1. Натуральний метод вимірювання продуктивності праці характеризується показниками виробітку, обчисленими в одиницях фізичного обсягу. В цьому випадку одиниці виміру обсягу продукції – т, шт., м, кг, віднесені до середньоспискового числа працівників або витрат праці: люд.-годин, люд.-днів, тощо.
2. Умовно-натуральний метод вимірювання продуктивності праці застосовується у тому випадку, коли на підприємстві виробляється декілька видів однорідної продукції. Для обчислення обсягів виробленої продукції перераховують планову і фактично вироблену кількість кожного виду продукції в умовні одиниці за коефіцієнтами, встановленими за спеціальною шкалою.
3. Вартісний метод характеризується вартісними показниками продуктивності праці, які обчислюються як співвідношення виробленої продукції в грошових одиницях до витрат робочого часу. Вартісні показники продуктивності праці є універсальними, оскільки вони дозволяють порівнювати продуктивність праці при виробництві принципово різних благ.
4. Трудовий метод виміру продуктивності праці використовується в умовах випуску на підприємстві різноманітної незавершеної продукції. В якості сумірника використовуються нормо-години, тобто кількість праці, в людино-годинах, яка потрібна по нормах для виготовлення одиниці продукції.
Фактори зростання продуктивності праці – це вся сукупність рушійних сил і чинників, що ведуть до збільшення продуктивності праці.
За рівнем керованості фактори підвищення продуктивності праці можна поділити на дві групи:
ü ті, якими може керувати суб’єкт господарської діяльності;
ü ті, що перебувають поза сферою керування суб’єкта господарювання.
За змістом фактори підвищення продуктивності праці можна поділити на три групи:
1. Соціально-економічні – фактори, що сприяють поліпшенню якості робочої сили
2. Матеріально-технічні – фактори, що сприяють прогресивним змінам у техніці та технології виробництва
3. Організаційно-економічні – прогресивні зміни в організації праці, виробництві та управлінні
За сферою виникнення і дії фактори зростання продуктивності праці поділяються на: внутрішньовиробничі; галузеві і міжгалузеві; регіональні; загальнодержавні.
Резерви зростання продуктивності праці – це виявлені можливості підвищення продуктивності праці, але з різних причин не використані. Кількісно резерви можна визначити як різницю між максимально можливим і реально досягнутим рівнем продуктивність праці в конкретний момент часу.
Тема 9. Політика доходів і ОПЛАТА ПРАЦІ
Оплата праці
Термін „заробітна плата” (згідно МОП) означає будь-яку винагороду або заробіток, що обчислюється в грошах, котрі підприємець виплачує за працю, яка або виконана, або за послуги, які або надані, або мають бути надані”.
Відповідно до Закону України „Про оплату праці” сутність заробітної плати визначається як „винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу”.
Номінальна заробітна плата – означає суму грошей, які отримують працівники за свою працю.
Реальна заробітна плата – засвідчує кількість товарів і послуг, які працівник може придбати за зароблену суму грошей.
Реальна і номінальна зарплата перебувають у певному співвідношенні:
Ірзп = Інзп / Іц,
де Ірзп – індекс реальної заробітної плати, визначений за певний період;
Інзп – індекс номінальної заробітної плати за цей же період;
Іц – індекс цін, визначений за цей період;
Заробітна плата в системі товарно-грошових відносин виконує низку функцій: мотивуючу, відтворювальну, соціальну, облікову, регулюючу, оптимізаційну.
Розподіл заново створеної вартості у формі заробітної плати здійснюється за такими принципами: принцип матеріальної зацікавленості; принцип плановості; принцип раціонального співвідношення темпів зростання продуктивності праці та її оплати; принцип гарантованості; принцип диференціації; принцип вирівнювання рівня оплати і скорочення різниці в доходах між високо- і малооплачуваними категоріями працівників; принцип простоти й доступності оплати праці.
