Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


IV. ¬икористанн€ першоджерел в опрацюванн≥ теми




 

1. ”важно перечитайте наведенн≥ нижче висловлюванн€ мислител≥в минулого ≥ сучасност≥. «верн≥ть увагу на:

- звТ€зок в≥дкритт≥в н≥мецькоњ класичноњ ф≥лософ≥њ ≥з соц≥ально-культурними чинниками епохи;

- розум≥нн€ н≥мецькоњ класичноњ ф≥лософ≥њ €к вершини новоЇвропейськоњ ф≥лософ≥њ.

 

Ђ‘≥лософська революц≥€ в Ќ≥меччин≥ Ц неминучий насл≥док рел≥г≥йноњ революц≥њ,зд≥йсненоњ Ћютеромї. (√. √ейне)

ƒо €кого принципу н≥мецькоњ класичноњ ф≥лософ≥њ п≥дводить це положенн€?

Ђ¬се, що почали у духовн≥й д≥€льност≥ XVIII ст. англ≥йц≥ та французи, було звершено в Ќ≥меччин≥. ≤ там виникла та естетично-ф≥лософська система осв≥ти,€ка в духовному в≥дношенн≥ визначила в ц≥й крањн≥ останн≥ дес€тил≥тт€ XVIII ≥ перш≥ дес€тил≥тт€ XIX ст. ¬ ≥нтелектуальному в≥дношенн≥ Ц це найвеличн≥ший час н≥мецького, нав≥ть, Ївропейського культурного житт€, час високоњ духовноњ зр≥лост≥ та свободиЕ ¬она була покликана звести в ЕЇдн≥сть усе ≥нтелектуальне багатство людстваї. (¬. ¬≥ндельбанд)

ЂЕ—истематичний характер ф≥лософ≥њ постаЇ результатом ≥сторичноњ ситуац≥њЕ ≤стор≥€ дос€гла етапу, що давав можлив≥сть реал≥зувати людську свободу. ѕроте свобода передбачаЇ реальн≥сть розуму. Ћюдина може бути в≥льною та розвинути своњ потенц≥йн≥ можливост≥ т≥льки в тому випадку, €кщо весь њњ св≥т знаходитьс€ п≥д владою рац≥ональноњ вол≥ ≥ знанн€Е Ѕудь-€ка форма бутт€ постаЇ €к форма розумуЕї. (√. ћаркузе)

Ђ√ен≥альн≥ завоюванн€ класичноњ н≥мецькоњ ф≥лософ≥њ т≥сно повТ€зан≥ з тим, що в н≥й знайшли ≥дейн≥ в≥дображенн€ всесв≥тньо-≥сторичн≥ под≥њ цього пер≥одуї. (ƒ. Ћукач)

 

ѕодумайте над зм≥стом наведених положень. —пробуйте узагальнити њх та про€снити, €к≥ риси н≥мецькоњ класики в них наголошен≥. «верн≥ть увагу на часов≥ меж≥ розвитку н≥мецькоњ класичноњ ф≥лософ≥њ. —пробуйте обірунтувати сучасне значенн€ н≥мецькоњ класичноњ ф≥лософ≥њ.

 

2. ѕрочитайте уривки:

ЂЕ“е,чого ми чекаЇмо в наш час в≥д ф≥лософ≥њ, Ц це роздумуванн€ про в≥чн≥ ц≥нност≥Е—формувалос€Ежитт€ особистост≥, €ка хоче знов знайти та вр€тувати св≥й внутр≥шн≥й духовний св≥т. “ак≥ проблеми повернули насЕдо великих систем ≥деал≥зму, що спов≥стили цю в≥ру €к основну духовну сутн≥сть ус≥Їњ д≥йсност≥. ћи не ц≥нуЇмо б≥льше в цих системах форму њх лог≥чноњ конструкц≥њ, але ми знов зрозум≥ли ту переконливу енерг≥ю, з €кою њх автори, особливо √егель, виробили ≥з сукупност≥ ≥сторичного розвитку пост≥йне коло культурних ц≥нностейЕ ¬≥дношенн€ здатного до самосв≥домост≥ ≥ самоформуванн€ ≥ндив≥да до цих великих образ≥в Ц наша найголовн≥ша проблемаЕї.

(¬. ¬≥ндельбанд)

Ђƒ≥алектичний спос≥б мисленн€, €кий розгл€даЇ себе €к такий, що ≥нтерпретуЇ, Ї необх≥дним дл€ в≥льного сусп≥льства, Ц €кщо останнЇ ми розум≥Їмо €к сусп≥льство,в €кому люди можуть критикуватиЕї.

(„.“ейлор)

як≥ особливост≥ н≥мецькоњ класичноњ ф≥лософ≥њ вид≥л€ють автори останн≥х фрагмент≥в? ¬ чому вони вбачають незаперечне значенн€ даноњ ф≥лософ≥њ?

 

3. ”важно прочитайте низку пров≥дних ф≥лософських положень ≤.  анта Ц засновника н≥мецькоњ класичноњ ф≥лософ≥њ. ѕокаж≥ть, €кими саме твердженн€ми визначаютьс€ в них:

- сутн≥сть Ђкоперн≥канського переворотуї у ф≥лософ≥њ;

- принцип активност≥ людини у п≥знанн≥;

- джерела людського п≥знанн€, знанн€ €к синтез.

—пробуйте по€снити та обірунтувати, €к≥ положенн€ критичноњ ф≥лософ≥њ  анта збер≥гають своЇ значенн€ ≥ в наш час, а €к≥ вважають одноб≥чними; €ке значенн€ маЇ ф≥лософ≥€  анта дл€ розвитку природознавства; €к≥ позитивн≥ моменти кант≥вського агностицизму.

Ђƒо цього часу вважали, що будь-€к≥ наш≥ знанн€ повинн≥ узгоджуватись ≥з предметамиЕ (јле) природознавц≥ зрозум≥ли, що розум бачить лише те, що сам створюЇ за власним планом, що в≥н ≥з принципами своњх суджень повинен йти попередуЕ ≥ змушувати природу в≥дпов≥дати на його запитанн€Е –озум повинен п≥дходити до природи, з одного боку, ≥з своњми принципами,Ез ≥ншого боку Ц з експериментами, вигаданими в≥дпов≥дно до цих принцип≥в дл€ того, щоб черпати ≥з природи знанн€, але не €к школ€р, €кому вчитель п≥дказуЇ все.., а €к судд€, що змушуЇ св≥дка в≥дпов≥дати на запропонован≥ питанн€ї.

ЂЌаше знанн€ виникаЇ з двох основних джерел душ≥: через чуттЇв≥сть предмети нам даютьс€, ≥ лише вона постачаЇ нам спогл€данн€; мисл€тьс€ ж предмети розсудком, ≥з розсудку виникають пон€тт€Е ∆одн≥й з цих здатностей не можна в≥ддати перевагу в пор≥вн€нн≥ з ≥ншоюЕƒумки без зм≥сту порожн≥,спогл€данн€ без пон€ть сл≥п≥Е–озсудок н≥чого не може спогл€дати, а чутт€ н≥чого не можуть мислити. Ћише з њх поЇднанн€ може виникнути знанн€ї.

4. «вернувшись до наведених нижче положень ≤.  анта, зТ€суйте, €к в≥н визначав т≥ ≥нтелектуальн≥ форми, €к≥ приймають участь у створенн≥ знанн€; по€сн≥ть, €к довод€тьс€:

- необх≥дн≥сть ≥снуванн€ апр≥орних форм д≥€льност≥ розсудку;

- в≥дм≥нн≥сть критичноњ ф≥лософ≥њ  анта в≥д емп≥ризму та рац≥онал≥зму XVII-XVIII ст.;

- сп≥вв≥дношенн€ Ђречей у соб≥ї та €вищ (феномен≥в);

- можлив≥сть ≥снуванн€ математики та природознавства.

ЂЅез сумн≥ву, ус€ке наше п≥знанн€ починаЇтьс€ з досв≥дуЕ јле хоч ус€ке наше п≥знанн€ ≥ починаЇтьс€ з досв≥ду,зв≥дси зовс≥м не впливаЇ, що воно ц≥лком походить ≥з досв≥дуЕ ƒосв≥д н≥коли не даЇ своњм судженн€м ≥стинноњЕ всезагальност≥, в≥н надаЇ њм т≥льки умовну ≥ пор≥вн€льну загальн≥сть (через ≥ндукц≥ю)Е Ќеобх≥дн≥сть ≥ безумовна всезагальн≥сть Ї точними ознаками апр≥орного знанн€ ≥ нев≥дТЇмно повТ€зан≥ м≥ж собоюї.

ЂЌе важко довести, що людське знанн€ д≥йсно м≥стить так≥ необх≥дн≥ ≥Евсезагальн≥, отже, чист≥ апр≥орн≥ судженн€. якщо хочете знайти приклади ≥з галуз≥ наук, то варто лише вказати на вс≥ положенн€ математики, €кщо хочете знайти приклад ≥з застосуванн€м найб≥льш буденного розсудку, то цим може служити ун≥версальне твердженн€, що вс€ка зм≥на маЇ мати причинуї.

5. «вертаючись до наступних фрагмент≥в ≥з твор≥в ≤.  анта, переконайтесь у тому, що його ф≥лософ≥€ обернена не лише до питань знанн€, а й до фундаментальних питань людського бутт€:

Ђѕрипустимо, що Енеобх≥дна в≥дм≥нн≥стьЕ предмет≥в досв≥ду ≥ Ђречей-у-соб≥ї зовс≥м не була б запроваджена. ¬ такому випадку закон причинност≥ ≥ механ≥зм природи мали б обовТ€зково розповсюджуватись на вс≥ реч≥ взагал≥Е “од≥ не можна було б, не впадаючи у €вну суперечн≥сть, сказатиЕ про людську душу, що њњ вол€ в≥льна, але в той же час п≥дпор€дкована природн≥й необх≥дност≥,тобто не в≥льнаї.

ЂЕќтже, € не можу нав≥ть припустити ≥снуванн€ бога, свободи ≥ безсмерт€ душ≥ дл€ мети необх≥дного практичного застосуванн€ розуму, €кщо не зв≥льню спекул€тивний розум в≥д його заз≥хань на трансцендентне (за межами €вищ) знанн€Е “ому € був змушений обмежити знанн€, щоб зв≥льнити м≥сце в≥р≥Еї

6. «верн≥ть увагу й на те, що ≤.  ант, всупереч давн≥й традиц≥њ, почав тлумачити прост≥р ≥ час €к форми, що постають необх≥дними дл€ оформленн€ будь-€ких чуттЇвих сприйн€тт≥в, тобто €к субТЇктивн≥:

Ђ—аме час ≥ прост≥р Ї такими спогл€данн€ми, €к≥ математика кладе в основу всього свого п≥знанн€ ≥ судженьЕјле вони саме тим, що Ї чистими апр≥орними спогл€данн€ми, довод€ть, що вони Ї лише формами нашоњ чуттЇвост≥, €к≥ мус€ть випереджувати будь-€ке емп≥ричне спогл€данн€ї.

7. ѕодумайте над зм≥стом наведених нижче положень, спробуйте окреслити основн≥ засади вченн€  анта про мораль. « €кими аспектами кант≥вського Ђкатегоричного ≥мперативуї(остаточного морального повел≥нн€) можна погодитись, а з €кими Ц н≥?

Ђƒ≥й так,щоб максима твоЇњ вол≥ могла водночас мати силу принципу всезагального законодавстваЕ ƒ≥й так, щоб ти завжди ставивс€ до людства ≥ в своњй особ≥,≥ в особ≥ будь-€кого ≥ншого лише €к до мети ≥ н≥коли б не ставивс€ до нього €к до засобуї.

8. —пираючись на вченн€ ≤.  анта про р≥вн≥ та форми п≥знанн€, прокоментуйте його твердженн€: Ђя обмежив розум (в ≥ншому переклад≥ Ц Ђ€ вказав меж≥ розумуї), щоби надати м≥сце в≥р≥ї.

„и не св≥дчить це про бажанн€ ≤.  анта п≥дпор€дкувати ф≥лософ≥ю рел≥г≥њ?

 

9. ќзнайомтесь з де€кими положенн€ми ф≥лософ≥њ …. ‘≥хте. ѕрокоментуйте њх, звертаючи увагу в≥дношенн€ …. ‘≥хте до вченн€ ≤.  анта про Ђр≥ч у соб≥ї, на дальший розвиток ≥дењ активност≥ субТЇкта п≥знанн€ та ≥дењ свободи €к принципу практичного розуму.

Ђяка людина, така њњ ф≥лософ≥€ї.

Ђƒ≥€ти! ƒ≥€ти! Ц ось дл€ чого ми ≥снуЇмо.ї

Ђякщо б науко вченню було поставлене питанн€: €к≥ реч≥ сам≥ соб≥ (реч≥-в-соб≥), то воно змогло б в≥дпов≥сти т≥льки так: такими, €кими ми њх повинн≥ зробити. ¬≥д цього науковченн€ ан≥ск≥льки не стане трансцендентним тому, що ми знаходимо в нас все те, що ми при цьому встановлюЇмо; ми виносимо це ≥з нас самих назовн≥Еї

Ђƒжерелом будь-€коњ реальност≥ постаЇ я, оск≥льки воно Ї безпосередн≥м. “≥льки через посередництво я ≥ разом з ними надаЇтьс€ ≥ пон€тт€ реальност≥Е я маЇ розгл€датис€ не €к чистий субТЇкт, €к його дотепер майже всюди розгл€дали, а €к субТЇкт-обТЇкт Ея покладаЇ необх≥дно саме себе, ≥ тому субТЇктивне та обТЇктивне скидають в ньому Їдине ц≥леЕ ћо€ система Ц це перша система свободи; €к та нац≥€(французька) зв≥льнила людину в≥д зовн≥шн≥х кайдан≥в, так ≥ мо€ система зв≥льн€Ї в≥д речей самих по соб≥ї.

—пробуйте по€снити, €к повТ€зан≥ наведен≥ твердженн€ …. ‘≥хте ≥з пон€тт€м творчост≥. якою м≥рою виправданн≥ намаганн€ виводити вс≥ аспекти реальност≥ ≥з активност≥ я? яка характеристика ф≥лософ≥њ …. ‘≥хте Ї б≥льше виправданою: це Ї ф≥лософ≥€ активност≥, творчост≥ чи актив≥зму?

 

10. ѕодумайте над зм≥стом наведених нижче положень трансцендентального ≥деал≥зму ‘. Ўелл≥нга. —пробуйте визначити, чим ф≥лософ≥€ ‘. Ўелл≥нга в≥др≥зн€Їтьс€ в≥д ф≥лософ≥њ …. ‘≥хте, €к≥ характерн≥ особливост≥ системи ‘. Ўелл≥нга; в €ких положенн€х ф≥лософ≥њ ‘. Ўелл≥нга можна побачити елементи ≥ррац≥онал≥зму.

ЂЕ ≥нцевою метою ус≥х моњх праць був перех≥д в≥д розТЇднаност≥ часткових знань до повноти знанн€ тому, що € бажав п≥знати ≥стину у вс≥х часткових напр€мках, щоб в≥льно ≥ без перепон досл≥дити глибину абсолютногої.

Ђјбо немаЇ субТЇкта,а Ї абсолютний обТЇкт, або немаЇ обТЇкта,а Ї абсолютний субТЇкт. як же розвТ€зати цю суперечку?...(Ћише) дос€гаючи абсолюту, ус≥ принципи, €к≥ борютьс€ один проти одного, ус≥ суперечлив≥ системи стають тотожними. ÷е абсолютне Ї д≥йсною основою гармон≥њ м≥ж обТЇктивним та субТЇктивним у в≥льному д≥€нн≥ не т≥льки ≥ндив≥да,але й усього (людського) родуї.

ЂЕ(јбсолютно тотожне) Е н≥коли не може бути обТЇктом знанн€, але т≥льки обТЇктомЕв≥риЕяк високо ми не п≥дносимо розум, ми все ж вважаЇмо, що н≥хто через чистий розум не став доброчесним, або взагал≥ великоњ людиноюЕ “≥льки в особистост≥ Ц житт€, а все особист≥сне базуЇтьс€ на темн≥й основ≥ї.

 

ќтож, €кими саме €кост€ми над≥л€Ї ‘. Ўелл≥нг абсолютне? як≥ протилежн≥ сутност≥ в≥н вводить у його зм≥ст? „ому в≥н вважаЇ абсолютне обТЇктом в≥ри? ѕо€сн≥ть, приймаЇте ви чи не приймаЇте л≥н≥ю м≥ркувань ф≥лософа, аргументуйте своњ твердженн€. ѕознайомтесь ≥з тим, €к класиф≥куЇ ‘. Ўелл≥нг найперш≥ ф≥лософськ≥ дисципл≥ни:

Ђякщо первинним вважають субТЇктивне,тод≥ задача пол€гаЇ в тому, щоб по€снити, €к до нього приЇднуЇтьс€ обТЇктивнеЕ якщо кожне знанн€ базуЇтьс€ на њх поЇднанн≥, то по€сненн€, безперечно, Ї найвищою задачею дл€ кожного знанн€, а оск≥льки ф≥лософ≥€ ЇЕ найвищою ≥ головною, то й основною задачею ф≥лософ≥њЕї

Ђѕодавати в €кост≥ первинного обТЇктивне ≥ виводити з нього субТЇктивне Ї Езадачею натурф≥лософ≥њЕ ќтже, €кщо трансцендентальна ф≥лософ≥€ ≥снуЇ, њй залишаЇтьс€ пр€мувати у протилежному напр€мку Ц виходити ≥з субТЇктивного €к первинного ≥ абсолютного ≥ виводити з нього обТЇктивне. “аким чином, натурф≥лософ≥€ ≥ трансцендентальна ф≥лософ≥€ розд≥лили м≥ж собою два можливих напр€мки ф≥лософ≥њЕ “рансцендентальна ф≥лософ≥€ Ї другою необх≥дною основною наукою ф≥лософ≥њ.ї

11. ”важно перечитайте наведенн≥ нижче положенн€,що характеризують сп≥вв≥дношенн€ субстанц≥њ ≥ субТЇкта, абсолютну ≥дею, вих≥дн≥ принципи системи √егел€. «верн≥ть увагу на принципову зм≥ну у розум≥нн≥ субстанц≥њ, субТЇкта в пор≥вн€нн≥ з попередн≥м розвитком ф≥лософ≥њ.

ЂЌа м≥й погл€д, €кий можна виправдати т≥льки викладанн€м самоњ системи, вс€ справа в тому, щоб зрозум≥ти ≥ ви€вити ≥стинне не т≥льки €к субстанц≥ю, але так само ≥ €к субТЇктЕ ∆ива субстанц≥€ЕЇ бутт€, €ке справд≥ Ї субТЇкт або, що те ж сама, €ке справд≥ Ї д≥йсне бутт€ лише ост≥льки, оск≥лькиЕвона Ї опосередковуванн€ становленн€ дл€ себе ≥ншоюЕ ћисленн€ становить не т≥льки субстанц≥ю зовн≥шн≥х речей, але також ≥ всезагальну субстанц≥ю духовногоЕї

Ђ≤стинне Ї ц≥ле. јле Ї т≥льки сутн≥сть, що завершуЇ себе через св≥й розвиток. ѕро абсолютне треба сказати, що воно по сут≥ Ї результат, що воно лише вк≥нц≥ Ї тим, чим воно Ї справд≥; в тому то ≥ пол€гаЇ його природа, що воно Ї д≥йсне, субТЇкт або становленн€ самим собою дл€ себе.ї

Ђ≤стина не Ї викарбувана ≥ покладена до кишен≥ монета. ¬она Ц процесЕ¬се,що розумне, те Ї д≥йсне,а що д≥йсне, те Ї розумне.ї

—пираючись на наведен≥ положенн€, спробуйте ч≥тко усв≥домити в≥дпов≥д≥ на так≥ важлив≥ питанн€: а) €к розум≥Ї √. √егель засади д≥йсност≥ Ц натурал≥стично чи метаф≥зично? б) €кими Ї ц≥ засади Ц рухливими, динам≥чними чи сталими, незм≥нними? в) €к ц≥ засади повТ€зан≥ ≥з ≥стиною?

 

12. —пробуйте по€снити та обірунтувати, €кий законом≥рний зв'€зок процес≥в д≥йсност≥ подаЇ √. √егель у наведеному нижче м≥ркуванн≥.

ЂЕќкремий ≥ндив≥д Ї недосконалий духЕ≤ндив≥д, субстанц≥€ €кого Ц дух вищий, проб≥гаЇ це минулеЕ€к форми, вже залишен≥ духом, €к етапи шл€ху, вже розробленого ≥ вир≥вн€ного; таким чином, щодо п≥знанн€ ми бачимо, €к те, що в ранн≥ епохи об≥ймало зр≥лий дух муж≥в, зведено до п≥знань, вправ ≥ нав≥ть ≥гор хлопТ€чого в≥куЕї

13. ”важно прочитайте наведен≥ нижче положенн€,прокоментуйте њх. „и мають вони актуальне значенн€ ≥ в наш час?

Ђ“е, що ≥стинне Ї д≥йсним т≥льки €к система, або те, що субстанц≥€ по сут≥ Ї субТЇкт, в≥дбито в у€вленн≥, €ке проголошуЇ абсолютне духом, Ц найвеличн≥ше пон€тт€,Е€ке належить новому часу та його рел≥г≥њ.ї

Ђ‘≥лософствуванн€ без системи не може м≥стити в соб≥ н≥чого наукового. ќкр≥м того, що це ф≥лософствуванн€ саме по соб≥ виражаЇ скор≥ше субТЇктивний умонастр≥й, воно також постаЇ випадком за своњм зм≥стом. ”с≥л€кий зм≥ст отримуЇ виправданн€ лише €к момент ц≥лого, €ким в≥н постаЇ €к необірунтоване припущенн€ або субТЇктивне переконанн€. ≤стиною формою, в €к≥й ≥снуЇ ≥стина, може бути лише њњ наукова система... ¬нутр≥шн€ необх≥дн≥сть того, щоби знанн€ постало наукою, пол€гаЇ в природ≥ самого знанн€, проте задов≥льне по€сненн€ цьому даЇтьс€ лише у викладенн≥ самоњ ф≥лософ≥њ.ї

14. —пробуйте визначити, €к≥ саме суттЇв≥ риси знанн€ вимагають його систематизац≥њ? „ому вимого системност≥ знанн€ Ї дуже важливою саме дл€ ф≥лософ≥њ? ѕеречитайте дуже важлив≥ положенн€ √. √егел€, що розкривають його розум≥нн€ ≥стор≥њ ф≥лософ≥њ:

ЂЕ–озум≥нн€ випадкового характеру посл≥довност≥ ф≥лософських вчень створюЇ у€вленн€,що м≥ж њх принципамиЕ ≥снують лише в≥дм≥нност≥. ѕроте зд≥йснюЇ цю працю тис€чол≥ть Їдиний живий духЕ≤стор≥€ ф≥лософ≥њ доводить,що,по-перше,у€вна в≥дм≥нн≥сть м≥ж р≥зними ф≥лософськими вченн€ми €вл€Ї собою лише ту ж саму Їдину ф≥лософ≥ю на р≥зних ступен€х њњ розвиток; по-друге,що особлив≥ принципи,що лежать в основ≥ тих чи ≥нших окремих вчень,постають лише в≥дгалуженн€ми де€кого ц≥лого. ќстаннЇ ж за часом ф≥лософське вченн€ повинно внасл≥док цього м≥стити в соб≥ принципи ус≥х попередн≥хЕ≥ бути найб≥льш багатим(за зм≥стом).ї

як ви вважаЇте, чим можна виправдати таке баченн€ ≥стор≥њ ф≥лософ≥њ (та ≥стор≥њ взагал≥)? ўо в ньому вимагаЇ певних корекц≥й? ўо залишаЇтьс€ поза увагою приб≥чник≥в такого п≥дходу?

15. ѕроанал≥зуйте наведен≥ нижче фрагменти ≥з Ђ≈нциклопед≥њ ф≥лософських наукї √. √егел€. —пробуйте визначити джерело та цикли розвитку абсолютноњ ≥дењ. ѕокаж≥ть, €кими саме твердженн€ми характеризуютьс€ Їдн≥сть та в≥дм≥нн≥сть лог≥ки, ф≥лософ≥њ природи ≥ ф≥лософ≥њ духу, д≥алектична лог≥ка. —пробуйте по€снити ≥ обірунтувати, €к≥ ≥з наведених положень збер≥гають своЇ значенн€ ≥ в наш час та у €ких саме окресленн€х.

ЂЕ≤де€ ви€вл€Ї себе €к простота самототожного мисленн€ ≥ водночас €к д≥€льн≥сть, €ка пол€гаЇ в тому,що мисленн€ протиставл€Ї себе соб≥ самому дл€ того, щоб бути дл€ себе ≥ в цьому ≥ншому бути все ж лише у себе самого. ќтже, наука розпадаЇтьс€ на так≥ три частини: 1. Ћог≥ка Ц наука про ≥дею в соб≥ дл€ себе. 2. ‘≥лософ≥€ природи €к наука про ≥дею в њњ ≥нобутт≥. 3. ‘≥лософ≥€ духу €к ≥де€, що повертаЇтьс€ до самоњ себе з≥ свого ≥нобутт€.ї

Ђ...ѕрирода не просто Ї зовн≥шнЇ в≥дносно ц≥Їњ ≥дењ, але характер зовн≥шнього Ї визначенн€м, в €кому вона (абсолютна ≥де€) ≥снуЇ €к природаЕ ѕрирода Ї в≥дчужений в≥д себе духЕ —правжню сутн≥сть св≥ту складаЇ в соб≥ ≥ дл€ себе суще пон€тт€, ≥ св≥т, отже, сам Ї ≥де€. ” живому природа завершуЇтьс€, переход€чи у вище. ƒух виходить,отже, ≥з природиЕ –озумовий розгл€д природи маЇ збагнути, €к природа Ї в сам≥й соб≥ процес становленн€ духом,процес зн€тт€ свого ≥нобутт€. —убстанц≥€ духу Ї свободаЕї

¬ чому можна побачити найвиразн≥ш≥ особливост≥ гегел≥вського тлумаченн€ св≥ту, природи? як повТ€зан≥ м≥ж собою природа та дух? „им вони докор≥нно в≥др≥зн€ютьс€ одне в≥д одного?

Ђ≤нстинктивна д≥€льн≥сть в≥др≥зн€Їтьс€ в≥д скерованоњ ≥нтелектомЕтим,що вона зд≥йснюЇтьс€ св≥домоЕ ќск≥льки дух за своЇю сутн≥стю Ї св≥дом≥сть,то оце знанн€ себе самого Ї основне визначенн€ його в його д≥йсност≥. ќтже,найвище завданн€ лог≥ки Ц очистити категор≥њ,що д≥ють лише ≥нстинктивно Ц €к поклики,що осмислюютьс€ духом €к розпорошен≥,тобто €к м≥нлив≥ та переплутан≥,€к так≥,що дають йому розпорошену та сумн≥вну д≥йсн≥сть, Ц очистити њх ≥ таким очищенн€м звести дух за допомогою впор€дкованих категор≥й до свободи та ≥стиниЕї

„и можна побачити в даних твердженн€х √. √егел€ його прагненн€ подати лог≥ку €к першу та пров≥дну ф≥лософську дисципл≥ну? „и зг≥дн≥ ви ≥з таким визначенн€м завдань лог≥ки? Ќавед≥ть реальн≥ життЇв≥ приклади, коли ми змушен≥ апелювати до авторитету лог≥ки. ќзнайомтесь також ≥з особливим Ц д≥алектичним Ц тлумаченн€м лог≥ки √. √егелем:

ЂЋог≥ка Ї наука про чисту ≥дею, тобто про ≥дею в абстрактн≥й стих≥њ мисленн€. Ќаука лог≥ки розгл€даЇ мисленн€ в його д≥€льност≥ та в його продуктах (а мисленн€ не Ї беззм≥стовна д≥€льн≥сть)Ењњ зм≥стом взагал≥ Ї надчуттЇвий св≥т. « точки зору попередньоњ метаф≥зики вважають, що €кщо п≥знанн€ впадаЇ в протир≥чч€, то це лише помилкаЕ ѕротир≥чч€ Ц ось що насправд≥ рухаЇ св≥том, ≥ безглуздо говорити, що протир≥чч€ не може мислити.

ѕ≥знанн€Е предмета в пон€тт€хЕ означаЇ п≥знанн€ його €к конкретноњ тотожност≥ протилежних визначень.ї

ўо значить мислити предмети €к тотожн≥сть протилежностей? якою м≥рою можна виправдати таке мисленн€? ƒе ≥ €к можна використовувати лог≥ку протир≥ч? ”важно перечитайте думки √. √егел€, що стосуютьс€ людини та њњ життЇвих завдань, та спробуйте полем≥зувати ≥з позиц≥Їю автора.

Ђ‘≥лософ≥€ Ц це Ї вченн€, €ке повинно вив≥льнити людину ≥з неск≥нченноњ множини часткових ц≥лей та нам≥р≥вЕ ќск≥льки людина бажаЇ бути д≥йсною,вона повинна вести €кесь визначене ≥снуванн€, а дл€ того вона повинна себе обмежувати.  ому к≥нцеве Ї занадто неприйн€тним, той не дос€гне н≥€кого д≥йсного, а залишитьс€ в полон≥ абстракц≥й та в≥ддастьс€ тл≥нност≥ всередин≥ себе самого.ї

16. ”важно прочитайте наведений нижче фрагмент ф≥лософського твору, спробуйте вид≥лити його пров≥дну думку та визначити його автора:

Ђѕрирода €к в ц≥лому, так ≥ в своњх окремих про€вах повинна у€вл€тис€ в €кост≥ св≥домо створеного результату, але водночас, разом ≥з тим, результатом д≥њ сл≥пого механ≥зму; вона маЇ ц≥льове спр€муванн€, проте не даЇ по€сненн€ своЇњ доц≥льност≥. “обто, тут присутн€Е водночас €к св≥дома, так ≥ несв≥дома д≥€льн≥сть всередин≥ самого субТЇктивного,в сам≥й св≥домост≥. “акою д≥€льн≥стю може бути т≥льки естетична д≥€льн≥стьЕї

 

V. «авданн€ дл€ творчоњ роботи

Ќапиш≥ть есе на одну ≥з запропонованих тем:

1) „и зг≥дн≥ ви з формулюванн€м основного питанн€ ф≥лософ≥њ ≤.  антом? „ому?

2) „и притримуЇтесь ви у повс€кденному житт≥ морального ≥мперативу ≤.  анта?





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 917 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

Ћибо вы управл€ете вашим днем, либо день управл€ет вами. © ƒжим –он
==> читать все изречени€...

2075 - | 1816 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.027 с.