Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


ќсновн≥ форми освоЇнн€ людиною св≥ту: духовно-теоретичне, духовно-практичне, предметно-практичне




Ћюдина не т≥льки й не просто пристосовуЇтьс€ до природи, але й пристосовуЇ природу до себе, перетворюЇ њњ предмети так, щоб вони служили людським потребам; вона ЂолюднюЇї природу. ≤ робить це в таких формах, такими способами, €к≥ створюютьс€ в процес≥ самоњ д≥€льност≥, розвиваютьс€ ≥сторично. Ћюдина перетворюЇ д≥€льн≥сть, спираючись на своњ знанн€ про предмети ≥ €вища, њх властивост≥, причинн≥ зв'€зки, законом≥рност≥ ≥ т.д.; а сам≥ ц≥ знанн€ вона здобуваЇ, розширюЇ, поглиблюЇ на основ≥ д≥€льност≥.

“аким чином, людська д≥€льн≥сть маЇ св≥домий, осмислений, ц≥леспр€мований характер. ‘орми њњ р≥зноман≥тн≥, вони залежать не т≥льки в≥д властивостей самоњ людини, але й головне Ч в≥д властивостей тих предмет≥в, з €кими вона маЇ справу. ‘орми ≥ способи д≥€льност≥ закр≥плюютьс€ в колективному досв≥д≥. «а своЇю сутн≥стю д≥€льн≥сть соц≥альна. Ћюди виконують њњ або сп≥льно, або так, що д≥€льн≥сть окремоњ людини Ї певною частиною, ланкою д≥€льност≥ сусп≥льства.

Ѕудь-€ке знанн€ Ї поЇднанн€м двох протилежних стор≥н Ч чуттЇвого та рац≥онального знань, €к≥ неможлив≥ одне без одного. ќргани чутт€ надають розумов≥ в≥дпов≥дн≥ дан≥, факти. –озум њх узагальнюЇ й робить певн≥ висновки. Ѕез орган≥в чутт€ немаЇ й роботи розуму, а чуттЇв≥ дан≥ завжди певною м≥рою усв≥домлен≥, теоретично навантажен≥, регулюютьс€ розумом.

„уттЇве п≥знанн€ (живе спогл€данн€) зд≥йснюЇтьс€ за допомогою орган≥в чутт€ Ч зору, слуху, дотику та ≥н., €к≥ щодо людини Ї продуктами не т≥льки б≥олог≥чноњ еволюц≥њ, а й всесв≥тньоњ ≥стор≥њ. ќргани чутт€ Ч Їдин≥ Ђдвер≥ї, €к≥ в≥дкрит≥ дл€ ≥нформац≥њ про навколишн≥й св≥т, €ка потрапл€Ї до св≥домост≥. ∆иве спогл€данн€ €к момент чуттЇво-предметноњ д≥€льност≥ зд≥йснюЇтьс€ у трьох головних взаЇмопов'€заних формах. ÷е Ч в≥дчутт€, сприйн€тт€ та у€вленн€.

¬≥дчутт€ Ч в≥дображенн€ у св≥домост≥ людини певних стор≥н, €костей предмет≥в, €к≥ безпосередньо д≥ють на органи чутт€.

¬≥дчутт€ можна розд≥лити на зоров≥ (в≥д≥грають чи не найважлив≥шу роль), слухов≥, дотичн≥, смаков≥, нюхов≥. як правило, в≥дчутт€ Ї складовою б≥льш складного образу Ч сприйн€тт€.

—прийн€тт€ Ч ц≥л≥сний образ предмета, безпосередньо даний у живому спогл€данн≥ в сукупност≥ вс≥х його стор≥н, синтез певних окремих в≥дчутт≥в.

”€вленн€ Ч узагальнений чуттЇво-наочний образ предмета, €кий справл€в вплив на органи чутт€ в минулому, але вже не сприймаЇтьс€ зараз.

ƒо у€влень в≥днос€ть образи пам'€т≥ (куполи —в€тоњ —оф≥њ чи Ћаврська дзв≥ниц€), образи у€ви (мавка, л≥совик) тощо. ѕор≥вн€но ≥з сприйн€тт€м в у€вленн≥ немаЇ безпосереднього зв'€зку з реальним об'Їктом. ÷е аморфний, неч≥ткий образ предмета, але в ньому на€вне елементарне узагальненн€ з вид≥ленн€м певних загальних ознак та в≥дкиданн€м не≥стотних[1, c. 174-175].

∆ивому спогл€данню властиве в≥дображенн€ зовн≥шнього св≥ту в наочн≥й форм≥, присутн≥сть безпосереднього (без пром≥жних ланок) зв'€зку людини з д≥йсн≥стю, в≥дображенн€ переважно зовн≥шн≥х стор≥н та зв'€зк≥в, початок зануренн€ у внутр≥шн≥ законом≥рност≥ та зв'€зки на основ≥ первинного узагальненн€ чуттЇвих даних. ќтже, немаЇ Ђчистоњї чуттЇвост≥, €ка була б в≥льною в≥д впливу мисленн€. јле роль чуттЇвого в≥дображенн€ в п≥знанн≥ Ї особливою, нав≥ть €кщо зважати на значне зростанн€ рол≥ мисленн€, абстрактно-≥деал≥зованих об'Їкт≥в у сучасн≥й науц≥.

–ац≥ональне п≥знанн€ найб≥льш повно й адекватно виражене в мисленн≥.

ћисленн€ Ч активний процес узагальненн€ й опосередкованого в≥дображенн€ д≥йсност≥, €кий забезпечуЇ розгортанн€ на основ≥ чуттЇвих даних законом≥рних зв'€зк≥в ц≥Їњ д≥йсност≥ та вираженн€ њх у системах пон€ть.

¬≥дбуваЇтьс€ воно в найт≥сн≥шому зв'€зку з мовою, а його результати ф≥ксуютьс€ в мов≥ €к у певн≥й знаков≥й систем≥, що може бути природною та штучною (математична, формально-лог≥чна мова, х≥м≥чн≥ формули тощо). ћисленн€ людини Ї не т≥льки природною €к≥стю, але набуваЇтьс€ людиною €к соц≥альним суб'Їктом у процес≥ ≥стор≥њ, предметноњ д≥€льност≥ та сп≥лкуванн€. ѕевною м≥рою р≥вень соц≥ального бутт€ зумовлюЇ спос≥б мисленн€ конкретноњ епохи, своЇр≥дн≥сть лог≥чних структур та зв'€зк≥в на кожному њњ етап≥.

«важаючи на давню ф≥лософську традиц≥ю, €ка с€гаЇ античност≥, вид≥л€ють два основн≥ р≥вн≥ мисленн€ Ч розсудок ≥ розум.

–озсудок Ч початковий р≥вень мисленн€, де оперуванн€ абстракц≥€ми в≥дбуваЇтьс€ в межах певноњ незм≥нноњ, наперед заданоњ схеми.

÷е здатн≥сть посл≥довно й коректно будувати своњ думки, класиф≥кувати й систематизувати факти. ѕон€тт€ тут розгл€даЇтьс€ €к стале, незм≥нне, поза його розвитком та взаЇмозв'€зками. √оловною функц≥Їю розсудку Ї розкладанн€ та обчисленн€. –озсудок Ї побутовою, повс€кденною формою мисленн€, ≥ншими словами Ч здоровим глуздом. Ћог≥ка розсудку Ч це формальна лог≥ка, €ка б≥льше переймаЇтьс€ готовим знанн€м, н≥ж становленн€м його зм≥сту. ¬она вивчаЇ структуру висловлювань ≥ доведень.

–озум Ч вищий р≥вень рац≥онального п≥знанн€, €кому властив≥ творче оперуванн€ абстракц≥€ми та рефлекс≥Їю, спр€мован≥сть на усв≥домленн€ власних форм та передумов, самоп≥знанн€.

Ќа цьому р≥вн≥ легше с€гнути сутност≥ речей, њх закон≥в та суперечностей. ѕон€тт€ тут берутьс€ до розгл€ду в њх взаЇмозв'€зку, розвитку й всеб≥чно. √оловним завданн€м розуму Ї поЇднанн€ р≥зноб≥чного, нав≥ть протилежного; зануренн€ у глибинн≥ причини та чинники досл≥джуваних €вищ. –озум формуЇ та розвиваЇ знанн€ в Їдност≥ з його формою та зм≥стом. ѕроцес розвитку мисленн€ передбачаЇ взаЇмозв'€зок та взаЇмоперех≥д розсудку ≥ розуму. “акий взаЇмоперех≥д т€ж≥Ї у б≥к переходу до в≥дносно сталих систем знанн€, тобто йдетьс€ про процедуру формал≥зац≥њ: перех≥д в≥д розуму до розсудку[7, c. 134-136].

ќсновою форм мисленн€ (лог≥чних форм) Ї пон€тт€, судженн€ та умовив≥д, на основ≥ €ких вибудовуютьс€ складн≥ш≥ форми.

ѕон€тт€ Ч форма мисленн€, €ка в≥дображаЇ загальн≥ ≥сторичн≥ зв'€зки, сутн≥сн≥ ознаки €вищ, поданих у њх визначенн€х.

Ќаприклад, у визначенн≥ Ђун≥верситет Ч вищий навчальний закладї в≥дображена така сутн≥сна ознака ц≥Їњ ≥нституц≥њ, €ка в≥др≥зн€Ї њњ в≥д ≥нших заклад≥в. ѕон€тт€ бувають спор≥днен≥ та протилежн≥ за зм≥стом, близьк≥ та в≥ддален≥ за р≥внем абстрагуванн€. Ќайзагальн≥ш≥ пон€тт€ (найабстрактн≥ш≥ Ч найширш≥ за обс€гом та найб≥дн≥ш≥ за зм≥стом) Ч це ф≥лософськ≥ пон€тт€, категор≥њ: Ђсутн≥стьї, Ђ€вищеї, Ђсв≥дом≥стьї та ≥н. Ќайабстрактн≥ша ф≥лософська категор≥€ Ч Ђбутт€ї Ї первинною ≥ центральною у ф≥лософських системах (онтолог≥њ) √егел€, ѕармен≥да, √айдеггера та ≥нших ф≥лософ≥в р≥зних час≥в. ѕоЇднан≥ пон€тт€ складаютьс€ у словосполученн€. Ќаприклад, ф≥лософськ≥ категор≥альн≥ сполученн€: Ђсуб'Їктивний ≥деал≥змї, Ђкатегоричний ≥мперативї, Ђгеограф≥чний детерм≥н≥змї.

—удженн€ Ч форма мисленн€, €ка в≥дображаЇ €вища, процеси д≥йсност≥, њх зв'€зки.

÷€ мислительна конструкц≥€ вт≥люЇтьс€ в опов≥дне реченн€, €ке може бути ≥стинним (Ђ ињв розташований б≥л€ ƒн≥праї) або помилковим (Ђћосква Ї столицею ”крањниї). ” судженн≥ можуть в≥дображатис€ не т≥льки сутн≥сн≥ й загальн≥ характеристики €вищ, а й другор€дн≥ (прим≥ром, у судженн≥ Ђ”н≥верситет Ї чотирнадц€типоверховою буд≥влеюї в≥дображена другор€дна ознака закладу).

« пон€ть та суджень складаЇтьс€ умовив≥д, €кий Ї рухом в≥д одних пон€ть до ≥нших ≥ в≥дображаЇ процес отриманн€ нових результат≥в у п≥знанн≥.

”мовив≥д Ч форма мисленн€, завд€ки €к≥й з попередньо здобутого знанн€ з одного чи дек≥лькох суджень виводитьс€ нове знанн€ теж у вигл€д≥ судженн€.

«нанн€ це основа людськоњ духовност≥, њњ ≥нформац≥йна база. ƒл€ повного розкритт€ людськоњ сутност≥ необх≥дно розгл€нути таку характерну властив≥сть людини, €к здатн≥сть п≥знавати св≥т. ѕ≥знанн€ в≥дноситьс€ до тих сфер людськоњ активност≥, д€куючи €ким людина вид≥лилась з природи, розвинулась й п≥дн€лась до вершин сучасноњ цив≥л≥зац≥њ. ѕроцес п≥знанн€ в довготривалому ≥сторичному розвитку створив орган п≥знанн€ - людський мозок та надзвичайно розвинений спос≥б його активност≥ - людську псих≥ку.

 ожна ф≥лософська теор≥€ певним способом розкриваЇ своЇ розум≥нн€ процесу п≥знанн€ людиною св≥ту, д€куючи чому в ≥стор≥њ ф≥лософськоњ культури склалась гносеолог≥€ - теор≥€ п≥знанн€. ѕост≥йна стурбован≥сть п≥знанн€м, що притаманна людин≥, формуЇ одне з центральних ф≥лософських питань, котре в р≥зних ф≥лософських системах набираЇ р≥зних в≥дт≥нк≥в. —каж≥мо, ≤. ант одне з основних питань ф≥лософ≥њ формулюЇ:"ўо людина може знати?", ƒ.ём заперечуЇ можлив≥сть п≥знанн€ св≥ту людиною взагал≥, а зв≥дси його за€ва:"я знаю, що € н≥чого не знаю" теж Ї певною св≥тогл€довою позиц≥Їю. ¬ марксизм≥ ц€ проблема поставлена таким чином:"„и може людина п≥знати св≥т?".

“а €к не розкриваЇ та чи ≥нша концепц≥€ гносеолог≥чн≥ проблеми, суть њх зводитьс€ до сл≥дуючого:

а) що з себе у€вл€Ї процес п≥знанн€,

б) €к≥ механ≥зми цього процесу,

в) що даЇ результат п≥знанн€,

г) €к≥ можливост≥ людського п≥знанн€?[8, c. 215-217]

ƒуховне ос€гненн€ людиною св≥ту маЇ дек≥лька способ≥в. Ћюдина п≥знаЇ св≥т через мистецтво. „итанн€ художньоњ л≥тератури значно збагачуЇ наше розум≥нн€ житт€, даЇ ≥нформац≥ю про минуле та сучасне. ћистецтво розкриваЇ людину у всьому багатств≥ њњ про€в≥в. « цього приводу Ї ц≥кав≥ св≥дченн€  .ћаркса, котрий зауважив, що твори письменника-роман≥ста ќноре де Ѕальзака дали йому б≥льше можливостей зрозум≥ти законом≥рност≥ економ≥чного розвитку ‘ранц≥њ, ан≥ж твори французьких економ≥ст≥в разом вз€тих. ўо це - недооц≥нка науки ћарксом? Ќ≥, авторитет ћаркса €к економ≥ста визнаЇтьс€ вс≥Їю св≥товою науково-економ≥чною громадськ≥стю. „ому ж тод≥ Ѕальзак ви€вивс€ б≥льш вагомим за вчених спец≥ал≥ст≥в? —права в тому, що Ѕальзак €к ген≥альний художник бачив економ≥чн≥ процеси в житт≥, а розкрив њх через д≥њ своњх героњв. ¬≥н показував д≥ю закон≥в економ≥чного функц≥онуванн€ та економ≥чного розвитку на приклад≥ дол≥ людей. ћетод п≥знанн€ через художн≥й образ, метод ≥люстрац≥њ людських стосунк≥в ви€вивс€ п≥д пером ген≥€ наст≥льки результативним, що романи, написан≥ Ѕальзаком, в п≥знавальному план≥ перевершили результати досл≥джень вчених. ћистецтво може в≥д≥брати в бутт≥ типове, те, що повторюЇтьс€ в багатьох випадках.  оли ж ми маЇмо справу з тим, що повторюетьс€ за тих чи ≥нших умов, то, очевидно, воно ≥люструЇ певну законом≥рн≥сть. ¬иходить, що художник бачить ≥стину в "оголеному вигл€д≥". —творюючи образ, в≥н подаЇ його в таких формах про€ву, €к≥ дають можлив≥сть сприймати ≥стину в образ≥ так, €к њњ бачить сам творець образу.

якщо естетичне п≥знанн€ Ї своЇр≥дним баченн€м сутност≥ очима митц€, а через його сприйн€тт€ зд≥йснюЇтьс€ й наше баченн€, то рел≥г≥йне п≥знанн€, хоч ≥ чимось спор≥днене з естетичним, через його ≥ррац≥ональн≥сть, але значно в≥др≥зн€Їтьс€ в≥д естетичного.

—пециф≥ка рел≥г≥йного п≥знанн€ в тому, що на р≥вн≥ ≥нтуњтивноњ здогадки висуваЇтьс€ вар≥ант г≥потези у вигл€д≥ певного церковного догмату. ÷€ г≥потеза включаЇтьс€ в рел≥г≥йну практику, а в≥дтак перев≥р€Їтьс€ людьми. ѕерев≥рка зд≥йснюЇтьс€ в≥дразу значною к≥льк≥сть людей, що сприймають цей догмат. ƒогмати, що в≥дображають з певним ступенем ≥стинност≥ реальну соц≥альну д≥йсн≥сть, знаход€ть соб≥ певне число прихильник≥в. ¬ цьому випадку вони поширюютьс€, сприймаютьс€ в≥руючими, €к Ѕоже ќткровен≥Ї. ƒогмати, створен≥ на основ≥ дов≥льноњ фантаз≥њ, €ка н≥чого сп≥льного не маЇ з реальн≥стю, рано чи п≥зно втрачають прихильник≥в серед в≥руючих. Ќа наших очах в ”крањн≥ (1995-1996 рр.) зазнала краху секта ћар≥њ ƒев≥ ’ристос. ¬ япон≥њ та ж дол€ судилась сект≥ јун-—ен –≥ко. ѕод≥бних спроб ≥стор≥€ духовноњ культури нал≥чуЇ досить багато. —проби створенн€ нових рел≥г≥йних вчень йдуть пост≥йно, але створити щось вагом≥ше за сучасн≥ св≥тов≥ рел≥г≥њ важко, €кщо можливо взагал≥. “аким чином, церква шл€хом спроб ≥ помилок адсорбувала в своњх догматах €кусь частину соц≥ального знанн€, що ≥ створюЇ певну основу њњ авторитету.

≤ мистецьке ≥ рел≥г≥йне п≥знанн€ використовують, €к свою передумову, ≥нтуњц≥ю. Ќайб≥льш поширеною верс≥Їю цього терм≥ну вважаЇтьс€ латинський вираз ≥ntuer≥, що означаЇ 1) уважно дивитись, розгл€дати; або 2) звертати увагу. ¬ сучасн≥й науц≥ дане пон€тт€ ч≥тко не визначено. ™ дек≥лька вар≥ант≥в його трактовки:

Х надчуттЇве сприйн€тт€ людиною надприродноњ реальност≥ (ѕлатон, “ома јкв≥нський, неоплатон≥ки)

Х особливе, безпосереднЇ, чуттЇве сприйн€тт€ чого б то не було, в тому числ≥ й сутност≥ бутт€ (≤. ант, Ћ.‘ейЇрбах та ≥нш≥)

Х ≥ррац≥ональне ос€гненн€ сутност≥ вол≥, духу, житт€ (ј.Ѕергсон, ‘≥хте)

Х специф≥чне ≥нтелектуальне €вище безпосереднього баченн€ ≥стини без формально-лог≥чного њњ виведенн€ або доказу (јр≥стотель, –.ƒекарт, Ѕ.—п≥ноза та ≥нш≥)[5, c. 167-168].

 ожне наведене розум≥нн€ ≥нтуњц≥њ маЇ право на ≥снуванн€, та сутн≥сть њњ ще не розкрита. ћи маЇмо лише де€к≥ загальн≥ ознаки, що характеризують цей спос≥б ос€гненн€ бутт€. ≤нтуњц≥€ маЇ так≥ феноменолог≥чн≥ ознаки:

1) неспод≥ван≥сть вир≥шенн€ завданн€;

2) неусв≥домленн€ процесу знаходженн€ ≥стини та засоб≥в њњ по€ви;

3) безпосередн≥сть ос€гненн€ ≥стини на сутн≥сному, ессенц≥альному р≥вн≥ п≥знанн€ об'Їкт≥в.

ћожна ще дещо сказати про умови, в €ких людина про€вл€Ї здатн≥сть до ≥нтуњтивного ос€гненн€ бутт€. ѕо-перше, глибоке знанн€ проблеми, в €к≥й можливе ≥нтуњтивне озар≥нн€; по-друге, тривал≥ роздуми та зусилл€, спр€мован≥ на п≥знанн€ об'Їкта; нарешт≥, участь в момент≥ ос€гненн€ ≥стини п≥дк≥рки головного мозку. ¬ сучасних умовах розвитку теор≥њ п≥знанн€ ≥нтуњц≥€ вивчаЇтьс€, але розгадка, очевидно, ще прийде не скоро. √оловне ≥нше: не дивл€чись на незрозум≥л≥сть самого процесу ≥нтуњтивного п≥знанн€, людство використовувало його ≥ зараз використовуЇ.

Ќайб≥льш ефективним способом п≥знанн€ оточуючоњ д≥йсност≥ ви€вилась наука. ™вропейська ф≥лософська культура розвивалась на наукових засадах. ≤ сама розвивала наукову теор≥ю п≥знанн€.

ѕроцес п≥знанн€ можливий тому, що ≥снуЇ така властив≥сть бутт€, €к в≥дображенн€. «гадаймо, що в≥дображенн€ обов'€зково передбачаЇ передачу речовини, енерг≥њ, форми м≥ж взаЇмод≥ючими об'Їктами. ѕри передач≥ чого б то не було в≥д одного об'Їкта до другого нев≥д'Їмною складовою такого процесу буде передача ≥нформац≥њ. ¬ процес≥ п≥знанн€ св≥ту людиною взаЇмод≥ють два об'Їкти - людина та предмет њњ допитливост≥, котрий ≥снуЇ €к об'Їктивна реальн≥сть. Ћюдина в даному випадку виступаЇ €к суб'Їкт п≥знанн€, а предмет њњ вивченн€ - €к об'Їкт. ¬ивчаючи теор≥ю п≥знанн€, ми реально досл≥джуЇмо суб'Їктно - об'Їктн≥ в≥дношенн€ та њх результат.

¬ ≥стор≥њ розвитку гносеолог≥њ ставленн€ до можливостей людського п≥знанн€ було не однозначним. Ѕ≥льш≥сть ф≥лософ≥в притримувалась позиц≥й гносеолог≥чного оптим≥зму, тобто, стверджувала можлив≥сть розкритт€ людиною закон≥в бутт€. “а пор€д з цим не поодинок≥ випадки, коли ф≥лософи заперечували чи то можлив≥сть повного всеос€жного п≥знанн€ (≤. ант), чи нав≥ть можлив≥сть будь-€кого п≥знанн€ св≥ту взагал≥ (ƒ.ём). —кептицизм щодо людських п≥знавальних можливостей с€гаЇ кор≥нн€м в стародавн≥ часи (ѕ≥ррон). ≤ не дивл€чись на сучасн≥ дос€гненн€ науки, ц€ гносеолог≥чна позиц≥€ про€вл€Їтьс€ ≥ в сучасн≥й ф≥лософ≥њ. ‘ормуючи св≥й св≥тогл€д, кожна людина так чи ≥накше визначаЇтьс€ в своЇму ставленн≥ до процесу п≥знанн€ (€к наукового так, ≥ повс€кденного) та до результату п≥знанн€, тобто до ≥стини. ¬ивчаючи курс ф≥лософ≥њ, сформувати свою теоретико-п≥знавальну позиц≥ю можна лише тод≥, коли розгл€нути, бодай коротко, сам процес п≥знанн€[3, c. 71-73].

ѕ≥знанн€ розпочинаЇтьс€ з отриманн€ ≥нформац≥њ про навколишнЇ середовище. ѕерша, елементарна, ≥нформац≥€ надходить до людини через в≥дчутт€. ¬≥дчутт€ - це найпрост≥ш≥ зн≥мки, коп≥њ окремих властивостей предмет≥в. ¬≥дчутт€ виникають п≥д впливом процес≥в, що проход€ть в зовн≥шньому, стосовно до людини, середовищ≥, д≥ють на њњ органи чутт€ ≥ викликають певн≥ ефекти в св≥домост≥. ќточуюча д≥йсн≥сть €к≥сно надзвичайно р≥зноман≥тна, а багатство людських в≥дчутт≥в забезпечують надходженн€ великоњ гами р≥зних €к≥сних стор≥н та властивостей реальност≥. Ќаприклад, ми працюЇмо крейдою на дошц≥. яку ≥нформац≥ю дл€ нашого мозку дають про цей предмет органи чутт€? Ѕ≥лий кол≥р, тверда консистенц≥€, певна форма, лужний смак та специф≥чний запах, об'Їм, вага. ¬с≥ ц≥ в≥дчутт€ йдуть до нас саме в≥д цього кусочка крейди. “а ми вс≥ ц≥ €кост≥ не сприймаЇмо окремо. ќкрем≥ сигнали, що йдуть до нашоњ св≥домост≥ через органи чутт€, мозок поЇднуЇ в Їдине ц≥ле - образ кусочка крейди. ¬с≥ предмети реальноњ д≥йсност≥ ми ос€гаЇмо вс≥ма органами чутт€ дл€ того, щоб сприйн€ти предмет ц≥л≥сно.

÷≥л≥сний образ об'Їкта, що в≥дображаЇтьс€ в св≥домост≥ безпосередньою д≥Їю предмета на органи чутт€, називаЇтьс€ сприйн€тт€м. ¬ процес≥ сприйн€тт€ результат роботи кожного з орган≥в чутт€ закр≥пл€Їтьс€ центральною нервовою системою, њњ пам'€ттю ≥ при повторних сприйн€тт€х, €к правило, вс≥ органи чутт€ вже не працюють в комплекс≥. ƒосв≥д контактних орган≥в чутт€ передаЇтьс€ дистанц≥йним. ¬≥дтак з≥р та слух починають в≥д≥гравати вир≥шальну роль в сприйманн≥.

∆итт€ та необх≥дн≥сть ор≥Їнтуванн€ орган≥зму в св≥т≥ речей ≥ процес≥в орган≥зували наш≥ органи чутт€ так, що ми сприймаЇмо реальн≥ об'Їкти, так би мовити, сумарно. Ќаш≥ органи чутт€ обмежен≥ в сприйн€тт≥. ћи не можемо бачити кл≥тинноњ будови живих орган≥зм≥в, ≥ це важливо дл€ сприйн€тт€ великих об'Їкт≥в.  оли б наш з≥р бачив атоми, то вс€ оточуюча д≥йсн≥сть пропливала б перед людиною, €к марево з розмитими контурами. ”€в≥ть соб≥, €к важко було б ор≥Їнтуватись в простор≥, коли на все дивитись через електронний м≥кроскоп.

¬≥дчутт€ - джерело знань, але ще не сам≥ знанн€, тому просл≥дкуймо подальш≥ процеси. —прийн€тт€ не проход€ть безсл≥дно дл€ в≥дчуваючого суб'Їкта. —уть сл≥д≥в, котр≥ лишаютьс€ в св≥домост≥, в тому, що нервов≥ кл≥тини кори головного мозку здатн≥ в≥дтворити сигнали предмет≥в, €к≥ в даний момент не д≥ють на органи в≥дчутт€. «датн≥сть мозку ф≥ксувати, збер≥гати й в≥дтворювати образи оточуючого середовища в потр≥бний час називаЇтьс€ памТ€ттю. Ѕез пам'€т≥ п≥знанн€ неможливе, бо в такому випадку при повторн≥й д≥њ об'Їкта на органи чутт€ людина б кожен раз сприймала вже в≥доме, €к нове, ≥ не рушила б дал≥ з м≥сц€ в п≥знанн≥ бутт€.

ѕоки що мова йшла про псих≥чн≥ процеси, що лежать в основ≥ п≥знанн€ та св≥домост≥, але сам≥ ще не Ї св≥дом≥стю. —в≥дом≥сть розпочинаЇтьс€ з того моменту, коли псих≥чн≥ процеси в≥докремлюютьс€ в≥д безпосередньоњ д≥њ зовн≥шнього св≥ту й зосереджуютьс€ в псих≥ц≥ суб'Їкта. Ќайпрост≥ший феномен псих≥чноњ д≥€льност≥, котрий можна в≥днести до св≥домост≥, Ї у€вленн€.

Ѕ≥льш складний процес умовисновку розгл€нуто в приклад≥ з ѕастером. ћи розгл€нули два р≥вн€ п≥знанн€: чуттЇвий - в≥дчутт€, сприйманн€, у€вленн€; рац≥ональний - пон€тт€, судженн€, умовисновки. ÷≥ два р≥вн≥ т≥сно пов'€зан≥ один з одним. ќсновою процесу п≥знанн€ Ї чуттЇва форма, вона даЇ ≥нформац≥ю дл€ обробки.  р≥м того, чуттЇва форма пост≥йно п≥дтримуЇ мозок в певному робочому тонус≥. Ћог≥чне мисленн€ проникаЇ в суть бутт€, розкриваЇ перед людиною те, що не п≥двладно почутт€м. ¬ той же час досв≥д лог≥чного мисленн€ збагачуЇ почутт€, розширюЇ њх можливост≥. Ћюдський з≥р не здатен на таку гостроту, €к з≥р орла, але в т≥й же панорам≥, в €к≥й з≥р орла бачить безл≥ч деталей, людина, сприймаючи менше зоровоњ ≥нформац≥њ, бачить б≥льше по сут≥, бо з≥р орла вбираЇ в себе лише досв≥д життЇвоњ активност≥ хижого птаха, а з≥р людини, певним чином, вбираЇ в себе досв≥д лог≥чного мисленн€, попереднього п≥знанн€ д≥йсност≥[9, c. 257-258].





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 1097 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

Ќачинать всегда стоит с того, что сеет сомнени€. © Ѕорис —тругацкий
==> читать все изречени€...

2131 - | 1896 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.022 с.