Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


—интетична модель теор≥≥ п≥знанн€




ѕров≥дна ≥де€: ¬≥дображувана природа ≥ творчий характер п≥знанн€.

 

 лючов≥ пон€тт€: √носеолог≥€. јгностизизм.—уб Їкт ≥ об Їкт п≥знанн€. ¬≥дображенн€.≤нформац≥€.—енсуал≥зм.–ац≥онал≥зм.ѕ≥знавальний образ.ѕ≥знавальна позиц≥€.“ворч≥сть.ƒ≥€льн≥сть.јбсолютна ≥ в≥дносна ≥стина.ƒогматизм.–ел€тив≥зм.ќпридметненн€ ≥ розпредметненн€.

 

 

12.1. ўо п≥знаЇ людина? –озкриваючи специф≥ку п≥знавального в≥дношенн€ людини до д≥йсност≥, необх≥дно з €сувати структуру даного в≥дношенн€. Ћюдина живе в св≥т≥, зд≥йснюючи пост≥йний ≥нформац≥йний ≥ енергетичний обм≥н зним за схемою:вплив зовн≥шнього св≥ту на людину-сприйн€тт€-обробка ≥нформац≥≥-ор≥Їнтуванн€- прийн€тт€ р≥шенн€-д≥€(або безд≥€нн€)спр€мованв назовн≥.ƒана схема працюЇ €к на рац≥ональному так ≥ на рефлекторно-безсв≥домому р≥вн€х. оли в в н≥й не в≥дбуваЇтьс€ н≥€ких порушень,коли все зрозум≥ло,тод≥ зд≥йснюЇтьс€ звичайна взаЇмод≥€ людини з д≥йсн≥стю.як т≥льки дана схема починаЇ давати перебо≥ ≥ не дозвол€Ї приймати виразн≥ ≥ звичн≥ р≥шенн€ ≥ д≥€ти стандартним способом,виникаЇ невизначен≥сть у в≥дношенн≥ людини з св≥том.ѕрагнучи усунути невизначен≥сть,людина задаЇтьс€ питанн€ми на зразок сл≥дуючих:Фчому так в≥дбуваЇтьс€?Ф,Фяк≥ засоби потр≥бн≥ дл€ усуненн€ невизначеност≥?Ф,Ф„и корисне буде це усуненн€?Ф,Фяк≥ насл≥дки можуть наступити?Ф тощо.

ƒана ситуац≥€ називаЇтьс€ п≥знавальною.¬она може виникнути €к у повс€кденному житт≥, так ≥ в науков≥й практиц≥.ƒ≥≥ людини в п≥знавальн≥й ситуац≥≥ залежать в≥д умов п≥знанн€,€к≥ можна назвати п≥знавальним контекстом,останн≥й включаЇ природно Ц географ≥чний,економ≥чний,матер≥ально-техн≥чний,соц≥окультурн≥ ≥ теоритичн≥ моменти.ћожлив≥сть ≥ усп≥шн≥сть п≥знанн€ багато в чому визначаютьс€ також засобами п≥знанн€,до €ких в≥днос€тьс€ п≥знавальн≥ зд≥бност≥,дан≥ людин≥ в≥д природи,≥ матер≥ально-техн≥чн≥ засобиёстворен≥ людиною.ѕ≥знавальн≥ зд≥бност≥- це≥ндив≥дуальн≥ €кост≥ людини:в≥дчутт€, у€вленн€,сприйн€тт€,розум,вол€,≥нтелект,талант,≥нту≥ц≥€,пам €ть,у€ва.ѕ≥знавальн≥ зд≥бност≥ часто називають джерелами п≥знанн€.

” теор≥≥ п≥знанн€ прийн€то в≥др≥зн€ти джерело п≥знанн€-органами чутт€ ≥ лог≥чне мисленн€(розум,розсудок),субФЇкт п≥знанн€,над≥лений т≥льки що названими загальними зд≥бност€ми,≥ об Їкт п≥знанн€.–озгл€немо основн≥ концепц≥≥ теор≥≥ п≥знанн€.

¬ €кост≥ мети п≥знанн€ часто розгл€дають абсолютно достов≥рне знанн€,цеФ≥деал знанн€Ф, €кий дозвол€Ї ви€вити критер≥й науковост≥.≤стор≥€ ф≥лософ≥њ даЇ два основних п≥дходи до проблеми п≥знанн€:

- визначальною Ї чуттЇва ступ≥нь п≥знанн€,розум волод≥Ї в≥дносною самост≥йн≥стю;

- ¬изначальною Ї рац≥ональна ступ≥нь п≥знанн€.

÷≥ п≥дходи розд≥л€ють два великих ф≥лософських напр€ми:емп≥ризм ≥ рац≥онал≥зм.¬они розход€тьс€ в розум≥нн≥ досв≥ду,знанн€ ≥ по-р≥зному вир≥шують проблему вроджених ≥дей.

«г≥дно емп≥ризму,першою ≥ другою частиною досв≥ду Ї результати д≥€льностей чуттЇвих орган≥в.ѕри цьому предмет п≥знанн€ Ї активним аначалом,а субФЇкт п≥знанн€ пасивний,займаЇ спогл€дальчу позиц≥ю.…ого п≥знавальн≥ можливост≥ залежать в≥д його п≥знавальних зд≥бностей Ц на ск≥льки точно ≥ в €кому обс€з≥ в≥н може сприймати ≥нформац≥ю про зовн≥шн≥й св≥т. ƒругою частиною досл≥ду Ї результати д≥€льност≥ розуму(анал≥з,синтез, дидукц≥€,аналог≥€ тощо).–ац≥ональна д≥€льн≥сть зводитьс€ до комб≥нуванн€,€кий поставл€Їтьс€ чуттЇвими органами,≥ не даЇ принципово нового знанн€.

–озгл€немо основн≥ пон€тт€,€к≥ стосуютьс€ рац≥ональноњ щаблини п≥знанн€:

јнал≥з- спос≥б мисленного розчленуванн€ обФЇкта п≥знанн€ на частини з метою ви€вленн€ його структурних елемент≥в ≥ в≥дношень м≥ж ними.

—интез-пон€тт€, анал≥зу,що характеризуЇ поЇднанн€ р≥зних елемент≥в у Їдине ц≥ле.

јналог≥€-спос≥б розм≥рковуванн€,за €кого конкретному предмету присвоюютьс€ ознаки,ран≥ше в нього були в≥дсутн≥,на основ≥ його под≥бност≥ з ≥ншим предметом.

ƒедукц≥€-лог≥чний спос≥б м≥ркуванн€,користуючись €ким з ≥стинних засновк≥в при суворому дотриманн≥ правил лог≥ки з необх≥дн≥стю отримують ≥стинний висновок. ¬ основ≥ дидуктивних висновк≥в лежить в≥дношенн€ лог≥чного сл≥дуванн€.

≤ндукц≥€-лог≥чний спос≥б м≥ркуванн€,з допомогою €кого ≥з спец≥ального знанн€ одержують загальне.ќск≥льки реальний переб≥р вс≥х вих≥дних засновк≥в неможливий висновок тут носить ймов≥рносний характер.

–озум≥нн€ знане €к описуванн€ результат≥в впливу зовн≥шнього св≥ту на органи чутт≥в ≥ €к внутр≥шнього стану св≥домост≥,а також абсолютизац≥€ рол≥ емп≥ричного ступен€ п≥знанн€ часто Ї причиною скептицизму,теоретико-п≥знавальна установка €кого - принциповий сумн≥в у достов≥рност≥ знанн€, отримуваного за допомогою орган≥в чутт€.—кептицизм апелюЇ до здо рового глузду ≥ гносеолог≥чного психолог≥зму на основ≥ сл≥дуючих аргумент≥в.

1.јргумент в≥д к≥льк≥сного р≥зноман≥тт€ св≥ту. –≥зноман≥тн≥сть речей ≥ €вищ св≥ту досить значиме,що Їдине п≥знанн€ недос€жне дл€ маленькоњ ≥ неповнол≥тньоњ людини.

2.јргумент в≥д р≥зноман≥тност≥ людей. —ам≥ люди неодинаков≥,що приводить до р≥зного сприйн€тт€ одних ≥ тих же речей. якщо це так,то €ким чином може ≥снувати одиничне ≥ всезагальне знанн€ про св≥т?

3.јргумент в≥д в≥дчутт≥в. –≥зноман≥тн≥сть у сприйн€тт≥ одних ≥ тих же речей конкретним ≥ндив≥дом наводить про думку на те, що будь-€ка р≥ч волод≥Ї неск≥нченною множинн≥стю ознак, частина €ких, у тому числ≥ ≥ визначальн≥, можуть залишитись за межами сприйн€тт€.

4.јргумент в≥д стану людини. —прийн€тт€ конкретною людиною будь-€коњ реч≥ залежить в≥д њњ орган≥зму ≥ може бути р≥зним у р≥зн≥ пер≥оди њњ житт€.

—кептицизм п≥дкреслюЇ ненад≥йн≥сть чуттЇвих орган≥в, њх залежн≥сть в≥д отоючих умов, звичањв,традиц≥й ≥ рекомендуЇ утримуватись в≥д суджень про зовн≥шн≥й св≥т.ѕосл≥довний скептицизм,особливо у вар≥ант≥ емп≥ризму,переносить недол≥ки власних м≥ркувань на саму ≥стину.—енсуал≥стський характер теор≥њ п≥знанн€ емп≥ризму приводить до переконанн€ у зд≥йсненн≥ двох реальностей:св≥ту €вищ та св≥ту речей у соб≥.—в≥т €вищ чуттЇво сприймаЇмий(точн≥ше в≥н сам результат д≥€льност≥ чуттЇвих орган≥в),а св≥т речей в соб≥ можна лише мислити,абсолютного знанн€ про нього ми не маЇмо.«г≥дно скептицизму обФЇкт п≥знанн€ активно впливаЇ на субФЇкт п≥знанн€, €кий займаЇ пасивну ≥ спогл€дальну позиц≥ю.¬ результат≥ скептицизм приходе до положенн€ про в≥дносн≥сть ≥стини.

ѕредставники емп≥ризму головним джерелом п≥знанн€ визнають чуттЇв≥ органи людини,розгл€даючи рац≥ональн≥ зд≥бност≥ лише €к зас≥б дл€ обробки чуттЇвих даних.ЌемаЇ н≥чого в розум≥, чого б не було у чутт€х.ћеж≥ творчоњ активност≥ розуму обмежен≥ тим матер≥алом,який вже даний за допомогою орган≥в чутт€.

Ќайважлив≥шим структурним елементом у емп≥ричн≥й модел≥ п≥знанн€ виступаЇ досв≥д. ƒосв≥д заснований на сприйн€тт€х,образах,одержаних в насл≥док д≥€льност≥ чуттЇвих орган≥в.«нанн€ про зовн≥шн≥й св≥т називаютьс€ при цьому в≥дутт€ми, або зовн≥шн≥м чутт€м.«м≥стом знанн€ у даному випадку Ї властивост≥ т≥л,визначаЇм≥ за њх впливом на органи чутт€.Ќаш≥ в≥дчутт€ под≥бн≥ до прибор≥в спостереженн€(телескопу, м≥кроскопу,п≥дзорною трубою),спр€мованих на обФЇкт спостереженн€.ћи не знаЇмо, €к може повести себе зовн≥шн≥й св≥т,тому займаЇмо н≥би позиц≥ю оч≥куванн€,чекаЇмо ≥нформац≥йного сигналу в≥д св≥ту, наш≥ в≥дчутт€ завжди налаштован≥ на сприйн€тт€ таких сигнал≥в.

ѕоск≥льки у р≥зних людей под≥л сприйн€тт€ д≥йсност≥ р≥зний,знанн€,одержуване таким способом,не Ї однаковим.¬иникають нерозум≥нн€,а також сумн≥ви у п≥знавальних зд≥бност€х людини.Ћюдська природа обмежена в можливост€х проникненн€ у св≥т речей,≥ це змушуЇ людину винаходити все б≥льш складн≥ ≥ тонк≥ прибори з одн≥Їю лиш метою:зб≥льшити можливост≥ орган≥в чутт€ ≥ розширити в к≥льк≥сному в≥дношенн≥ спостережень, €к≥ залежали б в≥д ≥ндив≥дуальних особливостей конкретного спостер≥гача.

ƒругою складовою частиною досв≥ду Ї знанн€ про субФЇктивний св≥т, про д≥€льн≥сть нашого мисленн€(нашоњ душ≥).¬оно дос€гаЇтьс€ з допомогою рефлекс≥њ,розуму розсудку.≤нколи це називають внутр≥шн≥м чутт€м.“ут знанню доступн≥ €вища €к≥ виникають ≥ без д≥€лбност≥ орган≥в чутт€(пригадуванн€, анал≥з,синтез, ви€вленн€ под≥бност≥,аналог≥€,р≥зн≥ типи лог≥чних висновк≥в,мисленний експеримент,ви€вленн€ протир≥ч м≥ж думками тощо).

ѕон€тт€ досв≥ду Ї визначальним дл€ емп≥ричних концепц≥й теор≥њ п≥знанн€,≥ перш за все у звФ€зку з проблемою ≥снуванн€ д≥йсноњ реальност≥- основи нашого п≥знанн€,у €к≥й ми не маЇмо права вагатис€.—аме досв≥д робе наше п≥знанн€ переконливим, добросов≥сним,виводить його на високий теоритичний р≥вень.

яке ж знанн€ про зовн≥шн≥й св≥т одержуЇмо ми з допомогою сприйн€тт€?«розум≥ло, що ф≥зичне влаштуванн€ св≥ту не може волод≥ти €кост€ми людського сприйн€тт€ його.¬ кращому випадку ми можемо сказати, що св≥т влаштований таким чином, що п≥сл€ його впливу на наш≥ органи чутт≥в ми одержуЇмо сприйн€тт€,€к≥ називаЇмо певними €кост€ми, ≥ закр≥плюЇмо за ними конкретн≥ назви.

якщо знанн€ про зовн≥шн≥й св≥т сп≥впадаЇ з нашим сприйн€тт€м його, то виходить, що ми знаЇмо про зовн≥шн≥й лише те, що нами сприйн€то,поск≥льки сприйн€тт€ не належить зовн≥шньому св≥ту, а €вл€Їтьс€ властивост€ми нашоњ св≥домост≥.«алишаючись на ц≥й точц≥ зору ми не можемо бути упевнен≥ в ≥снуванн≥ зовн≥шнього св≥ту, незалежного в≥д нас.

Ќав≥ть €кщо допустити, що стани св≥домост≥ виникають в насл≥док впливу предмет≥в зовн≥шнього св≥ту на наш≥ чуттЇв≥ органи, то висновок про можливост≥ п≥знанн€ буде досить песим≥стичним:знанн€ Ї сокупн≥сть внутр≥шн≥х стан≥в св≥домост≥, воно жорстко обумовлене можлив≥стю чуттЇвих орган≥в,за меж≥ цих можливостей переступити неможливо.“ака позиц≥€ у питанн≥ про природу знанн€ Ї причиною сумн≥в≥в у п≥знавальних можливост€х людини.ўо ≥ позначилось €к скептицизм.

як бачимо, чи розум≥Їтьс€ в≥дчутт€ €к результат впливу зовн≥шнього св≥ту,чи €к стан св≥домост≥ людини, залежноњ в≥д людськоњ природи Ц обидв≥ емп≥ричн≥ ≥нтерпритац≥њ пон€тт€ Узнанн€Ф привод€ть до одноб≥чноњ його трактовки ≥ до сумн≥в≥в у можливост≥ п≥знанн€ зовн≥шнього св≥ту.

ќднак не все п≥знаЇтьс€ через в≥дчутт€.Ќаприклад, ≥де€ причинно Ц насл≥дкових в≥дношень не виникаЇ €к результат безпосереднього спостереженн€ з допомогою чуттЇвих орган≥в.ћи можемо пр€мо спостер≥гати лише просторовий вплив предмет≥в, часову посл≥довн≥сть њх, але не саме пон€тт€ причини.ўе нагл€дн≥ше нечуттЇва природа ≥дењ причинност≥ стаЇ при розгл€данн≥ €вищ б≥льш складних,н≥ж механ≥чна взаЇмод≥€,наприклад таких €к хвороба.ћожемо пр€мо спостер≥гати симптоми хвороби(п≥двищенн€ температури т≥ла,пониженн€ життЇвого тонусу тощо), але ж не вони €вл€ютьс€ причиною њњ виникненн€.

Ќе п≥знаютьс€ через в≥дчутт€ й ≥дењ простору,часу,субстанц≥њ,гармон≥њ,симметр≥њ,руху, спокою.ѕо€сненн€ походженн€ таких ≥дей на основ≥ в≥дчутт≥в неминуче включаЇ в себе психолог≥чн≥ ≥ нав≥ть ≥ррац≥ональн≥ моменти.—постер≥гаючи неоднократно повторююч≥ €вища,сл≥дуюч≥ одне за одним в час≥, людина привчаЇтьс€ оч≥кувати сл≥дом за по€вою першого в≥дчутт€ друге.“ак виникаЇ ≥де€ причини,≥ самопо€сненн€ цього €вища спираЇтьс€ на звичку,тобто на €вно нерац≥ональну складову людськоњ житт≥д≥€льност≥.«в≥дси виходить,що наше знанн€ включаЇ ≥ елементи нечуттЇвоњ природи, €к≥ ще б≥льше субФЇктивн≥,н≥ж в≥дчутт€.

јле €кщо допустити, що все знанн€ про зовн≥шн≥й св≥т субФЇктивне ≥ обумовлене внутр≥шн≥м станом св≥домост≥, то вже не можна буде говорити про те, що знанн€ в≥рно в≥дображаЇ властивост≥, звФ€зки ≥ в≥дношенн€ предмет≥в зовн≥шнього св≥ту, що воно обФЇктивно ≥стинне,не залежить в≥д св≥домост≥ окремого ≥ндив≥да.Ѕ≥льше того, €кщо все знанн€ субФЇктивне, то не можна довести ≥снуванн€ зовн≥шнього св≥ту.ћи можемо тод≥ лише показувати на зовн≥шн≥й св≥т пальцем ≥ говорити при цьому:Фќсь це ≥ Ї обФЇктивна реальн≥стьФ.≤ виникаЇ парадоксальна ситуац≥€:Фз одного боку, предмети зовн≥шнього св≥ту активно впливають на чуттЇв≥ органи п≥знаючого субФЇкта, а з другого боку,поск≥льки все знанн€ повФ€зуЇтьс€ лише з внутр≥шн≥м досв≥дом,у субФЇкта нема переконливих доказ≥в дл€ доведенн€ ≥снуванн€ т≥Їњ самоњ реальност≥, €ка на нього впливаЇ.

ќтже, ви€вл€Їтьс€, що з позиц≥њ субФЇктивного походженн€ знанн€ питанн€ про ≥снуванн€ зовн≥шнього св≥ту не маЇ позитивного вир≥шенн€.÷е суперечить принциповим засобом емп≥ричноњ теор≥њ п≥знанн€, зг≥дно з €кою зовн≥шн≥й св≥т активно впливаЇ на органи чутт≥в п≥знаючого субФЇкта.

ѕарадокс виникаЇ внасл≥док помилковост≥ самоњ емп≥ричноњ модел≥ теор≥њ п≥знанн€ Ц у п≥дм≥н≥ реального предмету п≥знанн€ результатами д≥€льност≥ чуттЇвих орган≥в:в≥дчутт€ми, сприйн€тт€ми ≥ у€вленн€ми.ѕричина ц≥Їњ помилки заснована на протиставленн≥ субФЇкта ≥ обФЇкта п≥знанн€, на розведенн≥ њх, у результат≥ чого субФЇкт займаЇ в процес≥ п≥знанн€ пасивну, спогл€дальчу позиц≥ю оч≥куванн€ впливу зовн≥шнього св≥ту на його чуттЇв≥ органи.ј активн≥сть субФЇкта спр€мована не на зовн≥шнЇ, а всередину самого себе, в≥н н≥би УвмикаЇтьс€Ф п≥сл€ одержанн€ сигналу ≥з зовн≥шнього св≥ту.

 

12.2. ѕрагнучи уникнути звинувачень у скептицизм≥, рац≥онал≥зм в≥дновл€Їтьс€ в≥д посиланн€ на чуттЇв≥ дан≥, €к на основу досв≥дного знанн€.ƒан≥ чуттЇвих орган≥в можна вважати справжн≥ми лише €к факти св≥домост≥,але посилаючись на них, будувати ≥стинне знанн€ про зовн≥шн≥й св≥т небезпечно.

—амою т€жкою дл€ емп≥ризму ≥ рац≥онал≥зму ви€вилась проблема природи ≥ походженн€ нечуттЇв≥х елемент≥в св≥домост≥ Ц загальних ≥дей ≥ по€сненн€ факту беззаперечноњ њх на€вност≥ в склад≥ знанн€.

як же вир≥шують цю проблему рац≥онал≥сти?¬они звертаютьс€ до вченн€ про вроджен≥ властивост≥ нашоњ св≥домост≥.Ѕагато нечуттЇвих елемент≥в св≥домост≥, на њх думку, виникають з властивостей самоњ св≥домост≥.¬она ≥снуЇ €к самост≥йний св≥т ≥ може без зверненн€ до зовн≥шнього св≥ту ≥ досв≥ду конструювати ≥дењ причинност≥, часу, субстанц≥њ, простору тощо.

ќтже, можливе адекватне знанн€ про св≥т: умови дл€ нього виникають в середин≥ людськоњ св≥домост≥, ≥ джерелом такого знанн€ Ї рац≥ональна д≥€льн≥сть субФЇкта п≥знанн€ - його розсудкова зд≥бн≥сть чисто лог≥чним способом здобувати ≥з зм≥сту загальних ≥дей вс≥ знанн€ про зовн≥шн≥й св≥т. –езультати ж знанн€ в силу тотожност≥ бутт€ ≥ мисленн€ приписуютьс€ зовн≥шн≥м обФЇктом.

ќсновний висновок емп≥ричноњ теор≥њ п≥знанн€ пр€мо протилежний рац≥онал≥зму.”мови винекненн€ знанн€ знаход€тьс€ поза субФЇктом п≥знанн€, основним джерелом п≥знанн€ Ї в≥дчутт€, саме ж знанн€ Ї результат обробки матер≥ал≥в, одержаних чуттЇвими органами.–озум, звичайго, бере участь у обробц≥ чуттЇвих даних, але в≥н не додаЇ до знанн€ н≥чого нового.

Ќ≥ та, н≥ друга ≥з розгл€нутих моделей теор≥њ п≥знанн€ не волод≥Ї вир≥шальними перевагами, але у них позначен≥ найслаб≥ш≥ точки гнопеолог≥чноњ проблематики ≥ п≥дготовлений грунт дл€ виникненн€ синтетичних концепц≥й.

«асновник н≥мецькоњ класичноњ ф≥лософ≥њ ≤ману≥л  ант справив великий вплив на наступний розвиток св≥иовоњ ф≥лософськоњ думки.јктуальн≥сть його ≥дей невтрачена ≥ дл€ нашого часу.ћожна вважати, що  ант п≥дв≥в п≥дсумок попередньому розвитку ф≥лософ≥њ ≥ багато в чому визначив њњ проблематику в подальшому.ќсобливо це стосуЇтьс€ теор≥њ п≥знанн€.

 ант виходить з в≥дм≥нност≥ чистого ≥ емп≥ричного п≥знанн€. Ѕудь-€ке п≥знанн€ розпочинаЇтьс€ з досв≥ду.«овн≥шн≥ предмети лише впливають на наш≥ органи чутт≥в, спонукаючи до житт€, п≥знавальн≥ зд≥бност≥ людини.–озсудок повФ€зуЇ,пор≥внюЇ,синтезуЇ чи анал≥зуЇ одержан≥ у€вленн€, переробл€Ї чуттЇв≥ враженн€ у п≥знанн≥.“аке п≥знанн€  атт називаЇ досв≥дом, п≥знанн€ за часом,п≥знанн€ за часом не може передувати досв≥ду.¬оно розпочинаЇтьс€ з досв≥ду.як в≥домо, за  антом, п≥знанн€ розпочинаЇтьс€ не т≥льки лише з досв≥ду, але повн≥стю знього походить.÷е положенн€ суттЇво в≥др≥зн€Ї його теор≥ю п≥знанн€ в≥д концепц≥њ емп≥ризму.ћатер≥ал чуттЇвих орган≥в даЇ лише першопочатковий поштовх.Ќаш≥ п≥знавальн≥ зд≥бност≥ додають щось в≥д себе.ќтже, знанн€ маЇ тенденц≥ю до в≥докремленн€, воно в певн≥й м≥р≥ не залежить в≥д чуттЇвого матер≥алу,може ≥снувати самост≥йно.“ак виникаЇ у€вленн€ про чисте знанн€, €ке може бути названим теоритичним.–озпод≥л знанн€ на теоретичне та емп≥ричне мало дуже велик≥ насл≥дки.Ќа цьому розпод≥л≥ базувалось багато методолог≥чних програм аж до нин≥шнього часу.

Ќаведемо визначенн€ основних терм≥н≥в, що використовуютьс€  антом ≤ фактично ним були вперше введен≥.

јпостел≥орне знанн€ Ц сукупн≥сть суджень, кожне з €ких залежить з досв≥ду.«м≥ст апостер≥орних суджень засновуЇтьс€ на чуттЇвому матер≥ал≥.≤стинн≥сть таких суджень залежить в≥д ступен€ д≥йсност≥, €ка в≥дображаЇтьс€ з дрпомогою чуттЇвих орган≥в людини з≥ вс≥ма випливаючими зв≥дси насл≥дками.

јпр≥орне знанн€ Ц сукупн≥сть суджень, €к≥, на в≥дм≥н≥ в≥д апостер≥орних не залезать в≥д досв≥ду.“≥льки таке знанн€ волод≥Ї ознаками необх≥дност≥, всезагальност≥ ≥ доказовост≥.јпр≥орн≥ судженн€ Ї достов≥рними.

“ут мимовол≥ виникаЇ бажанн€ пор≥вн€ти апр≥орне та апостер≥орне знанн€ з ≥стинами розуму й ≥стинами факта Ћейбн≥ца.јпр≥орне знанн€, також €к ≥стини розуму, Ї необх≥дним, а апостер≥орне знанн€ аналог≥чне ≥стинам факту, носить випадковий характер.“ому  ант в подальшому спираЇтьс€ на апр≥орне знанн€, саме воно повинне надати науковим положенн€м достов≥рний характер.

¬еликого значенн€ в теор≥њ п≥знанн€  анта набуваЇ розп≥знанн€ анал≥тичних ≥ синтетичних суджень.јнал≥тичн≥ судженн€ не можуть н≥чого добавити нового нашому знанн≥, так €к предикат у таких судженн€х складаЇ частину зм≥сту субФЇкта.—интетичн≥ судженн€, навпаки, здатн≥ давати нов≥ знанн€ нести нову ≥нформац≥ю.

ѕринциповою основою вс≥х теоретичних наук Ї апр≥орн≥ синтетичн≥ судженн€, ≥ головним завданн€м ф≥лософ≥њ у звФ€зку з цим постаЇ питанн€ про обгрунтуванн€ њх можливостей.¬≥дпов≥сти на таке питанн€ - значить по€снити €к≥ бувають джерела знанн€ё види знанн€ ≥ €к≥ меж≥ застосуванн€ п≥знавальних зд≥бностей у кожному вигл€д≥ знанн€.

 ант вид≥л€Ї три види знанн€: математику, природознавство, теоретичну ф≥лософ≥ю(метаф≥зику) Ц ≥ форму в≥дпов≥дно питанн€: €к можлива чиста математика?, €к можливе чисте природознавство? ≥ У €к можлива метаф≥зика €к наука?Ф.«розум≥ло,  ант не п≥ддаЇ сумн≥ву реальному ≥снуванню цих розд≥л≥в знанн€.Ќав≥ть метаф≥зика, на його думку, Ї Увид знанн€Ф ≥ його треба розгл€дати у в≥домому сенс≥ €к: метаф≥зика ≥снуЇ €кщо не €к наука, то у вс€кому випадку, €к природне уподпбанн€ (людини)(metaphizika naturalis).Ќасправд≥ людський розум в силу власноњ потреби ≥ зовс≥м не спонукаЇмий одн≥Їю т≥льки суЇтн≥стю всезнайства невпинно доходить до таких питань, на €к≥ не можуть дати в≥дпов≥дь н≥€ке досв≥дне застосуванн€ розуму ≥ запозичен≥ зв≥дси принципи: тому у вс≥х людей €к т≥льки розум у них розширюЇтьс€ до спикул€ц≥њ, д≥йсно завжди була ≥ буде €ка небудь метаф≥зика.ј тому ≥ стосовно нењ варто поставити питанн€: €к можлива метаф≥зика в €кост≥ природньоњ схильност≥ тобто з природи людського розуму.¬иникають питанн€, €к≥ чистий розум задаЇ соб≥ ≥ на €к≥ спонукаЇмий власною потребою, в≥н намагаЇтьс€, на ск≥льки може дати в≥дпов≥дь?Ф

ўоб п≥д≥йти до обговоренн€ названих питань, ми повинн≥ зрозум≥ти  ант≥вське розмежуванн€ €вищ ≥ речей в соб≥.ЌагадаЇмо, що до  анта такого розмежуванн€ не робилось.ѕ≥д €вищами розум≥ли сокупн≥сть предмет≥в ≥ пройес≥в нашого досв≥ду, за межами €кого знаход€тьс€ придмети, що не потрапили в меж≥ нашоњ уваги.ќстанн≥ складають д≥йсн≥сть, п≥знавально нами не засвоЇну Ц величезний чужий несв≥домий св≥т. “ака у€ва служила основою, €к ми вже зауважували, дл€ нањвних форм скептицизму, а в сусп≥льному житт≥ привоила до виникненн€ рел≥г≥йно- м≥стичних погл€д≥в.

—пециф≥ка п≥дходу  анта пол€гаЇ в тому, що, зг≥дно з його теор≥Їю, один ≥ той же обФЇкт нашоњ п≥знавальноњ установки може опинптис€ ≥ п≥знавальним, ≥ принципово не п≥знавальним.як це можливо?Ѕудь-€кий предмет (≥ це варто особливо п≥дкреслити) ≥снуЇ безв≥дносно до людини, €ка хоче його п≥знати, незалежно в≥д нењ, €к р≥ч сама по соб≥. оли людина спр€мовуЇ на нього увагу, той стаЇ обФЇктом чуттЇвого спогл€данн€, У≥ значить, ми можемо п≥знавати предмет не €к р≥ч ≥снуючу сама по соб≥, а лише пост≥льки, поск≥льки в≥н субФЇкт чуттЇвого спогл€данн€, тобто €к €вище.Ф

” предмет≥ п≥знанн€ вид≥л€Їтьс€ те, що  ант називаЇ обФЇктом чуттЇвого спогл€данн€,≥ взаЇмод≥€ м≥ж ним ≥ органами чутт≥в приводить до ви€вленн€ особливих сутностей, €к≥ Ї, власне, €вища,наш≥ у€вленн€.÷е особливий предметний св≥т, мислимий на основ≥ Їдност≥ категор≥й, субФЇктивна реальн≥сть, св≥т результат≥в чуттЇвих сприйн€ть.ј що таке сам УобФЇкт чуттЇвого сприйн€тт€?Ф.÷е €кийсь трансцендентальний обФЇкт, €кий волод≥Ї Їдиною властив≥стю: можлив≥стю виступати у з≥ткненн≥ з нашими чуттЇвими органами; це те. що складаЇ обФЇктивну реальн≥сть, св≥т, €кий ос€гаЇтьс€ розумом, його можна лише у€вл€ти, до нього вход€ть предмети нечуттЇвого спогл€данн€.“рансцендентальний обФЇкт У позначаЇ лише дещо = x, про €ке ми н≥чого не знаЇмо ≥ взагал≥ знати не можемоФ, в≥н може бути лише сп≥вв≥днесений з Їдн≥стю внутр≥шньоњ самосв≥домост≥ при утворенн≥ пон€ть може служити основою, забезпечувати Їдн≥сть багатоман≥тних сприймаЇмих властивостей реч≥, забеспечувати ≥ укр≥плювати уст≥йлив≥сть пон€тт€ про реч≥.“рансцендендальний обФЇкт не може бути нав≥ть у€влений без в≥дношенн€ до чуттЇвих даних, так €к у супротивному випадку його не можна було б ≥ у€вити.÷е Фне предмет п≥знанн€ сам по соб≥, а т≥льки у€вленн€ про €вища у вигл€д≥ пон€тт€ про предмет взагал≥, €кий визначаЇтьс€ за допомогою багатоман≥тного у €вищ≥.Ф

“аким чином будь-€кий предмет п≥знанн€ роздвоюЇтьс€ на €вища ≥ р≥ч у соб≥.—укупн≥сть €вищ складаЇ чуттЇво-сприймаЇмий св≥т, а сукупн≥сть печей у соб≥ - св≥т, €кий не сприймаЇтьс€ чуттЇвими органами. ожен зцих св≥т≥в не т≥льки даний наш≥й св≥домост≥ не одинаковим способом, але ≥ маЇ р≥зне п≥знавальне значенн€.—в≥т речей у соб≥ не доступний дл€ досв≥дного п≥знанн€ його.Ф ћешканц≥ Ф- предмети розсудку, а раз так, то Фосновне питанн€ пол€гаЇ в тому, що ≥ наск≥льки може бути п≥знанн€ розсудком ≥ розумом незалежно в≥д вс€кого досв≥дуФ.Ќаше емп≥ричне почутт€ безперервно прогресуЇ, доставл€Ї нам все б≥льш поглиблене п≥знанн€ про св≥т, але €кий би не був йей прогрес в≥н н≥ск≥льки не наближаЇ нас до знанн€ речей у соб≥, €к≥ залишаютьс€ недос€гненими дл€ чуттЇвих форм сприйн€тт€ ≥ п≥знаютьс€ лише €к об"Фкти чуттЇвого спогл€данн€ €к €вища.–азом з тим €вище ≥ р≥ч у соб≥ не можна у€вити незалежними одне в≥д одного.¬≥дм≥нн≥сть €вищ ≥ речей у соб≥ зроблена  антом дл€ того, щоб окреслити коло п≥знавальних можливостей людини.¬ це коло вход€ть одн≥ т≥льки предмети досв≥ду.јлеФу нас завжди залишаЇтьс€ можлив≥сть, €кщо не п≥знавати, то в ус€кому випадку осмислити ц≥ предмети так €к ≥ реч≥ сам≥ по соб≥.Фјдже у противному випадку ми прийшли до безсмисленного ствердженн€, н≥би €вище ≥снуЇ без того чим €вл€Їтьс€Ф.

«азначимо, що пон€тт€ реч≥ у соб≥ УЇ т≥льки демаркац≥йне пон€тт€, €ке служить дл€ обмежень домагань чуттЇвост≥ ≥ тому маЇ т≥льки негативне застосуванн€.Ф јле без нього не можна об≥йтись, так €к чуттЇвий матер≥ал не буде з чим звФ€зувати.Ќеп≥знаваний св≥т речей у соб≥ ≥ його реальне ≥снуванн€ спошукають п≥знавальну допитлив≥сть ≥ стимулюють висуванн€ п≥знавальних г≥потез. –≥ч у соб≥ можна уподобити певному субстанц≥йному нагалу, невидимому, недоступному дл€ чуттЇвих орган≥в, але тим паче Ї необх≥дним нос≥Їм потенц≥йних Уподразник≥вФ чуттЇвост≥.” цьому пол€гаЇ позитивний сенс

–еч≥ у соб≥.≤ншими словами, предмети постають нашому розсудков≥ так, €к вони ≥снують(реч≥ у соб≥), а наш≥й чуттЇвост≥ Ц так, €к вони €вл€ютьс€(€вища), тобто у €кост≥ предмет≥в досв≥ду.ѕон€тт€ €вища ≥ реч≥ у соб≥ характеризують п≥знавальн≥ можливост≥ людини.

¬ченн€ про п≥знавальн≥ зд≥бност≥ €€кант основуЇ на схем≥ поступального одержанн€ знанн€:чутт€,розсудок,розум.Ќовизна  ант≥вського вченн€ про п≥знавальн≥ зд≥бност≥ пол€гала в тому, що в≥н ув≥в розсудок - третЇ джерело п≥знанн€ - поруч з чуттЇв≥стю ≥ розумом.

„уттЇв≥сть Ї зд≥бн≥сть до в≥дчутт≥в, реал≥зац≥€ €коњ даЇ багатий матер≥ал наочних у€влень.јле сам≥ по соб≥ ц≥ у€вленн€ не Ї загальн≥.–озсудок вносить Їдн≥сть у цю багатоман≥тн≥сть, за певними правилами в≥н сентизуЇ у€вленн€ ≥ н≥би розкладаЇ њх по в≥дпов≥дних зас≥ках на основ≥ на€вних категор≥й.“аке упор€дкуванн€ ≥ синтез повФ€зан≥,зокрема, з використанн€м апр≥орних форм чуттЇвост≥, €кими Ї прост≥р ≥ час.ѕрост≥р Ц апр≥орна форма зовн≥шнього сп≥лкуванн€, а час Ц апр≥орна форма внутр≥шнього спогл€данн€.—аме вони забезпечують розсудковому синтезу всезагальн≥сть ≥ необх≥дн≥сть суджень.«а  антом, будь- €ке знанн€ становить собою сукупн≥сть суджень, а апр≥орн≥ синтетичн≥ судженн€ Ї цого самою чуттЇвою частиною.

ќднак розсудок, активно перетворюючи ≥ сортируючи емп≥ричний матер≥ал У не т≥льки н≥чого не знаЇ про меж≥ своЇњ компетенц≥њ, але ≥ не хоче знатиФ.–озсудок прагне до розширенн€ своЇх компетенц≥њ, прагне проникнути за меж≥ можливого досв≥ду,стати своЇр≥дним УзаконодавцемФ дл€ природи,джерелом њњ закон≥в. Уќтже,Ф- писав  ант,- ми сам≥ вносимо пор€док ≥ законом≥рн≥сть у €вища, €к≥ ми називаЇмо природою ≤ њх не можна було б найти у €вищах, €к би ми чи природа нашоњ душ≥ не вклали њх першоначально.Ф “ак виникають трансцендентальн≥ ≥люз≥њ, €к≥ знаход€тьс€ за межами можливого досв≥ду.јле Уджерелом трансцендентальноњ ≥люз≥њ Ї не розсудок, а розум.≤люз≥€ пол€гаЇ у наддосв≥дному розширенн≥ розсудку,однак до цього розширенн€ розсудок спонукаЇтьс€ не сам з собою, але п≥дкор€ютьс€ кер≥вництву ≤ вимогам розуму.Уѕриборкувати свав≥лл€ розсудку, надаючи цому принципов≥ правила його д≥€льност≥, - не Їдиний обовФ€зок розуму.–озум утримуЇ абсолютн≥ принципи, €к≥ в≥н н≥ зв≥дки не запозичуЇ ≥ з €ких можуть поставати вс≥ решта пон€ть. ¬≥н включаЇ аппарат дедукц≥њ.ѕ≥дставл€ючи ¬ €кост≥ б≥льшоњ посилки силлог≥зму знанн€, заснована на абсолютних принципах, ми одержуЇмо все остальне знанн€.јле поск≥льки на розсудковому р≥вн≥ знанн€ лише формально впор€дковане ≥ всезачальне, ≥снуЇ можлив≥сть помилки(≥ллюз≥њ знанн€).«азначимо, що ц€ помилка нелог≥чного характеру (правила лог≥ки дотриман≥):розсудок може синтизувати помилки чуттЇвого сприйн€тт€, подаючи њх у формально правильних структурах.

¬елике значенн€ в д≥€льност≥ розуму мають категор≥њ.÷е Ц граничн≥ пон€тт€, пон€тт€ про предмети взагал≥.¬они робл€ть спогл€данн€ предмета конкретним ≥ створюють можлив≥сть висловлювати про нього судженн€. атегор≥€ фактично робить можливим емп≥ричне спогл€данн€ предмета в досв≥д≥, п≥двод€чи багатоман≥тне у спогл€данн≥ обФЇднуючу основу, €ка ≥ служить принципом утворенн€ конкретного пон€тт€ про спогл€даЇмий предмет. р≥м того категор≥€ не дозвол€Ї робити предметом спогл€данн€ будь Ц €ку частину, частину судженн€.« точки зору традиц≥йноњ лог≥ки просте судженн€ (елементарна частина розсудковоњ д≥€льност≥) складаЇтьс€ ≥з субФЇкта ≥ предиката.ќперац≥€ обертанн€ суджень дозвол€Ї м≥н€ти м≥сц€ми субФЇкт ≥ предикат, що, в свою чергу повинне привести до зм≥ни предмета думки,перенесенн€ мисленноњ установки на ≥ншу сутн≥сть.

ньому мислитьс€ ознака предмету думки(людина).” другому судженн≥ це ж саме пон€тт€ стаЇ субФЇктом ≥ претендуЇ на роль самост≥йного предмету думки.јле катигор≥€ субстанц≥њ не даЇ можливост≥ мислити ознаки €к предмети, бо саме, навпаки, предмети Ї нос≥€ми ознак.

«в≥дси, зрозум≥ло, не виходить, що лог≥чн≥ операц≥њ (зокрема обертанн€ суджень)марна р≥ч.¬они дають нам можлив≥сть подивитись на мислим≥ сутност≥ з р≥зних стор≥н, розкрити њх зм≥ст, уточнюють думку.ѕросто треба завжди мати науваз≥, що судженн€ другого типу вив≥дне, залежне в≥д тих посилок, з €ких воно одержане за правилами лог≥ки.ѕ≥знавальна д≥€льн≥сть неможлива без в≥дчутт≥в ≥ категор≥й. «нанн€ Ц це людський спос≥б у€вленн€ св≥ту. ¬оно не може не залежати в≥д природи людських п≥знавальних зд≥бностей.—уттЇво, що категор≥њ Ц це незалежн≥ в≥д емп≥ричного матер≥алу сутност≥, вони становл€ть собою чист≥ форми.«нанн€ стаЇ самим собою, коли в≥дчутт€ Увливаютьс€Ф у певн≥ форми ≥ њх синтез приводить до утворенн€ пон€ть,основних У кл≥тинок У знанн€. атегор≥њ Ц це пон€тт€ нашого розсудку, €кий п≥дводить досв≥дний матер≥ал,чуттЇв≥ дан≥ п≥д категор≥њ,оформл€Ї чуттЇв≥сть. атегор≥њ Ц це апр≥орн≥ форми розсудковоњ д≥€льност≥, умови можливого досв≥дного п≥знанн€.

 атегор≥њ не можна вивести емп≥ричним, досв≥дним шл€хом ≥з спостережень над природою, €ка дана нам €к сокупн≥сть €вищ.Ќав≥ть б≥льш того, категор≥њ ≥ розум встановлюють, €к в≥домо,закони €вищам.≤ ось тут виникаЇ питанн€,€ке  ант називаЇ загадкою:Фяким чином категор≥њ можуть визначити звФ€зок багатоман≥тного в природ≥, не вивод€чи цей з€зок ≥з природи?Ф ант вир≥шуЇ цю загадку, виход€чи з визначенн€ (тобто ≥з прийн€того ним розум≥нн€)€вища ≥ реч≥ у соб≥.«акони ≥снують т≥льки у в≥дношенн≥ до суб"Фкту,розсудок,д≥ючи на основ≥ категор≥й, здатний розкрити законом≥рност≥ в €вищах.–еч≥ у соб≥, ≥з властивими њм законом≥рност€ми, ≥снують незалежно в≥д субФЇкта.–озсудок ≥ зд≥бн≥сть у€ви переробл€ють багатоман≥тн≥сть чуттЇвого досв≥ду.јле ц€ переробка в≥дбуваЇтьс€ через с≥тку категор≥й.“ому про реч≥ у соб≥ ми н≥чого не знаЇмо. Ќаше знанн€ Ї про€в речей у соб≥, специф≥чним способом одержане з допомогою вищих п≥знавальних зд≥бностей.¬оно представл€Ї собою ≥нтелектуальний синтез розсудку ≥ чуттЇвост≥.¬икладен≥ принципи розум≥нн€ процесу п≥знанн€ дозволили  анту, виход€чи ≥з загальноф≥лософських ≥ гносеолог≥чних передумов, висунути ориг≥нальне у€вленн€ про сутн≥сть науки.

ќтже, €кщо знанн€ не виходе в результат≥ впливу зовн≥шнього св≥ту на людину (на њњ п≥знавальн≥ зд≥бност≥), то залишаЇтьс€ прийн€ти, здавалось би, абсолютно неможливе припущенн€ про те, що знанн€ Ї результат впливу п≥знаючого субФЇкта на зовн≥шн≥й св≥т.“ут варто в≥дм≥тити, що багато речей визначаютьс€ нашою звичкою, €ка в певний момент стаЇ безсв≥домим регул€тором людськоњ повед≥нки, включаючи п≥знавальне в≥дношенн€ до св≥ту.—творюЇтьс€ певна традиц≥€.¬их≥д за њњ меж≥ повФ€заний з тим, що ≥ називаЇ  ант революц≥ю у способ≥ наукового мисленн€.” теор≥њ п≥знанн€ такою революц≥Їю було прийн€тт€ точки зору, що знанн€ Ї результатом впливу людини на зовн≥шн≥й св≥т.«акони розуму п≥дпор€дковують природу.«акони розуму, розсудку ≥ чуттЇвост≥ обумовлюють те, що людина,сл≥дуючи цим законам, в стан≥ вз€ти у природи.«а межами њњ п≥знавальних зд≥бностей лежить €кесь x, про €ке ми н≥чого не можемо знати. ” такому випадку походженн€ апр≥орних суджень абсолютно очевидно:вони суть продукт≥в д≥€льност≥ розуму.

 

12.3. ¬с≥ розгл€нут≥ концепц≥њ виходили з розпод≥лу ф≥лософського знанн€ на метаф≥зику ≥ практичну ф≥лософ≥ю.ћетаф≥зика становила собою те, що ми нин≥ назвали б теоретичною ф≥лософ≥Їю.≤ теор≥€ п≥знанн€ будувалась €к њњ основний розд≥л.ѕри цьому п≥дрозум≥вали головним чином наукове п≥знанн€, €ке в свою чергу було ор≥Їнтоване на природнич≥ й математичн≥ науки, €к≥ знаходились на п≥дйом≥.“ака ситуац≥€ визначила специф≥чне розум≥нн€ досв≥ду в теор≥€х п≥знанн€ такого типу.ѕо сут≥ справи на€вним способом передбачалось, що досв≥д повФ€заний т≥льки з емп≥ричними фактами.” цьому випадку залишалось повн≥стю поза зоною уваги г≥гантська галузь д≥йсно людського життЇвого досв≥ду.«овс≥м не враховувалось, що людина кр≥м науки живе у св≥т≥ мистецтва, моральних у€влень, рел≥г≥йних переживань, правничих побудов, пол≥тичних пристрастей.Ѕ≥льше того, багато представник≥в сц≥Їнтистськ≥ ор≥Їнтованих гносеолог≥Їю категорично за€вили, що вс€ гуман≥тарна сфера не Ї наукою.“а ≥ чого можна було чекати в≥д приб≥чник≥в теор≥х п≥знанн€, субФЇктом €коњ була ≥стота, ” Ужилах €кох зам≥сть живох кров≥ тече розр≥джений с≥к розуму.Ф(¬.ƒильтей).

«авданнч таких теор≥й п≥знанн€ похитнулись, коли було показано, що нав≥ть, здавалось би,сам≥ достов≥рн≥ основи њх - емп≥ричн≥ факти Ц не Ї за своЇю сутн≥стю емп≥ричними.ќтже нав≥ть у природничому п≥знанн≥ не об≥йтис€ без ≥нтерпретац≥њ, причому долю рац≥онального тут мож визначити з допомогою спостереженн€ ≥ експеримента≤ метод ≥нтерпретац≥њ ви€вл€Їтьс€ ≥стотно необх≥дним дл€ ос€гненн€ сенсу тих утворень, у структуру €ких ув≥йшли емп≥ричн≥ факти Ц абстракц≥њ.¬и€вилось,що емп≥ричн≥ досл≥дн≥ факти(св≥дченн€ орган≥в чутт€, показанн€ прибор≥в), нав≥ть елементарн≥, не €вл€ютьс€ спогл€дально очевидними ≥ њх описуванн€, в≥дпов≥дно, не можуть бути елементарними, абсолютно над≥йними п≥дставами знанн€ (Упротокольними реченн€миФ).ѓх самих вимагаЇтьс€ зрозум≥ти, витлумачити.“аким способом,дл€ природознавства €к дл€ будь-€кого п≥знанн€, важливою ви€вилась мовна сп≥вв≥днесен≥сть розум≥нн€ ≥з смислом емп≥ричних даних.÷е в≥дкритт€ допомогло ви€вити Умомент розум≥нн€ в ус€кому п≥знанн≥ св≥ту ≥ тим самим п≥дтвердити ун≥версальн≥сть герменевтики.Ф” той же час ви€вилась неспроможн≥сть застосуванн€ класичних теор≥й п≥знанн€ в галуз≥ гуман≥тарних наук.

√уман≥тарн≥ науки мають Їдину предметну галузь, €ку можна дл€ зручност≥ умовно позначити €к текст.Ф“екст Ц первинна дан≥сть (реальн≥сть)≤ вих≥дна точка будь Ц €коњ гуман≥тарноњ дисципл≥ни. онгломерат р≥зноман≥тних знань ≥ метод≥в, що називаютьс€ ф≥лолог≥Їю, л≥нгв≥стикою, л≥тературознавством, наукознавством тощо.Ф

ѕ≥знанн€ тут повФ€зане з розум≥нн€м, ос€гненн€м сенсу,≥нтерпретац≥Їю.≤нтерпретац≥€ в даному випадку - це в≥дпов≥д≥ на величезну к≥льк≥сть питань, €к≥ ставл€тьс€ з приводу трактуЇмих текст≥в.Ќе перервний д≥алог лежить в основ≥ такоњ ≥нтерпретац≥њ У“очн≥ науки- це монолог≥чна форма знанн€: ≥нтелект спогл€даЇ р≥ч ≥ висловлюЇтьс€ про нењ. “ут т≥льки один субФЇкт Ц п≥знаючий (спогл€даючий) ≥ розмовл€ючий (€кий висловлюЇтьс€).…ому протистоњть т≥льки безмовна р≥ч.Ѕудь-€кий обФЇкт знанн€ (у тому числ≥ ≥ людина) може бути сприйн€тий €к р≥ч.Фјле субФЇкт €к такий не може сприйматис€ ≥ вивчатис€ €к р≥ч, бо €к субФЇкт в≥н не може залишаючись субФЇктом, стати безголосним, отже, п≥знанн€ його може бути т≥льки д≥алог≥чним.Ф

√уман≥тарне п≥знанн€ маЇ принципово системний характер.ќкрем≥ гуман≥тарн≥(≥сторичн≥, текстолог≥чн≥, ф≥лософськ≥ тощо) факти мало що означають ≥ тим б≥льше мало що можуть по€снити. ј по€сненн€ - головне завданн€ будь-€кого знанн€, прагнуючого до високоњ ступен≥ теоретичност≥ ≥ доказовост≥. « усп≥хом можна використати факти т≥льки по€снен≥, дл€ чого важлива вс€ система, до €коњ вони вход€ть, з врахуванн€м ≥сторичних ≥ в ц≥лому сусп≥льних обставин.Ќауки про природу ≥ науки про дух Ц це дв≥ половини людського ≥нтелектуального глобусу, границ€ м≥ж ними досить не визначена, особливо €кщо ми будемо шукати њњ у предметн≥й галуз≥.¬≥дм≥нн≥сть м≥ж ними ви€вл€Їтьс€ переважно в методах п≥знанн€.

«азначимо, що €к серед природничих, так ≥ серед гуман≥тарних наук в≥др≥зн€ютьс€ науки теоретичн≥ ≥ прикладн≥.“ак, наприклад, по в≥дношенню до ф≥лософ≥њ вже в јр≥стотел€ ≤ ѕлатона ми ви€вл€Їмо ч≥тке вживанн€ терм≥ну Утеор≥€Ф.‘≥лософ≥€ в них була теоретичним знанн€м на в≥д.

—утн≥стю вс≥х гносеолог≥чних питань Ї проблема розум≥нн€ €к ос€гненн€ сенсу.“ому в теор≥ю п≥знанн€ вапто включити питанн€ про в≥дношенн€ особливого типу бутт€ Ц п≥знаючого розуму Ц до ≥нших вид≥в бутт€:морального, рел≥г≥йного,естетичного,сусп≥льного.Ќеобх≥дно в≥дновити первинну традиц≥ю ≥ втрачений авторитет ф≥лософ≥њ ≥ гуман≥тарних наук.

јнал≥зом розум≥нн€,€к в≥домо, герменевтика,€ка з давн≥х-давен становила собою мистецтво ≥нтерпретац≥йноњ д≥€льност≥.¬она в≥дпов≥даЇ на питанн€:Ф€к можливе розум≥нн€?,Фњњ фундаментальним апр≥орним пон€тт€м Ї УсенсФ. —аме сенс у герменевтиц≥ - мета ос€гненн€.јнал≥зом сенсу ≥ метод≥в його одержанн€ займаЇтьс€ феноменолог≥€, €ка в свою чергу вважала ≥нту≥тивно виразним пон€тт€ Урозум≥нн€Ф й ≥гнорувала його анал≥з.—интез цих двох концепц≥й дозвол€Ї усунути неповноту њх методик ≥ ≥сторично приводить до утворенн€ новоњ дисципл≥ни Ц герменевтичноњ феноменолог≥њ.

«г≥дно герменевтичноњ феноменолог≥њ, принциповими п≥двалинами розум≥нн€ €к акту п≥знавальноњ д≥€льност≥ Ї ф≥лолог≥чний, ≥сторичний ≥ психолог≥чний методи, обФЇднуЇм≥ п≥д назвою У≥сторичний п≥дх≥дФ,який можна вид≥лити в особливий в≥дд≥л знанн€, що описуЇ умови розум≥ючоњ д≥€льност≥.”мови розум≥нн€ утворюють контекст, у €кому У живе Ф анал≥зуЇмий текст.  онтекст в≥дтворюЇтьс€ за допомогою ф≥лолог≥чноњ,≥сторичноњ ≥ психолог≥чноњ ≥нтерпретац≥й на основ≥ герменевтики ≥ критики.“аке розум≥нн€ герменевтики синтетично злите з феноменолог≥Їю, не Ї простим з≥бранн€м практичних правил ≥ порад дл€ тлумаченн€ текст≥в, а претендуЇ на наукове досл≥дженн€ ≥ розвиток закон≥в розум≥нн€.‘≥лософським завданн€м герменевтики стаЇ анал≥з самого акту розум≥нн€,метою герменевтичного методу - розум≥нн€ сенсу тексту вйого соц≥окультурному контекст≥.‘еноменолог≥€ допомагаЇ ж в≥дкрити обФЇктивний сенс досл≥джуваного €вища.“еор≥€ п≥знанн€, спираючись на таку базу, стаЇ багатшою,витонч≥шою ≥ гнучкою.

“еор≥€ п≥знанн€ стаЇ д≥Ївою т≥льки тод≥, коли в н≥й зливаютьс€ теоретичн≥ ≥ практичн≥ пошуки, теоретична ≥ практична ф≥лософ≥њ (розпод≥л €ких аж до нин≥шнього часу вважавс€ дос€гненн€м розвитку ≥сторико Ц ф≥лософськоњ думки ≥ реального розвитку наук, кожна з €ких пишалас€ своЇю незалежн≥стю в≥д ф≥лослф≥њ).Ќа завершенн€ хот≥лось би нагадати слова √.√.√адамеда:Ф я переконавс€ в тому, що цей јр≥стотел≥вський зразок науки про практичне знанн€ ≥ його т≥сний звФ€зок з етосол≥ представл€Ї собою Їдиний зразок теор≥њ науки, зг≥дно з €ким герменевтичний досв≥д осмисленн€,невпинно продовжуючоговиражати себе засобами мови,осмисленн€,€ке н≥коли не розпочинаЇтьс€ з нул€ ≥ н≥коли не замикаЇтьс€ на неск≥нченност≥,-може бути зрозум≥лим €к першооснова вс≥Їњ ф≥лософськоњ думки.Ф

 


 





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 516 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

—лабые люди всю жизнь стараютс€ быть не хуже других. —ильным во что бы то ни стало нужно стать лучше всех. © Ѕорис јкунин
==> читать все изречени€...

2004 - | 1938 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.039 с.