Зародки філософського мислення в Індії сягають глибокої давнини (2500-2000 pp. до н.е.). Зміст цього мислення відображають Веди, Брахмани і Упанішади. Веди — стародавні пам'ятники індійської літератури, написані віршами і прозою. До складу Вед входять "саліхіти" — чотири збірники віршованих гімнів, молитов і заклинань. Брахмани — це своєрідні коментарі до текстів Вед, у яких особлива увага звертається на тлумачення одвічного смислу ритуалів. Упанішади — завершальний етап у розвитку Вед. Принципи, стали основою світоглядних систем: 1) брахманізм; 2) бхагаватизм; 3) буддизм; 4) джайнізм.
Буддизм — це водночас і релігійне і філософське вчення. Воно виникло у VI—V ст. до н. є. і стало однією з найпопулярніших релігій разом з християнством та ісламом. З точки зору буддизму, світ — це єдиний потік матеріальних і духовних елементів — «дхарм». Філософський зміст буддизму включав два аспекти: вчення про природу речей та вчення про шляхи її пізнання. Вчення про буття. В основі буддійського вчення про природу речей лежить вчення про дхарми. За вченням буддистів, дхарми проникають в усі явища психічного і матеріального світів і перебувають у русі, кожну секунду спалахуючи і згасаючи. В теорії пізнання у буддистів не існує різниці між чуттєвою та розумовою формами, пріоритет надається практиці. Практика споглядання, роздумів є основним засобом пізнання навколишнього світу.
Один з найдавніших ідеалістичних вчень був брахманізм. Вони вважали, що світ складається з невидимого, непізнаного, незмінюваного духу “брахмана”, що не має ні початку, ні кінця. З точки зору представників цієї школи слід розрізняти душу і тіло. Тіло – це зовнішня оболонка душі (атман). Душа вічна, безсмертна, але оскільки людина занадто прив”я-зана до свого тіла, до земного існування, то душа людини, хоч і є втіленням духу брахмана, все ж відрізняється від нього, а тому підкоряється закону необхідності (кармі): душа переселяється в інше тіло, якщо людина може звільнитися від повсякденних життєвих турбот, її душа перестає бути зв”язаною з цим тлінним світом, тоді і реалізується її тотожність з Брахманом. Буддизм виник у 6–5 ст. до н.е. Засновником був Сіддхартха із роду Гаутами.
2. Китайська школа думки уходить своїм корінням у глибину віків. Її історія нараховує більш ніж два з половиною тисячоліття, протягом яких формувалася традиція, яку називають китайським мисленням. До 221г до н.е., коли династія Цинь об `єднала Китай, в країні існували різні філософські течії, причому основними були школи конфуціанського і даоського напрямків, що виникли в VI ст. до н.е.
Конфуціанство (жу цзя - школа великих книжників) - так само, як і даосизм, зародилося в Китаї в VI - V столітті до н.е. Входить в Сань цзяо - одну з трьох головних релігій Китаю. Філософська система конфуціанства була створена Кун-Цзи (Конфуцієм). Першим етапом конфуціанства була діяльність самого Кун-цзи, теж належав до бродячим вчителям. У його викладі конфуціанство було етико-політичним вченням, в якому центральне місце займали питання моральної природи людини, сім'ї та управління державою. Вихідною для Кун-цзи можна вважати концепцію "неба" і "небесного веління", тобто долі. Людина, наділена небом певними якостями, має діяти згідно з ними, з моральним законом Дао і удосконалювати їх за допомогою навчання. Мета цього вдосконалення - досягнення рівня "благородного мужа" (цзюнь-цзи), яке б Лі – етикет
Філософський напрямок в конфуціанстві у вигляді натурального дуалізму почалося лише з кінця XI століття н.е.
Даосизм - інше, не менш значуще, ніж конфуціанство, і що виник одночасно з ним філософське вчення Давнього Китаю. Його творцем з'явився містичний філософ Лаоцзи (або Лао Дань). Китайський письменник Лу Сінь в своїх сатиричних казках навіть зобразив передбачувану зустріч двох великих мислителів давнини. Даосизм зазнав долю буддизму, поступово перетворившись на релігійну секту, яка і сьогодні діє в Китаї.
