Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


ќсобливост≥ рел≥г≥йного св≥тогл€ду. —в≥тогл€дний та гносеолог≥чний аспекти в≥ри. ’ристи€нство ≥ його вплив на культуру ”крањни




¬иникненн€ рел≥г≥њ Ї лог≥чним насл≥дком еволюц≥њ ≥ формуванн€ св≥тогл€дноњ св≥домост≥ людини, €ка вже не задовольн€Їтьс€ спостереженн€м того, що њњ безпосередньо оточуЇ - земним св≥том. ¬она прагне п≥знати глибинну сутн≥сть речей, в≥дшукати "начало вс≥х начал", субстанц≥ю (лат. substantia - сутн≥сть), здатну все утворити. ≤з м≥фолог≥чних час≥в таке прагненн€ зумовлюЇ подвоЇнн€ св≥ту на земний, природний (посейб≥чний) ≥ неземний, надприродний (потойб≥чний). —аме у надприродному, "наг≥рному" св≥тов≥, зг≥дно з рел≥г≥йними у€вленн€ми, утаЇмничен≥ най≥стотн≥ш≥ загадки св≥ту - його творенн€, джерела розвитку в найр≥зноман≥тн≥ших формах, сенс людського ≥снуванн€ тощо. ќсновн≥ постулати рел≥г≥йного св≥тогл€ду - ≥де€ божественного першотворенн€, всесилл€ вищого начала.

¬ажливим джерелом формуванн€ рел≥г≥њ був пошук людиною в≥дпов≥д≥ на питанн€ житт€ ≥ смерт≥. Ћюдина не могла змиритис€ з думкою про свою ск≥нченн≥сть, плекала над≥ю на житт€ п≥сл€ смерт≥, мр≥€ла про спас≥нн€. –ел≥г≥€ проголосила людин≥ можлив≥сть такого спас≥нн€, вказала шл€х до нього. ’оча у р≥зних ≥сторичних типах рел≥г≥њ (христи€нство, буддизм, ≥слам) цей шл€х тлумачитьс€ по-р≥зному, сутн≥сть його незм≥нна - послух щодо настанов вищого пор€дку, слухн€н≥сть, п≥дпор€дкован≥сть вол≥ Ѕож≥й.

–ел≥г≥йна форма св≥тогл€ду, витоки €коњ кор≥н€тьс€ у попередн≥х формах св≥тосприйн€тт€ ≥ св≥торозум≥нн€, в≥дбиваЇ не просто в≥ру в ≥снуванн€ надприродноњ сфери, €ка визначаЇ все суще. “ака в≥ра характерна дл€ перших, незр≥лих форм рел≥г≥йного св≥тогл€ду. –озвинута його форма в≥дображаЇ прагненн€ людини до безпосереднього зв'€зку з јбсолютом - Ѕогом. ј терм≥н "рел≥г≥€" означаЇ не лише благочест€, набожн≥сть, а ≥ зв'€зок, взаЇмини людини з Ѕогом через вшануванн€ та поклон≥нн€ йому, а також м≥ж-людське Їднанн€ на основ≥ божественних настанов.

–ел≥г≥€ (лаг. religio -- побожн≥сть) - духовний феномен, €кий виражаЇ в≥ру людини в ≥снуванн€ надприродного начала ≥ Ї дл€ нењ засобом сп≥лкуванн€ з ним, входженн€ в нього.

–ел≥г≥€ €к особливий тип св≥тогл€ду виникаЇ з посиленн€м у людському житт≥ уваги до духовних проблем: щаст€, добра ≥ зла, справедливост≥, сов≥ст≥ тощо. –озм≥рковуючи про них, люди природно шукали њх джерела у "вищих матер≥€х ". “ак, зг≥дно з Ѕ≥бл≥Їю, закони людськоњ духовно осв€ченоњ повед≥нки продиктован≥ ћойсею Ѕогом ≥ записан≥ на скрижал€х (—тарий «ав≥т) або виголошен≥ ≤сусом у своњй Ќаг≥рн≥й промов≥ (Ќовий «ав≥т). ” св€щенн≥й книз≥ мусульман  оран≥ м≥ст€тьс€ настанови јллаха щодо в≥дпов≥дальност≥ кожноњ людини перед Ѕогом, що повинно забезпечити праведне житт€ ≥ подоланн€ ≥снуючоњ в сусп≥льств≥ несправедливост≥.

” ф≥лософськ≥й доктрин≥, етиц≥, систем≥ обр€д≥в рел≥г≥€ по€снюЇ значенн€ головноњ ц≥нност≥ - сенсу житт€; формулюЇ належн≥ норми повед≥нки; даЇ п≥дстави дл€ спротиву всьому неправедному; спри€Ї облагородженню повед≥нки особистост≥. –ел≥г≥йний св≥тогл€д зд≥йснюЇ косм≥зац≥ю, людського бутт€ - вих≥д людини за меж≥ вузько-земного, соц≥ально ≥нтегрованого ≥снуванн€ у сферу Їдиноњ "духовноњ батьк≥вщини".

–ел≥г≥йний св≥тогл€д - форма сусп≥льноњ св≥домост≥, зг≥дно з €кою св≥т Ї породженн€м вищого понадприродного творц€ - Ѕога.

÷ентральна проблема рел≥г≥йного св≥тосприйн€тт€ - дол€ людини, можлив≥сть њњ "спас≥нн€", ≥снуванн€ в систем≥ "земний (чуттЇвий) св≥т - св≥т небесний, наг≥рний (по-надприродний)".

–ел≥г≥йний св≥тогл€д спираЇтьс€ не на знанн€ ≥ лог≥чн≥ науков≥ аргументи, хоч у сучасних рел≥г≥йних вченн€х, зокрема в неотом≥зм≥, це широко використовуЇтьс€ ("принцип гармон≥њ науки ≥ рел≥г≥њ"), а на в≥ру, надприродне (трансцендентне), що обірунтовуЇтьс€ рел≥г≥йною догматикою. ÷е забезпечуЇ устален≥сть рел≥г≥йно-св≥тогл€дних настанов ≥ в≥ровчень, €к≥ мають тис€чол≥тню ≥стор≥ю. —при€Ї рел≥г≥€ ≥ сол≥дарност≥ в≥руючих: св€щенн≥ ≥деали, що в≥дтворюютьс€ пост≥йними обр€дами, забезпечують певну соборн≥сть ≥ндив≥д≥в. ¬иконуючи компенсативну терапевтичну (морально -"л≥кувальну"), комун≥кативну функц≥њ, рел≥г≥€ спри€Ї безконфл≥ктному зв'€зку, певн≥й злагод≥, сол≥дарност≥ конфес≥йних груп, етнос≥в. њњ ритуали ≥стотно збагачують пал≥тру людського мистецтва (живопис, музика, скульптура, арх≥тектура, л≥тература тощо).

—ерйозною науковою проблемою Ї сп≥вв≥днесенн€ м≥фолог≥чного ≥ рел≥г≥йного св≥тогл€д≥в. ” пошуках в≥дпов≥д≥ на це питанн€ де€к≥ вчен≥, зокрема американець ≈дуард-Ѕернетт “ейлор (1832-1917), стверджують, що основою м≥фолог≥њ Ї прим≥тивний ан≥м≥стичний св≥тогл€д, з €кого рел≥г≥€ черпаЇ св≥й зм≥ст, а тому без м≥фолог≥њ сутн≥сть њњ походженн€ не зрозум≥ти. ≤нший американський вчений  . Ѕринтон, вважаЇ, що не рел≥г≥€ походить ≥з м≥фолог≥њ, а м≥фолог≥€ породжуЇтьс€ рел≥г≥Їю. ўе одна точка зору (культуролог ‘. ƒжевонс) пол€гаЇ в тому, що м≥ф взагал≥ не можна вважати джерелом рел≥г≥њ, оск≥льки в≥н - "перв≥сна ф≥лософ≥€, наука, а частково - художн≥й вимисел". –озр≥зн€ючи м≥фолог≥ю ≥ рел≥г≥ю н≥мецький ф≥лософ ≥ психолог ¬≥льгельм ¬ундт (1832-1920) писав, що рел≥г≥€ ≥снуЇ лише там, де Ї в≥ра у бог≥в, а м≥фолог≥€, кр≥м цього, охоплюЇ в≥ру в дух≥в, демон≥в, душ≥ людей ≥ тварин. «г≥дно з ц≥Їю точкою зору тривалий час св≥дом≥сть людей не була рел≥г≥йною.

ћ≥ж м≥фолог≥Їю ≥ рел≥г≥Їю ≥снуЇ т≥сний зв'€зок, але њх джерела р≥зн≥.  ор≥нн€ м≥фолог≥њ - елементарна потреба людського розуму в розум≥нн≥ та по€сненн≥ навколишньоњ д≥йсност≥. ќднак м≥фотворча д≥€льн≥сть людського розуму може бути повн≥стю позбавлена рел≥г≥йност≥, про що св≥дчать м≥фи абориген≥в јвстрал≥њ, мешканц≥в ќкеан≥њ, прим≥тивних народ≥в јфрики й јмерики. Ќайелементарн≥ш≥ з них в≥дпов≥дають на прост≥ природн≥ запитанн€: чому ворон чорний, чому кажан погано бачить удень, чому ведм≥дь позбавлений хвоста тощо. “а коли засобами м≥ф≥в почали по€снювати €вища духовного ≥ соц≥ального житт€, звичањ, норми повед≥нки, родоплем≥нн≥ в≥дносини, у них почали багато уваги прид≥л€ти в≥р≥ в бог≥в, сакрал≥зац≥њ (осв€ченн€) встановлених соц≥альних норм, припис≥в, заборон. ‘антастичн≥ образи, в €ких на перших порах вбачалос€ вт≥ленн€ таЇмничих сил природи, з часом стали доповнювати припущенн€ми про ≥снуванн€ надприродних вищих сил. ÷е даЇ п≥дстави дл€ висновк≥в, що м≥фи, €к≥, хоч ≥ поставл€ють матер≥ал дл€ рел≥г≥йних в≥рувань, не Ї безпосередн≥м елементом рел≥г≥њ. ¬они Ї творами народноњ фантаз≥њ, €к≥ виникають на ранн≥х стад≥€х розвитку людства ≥ нањвно по€снюють факти реального св≥ту. Ќароджуютьс€ вони з його природноњ ц≥кавост≥, на основ≥ трудового досв≥ду, ≥з розширенн€м ≥ збагаченн€м €кого, з розвитком матер≥ального ≥ духовного виробництва розширюЇтьс€ сфера, ускладнюЇтьс€ зм≥ст м≥фолог≥чноњ фантаз≥њ.

ѕопри р≥зн≥ кор≥нн€, м≥фолог≥€ ≥ рел≥г≥€ мають сп≥льний стрижень - узагальнювальн≥ у€вленн€, фантаз≥ю. ћ≥фи напрочуд живуч≥, у де€ких народ≥в, особливо в ƒавн≥й √рец≥њ, розвиток м≥фолог≥чноњ фантаз≥њ прив≥в до того, що немало ф≥лософських, нав≥ть атењстичних, ≥дей набуло м≥фолог≥чних ознак. ќднак де€к≥ рел≥г≥њ, наприклад конфуц≥анство, зовс≥м позбавлен≥ м≥фолог≥чноњ основи. –ел≥г≥йний св≥тогл€д, €к ≥ будь-€кий ≥нший, не Ї однор≥дним, адже ≥снують егоцентричн≥, соц≥о центричн≥ ≥ космо центричн≥ рел≥г≥йн≥ системи (залежать в≥д того, де вбачаЇтьс€ центр витоку рел≥г≥йних погл€д≥в - в ≥ндив≥д≥, сусп≥льств≥ чи  осмос≥). ќкрем≥ рел≥г≥йн≥ школи (буддизм) не визнають ≥снуванн€ Ѕога, вчать, що людина безпосередньо пов'€зана ≥з косм≥чними першоджерелами. —оц≥ально-духовн≥ настанови рел≥г≥њ ≥ в≥ри нер≥дко вт≥люютьс€ у св≥дом≥сть ≥ повед≥нку людей поза межами церков ≥ конфес≥й (протестантизм). –ел≥г≥йний св≥тогл€д впливаЇ на людей неоднозначно: в≥н здатний њх об'Їднувати або роз'Їднувати (рел≥г≥йн≥ в≥йни ≥ конфл≥кти), може спри€ти формуванню гуманних моральних норм повед≥нки, та, набувши фанатичних форм, час в≥д часу породжуЇ рел≥г≥йний екстрем≥зм.

ƒотепер зберегли свою актуальн≥сть дискус≥њ щодо сп≥вв≥дношенн€ знанн€, науки, в≥ри ≥ рел≥г≥њ. «окрема, знову на пор€дку денному постала теза про можлив≥сть рац≥онального обірунтуванн€ рел≥г≥йних догмат≥в. « цього приводу чи не найрадикальн≥шим Ї висловлюванн€ в≥домого ф≥зика —. ’ок≥нга: "¬≥ра в правоту теор≥њ ¬сесв≥ту, що розширюЇтьс€, ≥ "¬еликого ¬ибуху" не суперечить в≥р≥ в Ѕога-творц€, але вказуЇ меж≥ часу, прот€гом €кого в≥н мав упоратис€ ≥з своњм завданн€м". –ос≥йський вчений ¬.  азютинський зауважуЇ, що та доц≥льн≥сть, €ка ви€вл€Ї себе в природ≥, може бути ≥нтерпретована €к про€в "розумного задуму", п≥дпор€дкованого певним трансцендентальним св≥домим ц≥л€м.

ќтже, впродовж тис€чол≥ть виникали, взаЇмод≥€ли, зм≥нювали один одного р≥зн≥ види доф≥лософського св≥тогл€ду - маг≥чний, м≥фолог≥чний, рел≥г≥йний. ¬они розвивалис€ разом з еволюц≥Їю людства, ускладнювалис€ ≥ видозм≥нювалис€ одночасно з аналог≥чними процесами в людських сп≥льнотах, в≥дображали розвиток св≥домост≥ людини, накопиченн€ знань, насамперед наукових, про навколишн≥й св≥т.

–озвиток св≥тогл€дноњ св≥домост≥ знайшов своЇ природне завершенн€ ≥ оформленн€ у ф≥лософському св≥тогл€д≥.

¬ онтолог≥чному аспект≥ розгл€даютьс€ в≥дм≥нност≥ м≥ж ≥сторичними типами св≥тогл€ду - м≥фолог≥чним, рел≥г≥йним, науковим.

2. √носеолог≥чний (гносеолог≥€ - вченн€ про п≥знанн€). ” цьому аспект≥ розкриваЇтьс€ п≥знавальне ставленн€ людини до св≥ту ≥ самоњ себе. ¬изначаютьс€ можливост≥ п≥знанн€, його меж≥, найоптимальн≥ш≥ форми ≥ методи п≥знавальноњ д≥€льност≥. «'€совуютьс€ критер≥њ ≥стинност≥..добутого знанн€. —пектр погл€д≥в на проблему п≥знанн€ й самоп≥знанн€ досить широкий, оск≥льки саме п≥знанн€ - стих≥йний процес, в €кому сумн≥в ц≥лком природний. ќдн≥Їю з форм п≥знанн€ Ї агностицизм - запереченн€ п≥знаваност≥ св≥ту. “ак, у ф≥лософському вченн≥ ≤.  анта визнаЇтьс€ можлив≥сть п≥знанн€, але водночас стверджуЇтьс€, що п≥знати можна лише €вища, сутн≥сть речей ≥ процес≥в - бутт€ св≥ту ≥ людина в ц≥лому неп≥знаван≥.

≤нш≥ ф≥лософськ≥ концепц≥њ, наприклад, гегел≥вське вченн€ чи ф≥лософ≥€ марксизму, визнають можлив≥сть одержанн€ повного й ≥стинного знанн€. √носеолог≥чний аспект св≥тогл€ду даЇ вир≥шенн€ проблеми сп≥вв≥дношенн€ форм ≥ метод≥в п≥знанн€, њхньоњ оптимальност≥. Ќаприклад, проблема сп≥вв≥дношенн€ чуттЇвого ≥ рац≥онального п≥знанн€, в≥ри й розуму. ÷ей св≥тогл€дний аспект покликаний в≥дпов≥сти на питанн€ про мету п≥знанн€ св≥ту й самоп≥знанн€ людини.

3. ѕрактичний, або практиолог≥чний. ” цьому аспект≥ св≥тогл€ду розкриваЇтьс€ ставленн€ людини до св≥ту ≥ самоњ себе з погл€ду можливост≥, меж ≥ способ≥в њњ д≥€льност≥. ЌайсуттЇв≥шим тут Ї питанн€ про свободу вол≥ людини ≥ те, €к вона маЇ д≥€ти, щоб дос€гнути своЇњ мети, сенсу житт€ в ц≥лому.

як показуЇ ≥стор≥€ розвитку людських у€влень, традиц≥йною Ї дискус≥€ з приводу того, що визначаЇ людську повед≥нку, чи маЇ людина свободу у вибор≥ ц≥лей та способ≥в своЇњ д≥€льност≥.

јльтернативними Ї трактуванн€, одне з €ких стверджуЇ, що житт€ людини наперед визначене, ≥нше - що людина ≥стота в≥льна. ¬она може дов≥льно обирати ц≥л≥ своњх д≥й та шл€хи њх дос€гненн€.

ѕерша св≥тогл€дна настанова була властива дл€ багатьох рел≥г≥йних та ф≥лософських концепц≥й, њх називають фатал≥стичними.

ƒругий п≥дх≥д характерний дл€ де€ких сучасних ф≥лософських напр€м≥в, наприклад - екзистенц≥ал≥зму. ¬≥н визнаЇ, що людина з самого початку ≥стота в≥льна, вона приречена на свободу, њњ житт€ - це неск≥нченний процес вибору й зд≥йсненн€ своњх життЇвих шл€х≥в.

” праксиолог≥чному аспект≥ пропонуЇтьс€ вир≥шити питанн€ про виб≥р найб≥льш значущих дл€ реал≥зац≥њ сутност≥ людини способ≥в людськоњ д≥€льност≥ - п≥знавальноњ, виробничоњ (наприклад, ставленн€ до прац≥ у протестантизм≥), моральноњ.

4. јксеолог≥чний (акс≥олог≥€ - вченн€ про ц≥нност≥). ÷е центральний аспект св≥тогл€ду.  р≥зь нього переломлюЇтьс€ решта св≥тогл€дних знань про св≥т ≥ людину. ” цьому аспект≥ в≥дбуваЇтьс€ осмисленн€ ц≥нностей людського житт€ (моральних, естетичних, соц≥ально-пол≥тичних ≥ т. д.). „ерез аксеолог≥чний аспект пропонуЇтьс€ вир≥шенн€ проблеми сенсу житт€ людини, тобто те, €к вона повинна жити, будувати свою долю, до €коњ мети прагнути, €к оц≥нювати себе ≥ своЇ ≥снуванн€, на що спод≥ватис€.

“аким чином, у св≥тогл€д≥ через р≥зн≥ форми в≥дображенн€ розкриваЇтьс€ сукупн≥сть в≥дносин "людина - св≥т", €к≥ називають духовно-практичними. ≤нод≥ њх под≥л€ють на духовн≥ й практичн≥. «а такого п≥дходу перший (онтолог≥чний) ≥ трет≥й (праксиолог≥чний) аспекти св≥тогл€ду визначаютьс€ в≥дображенн€м практичних в≥дносин, другий (гносеолог≥чний) ≥ четвертий (антолог≥чний) - духовних в≥дносин. ѕроте ч≥тко розмежувати в≥дносини "людина - св≥т" ≥ визначити њх €к суто практичн≥ й духовн≥ можна лише за значних припущень, розд≥ливши, наприклад, п≥знанн€ ≥ практику на самост≥йн≥, автономн≥, суттЇво не взаЇмопов'€зан≥ одна з одною реальност≥.

«а своЇю природою духовне ≥ практичне - це два нерозривн≥ моменти людського бутт€. ѕрактична д≥€льн≥сть (перетворенн€ природи, людини людиною) √рунтуЇтьс€ на п≥знанн≥ й усв≥домлен≥й д≥€льност≥ (визначенн€ ц≥лей, самоусв≥домленн€), тобто духовному освоЇнн≥ людиною д≥йсност≥.

« другого боку, св≥дом≥сть (знанн€ й ц≥нност≥) €к духовне освоЇнн€ д≥йсност≥ виникаЇ ≥ розвиваЇтьс€ у процес≥ виробничоњ та сусп≥льно-≥сторичноњ д≥€льност≥.

—в≥тогл€д це спос≥б самовираженн€ людини у св≥т≥. —утн≥сть людського бутт€ - це д≥€льн≥сть. ¬она ірунтуЇтьс€ на св≥домост≥ й маЇ ≥сторичн≥ гран≥ свободи. ѕеретворюючи природний та соц≥альний св≥ти, людина виражаЇ в культур≥, соц≥альних в≥дносинах своЇ "я", тобто своњ ≥деали, ц≥л≥, ц≥нност≥. “ому в процес≥ життЇд≥€льност≥ людей розкриваЇтьс€, ви€вл€Їтьс€ у зовн≥шньому св≥т≥ внутр≥шн≥й св≥т людини.

ќф≥ц≥йною датою впровадженн€ христи€нства у  ињвськ≥й –ус≥ вважаЇтьс€ 988 р≥к, коли кн€зь ¬олодимир хрестив св≥й народ. јле, €к зазначалось ран≥ше, ≥сторичн≥ документи св≥дчать, що христи€нство прийшло на наш≥ земл≥ ще задовго до 9 стол≥тт€.

’ристи€нство давало нов≥ можливост≥ розвитку духовного ≥ матер≥ального. …ого впровадженн€ на –ус≥ зд≥йснювалос€ з ≥н≥ц≥ативи кн€жоњ верх≥вки. “огочасн≥ кн€з≥, що не раз бували за кордоном у чужих державах, мали змогу пор≥вн€ти житт€ христи€нських ≥ €зичницьких крањн, зрозум≥ти р≥зницю в њх уклад≥ ≥ надати перевагу першим. —аме у кн€жому середовищ≥ почалас€ христи€н≥зац≥€ руських земель: њхн≥ д≥ти здобували високу на той час осв≥ту, в≥дстоювали христи€нську в≥ру, розум≥ючи њњ надзвичайне значенн€, зумовлене, перш за все, тим, що христи€нство, €к в≥ровченн€, побудоване на Ѕ≥бл≥йних книгах, принесло в –уську державу писемн≥сть.  ирило та ћефод≥й створили алфав≥т з метою перекладу —в€того ѕисьма руською мовою. ÷е стало початком письменства та розвитку л≥тератури (≥ ориг≥нальноњ, ≥ перекладноњ).  р≥м того, христи€нство принесло на слов´€нськ≥ земл≥ нов≥ у€вленн€ про св≥т та людину €к так≥, що створен≥ Ѕогом, в≥ру в Їдиного Ѕога-“ворц€, що ви€вл€Їтьс€ у трьох ≥постас€х Ч ќтець, —ин ≥ —в€тий ƒух, а також в≥ру в ≤суса ’риста Ч единородного Ѕожого —ина, що прийшов у св≥т, щоб стати жертвою за гр≥хи людства ≥ цим спасти людей, дати њм в≥чне житт€.

–азом з новим в≥ровченн€м, христи€нство принесло в –усь нову.мораль, що будувалась на б≥бл≥йних запов≥д€х, основу €ких становить любов до Ѕога та до ближнього, новий погл€д на с≥м´ю та шлюб, що укладаЇтьс€ м≥ж двома людьми (до того не було закону про моногамну с≥м´ю, ≥ не т≥льки прост≥ люди, а й кн€з≥ мали по к≥лька ж≥нок а то й наложниць); а також Ч негативне ставленн€ до €зичництва, до маг≥њ та чаклунства, поганських жертвоприношень, ритуальних орг≥й, закону кровноњ помсти, поклон≥нн€ силам природи ≥ т. ≥н. Ч €к тому, що протистоњть в≥р≥.

Ѕудучи абсолютно в≥дм≥нним в≥д ≥снуючого на –уських земл€х €зичницького св≥тогл€ду, христи€нство вступило у довгу боротьбу з≥ старими традиц≥€ми. ѕрот€гом ц≥Їњ боротьби христи€нська культура перетворювала м≥сцеву, часом сама п≥дпадаючи п≥д впливи м≥сцевих звичањв. ѕ≥сл€ прийн€тт€ христи€нства в  иЇв≥ ≥ на перифер≥њ ще довго поклон€лись поганським богам. „асто христи€нськ≥ храми чи просто хрести ставились у га€х пор€д з≥ старими ≥долами, де зд≥йснювались поганськ≥ обр€ди. Ќеосв≥чений народ, €кий не мав змоги читати Ѕ≥бл≥ю, не м≥г зрозум≥ти нового в≥ровченн€, намагавс€ Ђприлаштуватиї його до староњ системи обр€д≥в. Ќа основ≥ з≥ткненн€ двох св≥тогл€д≥в створилось нове €вище, €ке старими руськими пастир€ми називалось двов≥р´€ Ч тобто поЇднанн€ у св≥домост≥ народу €зичницького та христи€нського св≥тогл€д≥в.

Ђ«б≥ги христи€нських ≥ €зичницьких св€т... занадто численн≥, щоб бути лише справою випадку. ¬они св≥дчать про компром≥с, до €кого церква у час свого торжества вимушена була вдатис€ з протид≥ючими культами, що нав≥ть переможен≥, ще не втратили свого впливуї.

ѕро те, що п≥сл€ оф≥ц≥йного прийн€тт€ христи€нства продовжували ≥снувати €зичницьк≥ капища, св≥дчать археолог≥чн≥ розкопки, зокрема св€тилищ «бруцького культового центру. јрхеологи пов´€зують формуванн€ цих городищ з реформою 988 року, €ка супроводжувалась л≥кв≥дац≥Їю практики ≥долопоклонства. ÷е змушувало €зичник≥в, особливо жерц≥в, що не хот≥ли приймати христи€нство, вт≥кати далеко в л≥си ≥ будувати там €зичницьк≥ капища. ¬они вс≥ розм≥щувались далеко в≥д центр≥в цив≥л≥зац≥њ, куди перем≥щалис€ маг≥чно-ритуальн≥ традиц≥њ. «бер≥гаючи поганськ≥ обр€ди та ≥долопоклонство, ц≥ культов≥ центри продовжували практику людських жертвоприношень до к≥нц€ 13 ст.48 Ѕоротьба м≥ж двома св≥тогл€дами приводила ≥ до того, що, €к св≥дчать писемн≥ джерела, €зичники приносили в жертву христи€н.

√овор€чи про цей пер≥од руськоњ ≥стор≥њ, √. Ѕулашев зазначаЇ, що наш≥ новонавернен≥ предки под≥лились на дв≥ групи, першу становили осв≥чен≥ люди, що прийн€ли христи€нство, а другу, Ђнезр≥вн€нно численн≥шу, складала народна масаї, €ка не читала книг, тому, хоч ≥ звикла до христи€нського обр€ду, лишалась Ђна колишньому щабл≥ї: Ђ¬ народн≥й мас≥ в≥дбувалос€ зм≥шанн€ предмет≥в поклон≥нн€, давн≥х бог≥в з христи€нськими св€тими (ѕерун Ч та ≤лл€ ѕророк, ¬олос Ч ≥ св€тий ¬лас≥й та ≥н.). Ќе забувалис€ стар≥ головн≥ боги, нав≥ть др≥бн≥ представники м≥фолог≥њ, €к≥ всуц≥ль наповнювали народний побут. ¬икривач≥ старих традиц≥й незм≥нно виступали проти Ђпоганськихї звичањв, Ђб≥с≥вськихї п≥сень ≥ розваг; згадуючи про поклон≥нн€ давн≥м €зичницьким божествам ≥ вогню Ч —варожичу, про жертви –оду й –ожаниц€м, б≥сам, колодам ≥ колод€з€м ≥ про р≥зн≥ обр€ди €зичницькоњ давнини. ѕод≥бн≥ викритт€ не раз св≥дчать про те, що в народ≥ довго не м≥г утвердитис€ христи€нський шлюб, зам≥сть €кого д≥€в давн≥й звичай Ч Ђумиканн€ї (викраданн€) або  уп≥вл€ нареченоњ, чи шлюб за умовою, з посагом. ƒе за христи€н ським ученн€м потр≥бна була молитва, удаван≥ христи€ни звертались до Ђчарод≥йстваї, вузл≥в (Ђнаузї), нашепт≥в ≥ т. ≥н. “од≥ ж в≥дбулась ≥ та зам≥на давн≥х €зичницьких св€т христи€нськими...ї. “ому рел≥г≥€ часто носила формальний характер.

Ќа основ≥ цих двох св≥тогл€д≥в Ч церковного та двов≥рського в≥дбувс€ остаточний розпод≥л м≥ж л≥тературою (що опиралась на перший) та фольклором (що розвивавс€ та побутував на основ≥ другого). Ќе бажаючи в≥дмовл€тись в≥д старовини, люди намагались об´Їднати €зичництво та христи€нство в Їдине ц≥ле. „асто в цьому њм спри€ли ≥ св€щеники, €к≥ були або мало об≥знан≥ з новим в≥ровченн€м, або надто прихильн≥ до старих обр€д≥в. ќ. ѕотебн€ з цього приводу зазначав: Ђ—ама церковь во многом волею-неволею содействовала этому сбережению €зычестваї. ЂЌайдуховн≥шим, €к говорить •р≥мм, Ч не завжди вдавалось знайти межу м≥ж €зичницьким ≥ христи€нським: на њх власний смак могло п≥дходити багато €зичницького, що кор≥нилос€ в натовп≥ї.

Ќа календарно-обр€довий цикл, в основ≥ €кого лежали стар≥ в≥руванн€ та у€вленн€, накладалис€ церковн≥ св€та, €к≥ за своЇю суттю, традиц≥€ми та ритуалами залишились €зичницькими. Ѕ≥льш≥сть досл≥дник≥в визнаЇ, що в≥дм≥нною рисою розвитку народних погл€д≥в, а в≥дтак Ч засад творчост≥ Ї глибока консервативн≥сть. ÷е стосуЇтьс€ не т≥льки слов´€нських народ≥в. —кр≥зь, де христи€нство, €ке за своЇю суттю Ї в≥ровченн€м, а не рел≥г≥Їю, злилось ≥з м≥сцевими традиц≥€ми, утворилас€ своЇр≥дна нова рел≥г≥€, упод≥бнена до тоњ, €ка побутувала на тих чи ≥нших територ≥€х в минулому. «в≥дси Ч р≥зн≥ вар≥анти христи€нства на р≥зних земл€х.

“аким чином, христи€нство впливало на розвиток народноњ творчост≥ в р≥зний спос≥б: спочатку Ч у вигл€д≥ окремих елемент≥в та вкраплень у твори усноњ словесност≥, що до цього часу зберегли св≥й €зичницький характер, а згодом Ч значно глибше. Ќе вс≥ жанри народноњ творчост≥ однаковою м≥рою заф≥ксували в≥дбитки того чи ≥ншого св≥тогл€ду.  ожен ≥з жанр≥в маЇ свою ≥стор≥ю творенн€ та розвитку, в≥дчуваючи р≥зн≥ впливи. Ќезаперечним залишаЇтьс€ той факт, що п≥д впливом христи€нства в усн≥й народн≥й творчост≥, €к ≥ в культур≥ в ц≥лому, утворивс€ своЇр≥дний рел≥г≥йний синкретизм (поЇднанн€), що ви€вивс€ у сп≥в≥снуванн≥ €зичницьких погл€д≥в, мотив≥в, обр€д≥в та символ≥в ≥з христи€нськими. ѕ≥д цим кутом зору ≥сторичних зв´€зк≥в та функц≥онуванн€ усноњ народноњ творчост≥ ≥ будемо розгл€дати дал≥ розвиток окремих фольклорних жанр≥в та њх поетику.





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 1632 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

≈сли вы думаете, что на что-то способны, вы правы; если думаете, что у вас ничего не получитс€ - вы тоже правы. © √енри ‘орд
==> читать все изречени€...

2020 - | 1989 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.023 с.