ЛЕКЦІЯ 2.Зародження основних парадигм філософствування

Провідна ідея.Світоглядна природа філософського знання і соціальна обумовленість його функцій.

Ключові терміни.Світогляд “клітинка” філософського знання.Світоглядна і методологічна функції філософії. Галузі філософської діяльності: онтологія, гносеологія, праксеологія, аксіологія, історія філософії, філософія релігії, філософія культури, аналітична філософія, філософія природи, філософія духу, етика, естетика, комунікативна філософія, ккатегорії.

1.1. Філософське знання має свою специфіку, яка докорінно відрізняє його від конкретно-наукового знання. Річ у тім, що коли наукове знання на певному етапі історичного розвитку є точним, однозначним і тому загальноприйнятним для всіх людей, то філософське знання є поліфонічним, плюралістичним.Це означає, що на одні і тіж самі питання в різних філософських школах даються різні відповіді, які, що суттєво важливо, мають рівноцінне значення.Інакше кажучи, в філософії не існує однозначних і загальнопрйнятих положень.Саме тому філософія є особливим видом знання; це “софійне” знання, зрозуміле як мудрість. Про це свідчить і значення терміну філософія- від грецьких слів філео-любов і софія-мудрість (“любов до мудрості”). Такий переклад, звичайно ж, не висвітлює сучасного змісту цього слова, але є в ньому і зерно істини.Людину, яка добре знає свою справу, ми називаємо “обізнаний фахівець”. Епітет “мудрий” не пасує до цього прикладу.Він вживається тоді, коли треба охарактеризувати ставлення людини до життя взагалі.Це ставлення виявляється у вчинках, а обгрунтовується загальним поглядом на місце людини у світі, її світоглядом.Філософію пов’язують саме із світоглядом, часто називають його основою. Щоб така характеристика філософії стала зрозумілою, потрібно розібратися в тому, яке місце у системі людських знань та поглядів на життя посідає світогляд, а яке-філософія.

Сукупність знань, необхідних для розумового керівництва діяльністю суспільства і людини, можна уявити у вигляді піраміди, яку поділено на кілька рівнів таким чином, що кожен вищий її рівень обгрунтовує успішне використання знань нижчого рівня.

Знання технологічного рівня дають змогу безпосередньо керувати діяльністю, відповідаючи на запитання “як?”: як різати метал, як провести урок, як лікувати хворого? Для того щоб виробити “рецепти” технологічного рівня, треба знати, що являє собою той предмет, та царина реальності, з якою ми маємо справу.Це рівень емпіричного опису явищ дійсності.

Технологічні рекомендації та емпіричні описи завжди мають обмежену ділянку використання.Зрозуміло, що виникає прагнення з’ясувати чому, відповідно до закономірностей і яким саме чином влаштовані певні явища, як щодо них треба діяти? Тут знання переходять на теоретичний рівень.

Уявімо тепер суспільство або людину, які достатньою мірою володіють технологічними, емпіричними і теоретичним знаннями, тобто всіма засобами, необхідними для здійснення сучасного науково-технічного прогресу та особистої участі в ньому. Такі знання зрештою не гарантують розумного життя.Сучасна наука і техніка можуть сприяти розквіту життя, а можуть занапастити його в нуклеарній або екологічній катастрофі. Все залежить від того, задля чого використовуються ці могутні засоби? Яким є наш ідеал? Що надає сенсу нашій діяльності, як ми уявляємо собі покликання та призначення людини і місце її в цьому світі? Відповідь на ці запитання дає методологічний рівень знань.

Кожен рівень знання має три ступені: думку, науку і осяяння.Засобом і знаряддям думки є розсудок, наука - логіка, осяяння –інтуїція. Інтуїції підпорядковується розум. Це абсолютне знання засноване на тотожності розуму який пізнає із об’єктом пізнання.

Отже те, що ми насправді знаємо- це не світ сам по собі, а те що ми з ним робимо;ми перетворюємо в практику, так би мовити, наш образ світу, модель, охайно зібрану з цеглинок, здобутих у процесі навчання і освоєння мови.

Знання є сигналом і символом оточуючого нас світу є його образ, що складається в систему наукових уявлень, функціонує на рівні повсякденності,

міститься в інших духовних формах.Воно виробляє в собі певні категоріальні форми осягнення дійсності, прцедури власного розвитку, понятійний аппарат, мовні вирази тощо.

Розум людини здатен продукувати знання як духовне забезпечення активної взаємодії людини з об’єктивним світом, як ствердженням себе в ньому. Разом з тим духовне самоствердження людини в світі не зводиться виключно до пізнавального відношення. В філософії науково – об’єктивний підхід поєднується з оціночим, оцінюючим.

Специфіка філософського знання в значній мірі визначається такими проблемами, які досліджуються в філософії.До найважливіших проблем філософії відносяться такі:

--хто така людина і яке місце займає вона в світі?

--яка природа Світу, Космосу? В чому полягає причина і основа його формування? Чи є взагалі якісь зовнішні підстави існування Всесвіту, чи він є самодостатнім і не потребує для свого буття ніяких зовнішніх сил?

--в чому полягає сенс людськогожиття в цілому? І чи існує сенс взагалі?

--в чому суть людського щастя? І як, якими шляхами і законами людина може стати щасливою?

--як слід розуміти добро і зло? Яка їх роль у житті індивіда і людських спільнот?

--людина і доля чи вільна істота людини, чи над нею панує фатум, доля? Чи визначено її життєвий шлях заздалегіть, чи ні?

На ці та інші питання неможливо дати однозначні і вичерпні відповіді, і тому кожне нове покоління людей пробує відшукати своє власне тлумачення цих життевоважливих проблем людського існування.

Філософія вивчає, отже, такі питання, котрі включаються у світогляд людини.Саме тому філософія тісно і безпосередньо пов’язана з світоглядом.

1.2. Світогляд – це не просто знання про навколишній світ або про людину в ньому, це певна система поглядів на місце і роль людини у світі.Саме ця проблема є каменем спотикання будь-якого світогляду і як така являє собою основне питання світогляду: Людина – Світ. Студентам важливо уяснити, що світогляд людини має інтегрований, цілісний карактер,а не є просто сумою його сновних частин.Разом з тим світогляд не є чимось аморфним, безструктурним: у ньому виділяються відносно самостійні компоненти.До найважливіших з них відносяться: знання, переконання, оцінка минулого і віра у майбутнє, воля.

Знання виробляє у собі певні категоріальні форми осягнення дійсності, процедури власного розвитку, понятійний аппарат, мовні вирази тощо. У світогляд входять не всі і не будь-які знання, а лише ті, які є життевоважливі для людини.

Цінності – позитивне або негатиане відношення до явищ оточуючого світу, яке грунтуєтьяся на потребах та інтересах людей, культурі певного соціуму.

Переконання –інтелектуально-емоційна позитивна оцінка певних ідеалів, норм, дій і вчинків, на які людина орієнтується у своєму житті.

Оцінка минулого і віра в майбутнє теж входять в структуру світогляду.Людина живе не лише в “тепер”; яке є миттєвістю, а й проектує своє майбутнє, а також оцінює минуле.

Воля – психологічна здатність людини підпорядковувати свою діяльність, вчинки свідомо поставленим цілям. Воля – це серцевина особистості, те, що робить людину особистістю.

В структуру світогляду варто включити і самосвідомість.Це – один із найістотніших компонентів свідомості, який полягає в усвідомленні себе в якості суб’єкта практичної і пізнавальної діяльності, в оцінці своїх дій, потреб і інтересів, своїх почуттів і думок, мотивів поведінки та ідеалів, свого становища в природному і соціальному середовищі.

У світогляді віддзеркалюється суттєве (те, що є у взаєминах дюдини і світу) з точки зору того, що стверджують певні ідеали необхідного (того, що має бути відповідним до життєвої позиції носія світогляду). Тому світогляд, образно кажучи, не тільки уявлення про храм, ідеал, до якого ми наближаємося, а й про стратегію цього руху, принцип шляху до обраного храму.

Світогляд у будь-якій своїй формі (стихійний, більше чи менше усвідомлений, науково обгрунтованій, релігійній тощо) існує в будь-якому суспільстві і в будь-якої людини.Однак найчастіше ми користуємося визнаними світоглядними настановами, ледве усвідомлюючи це. так само як ми не думаємо про роботу серця, доки воно не захворіє.Людина, яка не звикла розмірковувати про принципи та ідеали, вважає, що всі люди, у всіх епохах, у всіх культурах прагнуть приблизно до одного – до звичайного, зрозумілого для неї та найближчого її оточення. Тим часом це далеко не так. У історичні епохи представники різних соціальних груп і окремі особистості явно неоднозначно відповідають на основне питання світогляду.

Наприклад, в індустріальному супільстві, яке складається у 17ст. в Західній Європі, утвердилася думка, що призначення людини – в активній діяльності, в пізнанні та перетворенні світу відповідно до зростання людських потреб (“Знання – це сила!”).

У добу Середньовіччя сенс життя вбачали у служінні Богові, в поведінці, яка дає змогу потрапити у Царство небесне.Давні греки вбачали свій ідеал у мірі, що упорядковує земний світ, а в Давній Індії сенсом життя вважали повну владу над усіма бажаннями, згасання всіх потреб і перехід у стан нірвани, в якому людина зливається з Всесвітнім Духом, випростовується з ланцюга перероджень.Світогляд має історичний характер.Це означає, що індивідуальний світогляд змінюється на протязі життя окремої людини, а суспільний світогляд еволюціонує з поступом людства.На протязі історії людської цивілізації сформувалися три типи світогляду: міфологія, релігія і філософія.

Міфологія (від грецького “міф”- переказ, оповідь і “логос ”-вчення)-це такий спосіб розуміння природніх і суспільних явищ, що полягає в одухотворенні і пересоніфікації цих явищ, наділені їх людськими за характером, але фантастично розвиненими і спотвореними властивостями.Міфологія є універсальним типом світогляду первинних суспільств; Для філософського осмислення міфологічного світогляду важливо звернути увагу на:1)тематику міфів, яка охоплює світоглядні проблеми; 2)на ідентичність цієї тематики у різних народів.

Релігія (від лат.religio-набожність, святиня)-така форма світогляду, в якій освоєння людиною світу здійснюється через його подвоєння на земний і небесний, потойбічний і поцейбічний, грішний і сакральний. Принципово важливо уяснити, що найважливішою ознакою рілігії є існування надприродної істоти –Бога.Тому суттю релігійного світогляду є віра в Бога.

Філософія є таким історичним типом осмислення світу, який вирішує всі світоглядні питання виключно раціональним, логічним шляхом, відкидаючи міфи, емоції, віру і т.п. феномени людини.Основна відмінність філософського світогляду від міфологічного і релігійного полягає в тому, що він складає лише ядро світогляду, тоді як релігія і міфологія повністю співпадають з відповідним світоглядом.Особливістю філософського світогляду є абстрактно – понятійна форма освоєння дійсності.

Отже філософія – основа світогляду. Якщо науки типу фізики управлюють виробництвом засобів людської діяльності, то філософія управляє виробництвом мети цієї діяльності.Філософія дає людині загальний орієнтир у світі, допомагає їй знайти своє місце в ньому.Для цього філософія, по-перше, допомогає кожному в своїй свідомості створити загальну картину світу і показати місце людства в космосі і місце кожної окремої науки в системі людського знання в цілому; по-друге, повинна розглянути загальну структуру суспільства і особистості,тобто дати їх принципову схему (якщо провести аналогію з машиною) або розкрити їх анатомію(Якщо провести аналогію з організмом); по-третє, філософія зобов’язана проаналізувати загальні закономірності відношення людини до світу.

Філософська абстракція йде ще далі.Всезагальний “каркас ” світу і будь-якого предмету, загальна структура людської діяльності в світі – ось Всесвіт філософа. І результати її вивчення служать основою для взаєморозуміння і координації дій людей, досліджуючи всесвіти окремих наук.

Інакше кажучи, коли стикаються різні світогляди або відбувається зміна світоглядів (уявлень про Храм і Шлях), виникає потреба осмислити ситуацію, звернутися до рефлексії, зробити порівняльний аналіз різноманітних світоглядів і здійснити вірний вибір світогляду. Саме за таких ситуацій і виникає потреба у філософії як рефлексії світогляду. Ставлення людини до світу – це безпосередній предмет філософських роздумів.

1.3. Філософія як сфера духовної культури виконує певні соціальні функції. В осмисленні, порівняльному аналізі і в обгрунтуванні світогляду філософія виконує дві функції: світоглядну і методологічну.Осмимислюючи й обгрунтовуючи свої світоглядні ідеали, філософія виконує власне світоглядну функцію.Осмислюючи й або перетворення його на наукових засадах потребує різних філософських підходів.Проте порівняння і критичний аналіз різних світоглядів і відповідних їм філософських напрямків передбачають існування у філософії цілком визначеного загального “інструментарію”, що дає змогу здійснювати світоглядну функцію.

Методологічна функція не зводиться до методології пізнання, хоча й передбачає її.Йдеться про стратегічний рівень методології людської діяльності в цілому.Філософська рефлексія покликана зіставити й оцінити різні засоби цієї діяльності, долаючи оману удаваної наявності, наприклад, що найвірніший шлях до досягнення певного результату – це матеріальні дії, суворо підпорядковані означеній меті.Є потреба, є об’єкт, який за допомогою певних знань та знаряддя перетворюється на продукт, що задовольняє цю потребу. Все інше – лише лірика, прикраси, наголошує філософія функціоналістської техногенної цивілізації.

Гносеологічна функція – розкриває можливості філософії у пізнанні об’єктивного світу і людини, починаючи від констатації і пояснення фактів аж до прогнозування і еврістичного передбачення.

Соціальна функція конкретизується у комунікативній і практично – перетворюючій. У комунікативній – філософія може об’єднувати або роз’єднувати людей на основі єдності або відмінності ідей чи світоглядних позицій.Практично – перетворююча виражає зв’язок філософських знань з питанням, з практикою.

Отже вихідним пунктом філософської рефлексії є “клітинка” філософського знання. “Клітинка” – це поняття, введене до вивіреної методології, означає найзагальніше абстрактне відчуття головного протиріччя, яке лежить в основі розвитку будь-якої системи. Крок за кроком думка рухається від абстрактного до конкретного, розгортаючи вихідну “клітинку ”у складну систему відносин, яка характеризує це явище в його цілісності.

Застосовуючи такий підхід до філософії, ми повинні з’ясувати вихідне, найзагальніше і водночас фундаментальне протиріччя у ставленні людини до світу.Людина на відміну від тварини перетворює навколишній світ і робить це за програмами, які не задані їй від природи (як у бобра чи бджоли), а творяться самою людиною. У результаті цього виникає потрійна суперечність.По-перше, між суб’єктивною реальністю (внутрішнім світом людини) та об’єктивною реальністю (незалежним від неї середовищем, яке людина намагається змінити,відповідно з своїми планами).По-друге, люди живуть і перетворюють світ, взаємодіючи один з одним.По-третє, безперервно змінюючи світ та саму себе людина прориває обмежений горизонт тваринного існування, залишаючись при цьому кінечною істотою, смертною, вона прилучається до безмежності природи культури і духу.

“Клітинка” філософського знання описує ці фундаментальні суперечності, без аналізу яких не можна зрозуміти те чи інше вирішення питання про місце людини у світі з допомогою таких філософських понять як: об’єкт, суб’єкт, скінченне, нескінченне.Співвідношення їх можна уявити у вигляді такої схеми:

Де С – суб’єкт; О – об’єкт;С О- суб’єктивно-об’єктивні відносини;С

С – суб’єктивно – суб’єктивні відносини; - знак нескінченності, що лежить за площиною С - О та С - С відносини (“криниця вічності – за образним висловом Ф.Ніцше”).

Ця “клітинка” дає змогу порівняти різні типи світогляду з гранично загальної точки зору.Отже, існують позиції, які взагалі заперечують нескінченність світу, зводячи все до наявної суми суб’єктивних даних (скептицизм, позитивізм); інші визнають нескінченність об’єктивної реальності, матерії (матеріалізм) або реальність лише суб’єкта (суб’єктивний ідеалізм); треті розглядають світ як функцію С-О аспекта людської діяльності (прагматизм).У діалектичному матеріалізмі “клітинка” набуває вигляду основного питання філософії, що має дві сторони:1)питання про первинність буття (об’єктивної реальності) або свідомості (суб’єктивної реальності); 2)питання про те, чи спроможна свідомість адекватно відобразити, пізнати буття.На перший план тут виходять С-О відношення, а нескінченність трактується як невичерпність об’єктивної реальності, матерії. С-С відносини та глибину суб’єтивної реальності розуміють як похідні С-О відносин та матерії. Але життя засвідчує, що суто функціональне ставлення до духовності (зведення її до функції зовнішнього середовища) недостатньо ані для розуміння, ані для вирішення ключових проблем сучасності.Людину не можна “обробляти” як “гвинтик” з допомогою “інженерії людських душ”: С-С відносини та нескінченність духу потребують іншого підходу, ніж керування С-О відносинами.Тому основне питання філософії – це лише одне серед інших суттєвих питань, які розглядає і вирішує філософія, а не єдине головне питання.

Основне питання світогляду органічно пов’язане з категоріями. Філософські категорії відрізняються від інших понять єдністю їх універсальності і світоглядної значущості.Універсальність категорій полягає в тому, що вони віддзеркалюють такі властивості, які виражають сутність ставлення людини до світу, без них відобразити таке ставлення неможливо, (такі властивості у філософії називають атрибутивними).Світоглядна значущість їх полягає в тому, що без цих атрибутивних властивостей не можна ані сформулювати, ані осмислити будь-яке вирішення основного питання світогляду.В будь-якому світогляді так чи інакше виявляється ставлення до природи, об’єктивної і суб’єктивної реальності до співвідношення скінченного і нескінченного.Сутність людського ставленя до досвіду задається відносинами між чотирма вказаними атрибутами. Подальший філософський аналіз передбачає конкретизацію висхідної категоріальної “клітинки”.Такий рух думки дістав у філософії назву сходження від абстрактного і є досить ефективним методом.

Таким чином, можна зробити ще один крок у конкретизації розуміння філософії, охарактеризувавши її як категоріальну рефлексію.

Усвідомивши світоглядне уявлення про місце людини у світі і стратегію реалізації відповідних світоглядних ідеалів, філософія конкретизує власні функції у ряді галузей, які становлять сутність вселюдських відносин. Ось їхня коротка характеристика.

Щоб зрозуміти місце людини у світі, треба по- філософськи осмислити самий світ. Ця галузь філософської діяльності має назву онтології (вчення про буття).

У різні епохи світ не лише пізнається окремими науками, а й формується певна категоріальна картина світу.Та чи можливо сьогодні осмислити світ і місце людини в ньому, не прагнучи зрозуміти природу, суспільство та їх взаємодію як систему, не враховуючи нерівнозначності (вірогідного характеру) природних та соціальних процесів, не сподіваючись на ефект самоорганізації більше, ніж на утопічне загальне регулювання “зверху”? Онтологія описує категоріальний “кістяк” світу і будь-якого явища в ньому таким чином, щоб з’ясувати аспект вихідної “клітинки”: як можлива людина в цьому світі, або яким має бути світ, спроможний породити людину із свідомістю її? Виконуючи світоглядну функцію у галузі онтології, філософія обгрунтовує відповідну категоріальну картину світу, а реалізуючи методологічну функцію, з’ясовує стратегію поведінки, адекватну прийнятій категоріальній картині.

В осмисленні людини філософія створює соціальну філософію (філософію історії) і філософську антропологію, аналізуючи картину суспільства (сукупної людини) і людину як цілісну особистість (світоглядна функція), а також відповідну їм стратегію життєдіяльності (методологічна функція).Ці обидві реальності (сукупна людина та людина - особистість) розглядаються з позиції співвідношення в них об’єктивної та суб’єктивної реальності, скінченного та нескінченного.

Таким суттєвим моментом вселюдських відносин є насамперед перетворення (будь-якого об’єкта) і спілкування (будь-яка взаємодія любих суб’єктів).Філософська рефлексія їх здійснюється у праксеології (праксіс-дія) та в етиці (етос-вдача, звичай), де з’ясовується, як саме можливі ефективне перетворення і людське спілкування.Світоглядна функція реалізується в обгрунтуванні ідеалів перетворення і спілкування, а методологічна – у знаходженні оптимально та морально допустимих шляхів щодо здійснення цих ідеалів.

Перетворення і спілкування можливі лише на грунті напрацьованих самою людиною програм, які діятимуть тільки тоді, коли вони правильно відбивають світ, висловлюють життєвий сенс і ключові цінності орієнтації людини. Цьому відповідають такі сутнісні моменти, як пізнання та ціннісно- орієнтована діяльність, які осмислюються у гносеології (“гнозіс”-знання), або в теорії пізнання і аксіології (“аксіс”-цінність).Світоглядна функція філософії полягає в обгрутуванні набутої системи цінностей та ідеалів пізнання, а методологічна – у зясуванні шляхів та законів пізнання і в реалізації життєвих сенсів, ключових цінностей, наприклад, що є істина, як пізнати її і як жити відповідно до істини.

Для збереження цілісності людина потребує ще й окремих духовних “скріплень”.ДоꗬÁ‹Й естетиці і філософії релігії. І, нарешті, філософія потребує самоосмислення власного шляху, мети, перспектив. Це завдання вирішується в історії філософії. Отже, філософські функції набувають двоповерхового вигляду.