Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


“еор≥€ п≥знанн€ та етичн≥ погл€ди ≤. анта




–одоначальником н≥мецькоњ класичноњ ф≥лософ≥њ був ≤мману≥л  ант (1724-1804 рр.). …ого теоретична д≥€льн≥сть под≥л€Їтьс€ на два пер≥оди. ѕерший пер≥од зак≥нчуЇтьс€ 60-ми роками ’V≤≤≤ стол≥тт€. ¬ цей час  ант, займавс€ переважно природничими проблемами, серед €ких найб≥льш в≥домою в науц≥ Ї його г≥потеза про виникненн€ сон€чноњ системи з величезноњ газовоњ туманност≥. ¬ загальн≥й форм≥ в≥н стверджував д≥алектичну думку про те, що природа маЇ свою ≥стор≥ю в час≥, в≥дкидав ≥дею першого поштовху, тобто в цей пер≥од в ф≥лософ≥њ  анта переважали матер≥ал≥стичн≥ позиц≥њ.

« 70-х рок≥в починаЇтьс€ другий так званий Ђкритичнийї пер≥од, коли в ф≥лософ≥њ  анта ми знайдемо ≥ дуал≥зм, ≥ агностицизм, ≥ ≥деал≥зм. ќсновн≥ твори цього пер≥оду: Ђ ритика чистого розумуї, Ђѕролегомениї, Ђ ритика практичного розумуї.

¬ центр≥ ф≥лософ≥њ  анта сто€ть проблеми теор≥њ п≥знанн€. ќсновне, чим в≥др≥зн€Їтьс€ п≥дх≥д  анта до вир≥шенн€ цих проблем, пор≥внюючи з попередн≥ми представниками р≥зних ф≥лософських систем, пол€гаЇ в тому, що в≥н зд≥йснив перех≥д в≥д метаф≥зики субстанц≥њ до теор≥њ субТЇкта √оловне, за  антом, не вивченн€ речей самих по соб≥, а досл≥дженн€ самоњ п≥знавальноњ д≥€льност≥ людини. ѕерш н≥ж п≥знавати св≥т, вважаЇ  ант, потр≥бно п≥знати своЇ п≥знанн€, встановити його меж≥ ≥ можливост≥. ÷е був великий поворот ф≥лософ≥њ до людини.

 ант вважаЇ, що людський розум п≥знаЇ не Ђреч≥ в соб≥ї, а €вища речей, результат њхньоњ д≥њ на органи чутт€ людини. Ђ–еч≥ в соб≥ї стають €вищем завд€ки апр≥орним формам спогл€данн€ (прост≥р-час) та апр≥орним формам мисленн€ (€к≥сть, к≥льк≥сть, причинн≥сть, реальн≥сть та ≥н.). “обто таким формам, €к≥ мають позадосв≥дне походженн€. Ќаступна сходинка п≥знанн€ Ц це розум, €кий, за  антом, завершуЇ мисленн€ ≥ при цьому, не створюючи н≥чого нового, в≥н заплутуЇтьс€ у невир≥шених протир≥чч€х, у так званих Ђантином≥€хї чистого розуму.  ант вважаЇ, що таких антином≥й чотири, але вир≥шити њх неможливо, оск≥льки кожну з тез, що складають антином≥њ, можна однаково лог≥чно довести або спростувати:

1. —в≥т маЇ початок в час≥ ≥ простор≥. —в≥т не маЇ початку ≥ в час≥, ≥ в простор≥.

2. Ѕудь-€ка складна р≥ч складаЇтьс€ з простих частин. ¬ св≥т≥ немаЇ н≥чого простого.

3. ¬се в св≥т≥ в≥дбуваЇтьс€ за необх≥дн≥стю. ќднак цього не досить дл€ по€сненн€ ус≥х €вищ. Ѕо у св≥т≥ Ї д≥њ, €к≥ зд≥йснюютьс€ в≥льно, ≥снуЇ своб≥дна причинн≥сть. ЌемаЇ н≥€коњ свободи, все зд≥йснюЇтьс€ у св≥т≥ т≥льки за законами природи.

4. ” св≥т≥ Ї необх≥дна сутн≥сть €к його причина. ЌемаЇ н≥€коњ абсолютно необх≥дноњ сутност≥ в св≥т≥, н≥ поза ним.

“обто,  ант звернув увагу на суперечност≥ Ђчистого розумуї, €к≥, на його думку, Ї нерозвТ€зними, антином≥чними. ≤ншими словами Ђчистий розумї може довести одну частину антином≥њ ≥ спростувати ≥ншу ≥ навпаки, може довести ≥ншу ≥ спростувати першу.

” своЇму вченн≥ про антином≥њ людського розуму  ант упритул п≥д≥йшов до розробки д≥алектичноњ лог≥ки, де протир≥чч€ виступають €к необх≥дна умова розвитку знанн€.

”важне вивченн€ п≥дручник≥в, додатковоњ л≥тератури повинно п≥двести вас до розум≥нн€ того, що в ф≥лософ≥њ  анта чудернацьким способом поЇднан≥ матер≥ал≥зм (визнанн€ обТЇктивного ≥снуванн€ Ђречей в соб≥ї) та ≥деал≥зм (твердженн€ про апр≥орн≥ форми спогл€данн€ ≥ розсудку) з агностицизмом (запереченн€ п≥знанн€ обТЇктивноњ д≥йсност≥). ÷е своЇр≥дний компром≥с м≥ж матер≥ал≥змом та ≥деал≥змом.

ѕозитивним у вченн≥  анта було у€вленн€ про роль антагон≥зм≥в у сусп≥льному розвитку ≥ про необх≥дн≥сть в≥чного миру, €кого можна дос€гти через взаЇморозум≥нн€ м≥ж народами, м≥жнародну торг≥влю, сп≥вроб≥тництво, врахуванн€ взаЇмних ≥нтерес≥в, невтручанн€ в внутр≥шн≥ справи держав, статус-кво кордон≥в тощо.

ƒуже глибок≥ думки висловлюЇ  ант ≥ в ≥нших сферах, зокрема в галуз≥ етики. ¬≥н багато пише про людину €к частину природи, про людину €к к≥нцеву мету п≥знанн€, а не €к зас≥б дл€ будь-€ких ц≥лей, тобто визнаЇ самоц≥нн≥сть людини.  ант ставив питанн€ про сп≥вв≥дношенн€ пон€ть людина ≥ особист≥сть. ¬≥домий  ант ≥ €к творець вченн€ про над≥сторичну, незалежну в≥д умов житт€, загальну дл€ вс≥х людей мораль. ¬≥н створив вченн€ про так званий категоричний ≥мператив (закон, повел≥нн€), що ≥снуЇ в св≥домост≥ людей, €к в≥чний ≥деал повед≥нки. ≤.  ант писав: Ђ„ини так, щоби максима твого вчинку могла стати основою всезагального законодавстваї. Ќа€вн≥сть такого ≥мперативу надаЇ людин≥ свободу ≥, разом з тим, в сукупност≥ створюЇ всезагальний моральний закон дл€ сусп≥льства.





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 1120 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

Ќасто€ща€ ответственность бывает только личной. © ‘азиль »скандер
==> читать все изречени€...

2127 - | 1856 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.01 с.