країни транзитом. Збільшення мита на імпортовані товари забезпечує захист власних ринків, зменшення — створює зацікавленість імпортерів у ввезенні товарів. У розвинутих країнах значення мита як джерела державних надходжень постійно зменшується. Це природно, адже в світі активно здійснюються інтеграційні процеси: від політики протекціонізму (захисту власного підприємництва) держави переходять до вільної торгівлі. Частка мита в загальному обсязі податкових надходжень США вже у 80-ті роки ХХ ст. становила лише 0,1%.
В Україні уряд намагався використати мито для запобігання вивозу товарів. Зокрема, в 1993 р. було встановлене митне оподаткування експорту за 81 товарною позицією з коливанням податкової ставки від 10 до 30% митної вартості. У 1998 р. збільшення мита на імпортовані товари було використано з метою підтримки вітчизняного виробника. Наслідком стало зростання цін на імпортовані товари. На позиції виробників вітчизняних товарів цей захід не справив помітного впливу. Останнє підтверджує те, що можливість державного регулювання виробництва шляхом впровадження мита є обмеженою, а також пояснює практику відмови від застосування митних бар’єрів, запроваджувану розвинутими країнами.
Із проблемою, як стягувати податки, пов’язане також питання податкових пільг. Податкова пільга реалізується в тому, що із об’єкта оподаткування (особистого доходу чи прибутку) виділяють якусь частину, що не обкладається податком. Це зменшує загальну суму відрахувань. Найтиповішими податковими пільгами є такі:
Неоподатковуваний мінімум заробітної плати. До нього, за практикою розвинутих країн, може належати стандартна знижка на оподатковувану зарплату для працюючого та непрацездатних членів родини, що перебувають на його утриманні (дітей, осіб похилого віку).
Капітальні знижки — щорічні вилучення як об’єкта оподаткування прибутку, що отриманий на устаткуванні, яке передбачає найновіші прогресивні (енергозберігаючі, екологічно чисті) технології.
Податковий кредит — зменшення суми оподаткування прибутку на величину інвестицій та видатків на науково-дослідні і конструкторські розробки.
Соціальні знижки — зменшення оподаткування прибутку на величину тих витрат, що забезпечують здійснення певних соціальних програм, наприклад програм працевлаштування молоді, створення додаткових робочих місць.
Прискорена амортизація — швидше, ніж звичайне, списання певного обладнання та устаткування, що дає змогу зменшити суму оподаткованого прибутку в перші роки його використання.
Як бачимо, кожна податкова пільга використовується як стимул до певної діяльності або засіб підтримки якогось із соціальних прошарків.
Податки є головним засобом забезпечення надходжень до державного бюджету (Д4).
