Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


≈волюц≥€ у€влень про св≥дом≥сть у ф≥лософськ≥й думц≥




—в≥дом≥ст ь - це здатн≥сть людини ≥деально в≥дтворювати д≥йсн≥сть, предмети, €вища, процеси ≥ зв'€зки навколишнього св≥ту.

 ожна епоха формуЇ власне у€вленн€ про св≥дом≥сть, зм≥ст €кого значною м≥рою залежить в≥д дом≥нуючого св≥тогл€ду.

“ак, в архањчному сусп≥льств≥, коли св≥т ще не знав под≥лу на матер≥альний ≥ духовний, а характеризувавс€ €к видимий ≥ невидимий, св≥дом≥сть (те, що ми сьогодн≥ так називаЇмо) зводилас€ до сфери невидимого, на €ке впливали матер≥ально-практичними д≥€ми. Ћюди в≥рили, що душу можна нагодувати звичайною њжею.
¬ античному св≥т≥, де визначальним був космоцентричний св≥тогл€д, вже не ≥снувало таких у€влень про духовне, але воно мислилось €к особливий витв≥р зовн≥шнього бутт€ (матер≥њ), тобто витоки св≥домост≥ перебували за межами людини. ƒемокр≥т вважав, що ми бачимо реч≥ (навколишн≥й св≥т) завд€ки своЇр≥дному Ђвит≥каннюї з кожноњ реч≥ найтонших атом≥в. ѕлатон по€снював бутт€ речей через ≥снуванн€ до них ≥дей, а в≥дтак те, що ми сприймаЇмо у мисленн≥, Ї не що ≥нше, €к добутт€.

” середньов≥чну епоху, коли дом≥нувало геоцентричне св≥тобаченн€, св≥дом≥сть тлумачили €к щось середнЇ м≥ж вищим р≥внем Ч нерефлективним блаженством, або неусв≥домленим житт€м нашого Ђяї в Ѕоз≥, та нижчим р≥внем Ч мовчазним житт€м нашого т≥ла. ѕочинаючи з ѕлатона, јвгустина, св≥дом≥сть розгл€даЇтьс€ €к щось вторинне, а тому ненайкраще, несправжнЇ, невисоке, що Ї в духовному досв≥д≥ людини. ¬торинн≥сть по€снювалас€ к≥лькома чинниками:
Ч тим, що завд€ки св≥домост≥ людина розум≥Ї, що вона покарана, а тому не може тривалий час перебувати у стан≥ ЂЅожоњ благодат≥ї (нашого житт€ у Ѕоз≥), ≥ це змушуЇ њњ страждати, у св≥домост≥ Ђяї живе подв≥йним житт€м (Ђжитт€м у т≥л≥ї та Ђжитт€м у Ѕоз≥ї);

Ч завд€ки св≥домост≥ людина усв≥домлюЇ свою к≥нечн≥стпь, в≥чн≥сть в≥дходить в≥д нењ, акт св≥домост≥ вже знаЇ час, а час Ч це плинн≥сть, смерть, €ка присутн€ скр≥зь ≥ пост≥йно нагадуЇ людин≥ про себе. «в≥дси Ч траг≥зм ≥ печаль св≥домост≥ через незворотн≥сть часу;

Ч св≥дом≥сть нагадуЇ людин≥, що вона не лише природна, а й духовна ≥стота. ѕор≥внюючи у св≥домост≥ стан екстазу свого бутт€ в Ѕоз≥ з≥ станом т≥лесних потреб, людина починаЇ соромитис€ своњх природно-т≥лесних властивостей ≥ захоплень, а сором Ч св≥дченн€ в≥длученн€ людини в≥д в≥чност≥ ≥ Ѕога, св≥дченн€ св≥домост≥.
≤ т≥льки у Ќовий час з його антропоцентричним св≥тогл€дом, коли людина вив≥льнилас€ з-п≥д оп≥ки ≥ влади надприродного й була проголошена початком ≥ причиною всього, що в≥дбуваЇтьс€ з нею у св≥т≥, св≥дом≥сть перестаЇ бути другор€дним пон€тт€м ≥ набуваЇ нового €к≥сного вим≥ру. ¬перше було вжито –. ƒекартом ≥ терм≥н Ђсв≥дом≥стьї €к особлива здатн≥сть душ≥. ¬≥н вважав, що св≥дом≥сть Ч це ≥нтелектуальна д≥€льн≥сть суб´Їкта, €кий проектуЇ св≥т. ¬она в≥дкрита т≥льки сама соб≥, тобто самосв≥домост≥.

—в≥дом≥сть ƒекарт подав у форм≥ Ђ€ мислюї, тобто фактично зв≥в њњ до мисленн€, або до когн≥тивних акт≥в. ÷€ традиц≥€, €ка зводила св≥дом≥сть до мисленн€ ≥ в к≥нцевому п≥дсумку до розуму, в форм≥ рац≥онал≥зму запанувала в ус≥й класичн≥й ф≥лософ≥њ. “ак, у √егел€ св≥дом≥сть людини Ч це суб´Їктивна форма ≥снуванн€ духу, культури, €ку в≥н зв≥в до знанн€. –≥зн≥ форми культури (мистецтво, рел≥г≥€, наука) постають у нього лише €к форми ви€ву ≥стини, тобто фактично звод€тьс€ до знанн€. ќтже, в≥н не вийшов за рамки когн≥тивноњ ≥нтерпретац≥њ св≥домост≥.

‘≥лософи-матер≥ал≥сти акцентували на вир≥шальн≥й рол≥ матер≥альних фактор≥в у формуванн≥ й функц≥онуванн≥ св≥домост≥. «г≥дно з њхн≥м вченн€м св≥дом≥сть виникла природним шл€хом: матер≥€, розвиваючись в≥д нижчих до вищих форм, витворила жив≥ ≥стоти, а з ними ≥ псих≥ку, на основ≥ €коњ п≥зн≥ше сформувалас€ св≥дом≥сть людини.

ƒл€ ћаркса св≥дом≥сть людини Ч це засвоЇна нею культура сусп≥льства, €ка створена працею покол≥нь. ¬≥н наголошував на сусп≥льному та ≥сторичному характер≥ св≥домост≥. Ћюдина, за ћарксом, не Ђв≥дображаЇї дзеркально св≥т у св≥домост≥ (€к це спрощено трактував Ћен≥н, повертаючись до французького матер≥ал≥зму), а сприймаЇ його у формах, витворених культурою. “уб≥лець јфрики ≥ ЇвропеЇць по-р≥зному сприймають св≥т тому, що св≥дом≥сть (засвоЇна культура) у них р≥зна.

¬ир≥шальний крок у подоланн≥ когн≥тивноњ ≥нтерпретац≥њ св≥домост≥ зробив Ќ≥цше. ƒекарт≥вське Ђ€ мислюї в≥н зам≥нив на Ђ€ хочу (вол≥ю)ї

 онцепц≥њ св≥домост≥, що ≥снували в ≥стор≥њ ф≥лософ≥њ, умовно можна под≥лити на два типи: ≥ндив≥дуал≥стськ≥ та колектив≥стськ≥.

≤ндив≥дуал≥стськ≥ розгл€дали €к вих≥дне (абсолютне) св≥дом≥сть окремого ≥ндив≥да, а сусп≥льн≥ форми св≥домост≥ (форми культури) Ч мораль, рел≥г≥ю, мистецтво, право Ч €к пох≥дне, таке, що створене ≥ндив≥дуальною св≥дом≥стю.
 олектив≥стськ≥ концепц≥њ, навпаки, вих≥дним вважали сусп≥льн≥ форми св≥домост≥, на€вну культуру, а ≥ндив≥дуальну св≥дом≥сть розгл€дали €к щось пох≥дне. ƒо ≥ндив≥дуал≥стичних концепц≥й схил€лис€ ф≥лософи Ќового часу (€к емп≥рики, так ≥ рац≥онал≥сти), а також ≤.  ант, позитив≥сти, представники ф≥лософ≥њ житт€, феноменолог≥њ.  олектив≥стська традиц≥€ €скраво представлена у √егел€ ≥ ћаркса.

ўодо ≥деолог≥чноњ ор≥Їнтац≥њ колектив≥стська традиц≥€ т€ж≥ла до тотал≥таризму (п≥дпор€дкуванн€ особи загалу), а ≥ндив≥дуал≥стська Ч до л≥берал≥зму, коли загальне розум≥ють €к суму ≥нтерес≥в ≥ндив≥д≥в.





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 687 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

—тремитесь не к успеху, а к ценност€м, которые он дает © јльберт Ёйнштейн
==> читать все изречени€...

1999 - | 1925 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.01 с.