Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


–ел≥г≥€ €к форма св≥тогл€ду




 

”твердженн€ христи€нськоњ рел≥г≥њ проходило в нещадн≥й боротьб≥ з €зичництвом. ” результат≥ чого майже не залишилос€ достов≥рних зображень словТ€нських бог≥в: деревТ€н≥ ≥доли спалювали, а камТ€н≥ дробили, розбивали або використовували на п≥дмур≥вок церков. “ому ц≥нн≥сть «бруцького ≥дола, €кий був випадково знайдений у р≥чц≥ «бруч 1848 роц≥ недалеко с. Ћичк≥вц≥ √ус€тинського району, фантастична. ” ц≥й робот≥ ми не акцентуЇмо увагу на ≥стор≥њ знах≥дки, досл≥дженн€ та ≥дентиф≥куванн€ ≥дола €к словТ€нського. «бруцький ≥дол був зроблений в ≤’ стол≥тт€ з м≥сцевого каменю вапн€ку, €кий Ї основою г≥р ћедобор≥в, ≥ поставлений на капищ≥ св€тилища Ѕог≥д, €ке у ≤’ стол≥тт≥ набуло статусу м≥жплем≥нного - дл€ волин€н, хорват≥в, бужан. [17:244]. ” ≤’ стол≥тт≥, €к ми знаЇмо, христи€нство ще не було оф≥ц≥йною рел≥г≥Їю, а тим б≥льше пануючою. Ћимше окрем≥ особи з родини великого кн€з€ або його наближен≥ (кн€гин€ ќльга, кн€зь ярополк, його дружина) були таЇмними христи€нами ≥ в≥дкрито не пропагували нову рел≥г≥ю. язичництво €к рел≥г≥€ було сильним, розвинутим, жерц≥ виробили струнку, гармон≥йну систему ≥Їрарх≥њ бог≥в, €к≥ були уособленн€м  осмосу-¬сесв≥ту, окремих частин  осмосу, сил природи. ” центр≥ ц≥Їњ рел≥г≥йноњ системи сто€ла людина та њњ взаЇмод≥€ навколишн≥м св≥том. ¬з≥рцем людського у€вленн€ про ¬сесв≥т та про м≥сце людини в ньому, в≥дношенн€ словТ€нена до св≥ту бог≥в Ї «бруцький ≥дол. ÷е Їдина, найц≥нн≥ша памТ€тка словТ€нськоњ скульптури, €ка несе в соб≥ ц≥лий пантеон бог≥в. Ќ≥ до, н≥ п≥сл€ знах≥дки цього ≥дола не було ви€влено жодного под≥бного високохудожнього витвору мистецтва в камТ€н≥в пластиц≥. ¬ основному ф≥ксувалис€ прим≥тивн≥ антроп-≥доли з великою круглою головою без шињ з пр€мокутним тулубом. ѕод≥бний був знайдений автром п≥д час розкопок поганського храму на «венигорогодському городищ≥-св€тилищ≥. „отирьохликого «бруцького ≥дола спочатку назвали —в€товидом, вз€вши за приклад трьохликого —в€товида з≥ св€тилища прибалт≥йських словТ€н јркона на остров≥ –юген [25].

«бручанський св€товид маЇ вигл€д чотиригранного стовпа ≥з закругленим верхом (висота Ц 2,67 м). ¬ерхн€ його частина оформлена у вигл€д≥ кн€з≥вськоњ шапки з опушкою. ѕ≥д загальною шапкою знаход€тьс€ чотири постат≥ людськоњ подоби. ¬с€ площина ≥дола под≥лена у горозонтальному план≥ на три €руси: верхн≥й €рус Ц св≥т бог≥в, середн≥й €рус Ц св≥т людей, нижн≥й €рус Ц п≥дземний св≥т. “ут ч≥тко простежуЇтьс€ знанн€ автора скульптури про так≥ пон€тт€ €к УверхФ Ц УнизФ, УнебоФ Ц Уп≥дземний св≥тФ, Усв≥т бог≥вФ Ц Усв≥т людейФ.

¬ерхн≥й св≥т представлений чотирма богами, €к≥ обТЇднан≥ Їдиною шапкою. Ќе головн≥й лицев≥й сторон≥ зображена ж≥ноча ф≥гура, €ка тримаЇ в руках р≥г достатку. ÷е ћокоша (ћокош, ћакошь) Ц мати врожаю, богин€ плодючост≥, багатства, води, грози, поганоњ погоди. ¬она уособлювала в соб≥ взаЇмод≥ю сил земл≥ ≥ неба [19:267, була покровителькою полог≥в та пород≥ль [10:109]. “акож це давн€ богин€ ж≥ночих ремесел, ткацтва та пр€д≥нн€. ѕ≥зн≥ше, п≥сл€ прийн€тт€ христи€нства, њњ ототожнювали з ѕараскевою ѕТ€тницею ≥ приносили у жертву перш≥ снопи льону та виткан≥ ≥ вишит≥ рушники [13:96]. ¬она також була богинею дол≥, пр€ла нитку житт€ [9:18].

ѕо праву руку в≥д ћокош≥ знаходилась ще одна богин€, €ка у прав≥й руц≥ тримала кругле к≥льце. ÷е була Ћада Ц богин€ весни, весн€ноњ оранки та с≥ву, покровителька в≥рного подружж€ [10;11:110]. “а любов≥, щаст€, в≥дродженоњ природи. ѓй жертвували приносили кв≥ти, живих птиць, мед та €годи.

« л≥воњ сторони богин≥ ћокош≥ сто€в бог ѕерун Ц гр≥зний бог грози, близкавки, покровитель воњн≥в ≥ кн€з€ ≥ в той же час бог землеробства ≥ дощу [10:101]. « ≥менем ѕеруна повТ€заний розкв≥т €зичницьких в≥рувань напередодн≥ новоњ оф≥ц≥йноњ рел≥г≥њ та в пер≥од становленн€  ињвськоњ держави (’ стол≥тт€). ј до початку ’≤≤≤ стол≥тт€ на –ус≥ остаточно сформувалос€ дов≥рТ€, €ке дожилдо до наших дн≥в, тому, що в св≥домост≥ нашого народу залишки прадавн≥х €зичницьких в≥рувань мирно сп≥в≥снують з глибокою в≥ддан≥стю христи€нськ≥й рел≥г≥њ.

Ѕачачи, €к народ м≥цно тримаЇтьс€ в≥ри ѕеруна, св€щеники перейменували його в ≤л≥ю, €кий теж уособлював собою гр≥м та грозу [13:95]. ѕеруну приносили в жертву вепра, бика, червоного п≥вн€, м≥цний нап≥й, Уживий вогоньФ (вогонь, добутий терт€м сухого дерева). Ќижче постат≥ ѕеруна знаходились символи Ц зображенн€ шабл≥-палаша та кон€.

Ќа протилежн≥й сторон≥ в≥д ћокош≥ мала м≥сце ще одна чолов≥ча постать ≥з зображенн€м сол€рного знаку (кола ≥з ш≥стьома спиц€ми) Ц знаком €рого сонц€, сонц€ €ке св≥тла. ÷е був бог сонц€ Ц ƒажбог. ¬≥н Ї сон€чним богом, €кий даЇ добро та багатство. Ф” ф≥лософському розум≥нн≥ ƒажбог Ц датель бутт€. ƒуху та матер≥њ, €к≥ Ї близнюкамиФ [9:11], бог земного достатку, бог сонц€ ≥ дощу, сил природи, €к≥ у р≥вн≥й м≥р≥ вплинули на врожай. ФЋише поЇднанн€ двох начал Ц небесного вогню ≥ небесноњ вологи даЇ життЇдайне зерно [9:12]. ÷е бог житт€. ¬≥н зачир€Ї зиму. ¬≥дчин€Ї л≥то [19:88]. ÷е бог, що усоблюЇ сон€чне с€йво. —онце Ї св≥тило, €ке розгл€далос€ слов`€нами €к субТЇкт св≥тила [17:243]. ¬≥н ототожнюЇтьс€ у л≥тописах з √ел≥осом. —онце прикрашаЇ св≥тлий (б≥лий) св≥т, але не першоджерелом нев≥домого, неос€жного св≥тла [17:243].

ѕ≥д €русом бог≥в йшов €рус з чотирма людськими постат€ми Ц дв≥ ж≥ноч≥, дв≥ чолов≥ч≥. ∆≥ноч≥ ф≥гури знаходились п≥д богин€ми, а чолов≥ч≥ Ц п≥д богами. ѕричому одна з ж≥ночих ф≥гур мала поруч з собою зображенн€ дитини. ¬она знаходилась на лицев≥й сторон≥ ≥дола, п≥д богинею плодючост≥, давньоњ богин≥ ¬еликоњ ћатер≥ Ц ћакош≥ Ц поза давнього танку Ц хороводу (кола) Ц ритуального танцю сх≥дних словТ€н. У олоФ Ц це давньоруське ≥ загальнословТ€нське найменуванн€ колеса. « ф≥лософсько-св≥тогл€дноњ точки зору косм≥чне колесо Ц коло символ≥зуЇ не т≥льки —онце, €ке рухалось по небу.  осм≥чне коло Ц ще й узагальнений образ в≥чного круговороту (коловороту) у ¬сесв≥т≥, цикл≥чност≥ часу, €ка про€вл€Їтьс€ у зм≥н≥ дн€ ≥ ноч≥, а також пори року Ц весна Ц л≥то Ц ос≥нь Ц зима [5:397].

ќстанн≥й, нижн≥й €рус «бруцького ≥дола маЇ зображенн€ кол≥нопреклонноњ людськоњ постат≥ людськоњ постат≥ з п≥дн€тими у верх руками. ¬она начебто притримуЇ обидва верхн≥ св≥ти. ÷е був бог п≥дземного царства, зображений з чотирьох стор≥в: на лицев≥й сторон≥ Ц фас, по боках Ц два проф≥л≥, позаду чиста грань Ц спина. ѕо поз≥ ≥ по тому, що в≥н тримаЇ верхн≥ св≥ти, його можна прир≥вн€ти до грецького јтланта, €кий тримав на своњх плечах небо, зор≥, сонце ≥ м≥с€ць. —хожим на титана јтланта робить цю постать бога ≥ його великий зр≥ст, €кий дор≥внюЇ верхн≥м богам ≥ в 3, 5 раза переважаЇ людськ≥ ф≥гури. як було сказано вище, це був бог п≥дземного св≥ту, бог багатства, Ускот≥й богФ- ¬елес/¬олос/, одна ≥постаь €кого звТ€занна з п≥дземним св≥том померлих. ¬≥н не був ворожий св≥ту людей, тому що так≥ пон€тт€, протилежн≥ на перший погл€д, €к УпомерлийФ ≥ УбагатствоФ зближувались у €зичницькому св≥тосприйн€тт≥ через таку ланку €кФпредкиФ, ƒ≥ди, €к≥ вже померли, але вони заклали основи господарського благополучч€ потомк≥в, до них звертаютьс€ зпроханн€м, ход€ть на могили ≥ принос€ть дари Ц жертовну њжу [17:243].  р≥м вс≥х перерахованих вище функц≥й, ¬елес пас нпебесн≥ стада- хмари, оп≥кувавс€ купц€ми ≥ торг≥влею. ≤дол ¬елеса сто€в у  иЇв≥ на ѕодол≥, де був розташований великий торг.

«а формою «бруцький ≥дол в≥дностьс€ до фал≥чних. Ќа його фал≥чний характер вказував ≥ червоний кол≥р, €кий збер≥гс€ на поверхн≥ скульптури. јкадем≥к Ѕ. ќ. –ибаков ≥нтерпретуЇ його за формою ≥ зм≥стом €к бога всьго сущого, бога ¬сесв≥ту, бога початку ≥ к≥нц€- –ода. “≥льки першобог –од м≥г обТЇднати вс≥х бог≥в, ув≥брати њх функц≥њ соб≥. ¬≥н також був богом видимого ≥ невидимого св≥ту, бог дол≥, талану, суду-присудухъ[10:114]. ¬≥н уособлював в соб≥ нащадк≥в одного загального предка: померлих предк≥в, живих нащадк≥в ≥ майбутн≥ покол≥нн€. [9:8]. –од- уособленн€ непоборност≥ словТ€нських племен[19:357]. « –одом також повТ€зане древо житт€. ” пар≥ з –одом в у€вленн≥ давн≥х словТ€н йшли два ж≥ноч≥ божества- –ожаниниц≥, небесн≥ хаз€йки св≥ту, €к≥ €вл€лис€ люд€м у вигл€д≥ двох суз≥рТњв Ц ¬еликоњ та ћалоњ ¬едмедиц≥. ¬они володарювали над п≥дземно-п≥дводними. «емними ≥ небесними €русами ¬сесв≥ту ≥ народжували вс≥х тварин, птиць, риб. ¬они були повТ€зан≥ з народженн€м людини ≥ мали таЇмний звТ€зок ≥з з≥рками. ƒуша людини у€вл€лас€ €к ≥скра небесного вогню- з≥рка, €ку –од запалюЇ при народженн≥ дитини ≥ гасить, коли людина вмираЇ[9:8]. ” пантеон≥ «бруцького ≥дола ми бачимо двох ж≥ночих богинь, €к≥ повТ€зан≥ зродюч≥стю - ћокоша ≥ Ћада, €к≥ в даному випадку виконували ще й функц≥њ старшоњ ≥ молодшоњ рожаниць.

“аким чином нев≥домому скульптору (можливо, це був жрець, або ним керував жрець) вдалос€ в одному скульптурному зображенн≥ коротко ≥ стисло показати ц≥лий пантеон найголовн≥ших бог≥в та богинь, визначити њх функц≥њ ≥ звТ€зок ≥з св≥том людей, показати м≥сце людини у ¬сесв≥т≥.

якщо пор≥вн€ти пантеон бог≥в «бруцького ≥дола та пантеон кн€з€ ¬олодимира, ми бачимо де€к≥ в≥дм≥нност≥. «бруцький ≥дол рпедставл€Ї –ода, ћокоша, Ћада - дочки ѕеруна, ƒажбога ≥ ¬елеса, причому, головними були богин≥ плодючост≥ та –од. ” пантеон≥ ¬олодимира головним богом був ѕерун - бог-покровитель кн€з≥в-–юрикович≥в та воњн≥в, нижче за рангом йдуть ƒажбог, ћокоша. «Т€вл€ютьс€ боги, €к≥ не згадуютьс€ у «бруцькому пантеон≥:’орос. —трибог, —имарлг. ÷е не дивно, що ѕерун стаЇ головним богом - сильн≥й обЇднан≥й держав≥ з Їдиним великим кн€зем потр≥бен один сильний бог. “ому перех≥д в≥д багатобожж€- христ€нства було не випадковим, а добре обм≥ркованим кроком. ќдин бог- один великий кн€зь на «емл≥ –уськ≥й.

” пантеон≥ кн€з€ ¬олодимира по старшинству боги йшли так: ѕерун, ’орос, ƒажбог, —трибог, —емаргл, ћокоша. ѕ≥сл€ ѕреуна по старшинству йшов ’орс. ўе один сон€чний бог, володар св≥тла €сного, незалежного в≥д джерела, €ке в у€вленн€х словТ€н протисто€ло хаосу, п≥тьм≥, небуттю, це небесно око, всезнаюче. всевидюче, св≥тло ¬сесв≥ту [19:422].

—трибог-бог в≥тру, родоначальник всих в≥тр≥в, покровитель погоди, аналог давньогрецькогокроноса Ц символу невловимого часу, €ке поглинаЇ. —трачуЇ, що сам породив [19:384].

—имаргл- оохоренець земних плод≥в, врожаю, землеробства взагал≥, охоронець Удерева житт€Ф. в≥н Ї земним вт≥ленн€м вогню у переносному розум≥нн≥: полумТна сила вогню, €ка надихаЇ воњн≥в у жорстокому бою, запалюЇ њхн≥ серц€. ¬≥н Ї також покровителем приношень у жертву вогню [19:384].

” збруцькому пантеон≥ головн≥ рол≥ об≥ймають ж≥ноч≥ богин≥, вс≥ боги були спр€мован≥ на п≥двищенн€ родючост≥. Ќа актив≥зац≥ю вегетативних сил природи. а в≥д цього. «б≥льшенн€ багатсва роду. ѕлемен≥, держави та окремоњ с≥мТњ. ÷€ плодюч≥сть була повТ€зана з небесними богами, з сонцем, дощем хмарами, ≥ншими силами природи з культом предк≥в. Ћюдина вир≥шувала своњ проблеми, сп≥в≥снуючи у злагод≥ з вищим, горним ≥ п≥дземними св≥тами, принос€чи жертви богам, вона не в≥докремлювала себе в≥д сил природи, €к≥ боготворила.

 н€зь ¬олодимир перед прийн€тт€м христи€нства зробив останню спробу систеиатизувати прадавн≥х бог≥в, €комога б≥льше наблизив њхню ≥Їрарх≥Їю до христи€нськоњ [9:13]. ” нього ж≥ночий початок був в≥дсунутий на задн≥й план. ѕершим ≥ найголовн≥шим богом став перун Ц покровитель кн€з≥в, влади, бог в≥йни. ѕот≥м йшли два сон€чн≥ боги Ц ’орос-всезнаюче небесне око, вт≥ленн€ Уб≥лого, €сного неос€жного св≥туФ ≥ дажбог Ц бог добра ≥ достатку. —трибог Ц символ невловимого часу, —имаргл-символ, €кий теж був прихильний до воњн≥в та ћокоша- богин€ плодючост≥. “обто в даному випадку кожен бог виконував €кусь певну окрему функц≥ю ≥ основна ≥де€ цього понтеону була в одному Ц п≥дримувати владу кн€з€ з≥ вс≥х стор≥н багато планового житт€ населенн€.

ќсновна ≥де€. ¬т≥лена у «бруцькому ≥дол≥ Ц зд≥йсненн€ бажань, думок всього роду чи вс≥х род≥в про багате, спок≥йне житт€, п≥дсиленн€ сил природи на зб≥льшенн€ родючост≥ всього, що що росте та б≥гаЇ ≥ в≥д цього Ц благополучч€ всього словТ€нського народу.

 р≥м бог≥в, згаданих у пантеонах «бруцького ≥дола та кн€з€ ¬олодимира, ≥снувапла ще велика к≥льк≥сть головних та другор€дних бог≥в та богинь, божк≥в, згаданих у л≥тописах, Сѕовчанн€хТ св€щеник≥в та ≥нших памТ€тниках давньоруськоњ л≥тератури ≥ вс≥ вони в≥дпов≥дали за певн≥ д≥л€нки ¬сесв≥ту.

÷е першобоги —варог ≥ його син —варожич. —варог (з санскриту- Ѕог, ¬севишн≥й, дружина, повелитель, хаз€њн) виступаЇ €к бог неба ≥ €сного св≥тла (св≥ту), владика св≥ту [10:96-97] ≥ небесного вогню [9:10], сон€чного року. ≤патьЇвський л≥топис ≥менуЇ ¬ерховне давньоруське божество Ѕатьком —варогом ≥ виводить його з ™гипту, ототожнюЇ з античним богом √ефестом (‘еостом). “аким чином, —варог не т≥льки бог неба, але ≥ повелитель вогн≥в. « ≤патьЇвського л≥топису: в≥н навчив робити людей зброю, установив морально-правов≥ норми, моногам≥ю в с≥мТњ. У”становив одному чолов≥ков≥ одну ж≥нку мати ≥ навпаки Ф. якщо хто порушить цей закон, на нього чекала сувора кара Ц кидали у п≥ч вогн€ну. “ому прозвали його —варогомЕФ [5:270].

—ин —варога —варожич Ц покровитель ковальського горну. ќбидва вони звалис€  озьмою ≥ ƒемТ€ном у христи€нств≥. ¬селенське небесне св≥тло, нос≥€м €кого виступав —варог, було первинним, йому належало першородство в сон€чно-св≥тлов≥й ≥Їрарх≥њ. ¬се ≥нше знаходилис€ у п≥дпор€дкуванн≥ св≥тового косм≥чного початку.

 р≥м сон€чних бог≥в ƒажбога та ’ороса, ≥снували ще два: ярило Ц бог весн€ного, €рого сонц€, чолов≥чоњ сили [13:95, любов≥, пристраст≥, бог весн€ноњ родючост≥ ≥  упайло Ц бог л≥тнього сонц€, бог плодючост≥, ≥постась €кого ототожнювалась з небесним вогнем. Ќа честь  упайла в день льтнього сонцесто€нн€ проводилос€ л≥тнЇ св€то, ≥грища, на €ких стрибали через вогнище парами д≥вчата з хлопц€ми, пускали вогн€н≥ колеса, д≥вчата ворожили на майбутнЇ, на долю. ƒл€ вогнища використовували УживийФ св€щенний вогонь, €кий добувавс€ терт€м сухого дерева. Ўанувавс€ бог любов≥ ≥ шлюбу Ћель, сини богин≥ Ћади, багато ≥нших бог≥в [10:110].

—он€чний пантеон давньоруських божеств не був незм≥нний. ” р≥зний час, на р≥зних стад≥€х розвитку ≥ розпод≥лу словТ€нських народ≥в к≥льк≥сть верховних бог≥в повТ€заних з сонцем, зм≥нювалос€, не зм≥нювавс€ т≥льки сол€рний св≥тогл€д сх≥дних словТ€н. јрабськ≥ мандр≥вники, що побували на словТ€нських теренах ще задовго до введенн€ христи€нства, застали ≥ описали храми сонц€, €к≥ призначались не лише дл€ культових в≥дправ, але й дл€ астролог≥чних спостережень [5:282], шануванн€ сон€чного с≥мейства бог≥в (ƒажбог, ярило, ’орос,  упайло, у менш≥й м≥р≥ ѕерун), €ким прос€кнуте все житт€ давн≥х украњнц≥в, корен≥ €кого губл€тьс€ у п≥тьм≥ в≥к≥в, б≥л€ самих виток≥в давньоруськоњ, давньословТ€нськоњ та давньоар≥йськоњ народност≥, маЇ ≥ матер≥альне вираженн€. —он€чн≥ (сол€рн≥) знаки археологи знаход€ть в могильниках, на предметах побуту, прикрасах. —онце було не т≥льки шанованим божеством. ¬оно було складовою частиною роду плем≥нних стосунк≥в. ўе в ’≤≤ стол≥тт≥ русич≥ вважали —онце косм≥чним членом свого роду, називали себе онуками ƒажбога, про що писалос€ у У—лов≥ о полку ≤горев≥мФ [20:14].

’от≥лос€ б зупинитис€ ще на одному момент≥ у в≥дносинах м≥ж св≥том людей ≥ св≥том бог≥в Ц на жертвоприношенн€х. ѕ≥д час досл≥джень «бруцького ≥дола на гор≥ Ѕог≥д або капищ, €зичницького храму та жертовних споруд «винегородського св€тилища, автор ф≥ксував ритуальн≥ жертвоприношенн€ богам. ѕричому ц≥ приношенн€ могли бути могли бути €к њжею, жертовними речами, €кими користувалис€ в побут≥. ¬с≥ реч≥ мали €кийсь дефект, були розламан≥, не придатн≥ дл€ користуванн€ людьми. Ћюдина не мала права вз€ти соб≥ щось з жертовних речей, воно було УчужеФ, не УсвоЇФ, призначалос€ т≥льки богам. якщо под≥лити вс≥х реч≥ за призначенн€м, њх можна розд≥лити на к≥льки гру: реч≥ з сол€рною символ≥кою (браслети, к≥льц€, персн≥, бубенц≥, п≥дв≥ски, горщики з сол€рними знаками); реч≥, €к≥ символ≥зували м≥с€ць Ц луниц≥; реч≥, €к≥ замикають та в≥дмикають €кесь ритуальн≥ д≥йства Ц замки, ключ≥; реч≥, €к≥ повТ€зан≥ ≥з землеробством, п≥дсиленн€м родючост≥ Ц лемеш≥, коси, серпи, окутт€ в≥д лопат; реч≥, повТ€зан≥ з ≥деЇю косм≥чного €йц€ Ц писанки-др€панки; реч≥, повТ€зан≥ ≥з ≥деЇю св≥тового дерева Ц бл€шки ≥ колти ≥з зображенн€м св≥тового дерева.

ќкремо сто€ть жертви кровн≥: частини туш, нап≥втуш кор≥в та свиней, черепа та к≥нц≥вки кор≥в, череп козла. ¬они повТ€зан≥ ≥з плодовит≥стю та багатством. Ѕог ¬елес ган€Ї по неб≥ небесних кор≥в Ц хмари, €к≥ дають небесне молоко Ц дощ ≥ дощем запл≥днюЇтьс€ земл€, €ка через цей акт запл≥дненн€ давала великий врожай ≥ багатства.

∆ертвоприношенн€ птиц≥ Ц п≥вн€ або курей теж були кровн≥, €ких жертвували ѕеруну, €к птицю, €ка в≥дчувала час (’ронос).

ќкремо сто€ть людськ≥ кровн≥ жертви, €к≥ були заф≥ксован≥ на капищ≥ «бруцького ≥дола (серед чотирьох трупопокладень на капищ≥ Ц два були ритуальними похованн€ми чолов≥к≥в приблизно 60 рок≥в ≥ два дит€ч≥ жертвоприношенн€ в≥ком до 2 рок≥в), а також на трьох капища та жертовних спорудах «венигородського св€тилища та селища-супутника Ѕабина долина. Ћюдськ≥ жертвоприношенн€ зд≥йснювалис€ €к покладанн€ ц≥лого т≥ла (в основному ц≥лими клали маленьких д≥тей та п≥дл≥тк≥в) в поЇднанн≥ з н≥шепод≥бною п≥ччю дл€ вип≥чки хл≥ба, сол€рними предметами (к≥льц€, браслети, клейма), к≥стками худоби (кор≥в); ц≥лого т≥ла з в≥докремленою головою (ж≥нки 25-30 рок≥в), причому голова могла бути в≥дсутн€ зовс≥м або в≥докремлена та покладена вище т≥ла; частина людського т≥ла (половина к≥ст€ка людина в поЇднанн≥ з половиною свин≥); окрем≥ частини т≥ла Ц долон≥, ступн≥, окрем≥ к≥стки рук чи н≥г, хребц≥, нижн≥ щелепи або ≥нш≥ фрагменти черепа людини. ¬≥домо, що словТ€ни добре знали, що УокремеФ може означати УзагальнеФ ≥ широко користувалис€ цим у своњх жертвоприношенн€м. ÷≥ знанн€ були загальними дл€ вс≥х ≥ндоЇвропейських народ≥в [21:478]. Ўироко в≥дом≥ приношенн€ в жертву людей у ƒавн≥й √рец≥њ та –им≥, ™гипт≥, ≤нд≥њ, у  ельт≥в, √ерманц≥в тощо [26:529]. јле все-таки приношенн€ в жертву людей, а особливо д≥тей, було под≥Їю неординарною у словТ€нських народ≥в, хоча мало досить глибок≥ корен≥. Ќайдавн≥шу зв≥стку про людськ≥ жертвоприношенн€ у сх≥дних словТ€н ми маЇмо в≥д в≥зант≥йського ≥сторика Ћева ƒ≥акона. ” своњй У≤стор≥њФ в≥н розпов≥даЇ, що п≥сл€ зак≥нченн€ битви з в≥зант≥йц€ми, воњни кн€з€ —в€тослава з≥брали своњх загиблих ≥ спалили њх Узаколов при этом по обычаю предков множество пленных мужчин и женщин. —овершив эту кровавую жертву, они задушили несколько младенцев и петуха, топ€ их в водах »страФ [6:78]. «д≥йснювали д≥топриношенн€ ≥ в часи кн€з€ ¬олодимира на св€тилищ≥ в  иЇв≥: Уѕривожаху сыны сво€ и дщерь и жр€ху бесомь и оскверн€ху землю треб€ми своими. » осквернис€ земл€ –уська и холм-тьФ [29:182]. ѕ≥зн≥ше, в ’’≤ стол≥тт≥ про т≥ ж д≥йства було написано у У—лово о том, како первоЇ погани клан€лис€ идоламФ, Упривод€ху сына и дщерь сво€, и заколаху пред ними, и бе вс€ земл€ оскверненаФ [1:264]. ” ’≤≤ стол≥тт€ анон≥мний автор, розпов≥даючи про не людськ≥ €зичницьк≥ обр€ди, згадав про У“аверска€ деторезань€ идолом одпервенецФ [17:146]. ћитрополит  ирило “уровський у своњй пропов≥д≥ на ‘ом≥ну нед≥лю писав: Уќтселе бо не приемлеть ад требы заколаемых отцы младенець, ни смерть почести Ц преста бо идолослужение и пагубное бесовское насилиеФ [17:147]. —в≥дченн€м пережитк≥в людських жертвоприношень у нас Ї Їтнограф≥чна замальовка Упохорон  острубонькиФ з п≥вдн€ ”крањни: Уƒети встають в круг, в середине которого становитс€ мальчик или девочка, изображающие  острубоньку. ¬ конце игры этого мальчика или девочки хватают за руки и кидают в ровФ [4:94].

Ћюдськ≥ жертвоприношенн€ зд≥йснювали у випадку голоду, неврожаю, стих≥йного лиха, при дуже т€жких обставинах житт€ всього роду або племен≥. ÷€ жертва мала значенн€ спокути ≥ очищенн€, нею не УторгувалиФ з богами. ÷≥ною житт€ людини не вимолювали €кесь конкретне Ущаст€Ф особисто дл€ жертвуючих. ÷≥ль кривавоњ жертви Ц в≥дтворити упор€дкуванн€ ¬сесв≥ту, а це, в свою чергу, допоможе вернути все втрачене [12:50].

ўе на двох моментах в св≥тогл€д≥ словТ€н хот≥лось би зупинитись:

І баченн€ ¬сесв≥ту у форм≥ ел≥пса, €йц€;

І погл€ди на дерево житт€ або св≥тове дерево.

 осм≥чне €йце Ц одне з найархањчн≥ших космолог≥чних архетип≥в, розповсюджених у ≥ндоЇвропейських, сем≥вто-хам≥тських, ф≥но-угорських, тунгусо-манджуських, китайсько-тибетських, пол≥нез≥йських, африканських, ≥нд≥ансьтких та ≥нших народ≥в. «г≥дно з м≥фопоетичною традиц≥Їю багатьох народ≥в, з св≥тового, косм≥чного €йц€ виникаЇ весь ¬сесв≥т, що ми бачимо, весь св≥т бог≥в ≥ людей [5:362]. ¬ Ївропейськ≥й традиц≥њ ц€ концепц≥€ в найб≥льш розвинут≥й форм≥ представлена у орф≥к≥в Ц посл≥довник≥в м≥ф≥чного ќрфе€.

 осм≥чне €йце давн≥х м≥фолог≥в маЇ зовс≥м не метафоричний, а реальний зм≥ст, про що непр€мо св≥дчать давньо≥нд≥йськ≥ астроном≥чн≥ трактати Ц УсиддхантиФ. ” найдавн≥шому з них (5 тис. рок≥в до н. е.) розказуЇтьс€ про €йце Ѕрами Ц м≥сц≥ перебуванн€ ¬ерховного Ѕожества: воно €вл€Ї собою кулю ≥з з≥рок з поперечником б≥льше 18 квадрал≥он≥в (18х10 [15]) йоджан (це б≥л€ 4 000 св≥тлових рок≥в, що в≥дпов≥даЇ розм≥рам де€ких галактик [5:362].

”€вленн€ про ¬сесв≥т €к  осм≥чне €йце не було випадковим. « точки зору повс€кденного сприйн€тт€ зор€не небо оточуЇ «емлю, €к шкаралупа оточуЇ вм≥ст €йц€. яйце виникаЇ та ≥снуЇ не заради себе самого, а дл€ в≥дтворенн€ потомства, значить ≥ косм≥чне €йце породжуЇ житт€ ≥ весь багатогранний св≥т [5:365].

” давн≥х культурах €йце уособлюваво —онце, €к джерело весн€ного в≥дродженн€ ≥ творчих сил природи. “ому у багатьох народ≥в поширен≥ казки про €йце, €к джерело житт€ ≥ ¬сесв≥ту. «≥ сивоњ давнини прийшов до наш звичай обдаровувати обнин одного €йц€ми ≥ возвеличувати њх св€щенними п≥сн€ми. ƒавньоримський звичай фарбувати €йц€ ѕлутарх по€снюЇ тим, що €йце Ц уособленн€ “ворц€ ¬сесв≥ту, €кий Ї в €йц≥. ѕерси теж мали звичай в≥тати подарунком у вигл€д≥ €Їць, пофарбованих у р≥зн≥ кольори. яйц€ клали в храмах, використовували €к жертви богам, закопували там, де планувалос€ буд≥вництво. Ќе вин€тком були ≥ сх≥дн≥ словТ€ни. ¬они знали про  осм≥чне €йце, про що св≥дчать зхах≥дки двох €Їчок на капищах на «венигородському св€тилищ≥. ÷≥ €йц€ були зроблен≥ з глини, зомс≥м не були схож≥ на поливТ€н≥ писанки-калатальц€. ѕоверхн€ €Їчок була помережана поздовжними л≥н≥€ми, под≥лена на трикутн≥ сектори, кожен з €ких був заповнений короткими поперечними рисками. Ѕули ≥ порожн≥ сектори, €к≥ чергувалис€ ≥з заповненими. ѕо€снити таку орнаментику €Їць поки не маЇ можливост≥ за браком знань ≥ аналог≥в з цього питанн€.

¬≥дголоски давн≥х у€влень про  осм≥чне €йце ми знаходимо в де€ких давньоукрањнських космогон≥чних сказанн€х. “ак, зг≥дно ≥з одним м≥фом, «емл€, —онце, ћ≥с€ць ≥ «≥рки виникли з первинноњ кул≥ Ц  осм≥чного €йц€. « €Їць виникли ≥ люди. ѕ≥сл€ вигнанн€ з раю Ѕог повел≥в ™в≥ кожен день нести ст≥льки €Їць, ск≥льки в той день помре людей, ≥ так в≥чно. ј Ѕог бере т≥ €йц€, д≥лить на дв≥ половинки ≥ кидаЇ на землю. « одн≥Їњ половини народжувавс€ хлопчик, з другоњ Ц д≥вчинка. ѕот≥м вони виростають ≥ жен€тьс€. јле буваЇ так, що одна половинка падаЇ в море або губитьс€, тод≥ хлопець або д≥вчина не можуть одружитис€ [24:14].

јрхетип  осм≥чного дерева, €кий уособлюЇ в соб≥ потенц≥ю ¬сесв≥ту, €ка в≥чно в≥дроджуЇтьс€, такий давн≥й, €к ≥ образ  осм≥чного €йц€ [5:414]. яйце уособлюЇ ¬сесв≥т ≥ житт€ з богами ≥ людьми, п≥дземним св≥том. ƒерево ж зТ€вл€Їтьс€ з нас≥нн€, росте, маЇ складну структуру, €ка пост≥йно зм≥нюЇтьс€ (корен≥, стовбур, г≥лки, лист€, полоди), вмираЇ але залишаЇ нас≥нн€ Ц майбутнЇ дерева. ƒерево (древо) Ц зримий символ розвитку, про його давн≥сть св≥дчить розповсюдженн€ образу св≥тового дерева —тарому ≥ Ќовому св≥тах. ќбраз св≥тового  осм≥чного дерева проходить через ≥стор≥ю вс≥х давн≥х цив≥л≥зац≥й Ц давньо≥нд≥йськоњ, давньокитайськоњ, давньоЇгипетськоњ, шумеро-аккадськоњ, асиро-вавилонськоњ, хетськоњ, давньоЇврейськоњ. ™ ц≥кава г≥потеза про те, що ≥стинне призначенн€ символа св≥тового дерева розкриваЇтьс€ в У—лов≥ о полку ≤горов≥мФ, де згадуЇтьс€ в≥щий Ѕо€н, €кий Урозт≥кавс€ думкою по древуФ [20:7]. ’оч Ї багато ≥нтерпретац≥й цього образу, ≥стина, швидше за все, пол€гала буквально в розум≥нн≥ Урозт≥канн€ думкою по древуФ, €кщо вз€ти до уваги, що символ дерева опорний образ думки, €кий допомагаЇ опов≥дачу або в≥щуну в≥дтворити закодований зм≥ст [56:417]. ≈п≥тет Ѕо€на Ц в≥щий, тобто Ув≥даючий, €кий волод≥Ї таЇмним, чаклунським знанн€м, що зближуЇ його з давн≥ми €зичницькими жерц€миФ.

”загальнюючий образ  осм≥чного дерева в у€вленн≥ вс≥х словТ€нських народ≥в змальовуЇ давн≥й переказ, €кий збер≥гс€ у п≥вденних словТ€н: У¬≥сь св≥ту Ї св€те дерево Ц €сень. …ого висока верх≥вка перевищуЇ г≥рськ≥ вершини ≥ ш≥сть небес, п≥дн≥маЇтьс€ до сьомого неба, де у своњх св≥тлих палатах живе верховний бог —варун (—варог). Ќаск≥льки вершина €сена, дерева св≥ту, висока, наст≥льки кор≥нн€ його глибок≥; кор≥нн€ його прост€гаЇтьс€ по всьому п≥дземному царству „орнобога.  ор≥нь його четвертолапий: один кор≥нь йде на п≥вдень, другий Ц на сх≥д, трет≥й т€гнетьс€ до п≥вноч≥, четвертий Ц до заходу. ѕ≥д €сенем знаходитьс€ земл€. ƒр≥бн≥ сережки в його крон≥ Ц —онце, ћ≥с€ць, «≥рки. “ак €сен звТ€зуЇ п≥дземне царство, «емлю ≥ Ќебо. «-п≥д дерева св≥ту бТЇ джерело з чистою живою водою, €ка оздоровлюЇ ≥ воскресаЇ мертвих. Ѕ≥л€ джерела сид€ть три в≥щунки, в≥рн≥ присл€жниц≥. ќдна знаЇ, що було, друга Ц що буде, трет€ Ц що Ї. ¬они вир≥шують, чому бути. ¬они виззначають вс€кому його долю, добру або погану. “ак вони, об≥ц€ючи житт€ ≥ смерть працюють над винекненн€м житт€Ф [18:184].

—в≥дченн€м давньоњ в≥ри у  осм≥чне дерево житт€ Ї кр≥новидний орнамент в др≥бн≥й металев≥й пластиц≥, зображенн€м умовного св≥тового дерева м≥ж двома птиц€ми на давньоруських прекрасах Ц колтах, п≥дв≥сках, д≥адемах.

«вичай прикрашати на св€та, пиносити жертву св€щенним деревам ≥ д≥бровам с€гаЇ своњм кор≥нн€ в доар≥йське минуле, ≥снував в багатьох народ≥в р≥зних контенент≥в. давн≥ руси поклон€лис€ дубам, вживлюючи в кору дерев ≥кла кабан≥в, уобв≥шуючи њх шматочками мТ€са ≥ хл≥ба, наконечниками стр≥л. ƒерево дуб було присв€чено богу ѕеруну, €кому приносили в жертву кабана, бика ≥ п≥вн€. “акий дуб з кабан€чими ≥клами був знайданений археологами б≥л€ ’ортиц≥. «а св≥дченн€м в≥зант≥йського ≥мператора  онст€нтина Ѕагр€нородного, на остров≥ ’ортиц€ был€ дн≥провський порог≥в р≥с один з таких св€щенних дуб≥в Ц обТЇкт обовТ€зкового поклон≥нн€ дл€ рус≥в, €к≥ спускалис€ вниз по ƒн≥пру [2:49]. “ут, кр≥м звичних пожертв, приносили також в жертву живих п≥вн≥в. ¬≥домо, що п≥вень, ѕров≥сник —онц€, не р≥дко це —онце ≥ уособлював. “аке чисто €зичницьке у€вленн€ збер≥галос€ упродовж тис€чол≥ть. ¬оно нав≥ть ув≥йшло у христи€нську л≥тературу. ѕро це св≥дчить соловецький апокриф ’≤’ стол≥тт€ У¬с€кой твариФ, де згадуЇтьс€ косм≥чно- сон€чний п≥вень [5:423].

 оротко п≥дсумовуючи цей розд≥л, можна зробити так≥ висновки: словТ€ни на момент прийн€тт€ христи€нства мали розвинути рел≥г≥ю з ч≥ткою ≥Їрарх≥Їю бог≥в, причому спчатку переживали ж≥ноч≥ богин≥ родючост≥, пот≥м головним стають чолов≥ч≥ боги; вони ч≥тко усв≥домлювали значенн€ людини у ¬сесв≥т≥, €к≥й в≥дводилис€роль активногосп≥вучасника св≥тових под≥й; у св≥тогл€д≥ словТ€н про св≥тове дерево ч≥тко просл≥дковуЇтьс€ знанн€ проФверх-низФ, сторни св≥ту. ÷≥ ж пон€тт€ врахован≥ п≥д час виробництва «бруцького ≥дола. “ут також просл≥дковуЇтьс€ пон€тт€Фсв≥тло-п≥тьмаФ.





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 543 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

80% успеха - это по€витьс€ в нужном месте в нужное врем€. © ¬уди јллен
==> читать все изречени€...

2059 - | 1926 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.029 с.