Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


ќбірунтуванн€ рац≥онал≥зму в ф≥лософ≥њ нового часу




«асновником рац≥онал≥стичного напр€мку був французький ф≥лософ –ене ƒекарт (1596Ц1650 pp.). ¬≥н принципово по-≥ншому вир≥шуЇ питанн€ про те, €ким чином людина ос€гаЇ ≥стину. Ќасамперед розробл€Ї дедуктивний метод п≥знанн€, принципово по-≥ншому, на в≥дм≥ну в≥д Ѕекона, вир≥шуЇ питанн€ про те, €ким чином людина ос€гаЇ ≥стину.

¬их≥дною ≥деЇю ƒекарта Ї принцип сумн≥ву, €кий, з одного боку, спр€мований проти схоластичного знанн€, сл≥поњ в≥ри, з ≥ншого Ц на пошуки найб≥льш зрозум≥лого очевидного, ч≥тко мислимого вих≥дного положенн€, €ке можна вз€ти за основу системи знанн€ про св≥т ≥ людину.

якщо Ѕекон ор≥ЇнтуЇ п≥знанн€ на експериментальне досл≥дженн€ ≥ндив≥дуальних речей, то ƒекарт за вих≥дний пункт п≥знанн€ бере ≥ндив≥дуальний акт мисленн€. —ам сумн≥в Ї процесом мисленн€, а суб'Їктивно пережитий акт мисленн€ нев≥д'Їмний в≥д ≥стоти, €ка мислить. “ому абсолютно безсумн≥вним Ї судженн€ "мислю, отже ≥сную". ≤стинн≥сть цього суб'Їктивного принципу гарантована Ѕогом, €кий вклав у людину природне св≥тло розуму. ƒекарт стверджуЇ, що основою, фундаментом п≥знанн€ людини Ї вроджен≥ ≥дењ, €к≥ властив≥ людин≥ в≥д народженн€. ÷≥ ≥дењ людина повинна усв≥домити за допомогою рац≥онал≥стично-дедуктивного методу ≥ на њх основ≥ будувати всю систему знанн€. ¬родженими ≥де€ми, наприклад, Ї ≥де€ Ѕога Ц найдосконал≥шоњ ≥стоти, Ц р€д загальних ≥дей та акс≥ом математики тощо.

” прац≥ "ћ≥ркуванн€ про метод" ƒекарт формулюЇ чотири правила, €к≥ Ї сутн≥стю його дедуктивного методу:

Ц принцип очевидност≥, зрозум≥лост≥ ≥ виразност≥ в судженн€х ≥ у€вленн€х про предмети. ≤стинн≥ судженн€ Ц це судженн€, що не викликають н≥€кого сумн≥ву, вони очевидн≥. ƒл€ цього сл≥д на початковому етап≥ п≥знанн€ п≥ддавати все сумн≥ву;

Ц розчленуванн€ труднощ≥в, що зустр≥чаютьс€, на частков≥, прост≥ш≥ проблеми з тим, щоб прийти до очевидних ≥ зрозум≥лих речей;

Ц додержанн€ пор€дку в мисленн≥, переход€чи в≥д речей менш складних до б≥льш складних, в≥д доведеного до недоведеного. ÷ей процес спираЇтьс€ на ≥нтуњц≥ю. «в≥дси базовими елементами рац≥онал≥зму ƒекарта е дедукц≥€ та ≥нтуњц≥€;

Ц ретельний огл€д пол€ досл≥дженн€ ≥ пор€док його проведенн€, щоб позбавитис€ втрати ≥ випад≥нн€ лог≥чних ланок.

Ќауковому методу ƒекарт надавав ун≥версального значенн€, вважаючи, що за його допомогою можуть бути п≥знан≥ вс≥ законом≥рност≥ природи, де €вища механ≥чно взаЇмопов'€зан≥ й одне випливаЇ з ≥ншого.

ƒекарт вважав математику основою ≥ зразком його методу. ‘≥лософ≥€ ƒекарта виступила методолог≥чною основою математичного природознавства. Ќа зм≥ну ар≥стотел≥вському €к≥сному принципу приходить к≥льк≥сний анал≥з р≥зноман≥тних речей, тому що за основу знанн€ берутьс€ не реч≥ сам≥ по соб≥, а лише способи њх ос€гненн€ людським розумом.

‘≥лософ≥€ ƒекарта стала пров≥сником механ≥стичного св≥тогл€ду. ¬ н≥й вид≥л€ютьс€ дв≥ самост≥йн≥ субстанц≥њ св≥ту Ц матер≥альна, в≥дм≥тною рисою €коњ Ї прот€жн≥сть, та мисл€ча, дл€ €коњ характерн≥ непрот€жн≥сть та непод≥льн≥сть.

Ћюдина у ƒекарта ви€вилась дуал≥стично розколотою на т≥лесне, матер≥альне ≥ духовне, мисл€че начало. ¬с≥ жив≥ орган≥зми ƒекарт розгл€дав €к машини, €к ≥стоти, що механ≥чно д≥ють. “аким Ї ≥ людське т≥ло, але воно Ї машиною, в €ку Ѕог вклав душу. –озумн≥сть, здатн≥сть до рац≥онального судженн€ Ї суттЇвою особлив≥стю людини, њњ виключною властив≥стю. ѕри цьому розум Ц основа не лише п≥знанн€, а й доброчесноњ повед≥нки.

≈мп≥ричний напр€мок у ф≥лософ≥њ Ќового часу продовжували розвивати англ≥йськ≥ ф≥лософи “омас √оббс (1588Ц1679), ƒжон Ћокк (1632Ц1704), ƒавид ём (1711Ц1776). –ац≥онал≥стичний напр€мок п≥сл€ –ене ƒекарта розвивали французький математик, ф≥зик ≥ ф≥лософ Ѕлез ѕаскаль та н≥дерландський ф≥лософ Ѕенедикт —п≥ноза (1632Ц1677).

‘≥лософ≥€ в≥дродженн€

‘≥лософ≥€ ¬≥дродженн€. /15-16 ст. н.е../ Ц це посередн€ ланка м≥ж середньов≥чною схоластикою ≥ науково-ф≥лософським мисленн€м нового часу. «а своњм зм≥стом вона Ї подв≥йною ≥ супереч-ливою. Ќа в≥дм≥ну в≥д оф≥ц≥йноњ (так.званоњ ун≥верситетськоњ) св€щенноњ науки середньов≥чч€ виникають ≥ поширюютьс€ не св€щенн≥, а св≥тськ≥, людськ≥ (дл€ вс≥х людей, а не т≥льки дл€ вибраних) знанн€. ƒл€ багатьох крањн «ах≥дноњ ™вропи XV стол≥тт€ було переломним у њх розвитку. Ќаступала нова епоха Ц епоха краху феодальноњ системи ≥ виникненн€ буржуазних сусп≥льних в≥дносин, котр≥ руйнували феодальну замкнен≥сть господарських стосунк≥в, њхню обмежен≥сть ≥ вимагали простору дл€ подальшого розвитку продуктивних сил. ÷≥ зм≥ни були повТ€зан≥ насамперед з процесом секул€ризац≥њ (зв≥льненн€ св≥тського житт€ в≥д рел≥г≥њ та церковних ≥нститут≥в) ≥ в≥дбувалис€ спочатку досить пов≥льно ≥ по-р≥зному прот≥кали у р≥зних крањнах ™вропи. ѕершою крањною, в €к≥й почав розвиватис€ кап≥тал≥зм на рубеж≥ XV Ц XVI стол≥ть, була ≤тал≥€. ѕр≥оритет останньоњ в цьому в≥дношенн≥ ≥ обумовив њњ видатну роль в подальшому розвитку культури, науки, мистецтва, ф≥лософ≥њ в епоху, котра отримала в ≥стор≥њ назву Ц ¬≥дродженн€.

” ф≥лософ≥њ в≥дбуваЇтьс€ зм≥на у њњ предметност≥. ѕор€д з вивченн€м природи, природних €вищ, в центр вивченн€ ставитьс€ людина, особист≥сть, њњ творч≥сть, г≥дн≥сть, свобода. ÷ей новий напр€мок одержав назву гуман≥зму (в≥д лат. humanus Ц люд€ний).

” ф≥лософ≥њ в≥дроджуЇтьс€ античний матер≥ал≥зм ≥ стих≥йна д≥алектика; в≥дбуваЇтьс€ гостра критика схоластики, соф≥стики, рел≥г≥њ; створюЇтьс€ нова картина св≥ту на основ≥ гел≥оцентризму Ц запереченн€ геоцентричноњ системи ѕтоломе€. ’оч ¬≥дродженн€ протиставл€Ї себе середньов≥чному христи€нству, але воно виникаЇ €к ≥нтеграц≥€ розвитку середньов≥чноњ культури, а тому несе в соб≥ ще й так≥ риси, €к≥ не були притаманн≥ античност≥. Ќайважлив≥шою характерною рисою св≥тогл€ду епохи ¬≥дродженн€ була його ор≥Їнтац≥€ на мистецтво, на свободу ≥ндив≥дуальних зд≥бностей. якщо —ередньов≥чч€ було зор≥Їнтоване на рел≥г≥ю, то ¬≥дродженн€ Ц це епоха художньо-естетична.  оли у центр≥ уваги античност≥ було природно-косм≥чне житт€, а в середн≥ в≥ки Ц Ѕог ≥ св€щенна ≥де€ спас≥нн€, то в епоху ¬≥дродженн€ Ц людина. “ому ф≥лософське мисленн€ цього пер≥оду називають антропоцентристським.

Ќа розвиток ф≥лософ≥њ в цей пер≥од значний вплив мав в≥домий ≥тал≥йський ф≥лософ, теолог, географ, механ≥к, астроном ≥ математик, кардинал римськоњ церкви Ц ћикола  узанський (1401 Ц 1464). ќсновн≥ риси ф≥лософ≥њ епохи ¬≥дродженн€. Ќа завершенн€ розгл€ду проблем ф≥лософ≥њ епохи ¬≥дродженн€, €к п≥дсумок, сл≥д зТ€сувати њњ основн≥ риси. Ќими Ї:

1. √уман≥зм;

2. √ел≥оцентризм;

3.  ритика схоластики;

4. ¬≥дродженн€ античноњ д≥алектики;

5. ѕантењзм;

6. ѕоверненн€ до матер≥ал≥зму;

7.ƒосл≥дженн€ проблем формуванн€ держави на переломному етап≥ переходу до буржуазних сусп≥льних в≥дносин.

‘≥лософ≥€ сковороди

—коворода, названий Ђукр. —ократомї, видатне €вище в укр. ≥ елов. ф≥лософ≥њ взагал≥, людина, що своњм житт€м ≥ ф≥лос. пропов≥ддю засв≥дчувала автентичн≥сть своњх погл€д≥в ≥ теор≥й. —туд≥њ над —ковородою за останн≥х сто p., зокрема в≥д часу виданн€ його твор≥в ƒ. Ѕагал≥ем (1894), ви€вили, що його ф≥лософ≥€ Ї не лише вираженим у л≥т. символах етичним св≥тогл€дом чи еклектично д≥браними ф≥лос. елементами з перевагою богословськоњ думки, а й суц≥льною ориі≥нальною системою п≥знанн€, метаф≥зики й етики. ¬ажливим етапом цих студ≥й були прац€ Ђ‘≥лософ≥€ √. —. —ковородиї ƒ. „ижевського (¬аршава 1934) та статт≥ ≤вана ћ≥рчука в н≥мецьких слав≥стичних журналах 1930-их pp. ќсобливо ≥нтенсивн≥ досл≥ди над —ковородою проведено на поч. 1970-их pp. в ”крањн≥ ≥ за кордоном у зв'€зку з 250-л≥тт€м його народженн€. “од≥ ж видано повне виданн€ Ђ“вор≥вї у двох томах ( ињв, 1973).

” рел≥г≥йно-ф≥лософському вченн≥ √ригор≥€ —ковороди не т≥льки найц≥кав≥шою ≥ €скравою, але ≥ найважлив≥шою дл€ сучасност≥ Ї теза про щаст€ людини ≥ людства в ц≥лому. ” вченн≥ —ковороди щаст€ людини не зв'€зуЇтьс€ ≥з задоволенн€м њњ все зростаючих потреб, а маЇ глибш≥ корен≥. —уть щаст€ украњнський ф≥лософ пов'€зуЇ з≥ способом житт€ самоњ людини. Ќайб≥льш повно ц€ суть розкриваЇтьс€ через вираз —ократа: Ђ≤нший живе, щоб њсти, а € њм дл€ того, щоб житиї, €ким —коворода в≥дкриваЇ св≥й трактат за назвою Ђ≤кона јлк≥в≥адськаї. —воњм розум≥нн€м щаст€ —коворода мовби захищаЇ людську Ђприродуї в≥д прим≥тивного њњ зведенн€ до споживанн€ ≥ своЇкорисливост≥. —ам в≥н обрав такий спос≥б житт€, що, за його словами, допомагав йому Ђне жити кращеї, а Ђбути кращеї. ѕрагненн€ Ђбути кращеї в≥н зв'€зував з пон€тт€м Ђчистоњ сов≥ст≥ї: Ђ раще годину чесно жити, н≥ж кепсько ц≥лий деньї. Ќайб≥льшоњ глибини теза про щаст€ дос€гаЇ на т≥м момент≥, коли —коворода визначаЇ саму суть Ђчесного житт€ї ≥ Ђчистоњ сов≥ст≥ї. ¬и€вл€Їтьс€, що суть ц€ розкриваЇтьс€ через трудову д≥€льн≥сть людини. ” —ковороди не вс€ка прац€ веде до чесного житт€ ≥ чистоњ сов≥ст≥. ” нього прац€ Ч це не обов'€зок, не борг, не примус (€к сусп≥льство вважаЇ сьогодн≥), а, навпаки, в≥льний пот€г людини. ѕроцес прац≥ розгл€даЇтьс€ €к насолода ≥ в≥дчутт€ щаст€ нав≥ть поза залежн≥стю в≥д його результат≥в. “ак≥й прац≥ —коворода даЇ визначенн€ Ђсродноњї. ѕод≥л людей, що займаютьс€ Ђсродноюї й Ђнесродноюї працею Ч це ≥ Ї найглибша думка, на €ку можна опертис€ при р≥шен н≥ сучасних проблем людства. ƒумка про те, що щаст€ людини пол€гаЇ в прац≥ ≥ що прац€ зробила мавпу людиною, в≥дв≥дувала багатьох ф≥лософ≥в ≥ ран≥ш. јле от визначенн€ прац≥ чи з позиц≥й джерела вол≥ ≥ щаст€, чи джерела стражданн€ ≥ нещаст€ людей зустр≥чаЇтьс€ досить р≥дко. ” —ковороди вперше ц€ тема визначилас€ €к головна й у л≥тературних творах, ≥ в рел≥г≥йно-ф≥лософських трактатах. ”с€ його творч≥сть виходить з розум≥нн€ того, що людство може об'Їднати т≥льки прац€ ≥з сусп≥льною користю й особистим щаст€м Ч Ђсроднаї прац€. —учасна еколог≥чна криза Ч це св≥дченн€ того, що людство займаЇтьс€ в основному Ђнесродноюї працею ≥ ще не усв≥домило роль Ђсродноњї прац≥, зв'€заноњ ≥з сутн≥стю самоњ людини. “≥льки на основ≥ п≥знанн€ людиною своњх природних зд≥бностей Ч своЇњ функц≥њ в природ≥ Ч можна перейти на перспективну траЇктор≥ю розвитку. —в≥това громадськ≥сть зараз визнаЇ, що щаст€ ≥ мир на планет≥ залежать здеб≥льшого не в≥д того, що люди вм≥ють робити, а в≥д того, на що спр€мована њхн€ д≥€льн≥сть.

ѕогл€ди ёркевича

ќсновн≥ засади Ђф≥лософ≥њ серц€ї ёркевич виклав у прац≥ Ђ—ерце ≥ його значенн€ в духовному житт≥ людини за вченн€м слова Ѕожогої.

—ерце в ф≥лософ≥њ ёркевича Ц це скарбник ≥ нос≥й ус≥х т≥лесних сил людини; центр душевного й духовного житт€ людини; центр ус≥х п≥знавальних д≥й душ≥; центр морального житт€ людини, скрижаль, на €кому викарбуваний природний моральний закон.

ѕозиц≥€ ёркевича щодо ≥ндив≥дуальност≥, Ђ€ї. ћисленн€ не вичерпуЇ собою вс≥Їњ повноти духовного житт€ людини, так само €к досконал≥сть мисленн€ ще не визначаЇ вс≥х досконалостей людського духу. ’то стверджуЇ, що Ђмисленн€ Ї вс€ людинаї й спод≥ваЇтьс€ вивести всю багатогранн≥сть душевних €вищ ≥з мисленн€, той дос€гне не б≥льше за того ф≥з≥олога, котрий став би з'€совувати €вища слуху (звук, тони ≥ слова) ≥з €вищ зору, €кими Ї прот€жн≥сть, ф≥гура, кол≥р тошо. ” в≥дпов≥дност≥ з цим можна припустити, що д≥€льн≥сть людського духу маЇ своњм безпосередн≥м органом у т≥л≥ не одну лише голову або головний мозок з нер- вами, а поширюЇтьс€ значно дал≥ й глибше всередину т≥лесного орган≥зму. як сутн≥сть душ≥, так ≥ њњ зв'€зок ≥з т≥лом маЇ бути багатшим ≥ р≥зноман≥тн≥шим.

ќтже, робить висновок ёркевич, св≥т €к система €вищ життЇдайних, повних краси й знаменност≥, ≥снуЇ й в≥дкриваЇтьс€ найперше дл€ глибокого серц€, а вже зв≥дси дл€ розум≥ючого мисленн€. «авданн€, що њх вир≥шуЇ мисленн€, виникають урешт≥-решт не ≥з вплив≥в зовн≥шнього св≥ту, а ≥з спонук ≥ нездоланних вимог серц€. якщо з теоретичного погл€ду можна сказати, що все, г≥дне бути, г≥дне й нашого знанн€, то в ≥нтересах вищоњ морал≥ ц≥лком справедливим було б положенн€: ми маЇмо знати т≥льки те, що г≥дне нашоњ моральноњ й богопод≥бноњ ≥стоти. ƒрево п≥знанн€ не Ї древом житт€, а дл€ духу його житт€ у€вл€Їтьс€ чимось б≥льш вартим, н≥ж його знанн€. —ама ≥стина стаЇ нашим благом, нашим внутр≥шн≥м скарбом лише тод≥, коли вона л€гаЇ нам на серце. «а цей скарб, а не за абстрактну думку людина може стати на боротьбу з обставинами й ≥ншими людьми, поза€к т≥льки дл€ серц€ можливий подвиг ≥ самов≥ддан≥сть.

« усього цього ёркевич робить два принципово важлив≥ дл€ розум≥нн€ сут≥ його Ђф≥лософ≥њ серц€ї висновки: 1) серце може виражати, знаходити й досить своЇр≥дно розум≥ти так≥ душевн≥ стани, котр≥ за своЇю н≥жн≥стю, духовн≥стю та життЇдайн≥стю недоступн≥ абстрактному знанню розуму; 2) пон€тт€ й абстрактне знанн€ розуму, оск≥льки воно стаЇ нашим душевним станом, а не залишаЇтьс€ абстрактним образом зовн≥шн≥х предмет≥в, в≥дкриваЇтьс€ або даЇ себе в≥дчувати й пом≥чати не в голов≥, а в серц≥: в цю глибину воно мусить проникнути, щоб стати д≥€льною силою лою й руш≥Їм нашого духовного житт€. ≤накше кажучи, розум маЇ значенн€ св≥тла, €ким ос€ваЇтьс€ Ѕогом створене житт€ людського духу. ƒуховне житт€ вникаЇ ран≥ше за розум, котрий Ї вершиною, а не коренем духовного житт€ людини. «акон дл€ душевноњ д≥€льност≥, писав ёркевич, не покладаЇтьс€ силою розуму €к його витв≥р, а належить людин≥ €к готовий, незм≥нний, Ѕогом установлений пор€док морально-духовного житт€ людини й людства. ћ≥ститьс€ цей закон у серц≥ €к найглибш≥й скарбниц≥ людського ƒуху.

ƒо таких основних положень зводитьс€ суть Ђф≥лософ≥њ серц€ї ёркевича. (ћи тут св≥домо опускаЇмо ту њњ частину, €ка маЇ безпосереднЇ в≥дношенн€ до етики, оск≥льки про це йтиметьс€ нижче.)

ƒл€ того щоб оц≥нити всю значущ≥сть ≥ ориг≥нальн≥сть Ђф≥лософ≥њ серц€ї, зробити необх≥дн≥ висновки та розкрити њњ джерела, потр≥бно попередньо проанал≥зувати ту духовну атмосферу, в €к≥й вона виникла й у €к≥й њй довелос€ в≥дстоювати своЇ право на ≥снуванн€.





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 740 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

Ќе будет большим злом, если студент впадет в заблуждение; если же ошибаютс€ великие умы, мир дорого оплачивает их ошибки. © Ќикола “есла
==> читать все изречени€...

2349 - | 2080 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.015 с.