Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


«аг характеристика погл€д≥в гегел€




¬ершиною н≥мецькоњ класичноњ ф≥лософ≥њ Ї творч≥сть √еорга ¬≥льгельма ‘р≥др≥ха √егел€ (1770Ч1831).

¬елике значенн€ гегел≥вськоњ ф≥лософ≥њ пол€гаЇ в тому, що в н≥й в систематичн≥й форм≥ викладен≥ д≥алектичне св≥торозум≥нн€ ≥ д≥алектичний метод досл≥дженн€. ќднак вона внутр≥шньо суперечлива. ƒ≥алектичному методу, €кий маЇ революц≥йне наукове значенн€, протистоњть у н≥й консервативна система, що стало насл≥дком в≥дображенн€ у св≥тогл€д≥ ф≥лософа всесв≥тньо-≥сторичних революц≥йних под≥й ≥ одночасно економ≥чноњ та пол≥тичноњ в≥дсталост≥ Ќ≥меччини його епохи.

√егель в≥дкинув ученн€  анта про апр≥орн≥ форми мисленн€. ¬≥н влучно зауважив, що бажанн€ п≥знати до того, €к п≥знаЇмо, таке ж безглузде, €к "мудре" висловлюванн€ того схоласта, €кий хот≥в навчитис€ плавати ран≥ше, н≥ж кинутис€ у воду. ѕрирода ≥снуЇ незалежно в≥д людини, а людське знанн€ маЇ об'Їктивний зм≥ст. явища речей так≥ ж об'Їктивн≥, €к ≥ њхн≥ сутност≥.

—утн≥сть €вл€Їтьс€, €вище суттЇве. ѕ≥знанн€ €вища Ї одночасно п≥знанн€м сутност≥. Ќеп≥знаванних "речей у соб≥" не ≥снуЇ. ѕроте за основу вс≥х €вищ природи ≥ сусп≥льства √егель брав €кийсь абсолют, духовне начало, €ке позначав р≥зними терм≥нами: "св≥товий розум", "св≥товий дух", "абсолютна ≥де€". ¬они ≥снують до реального св≥ту, природи ≥ сусп≥льства. ‘≥лософ≥€ √егел€, отже, Ї об'Їктивним ≥деал≥змом.

” своњй ф≥лософ≥њ √егель виходить ≥з принципу тотожност≥ бутт€ ≥ мисленн€, д≥йсност≥ й розуму. —в≥дом≥сть неможливо лог≥чно вивести з матер≥њ, а матер≥€ не виводитьс€ з≥ св≥домост≥. ¬одночас √егель в≥дкинув твердженн€ Ўелл≥нга про абсолютну тотожн≥сть суб'Їктивного й об'Їктивного. “отожност≥ не бувають без в≥дм≥нностей. “отожн≥сть ≥ в≥дм≥нн≥сть Ч д≥алектичн≥. “≥льки таке розум≥нн€ тотожност≥ суб'Їктивного й об'Їктивного можна прийн€ти за першоначало ≥ за субстанц≥ю св≥ту. јле вона, за √егелем, ≥снуЇ лише в мисленн≥. ћисленн€ Ч це ≥ суб'Їктивна д≥€льн≥сть, ≥ об'Їктивна першооснова або абсолютна ≥де€.

√оловний його здобуток пол€гаЇ в розробленн≥ д≥алектичноњ лог≥ки. ѕро це св≥дчить анал≥з √егелем багатьох пон€ть, ≥сторично вироблених у ход≥ п≥знавального процесу: бутт€, н≥що, становленн€, €кост≥, к≥лькост≥, м≥ри, сутност≥, тотожност≥, в≥дм≥нност≥, суперечност≥, необх≥дност≥ й випадковост≥, можливост≥ й д≥йсност≥ тощо.

ѕон€тт€, за √егелем, взаЇмозалежн≥ й перебувають в стан≥ розвитку в≥д абстрактного до конкретного, в≥д одноб≥чного, б≥дного за зм≥стом, пон€тт€ до пон€тт€ всеб≥чного ≥ зм≥стовного. ¬нутр≥шн≥м джерелом такого розвитку Ї суперечн≥сть, €ка рухаЇ св≥том.

√егель поставив питанн€ про сп≥вв≥дношенн€ теоретичного знанн€ ≥ практичноњ д≥€льност≥, про зв'€зок теор≥њ ≥ практики. Biн д≥йшов важливого висновку, що перетворенн€ д≥йсност≥ й п≥знанн€ њњ утворюють Їдиний процес. јле, практика в √егел€ Ч це не застосуванн€ матер≥альних засоб≥в дл€ зм≥ни ≥ п≥знанн€ д≥йсност≥, а д≥€льн≥сть мисленн€, абсолютноњ ≥дењ, що творить св≥т, п≥знаючи себе.

√егел≥вський д≥алектичний методЧ прогресивна складова його ф≥лософ≥њ. њњ система, тобто вченн€ про природу, людину, сусп≥льство €к форми ≥снуванн€ абсолютноњ ≥дењ, консервативна. ћатер≥ал≥стичн≥ тенденц≥њ в розвитку ф≥лософськоњ думки √егель або ≥гнорував, або фальсиф≥кував. «авершив в≥н свою систему тим, що оголосив '≥њ к≥нцевим пунктом розвитку ф≥лософ≥њ взагал≥.

¬≥льнодумство та атењзм

јтењзм Ч форма ви€ву таких св≥тогл€дних ор≥Їнтац≥й людини, €к≥ утверджують њњ в бутт≥, в≥льному в≥д необх≥дност≥ апелювати до надприродного.

Ќайвиразн≥ших ви€в≥в атењзм набув, починаючи з епохи ѕросв≥тництва. ÷ей радикальний напр€м в≥льнодумства пов´€заний передус≥м ≥з ≥менами французьких ф≥лософ≥в ѕ´Їра Ѕейл€, ‘рансуа-ћар≥ ¬ольтера, €к≥ критикували догми католицизму, ≥нкв≥зиц≥ю та Їзуњт≥в.

Ќайдовершен≥шу атењстичну форму в≥льнодумство мало у творчост≥ французьких матер≥ал≥ст≥в ∆ана Ћаметр≥, ƒен≥ ƒ≥дро,  лода √ельвец≥€, ѕол€ √ольбаха, €к≥ не лише критикували ортодоксальн≥ форми рел≥г≥њ, а й вдавалис€ до њњ повного запереченн€ шл€хом в≥дкиданн€ ≥дењ Ѕога. ѓх справа отримала своЇ продовженн€ у творчост≥ н≥мецького матер≥ал≥ста Ћюдв≥га ‘ейЇрбаха. Ќа в≥дм≥ну в≥д своњх попередник≥в, таЇмницю рел≥г≥й ‘ейЇрбах намагавс€ розкрити не шл€хом анал≥зу сусп≥льного середовища, а шл€хом вивченн€ природи самоњ людини. ‘ейЇрбах висунув ≥дею створенн€ новоњ рел≥г≥њ, в основу €коњ поклав обожненн€ людських стосунк≥в, Ђлюдина людин≥ Ч Ѕогї.

‘орми вченн€ про рел≥г≥ю €к фантастичне в≥дображенн€ тих зовн≥шн≥х сил, €к≥ панують над людиною, атењзм набув у творчост≥  . ћаркса ≥ ‘. ≈нгельса. ¬они намагалис€ показати роль матер≥альних чинник≥в в ≥снуванн≥ рел≥г≥њ, описати њх соц≥альн≥ функц≥њ. ѕ≥дкреслювали, що рел≥г≥€ Ї одн≥Їю з форм ≥деолог≥њ, €ку використовують дл€ зм≥цненн€ свого становища пан≥вн≥ класи. «в≥дси ≥ висновок про можлив≥сть практичного вир≥шенн€ проблеми ≥снуванн€ рел≥г≥њ Ч шл€хом пролетарськоњ революц≥њ. ќсновоположн≥ ≥дењ марксистського атењзму викладено у прац≥ ћаркса Ђƒо критики гегел≥вськоњ ф≥лософ≥њ права. ¬ступї. ѕрактично реал≥зувати њх прагнув рос≥йський пол≥тичний, державний д≥€ч, один ≥з ≥деолог≥в ∆овтневоњ революц≥њ 1917 р. ¬олодимир Ћен≥н (1870Ч1924). ÷е призвело до спотворенн€ самоњ сут≥ атењзму. ” житт≥ к≥лькох покол≥нь рад€нських людей в≥н перетворивс€ на кваз≥рел≥г≥юЧ несправжн≥й, удаваний (нерел≥г≥йний) об´Їкт поклон≥нн€.

≤стор≥€ св≥дчить, що атењзм легше проголосити, н≥ж зд≥йснити. –≥ч у т≥м, що п≥дірунт€м атењзму Ї рац≥онал≥зм. ¬≥н надаЇ ц≥й форм≥ в≥льнодумства рис прозорого ≥ систематизованого св≥тогл€ду. јле водночас рац≥ональний п≥дх≥д до побудови власноњ картини св≥ту звужуЇ сферу впливу атењзму, оск≥льки вимагаЇ в≥дпов≥дноњ п≥дготовки дл€ сприйманн€ наукових аргумент≥в та њх критичного анал≥зу. ≤ €кщо нос≥њ атењзму не здатн≥ до критичного мисленн€, тод≥ на його ірунт≥ проростаЇ фанатизм Ч €к насл≥док людськоњ обмеженост≥, роздратуванн€ в≥д неспроможност≥ захистити своњ погл€ди силою здорового глузду, аргументами розуму. ” так≥й ситуац≥њ недостатн€ ≥ невм≥ла критика рел≥г≥њ призводить до того, що на м≥сц≥ в≥ровченн€, €ке критикують, з´€вл€Їтьс€ певна кваз≥рел≥г≥€. ÷е особливо €скраво ≥ про€вилос€ в –ад€нському —оюз≥.

јтењзм, €к справедливо зазначаЇ украњнський рел≥г≥Їзнавець јнатол≥й  олодний, Ч специф≥чна форма людинознавства. …ого соц≥альний зм≥ст пол€гаЇ не у зв≥льненн≥ св≥домост≥ ≥ндив≥д≥в в≥д рел≥г≥йних у€влень, а в утвердженн≥ людини в такому бутт≥, €ке заперечуЇ необх≥дн≥сть зверненн€ за допомогою до надприродних сил тод≥ ≥ там, де вона д≥Ї сама. “обто атењзм зор≥ЇнтовуЇ людину на св≥домий контроль за вс≥ма процесами своЇњ життЇд≥€льност≥.
¬≥льнодумство Ч ви€в критичного п≥дходу людини до рел≥г≥њ, рац≥онального осмисленн€ њњ догмат≥в ≥ зас≥б в≥дстоюванн€ права на свободу думки в пошуках ≥стини.
¬≥льнодумство т≥сно пов´€зане з рел≥г≥Їю. ¬оно спр€мовуЇ своњ зусилл€ на рац≥ональне обгрунтуванн€ важливост≥, св≥доме осмисленн€ ≥ критичне сприйн€тт€ зм≥сту традиц≥йних рел≥г≥йних вчень ≥ Ђнових рел≥г≥йї.

јтењзм надаЇ людин≥ змогу п≥знавати св≥т ≥ власн≥ сутн≥сн≥ сили, спри€Ї нагромадженню знань, збагаченню ≥нтелекту. ÷е важливий спонукальний чинник активноњ творчоњ д≥€льност≥ людини. ќднак атењзм не враховуЇ того, що людина духовно спр€мована на б≥льше, н≥ж просто рац≥ональне ос€гненн€ д≥йсност≥. ѓй притаманний одв≥чний онтолог≥чний пот€г до јбсолюту, завд€ки чому вона конституюЇтьс€ €к духовна особа.

—вобода людини ∆.ѕ. —артр

 

ядром екзистенц≥ал≥зму —артра Ї Ђф≥лософ≥€ свободиї. —вобода ставить людину поза законом≥рн≥стю ≥ причинною залежн≥стю, вона виражаЇ розрив з необх≥дн≥стю. —вобода не терпить н≥ причини, н≥ основи, вона не визначаЇтьс€ можлив≥стю людини д≥€ти в≥дпов≥дно до того, €кою вона Ї, оск≥льки сама њњ свобода Ї виб≥р свого бутт€: людина така, €кою вона себе в≥льно обираЇ. —вобода передбачаЇ незалежн≥сть стосовно минулого, запереченн€ його, розрив з ним.

Ћюдина в≥льна незалежно в≥д реальноњ можливост≥ зд≥йсненн€ своњх прагнень. ”же сама постановка завданн€, саме прагненн€, сам виб≥р мети достатн≥ дл€ утворенн€ свободи. —вобода м≥ститьс€ в самому спр€муванн≥. Ђѕроектї Ч не шл€х до нењ, а њњ вираженн€, в≥н Ї свобода, що проектуЇ сама себе.

«а —артром, н≥€к≥ об'Їктивн≥ обставини не можуть позбавити людину нев≥д'Їмноњ в≥д нењ свободи. ¬она збер≥гаЇтьс€ в будь-€к≥й ситуац≥њ ≥ Ї можлив≥стю вибирати - вибирати не реальн≥ можливост≥, а своЇ ставленн€ до певноњ ситуац≥њ. —уб'Їктивац≥€ свободи означаЇ сприйн€тт€

∆.-ѕ. —артр ≥ндив≥дом своЇњ залежност≥: в≥н може Ђв≥льної примиритис€ з нею; при цьому в≥н такий же в≥льний, €к ≥ тод≥, коли повстаЇ проти нењ. Ќев≥льник чи раб Ђв≥льн≥ї, самовизначаючи своЇ ставленн€ до свого становища. ѕерепона, обмеженн€ визначаЇтьс€ тим, чого ми хочемо. “обто завданн€ пол€гаЇ не в зм≥н≥ св≥ту, а в зм≥н≥ свого ставленн€ до нього.

—вобода забезпечуЇтьс€ т≥льки вибором мети ≥ не потребуЇ њњ дос€гненн€. јбсолютн≥сть свободи робить людину залежною в≥д своЇњ свободи. —ама свобода встановлюЇ Їдину межу свободи людини. Ћюдина, за формулою —артра, Ђприречена до свободиї.

–озум≥нн€ —артром свободи €к фатуму в≥дкриваЇ шл€х до примиренн€ з ус€кою д≥йсн≥стю так само, €к ≥ до протесту проти ус€коњ д≥йсност≥, до боротьби проти нењ. ¬она служить теоретичним обірунтуванн€м будь-€кого ставленн€ до д≥йсност≥, тому й не обірунтовуЇ н≥€кого однозначного ставленн€ до нењ.

¬ченн€ про людську свободу визначаЇ характер екзистенц≥ал≥стськоњ етики. Ћюдина - Їдине джерело, критер≥й ≥ мета моральност≥. Ќе сусп≥льство, не людина взагал≥, а кожна окрема людина Ї окреме Ђяї. ћова йде не т≥льки про особисту моральну в≥дпов≥дальн≥сть, а й про особист≥сть €к м≥ру моральност≥.

ќсновним критер≥Їм моральност≥ висуваЇтьс€ Ђаутентичн≥стьї, тобто в≥дпов≥дн≥сть св≥домост≥ людини саме њњ власн≥й, Ђд≥йсн≥йї св≥домост≥. ÷е знайшло вираженн€ в Ђкатегоричному ≥мператив≥ї —артра: користуйс€ своЇю свободою, будь самим собою. ћоральна св≥дом≥сть у —артра не знаЇ закону, бо €кщо людина Ђприречена до свободиї, вона сама Ї законом своЇњ д≥€льност≥.

« огл€ду на вищесказане по-≥ншому постаЇ проблема в≥дпов≥дальност≥ людини за св≥й виб≥р, за своЇ житт€. ¬ибираючи себе, людина бере на себе величезну в≥дпов≥дальн≥сть €к за себе, так ≥ за все людство. ¬она в≥дпов≥дальна Ђза вс≥хї. ≤ чим б≥льш обірунтовано людина зд≥йснюЇ св≥й виб≥р, тим з б≥льшою к≥льк≥стю Ђ≥ншихї вона Ђрадитьс€ї. ¬≥дчутт€ в≥дпов≥дальност≥ за св≥й виб≥р пов'€зане з в≥дчутт€м невпевне

Ђякщо ≥снуванн€ д≥йсно передуЇ сутност≥, то людина в≥дпов≥дальна за те, чим вона Ї. “аким чином, у першу чергу екзистенц≥ал≥зм в≥ддаЇ кожн≥й людин≥ у волод≥нн€ њњ бутт€ та покладаЇ на нењ повну в≥дпов≥дальн≥сть за ≥снуванн€ї.

∆.-ѕ. —артр пост≥, страху, тривоги, туги. ѕозбавитис€ цих почутт≥в людина може при зд≥йсненн≥ вибору на користь Ђнед≥йсного бутт€ї, бутт€ Ђ€к ус≥ї, тобто запереченн€ особист≥сного, ун≥кального, заховавшись Ђза вс≥хї. —п≥льне бутт€ зн≥маЇ тривогу, невпевнен≥сть, тугу, а разом з ними ≥ в≥дпов≥дальн≥сть. ’очеш жити Ђнед≥йсним бутт€мї Ч живи Ђ€к ус≥ї. ’очеш жити Ђд≥йсним житт€мї Ч бунтуй проти сусп≥льства, живи Ђне €к ус≥ї, але бери на себе ≥ в≥дпов≥дальн≥сть.

 





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 632 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

Ћюди избавились бы от половины своих непри€тностей, если бы договорились о значении слов. © –ене ƒекарт
==> читать все изречени€...

2256 - | 2062 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.012 с.