Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


ѕроникненн€ iдей нiмецькоњ класичноњ фiлософiњ в ”крањну. 4 страница




8.2 –озгл€даючи р≥зн≥ вар≥анти розум≥нн€ ф≥лософ≥њ на всьому прот€з≥ њњ ≥стор≥њ, можна ви€вити, що дл€ них характерне визнанн€ своЇр≥дноњ УроздвоЇност≥Ф њњ предмету. як в≥домо ф≥лософ≥€ завжди розгл€далась, з одного боку, €к рац≥онально-теоретичне ос€гненн€ бутт€, а з другого, €к певна форма ц≥нн≥сноњ св≥домост≥. ” конкретних ф≥лософських системах ц≥ дв≥ сторони ф≥лософ≥њ можуть сполучатис€ самим р≥зним способом. ћи вже розгл€дали саЇнтистськ≥ ор≥Їнтац≥њ, в рамках €ких ф≥лософи намагаютьс€ будувати предмет ф≥лософ≥њ за способом точних наук, ≥ антисаЇнтистськ≥, представники €ких виход€ть з того, що ф≥лософ≥€ взагал≥ не €вл€Їтьс€ ≥ не може бути наукою. ќднак нав≥ть у цих крайн≥х випадках УроздвоЇн≥стьФ предмету ф≥лософ≥њ збер≥гаЇтьс€. ¬иступаючи €к рац≥ональне п≥знанн€ бутт€, ф≥лософ≥€, безумовно спр€мована до науки €к до €когось ≥деалу, хоча сама ф≥лософська рац≥ональн≥сть всередин≥ ф≥лософ≥њ розум≥Їтьс€ значно ширше, так же €к ≥ поле застосуванн€ такоњ рац≥ональност≥. „им же в≥др≥зн€Їтьс€ ф≥лософ≥€ в≥д науки? ўо в≥дпов≥сти на це питанн€, спочатку треба визначити, €к розум≥Їтьс€ тут пон€тт€ УнаукаФ? самим традиц≥йним способом, на р≥внв буденноњ св≥домост≥ можна в≥дпов≥сти на поставлене питанн€ так: наука Ц це перш за все природознавство, ≥нколи до нього добавл€Їтьс€ математика, ≥ весь цей комплекс називаЇтьс€ точними науками.  р≥м того, ф≥лософ≥€ Ц багатосистемне ≥ багатофункц≥ональне утворенн€, €ке при вир≥шенн≥ тих чи ≥нших проблем обертаЇтьс€ доних одн≥Їю ≥з своњх стор≥н. ÷ими сторонами виступають ф≥лософськ≥ концепц≥њ. ™дина мета, обТЇднуюча все ф≥лософське знанн€, - зТ€суванн€ сутност≥ бутт€ ≥ людини, а також взаЇмов≥лносини м≥ж св≥том ≥ людиною, м≥ж людиною ≥ сусп≥льством Ц дос€гаЇтьс€ р≥зним способом, що створюЇ ц≥л≥сну пал≥тру у€влень, хоча кожна з ф≥лософських концепц≥й претендуЇ на Їдино в≥рне розум≥нн€ проблеми. ƒл€ ф≥лософ≥њ завжди становила ≥нтерес проблема ви€вленн€ сутност≥ ≥ призначенн€ людини, розм≥рковуванн€ про њњ м≥сце, про њњ в≥дношенн€ з св≥том ≥ з ≥ншими людьми ≥ т.д. ” цьому план≥ ф≥лософ≥€ в≥дпов≥дала на УзапитиФ доби, виступаючи самосв≥дом≥стю культури.  р≥м предметноњ галуз≥ ≥снуЇ ф≥лософ≥€ €к особлива наука про останн≥ ц≥л≥ людського розуму, €ка надаЇ ц≥нн≥сть вс≥м ≥ншим видам знанн€, ви€вл€ючи њх значенн€ дл€ людини. —аме в цьому план≥ вона виступаЇ €к ф≥лософська мудр≥сть. ‘≥лософ, €кий прагне до такоњ мудрост≥, повинен ос€гати те, на ск≥льки знанн€ може спри€ти дос€гненню вищоњ мети людини ≥ людства. ќтже, можна сказати, що в загальному план≥ предметом ф≥лософ≥њ Ї бутт€ €к особливо складена система, що включаЇ так≥ його п≥дсистеми, €к —в≥т ≥ Ћюдина. ‘≥лософ≥€ виступаЇ €к знанн€ про граничн≥ взаЇмов≥дношенн€ (законом≥рност≥) м≥ж св≥том ≥ людиною на вс≥х р≥вн€х бутт€. Ћюдина, будучи частиною бутт€ (св≥ту) ≥ взаЇмод≥ючи з ним, ставить питанн€ про сутн≥сть ≥ походженн€ св≥ту, питанн€ про те, що лежить в основ≥ св≥ту: матер≥альна чи духовна субстанц≥€. ¬она намагаЇтьс€ ви€вити основн≥ форми про€ву св≥ту, ставить питанн€ про те, Їдиний чи множинний св≥т, у €кому напр€мку в≥н розвиваЇтьс€ ≥ розвиваЇтьс€ взагал≥. ќкрем≥ науки також в≥дпов≥дають на ц≥ питанн€ в рамках власного предмету. јле лише ф≥лософ≥€ ставить њх у певн≥й форм≥, говор€чи про найб≥льш загальн≥ передумови бутт€, про всезагальн≥ взаЇмов≥дносини м≥ж св≥том ≥ людиною. ƒаний предметний р≥вень ми можемо позначити €к онтолог≥чний. явл€ючись частиною бутт€, людина в той же час протистоњть йому ≥ усв≥домлюЇ це своЇ протисто€нн€. ÷е дозвол€Ї њй розгл€дати весь оточуючий св≥т €к обТЇкт п≥знанн€, при чому не т≥льки зовн≥шн≥й св≥т, але ≥ саму себе €к частину св≥ту, а також орган≥зовану сукупн≥сть людей Ц сусп≥льство. Ќа цьому р≥вн≥ ф≥лософ≥€ у граничн≥й форм≥ ставить питанн€ про п≥знаван≥сть св≥ту ≥ обгрунтованост≥ нашихзнань про нього. ѕредставники окремих наук у рамках свого предмету н≥коли не ставл€ть питанн€ про п≥знаван≥сть св≥ту, бо сам предмет науки будуЇтьс€ на обмеженн≥ бутт€, ≥ це дозвол€Ї сприймати його €к принципово п≥знаване. «агальна гносеолог≥чна проблематика знаходить сам≥ р≥зноман≥тн≥ вар≥анти њњ вир≥шенн€ в ф≥лософ≥њ. Ћюдина зд≥йснюЇ свою д≥€льн≥сть в результат≥ практичного освоЇнн€ бутт€, предметного св≥ту. ѕрактика Ї н≥би активним звТ€зуючим моментом м≥ж св≥том ≥ людиною, м≥ж бутт€м ≥ мисленн€м. ” цьому план≥ завданн€ ф≥лософ≥њ Ц на основ≥ п≥знанн€ загальнолюдських ц≥нностей ≥ ≥нтерес≥в виробити €кусь загальну систему норм даноњ д≥€льност≥, њњ параметри ≥ обмеженн€. ÷€ галузь досл≥джень в≥дноситьс€ до проксеолог≥чного предметного р≥вн€ ф≥лософ≥њ.  ожному р≥вню ф≥лософ≥њ в≥дпов≥дають певн≥ ф≥лософськ≥ дисципл≥ни.  р≥м того, ≥снуютьУдопом≥жн≥Ф ф≥лософськ≥ дисципл≥ни. ƒо галузей ф≥лософського знанн€ в≥днос€тьс€: ф≥лософська антрополог≥€, етика, естетика, метаф≥зика ≥ антолог≥€, соц≥альна ф≥лософ≥€, лог≥ка, гносеолог≥€, ф≥лософ≥€ мови, ф≥лософ≥€ рел≥г≥њ, ф≥лософ≥€ права, пол≥тична ф≥лософ≥€, ≥стор≥€ ф≥лософ≥њ. —утн≥сть ф≥лософ≥њ €к форми теоретичноњ св≥домост≥ визначаЇтьс€ не т≥льки предметом, але ≥ методом. ѕроблема вид≥ленн€ загального ф≥лософського методу досить складна. Ќе випадково процес навчанн€ ф≥лософ≥њ кардинально в≥др≥зн€Їтьс€ в≥д навчанн€ конкретноњ науки. “ут велике значенн€ надаЇтьс€ ≥стор≥њ предмету, €ка не т≥льки знайомить з розвитком ф≥лософських проблем ≥ њх хронолог≥Їю, але ≥ €вл€Їтьс€ власним проблемним полем ф≥лософських досл≥джень. ” науц≥ знанн€ њњ ≥стор≥њ Ї лише допом≥жним ≥ не завжди обовТ€зковим. ћожна засвоњти теор≥ю в≥дносност≥ ≈нштейна, не знаючи будь €ких тонкощ≥в ≥стор≥њ ф≥зики. —права в тому, що завдвнн€ конкретноњ науки пол€гаЇ в одержанн≥ к≥нечного знанн€. …ого може зчасом зам≥нити б≥льш ≥стинне, б≥льш адекватне, але само воно залишаЇтьс€ в ≥стор≥њ €к щось завершене. ‘≥лософ≥€ кр≥м одержанн€ загальних знань, виходить також ≥з завданн€ розум≥нн€ св≥ту, €ка модиф≥куЇтьс€ в залежност≥ в≥д зм≥ни ≥сторичного контексту ≥ соц≥окультурноњ ситуац≥њ.

8.3 —пециф≥ка ф≥лософ≥њ пол€гаЇ, €к в≥домо, у Укваз≥емп≥дичному характер≥Ф њњ узагальнень. ÷е особливо наочно про€вл€Їтьс€ у ф≥лософськ≥й мов≥. ‘≥лософ зд≥йснюЇ оформленн€ своЇњ рац≥ональноњ рефлекс≥њ над бутт€м, використовуючи все багатство мови, в≥д наукових пон€ть до художн≥х засоб≥в вираженн€. “ому в пон€т≥йному апарат≥ ф≥лософ≥њ можна зустр≥ти ≥ слова буденноњ мови, ≥ науков≥ терм≥ни, ≥ елементи поез≥њ чи ≥ншоњ вербальноњ творчост≥. ¬же ткт закладена проблема прринциповоњ багатозначност≥ пон€ть, €кими оперуЇ ф≥лософ. Ќер≥дко ф≥лософ створюЇ власну с≥тку пон€ть, значен€ €ких може не сп≥впадати ≥з загальноприйн€тими. ” гуман≥тарн≥й ≥нтерпретац≥њ важлива передача смислу, а це неминуче повТ€зане з пошуком механ≥зма смислоутворенн€ сприймаючоњ культури, чого не вимагаЇтьс€ наприклад, математиц≥, €ка завжди однаково в≥дображаЇ сутн≥сть обТЇкта за певною к≥льк≥сною характеристикою. “аким чином, обТЇктом гуман≥тарного знанн€виступаЇ текст в його найб≥льш широкому значенн≥ €к знаковоњ системи, €ка здатна бути (або в д≥йсност≥ Ї) нос≥Їм смисловоњ ≥нформац≥њ ≥ маЇ мовну природу. ƒосл≥дженн€ тих чи ≥нших феномен≥в культури Ц предмет гуман≥тарних наук, а звТ€суванн€ сутност≥ вс≥Їњ системи культури Ц предмет ф≥лософ≥њ. —аме тому ф≥лософ≥ю часто називають €к самосв≥дом≥сть культури. ÷ентральною категор≥Їю герменевтики €к мистецтва ≥нтерпретац≥њ Утекст≥вФ Ї Урозум≥нн€Ф. ÷е зближуЇ герменевтику з ф≥лософ≥Їю культури ≥ з ф≥лософ≥Їю мови, в≥дкриваЇ можлив≥сть своренн€ ф≥лософськоњ герменевтики. –озум≥нн€ так же, €к ≥ зд≥бн≥сть до прац≥, зд≥бн≥сть до розумноњ д≥€льност≥, мови, в≥ри, також €к соц≥альн≥сть, Ї сутн≥стною властив≥сю людини. ¬ цих умовах розум≥нн€ ф≥лософ≥њ саме €к герменевтичноњ д≥€льност≥, заснованоњ на розкритт≥ смисл≥в, стаЇ актуальним культурним завданн€м. ќбТЇктом ф≥лософ≥њ €к герменевтичноњ д≥€льност≥ Ї текст €к €кась смислова вторинна реальн≥сть. ÷€ реальн≥сть живе за своњми законами.  ожна доба, кожний ≥сторичний пласт у житт≥ людського сусп≥льства шифруЇ знаки ц≥Їњ реальност≥ по-своЇму, у в≥дпов≥дност≥ з≥ своЇю метою ≥ у€вленн€ми про ≥стину, добро, справедлив≥сть ≥ красу. «авданн€ ф≥лософського досл≥дженн€ в розшифровц≥ смисл≥в засобом ≥нтерпритац≥њ. ћетоди ф≥лософськоњ ≥нтерпритац≥њ в≥др≥зн€ютьс€ специф≥кою ≥ р≥зноман≥тн≥стю. —права в тому, що в ф≥лософ≥њ дуже часто ≥нтерпритац≥€ зд≥йснюЇтьс€ на вторичному або на ще б≥льш в≥ддаленому в≥д реальност≥ р≥вн≥, тобто ф≥лософ≥€ виступаЇ €к У≥нтерпретац≥€ ≥нтерпретац≥њФ. ѕри цьому герменевтика Ц мистецтао ≥нтерпритац≥њ, ос€гненн€ сенсу д≥алогових в≥дношень Ц Успл≥таЇтьс€Ф з ф≥лософськими методами досл≥дженн€, збагачуЇ њх ≥ сама виводитьс€ на рац≥ональний р≥вень, набуваЇ ф≥лософський статус. ¬арто особливо п≥дкреслити, що герменевтика, гуман≥тарн≥ науки ≥ ф≥лософ≥€ розвиваютьс€ в Їдиному ≥сторико-культурному колектив≥, залежать одна в≥д одноњ, впливають одна на одну. « одного боку, досл≥дженн€ герменевтики неможливе без осмисленн€ шл€ху њњ ≥сторичного розвитку ≥ досл≥дженн€ њњ вих≥дних принцип≥в, основ, тобто без ф≥лософського осмисленн€ њњ €к певного типу знанн€. « другого боку, вивченн€ ф≥лософських проблем гуман≥тарних наук неможливо без герменевтичного проникненн€ в соц≥окультурний контекст, без ≥сторичного анал≥зу середовища функц≥онуванн€ гуман≥тарноњ культури, в €к≥й гуман≥тарн≥ науки сам≥ стають нев≥дТЇмним њњ моментом, €к≥ живуть в ≥стор≥њ ≥ твор€ть ≥стор≥ю. ¬они розвиваютьс€ разом з розвитком сусп≥льства ≥ його культури. ‘≥лософ≥€ реал≥зуЇтьс€ у пульсуюч≥й багатом≥рност≥ вар≥ант≥в р≥шенн€ тих чи тих проблем, ≥сторичних п≥дход≥в. ≤ все разом це створюЇ поле ф≥лософськьњ д≥€льност≥. ” н≥й н≥коли попередн≥й матер≥ал не в≥дкидаЇтьс€ повн≥стю €к застар≥лий ≥ непотр≥бний (€к часто буваЇ у конкретних науках), але зато в≥н пост≥йно ≥нтерпретуЇтьс€ посл≥дуючими ф≥лософами, €к≥ можуть досить значно зм≥нити смисл, стиль ≥ нав≥тьц≥нн≥сн≥ ор≥Їнтири автора. ‘≥лософ≥€ Ї подв≥йною формрю св≥домост≥, у €к≥й орган≥чно спл≥таютьс€ рац≥онально-теоретичн≥ ≥ ц≥нн≥сн≥ аспектидуховноњ взаЇмод≥њ Ћюдини ≥з —в≥том. ‘≥лософ≥ю не можна засвоњти, не пропустивши њњ через власну св≥дом≥сть, фактори ж, впливаюч≥ на прилученн€ людини до т≥Їњ чи ≥ншоњ ф≥лософськоњ системи, надзвичайно р≥зноман≥тн≥. ‘≥лософ≥€ спираЇтьс€ на весь п≥знавальний досв≥д людства ≥ не повинна замикатись в рамках Унайнов≥шоњ супернауковоњФ методолог≥њ. јнал≥зуючи п≥знавальну д≥€льн≥сть, ф≥лософ≥€ показуЇ, шо вона не зводима до науки ≥ п≥знанн€ св≥ту маЇ б≥льш широкий, не обмежений наукою характер. “аким чином, ф≥лософ≥€ займаЇ в культур≥ ≥нтегруюче становище, протистоњть Ц абсолютизац≥њ окремих стор≥н останньоњ. ¬ €кост≥ рац≥онально-теоретичноњ форми св≥домост≥ ф≥лософ≥€ виступаЇ €к самосв≥дом≥сть теоретичноњ д≥€льност≥, ц≥нн≥сна форма св≥домост≥ Ц самосв≥домость форм ц≥нн≥сно св≥тогл€дного ос€гненн€ св≥ту, що дозвол€Ї њй бути самосв≥дом≥стю загальнолюдськоњ культури ≥ висуваЇ рац≥ональн≥ ≥ ц≥нн≥сн≥ ор≥Їнтири перед Ћюдиною ≥ Ћюдством. ¬ основ≥ ф≥лософськоњ рефлекс≥њ лежить герменевтика ≥нтерпретац≥€, в процес≥ €коњ розшукуЇтьс€ ≥ конструюютьс€ загальнокультурн≥ ≥ особист≥сн≥ сенси бутт€ ≥ людського ≥снуванн€.

 

Ћекцi€ є 9 Ћюдське усвiдомленн€ об`эктивноњ реальностi

ћiсце онтологiњ у структурi фiлософського знанн€.

≤сторичнi долi свiту.ћоделi свiту

 риза онтологiњ i њњ сучаснi iнтерпретацiњ.

ѕровiдна iде€. людина не може будувати у€вленн€ про бутт€ тiльки на фундаментi спецiальних наук.

 лючовi пон€тт€. ќнтологi€ структура фiлософського знанн€ моделi свiту. ћетафiзика бутт€. —убстанцiональний матерiалiзм. —убстанцiональнiй iдеалiзм. ћiфофiзизчна модель свiту. якiсна визначеннiсть.  iлькiсна визначеннiсть. Ќомологiчна модель свiту. ѕриродний ≥ штучний свiти.  артина свiту. Ѕутт€.

9.1 ¬идiл€ючи предметнi рiвнi у проблемному полi фiлософiњ, вже зазначалос€, що найважливiшим виступаЇ онтологiчний. —аме тут людина ставить питанн€ про сутнiсть бутт€ (свiту, космосу), проте, що лежить в його основi, про основнi форми його iснуванн€ i напр€мки його розвитку. ќкремi науки вiдповiдають на цi питанн€ лише в рамках власного предметного пол€. Ќаприклад, фiзик виход€чи з певноњ концепцiњ, може стверджувати, що свiт кiнечний або, що простiр i час Ї певними заданими "вмiстилищами" реальних об`Їктiв i вiдношень. ‘iлософi€ ставить данi проблеми у найбiльш загальн≥й, граничнiй формi, видiл€ючи всезагальнi передумови бутт€ i дослiджуючи найзагальнiшi взаэмовiдношенн€ мiж свiтом i людиною. «вiчайно, вiдповiдi на поставленi питанн€ можуть бути при цьому рiзними, у зв€зку з рiзноманiтними способами мисленн€. ” €костi основи свiту можуть бути прийн€тi, €к духовнi, так i матерiальнi утворенн€, одна чи декiлька субстанцiй тощо. «агалбним тут виступаЇ пiдхiд до постановки i рiшенн€ проблеми на граничному онтологiчному рiвнi. як вiдомо, iсторико-фiлософськiй традицiњ онтологiчна проблематика розробл€лась у рамках метафiзiки. “ермiн Ђонтологi€ї походить вiд давньогрецьких слiв "онтос" (суще) i "логос" (знанн€), позначаЇ собою знанн€ про суще, або метафiзiку бутт€. “аке розумiнн€ онтологiњ до цього часу-€к вченн€ про граничнi, фундаментальнi структури бутт€. ¬иокремленн€ онтологiњ в окрему фiлософську дисциплiну означаЇ, що вона, будучи основоположною частиною метафiзiки, не ототожнюЇтьс€ з нею. ÷е свого роду метафiзика бутт€, в усiх його багатоманiтност€х, тому онтологi€ операЇтьс€ на iншi теоретичнi дисциплiни, а також на конткретнi науки.

9.2 ќнтологi€ виникаЇ в iсторiњ людськоњ культури одночасно з фiлософiЇю. ‘iлософi€ на вiдмiну вiд емпiричних наук, з самого початку повинна була вiдстоювати своЇ право називатись наукою. ≈мпiрична наука не потребуЇ такого самовиправдовуванн€: на€внiсть дослiду i €к матерiалу дл€ узагальненн€, i €к кретерiю ефективностi iдењ служило достатньою гарантiЇю доцiльностi науки. јле фiлософi€ претендувала на осмисленн€ того, що в припринципi не могло бути предметом дослiду. “ому визначальним дл€ самообгрунтуванн€ фiлософiњ було питанн€ про те, чи може мисленн€ (думка), не залежно вiд дослiду вiдкрити об`Їктивну загальнозначиму iстину. ” €костi базовоњ передумови побудови онтологiњ завжди виступала €кось штучно сконструйована iде€ сутностi бутт€. ‘iлософи виходили з того, що така iде€ дозвол€Ї мислено поЇднати рiзнi предмети i €вища свiт за ознакою њх iснуванн€. Iснуванн€ рiзних предметiв i €вищ i визнавалось €к таким. јле поруч з цим виникало питанн€ про те, що ж лежить в основi свiту чи нема €когось особливого утворенн€, €ке або мiстить в усiх предметах i €вищах свiту, або iз нього всi њх можна видiлити. ѕон€тт€, "субстанцi€" (першооснова, сутнiсть) i позначаЇ €кусь реальну основу конкретного свiту, що про€вл€Їтьс€ в самих рiзних формах iснуванн€ предметiв i €вищ. —тосовно вирiшенн€ питанн€, про те, скiльки субстанцiй лежить в основi бутт€, склались два основних напр€мки. “i фiлософи, €кi вважають, що в основi свiту лежить одна Їдина субстанцi€, звутьс€ монiстами. Ќаприклад, Ѕ.—пiноза створив монiстичне вченн€ про субстанцiю, €ка у нього Ї причиною самоњ себе: "ѕiд субстанцiю € розумiю те, що iснуЇ само в собi i немаЇ потреби у представленi другоњ речi, iз €коњ воно повинне було б утворитись". —убстанцi€ спiвпадаЇ з мисл€чим, iнтелектуальним Ѕогом. "Ѕог... перша причина всiх речей, а також причина самого себе". ” результатi Ѕог зливаЇтьс€ з природою, що в iсторiњ фiлософiњ називаэтьс€ помтењзмом.  онкретнi речi породжуютьс€ Їдиною субстанцiЇю, стаючи њњ про€вами, чи модусами. “i, що вважають, що в основi Їдност≥ свiту лежать два вихiдних начала-дух i матерi€ - називаютьс€ дуалiстами. ƒуалiстичний варiант створюЇ у своiй метафiзицi –. ƒекарт. як вiдомо монiстичне розумiнн€ Їдностi свiту в iсторiњ фiлософiњ розвивалось в двох основних фiлософських напр€мках - iдеалiстичному i матерiалiстичному. Iдеалiстичний монiзм виходить з того, що в основi свiту лежить дух, iдеальне начало (Ѕог, Iде€, јбсолютний розум). ћатерiалiстичний монiзм кладе в основу свiту матерiальне начало. ѕравда, слiд зауважити, що в обох вiпадках мова йшла про мислинн€ матерiальне начало. ћатерiю не можна було "потрогати", точно также, €к i "iдею". ƒл€ фiлософiњ притаманне взаЇмопроникненн€ школ i концепцiй, тому будь-€кi класифiкацiњ у нiй досить умовнi. –озг€немо два названих пiдходи. —убстанцiйний матерiалiзм. ћатерiалiстичнi тлумаченн€ сутностi бутт€ iсторiчно виникають рамки iдеалiстичних варiантiв, що вiдображають первиннiсть чуттЇво-конкретного пiдходу, заснованого на певному Ђспрощеннiї проблеми, њњ зведенн€ до бiльш простих i зрозумiлих чуттЇвих образiв, €кi створювались за принципом аналогњњ. ” €костi центрального елементу онтологiчноњ картини субстанцiйного матерiалiстичного монiзму виступало €кесь конкретне, реальне начало (або група начал). —убстанцiйний iдеалiзм. ѕошуки фiлософами основоположноњ структури бутт€в рамках даного напр€мку приводили до у€вленн€ про спiвпаданн€ бутт€ i мисленн€ про нього. ¬арiантiв точок "перетину" бутт€ i мисленн€ було дуже багато, але найбiльшзначимим з них було вченн€ про бутт€ давньогрецького фiлософа ѕарменiда, €ке √егель охарактеризував, €к начало метафiзики фiлософ≥њ у власному розумiннi цього слова. ƒальнiший розвиток фiлософiњ пiшов таким способом, що на нењ все бiльше впливали природничi науки, а iде€ субстанцiальностi €к по€снюючого фактору бутт€ стала набувати конкретно-науковi риси. «вичайно, у фiлософiњ розвивались i iншi лiнiњ у трактовцi бутт€, але безумовно, що орiЇнтацi€ на науковi кретерiњ стала магiстральною лiнiЇю розвитку фiлософiњ з даного питанн€. ” зв€зку з розвитком наук Ќового часу iде€ субстанцiальностi свiту переходить у нову €кiсть i будуэтьс€, виход€чи з фiзичних у€влень. “аким чином,ми побачили, що дл€ всiх субстанцiйних концепцiй характерним э монiстичне у€вленн€ про свiт, тобто позитивне вирiшенн€ питанн€ про эднiсть свiту, хоч у це вкладавс€ рiзний змiст.

9.3 ћодел≥ св≥ту. ѕитанн€ про сутн≥сть св≥ту ≥ принципи його влаштуванн€ ще у м≥фолог≥чн≥й с≥вдомост≥, сьогодн≥ ми можемо реконструювати у вигл€д≥ Ђм≥фолог≥чноњ модел≥ї. ÷≥л≥сн≥сть прийманн€ св≥ту у м≥ф≥ приводила до здогадок, €к≥ обїЇктивно не могли бути реал≥зован≥ в наукових модел€х св≥ту (в ус€кому раз≥ до виникненн€ ейнштейн≥вськоњ ф≥зики), €к≥ будуютьс€ швидше на Ђрозчленуванн≥ї бутт€, н≥ж на сприйн€тт≥ його €к Їдиного ц≥лого. —в≥т у м≥фоеп≥чн≥й модел≥ споконв≥чно розум≥Їтьс€ €к складна система в≥дносин людини ≥ оточуючоњ природи. ” цьому смисл≥ св≥т Ї результат переробки ≥нформац≥њ про середовище ≥ саму людину, причому Ђлюдськ≥ї структури ≥ схеми часто екстраполюютьс€ на середовище, €ке описуЇтьс€ на мов≥ антропоцентричних пон€ть. ” результат≥ перед нами постаЇ ун≥версальна картина св≥ту, побудована абсолютно на ≥нших засадах, н≥ж це зд≥йснюЇтьс€ при абстрактно-пон€т≥йному сприйн€тт≥ св≥ту, характерному дл€ сучасного мисленн€. ¬казан≥ ун≥версальн≥сть ≥ ц≥сн≥сть у€влень про св≥т у м≥фолог≥чн≥й св≥домост≥ були обумовлен≥ слабкою розпод≥лен≥стю суб`Їктивно-об`Їктивних в≥дносин або нав≥ть повною њњ в≥дсутн≥стю. —в≥т у€вл€вс€, Їдиним ≥ нев≥дд≥льним в≥д людини. ÷е у свою чергу породжувало особливост≥ сприйн€тт€ св≥ту не €к його чуттЇвого в≥дображенн€, що характерно дл€ сучасноњ св≥домост≥, а €к його в≥дбитого (заломленого) через систему суб`Їктивних образ≥в. ћи вже говорили, що св≥т, таким способом, ви€вл€вс€ фактичносконструйованою реальн≥стю. ћ≥ф був не просто опов≥данн€м про св≥т, а €коюсь ≥деальною моделлю, у €к≥й под≥њ ≥нтерпритувались через систему героњв ≥ персонаж≥в. “ому реальн≥стю волод≥ли саме персонаж≥ ≥ героњ. ј не св≥т €к такий. ѕоруч з м≥фом не могло бути в св≥домост≥ не-м≥фа, €коњсь безпосередньо даноњ реальност≥. ћ≥ф Ї п≥знавальне позначенн€. ¬≥дзначимо тепер основн≥ риси даноњм≥фолог≥чноњ модел≥ св≥ту. ѕерш за все це повна тотожн≥сть природи ≥ людини, що дозвол€Ї зв`€зати в Їдине зовн≥шнЇ далеко в≥дсто€щ≥ одна в≥д одноњ реч≥ €вища ≥ предмети, частини людського т≥ла тощо. ƒл€ даноњ модел≥ характерне розум≥нн€ Їдност≥ просторово-часових в≥дношень, €к≥ виступають у €кост≥ особливого упор€дковуючого начала космоса. ¬узлов≥ точки простору ≥ часу (св€т≥ м≥сце ≥ св€т≥ дн≥) задають особливу причину детерм≥нац≥ю вс≥х под≥й, оп€ть же пловї€зуючи воЇдино системи природних ≥, наприклад, етичних норм, виробл€ючи в кожн≥й з них особливу косм≥чну м≥ру, €к≥й повинна сл≥дувати людина.  осмос розум≥Їтьс€ одночасно €к €к≥сна ≥ к≥льк≥сна визначе≥сть.  ≥льк≥сна визначен≥сть описуЇтьс€ з допомогою особливих числових характеристик, через систему сакральних чисел, космолог≥зуючих найважлив≥ш≥ частини ¬сесв≥ту ≥ найв≥дпов≥дальн≥ш≥ (ключов≥) моменти житт€ (три, с≥м, дес€ть, дванадц€ть, тридц€ть три ≥ т.п.), ≥ неспри€тливих чисел, €к образ≥в х часу, безукл≥нност≥, зла (наприклад тринадц€ть). як≥сна визначен≥сть про€вл€Їтьс€ у вигл€д≥ системи персонаж≥в м≥ф≥чноњ картини св≥ту, €к≥ протиставл€ютьс€ один одному. ƒана модель св≥ту заснована на власн≥й лог≥ц≥ на дос€гненн≥ поставленоњ мети окружними шл€хами, через подоланн€ €кихсь життЇвоважливих протилежностей, що мають в≥дпов≥дно позитивне ≥ негативне значенн€ (небо-земл€, день-н≥ч, б≥лий-чорний, придки-нащадки, старший-молодший, житт€-смерть тощо). “аким чином,св≥т спокнв≥чно трактуЇтьс€ д≥алектично ≥ дос€гнути будь-€коњ мети напролом неможна (щоб ув≥йти до хатки Ѕаби€чи, ми не обходимо будиночок, що було б лог≥чно в наш≥йреальност≥, а просимо саму хатинку розвернутис€ Ђдо нас передом, а до л≥су задомї). ƒ≥алектика протилежних начал, протисто€чих д≥й ≥ €вищ дозвол€Ї створити ц≥лу систему класиф≥кац≥њ св≥ту (€кийсь аналог систем≥ категор≥й), €ка у м≥фопоетичн≥й модел≥ ≥ виступаЇ засобом упор€дкуванн€ бутт€, Ђв≥двойовуючи нов≥ частинки хаоса ≥ космолог≥зуючи його. ¬середин≥ ж косм≥чно-орган≥зованого просстору все зв`€зане одне з одним (сам акт думки про такий зв`€зок Ї дл€ перв≥сноњ св≥домост≥ вже об`Їктив≥зац≥€ цього зв`€зку: думка-р≥ч); тут пануЇ глобальний ≥ ≥нтегральний детерм≥н≥зм. ”с≥ ц≥ у€вленн€ про Їдн≥сть св≥ту за певноњ ≥нтерпритац≥њ, €к побачимо дал≥, переход€ть у ф≥лолог≥ю, €ка, спираючись одночасно на дан≥ наук. —творюЇ р≥зного роду модел≥ Їдност≥ св≥ту. “ак, речевно-субстрактна модель вбачаЇ Їдн≥сть св≥ту в Їдност≥ ф≥зико-х≥м≥чного субстракта ≥ властивостей. ƒан≥ сучасноњ науки показують, що об`Їкти неживоњ природи складаютьс€ ≥з однакових х≥м≥чних елемент≥в. –озкритт€ внутр≥шньоњ структури атома ≥ ви€вленн€ все нових елементарних частинок дозвол€ють ставити питанн€ Їдиноњ теор≥њ елментарних частинок, що описують субстрактну Їдн≥сть елемент≥в. у б≥олог≥њ генетичн≥ досл≥дженн€ показують,що в основ≥ вс≥х живих орган≥зм≥в лежить генетичний код, €кий складаЇтьс€ з чотирьох ам≥кислот. ¬становлюЇтьс€ тотожн≥сть ф≥зико-х≥м≥чного складу живоњ ≥ неживоњ матер≥њ тощо. Ќак≥нець, встановлено, що вс≥ речовини ≥ елементи св≥ту взаЇмозв`€зан≥ м≥ж собою з допомогою електромагн≥тних ≥ грав≥тац≥йних пол≥в.

 


Ћ≈ ÷≤я 10 √раничн≥ засади бутт€ людини у св≥т≥.

–еальн≥сть бутт€ ≥ небутт€.

ѕросторово-часов≥ р≥вн≥ бутт€.

–ух ≥ розвиток.

—истемн≥сть бутт€.

ѕров≥дна ≥де€: Ѕутт€ Ц те найближче дл€ людини, що залишаЇтьс€ дл€ нењ найдальшим.

 лючов≥ пон€тт€: ћультиверсум. ”н≥версум. √етерарх≥чн≥сть бутт€. Ѕутт€. Ќебутт€. Ѕутт€ ≥ н≥що. Ќа€вне бутт€. ƒл€-себе-бутт€. Ѕутт€-дл€-одного. ћонада. Ѕутт€ речей. Ѕутт€ людини. Ѕутт€ ≥ндив≥дуал≥зованого духовного. Ѕутт€ обТЇктивованого духовного.

10.1. ƒл€ ф≥лософ≥њ нема н≥чого раз назавжди встановленого, безумовного, св€того. Ќа всьому ≥ в усьому бачить вона в≥дбиток неминучого пад≥нн€, ≥ н≥що не може всто€ти перед ним, кр≥м неперервного процесу виникненн€ ≥ знищенн€. Ќебутт€ оточуЇ нас з ус≥х стор≥н. ¬оно у нас. ¬оно пересл≥дуЇ ≥ наздоган€Ї нас, воно на мить в≥дпускаЇ нас, воно чекаЇ, воно знаЇ що ми його здобич, що нам н≥куди в≥д нього не ут≥кти. Ќебутт€ небачиме, воно не дане безпосередньо, воно завжди ховаЇтьс€ за спину бутт€. Ќебутт€ вбиваЇ, але вбиваЇ руками бутт€. Ќебутт€ гонитьс€ за бутт€м по пТ€тах. Ѕутт€ спр€моване вперед, не розбираючи шл€ху, вт≥шаючи себе думкою про прогрес, але попереду знаходить т≥льки небутт€. ”се б≥льш≥ швидкост≥, все вищ≥ темпи житт€, все б≥льш дальш≥ перем≥щенн€ у простор≥,- х≥ба це не прагненн€ бутт€ хоч би на мить в≥д≥рватись в≥д небутт€? јле кожного разу небутт€ одним стрибком наздоган€Ї нас. ¬оно зустр≥чаЇ нас б≥л€ нашоњ мети; ми т≥каЇмо в≥д нього, а воно, посм≥хаючись, йде нам на зустр≥ч. Ѕутт€ т≥льки т≥нь небутт€, його вивор≥т. ¬оно €к виблискуюча ус≥ма кольорами веселка пл≥вки нафти на поверхн≥ океану, океану небутт€. ¬оно €к хвил€, що б≥жить перед кораблем, кораблем небутт€Е Ѕутт€ перебуваЇ у небутт≥ €к дитина в утроб≥ матер≥. Ќебутт€ повсюди ≥ завжди: у диханн≥, у сп≥в≥ соловТ€, у булькотанн≥ дитиниЕ ¬оно Ц саме житт€! ≤сторична помилка св≥домост≥ пол€гала у виведенн≥ небутт€ ≥з бутт€. “обто, ф≥лософ≥€ розпочинаЇтьс€ з абсолютизац≥њ бутт€, з вимисленн€ €когось позачасово перебуваючого начала, субстанц≥ональноњ п≥дкладки, €кщо ≥ зм≥нноњ, то лише у своњх зовн≥шн≥х властивост€х: вода ‘алеса, апейрон јнаксимандра, пов≥тр€ јнаксимена, вогонь-логос √еракл≥таЕ Ќак≥нець елеати поставили крапку над У≥Ф, ц≥лком ≥ повн≥стю в≥дкинули небутт€. јтом≥сти, правда, в≥дновили небутт€, але вони поставили його поруч з бутт€м ≥ звели до ф≥зичноњ порожнеч≥, тобто н≥би п≥дм≥нили субстанц≥ю модусом. ѕлатон придушив небутт€ могильною плитою вигаданого ним позачасового св≥ту. јр≥стотель од€гнув на небутт€ маску потенц≥йного. ’ристи€нська ф≥лософ≥€ стала трактувати бутт€ €к силу, що творить ≥з небутт€ весь св≥т. јле чи не приховано в ≥дењ твор≥нн€ ≥з н≥чого визнанн€ первинност≥ ≥ абсолютност≥ небутт€? Ќе часто ми знаходимо визнанн€ значенн€ небутт€. ѕригадайте! «г≥дно п≥знього будизму УдхармиФ не мають д≥йсного значенн€, а в д≥йсност≥ ≥снуЇ т≥льки порожнеча, €ка тотожна з Ун≥рваноюФ, €ка (порожнеча) т≥льки ≥люз≥орно виступаЇ €к св≥т у його багатоман≥тност≥. —пробу анал≥зу категор≥њ небутт€ ми знаходимо у ф≥лософ≥њ вайшеш≥ка. “ам в≥др≥зн€ли в≥дносне небутт€ (сансарча-абхава) Ц в≥дсутн≥сть будь-чого в ≥ншому (S Ц Ї не –) ≥ абсолютне небутт€Ц в≥дм≥нн≥сть одн≥Їњ реч≥ в≥д ≥ншоњ (S не Ї –). ¬≥дносне небутт€ виступаЇ €к не≥снуванн€ до виникненн€ (праг-абхава), не≥снуванн€ п≥сл€ знищенн€ (дхванса-абхава) ≥ в≥дсутн≥сть звТ€зку м≥ж двома речами (ать€нта-абхава). ‘≥лософ≥€ Ќового часу не змогла в≥дпов≥дно оц≥нити категор≥ю небутт€. Ќав≥ть Ѕергсон у суперечност≥ з основами своЇњ ф≥лософ≥њ розум≥в небутт€ €к бутт€ чого-небудь що нев≥дбулос€, €к €кусь абсолютизац≥ю обманутого оч≥куванн€. Ќав≥ть Ќ≥цше не зм≥г винести образ небутт€ (згадайте гадюку, що зал≥зла в горло спл€чому) ≥ шукав заспокоЇнн€ в ≥дењ в≥чного поверненн€. Ќав≥ть —артр не зм≥г зрозум≥ти небутт€ €к онтолог≥чний принцип, приписавши його т≥льки св≥домост≥, буттю дл€ себе. ѕрот€гом 25 стол≥ть ф≥лософи, вз€вшись за руки, водили хоровод навколо небутт€, намагаючись закл€сти його. Ќе т≥льки страх перед бутт€м, але ≥ труднощ≥ повТ€зан≥ з його розум≥нн€м, заставл€ють людину творити Укультуру бутт€Ф. јле тепер, коли людство повернулось обличч€м до космосу, коли люди стали всього лише земл€нами, њм в≥дкрились просторово-часов≥ ≥нтервали, де майже н≥чого немаЕ јле не т≥льки перед собою, але ≥ в повс€кденному, буденному св≥тов≥ в≥дкрили земл€ни сили, здатн≥ все перетворити у небутт€. Ќебутт€ вже не безоб≥дна порожнеча ƒемокр≥та, а дещо, здатне розчинити в соб≥ будь-€ке бутт€Е ќсь чому тепер легше у€вити ≥ зрозум≥ти небутт€, ось чому можлива Уф≥лософ≥€ небутт€Ф. ќтже, небутт€ Ц це специф≥чна активн≥сть, про€вами €коњ Ї рух, розвиток, свобода. —туп≥нь перед≥снуванн€ св≥ту або його будь-€коњ частини ≥ за своњм зм≥стом включаЇтьс€ у б≥льш загальну категор≥ю н≥що. ўо ж стосуЇтьс€ ≥снуванн€ окремого предмета Ц то це Ї межа, за €кою даний предмет ще не ≥снуЇ або вже не ≥снуЇ. “обто небутт€ €к самопричина заперечуЇ само себе. Ќебутт€ небутт€ Ї бутт€. ƒл€ цього породженн€ не потр≥бно н≥чого, кр≥м небутт€. ” матер≥ал≥стичн≥й ф≥лософ≥њ категор≥€ бутт€ вживаЇтьс€ у таких значенн€х:у розум≥нн≥ чуттЇво сприймаЇмоњ матер≥њ;€к фактичне ≥снуванн€ (екзистенц≥€) будь-чого матер≥ального;у розум≥нн≥ виникненн€ ≥ знищенн€ €к р≥зновидност≥ становленн€ матер≥њ.” ≥деал≥стичн≥й ф≥лософ≥њ категор≥€ бутт€ вживаЇтьс€ у таких значенн€х:бутт€ €к сп≥впаданн€ протилежностей поза субТЇктом ≥ обТЇктом;бутт€ €к неск≥нченна сукупн≥сть ≥дей;сутн≥сть €к лог≥чна категор≥€ бутт€;€к чиста д≥€льн≥сть у њњ р≥зноман≥тних формах.Ѕутт€ про€вл€Їтьс€ у таких формах:бутт€ речей, процес≥в (про€вл€Їтьс€ у вигл€д≥ бутт€ речей та процес≥в природи, €к ц≥лого ≥ бутт€ речей та процес≥в створених людиною);бутт€ людини (про€вл€Їтьс€ у вигл€д≥ бутт€ людини ≥ у св≥т≥ речей ≥ специф≥чно людського бутт€);бутт€ ≥деального (про€вл€Їтьс€ у вигл€д≥ ≥ндив≥дуал≥зованого ≥ поза≥ндив≥дуал≥зованого духовного бутт€);соц≥альне (у вигл€д≥ ≥ндив≥дуального ≥ сусп≥льного бутт€).ќтже, бутт€ Ц це ф≥лософська категор≥€, €ка позначаЇ незалежне в≥д св≥домост≥≥снуванн€ обТЇктивного св≥ту, природи, матер≥њ, а в сусп≥льств≥ Ц процес матер≥ального житт€.

10.2. „ас породжуЇ прост≥р. ѕрост≥р Ц це зупинений час, посл≥довн≥сть, €ка стала р€допокладен≥стю. якби ≥снувала св≥това св≥дом≥сть, то прост≥р можна було б назвати њњ памТ€тю. ” простор≥ б≥льше бутт€, н≥ж у час≥: вс≥ частини простору ≥снують. “ому в простор≥ вбачають символ бутт€. јле в простор≥ достатньо небутт€, щоб служити ≥ символом небутт€ (хаос √ес≥ада, прост≥р €к небутт€ у ѕлатона ≥ ƒемокр≥та).

™дн≥сть часу ≥ простору за €ким скриваЇтьс€ Їдн≥сть бутт€ ≥ небутт€, нест≥йка. ¬ираженн€м ц≥Їњ нест≥йкост≥ Ї рух. ” рус≥ Ї сторона в≥дпов≥дна небуттю ≥ сторона, в≥дпов≥дна буттю. ѕерше Ц це енерг≥€, а друге Ц це матер≥€. ” матер≥њ м≥ститьс€ ст≥льки енерг≥њ, ск≥льки треба, щоб повернути њњ у небутт€. ќтже бутт€ первинне, св≥дом≥сть вторинна, бо в св≥домост≥ б≥льше бутт€, н≥ж у п≥дсв≥домому бутт≥. —в≥дом≥ть Ц вищий тип бутт€. ” н≥й бутт€ торжествуЇ ≥ терпить свою найб≥льшу поразку.

”€ва про прост≥р ≥ час не завжди так сильно залежала в≥д ф≥зико-геометричних знань, €к це характерне дл€ сьогодн≥шньоњ св≥домост≥, що даЇ прив≥д задуматись про те, а чи не €вл€ютьс€ вони також моментом ≥сторичного розвитку, €кий, можливо, буде подоланий, ≥ чи не рано ми в≥дкинули т≥ у€вленн€ про них, €к≥ панували у б≥льш ранн≥ моменти людськоњ культури.





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 387 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

Ћогика может привести ¬ас от пункта ј к пункту Ѕ, а воображение Ч куда угодно © јльберт Ёйнштейн
==> читать все изречени€...

2038 - | 1998 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.022 с.