Грошові доходи складаються з заробітної плати, пенсій, стипендій, доходів від підприємницької діяльності, доходів від продажу сільськогосподарської продукції, доходів від власності, усіх видів грошової допомоги, аліментів і т. ін.
Загальні доходи, окрім перелічених статей, включають вартість спожитої продукції, отриманої з особистого підсобного господарства, пільги та субсидії на оплату житлово-комунальних послуг, грошову оцінку допомоги від родичів.
Сукупні ресурси домогосподарств формуються із загальних доходів і використання заощаджень, позик та повернутих домогосподарствам боргів.
Бідністю вважається стан, зумовлений нестачею матеріальних ресурсів для ведення нормального способу життя, який є звичним і характерним для суспільства.
Реальний поточний стан матеріального добробуту населення відображають сукупні витрати домогосподарств. Структуру використання домогосподарствами сукупних ресурсів визначають грошові витрати, їх основна складова – споживчі витрати та зведений показник – сукупні витрати.
Грошові витрати включають:
ü витрати на купівлю продуктів харчування, алкогольних та тютюнових виробів, непродовольчих товарів;
ü витрати на оплату послуг;
ü витрати, пов’язані з веденням особистого підсобного господарства;
ü грошову допомогу родичам та іншим особам;
ü витрати на купівлю нерухомості, на будівництво;
ü витрати на придбання акцій, сертифікатів, валюти, приріст вкладів до банківських установ;
ü аліменти, податки (крім прибуткового), збори, внески тощо.
Сукупні витрати складаються з:
ü грошових витрат;
ü вартості спожитих домогосподарством і подарованих ним родичам та іншим особам продуктів харчування, отриманих з особистого підсобного господарства та в порядку самозаготівель;
ü суми пільг та безготівкових субсидій на оплату житлово-комунальних послуг, електроенергії та палива;
ü суми безготівкових пільг на проїзд у транспорті, на оплату телефону, путівок у санітарно-курортні заклади, на купівлю ліків, лікування, зубопротезування тощо.
Під рівнем життя розуміється ступень забезпеченості населення необхідними матеріальними і нематеріальними благами та послугами, досягнутий рівень їх споживання.
Для оцінки рівня життя та ступеня задоволеності основних людських потреб використовуються різні групи показників і їх індикаторів: здоров’я, їжа, житло, домашнє майно, платні послуги, умови праці, умови відпочинку, соціальне забезпечення, соціально-побутове середовище, доходи і витрати.
Рівень життя посередньо визначають також показники народжуваності, смертності населення, середньої тривалості життя.
До прямих показників рівня життя населення відносять такі як, продовольчий і споживчий кошик, прожитковий мінімум, бюджет прожиткового мінімуму, межа малозабезпеченості.
тема 10. ПЛАНУВАННЯ праці
Планування є процесом розробки спеціальних документів – планів, що визначають конкретні кроки в досягненні цілей в рамках планового періоду. Взагалі за допомогою планування досягається ефективна ритмічна робота, усувається негативний ефект невизначеності майбутнього, забезпечується найповніше використання потенціалу.
Для ефективного планування роботи підприємства необхідно дотримуватись ряду принципів планування, серед якими найважливішими є:
ü цільове спрямування, системність, безперервність, збалансованість, економічність, науковий характер планування, методологічна єдність планів, оптимальність тощо.
До основних трудових показників планування праці традиційно відносять такі: продуктивність праці, чисельність працівників, фонд заробітної плати та середня заробітна плата. Однак поряд з ними в умовах ринку з’являється ряд нових трудових показників, змінюються пріоритети та місце цих показників у плануванні праці.
Баланс робочого часу одного працівника встановлює середню кількість годин, яку працівник повинен відпрацювати протягом планового періоду. Вона визначається шляхом множення середньої кількості явочних днів працівника протягом планового періоду на середню тривалість робочого дня одного працівника.
Календарний фонд робочого часу дорівнює плановому числу календарних днів планового періоду.
Номінальний фонд робочого часу дорівнює кількості робочих днів, яка максимально може бути відпрацьована протягом планового періоду, він визначається відніманням з календарного фонду неробочих днів. У безперервних виробництвах виключаються також невиходи по графіку змінності.
Ефективний фонд робочого часу складає середнє число робочих днів, які корисно використовуються протягом планового періоду. Через неявки деяких працівників цей фонд зазвичай менший за номінальний.
Основною метою планування продуктивності праці на підприємстві є пошук резервів, використання яких дозволило б досягти економії витрат на робочу силу і цим забезпечити собі конкурентоспроможність. Планування продуктивності праці відбувається на основі розрахунку впливу факторів на його величину. Для визначення впливу того чи іншого фактора на зростання продуктивності праці розраховують економію робочої сили.
Зростання продуктивності праці за рахунок підтягування працівників, які не виконують норми виробітку, визначається двома способами:
1) обчисленням безпосереднього росту продуктивності праці за рахунок підтягування тих працівників, які не виконують норми до, 100%-го або середнього проценту виробітку колективу:
,
де Чр1, Чр2 – чисельність працівників по групах, у яких рівень виконання норм виробітку нижче 100%;
Х1, Х2 – середнє виконання норм відповідно по групах;
Д – питома вага працівників, які не виконують норми загальної чисельності працівників;
2) виявленням економії чисельності працівників за рахунок заходів по виконанню норм виробітку працюючим:
де Прн – планове підвищення рівня виконання норм виробітку групою працівників, які не виконують норми виробітку, %;
ПВрн – питома вага групи працівників, які не виконують норми виробітку, в загальній чисельності працюючих, %;
У – питома вага працівників-відрядників, які не виконують норми виробітку, в загальній чисельності робітників, %;
0,5 – коефіцієнт, який показує рівномірність підвищення рівня виконання норм протягом всього планового періоду.
При плануванні визначають фонд годинної заробітної плати, фонд денної заробітної плати, фонд річної (квартальної, місячної) заробітної плати.
тема 11. АНАЛІЗ, звітність і аудит у сфері праці
Основними завданнями аналізу трудових показників є:
ü виявлення можливостей економії праці,
ü зменшення чисельності працівників за рахунок раціонального використання робочого часу обладнання,
ü зниження трудомісткості виробничої програми,
ü покращення якості продукції.
На підприємствах доцільно використовувати комплексну систему показників праці для здійснення планування й аналізу, яка містить такі групи показників:
ü загальноекономічні показники (обсяг виробництва або вартість виробленої продукції, величина основних фондів, частка основних фондів невиробничого призначення та ін.);
ü кадрові показники (чисельність персоналу, частка окремих категорій персоналу, плинність кадрів, рівень освіти, середній вік працівників, середній розряд працівників, середній розряд виконаних робіт, періодичність підвищення кваліфікації і т. ін.);
ü загальні витрати на персонал (витрати на оплату праці, на розвиток персоналу, на соціальні виплати, витрати на персонал в розрахунку на одиницю продукції, частка витрат на персонал у загальних витратах виробництва, динаміка витрат на персонал)
ü ефективність праці (виробіток в натуральному, вартісному та трудовому вимірі, трудомісткість, коефіцієнт змінності, прибуток, загальні витрати робочого часу, частка фондів споживання в прибутку та ін.).
ü умови праці (чисельність і частка працівників, що працюють у важких та шкідливих умовах праці, рівень травматизму, захворюваності, витрати на виплату пільг та компенсацій за несприятливі умови праці, динаміка цих показників та ін.).
Аудит є незалежним контролем, здійснюваним аудиторськими організаціями на комерційній основі. Oкpiм перевірки фiнанcoвo-господарської діяльності, обґрунтованості собівартості продукції та послуг, реалізації продукції аудит передбачає комплексний аналіз господарської діяльності, що включає також аналiз соцiально-трудових відносин та їх вiдповiдностi критеріям чинного законодавства.
Метою аудиту у сфері праці є виявлення проблем економного та ефективного використання pecypciв праці, дослідження їх причин, надання необхідних рекомендацій з їх усунення.
Класифікація аудиту здійснюється за:
ü періодичністю (поточний, оперативний, систематичний, панельний, разовий), повнотою охоплення об’єктів дослідження (повний, локальний, тематичний),методами аналізу (комплексний, загальний та вибірковий).
Аудит у трудовiй сферi здiйснюється за трьома основними напрямками: економiчним, органiзацiйним, технiчним.
Аудит здiйснюється за планом та має такі основні етапи: пiдготовчий, збiр iнформацiї, аналiз i обробка iнформацiї, оцiнка ефективностi перевiрки.
Форми державної статистичної звітності з праці затверджуються Державним комітетом статистики України.
Повний перелік діючих форм статистичної звітності щорічно затверджується Державним комітетом статистики України. На сьогоднішній момент це Загальнодержавний табель (перелік) форм державних статистичних спостережень для об’єднань, підприємств, організацій, установ України всіх форм власності на 2007 рік, у якому статистична звітність з праці приведена в розділі 17 „Статистика праці”.При заповненні форм державної статистичної звітності слід використовувати Класифікатор професій ДК 003:95.
Форми звітності з праці до подання в органи статистики:
Форма № 1-РС „Звіт про витрати на утримання робочої сили” –наводяться дані про штатних працівників, кількість сплачених відпрацьованих людино-годин, складові частини витрат на утримання робочої сили, виражених у грошові формі. Подається один раз на два роки.
Форма № 1-ПВ термінова-місячна „Звіт з праці” – наводяться дані про кількість працівників, фонд оплати праці, заборгованість перед працівниками з виплати зарплати і допомоги по соціальному страхуванню.
Форма № № 1-ПВ термінова-квартальна „Звіт з праці” – наводяться дані про фонд оплати праці та інших виплат, кількість та фонд оплати праці окремих категорій працівників, розподіл працівників за розмірами зарплати.
Форма 1-ПВ (умови праці) „Звіт про стан умов праці, пільги та компенсації за роботу зі шкідливими умовами праці”.
Форма № 1-ПВ (страйк) „Звіт щодо причин та наслідків страйку”.
Форма № 4-ПВ „Звіт про виконання норм виробітку і стан нормування праці” – наводяться дані про виконання встановлених норм вироблення робітниками-відрядниками і характеристика стану нормування праці працівників.
Форма № 6-ПВ „Звіт про кількість працівників, їхній якісний склад та професійне навчання” – наводяться дані про кількість працівників за якісним складом, кількість працівників, які одержують пенсію, кількість жінок, які знаходяться у відпустці у зв’язку з пологами та догляду за дитиною, а також дані про підготовку кадрів і підвищення кваліфікації за рахунок підприємства.
Форма № 7-тнв „Звіт про травматизм на виробництві”.
Форми звітності з праці до подання в службу зайнятості:
Форма № 2-ТМ (трудова міграція)„Звіт підприємств, установ і організацій про чисельність та склад іноземців, які тимчасово працюють в Україні” – подається в службу зайнятості за місцезнаходженням підприємства і відображає інформацію про чисельність іноземців, які тимчасово працюють в Україні, з вказівкою країн постійного проживання, про розподіл іноземців, які тимчасово працюють в Україні, за категоріями зайнятості і тривалості роботи.
Форма № 3-ПН „Звіт про наявність вакансій” – наводяться дані по вакансії – професії (посади), її код за ДК, характер, умови праці, відомості по оплату праці і соціальні гарантії, а також вимоги до претендентів на вакансію.
Форма № 4-ПН (план)„Звіт про заплановане вивільнення працівників” – наводяться дані про працівників, що вивільняються – П.І.Б., ідентифікаційний код, адреса, стать, дата народження; про посаду – назва професії (посади), її код за ДК, зарплата, а також дата запланованого звільнення і номер наказу про попередження про звільнення.
Форма № 4-ПН (факт)„Звіт про фактичне вивільнення працівників” – дані аналогічні № 4-ПН (план)
Форма № 5-ПН „Звіт про прийнятих працівників” – окрім даних про працівника і професію (посаду) вказується, чи є робоче місце новоутвореним і чи направлений працівник службою зайнятості.
Форми звітності з праці до подання в Фонд соціального захисту інвалідів:
Форма № 10-ПІ „Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів” – відображає дані про чисельність штатних працівників, у тому числі інвалідів, фонд оплати праці, середньорічний розмір заробітної плати штатного працівника, а також подається поіменний список працюючих інвалідів – штатних працівників, які були зайняті на підприємстві, з вказівкою посад, групи інвалідності, номеру пенсійного посвідчення.
тема 12. Моніторинг соціально-трудової сфери як інструмент регулювання й удосконалення соціально-трудових відносин
Моніторинг соціально-трудової сфери – це один із найбільш важливих інструментів розробки обґрунтованої державної соціальної політики; комплексна державна система неперервного спостереження за фактичним станом справ у соціально-трудовій сфері.
Об’єктами моніторингу соціально-трудових відносин виступають спеціально відібрані (базові) підприємства, організації, установи різних форм власності й галузей економіки, окремі соціально-демографічні та професійні групи населення, а також макроекономічні показники, що характеризують розвиток галузей економіки України.
Інформаційною базою моніторингу соціально-трудових відносин виступають:
ü матеріали державної централізованої та галузевої статистичної звітності;
ü дані базових підприємств, не охоплені державною статистикою;
ü 
дані вибіркових одноразових обстежень підприємств, груп населення, домогосподарств;
ü дані спеціальних соціологічних опитувань населення, трудових колективів та експертів;
ü результати досліджень науково-дослідних організацій, задіяних у систему моніторингу.
На державному та регіональному рівнях система показників моніторингу повинна характеризувати: міграційні та соціально-демографічні процеси; структуру зайнятості, тенденції руху робочої сили, стан системи підготовки і перепідготовки кадрів; проблеми і тенденції безробіття; зміни обсягів виробництва продукції; доходи, витрати й рівень життя населення.
На рівні підприємства аналізуються такі показники: загальноекономічний стан підприємства; рух кадрів, їх підготовка і перепідготовка; витрати та втрати робочого часу; умови та охорона праці; оплата праці; стан соціально-трудових відносин на підприємстві.
Під соціологічним дослідженням розуміють аналіз явищ і процесів соціально-трудової сфери з метою вивчення закономірностей їхнього розвитку, залежностей і взаємозв’язків між ними для розроблення та обґрунтування пропозицій із вдосконалення соціально-трудових відносин.
У дослідженні соціально-трудової сфери прийнято використовувати такі основні методи збирання інформації:
Анкетне опитування – найбільш поширений метод збирання інформації. Анкетування – систематизоване збирання інформації в респондентів за допомогою анкет. Структура анкети складається зі вступної, основної та демографічної частин.
Метод інтерв’ю – метод одержання інформації через бесіду інтерв’юера з респондентом на певну тему. Інтерв’ю поділяються за технікою проведення на формалізовані, коли формулювання запитань, їхні перелік і зміст передбачаються заздалегідь, і неформалізовані – бесіда на певну тему, коли запитання і передбачувані відповіді не передбачаються заздалегідь. За процедурою проведення інтерв’ю поділяються на особисті, групові та глибинні.
Метод спостереження полягає в цілеспрямованій і систематичній фіксації процесів і явищ соціально-трудової сфери. Цей метод доцільно застосовувати на початковому етапі проведення дослідження для збирання попередніх даних про об’єкт дослідження.
Метод аналізу документів передбачає вивчення різноманітних документів (спеціально створених носіїв інформації). Останні за формою поділяються на письмові тексти (рукописи, друковані), іконографічні (кіно-, відео-, фотоматеріали), фонетичні (магнітофонні записи).
Соціометрічне опитування – опитування з метою виявлення психологічного клімату в колективі, а на цій основі – одержання кількісної оцінки міжособистісних відносин у ньому.
Метод тестування застосовується для виявлення в особи ступеня виразності певних рис особистості, здібностей, вмінь, психічних станів та являє собою серію питань із можливими варіантами відповідей. Тестування часто застосовується в деяких дослідженнях професійної орієнтації молоді, переваг кандидатів на робоче місце тощо.
Метод експерименту – найбільш складний і відповідальний метод збирання інформації, оскільки пов’язаний зі штучним створенням експериментальної ситуації, наслідки якої можуть позначитися на матеріальному, фізичному чи психологічному стані особи чи колективу, де проводиться той чи інший експеримент.
тема 13. МІЖНАРОДНА ОРГАНІЗАЦІЯ ПРАЦІ ТА ЇЇ ВПЛИВ
НА РОЗВИТОК СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВИХ ВІДНОСИН
Міжнародна організація праці (МОП) утворена в 1919 році і об’єднує делегатів урядів, підприємців та працівників різних держав. Цією організацією сформульовані загальні права людини, зокрема: право на працю та зайнятість; право на заробітну плату; право на безпечні умови праці; право на соціальне забезпечення.
Найвищим органом МОП є Міжнародна (генеральна) конференція праці. Вона скликається щорічно у червні в Женеві. Основне завдання конференції – прийняття міжнародних трудових норм, конвенцій і рекомендацій. Конференція затверджує бюджет і програму діяльності МОП на кожне дворіччя. На ній вибирається основний виконавчий орган МОП – Адміністративна рада.
Адміністративна рада скликається тричі на рік у Женеві. Вона здійснює керівництво МОП у проміжках між конференціями, обирає Генерального директора Міжнародного бюро праці, розглядає поточні питання діяльності МОП, готує для конференції пропозиції з програми та бюджету. У межах Адміністративної ради працюють комітети, які готують питання з різних напрямків діяльності МОП для розгляду на Адміністративній раді. У складі Адміністративної ради 56 членів: 28 представників уряду, 14 представників підприємців і 14 представників профспілок.
Міжнародне бюро праці (МБП) – постійний секретаріат МОП,який здійснює всю поточну роботу з виконання рішень конференції та Адміністративної ради. Міжнародне бюро праці діє під керівництвом Генерального директора, який обирається Адміністративною радою на п’ять років із можливістю наступного переобрання. В апараті МБП близько 1900 співробітників більше 110 національностей, що працюють як у самій штаб-квартирі в Женеві, так і в 40 відділеннях МОП у різних регіонах світу. Створено мережу регіональних, багатодисциплінарних груп, які складаються з висококваліфікованих спеціалістів МОП. Крім того, за програмами поточної співпраці в різних регіонах світу працює близько 600 польових експертів.
Міжнародний інститут соціально-трудових відносин – самостійна установа, метою якої є сприяння поглибленому вивченню та усвідомленню проблем праці й методів їх вирішення. Центральна тема діяльності інституту – підвищення ролі органів із праці у сприянні економічного та соціального прогресу становлення нового.
Міжнародний навчальний центр МОП – найбільший навчальний заклад системи ООН. За його навчальними програмами пройшло підготовку понад 50 тис. осіб із 170 країн. Діяльність центру присвячено внескам розвитку людських ресурсів за принципом: вклад у посилення людського потенціалу є найбільш ефективним засобом досягнення соціального прогресу і зміцнення країн, що розвиваються та переходять до ринкової економіки.
Програмні пріоритети
МОП регламентує широкий спектр питань у сфері соціально-трудових відносин. Основними програмними пріоритетами є: сприяння зайнятості населення; структурна перебудова і соціальна справедливість; рівноправність жінок; соціальний захист інвалідів; вдосконалення управління і розвитку підприємств; покращення умов праці та виробничого середовища; усунення дитячої праці; соціальне партнерство і соціальне забезпечення; галузева діяльність; багатонаціональні підприємства; трудящі мігранти; видавнича діяльність і публікації.
За період своєї діяльності МОП розробила і прийняла більше 180 конвенцій та більше 180 рекомендацій із широкого спектра соціально-трудових питань у всіх сферах соціально-економічного життя суспільства. Прийняті МОП норми утворюють Міжнародний трудовий кодекс, якими керуються держави в розробці та проведенні національних трудових законодавств. Конвенція, ратифікована країною, є для неї пріоритетною в розробці національного законодавства.
Екзаменаційні питання
1. Предмет економіки праці як науки, її місце в системі економічних знань.
2. Основні категорії економіки праці. Методи дослідження економіки праці.
3. Поняття “економічно активне та економічно неактивне населення”.
4. Процес відтворення населення, його природний і механічний рух.
5. Типи відтворення населення, трудових ресурсів та індивідуальної робочої сили.
6. Фази відтворення робочої сили, їх зміст та особливості.
7. Суть, види і форми міграції населення і робочої сили.
8. Сутність, суб’єкти та об’єкти соціально-трудових відносин.
9. Соціальна політика, її основні напрямки.
10. Поняття продуктивності праці.
11. Показники продуктивності праці.
12. Методи вимірювання продуктивності праці.
13. Фактори та резерви зростання продуктивності праці.
14. Сучасні умови виникнення та функціонування ринку праці.
15. Елементи ринку праці: суб’єкти, об’єкти, інструменти та засоби впливу.
16. Функції сучасного ринку праці.
17. Сегментація ринку праці за різними ознаками.
18. Інфраструктура ринку праці.
19. Ринкова кон’юнктура: індивідуальний та ринковий попит і пропозиція на працю.
20. Циклічність розвитку, недоліки і переваги ринку праці.
21. Формування попиту на робочу силу та фактори, що впливають на попит.
22. Сукупна пропозиція на ринку праці. Формування пропозиції на ринку праці.
23. Поняття, види та форми зайнятості населення.
24. Класифікація зайнятого населення та його характеристика.
25. Активні та пасивні державні методи і заходи регулювання зайнятості.
26. Характеристика видів зайнятості населення.
27. Характеристика форм зайнятості населення.
28. Сутність безробіття та основні причини його виникнення.
29. Класифікація безробітного населення.
30. Характеристика форм і типів безробіття.
31. Статус безробітного та допомога по безробіттю.
32. Безробіття та макроекономічні показники.
33. Вартість робочої сили та її формування.
34. Особливості формування ціни робочої сили.
35. Вартість життя та її показники.
36. Прожитковий мінімум та мінімальний споживчий бюджет.
37. Види доходів, диференціація доходів.
38. Структура вартості робочої сили.
39. Соціально-економічна сутність зарплати, її види та функції.
40. Елементи, принципи організації оплати праці на підприємствах.
41. Тарифна система оплати праці та її елементи.
42. Форми і системи оплати праці.
43. Умови використання погодинної форми оплати праці, її особливості.
44. Умови використання відрядної форми оплати праці, її особливості.
45. Характеристика відрядних систем оплати праці.
46. Державне регулювання оплати праці. Мінімальна заробітна плата.
47. Організація праці на підприємстві, її основні напрямки.
48. Поділ та кооперація праці, їх форми.
49. Сутність “робоче місце” працівника, їх класифікація.
50. Організація і обслуговування робочого місця.
51. Умови праці та фактори їх формування.
52. Робочий час і його сутність.
53. Режими праці і відпочинку.
54. Сутність нормування праці та його значення.
55. Класифікація затрат часу.
56. Класифікація нормативів праці.
57. Види норм праці на підприємствах.
58. Методи встановлення норм праці.
59. Суб’єкти соціальної політики.
60. Основні напрями соціальної політики.
61. Соціальний захист населення.
62. Сутність і мета планування продуктивності праці.
63. Планування й аналіз заробітної плати.
64. Основні типи соціально-трудових відносин.
Рекомендації до виконання контрольної роботи
Основні навчальні посібники зазначені в рекомендованій літературі. Опануванню дисципліни сприяють методичні рекомендації з вивчення курсу “Економіка праці та соціально-трудові відносини”, що знаходяться у методистів Інституту післядипломної освіти; періодична література, Укази Президента, Постанови Кабінету Міністрів України, Закони України.
За результатами вивчення курсу слухачі-заочники виконують контрольну роботу, яка передбачена навчальним планом та виконується у міжсесійний період, а після надання позитивної рецензії викладача складають іспит під час екзаменаційної сесії.
Метою контрольної роботи є не лише закріплення та поглиблення теоретичних знань, але й набуття слухачами навичок самостійної роботи, опрацювання законодавчих актів та нормативних документів.
Вибір варіанта контрольної роботи здійснюється кожним слухачем самостійно залежно від двох останніх цифр залікової книжки. Із переліку контрольних робіт студент вибирає свою тему, за якою готує письмову відповідь, де зазначає: назву теми, план роботи, відповіді на питання, перелік використаної літератури, дати, підпису.
В контрольній роботі необхідно висвітлити вичерпну інформацію з відповідної теми. Роботи здаються методистам інституту Післядипломної освіти до початку сесії. Провідний викладач з даної дисципліни рецензує роботу. У разі виявлення грубих помилок повертає слухачу на доробку.
Контрольні роботи виконуються лише за вибраною темою, в зошиті, обсягом до 18 аркушів або комп’ютерним набором. На титульній сторінці необхідно вказати дисципліну, прізвище та ініціали слухача, спеціальність, групу, шифр залікової книжки, № варіанту, в кінці роботи поставити дату її виконання та підпис слухача.
