Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


ѕроникненн€ iдей нiмецькоњ класичноњ фiлософiњ в ”крањну. 1 страница




 

ѕровiдна iде€: «розумiти-значить пiзнати.

 

 лючовi пон€тт€. јкциденцi€. јтрибути.—убстанцi€.ћодуси.≈мпiризм. –ацiоналiзм. —енсуалiзм. Iнтуњцу€. Iндукцi€. ƒедукцi€. ƒетермiнiзм. ≈ксперимент. –ефлексi€. —вобода. ћатерi€. –ух. –еальне.Iдеальне. “рансцендентальне.јбсолютна iде€. —убЇктивне.ќбЇктивне. "–iч у собi". Iнобутт€. ¬iдчуженн€. ќпредметненн€. –озпредметненн€. ѕрактика. јнтиномiњ.

 

4.1. ¬изначальною особливiстю Ќового часу Ї зародженн€ i утвердженн€ нового суспiльного устрою, €кий висуваЇ i обгрунтовуЇ новi цiнностi i засади людського бутт€ XVII та XVIII ст. - доба видатних дос€гнень у фiлософiњ науцi i культурi. XVII ст. визначають, €к столiтт€ генiњв та вiльнодумства, а XVIII ст.-€к столiтт€ ѕросвiтництва. ўо ж нового принесла ц€ доба в розумiнн€ природного i соцiального свiту; чим поновила загальнолюдську скарбницю методiв i прийомiв пiзнанн€ й перетворенн€ свiту, €кi соцiально-етичнi iдеали висунула.

¬ центрi нового свiтогл€ду була вже не вiра, а розум. ќсновнi парадигми Ќового часу: "«нанн€ - то сила!" (в основi ставленн€ людини до свiту лежить знанн€; перевага надаЇтьс€ фактичному, позитивному знанню €вищ дiйсностi, що базуютьс€ на науцi й експерементi); друга парадигма -опануй природою в iм€ користi й успiху самого житт€ (прагматично дiловий пiдхiд до свiту, що виробл€Їтьс€ на основi впровадженн€ науки в виробництво, Ї типовим дл€ Ќового часу). Iстинно справжнiм бутт€м свiтовою субстанцiЇю визнаЇтьс€ природа. ѕарадигма стаЇ полiментальною (англiйською, нiмецькою, французькою).ƒомiнуюча фiлософська тенденцi€-матерiалiзм.

‘iлософi€ наслiдуЇ природознавство, €к науку за формою i стилем. ÷iлiсна картина свiту доповнюЇтьс€ знанн€ми iњ частин, елементiв, компонентiв. ”сi характеристики €кiсних особли-востей речей зводились до кiлькiсних.

¬изначальна iде€- детермiнiзм (всезагальне, причинно зумовленi €вища i процеси природи).

–озум Ќового часу спр€мований на пiзнанн€ речей, €кi вони Ї самi по собi; i на розумiнн€ предметiв та бутт€, виключно €к предмету пiзнанн€.

ѕрагненн€ до систематизацiњ кiлькiсних дiй i диференцiацi€ знанн€ викликають розвиток теоретичного мисленн€. “ому поруч з розвитком чуттЇвого, емпiричного пiзнанн€ свiту розвиваЇтьс€ i рацiональне, математичне мисленн€.÷i два типи пiзнанн€ i формують основнi напр€мки фiлософського мисленн€ Ќового часу: емпiризм та рацiоналiзм, найбiльш €скравими виразниками €ких були вiдповiдно англiйський фiлософ ‘.Ѕекон i французький фiлософ –.ƒекарт. ≈мпiризм (вiд грец. "емпiрi€"-досвiд)-вважаЇ чуттЇвий досвiд Їдиним джерелом знань. –ацiоналiзм(вiд лат. "рацiо"-розум) вважаЇ розум думку вищим ступенем в системi фiлософських цiнностей, основою пiзнанн€ та дi€нн€ людини. ƒостовiрне знанн€ не може бути виведеним з досвiду. ¬оно може бути виведене тiльки iз самого розуму.

«апочатковуЇ вивченн€ методiв ос€гненн€ природи англiйський фiлософ ‘ренсис Ѕекон (1561-1626). ќсновне завданн€ фiлософiњ вбачав у створеннi нового методу пiзнанн€. ” своЇму головному творi "Ќовий органон" ‘.Ѕекон виклав основи матерiалiстичного розумiнн€ природи i подав фiлософське обгрунтуванн€ iндуктивного методу пiзнанн€. ¬iн вважав, що iндукцi€ необхiдна форма доведенн€ i метод пiзнанн€ природи. Iндукцiю Ѕекон вважав ключом до пiзнанн€ природи, методом, що допомагаЇ розуму людини аналiзувати розкладати i роздiл€ти природу, вiдкривати властивостi i закони притаманнi њй. …ого основна теза: "ЌемаЇ нiчого в розумi, що перед цим не пройшло б через вiдчутт€". Ќа основi чуттЇвих даних ми дiстаЇмо достовiрне знанн€. јле досвiд даЇ нам iстинне знанн€ тiльки тодi коли свiдомiсть буде звiльнена вiд помилкових суджень ("iдолiв", "привид≥в"). “аких iдолiв Ѕекон видiл€ЇЇ чотири групи: "iдоли роду", "iдоли печери", "iдоли ринку", "iдоли театру", "iдоли роду"-це помилки, властивi всьому роду людського. ¬они зумовленi спiльною дл€ всiх людей природою, недосконалiстю самого людського розуму.

”свiдомленн€ природи цих iдеалiв допоможе подолати перешкоди на шл€ху пiзнанн€.

ћатерiалiзм ‘.Ѕекона був систематизований “омасом √оббсом (1588-1679)-англiйським фiлософом. ¬iн намагавс€ надати метафiзичному матерiалiзму класичну механiстичну форму. “.√оббс визнавав матерiальнiсть свiту, первиннiсть матерii.

” ‘ранцiњ це завданн€ вирiшував –ене ƒекарт(1596-1650), фiлософ, математик, основоположник аналiтичноi геометрiњ, представник класичного рацiоналiзму. ” своњх прац€х ("–оздуми про метод", "Ќачала фiлософii") вiн намагавс€ розробити унiверсальний метод пiзнанн€, тобто такий метод, €ким би могли керуватис€ вченi усiх галузей знанн€.

‘iлософська система ƒекарта складаЇтьс€ з двох самостiйних частин:

-з матерiалiстичноњ фiзики, €к вченн€ про природу; ≥

-з iдеалiстичноњ метафiзики.

‘iлософствуванн€ €к мисленн€ повинне розпочинатис€ iз самого себе. ¬имогу такого початку вiн виражаЇ аксiомою: "” всьому належить сумнiватис€". ѕошук iстини передбачаЇ сумнiв. Iстинного знанн€, за ƒекартом, людина дос€гаЇ лише за допомогою розуму. јле не досить мати добрий розум, головне -вмiти його застосовувати, використовувати iстинний спосiб його застосуванн€. “аким методом ƒекарт вважаЇ рацiональну дедукцiю.

ƒекарт був прихильником дуалiстичноњ позицiњ при вирiшеннi проблеми субстанцiњ (першооснови, сутностi всього iснуючого). ¬iн стверджуЇ про два начала свiту: матерiальне i духовне, €кi iснують паралельно i незалежно одне вiд одного. як пов€занi мiж собою матерi€ i мисленн€, €к мисленн€ може дати знанн€, адекватне буттю -вiдповiсти на цi питанн€ ƒекарт не змiг.

ќсновний внесок у вченн€ про субстанцiю в фiлософii Ќового часу зробили нiдерландський мислитель Ѕенедикт —пiноза та нiмецький фiлософ √отфрiд Ћейбнiц.

‘iлософський дуалiзм –.ƒекарта був подоланий Ѕ.—пiнозою (1632-1677). —воњ погл€ди вiн виклав у прац€х "ѕро Ѕога людину та ii щаст€","≈тика". —аме в "≈тицi" розвинутi i висвiтленi основнi його iдењ. ¬iн розробив мон≥стичне вченн€ про матерiальнiсть свiту. —пiноза довiв, що свiт вiчний i €вл€Ї собою Їдину неподiльну природу виражену в двох формах: матерiальнiй i iдеальнiй.

 ритикуючи ƒекарта, —пiноза стверджуЇ, що iснуЇ лише одна субстанцi€. ¬она поЇднуЇ в собi два атрибути - прот€жнiсть i мисленн€. ÷€ Їдина субстанцi€ i Ї природою у њњ цiлокупностi, або Ѕогом. —убстанцi€ нiким не створюЇтьс€, вона Ї причиною самоњ себе. “аке розумiнн€ субстанцiњ мiстило €к дiалектичну iдею взаЇмодii мiж конкретними матерiальними утворенн€ми, так водночас i iдею iх матерiальноњ Їдностi. ќднак —пiноза вiдкидав атрибутивнiсть руху, за його думкою, рух не Ї невiдТЇмною властивiстю матерiального свiту, а лише його модусом (вторинною, похiдною характеристикою). ÷е було антидiалектичним моментом у фiлософii —пiнози.

јнглiйський фiлософ ƒжон Ћокк(1632-1704) дав в основному матерiалiстичне обгрунтуванн€ людських знань iз свiту почуттiв.  ритикуючи теорiю ƒекакта про вродженi iдењ, Ћокк довiв, що джерелом знань людини, джерелом всiх њњ iдей Ї чуттЇвий досвiд. ¬iн вважав, що органи чутт€ -дають простi iдењ, а мисленн€ - систематизуЇ, комбiнуЇ њх створюЇ бiльш або менш цiльнi п€м€тт€ про речi i €вища зовнiшнього свiту. ÷им самим вiн доводив, що iдењ i пон€тт€ людини мають своњм джерелом зовнiшнiй свiт.

ѕроти —пiнози i Ћокка виступав √.Ћейбнiц(1646-1716)-нiмецький фiлософ-iдеалiст, математик, фiзик, iсторик, юрист, мовознавець. √оловний фiлософський твiр - "ћонадологi€". —творена ним оригiнальна система обЇктивного iдеалiзму складаЇтьс€ з двох роздiлiв: Утеорi€ монадФ i Утеорi€ пiзнанн€Ф.

ћонади або простi субстанцii (€к духовнi субстанцiњ ¬сесвiту) Ћейбнiц розподiл€Ї на три категорiњ: монади житт€; монади душi; монади духи. ¬казуючи на нерозривнiсть духовного i тiлесного в кожнiй монадi, Ћейбнiц визнавав €к первиннiсть i безсмертнiсть душi, так i вiчнiсть iснуванн€ складних субстанцiй, наприклад, рослинних i тваринних органiзмiв. ¬супереч декартiвському дуалiзму i вченню —пiнози про субстанцiњ з пасивними модусами Ћейбнiц намагавс€ вiдшукати динамiчнi начала дл€ по€сненн€ рiзноманiтностi свiту.

ѕосилаючись на вiдкритий ним закон збереженн€ Уживих силФ, Ћейбнiц стверджував, що всi речi володiють власною силою внутрiшньою здатнiстю безперервно дi€ти. Ќа його думку пон€ттю УмонадаФ вiдповiдають: у математицi- нумарична одиниц€ i диференцiал; у фiзицi- сила з ii механiчним законом дii; у хiмii - атом; у бiологii органiчнi форми; у психологii Ц перцепцi€ (сприйн€тт€ одиницi св≥домост≥); у логiцi - субТЇкт судженн€; у правi - юридична особа, iндивiд.

ќтже монада надiл€Їтьс€ духовною природою i виступаЇ €к протилежнiсть матерiального атома. УћонадаФ- пон€тт€, €ким позначаЇтьс€ найпростiший елемент неподiльноњ частинки бутт€.

—простувати матерiалiзм з позицii субЇктивного iдеалiзму намагавс€ ƒжордж Ѕерклi(1685-1753). Ќа вiдмiну вiд прихильникiв обЇктивного iдеалiзму вiн визнавав за первинне свiдомiсть субЇкта. Iснуючими речами вiн визнавав лише тi речi, €кi данi у сферi свiдомостi iндивiдуума. –ечi Ї комбiнацiњ рiзних вiдчуттiв, тобто елементiв свiдомостi. ¬изнаючи реальнiсть вiдчуттiв €к Їдину реальнiсть Ѕерклi своi зусилл€ спр€мував на доведенн€ того, що матерii €к обЇктивноi реальностi не iснуЇ.

—лiдом за Ѕерклi з позицiй субТЇктивного iдеалiзму ƒавид ём (1711-1776) намагавс€ довести, що метою науки i фiлософii Ї описуванн€ вiдчуваЇмого €к Їдиноi реальностi. Ќа його думку- змiст людського пiзнанн€ вичерпуЇтьс€ двома р€дами у€влень: першим р€дом у€влень - Ї безпосереднi враженн€ з €кими людина зустрiчаЇтьс€, коли вона бачить, любить тощо; другий р€д у€влень-складають iдењ (опосередкованi, менш нагл€днi у€вленн€, €кi Ї вiдображенн€м вражень). “обто, враженн€ первиннi а iдеi вториннi ќбидва р€ди у€влень вiдрiзн€ютьс€ лише ступенем iнтенсивностi i образностi.

„ерез всю фiлософiю XVII ст. однiЇю з центральних њњ тез проходить думка про УрозумнiстьФ свiту. ÷€ думка трансформуЇтьс€ в XVIII ст. в iдею ѕросвiтництва €к головноi рушiйноi сили iсторiњ; джерела i головного засобу дос€гненн€ людством рiвностi, братерства i свободи, тобто стану вiдповiдностi вимогам розуму.

” французькому матерiалiзмi видiлилис€ два напр€мки: один з них виходив з теоретичних основ матерiалiстичноi фiзики ƒекарта-∆юльЇн Ћаметрi(1709-1751), ƒенi ƒiдро(1713-1784); другий виходив з теоретичних джерел матерiалiстичного сенсуалiзму Ћокка- лод √ельвецiй(1715-1771), ѕоль √ольбах (1723-1789). “обто Ћаметрi i ƒiдро розробл€ли матерiалiстичну фiлософiю природознавства, а √ельвецiй i √ольбах основну увагу зосередили на розробцi матерiалiстичного сенсуалiзму.

ƒiдро у працi Уƒумки про по€сненн€ природиФ писав: УЌеос€жну сферу наук € собi у€вл€ю €к широке поле, однi частини €кого темнi,а другi Ц освiтленi. ‘iлософськi науковi працi мають своЇю метою або розширити межi освiтлених дiл€нок, або примножити на полi джерела свiтлаФ.

ƒругий послiдовник фiлософii природи Ћаметрi- усi духовнi переживанн€ людини ставив у безпосередню залежнiсть вiд стану органiзму. ” працi УЋюдина машинаФ вiн писав: Уƒуша i тiло засинають одночасно. ” мiру того €к затихаЇ рух кровi, приЇмне почутт€ миру i спокою розповсюджуЇтьс€ по всьому органiзму; душа вiдчуваЇ, €к разом з повiками томно т€жiЇ вона, €к слабне разом з волокнами мозку i €к, мало-помалу нiби паралiзуЇтьс€ разом з усiма мускулами тiлаЕФ

ѕредставники матерiалiстичного сенсуалiзму (√ольбах,√ельвецiй) також за€вл€ли про непорушнiсть законiв природи, про iх незалежнiсть вiд людськоњ волi, √ольбах у працi У—истема природиФ писав, що Ућатерi€ Ї все те, що дiЇ на нашi вiдчутт€Ф; що Уматерi€ не залежить вiд свiдомосi i впливаЇ на вiдчутт€ людиниФ.

«догадка французьких матер≥ал≥ст≥в XVIII ст. про те, що саме рух надаЇ матерiњ рiзноманiтностi, багатство про€вiв i властивостей, ви€вилась великим дос€гненн€м науки i фiлософiњ. —творивши вченн€ про природу, матерiю i рух прийшли до висновку, що фiлософi€ безпредметна без науки, а наука не володiЇ основними вихiдними принципами без фiлософiњ. јле њх фiлософi€ була метафiзичною i носила спогл€дальний характер.

 

4.2. Ќаприк≥нц≥ XVI ст. починаЇтьс€ новий етап у розвитку духовноњ культури й ф≥лософськоњ думки в ”крањн≥. ÷ей етап позначаЇтьс€ становленн€м новоњ ментальност≥, що виникаЇ на грунт≥ формуванн€ украњнськоњ верс≥њ реформац≥йноњ ≥деолог≥њ та ренесансного гуман≥зму. ÷≥ два напр€мки розвитку тогочасноњ украњнськоњ думки викристал≥зовуютьс€ в складному процес≥ еволюц≥њ традиц≥йних форм духовност≥, витворених книжн≥стю кн€жоњ доби,м≥стичним ≥ рац≥онал≥стичним рухами XIV-XV ст. та њх синтезуванн€м ≥з надбанн€ми раннього украњнського гуман≥зму, що вир≥зн€вс€ певною м≥рою наднац≥ональним характером ≥ схильн≥стю до насл≥дуванн€ здобутк≥в Ївропейського «аходу, €к≥ згодом модиф≥куютьс€ п≥д д≥Їю "семантичного пол€" украњнськоњ культури. як≥сно онвий, вищий р≥вень розробки цих проблем починаЇтьс€ з часу в≥дкритт€  иЇво-ћогил€нськоњ академ≥њ.

«авданн€ академ≥њ було ч≥тко окреслено: збагатити вих≥дц≥в з р≥зниз земель ”крањни знанн€ми, а пот≥м роз≥слати њх по вс≥х усюдах, аби розносили знанн€, мистецьк≥ новинки, спос≥б мисленн€ ≥ упроваджували њх в житт€. “ому  ињвська академ≥€ виконувала два призначенн€: по-перше, навчального закладу, по-друге, власне акдем≥њ в сучасному розум≥нн≥ цього слова, €к об"Їднанн€ вчених ц≥лого народу.

 иЇво-ћогил€нська академ≥€ в≥д≥грала в≥дчутну роль у розвитку та поширенню ф≥лософ≥њ не лише в ”крањн≥, але й у всьому слов"€нському св≥т≥. ѕрофесори академ≥њ читали курси боогслов"€, риторики. ‘≥лософ≥њ в навчальних закладах ≥нших крањн. ¬с≥ без вин€тку професори академ≥њ при вир≥шенн≥ проблем бутт€ виходили ≥з рел≥г≥йних позиц≥й. ƒл€ академ≥њ загальноприйн€тою була точка зору, що Ѕог Ї началом ≥ абсолютною основою ≥снуванн€ ¬сесв≥ту. –азом з тим в≥дношенн€м Ѕога ≥ —в≥ту тлумачилос€ неоднаково. ќдн≥ професори дотримувалис€ пантењстичного розум≥нн€ зв"€зку Ѕога ≥ ѕрироди; ≥нш≥ виходили з дењстичноњ позиц≥њ. ” цьому ж русл≥ розгл€далос€ ≥ питанн€ зв"€зку Ѕога ≥ людини.

” розум≥нн≥ будови ¬сесв≥ту професори академ≥њ дотримувалис€ в основному ар≥стотел≥вського-птоломењвськоњ концепц≥њ; хоча вони ≥ знали про гел≥оцентричну систему  оперн≥ка, але п≥ддавали њњ критиц≥.

√.—.—коворода(1722-1794) - видатний украњнський ф≥лософ, просв≥титель-гуман≥ст, людина високоњ морал≥. …ого ф≥лософська концепц≥€ - це пантењзм. Ѕог ≥ природа складають Їдине ц≥ле; кожна людина маЇ в соб≥ Ѕога, в≥н не ≥снуЇ десь поза людиною. √оловна проблема ф≥лософ≥њ —ковороди -це проблема людини. …ого ф≥лософ≥€ "практична", госк≥льки в≥н ц≥кавитьс€ насамперед моральною проблематикою. ѕраведне житт€ можна побудувати лише на правильних знанн€х, на правильн≥й ф≥лософ≥њ. —воЇ завданн€ —коворода вбачаЇ в тому, щоб донести до простих людей ≥стинн≥ у€вленн€ про вс≥т, про людину, њњ щаст€ ≥ шл€хи його дос€гненн€.

¬≥н усв≥домлюЇ ф≥лософ≥ю €к практичну систему життЇвоњ ор≥Їнтац≥њ. Ќа його думку, житт€ необх≥дно творити €к ф≥лософський трактат. ≤ в≥н сам реал≥зуЇ цей експеримент - будуЇ власне житт€ на засадах, ос€€нних правдою ≥стини.

√.—.—коворода зд≥йснив глибокий вплив на весь подальший розвиток украњнськоњ ф≥лософ≥њ.

 

 

4.3  ласична н≥мецька ф≥лософ≥€ за своњми теоритичними результатами, впливом на так≥ дом≥нантн≥, наприк≥нц≥ XIX ≥ в XX ст. ф≥лософськ≥ школи, €к марксистська, франкфуртська школа соц≥альних досл≥джень, французький екзистенц≥ал≥зм та ≥нш≥, стала одним з найвидатн≥ших дос€гнень св≥товоњ ф≥лософськоњ думки. ¬она не т≥льки зробила великий внесок у розвиток д≥алектики в методолог≥њ, онтолог≥њ, гносеолог≥њ, а й з разючою глибиною досл≥джувала кардинальн≥ дл€ св≥тогл€ду ≥ дол≥ людськоњ культури проблеми й сп≥вв≥дношенн€ Ум≥крокосмосуФ людськоњ особи, особливо його моральноњ складовоњ частини, з сусп≥льними нормами морал≥, м≥ж ними й п≥знавальними зд≥бност€ми людини (≤.  ант), м≥ж п≥знавальними ≥ вольовими д≥€льн≥сними можливост€ми людини й сусп≥льства (≤. ‘≥хте); ћ≥ж обТЇктивними законами ≥стор≥њ ≥ д≥€льн≥стю р≥зних субТЇкт≥в ≥сторичного процесу Ц людини, народ≥в, обТЇднань њх у р≥зн≥ епохи (√. √егель), нарешт≥ м≥ж людиною, вз€тою в ус≥й своЇр≥дност≥ њњ природи, ≥ сусп≥льством у перспектив≥ усунен€ деформуючих њхню сутн≥сть рел≥г≥йних ≥ллюз≥й (Ћ. ‘ейЇрбах).

–одоначальником класичноњ н≥мецькоњ ф≥лософ≥њ Ї ≤мману≥л  ант (1724-1804) Ц творець першоњ системи класичного н≥мецького ≥деал≥зму. “еоритична д≥€льн≥сть  анта розпод≥л€Їтьс€ на два пер≥оди:

- докритичний (до 60-х рр. XVIII ст.), коли ≤.  ант виступаЇ €к стих≥йний матер≥ал≥сть, €кий обгрунтовуЇ ≥дею саморозвитку природи. ѕитанн€ про можливост≥ людського п≥знанн€ в≥р≥шуЇ оптим≥стично;

- критичний (з 70-х рр. XVIII ст.), коли  ант займаЇтьс€ Укритикою розумуФ Ц зм≥нюютьс€ його погл€ди на можливост≥ людського п≥знанн€. ¬ цей час в≥н будуЇ свою систему агностецизму.  ант поставив за мету в≥р≥шити питанн€ про меж≥ п≥знанн€, про предмет науки

ѕриступаючи до анал≥зу процесу п≥знанн€  ант виходив з того, що ≥снуЇ незалежний в≥д св≥домост≥ людей зовн≥шн≥й св≥т, €кий Ї джерелом наших в≥дчутт≥в. ѕ≥знанн€ людини, на думку  анта проходить три ступен≥:

- ступ≥нь чуттЇвого спогл€данн€;

- ступ≥нь здорового глузду (розсудку);

- ступ≥нь розуму.

Ќа думку  анта, процес п≥знанн€ пол€гаЇ у накладанн≥ апр≥орних форм чуттЇвост≥, категор≥й здорового глузду й ≥дей розуму на Уматер≥алФ в≥дчутт≥в. ¬≥н вважаЇ, що наукове п≥знанн€ Ї неск≥нченим процесом, абсолютного знанн€ н≥ про що не може бути. Ќаш≥ знанн€ накопичуютьс€, але  ант виступаЇ агностиком, оск≥льки заперечуЇ п≥знавальн≥сть сутност≥. Ћюдина, на думку  анта, повинна розгл€датись у двох значенн€х: €к €вище ≥ €к Ур≥ч в соб≥Ф. ѕовед≥нка людини €к €вище п≥дпор€дкована законам природи, њњ вчинки не своб≥дн≥, а необх≥дн≥, причинно обумовлен≥; повед≥нка же людини €к Уреч≥ в соб≥Ф не п≥дпор€дкована закону причинност≥, своб≥дна в≥д закон≥в природи ≥ в≥дбуваЇтьс€ у в≥дпов≥дност≥ з категоричним ≥мперативом.

Ќайвищою ц≥нн≥стю  ант проголошуЇ людину, людське щаст€ ≥ разом з тим г≥дн≥сть, високий моральний обовТ€зок. ¬≥чн≥ над≥њ на щаст€ ф≥лософ ставить в т≥сний звТ€зок з моральним правом на це, з тим, наск≥льки людина зробила себе г≥дною щаст€, заслужила його своЇю повед≥нкою.  ант, на в≥дм≥ну в≥д ƒекарта, уже м≥г, базуючись на наукових фактах, за€вити: У ƒайте мен≥ матер≥ю, ≥ € покажу вам, €к ≥з нењ повинен виникнути св≥т.Ф

¬ ≥стор≥њ ф≥лософ≥њ Ќового часу ≤оган ‘≥тхе (1762 Ц 1814) пос≥в м≥сце €к творець останньоњ класичноњ системи субТЇктивного ≥деал≥зму. …ого ф≥лософ≥€ Ц це д≥алектичний субТЇктивний ≥деал≥зм, де д≥алектично трактуЇтьс€ св≥дом≥сть субТЇкта ≥ розкриваЇтьс€ активно д≥€льна природа мисленн€.

Ќа думку ‘≥хте, св≥дом≥сть ≥ бутт€ тотожн≥ за своЇю сутн≥стю, Уне-яФ бутт€, обТЇкт Ц це друга нев≥дТЇмна в≥д УяФ його сторона, або протилежн≥сть. “обто абсолютне УяФ Ц це нерозривна Їдн≥сть субТЇктивного ≥ обТЇктивного €к протилежних ≥ одночасно взаЇмоповТ€заних стор≥н св≥домост≥, з д≥алектики €ких конструюЇтьс€ ≥снуюча реальн≥сть, ус≥ реч≥ ≥ €вища.

ƒ≥алектика субТЇктивного ≥ обТЇктивного, стверджував ‘≥хте, зд≥йснюЇтьс€ в межах св≥домост≥; чисте ФяФ п≥д впливом €когось зовн≥шнього поштовху, обмежуючи себе, виробл€Ї Уне-яФ, чисте УяФ реал≥зуЇ ≥ утверджуЇ свою власну реальн≥сть. ќтже, обТЇкт, або те, що зветьс€ зовн≥шн≥м св≥том, це проукт обмеженн€ д≥€льност≥ чистого УяФ, одна ≥з стор≥н його €к самосв≥домост≥.

‘≥лософську д≥€льн≥сть ‘р≥др≥х Ўелл≥нг (1775-1854) розпочав €к посл≥довник ф≥лософськоњ системи ‘≥хте, але став критично перегл€дати субТЇктивний ≥деал≥зм ‘≥хте ≥ створювати свою систему обТЇктивного ≥деал≥зму. √оловний недол≥к у ф≥лософ≥њ ‘≥хте, Ўелл≥нг вбачав у тому, що в н≥й не розробл€лос€ питанн€ про реальн≥сть природи ≥ механ≥зми њњ розвитку.

ѕереробл€ючи систему субТЇктивного ≥деал≥зму, та критикуючи матер≥ал≥зм —п≥нози (за визнанн€ матер≥њ у вигл€д≥ Їдиноњ субстанц≥њ св≥ту) ≥ вченн€ дуал≥ст≥в про двохсубстанц≥йну основу св≥ту, Ўелл≥нг створив свою ориг≥нальну обТЇктивно-≥деал≥стичну ф≥лософ≥ю тотожност≥ духу ≥ природи, субТЇкта ≥ обТЇкта. ” ф≥лософськ≥й систем≥ Ўелл≥нга одв≥чним джерелом всього сущого вважаЇтьс€ абсолютний, в≥чний розум, або абсолютне УяФ. ¬есь св≥т, за Ўелл≥нгом, духовний, багатоман≥тн≥сть його форм Ї про€в ≥ наочно образне вираженн€ абсолютного УяФ, духу, розуму. јбсолютний розум, €к першооснова ≥ джерело ≥деального ≥ матер≥ального, субТЇктивного ≥ обТЇктивного, становить собою в≥дв≥чно абсолютну тотожн≥сть субТЇктивного ≥ обТЇктивного тобто њх €ксно однакову духовну сутн≥сть.

¬ ≥стор≥ю прогресивноњ ф≥лософськоњ думки Ўелл≥нг ув≥йшов саме завд€ки розвинутих ним окремих елемент≥в ≥ принцип≥в д≥алектики в розум≥нн≥ природи, ≥стор≥њ, мистецтва, духовного житт€ загалом. …ого метод конструюванн€ поруч с антином≥€ми  анта ≥ синтетичним методом ‘≥хте п≥дготував передумови винекнкнн€ д≥алектичного методу √егел€ Ц найб≥льш розвиненоњ форми ≥деал≥стичноњ д≥алектики.

Ќайповн≥ший, €скравий розвиток ≥ завершенн€ класичний ≥деал≥зм отримав у ф≥лософ≥њ √еорга √егел€ (1770-1831). √егель Ц обТЇктивний ≥деал≥ст. ѕервинним вважав св≥тову ≥дею (в≥д≥рваний в≥д людини розум), а вторинним Ц все матер≥альне (€к н≥би вт≥ленн€ ≥ конкретне вираженн€ ц≥Їњ ≥дењ).

” створенн≥ картини св≥ту, √егель керувавс€ вченн€м про тотожн≥сть мисленн€ та бутт€, духу ≥ природи, субТЇкта ≥ обТЇкта. —аме через це матер≥альна д≥йсн≥сть у нього часто розчин€лась у лог≥чних визначенн€х, матер≥альн≥ процеси зображувались €к лог≥чн≥ процеси.

” вир≥шенн≥ онтолог≥чноњ проблематики √егель лише повторював попередн≥х ф≥лософ≥в Ц ≥деал≥ст≥в. Ќовий крок у розвитку ф≥лософськоњ думки √егелем пол€гав у тому, що в≥н розгл€дав ≥дею €к дов≥льний неперервний процес розвитку. √егель завершив ≥деал≥стичну (позитивну) д≥алектику Ц д≥алектику св≥товоњ ≥дењ Ц €к першооснову ≥ джерело всього ≥снуючого. ≤де€, за √егелем, не дещо поб≥чне речам ≥ духовним €вищам, а сутн≥сть €ка знаходитьс€ завжди в них ≥ про€вл€Їтьс€ через них. ” д≥алектиц≥ √егель вбачав перш за все вираженн€ суперечливого розвитку категор≥й €к первинних по в≥дношенню до речей ≥ природи духовних сутностей. ƒ≥алектика, говорив √егель, всезагальна Ц вона ≥снуЇ не т≥льки дл€ ф≥лософськоњ св≥домост≥, бо Уте про що в н≥й ≥де мова, ми вже знаходимо також ≥ в кожн≥й буденн≥й св≥домост≥ ≥ у всезагальному досв≥д≥. ¬≥н характеризував д≥алектику €к руш≥йну душу ≥стинного п≥знанн€, €к принцип, що вносить в зм≥ст науки внутр≥шн≥й звТ€зок ≥ необх≥дн≥сть.

«агальний закон зб≥гу онтоЦ ≥ ф≥логенезу у п≥знаний (€кий регулюЇ в≥дношенн€ людей до попередн≥х ступен≥в духовноњ ≥ матер≥альноњ культури) був сформульований √егелем у прац≥ У‘еноменолог≥€ духуФ. “акий зб≥г ф≥логенезу ≥ онтогенезу Ц дуже важливий закон розвитку. Ѕудь-€кий розвиток, вважаЇ √егель, прот≥каЇ за певною схемою: ствердженн€ (теза), запереченн€ цього ствердженн€ (антитеза) ≥ запереченн€, зн€тт€ протилежностей (синтез). ” синтез≥ н≥би примирюютьс€ м≥ж собою теза ≥ антитеза, з €ких виникаЇ новий €к≥сний стан. ” д≥алектиц≥ пон€ть, у њхньому взаЇмозвТ€зку, взаЇмопереходах √егель виразив д≥йсну д≥алектику, д≥алектику речей.

” прац≥ УЌаука лог≥киФ √егель ставить завданн€ показати саморух пон€тт€. ¬есь процес саморуху пон€тт€ зд≥йснюЇтьс€ д≥алектичним шл€хом. «аключена в кожному пон€тт≥ Узаперечн≥стьФ, €ка ≥ складаЇ його обмежен≥сть, одноб≥чн≥сть, ви€вл€Їтьс€ поштовхом до саморозвитку цього пон€тт€. ѕоки пон€тт€ не дос€гне свого вищого пункту Ц абсолютноњ ≥дењ, до тих п≥р кожен ≥з ступен≥в його розвитку даЇ т≥льки в≥дносну, але не к≥нцеву, не повну ≥стину. √егель розгл€дав свою систему €к ф≥лософ≥ю, що в≥нчаЇ собою розвиток всього людства, в €к≥й дос€гнута абсолютна ≥де€; тим самим ≥ ≥стор≥€ н≥би набувала завершенн€.

” прац≥ У‘≥лософ≥€ ≥стор≥њФ √. √егель анал≥зуЇ св≥тову ≥стор≥ю €к розвиток духу в час≥. ≤стор≥€ маЇ свою мету. ÷€ мета Ц розвиток свободи, свободи громад€нина в громад€нському сусп≥льств≥. ќск≥льки реал≥зац≥€ свободи з необх≥дн≥стю маЇ в соб≥ те, що дух сам усв≥домлюЇ себе в≥льним, ≥стор≥€ Ї також прогресом у св≥домост≥ свободи. « ц≥Їњ точки зору √егель розр≥зн€Ї три головних етапи св≥товоњ ≥стор≥њ. ƒавньосх≥дн≥ народи знали, що в≥льною може бути лише одна людина; греки та римл€ни вважали, що в≥льною Ї певна група людей; сучасн≥ Угерманськ≥Ф народи повн≥стю усв≥домили, що вс≥ люди в≥льн≥.

ќтже перед нами не випадков≥сть, а глибоко законом≥рна тенденц≥€ Ц прагненн€ побудувати всю ф≥лософ≥ю €к науку про д≥€льн≥сть, основними УвидамиФ €коњ Ї теор≥€, практика та њх Їдн≥сть, д≥€льн≥сть взагал≥. “еор≥€ ≥ практика (д≥€льн≥сть) утворюють структуру ф≥лософськоњ системи, Ї њњ складовими частинами. ќсобливост≥ ц≥Їњ структури дуже важлив≥, тому спинимось на них докладн≥ше.

ѕригадаЇмо, першою фундаментальною працею ≤.  анта була У ритика чистого (тобто теоритичного) розумуФ, друга Ц У ритика практичного розумуФ, нарешт≥, трет€ Ц У ритика зд≥бност≥ судженн€Ф Ц Ї синтезом двох попередн≥х. ќтже, теор≥€ Ц практика Ц мистецтво, становл€ть три частини, розд≥ли ≤.  анта.

‘≥лософ≥€ ‘≥хте, викладена у прац≥ УЌауковченн€Ф, розчленовуЇтьс€ на дв≥ частини Ц на Утеоритичне науковченн€Ф ≥ Упрактичне науковченн€Ф. ўоправда, у н≥й в≥дсутн≥й синтез цих двох частин вченн€, але його зд≥йснюЇ Ўелл≥нг.

У—итема трансцендентального ≥деал≥змуФ Ўелл≥нга склаЇтьс€ з трьох ступен≥в Ц Усистеми теоритичноњ ф≥лософ≥њФ, Усистеми практичноњ ф≥лософ≥њФ, ≥ Уф≥лософ≥њ мистецтавФ.

јналог≥чн≥ думки висловлюЇ ≥ √егель, хоч вс€ його система не грунтуЇтьс€ на звТ€зку м≥ж теоритичним ≥ практичним. “ак, розд≥л У≤де€Ф в трет≥й частин≥ УЌауки лог≥киФ розгортаЇтьс€ тр≥адично: Утеоритична ≥де€ Ц ≥де€ блага Ц абсолютна ≥де€Ф.

“аким чином, першою характерною рисою структури ф≥лософськоњ системи Ї п≥дпор€дкуванн€ теоритичного розуму практичному. ≤.  ант з цього приводу пише: У „ерез практичний закон, €кий запов≥даЇ нам ≥снуванн€ найвищого можливого в св≥т≥ блага, постулюЇтьс€ можлив≥сть ≥ обТЇкта чистого практичного розуму, обТЇктивноњ реальност≥ €кому, не м≥г надати спекул€тивний (теоретичний) розум. (У ритика практичного розумуФ).

јфористично формулюЇ цю проблему ‘≥хте: Ући д≥Їмо не тому, що п≥знаЇмо, а п≥знаЇмо тому, що призначен≥ д≥€ти; практичний розум Ї кор≥нь вс€кому розумуФ.

Ќарешт≥, √егелю належить глибока думка про перевагу практичного над теоритичним, бо Уперше маЇ достоњнство не т≥льки загального, але й просто д≥йсногоФ. ƒо ≥дењ У€к зб≥гу пон€тт€ з обТЇктом, до У≥дењФ €к ≥стини, √егель приходить через практичну, доц≥льну д≥€льн≥сть людини. Ѕезпосередньо п≥дх≥д до того, що практикою своЇю доводит людина обТЇктивну правильн≥сть своњх ≥дей пон€ть, знань, науки.÷≥ положенн€ представники н≥мецькоњ класичноњ ф≥лософ≥њ розвинули, зрозум≥ло, на ≥деал≥стичн≥й основ≥, бо вони знають лише один, теоритичний вид прац≥. ƒл€ них практика Ї Фпрактичний розумФ ( ант, ‘≥хте), або Упрактична ≥де€Ф, У≥де€ благаФ (√егель).ƒругою глибокою рисою зазначеноњ структури ф≥лософ≥њ Ї вченн€ про Їдн≥сть теор≥њ ≥ практики. ” своњх системах н≥мецьк≥ ф≥лософи розгл€дають теор≥ю ≥ практику, вз€т≥ окремо, €к одноб≥чн≥. ’оч практика ≥ вища в≥д теор≥њ, але без теор≥њ вона не Ї Уповна ≥стинаФ. ≤ практика, ≥ теор≥€ становл€ть Їдн≥сть протилежностей, що доповнюють одна одну. “ому-то  ант ≥ ‘≥хте розвивабть њх €к частини њх систем, €к ступен≥ розвитку п≥знанн€ ≥ намагаютьс€ побудувати третю частину (або ступ≥нь) ф≥лософ≥њ, €ка була б синтезом теоритичного та практичного розуму.“рет€ характерна риса структури ф≥лософськоњ системи Ц це намаганн€ знайти коло тих категор≥й, €к≥ дали б систематичне зображенн€ Їдност≥ ≥ теоритичного ≥ практичного розуму. У ант ≥ Ўелл≥нг вбачають його у форм≥ художньоњ д≥€льност≥. “ому синтетичним завершенн€м њх систем Ї У ф≥лософ≥€ мистецтваФ. √егель таке поЇднанн€ знаходить у пон€тт≥ У≥де€Ф. ” У ‘≥лософ≥њ природиФ в≥н подаЇ його у посл≥довност≥: 1) теоритичний процес; 2) практичне в≥дношенн€; 3) творчий, або ≥накше Ц художн≥й пот€гФ.Ћише у ‘≥хте в≥дсутн€ трет€ частина системи. ” чому ж суть такого синтезу ≥ чому саме в мистецтв≥ вбачали його класики н≥мецькоњ ф≥лософ≥њ? як ми вже зТ€сували, теор≥€ ≥ практика Ї основними видами д≥€льност≥. ƒ≥€льн≥сть, з одного боку, не зводитьс€ до теор≥њ або практики, а виходить за меж≥ кожного з цих вид≥в, Ї загальним щодо них. « другого боку, вона охоплюЇ ≥ теор≥ю ≥ практику. ƒ≥€льн≥сть Ї, скаж≥мл, теор≥€ ≥ водночас ширше в≥д нењ, тобто такою ж м≥рою ≥ практика, ≥ Ц навпаки. ќтже, д≥€льн≥сть Ї тотожн≥сть, або Їдн≥сть теоритичного ≥ практичного, €к≥ мають значенн€ несамост≥йних вид≥в, а момент≥в, п≥дпор€дкованих стор≥н певного ц≥лого.√либок≥ м≥ркуванн€ з цього приводу м≥ст€тьс€ в прац€х √егел€. «окрема, у У‘≥лософ≥њ природиФ, описуючи ≥стотн≥ властивост≥ теоритичного ≥ практичного, √егель в≥дзначаЇ: а) Уѕрактичне в≥дношенн€ маЇ справу лише з окремими продуктами природи або з окремими сторонами продукт≥вЕ б) Еоск≥льки наша мета, а не сам≥ предмети природи Ї дл€ цьогов≥дношенн€ к≥нцевою метою, то ми њх перетворюЇмо в засоби, призначенн€ €ких пол€гаЇ не в них, а в нас, так, наприклад, њжу ми перетворюЇмо в кровФ. ѕрактичне в≥дношенн€, за √егелем, знищуЇ, УзаперечуЇФ предмети. Ќавпаки, Ув теоритичномуФ в≥дношенн≥ до природи: а) Еми в≥дпускаЇмо реч≥ на свободуЕ б) Епредмети набувають дл€ нас визначенн€ загальност≥Е те, що ми њх перетворюЇмо в щось загальне. „им б≥льше зростаЇ дол€ мисленн€ в у€вленн≥, тим б≥льше зникаЇ природн≥сть, одиничн≥сть ≥ безпосередн≥сть УречейЕ ∆ива д≥€льн≥сть природи замовкаЇ в тиш≥ думкиФ. 4.4. «ах≥дноЇвропейський романтизм спри€в не т≥льки л≥тературно - культурному розвитков≥ украњнського письменництва, а й формуванню ф≥лософськоњ думки в ”крањн≥, де суттЇве значенн€ мало сприйн€тт€ й осмисленн€ на початку XIX ст. ≥дей класично≥ н≥мецькоњ ф≥лософ≥њ  анта, ‘≥хте й особливо Ўелл≥нга. ƒещо п≥зн≥ше рос≥йськомовна ф≥лософ≥€ ”крањни знайомитьс€ з ф≥лософськими ≥де€ми √егел€ шл€хом студ≥й украњнськоњ молод≥ в н≥мецьких ун≥верситетах ≥ через запрошенн€ до крањни зах≥дних професор≥в, серед €ких в основному були вих≥дц≥ з Ќ≥меччини. ’арактерно, що саме через ”крањну йшло проникненн€ ≥дей  анта, ‘≥хте, Ўелл≥нга в –ос≥ю шл€хом перекладу њх праць на рос≥йську мову. ѕершим хто прин≥с шелл≥нг≥анство в ”крањну й –ос≥цю, був професор ѕетербурзькоњ медико-х≥рург≥чноњ акдем≥њ, виходець з ”крањни ƒ.ћ.¬елланський. ”досконалюючи своњ знанн€ за кордоном, у ¬юрбурз≥ в≥н прослухав лекц≥њ Ўелл≥нга, став поширювачем ≥ захисником його ≥дей, пристовуючи њх до теоретичного узагальненн€ природничих наук. —п≥взвучно до романтичних ≥дей раннього Ўелл≥нга в≥н вважав, що метою досл≥дженн€ природи Ї не емп≥ричне й поверхове по€сненн€ окремих факт≥в, а пошук загальних принцип≥в, Їдност≥ й гармон≥њ в природ≥. —аму природу,св≥т в≥н розгл€дав €к народженн€, в≥дображенн€, суттю €кого Ї абсолютний розум, абсолютна ≥де€, наголошував, що весь вс≥т волод≥Ї житт€м, ≥ все, що в цьому Ї, то лише види про€ву цього " загального житт€ ". “ут нема абсолютного спокою, все перебуваЇ в стан≥ пост≥йного руху, п≥д €ким в≥н розум≥в винекненн€ нового, сходженн€, розвиток. ≤з точки зору ¬елланського, житт€ неорган≥чного св≥ту розкриваЇтьс€ в динам≥чних процесах магнетизму, електризму та х≥м≥зму, створених матер≥Їю. —правжньою ф≥лософ≥Їю в≥н вважав ф≥з≥олог≥ю, €ку не в≥докремлював в≥д ф≥зики. ўо ж стосуЇтьс€ п≥знанн€, то ¬елланський, пов"€зува його з трьома самосв≥дченн€ми людини: момент спостер≥гаючого суб"Їкта, розгл€д об"Їкта й п≥знанн€ самого себе. “≥льки тод≥, коли людина п≥знаЇ себе, знайде в соб≥ внутр≥шн≥й св≥т, зд≥йснюЇтьс€ п≥знанн€ абсолютноњ сутност≥ природ. «в≥дси випливаЇ реальна посл≥довн≥сть наук: ф≥зика-орган≥чна ф≥зика або ф≥з≥олог≥€ - антрополог≥€. ‘≥лософ≥ю ¬елланський ставив вище в≥д поез≥њ, наголошував, що вона не може бути справою вс≥х людей, ≥ ф≥лософ≥њ не можна н≥кого навчити, оск≥льки дл€ нењ потр≥бна природна самост≥йн≥сть кожного. ≤дењ натурф≥лософ≥њ Ўелл≥нга знайшли спри€тливу основу дл€ свого розвитку в –≥шельЇвському л≥цењ; пров≥дниками њх тут стали ћ.ƒ. урл€ндцев,  .ѕ.«еленецький, ….√.ћ≥хневич.ћ.ƒ. урл€ндцев - перший перекладач праць Ўелл≥нга на рос≥йську мову, пропагандист шелл≥нг≥вськоњ ф≥лософ≥њ. ƒотримуючись позиц≥й об"Їктивного ≥деал≥зму Ўелл≥нга, близьких до пантењзму, властивого романтичн≥й традиц≥њ, в≥н стверджував, що природа й людина створен≥ Їдиним, в≥чним началом - Ѕогом, вони одухотворен≥ божою думкою, природа постаЇ €к гармон≥йне ц≥ле, витв≥р досконалого житт€. як прихильник дедуктивно - синтетичного методу в досл≥дженн≥ природи в≥н критикував все≥ндектув≥зм, метаф≥зичн≥ погл€ди, захищав Їдн≥сть ≥ взаЇмозв€"зок ус≥х €вищ природи, ≥дею динам≥чного њњ розвитку. Ўелл≥нг≥анство п≥д впливом романтичних традиц≥й було притаманне ….√.ћ≥хневичу, професору  ињвськоњ духовноњ академ≥њ. ‘≥лософ≥ю в≥н розгл€дав €к науку св≥домост≥, котра вивчаЇ все те, що Ї в ньому, тобто загальн≥ начала, початков≥ форми, в≥чн≥ закони й конечн≥ ц≥л≥. як така наголошував ћ≥хневич, ф≥лософ≥€ Ї знанн€ не т≥льки суб"Їктивне, а й предметне, оск≥льки без знанн€ предмета, що п≥знаЇтьс€, не буваЇ знанн€ п≥знаючого суб"Їкта. ћ≥хневич високо оц≥нював ф≥лософ≥ю √егел€. јле переважаючим в його творчост≥ все ж таки залишаютьс€ елементи романтизму.





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 448 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

—вобода ничего не стоит, если она не включает в себ€ свободу ошибатьс€. © ћахатма √анди
==> читать все изречени€...

2131 - | 1882 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.049 с.