Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


‘≥лософ≥€ соф≥ст≥в, сутн≥сть рел€тив≥зму




—оф≥сти - учител≥ мудрост≥ - учили не лише техн≥ку, пол≥тичн≥й ≥ юридичн≥й д≥€льност≥, а за одне ≥ навчали ≥ питанн€м ф≥лософ≥њ. ¬ажливо п≥дкреслити, що соф≥сти зосередили свою увагу на соц≥альних питанн€х, на людин≥ ≥ проблемах комун≥кац≥њ, навчаючи ораторському мистецтву ≥ пол≥тичн≥й д≥€льност≥, а також конкретно - науковим ≥ ф≥лософським знанн€м. ƒе€к≥ соф≥сти навчали прийомам ≥ формам переконанн€ ≥ доказу незалежно в≥д питанн€ про ≥стинн≥сть доводжуваних положень ≥ нав≥ть удавалис€ до безглуздих ход≥в думки, наприклад: "“е, що ти не втратив, ти маЇш; ти не втратив рогу, отже ти њх маЇш". ” своЇму прагненн≥ до переконливост≥ соф≥сти доходили до ≥дењ, що можна, а нер≥дко ≥ треба, довести усе, що завгодно, ≥ також що завгодно спростувати, залежно в≥д ≥нтересу ≥ обставин, що призводило до байдужого в≥дношенн€ до ≥стинност≥ в доказах ≥ спростуванн€х. “ак складалис€ прийоми мисленн€, €к≥ почали ≥менуватис€ соф≥стикою. —оф≥сти €к осв≥чен≥ люди прекрасно розум≥ли, що чисто формально можна довести усе.

ѕротагор €кнайповн≥ше виразив суть переконань соф≥ст≥в. …ому належить знамените положенн€: " Ћюдина Ї м≥ра ус≥х речей: ≥снуючих, що вони ≥снують, ≥ не≥снуючих, що вони не ≥снують". ¬≥н говорив про в≥дносн≥сть вс€кого знанн€, довод€чи, що довод€чи, що кожному твердженню може бути з р≥вною основою твердженн€, що протиставлено суперечить йому. ѕротагор написав закони, що визначали демократичний образ правл≥нн€ ≥ обгрунтував р≥вн≥сть в≥льних людей.

√оргий у своњй прац≥ " ѕро природу" доводить три положенн€: що н≥чого не ≥снуЇ, а €кщо ≥ ≥снуЇ, то воно не п≥знаване, а €кщо ≥снуЇ ≥ п≥знавано, то воно не виразимий ≥ нез'€совний. ¬ результат≥ в≥н д≥йшов висновку, що не про що не можна сказати достов≥рно. ћи рахували, прим≥ром, людину хорошим, але коли ми говоримо про нього, то в≥н, можливо, вже зробив щось погане або нав≥ть щось погане: адже усе швидко м≥н€Їтьс€. якщо тебе запитують про що-небудь, в≥рн≥ше мовчатиме ≥ лише вказуватиме пальцем на те, про що запитують: тут не помилишс€".

ѕродик ви€вл€в вин€ткову ц≥кав≥сть до мови, до називноњ (номинативной) функц≥њ сл≥в, проблем семантики ≥ синон≥м≥њ, тобто ≥дентиф≥кац≥њ сп≥впадаючих по сенсу сл≥в, правильному вживанню сл≥в. ¬≥н складав етимолог≥чн≥ грона спор≥днених за значенн€м сл≥в, а також анал≥зував проблему омон≥м≥њ, ≥ дуже велику увагу прид≥л€в правилам суперечки, наближаючись до анал≥зу проблеми прийом≥в спростуванн€, що мало величезне значенн€ в дискус≥€х.

–ел€тив≥зм (в≥д лат. relativus Ч в≥дносний) Ч методолог≥чний принцип, €кий пол€гаЇ у метаф≥зичн≥й абсолютизац≥њ в≥дносност≥ ≥ умовност≥ зм≥сту п≥знанн€.

—уть даного ф≥лософського напр€мку: вс€ке знанн€ в≥дносно неусталене, суб'Їктивне, залежить в≥д людини.

√носеолог≥чн≥ корен≥ рел€тив≥зму Ч в≥дмова в≥д визнанн€ неперервност≥ у розвитку знанн€, переб≥льшенн€ впливу конкретних умов. ‘акт розвитку п≥знанн€, в ход≥ €кого воно переходить на новий вищий р≥вень, рел€тив≥сти розгл€дають €к доказ його не≥стиност≥, суб'Їктивност≥. ÷е приводить до запереченн€ об'Їктивност≥ п≥знанн€ взагал≥, до агностицизму.

–ел€тив≥зм в час≥ с€гаЇ вченн€ давньогрецьких соф≥ст≥в. –анн≥м рел€тив≥стом можна вважати ѕротагора. ≈лементи рел€тив≥зму характерн≥ ≥ дл€ античного скептицизму.

јргументи рел€тив≥зму ф≥лософи XVIЧXVIII ст. (≈разм –отердамський, ћ≥шель ћонтень, ѕ'Їр Ѕейль) використовували дл€ критики догмат≥в рел≥г≥њ ≥ основ метаф≥зики. ≤ншу роль рел€тив≥зм в≥д≥граЇ у ≥деал≥стичному емп≥ризм≥ (ƒжордж Ѕеркл≥, ƒев≥д ём; мах≥зм, прагматизм, неопозитив≥зм). јбсолютизац≥€ в≥дносност≥ п≥знанн€ служить тут обірунтуванн€м суб'Їктив≥зму.

 

≈лл≥н≥стична ф≥лософ≥€

ѕочатком зародженн€ римськоњ ф≥лософ≥њ традиц≥йно прийн€то вважати II-I ст. до н. е.. якщо говорити про античному пер≥од≥ в ц≥лому, то по в≥дношенню до грецькоњ ф≥лософ≥њ багато хто вважаЇ римську ф≥лософ≥ю вторинноњ. √рецьк≥ ф≥лософськ≥ вченн€ почали поширюватис€ серед римл€н в I в. до н. е.. Ќайб≥льшою попул€рн≥стю користувалос€ в той час вченн€ ≈п≥кура, ф≥лософськ≥ погл€ди стоњк≥в ≥ скептик≥в, теор≥€ ѕлатона. ≈лл≥н≥стична ф≥лософ≥€ Ч пер≥од, €кий став завершальним у розвитку ф≥лософ≥њ —тародавньоњ √рец≥њ.

ќдн≥Їю з найб≥льш в≥домих шк≥л ц≥Їњ епохи була школа, заснована посл≥довниками к≥н≥зма. ÷е вченн€ проголошувало зневагу ≥ запереченн€ всього зовн≥шнього Ч починаючи з ф≥зичних потреб ≥ зак≥нчуючи наукою.  ≥н≥ки були переконан≥, вс≥ блага приход€ть виключно зсередини людини ≥ не мають в≥дношенн€ до зовн≥шнього, €ке не т≥льки не спри€Ї про€ву в людському житт≥ цих благ, але нав≥ть ви€вл€Ї собою перешкоду на шл€ху до щаст€.

≈п≥кур ≥ його посл≥довники висували дещо ≥нш≥ життЇв≥ та ф≥лософськ≥ принципи, хоча в њх вченн≥ щаст€ також Ї одн≥Їю з головних ф≥лософських категор≥й. ” вченн≥ ≈п≥кура Ї сво€ гносеолог≥€, онтолог≥€, ф≥зика, однак найб≥льш значущою в ≥стор≥њ ф≥лософ≥њ стала його етика. ¬ основ≥ етики ≈п≥кура лежить принцип, зг≥дно з €ким, задоволенн€ ≥ насолода Ї благо, але ≈п≥кур не маЇ на уваз≥ розпуста, в≥н розум≥Ї п≥д насолодами, перш за все, "в≥дсутн≥сть т≥лесних страждань". —аме пон€тт€ насолоду у вченн≥ ≈п≥кура набуло €кусь ≥нтелектуальну витончен≥сть, ≥ одним з компонент≥в такоњ насолоди ≈п≥кур вважав зан€тт€ ф≥лософ≥Їю.

¬ к≥нц≥ VI в. до н.е., трохи п≥зн≥ше школи ≈п≥кура з*€вились Ч школи стоњк≥в. «асновником ц≥Їњ школи був «енон. ќсновоположний принцип стоњк≥в був у наступному: щаст€ пол€гаЇ в тому, щоб у всьому сл≥дувати природ≥. ¬арто в≥дзначити, що ≥дењ стоњцизму стали досить попул€рн≥ в —тародавньому –им≥. ≈лл≥н≥стично-римська ф≥лософ≥€ в≥дзначена д≥€льн≥стю найб≥льш великих римських стоњк≥в: —енеки, ћарка јврел≥€, ≈п≥ктет. ¬ ≥де€х мислител≥в того пер≥оду майже зовс≥м втрачений ≥нтерес до ф≥лософських проблем, що лежить за межами етики. ј що стосуЇтьс€ самоњ етики, то римськ≥ стоњки проголошували ≥дењ ун≥версального братерства людей, поблажливост≥, любов≥ до своњх ближн≥х ≥ нав≥ть до ворог≥в.

ўе одним в≥домим теч≥Їю, €ким знаменита елл≥н≥стична ф≥лософ≥€, Ї скептицизм (ѕ≥ррон). ≤де€ його вченн€ пол€гала в тому, що саме ф≥лософ вважавс€, на думку ѕ≥ррона, людина, що прагне до дос€гненн€ щаст€. ўаст€ пол€гаЇ, насамперед, у в≥дсутност≥ страждань ≥ повному спокоњ. Ќа думку скептик≥в, жоден спос≥б п≥знанн€ не можна визначити €к помилковий або справжн≥й, ф≥лософське ставленн€ до речей пол€гаЇ в утриманн≥ в≥д суджень про ц≥ реч≥. ƒостов≥рними Ї т≥льки наш≥ чуттЇв≥ враженн€, а судженн€ призвод€ть лише до блуду.

≈лл≥н≥стична ф≥лософ≥€ внесла де€к≥ зм≥ни в ≥дейну спр€мован≥сть навчань того часу, ц≥ зм≥ни були обумовлен≥, перш за все, пол≥тичними ≥ соц≥ально-економ≥чними зм≥нами в развивавшемс€ сусп≥льств≥. ћислител≥ пер≥оду елл≥н≥зму основний наголос робили на вир≥шенн€ проблем людськоњ морал≥, проблем повед≥нки особистост≥ в сусп≥льств≥. ≈лл≥н≥стична ф≥лософ≥€ ознаменувалас€ революц≥йними дл€ того часу ≥де€ми про визнанн€ за рабами њх людськоњ г≥дност≥, де€к≥ ф≥лософи нав≥ть висловлювали думки про те, що раби можуть волод≥ти вищими моральними €кост€ми. ” п≥дсумку розвитку нових ф≥лософських погл€д≥в на св≥т ≥ на сусп≥льство в ц≥лому, дв≥ стар≥ школи, заснован≥ ѕлатоном ≥ јристотелем, поступово втратили св≥й авторитет, ≥ в≥д≥йшли на другий план.

 

ќсновне питанн€ ф≥лософ≥њ ≥ науки докласичного пер≥оду у розвитку античноњ ф≥лософ≥њ

Ќаскр≥зною рисою античноњ ф≥лософ≥њ ц≥лком слушно вважаЇтьс€ космоцентризм, оск≥льки у давньгрецьких мислител≥в природа (космос) розум≥лас€ в €кост≥ чуттЇво-матер≥ального абсолюту, п≥дпо-р€дкован≥й розуму доц≥льност≥, що в≥чно перебуваЇ у стан≥ пост≥йно-го оновленн€. ѕри цьому людина розгл€давс€ не €к щось зовн≥шнЇ ≥ протилежне природ≥, а €к нев≥дТЇмне ≥ однор≥дне з нею. “ака космо-центрична настанова обумовила приоритет натурф≥лософських м≥р-кувань, особливо на ранн≥х етапах античноњ ф≥лософ≥њ.

¬ажливим моментом античноњ ф≥лософ≥њ був також пантењзм, €кий випливаЇ з природи  осмоса, що обТЇктивно ≥ чуттЇво сприйма-Їтьс€. якщо ≥снуЇ абсолютний  осмос, то цей  осмос Ї бог. јнтичн≥ боги Ч це пор€док цього св≥ту, це закони природи, €к≥ вс≥м керують ≥ все впор€дковують.

√еракл≥т одним з перших в античн≥й ф≥лософ≥њ п≥д≥ймаЇ питанн€ про сутн≥сть знанн€. –озгл€даючи нерозривний звТ€зок чуттЇвого ≥ рац≥онального, досв≥да ≥ фантаз≥њ, в≥н в≥ддаЇ перевагу розуму. ” ро-зум≥ в≥дбиваЇтьс€ обТЇктивний розвиток св≥ту, ≥ €к субТЇктивне умос-погл€данн€ думка п≥дпор€дковуЇтьс€ загальному принципу супереч-ност≥, тому знанн€ маЇ ймов≥рн≥сний, г≥потетичний характер. Ћише ви€вленн€ загального обТЇктивного закону Ч Ћогоса допомогаЇ на-близитис€ до ≥стини. ЂЅагатознанн€ розумност≥ не навчаЇї, Ч про-тиставл€Ї ф≥лософ справжню мудр≥сть ≥ ту зовн≥шю др≥бну вчен≥сть, €ку з готовн≥стю демонстрували його сучасники.

ћислител≥в у першу чергу ц≥кавило питанн€: Ђ« чого все?ї «в≥дси припущенн€, що реч≥ виникають внасл≥док тих перетворень, €к≥ в≥дбуваютьс€ з першоречовиною, - згущенн€, випаровуванн€, розр≥дженн€. ¬изначенн€ води, пов≥тр€, апейрона першоосновою - початок субстратного (в≥д лат. substratum - п≥дстилка, речовина) п≥дходу, €кий п≥зн≥ше вит≥сн€Їтьс€ б≥льш абстрактним субстанц≥йним п≥дходом, де сутн≥сна першооснова не пов'€зуЇтьс€ з чимось предметним.

 





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 1524 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

Ќадо любить жизнь больше, чем смысл жизни. © ‘едор ƒостоевский
==> читать все изречени€...

2106 - | 1838 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.014 с.