Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


ѕредмет ф≥лософ≥њ ≥ коло њњ основних проблем




«м≥ст предмета ф≥лософ≥њ формувавс€ ≥сторично залежно в≥д р≥вн€ розвитку культури. Ќа ранн≥х етапах ≥снуванн€ ф≥лософ≥њ вона м≥стила всю сукупн≥сть знань про природу, космос ≥ людину. Ќе випадково ф≥лософи античност≥ були вченими-ун≥версалами, вченими-енциклопедистами. ѕершу спробу виокремити ф≥лософ≥ю в особливу галузь теоретичного знанн€ зробив давньогрецький ф≥лософ јр≥стотель (384Ц322 рр. до н. е.). ‘≥лософ≥€ на його думку Ц це знанн€, позбавлене чуттЇвоњ конкретност≥, знанн€ Упро причини ≥ початокФ, Упро сутн≥стьФ, Упро суттЇве €к таке взагал≥Ф. –адикальн≥ зм≥ни у визначенн≥ предмета ф≥лософ≥њ почались наприк≥нц≥ XVI Ц початку XVII стол≥тт€, коли виникаЇ експериментальне природознавство ≥ починаЇтьс€ процес в≥дмежовуванн€ в≥д ф≥лософ≥њ конкретних наук Ц спочатку механ≥ки земних та небесних т≥л, астроном≥њ та математики, пот≥м ф≥зики, х≥м≥њ, б≥олог≥њ тощо. ” цих умовах ф≥лософ≥€ опинилас€ в становищ≥ шексп≥р≥вського корол€ Ћ≥ра, €кий на стар≥сть роздав дочкам своЇ царство, а вони вигнали його на вулицю, мов жебрака. јле розмежуванн€ м≥ж ф≥лософ≥Їю та спец≥альними науками спри€ло формуванню специф≥чного предмета ф≥лософ≥њ. ÷ю специф≥ку можна зТ€сувати через пор≥вн€нн€ з предметами конкретних наук. ¬они под≥бн≥ ≥ водночас р≥зн≥. ¬иокремимо р€д аргумент≥в.

1.‘≥лософ≥€, так само €к ≥ наука, Ї знанн€ загального, ≥ ф≥лософ≥€, ≥ наука в≥дображають св≥т у пон€тт€х ≥ категор≥€х.≤нш≥ науки, постаючи обмеженими своњми предметами, узагальнюють лише в њх межах. ƒл€ ф≥лософ≥њ ж характерна на€вн≥сть категор≥й, що мають дуже широкий р≥вень узагальненн€, таких €к УзаконФ, Убутт€Ф, УдухФ, Усв≥дом≥стьФ, Упричинн≥стьФ тощо (схема 1.4).

2.Ќаукове знанн€ Ї точним, однозначним ≥ тому загальноприйн€тим дл€ вс≥х людей. ‘≥лософське знанн€ Ї пол≥фон≥чним, плюрал≥стичним.÷е означаЇ, що на одн≥ ≥ т≥ сам≥ питанн€ в р≥зних ф≥лософських школах даютьс€ р≥зн≥ (неоднаков≥) в≥дпов≥д≥, €к≥, що досить суттЇво, мають р≥вноц≥нне значенн€. ≤накше кажучи, у ф≥лософ≥њ не ≥снуЇ однозначних ≥ загальноприйн€тих положень.

3.«ближаЇ науку з ф≥лософ≥Їю ≥ та обставина, що ф≥лософ≥€, €к ≥ наука, прагне лог≥чно обірунтувати своњ положенн€, довести њх, виразити в теоретичн≥й форм≥.јле наукове знанн€ обТЇктивне, нейтральне щодо людських ц≥лей ≥ ц≥нностей. ‘≥зичн≥ ≥ х≥м≥чн≥ формули не п≥дл€гають моральн≥й оц≥нц≥. ‘≥лософський погл€д на св≥т завжди субТЇктивний, Унебезсторонн≥йФ: ≥стини ф≥лософ≥њ заломлен≥ через призму життЇвих ≥нтерес≥в ≥ ц≥лей людей. ≤накше кажучи, ф≥лософське мисленн€ повТ€зане з ц≥леспр€муванн€м ≥ формуванн€м ц≥нностей, наукове ж Ц реал≥зуЇ вже поставлене завданн€, мету або систему ц≥нностей. Ќаука в≥дпов≥даЇ на питанн€: чому?, а ф≥лософ≥€ Ц на питанн€: дл€ чого, з €кою метою?

 

4.—пециф≥чною формою знанн€ Ї закони науки €к в≥дображенн€ обТЇктивних звТ€зк≥в, в≥дношень, що мають усталений характер за певних обставинах.«нанн€ закон≥в х≥м≥њ, ф≥зики, б≥олог≥њ даЇ можлив≥сть людин≥ ефективно будувати свою практичну д≥€льн≥сть, ≥ нав≥ть передбачити њњ насл≥дки. “ак без знань закон≥в ф≥зики, механ≥ки були б неможливими сучасн≥ косм≥чн≥ досл≥дженн€. Ѕез знанн€ закон≥в ф≥з≥олог≥њ людини була б неможливою сучасна практична медицина тощо. Ќа в≥дм≥ну в≥д науки, особливо природознавства, ф≥лософ≥€ не маЇ емп≥ричних закон≥в. Ќе маЇ ф≥лософ≥€ ≥ метод≥в п≥знанн€ на зразок експериментальних чи математичних.

“ак само не волод≥Ї вона ≥ специф≥чними конкретними засобами перев≥рки вироблюваних нею тверджень: ф≥лософськ≥ проблеми, €к правило, не мають Їдиних критер≥њв розвТ€занн€ (особливо в рамках ≥ндив≥дуального житт€ окремоњ людини).

5. якщо наука Ї формою п≥знанн€ обТЇктивних, незалежних в≥д д≥€льност≥ людини, ≥нвар≥антних до нењ структур матер≥ального св≥ту, тобто спр€мована на п≥знанн€ зовн≥шнього стосовно людини св≥ту, то ф≥лософ≥€ стаЇ формою рефлекс≥њлюдини, тобто спр€мована на вивченн€ внутр≥шнього досв≥ду розвитку њњ духовност≥. –ефлекс≥€ Ц специф≥чне €вище у сфер≥ духовного опануванн€ людиною св≥ту, €ке не сп≥впадаЇ з п≥знанн€м. ѕредмет рефлекс≥њ Ц в≥дношенн€ внутр≥шнього св≥ту до зовн≥шнього.‘≥лософ≥€, таким чином, Ї систематизованою, рац≥ональною рефлекс≥Їю людини щодо в≥дображенн€ загальних п≥двалин людськоњ д≥€льност≥. ‘≥лософ≥€ Ї вченн€м, €ке узагальнюЇ досв≥д розвитку людськоњ духовност≥. ‘≥лософ≥€ Ї особливим вим≥ром людськоњ духовност≥, дл€ €кого невластиве оперуванн€ законами.јдже немаЇ Узакон≥вФ д≥€льност≥ сов≥ст≥ людини, оволод≥нн€ людиною св≥товою культурою та мистецтвом.

«важивши на наведен≥ вище факти ≥ аргументи про сп≥вв≥дношенн€ ф≥лософ≥њ та науки, можна зробити висновок, що ф≥лософ≥€ постаЇ безумовно своЇр≥дною, особливою формою людського св≥томисленн€, формою, €ка не дублюЇ ≥нш≥ напр€ми та форми ≥нтелектуальноњ д≥€льност≥. ѓњ предметом Ї св≥т у ц≥лому у своњх найзагальн≥ших законом≥рност€х, що розгл€даЇтьс€ п≥д кутом зору субТЇктно-обТЇктного в≥дношенн€. ≤накше кажучи, предметом ф≥лософ≥њ Ї в≥дношенн€ Улюдина Ц св≥тФ. “ож ф≥лософ≥€ досл≥джуЇ (схема 1.5):

1. ѕрироду та сутн≥сть св≥ту. ѕри цьому ф≥лософ≥в ц≥кавл€ть не детал≥ (подробиц≥), а загальн≥ принципи ≥снуванн€ та розвитку св≥ту. –≥шенн€ ц≥Їњ проблеми може бути дво€ке.—в≥т може постати перед людиною €к ≥снуючий поза ≥ незалежно в≥д нењ, н≥ким не створений, що ≥снуЇ в≥чно. ” такому раз≥ йтиметьс€ про матер≥альний принцип.  оли ж людина до розум≥нн€ св≥ту ≥де через свою практичну ц≥леспр€мовану д≥€льн≥сть, св≥т може постати перед нею в ≥ншому св≥тл≥. Ѕудь-€ка р≥ч у такому випадку зТ€вл€Їтьс€ завд€ки д≥€льност≥ людини. Ћюдина ставить перед собою мету, €ка в процес≥ д≥€льност≥ реал≥зуЇтьс€, тому вона отримуЇ певний результат. “обто до по€ви €когось

 

—хема 1.5. ѕризначенн€ ф≥лософ≥њ

 

результату повинна зТ€витис€ його ≥деальна модель (людина = мета д≥€льн≥сть результат). ўоб збудувати, наприклад, будинок, спочатку зТ€вл€Їтьс€ ≥де€ будинку; щоб збудувати дорогу Ц зТ€вл€Їтьс€ ≥де€ дороги тощо. –озгл€даючи св≥т у ц≥лому, людина доходить висновку, що ≥ св≥т у своЇму к≥нцевому бутт≥ виник €к результат €коњсь ≥дењ.Ќа п≥дстав≥ названих п≥дход≥в до св≥ту було сформульовано так зване основне питанн€ ф≥лософ≥њ: питанн€ про в≥дношенн€ духу, св≥домост≥ до бутт€, матер≥њ. “обто про те що Ї первинним Ц мисленн€ чи бутт€, природа чи дух, що кого породжуЇ ≥ визначаЇ? «алежно в≥д розвТ€занн€ цього питанн€ в ≥стор≥њ ф≥лософ≥њ вир≥зн€ють два основних напр€мки Ц матер≥ал≥зм та ≥деал≥зм.

ћатер≥ал≥зм у розвТ€занн≥ основного питанн€ ф≥лософ≥њ виходить з того, що природа, бутт€, матер≥€ Ї первинними, а св≥дом≥сть, мисленн€, дух Ц вторинними. «г≥дно з матер≥ал≥змом св≥т Ї матер≥альним, тобто ≥снуЇ сам по соб≥, н≥ким не створюваний ≥ не знищуваний, законом≥рно зм≥нюЇтьс€, розвиваЇтьс€, виход€чи з≥ своњх власних причин; в≥н становить Їдину ≥ останню реальн≥сть, €ка виключаЇ будь-€ку надприродну силу, а св≥дом≥сть, мисленн€, дух Ї властив≥стю матер≥њ ≥ њњ ≥деальним в≥дображенн€м. ћатер≥ал≥зм в р≥зн≥ ≥сторичн≥ епохи набував р≥зних форм ≥ вид≥в: нањвний ≥ зр≥лий, стих≥йний ≥ науково усв≥домлений, метаф≥зичний ≥ д≥алектичний.

≤деал≥зм у розвТ€занн≥ основного питанн€ ф≥лософ≥њ намагаЇтьс€ довести, що дух, св≥дом≥сть, природа, матер≥альне Ї вторинним.«алежно в≥д того, €к ≥деал≥зм розум≥Ї духовну основу, в≥н под≥л€Їтьс€ на обТЇктивний ≥деал≥змта субТЇктивний ≥деал≥зм. Ќа противагу субТЇктивному ≥деал≥зму, що першоосновою вважаЇ св≥дом≥сть окремого ≥ндив≥да, обТЇктивний ≥деал≥зм першоосновою проголошуЇ абсолютне ≥деальне начало (св≥товий дух, Уабсолютну ≥деюФ тощо), €ке ≥снуЇ поза ≥ндив≥дуальною св≥дом≥стю ≥ незалежно в≥д нењ. ќбТЇктивний ≥деал≥зм розгл€даЇ матер≥альний св≥т €к продукт д≥€льност≥ обТЇктивного духу (розуму, ≥дењ), €к У≥нобутт€ духуФ.

ѕор€д з матер≥ал≥змом та ≥деал≥змом, що Ї мон≥стичними напр€мками ф≥лософ≥њ (моно Ц один), в ≥стор≥њ ф≥лософ≥њ Ї напр€мок, €кий прагнув подолати цю протилежн≥сть матер≥ального ≥ духовного св≥ту. ¬≥н д≥став назву дуал≥зму (дуе Ц два), оск≥льки розгл€дав матер≥ю та св≥дом≥сть €к дв≥ незалежн≥ одна в≥д одноњ, паралельно сп≥в≥снуюч≥ основи св≥ту. ÷е була спроба компром≥су.

¬с≥ ц≥ напр€мки обТЇктивно мають право на ≥снуванн€, адже вони в≥дображають результати п≥знанн€ взаЇмоповТ€заних ≥ певною м≥рою протилежних матер≥ального та духовного св≥ту, матер≥њ та св≥домост≥. ѕроте така протилежн≥сть ≥стотна лише в тому раз≥, коли ми хочемо зТ€сувати њх взаЇмозвТ€зок, що реально ≥снуЇ у повс€кденн≥й практичн≥й д≥€льност≥ людей. Ќасправд≥ обТЇктивно ≥ матер≥€ ≥ св≥дом≥сть (€к властив≥сть певним чином орган≥зованоњ матер≥њ Ц людини) нев≥дривн≥ одна в≥д одноњ. ћатер≥ал≥зм та ≥деал≥зм не можуть бути протилежними, тим паче УвойовничимиФ, що ворогують м≥ж собою, напр€мками ф≥лософ≥њ, коли вони не забувають про цей взаЇмозвТ€зок т≥ла ≥ духа, матер≥њ ≥ св≥домост≥.

2. ‘≥лософ≥€ досл≥джуЇ природу, сутн≥сть та призначенн€ людини. Ѕез переб≥льшенн€ можна сказати, що проблема людини пос≥даЇ центральне м≥сце у ф≥лософ≥њ. «вичайно, людину вивчаЇ б≥олог≥€, анатом≥€, мовознавство, антрополог≥€, психолог≥€ тощо. ќднак всеб≥чно, €к б≥осоц≥альну ц≥л≥сн≥сть, людину не розгл€даЇ жодна ≥нша, кр≥м ф≥лософ≥њ, система знань. ѕрот€гом багатьох в≥к≥в ф≥лософи анал≥зують природу ≥ можливост≥ людського розуму, особливост≥ в≥дчутт≥в, стан б≥олог≥чного ≥ соц≥ального в людин≥, а також р≥зноман≥тн≥ про€ви духовного св≥ту людини: мову, мистецтво тощо.

ѕ≥дкреслимо, що проблема людини, €к ≥ проблема св≥ту, вир≥шуЇтьс€ через призму його практичного опануванн€. ”св≥домлюючи себе в цьому св≥т≥ €к живу ≥стоту, народжуючи соб≥ под≥бних, людина бачить себе €к частину природи ≥ виходить з усв≥домленн€ своЇњ матер≥альност≥. јле, з ≥ншого боку, дивл€чись через призму теж практичного засвоЇнн€ св≥ту, коли ус€к≥й д≥њ передуЇ њњ ≥деальне вираженн€ у св≥домост≥, людина приходить до того, що ≥ вона виникаЇ, €к ≥ св≥т, завд€ки св≥домост≥, ≥деально. “обто ≥ проблему людини можна вир≥шувати або з позиц≥њ матер≥ал≥зму, або з позиц≥њ ≥деал≥зму.

ƒосл≥джуючи природу ≥ сутн≥сть людини, ф≥лософ≥€ звертаЇ увагу ≥ на друге важливе питанн€ ф≥лософ≥њ: чи здатен людський розум п≥знати реальний св≥т? «начна частина ф≥лософ≥в позитивно в≥дпов≥дають на це питанн€, тобто вважаЇ св≥т п≥знаванним. ƒо них насамперед належить б≥льш≥сть ф≥лософ≥в-матер≥ал≥ст≥в, оск≥льки њхн€ теза про пох≥дний в≥д матер≥њ характер св≥домост≥ ц≥лком лог≥чно приводить до ≥дењ в≥дображенн€ матер≥њ св≥дом≥стю. якщо св≥дом≥сть породжуЇтьс€ матер≥Їю, то вона не може бути чимось принципово УчужимФ матер≥њ, повинна у своњх основних зм≥стових характеристиках зб≥гатис€ з тим, що њњ породжуЇ. Ќе заперечують п≥знаванност≥ св≥ту ≥ багато хто з ≥деал≥ст≥в (головним чином Ц обТЇктивн≥ ≥деал≥сти), вважаючи ц≥лком лог≥чним Усп≥впаданн€Ф думки з Уд≥йсн≥стюФ, поза€к сама д≥йсн≥сть, будучи ≥деальною, Успор≥дненаФ з думкою. ѕроте п≥знавальн≥сть св≥ту розгл€даЇтьс€ обТЇктивними ≥деал≥стами вже не €к в≥дображенн€ реальност≥ думкою, а €к њх тотожн≥сть (зб≥г, Узлитт€Ф). јле Ї ф≥лософи, €к≥ сто€ть на позиц≥њ неп≥знаванност≥ фундаментальних основ реальност≥ (насамперед матер≥њ, св≥домост≥, причинност≥), називаючи свою позиц≥ю агностицизмом (в≥д грец. а Ц н≥ ≥ гнос≥с Ц знанн€). ѕринципово агностичноњ позиц≥њ дотримуЇтьс€ б≥льш≥сть субТЇктивних ≥деал≥ст≥в, €к≥ вважають Їдино доступними п≥знанню лише в≥дчутт€, переживанн€, досв≥д, що становл€ть початковий, перший ступ≥нь людського п≥знанн€. Ћюдина, тверд€ть субТЇктивн≥ ≥деал≥сти, неспроможна вийти Уза меж≥Ф своњх в≥дчутт≥в, досв≥ду, тому обТЇктивний св≥т, €кщо в≥н взагал≥ ≥снуЇ, недос€жний дл€ людського п≥знанн€.

ќтже, проблема можливостей людини €к мисл€чоњ ≥стоти досл≥джуЇтьс€ в межах ф≥лософ≥њ. ƒокладн≥ше про природу, сутн≥сть та призначенн€ людини йтиметьс€ в розд≥л≥ 12.

3. ‘≥лософ≥€ досл≥джуЇ загалом систему УлюдинаЦсв≥тФ ≥ стан, в €кому ц€ система перебуваЇ. —правд≥, ф≥лософське, св≥тогл€дне знанн€ Ц це не т≥льки св≥т, чи сама людина, а сп≥вв≥дношенн€ УлюдинаЦсв≥тФ. ƒл€ ф≥лософ≥њ принципово важливо розгл€дати ц≥ протилежност≥ не окремо, а сп≥вв≥дносити њх: €к УлюдинаФ ставитьс€ до Усв≥туФ ≥ впливаЇ на нього; €к УлюдинаФ сприймаЇ вплив Усв≥туФ; €к Усв≥тФ сприймаЇ вплив УлюдиниФ. –≥ч у т≥м, що суб`Їкт, €кий розгл€даЇтьс€ поза ставленн€м до об`Їкта, втрачаЇ своњ властивост≥, перестаЇ бути субТЇктом, перетворюючись на б≥олог≥чну, психолог≥чну ≥ т. ≥н. ≥стоту.

” центр≥ досл≥дженн€ системи Улюдина Ц св≥тФ завжди стоњть питанн€: зм≥нюЇтьс€, рухаЇтьс€ св≥т чи перебуваЇ у стан≥ спокою, в незм≥нному стан≥. ј €кщо св≥т зм≥нюЇтьс€, розвиваЇтьс€, тод≥ €к ≥ з €коњ причини, у €кому напр€мку в≥дбуваютьс€ рух та зм≥ни у св≥т≥? ÷е питанн€, €к ≥ питанн€ про в≥дношенн€ св≥домост≥ ≥ матер≥њ, також Ї св≥тогл€дним ≥ маЇ методолог≥чне значенн€. «алежно в≥д в≥дпов≥д≥ на нього у ф≥лософ≥њ склалис€ два погл€ди на стан та розвиток св≥ту: д≥алектичний та метаф≥зичний.

ƒ≥алектики вважають, що вс≥ предмети та €вища взаЇмоповТ€зан≥, рухаютьс€, розвиваютьс€; розвиток вони розум≥ють €к €к≥сне перетворенн€ одних речей та €вищ на ≥нш≥, €к знищенн€ старого ≥ ствердженн€, розвиток нового. ƒжерелом розвитку Ї внутр≥шн€ суперечлив≥сть, притаманна всьому св≥тов≥, тобто визнаЇтьс€ саморух, саморозвиток природи та сусп≥льства. « точки зору метаф≥зичного методу ≥ в природ≥, ≥ в сусп≥льств≥, ≥ в духовн≥й сфер≥ обТЇкти, процеси, €вища ≥снують в≥докремлено, без взаЇмного орган≥чного звТ€зку. ’оча в них ≥ в≥дбуваютьс€ певн≥ зм≥ни, вони не привод€ть до виникненн€ €к≥сно нового. ƒжерелом зм≥н метаф≥зики вважають зовн≥шн≥й поштовх або з≥ткненн€ р≥зних предмет≥в.

ƒ≥алектика €к вченн€ про зм≥нюван≥сть ≥ розвиток обТЇктивного ≥ субТЇктивного св≥т≥в набула статусу ф≥лософського методу п≥знанн€. як рац≥ональна методолог≥€ д≥алектика включаЇ в позитивне розум≥нн€ всього ≥снуючого розум≥нн€ його запереченн€, розум≥нн€ неминучоњ загибел≥. “ака риса д≥алектичноњ ф≥лософ≥њ реал≥зуЇтьс€ в њњ критичному (а не апологетичному) ставленн≥ до всього, що розвиваЇтьс€, до результат≥в п≥знанн€ ≥ людськоњ д≥€льност≥.

ўодо метаф≥зики €к методу п≥знанн€, то ≥ вона Ї в≥дображенн€м певних особливостей процесу п≥знанн€: його початку, емп≥ризму, поверховост≥, абсолютизац≥њ в≥дносноњ ≥стинност≥ таких знань, њх неповноти, тобто в≥дображенн€м таких характеристик бутт€ та його п≥знанн€, €к≥ охоплюютьс€ д≥алектикою або становл€ть њњ де€к≥ елементи. ћетаф≥зика Ц це ≥сторично неминуча ф≥лософська теор≥€ розвитку, метод п≥знанн€, котр≥ займають певне м≥сце в розвитку ф≥лософ≥њ. ћетаф≥зика ≥ д≥алектика Ц це про€в пол≥фон≥њ, плюрал≥зму у ф≥лософ≥њ. ѕри цьому сл≥д п≥дкреслити, що зам≥сть УдоказуФ њх абсолютноњ протилежност≥ та повного знец≥ненн€ метаф≥зики, що було характерним дл€ марксистськоњ ф≥лософ≥њ рад€нського зразка, треба говорити про њх доповнюван≥сть, д≥алог≥зм, про врахуванн€ можливостей обох ф≥лософських метод≥в п≥знанн€. ƒокладн≥ше про це йтиметьс€ в розд≥л≥ 7.

“аким чином, у процес≥ ≥сторичного розвитку ф≥лософ≥њ њњ предметом досл≥дженн€ стала людина з њњ ставленн€м до природного ≥ сусп≥льного св≥ту. ј оск≥льки в п≥знанн≥ людини, природи й сусп≥льства вона, €к слушно зауважив ќлександр √ерцен УЕтримаЇтьс€ у загальност≥ЕФ, то предмет ф≥лософ≥њ можна визначити так: ф≥лософ≥€ Ц це система найзагальн≥ших теоретичних погл€д≥в на св≥т, м≥сце в ньому людини, зТ€суванн€ р≥зноман≥тних форм ставленн€ людини до св≥ту. (ѕ≥д загальним розум≥ють законом≥рний звТ€зок речей ≥ процес≥в у склад≥ ц≥лого, в даному випадку св≥ту).

«а довг≥ часи свого розвитку ф≥лософ≥€ набрала вельми розгалуженого вигл€ду, що маЇ певну впор€дкован≥сть. ƒл€ структури ф≥лософського знанн€ характерне виокремленн€ тих сфер реальност≥, спираючись на €к≥, людина може ц≥ ор≥Їнтири вир≥знити, позначити та досл≥дити. ¬≥дпов≥дно до цих сфер реальност≥ формуютьс€ ≥ основн≥ ф≥лософськ≥ дисципл≥ни або основн≥ розд≥ли ф≥лософ≥њ (схема 1.7).

 

—хема 1.7. —труктура ф≥лософського знанн€

 

Ќа основ≥ осмисленн€ природи, ¬сесв≥ту виникають та формуютьс€: онтолог≥€ (в≥д грец. ontos Ц суще; logos Ц вченн€) Ц окрема галузь ф≥лософського знанн€, €ка досл≥джуЇ сутн≥сть бутт€ св≥ту, основи всього сущого; ф≥лософ≥€ природи, або натурф≥лософ≥€, що постаЇ р≥зновидом онтолог≥њ, оск≥льки зосереджуЇ увагу переважно на тому, що таке природне бутт€ та природа в ц≥лому; теор≥€ розвитку Ц ф≥лософське вченн€ про ун≥версальн≥ закони руху ≥ розвитку природи, сусп≥льства ≥ мисленн€.

‘≥лософське осмисленн€ сусп≥льства та його ≥стор≥њ приводить до формуванн€ таких ф≥лософських дисципл≥н: соц≥олог≥њ Ц вченн€ про факти соц≥ального житт€ (р≥зних за складн≥стю соц≥альних систем, форм сп≥льност≥, ≥нститут≥в, процес≥в); соц≥альноњ ф≥лософ≥њ, €ка досл≥джуЇ законом≥рност≥ розвитку сусп≥льства, звТ€зки сусп≥льства та природи, сусп≥льства та людськоњ ≥ндив≥дуальност≥; ф≥лософ≥њ ≥стор≥њ Ц галуз≥ ф≥лософського знанн€, предметом €коњ Ї ви€вленн€ законом≥рностей ≥сторичного процесу, зТ€суванн€ сенсу ≥ спр€мованост≥ ≥стор≥њ людства; ф≥лософ≥њкультури, що досл≥джуЇ специф≥ку становленн€ культури, њњ сутн≥сть ≥ значенн€, а також особливост≥ ≥ законом≥рност≥ культурно-≥сторичного прогресу, вим≥ри людського бутт€; акс≥олог≥њ (теор≥€ ц≥нностей) Ц ф≥лософського вченн€ про природу ц≥нностей, њх м≥сц€ в реальност≥ ≥ про структуру ц≥нн≥сного св≥ту, тобто про звТ€зок р≥зних ц≥нностей м≥ж собою, ≥з соц≥альними ≥ культурними факторами ≥ структурою особистост≥.

‘≥лософське осмисленн€ людини приводить до формуванн€: ф≥лософськоњ антрополог≥њ, €ка анал≥зуЇ людину €к ц≥л≥сну особист≥сть ≥ стратег≥ю њњ життЇд≥€льност≥; антропософ≥њ, €ка претендуЇ на те, щоб не просто вивчати людину, а щоб збагнути сенс њњ по€ви на св≥т.

Ќарешт≥, на основ≥ вивченн€ та осмисленн€ духовного житт€ людини виникаЇ ц≥лий комплекс ф≥лософських наук про духовн≥ €вища та процеси. —юди вход€ть: гносеолог≥€ (вченн€ про п≥знанн€) ≥ еп≥стемолог≥€ (теор≥€ наукового п≥знанн€), €к≥ досл≥джують п≥знавальне ставленн€ субТЇкта до обТЇкта, природу ≥ можливост≥ п≥знанн€ людиною св≥ту й себе самоњ, загальн≥ передумови, засоби ≥ законом≥рност≥ п≥знанн€, критер≥њ його ≥стинност≥; лог≥ка Ц вченн€ про форми мисленн€; етика, обТЇктом вивченн€ €коњ Ї мораль; естетика, €ка обірунтовуЇ законом≥рност≥ художнього освоЇнн€ д≥йсност≥ людиною, сутн≥сть ≥ форми перетворенн€ житт€ за законами краси, досл≥джуЇ природу мистецтва ≥ його роль у розвитку сусп≥льства; ф≥лософ≥€ рел≥г≥њ Ц осмисленн€ певноњ рел≥г≥йноњ картини св≥ту, причини ≥сторичного походженн€ рел≥г≥њ, њњ конфес≥йноњ багатоман≥тност≥ та ≥н.; ф≥лософ≥€ права, що зТ€совуЇ витоки правових норм, людську потребу у правотворенн≥; ≥стор≥€ ф≥лософ≥њ, €ка вивчаЇ виникненн€ ≥ розвиток ф≥лософськоњ думки, накреслюЇ перспективи розвитку.

ƒо цього комплекту ф≥лософських дисципл≥н ≥нколи додають також Уф≥лософськ≥ проблеми ≥нформатикиФ, що досл≥джують сучасн≥ способи ≥ засоби п≥знанн€ св≥ту.

ќтже, ф≥лософ≥€ Ц складне, неоднор≥дне, гетерогенне утворенн€, що в ньому ≥снуЇ сукупн≥сть в≥дносно самост≥йних дисципл≥н, €ким притаманна сво€ специф≥ка; вона спор≥днена з мистецтвом, не тотожна науц≥ ≥ формуЇ не т≥льки розум, а й почутт€ людини.

‘≥лософ≥€ €к особливий вид духовноњ д≥€льност≥ безпосередньо повТ€зана з сусп≥льно-≥сторичною практикою людей та п≥знанн€м, а тому виконуЇ р≥зноман≥тн≥ функц≥њ(лат. Ц виконанн€). ‘ункц≥њ ф≥лософ≥њ Ц це в≥дношенн€ ф≥лософ≥њ до ≥нших галузей людського знанн€ ≥ сфер житт€, на €к≥ вона маЇ в≥дпов≥дний вплив. Ќайважлив≥ш≥ з них так≥.

—в≥тогл€дна функц≥€. ‘≥лософ≥€ розширюЇ ≥ систематизуЇ знанн€ людей про св≥т, людину, сусп≥льство, допомагаЇ зрозум≥ти св≥т, €к Їдину складну систему. ¬≥дображуючи ставленн€ людини до св≥ту, погл€ди на мету та сенс житт€, на звТ€зок њњ ≥нтерес≥в ≥ потреб ≥з загальною системою соц≥альноњ та природноњ д≥йсност≥, ф≥лософ≥€ Ї п≥дірунт€м соц≥альноњ ор≥Їнтац≥њ людей. ¬она визначаЇ св≥тогл€дний п≥дх≥д людей до оц≥нки €вищ ≥ речей, осмислюЇ ≥ обірунтовуЇ св≥тогл€дн≥ ≥деали, накреслюЇ стратег≥ю њх дос€гненн€. ” категор≥€х ф≥лософ≥њ в≥дбуваЇтьс€ рефлекс≥€ св≥тогл€дних проблем, виробл€Їтьс€ пон€т≥йний ≥нструментар≥й дл€ анал≥зу ≥ пор≥вн€нн€ р≥зних св≥тогл€д≥в.

‘ундаментальна функц≥€. ‘≥лософ≥€ розкриваЇ ≥ формуЇ найб≥льш загальн≥ пон€тт€, законом≥рност≥ ≥ принципи реального св≥ту, €к≥ застосовуютьс€ в р≥зних сферах наукового знанн€ ≥ практичноњ д≥€льност≥ людини.

ћетодолог≥чна функц≥€. ѓњ сл≥д розум≥ти €к виробленн€ загальних принцип≥в ≥ норм п≥знавальноњ д≥€льност≥. ћетод ≥ методолог≥€ п≥знанн€ Ц це та нитка јр≥адни, €ка допомагаЇ досл≥днику усп≥шно вийти з лаб≥ринту проблем п≥знанн€, що њх чимало. ќднак методолог≥чну функц≥ю не можна звести до методолог≥њ п≥знанн€: у н≥й йдетьс€ про стратег≥чний р≥вень методолог≥њ людськоњ д≥€льност≥ в ц≥лому. ‘≥лософ≥€ з≥ставл€Ї й оц≥нюЇ р≥зн≥ способи ц≥Їњ д≥€льност≥, вказуЇ на найб≥льш оптимальн≥ з них. ‘≥лософська методолог≥€ визначаЇ напр€мок наукових досл≥джень, даЇ можлив≥сть ор≥Їнтуватись у неск≥нченному р≥зноман≥тт≥ факт≥в та процес≥в, €к≥ в≥дбуваютьс€ в обТЇктивному св≥т≥.

√носеолог≥чна функц≥€. «авд€ки теор≥њ ф≥лософського п≥знанн€ розкриваЇтьс€ законом≥рн≥сть природних та сусп≥льних €вищ, досл≥джуютьс€ форми просуванн€ людського мисленн€ до ≥стини, шл€хи ≥ засоби њњ дос€гненн€, узагальнюЇ результати ≥нших наук. ќволод≥нн€ ф≥лософськими знанн€ми маЇ важливе значенн€ дл€ розвитку культури мисленн€ людини, дл€ розвТ€занн€ нею р≥зноман≥тних теоретичних ≥ практичних завдань.

Ћог≥чна функц≥€. ‘≥лософ≥€ спри€Ї формуванню культури людського мисленн€, виробленню критичноњ неупередженоњ позиц≥њ вм≥ж≥ндив≥дуальних та соц≥ально-культурних д≥алогах.

¬иховна функц≥€. ‘≥лософ≥€ прагне до формуванн€ св≥тогл€дних та морально-естетичних принцип≥в та норм в життЇд≥€льност≥ людини. ¬она прищеплюЇ ≥нтерес ≥ смак до самовихованн€, спри€Ї посиленню пот€гу людини до самовдосконаленн€, творчого п≥дходу до житт€, пошуку смислу житт€.

јкс≥олог≥чна функц≥€. јкс≥олог≥€ Ц вченн€ про ц≥нност≥, ф≥лософська теор≥€ загальнозначущих принцип≥в, €к≥ визначають виб≥р людьми напр€му њхньоњ д≥€льност≥, характер њхн≥х вчинк≥в. јкс≥олог≥чна функц≥€ ф≥лософ≥њ допомагаЇ людин≥ у визначенн≥ ц≥нностей житт€, системи моральних ≥ гуман≥стичних принцип≥в та ≥деал≥в, смислу житт€. ≤ ц≥нн≥сть ф≥лософ≥њ в цих пошуках пол€гаЇ не в тому, що вона маЇ готов≥ в≥дпов≥д≥ на гостр≥ питанн€ сучасност≥, а в тому, що, узагальнюючи практичний, ≥нтелектуальний ≥ духовний досв≥д людства, €к справжн€ мудр≥сть покол≥нь, з одного боку, застер≥гаЇ, а з ≥ншого Ц пропонуЇ.

≤нтегративна функц≥€. ѕол€гаЇ в обТЇднанн≥ практичного, п≥знавального ≥ ц≥нн≥сного досв≥ду житт€ людей. ѓх ц≥л≥сне ф≥лософське осмисленн€ Ц необх≥дна умова гармон≥йного ≥ збалансованого сусп≥льного житт€. ¬иконуючи цю функц≥ю, ф≥лософ≥€ в ≥деал≥ прагне охопити, узагальнити, осмислити, оц≥нити не т≥льки ≥нтелектуальн≥, духовн≥, життЇво-практичн≥ дос€гненн€ людства в ц≥лому, а ≥ його негативний ≥сторичний досв≥д.

 ритична функц≥€. ‘ормуванн€ нового св≥тобаченн€, розв`€занн€ф≥лософських питань, звичайно, супроводжуЇтьс€ критикою ус≥л€ких забобон≥в, помилок, стереотип≥в, що постають на цьому шл€ху. «авданн€ критичного мисленн€ Ц руйнувати, розхитувати догми, застар≥л≥ погл€ди. ÷е означаЇ, що в систем≥ культури ф≥лософ≥€ виконуЇ роль критичноњ Уселекц≥њФ, акумул€ц≥њ св≥тогл€дного досв≥ду ≥ його передач≥ наступним покол≥нн€м.

–егул€тивна функц≥€. ‘≥лософ≥€ впливаЇ на взаЇмоузгодженн€ конкретних д≥й та напр€м≥в життЇд≥€льност≥ людини на основ≥ розум≥нн€ загальних принцип≥в та ц≥лей, визначених за допомогою ф≥лософського св≥тосприйн€тт€.

ѕрогностична функц≥€. ‘≥лософ≥€ спри€Ї формуванню найб≥льш загальних у€влень ≥ знань про форми ≥ напр€ми розвитку та майбутн≥й стан обТЇкт≥в ≥ процес≥в реального св≥ту.

”с≥ назван≥ функц≥њ мають €к ≥ндив≥дуально-особисте, так ≥ сусп≥льне значенн€.

”с≥ функц≥њ ф≥лософ≥њ взаЇмоповТ€зан≥ ≥ кожна з них ви€вл€Їтьс€ залежно в≥д ор≥Їнтованост≥ сусп≥льства на вир≥шенн€ тих чи ≥нших завдань, визначених ц≥льовими настановами теоретичноњ ≥ практичноњ д≥€льност≥. јле р≥зн≥ напр€мки ф≥лософ≥њ реал≥зують ц≥ функц≥њ по-своЇму в≥дпов≥дно до свого зм≥сту, ≥ результат њхньоњ реал≥зац≥њ дл€ сусп≥льства може бути €к позитивним, так ≥ негативним.

—учасна ф≥лософ≥€ набуваЇ новоњ форми за рахунок розширенн€ ус≥х своњх основних функц≥й, наданн€м њм актуального теоретичного ≥ практичного зм≥сту. ÷е повТ€зано з подальшою розробкою власне ф≥лософських проблем, подоланн€м бездуховност≥, утил≥тарного технократичного мисленн€, вузького практицизму ≥ формал≥зму. —учасна ф≥лософ≥€ €к новий етап у розвитку теоретичноњ думки в≥дбиваЇ стан сусп≥льства ≥ положенн€ людини у св≥т≥ стосовно до пост≥ндустр≥альноњ епохи ≥ в≥дпов≥дного р≥вн€ дос€гнень науки. ¬она Ї теоретичною моделлю ≥нформац≥йно-технолог≥чноњ цив≥л≥зац≥њ, що формуЇтьс€, спри€Ї знаходженню р≥шень глобальних проблем людства, осмисленню глибоких ≥нтеграц≥йних процес≥в у св≥товому сп≥втовариств≥, правильному розум≥нню ≥нших актуальних проблем.

‘ормуванн€ сучасноњ ф≥лософ≥њ маЇ необх≥дн≥ передумови. ƒо основних сл≥д в≥днести: а) соц≥альн≥, €к≥ обумовлен≥ становленн€м ≥нформац≥йно-технолог≥чного виробництва, зм≥ною характеру сусп≥льних в≥дносин ≥ соц≥альноњ структури, ростом в усьому св≥т≥ середн≥х трудових шар≥в населенн€. —тановленн€ пост≥ндустр≥ального сусп≥льства повТ€зане з виникненн€м нового типу прац≥вника, €кий поЇднуЇ високий р≥вень профес≥онал≥зму ≥ культури з≥ знанн€м основ нового ф≥лософського мисленн€; б) науков≥, €к≥ повТ€зан≥ з видатними в≥дкритт€ми в област≥ фундаментальних наук (синергетика, теор≥€ вакууму, антропний принцип, м≥кроелектрон≥ка тощо), що визначили розробку сучасноњ картини св≥ту; в) теоретичн≥, €к≥ обумовлен≥ новими розробками в галуз≥ ф≥лософ≥њ, њњ звТ€зками з практикою. —учасна ф≥лософ≥€ д≥стала реальн≥ можливост≥ дл€ позитивних контакт≥в з р≥зними њњ школами. ≤ така взаЇмод≥€ зм≥нюЇ њњ св≥тогл€дн≥ позиц≥њ, забезпечуЇ можлив≥сть творчоњ розробки фундаментальних теоретичних проблем ≥ соц≥альноњ практики.

Ќа завершенн€ зробимо загальн≥ висновки з розд≥лу:

1. ќск≥льки потреба самовизначитис€ в житт≥ характерна дл€ вс≥х людей, але не вс≥ люди Ї ф≥лософами, то найпершою формою ор≥Їнтац≥њ людини в житт≥ постаЇ св≥тогл€д, що €вл€Ї собою сукупн≥сть у€влень про м≥сце людини у св≥т≥.

2. ‘≥лософ≥€ Ц це теоретично розроблений св≥тогл€д, система загальних категор≥й, теоретичних погл€д≥в на св≥т, м≥сце в ньому людини, усв≥домленн€ р≥зних форм ставленн€ людини до св≥ту, €ке спираЇтьс€ на дос€гненн€ наук про природу ≥ сусп≥льство ≥ волод≥Ї певною м≥рою лог≥чного доказу.

3. ÷≥нн≥сть ф≥лософ≥њ Ц у пробудженн≥ творчого, конструктивного осмисленн€ людиною себе, св≥ту, сусп≥льноњ практики та виток≥в сусп≥льного поступу в майбутнЇ, Употр€с≥нн€ св≥домост≥Ф. ѕотр€с≥нн€ Ц пролог до пробудженн€ руху, до самост≥йного духовного житт€ особи, њњ самосв≥домост≥.

‘≥лософський акт, на думку ћ. . ћамардашв≥л≥, спочатку, в принцип≥ розгортаЇтьс€ на р≥вн≥ рефлекс≥њ. ќск≥льки думка або, точн≥ше, той стан, коли вона трапл€Їтьс€, €к Їдина под≥€, помислити самому мисл€чому неможливо, а говорити про це доводитьс€, ф≥лософам насамперед спробували ви€вити й описати саме цей стан. «а сформованою традиц≥Їю його називають зазвичай трансцендуванн€м. “обто устремл≥нн€м людини до чогось поверх ≥ кр≥м њњ ситуац≥њ, €ку в≥н сприймаЇ ≥ €ка на нього впливаЇ. Ћюдина трансцендуЇ себе - тут ≥ виникла проблема, бо €кщо Ї трансцендуванн€, то, здавалос€ б, маЇ бути ≥ трансцендентне, тобто десь поза людини, в €к≥йсь вищ≥й реальност≥ ≥снуЇ щось у вигл€д≥ чистих предмет≥в або сутностей (платоновских ≥дей).

 





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 842 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

∆изнь - это то, что с тобой происходит, пока ты строишь планы. © ƒжон Ћеннон
==> читать все изречени€...

2076 - | 1884 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.028 с.