Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


Ћог≥ка ф≥лософського розвитку античноњ ф≥лософ≥њ




 

ѕров≥дна ≥де€. Ѕез проти ф≥лософ≥њ ≥стор≥€ ф≥лософського знанн€ буде неповною,а хронолог≥чн≥ рамки њњ генези ≥стотно обмеженими.

 

 лючов≥ питанн€. ћ≥ф. Ћогос. –ел≥г≥€. ‘≥лософ≥€. ≤деал≥зм. ћатер≥ал≥зм. ƒуал≥зм. плюрал≥зм.  реац≥он≥зм. ¬еди. ”пан≥шади. —утри. Ћока€та. ¬айшешика. ѕуруша. ƒаосизм.  онфуц≥анство. —кептицизм. ≈п≥курењзм. —тоњцизм. Ќеоплатон≥зм. ≈стез≥с.

 

2.1. «розум≥ти сутн≥сть ≥ функц≥њ ф≥лософ≥њ допомагаЇ ≥стор≥€ њњ.¬ ≥стор≥њ людськоњ цив≥л≥зац≥њ склалис€ два глобальних типи культури-сх≥дна ≥ зах≥дна, котр≥ досить в≥дчутно в≥др≥зн€тьс€ одна в≥д одноњ. ÷≥ в≥дм≥нност≥ вплинули ≥ на ф≥лософськ≥ вченн€ —ходу ≥ «аходу. ¬с€ сх≥дна культура побудована на п≥дпор€дкуванн≥ ≥ндив≥да колективу, на розчиненн≥ ≥ндив≥дуального в сусп≥льному.  ульт сп≥льност≥ тут переважаЇ над культом людськоњ особистост≥,њњ суверенност≥ ≥ недоторканост≥. ÷е зумовило той факт, що ≥ндив≥дуальне творче начало в ф≥лософ≥њ стародавнього сходу виражено вкрай слабо. ≤стор≥€ практично не залишила нам ≥мен ≥нд≥йських ф≥лософ≥в, њх ≥ндив≥дуальний внесок розчинений у колективн≥й творчост≥. ” ф≥лософських вченн€х людина розгл€даЇтьс€ €к проблема особистост≥ не знайшла в ц≥й ф≥лософ≥њ актуал≥зац≥њ.” такому п≥дход≥ знайшла в≥дображенн€ стаб≥льн≥сть соц≥ально-економ≥чних форм сх≥дноњ цив≥л≥зац≥њ ≥ повне п≥дпор€дкуванн€ особи жорсткому кастовому под≥лу сусп≥льства.

якщо в зах≥дн≥й культур≥ дом≥нуЇ рац≥онал≥стичний п≥дх≥д в розум≥нн€ св≥ту ≥ людини, то в сх≥дн≥й на перший план висуваютьс€ ≥ррац≥онал≥стичн≥ Ц м≥стичн≥ форми ос€гненн€ д≥йсност≥. Ѕудучи переважно спогл€дальною щодо природного бутт€, сх≥дна культура головнону увагу звертаЇ на проблему пост≥йного самовдосконаленн€ людини, а не на перетворенн€ св≥ту в≥дпов≥дно до потреб людини, що характерно дл€ «ах≥дноњ цив≥л≥зац≥њ. —х≥дна культура формуЇ сприйн€тт€ реального предметно-чуттЇвого св≥ту €к химерноњ ф≥кц≥њ, €ка лише через нев≥гластво буденноњ св≥домост≥ здаЇтьс€ чимось Усправжн≥мФ. “им то ф≥лософ≥€ —ходу обертаЇтьс€ своЇр≥дною ф≥лософською м≥фолог≥Їю, ор≥Їнтованою на м≥стичне переживанн€ одухотвореност≥ бутт€ ≥ практично байдужост≥ до рац≥онал≥стичних метод≥в ос€гненн€ св≥ту.

ѕоходженн€ ф≥лософ≥њ залишаЇть€с€ багато в чому загадковим: не маючи змоги вивести ф≥лософ≥ю з њњ емп≥ричних передумов, вчен≥ схил€ютьс€ до думки, що у своЇму походженн≥ вона Узвалилас€ з небаФ.

≤сторично ф≥лософ≥€ зароджуЇтьс€ в результат≥ дек≥лькох спри€тливих умов ≥ передумов:€кщо такий зб≥г в≥дсутн≥й (€к у цивил≥зац≥њ доколумбовоњ јмерики, у ћесопотам≥њ та ™гипт≥), можна говорити лише про можлив≥сть, а не про справжнеЇ формуванн€ њњ.як≥ ж мотиви ≥ обставини покликали ф≥лософ≥ю до житт€?

Ќасамперед сл≥д визначити психолог≥чн≥ передумови виникненн€ ф≥лософ≥њ. ¬же стародавн≥ мислител≥ замислювалис€ над тим, що ж в≥дбуваЇтьс€ ≥з св≥дом≥стю, коли вона ≥з передф≥лософського стану трансфомуЇтьс€ у ф≥лософський, ≥ в≥добразили €к≥сну особлив≥сть цього переходу словом Уздивуванн€Ф: ф≥лософ≥€, з ц≥Їњ точки зору, виникаЇ €к продукт не розум≥ючоњ думки.

—пос≥б повед≥нки думки в момент вининенн€ ф≥лософ≥њ називають рефлекс≥Їю. “обто зусилл€м, з €ким св≥дом≥сть спр€мовуЇ погл€д на себе, в≥дбиваЇтьс€ у соб≥.” рефлекс≥њ ≥ закладено специф≥ку ф≥лософськоњ рац≥ональност≥. ¬з€та €к осмислена й методично застосувала процедура рефлекс≥€ Ї самосв≥дом≥стю-теоретичним висловлюванн€м. « нењ ж ф≥лософ≥€ починаЇтьс€ ≥сторично.

 р≥м психолог≥чних, ≥снують духовн≥ витоки ф≥лософського знанн€. —еред них два основних Ц емп≥ричне знанн€ ≥ м≥фолог≥€. ¬≥дпов≥дно до цього в науц≥ конкурують дв≥ модел≥ походженн€ ф≥лософ≥њ: УгносеогенноњФ, що виводить ф≥лософ≥ю з до≥сторичного п≥знавального досв≥ду, ≥, Ум≥фоченнаФ, €ка виводить њњ з традиц≥йноњ м≥фолог≥њ.ќбидв≥ ц≥ концепц≥њ грунтуютьс€ на перекамливих припущенн€х ≥ доповнюють одна одну.«нанн€ ≥ м≥ф передують ф≥лософ≥њ, але способи взаЇмодоповненн€ њх р≥зн≥.≈мп≥ричний досв≥д не перетворюЇтьс€ на ф≥лософ≥ю автоматично. ѓх неможливо повТ€зати причинно Цнасл≥дковими в≥дношенн€м: емп≥ричне знанн€Цпричина, ф≥лософ≥€-насл≥док. ќтже ф≥лософ≥€ народжуЇтьс€ з емп≥ричного знанн€, не ≥накше €к УдивуючисьФ йому, ≥ тим самим вказуЇ на його обмежен≥сть ≥ спонукаЇ до удосконаленн€.

≤нш≥ звТ€зки м≥ж м≥фолог≥Їю ≥ ф≥лософ≥Їю. « першого погл€ду м≥ф ≥ ф≥лософ≥€ Ї принципово р≥зними типами мисленн€: м≥ф-це до≥сторична, колективно-несв≥дома форма св≥тогл€ду, а ф≥лософ≥€, навпаки, вже у св≥њх перших ≥сторичних про€вах про себе €к про ≥ндив≥дуально-самосв≥дому любов до мудрост≥. ≤ вже не ф≥лософ≥€, що формувалас€, при вс≥й конфронтац≥њ з традиц≥йною м≥фолог≥Їю знаходитьс€ з нею в одиному еволюц≥йному р€ду ≥ Ї природним продовженн€м њњ. ќтже любов до мудрост≥ не виникаЇ миттЇво, а виробл€Їтьс€ поступово, походженн€ њњ Ц тривалий процес, вс€кому ф≥лософ≥€ починаЇтьс€ ран≥ше, н≥ж зак≥нчуЇтьс€ м≥фолог≥€.

ќднак ≥ духовн≥ передумови не забезпечують походженн€ ф≥лософ≥њ, €кщо цю под≥ю не супроводжують соц≥огенн≥ причини. ¬ еволюц≥њ ф≥лософ≥њ маЇмо справу не з УчистимФ мисленн€м, а з конкретними ≥сторичними ≥ндив≥дами, €к≥ займаютьс€ теоретичною д≥€льн≥стю. ƒо≥сторична родоплем≥нна сп≥льн≥сть не могла надати ≥ндив≥дов≥ такоњ можливост≥ (це було б збитковим дл€ сусп≥льства). “еоретичне знанн€ ви€вл€Їтьс€ не ран≥ше н≥ж розумова прац€ в≥докремлюЇтьс€ в≥д ф≥зичноњ. ‘≥лософ≥€ дл€ свого самовизначенн€ потребувала дозв≥лл€. ѕрофес≥онал≥зац≥€ ф≥лософськоњ д≥€льност≥ розпочинаЇтьс€ ≥з руйнуванн€ соц≥ально-економ≥чноњ структури родового ладу ≥ винекненн€ держави, €ка надаЇ ≥ндив≥дов≥ м≥н≥мум умов дл€ його духовного, в тому числ≥ теоретичного, самовизначенн€. ” р≥зних рег≥онах цей процес в≥дбуваЇтьс€ по-р≥зному. ¬ ™гипт≥ ≥ ¬ав≥лон≥ ф≥лософ≥€, не завершивши циклу свого становленн€, зупин€Їтьс€ на стад≥њ передф≥лософ≥њ. ÷ьому спри€ли дв≥ вир≥шальн≥ обставини: по-перше, давньо-сх≥дна державн≥сть (деспат≥€) узурпувала владу над перв≥сно-родовим соц≥умом, у результат≥ чого в≥дбувалас€ консервац≥€ €к общинного устрою, так ≥ нерозривно повТ€заних з ним традиц≥йних м≥фолог≥чних структур мисленн€; по-друге, монопол≥€ жерц≥в на знанн€ перешкоджала розвитков≥ позакультовоњ думки, вираженн€м €коњ могла бути лише ф≥лософ≥€. —тановленн€ ф≥лософ≥њ, њњ предметне ≥ методолог≥чне самовизначенн€ в≥дбувалис€ лише в ≤нд≥њ,  итањ ≥ √рец≥њ (у пер≥од, €кий визначаЇтьс€ €к Уосьовий часФ з еп≥центром у середин≥ 1 тис€чол≥тт€ до н.е.).

 

2.2. ќтже, у трьох осередках стародавньоњ цив≥л≥зац≥њ (≤нд≥њ,  итањ ≥ √рец≥њ) майже одночасно виникаЇ ф≥лософ≥€. ” розвитку ф≥лософськоњ думки давньоњ ≤нд≥њ досл≥дниками вид≥л€ютьс€ так≥ пер≥оди: ¬едичний (”пан≥шади), ѕ≥сл€ведичний (≈мп≥ричний), ‘≥лософських —утр(јфоризми, ¬исловлюванн€).

ѕершим памТ€тником м≥фолог≥чно-ф≥лософськоњ думки стародавньоњ ≤нд≥њ були У¬едиФ (знанн€). ¬еди в основному складаютьс€ ≥з г≥мн≥в богом. „имало Ї в них ≥ косм≥чних г≥мн≥в, в €ких робл€тьс€ спроби осмислити проблеми походженн€ св≥ту, його виток≥в. ” ц≥лому вони в≥дображаютьс€ стад≥њ розвитку перв≥сного сусп≥льства на р≥вн≥ прим≥тивноЦм≥фолог≥чного по€сненн€ д≥йсност≥ (нањвно-реал≥стичний св≥тогл€д).

Ќайб≥льш ч≥тко ф≥лософський аспект ¬ед виражений в У”пан≥шадах Ф (утаЇмниче вченн€), а €ких ф≥лософська думка, де ф≥лософ≥€ виокремлюЇтьс€ в≥д м≥фолог≥њ ≥ рел≥г≥њ. ” ф≥лосфських ≥де€х упан≥шад головна увага спр€мована на проблему субстанц≥њ бутт€, €ка вир≥шуЇтьс€ €к з матер≥ал≥стичних так ≥ з ≥деал≥стичних позиц≥й.

ѕ≥сл€ведичний пер≥од характеризуЇтьс€ процв≥танн€м брахман≥зму, буддизму, джайн≥зму. ” в≥домих емп≥ричних поемах У‘ама€наФ ≥ УћахабхартаФ згадуЇтьс€ так≥ ф≥лософськ≥ школи €к сахкТю, йога, лока€та, €к≥ займалис€ розробкою проблем лог≥ки ≥ теор≥њ п≥знанн€.

‘≥лософськ≥ —утри були першим св≥дченн€м систематичного самост≥йного висловлювань, призначених дл€ вивченн€ на памТ€ть, ≥з посл≥дуючи-лока€тики) першоосновою всього реально≥снуючого вважала чотири елементи: «емлю, ¬оду, ¬огонь, ѕов≥тр€ ¬они в≥чн≥ ≥ за њх допомогою можна по€снити розвиток ¬сесв≥ту в≥д найпрост≥ших орган≥зм≥в до по€ви ф≥лософ≥њ, тобто ћисленн€.

”с≥ ф≥лософськ≥ школи  итаю, висуваючи та обгрунтовуючи своњ ≥дењ, пост≥йно зверталис€ до класичних книг китайськоњ осв≥ченост≥: У нига п≥сеньФ(Ўи цзин), У нига ≥стор≥њФ(Ўу цзин), У нига пор€дкуФ(Ћ≥ шу), У нига перем≥нФ(≤ цзин). ” У низ≥ перем≥нФ м≥ст€тьс€ перш≥ ф≥лософськ≥ осмисленн€ проблем людського ≥снуванн€, основи ≥ принципи ф≥лософського мисленн€. –азом з тим - це книга ворожби≥ пророкувань.ќсновн≥ њњ пон€тт€ ЦУ≤ньФ, У€нФ, УдаоФ.“еор≥€ У≤нь-€нФ Їдина дл€ вс≥Їњ китайськоњ культури.«г≥дно з ц≥Їю теор≥Їю ≥снують дв≥ сили, дв≥ тенденц≥њ, €к≥ взаЇмно заперечують одна одну, але ≥ взаЇмодоповнюють.ќдна сила петенц≥йно завжди м≥стить у соб≥ ≥ншу ≥ на вищому ступен≥ розвитку може перетворюватис€ у нењ.

‘≥лософ≥€ стародавнього  итаю представлена багатьма школами, але найб≥льш ч≥тко њњ характерн≥ риси репрезентован≥ у конфуц≥анств≥ ≥ даосизм≥.

÷ентральне м≥сце у крнфуц≥анств≥ займають проблеми моральноњ повед≥нки людини, проблеми житт€ держави, с≥мТњ й управл≥нн€ сусп≥льством.  онфуц≥й особдиве м≥сце прид≥л€в вихованню людини у дус≥ поваги до ≥нших людей, до сусп≥льства. √оловною метою конфуц≥анства було дос€гненн€ стаб≥льного, поступово еволюц≥онуючого сусп≥льства. ¬ченн€  онфуц≥€ отримало широке розповсюдженн€ в  итањ та за його межами ≥ в модиф≥кованому вигл€д≥ ≥снуЇ ≥ понин≥.

ќсновн≥ пон€тт€ даосизму викладен≥ у книз≥ УƒаодецзиньФ, написан≥ посл≥довниками Ћао-цзи.ƒаосизм Ц це насамперед ф≥лософське вченн€ про ¬сесв≥т, про бутт€. ƒаосизм був спр€мований на гармон≥зац≥ю взаЇмин з природою. ќсновну мету посл≥довники даосизму вбачали в дос€гненн≥ довгол≥тт€, стану просв≥тленн€ ≥ безсмерт€.

ќтже, в цьому ≥нд≥йському вар≥ант≥ ф≥лософствуванн€ просл≥джуЇтьс€ Урозмит≥стьФ меж м≥ж людиною та природою у взаЇмов≥дношенн≥ Улюдина-св≥тФ, з дом≥шуванн€м морально-етичноњ тематики над натурал≥стично-емп≥ричною. ” ф≥лософськ≥й парадигм≥ переважаЇ Уф≥лософська м≥фолог≥€Ф, ор≥Їнтована на м≥стичне переживанн€, одухотворенн€ бутт€.

 итайський вар≥ант ф≥лософствуванн€ характеризуЇтьс€ У≥сторизац≥ЇюФм≥ф≥в, б≥льш реал≥стичною увагою до питань державотворенн€, до ви€вленн€ стосунк≥в м≥ж вищими ≥ нижчими, батьками ≥ д≥тьми.” ф≥лософськ≥й парадигм≥ б≥льш Ц менш ч≥ткоњ фроми набуваЇ тенденц≥€ поступового виокремленн€ ф≥лософськоњ думки з м≥фолог≥чного контексту.

 

2.3. јнтична ф≥лософ≥€, тобто ф≥лософ≥€ стародавн≥х грек≥в ≥ римл€н, зародилас€ у 6 ст. до н.е. у √рец≥њ ≥ про≥снувало до 6 ст. н.е. ¬иникненню античноњ ф≥лософ≥њ спри€ла низка таких обставин, без €ких воно було б неможливим. ѕо-перше, ф≥лософ≥€ зародилас€ за умов утвердженн€ зр≥лих рабовласницьких в≥дносин ≥ встановленн€ демократичного ладу, €кий дав ≥ндив≥дов≥ (в≥льному громад€нинов≥) можливост≥ дл€ його зростанн€ ≥ самоствердженн€. ѕо-друге, античне м≥фолог≥чне мисленн€ розвивалос€ в основному поза будь-€ким культом ≥ незалежно в≥д нього ≥ вже в перед≥сторичну епоху дос€гло високого р≥вн€ рац≥онал≥зац≥њ, €к≥ передують по€ву ф≥лософськоњ рац≥ональност≥. ѕо-третЇ, антична ф≥лософ≥€ складалась в обстановц≥ пл≥дних д≥лових ≥ св≥тогл€дних контакт≥в грек≥в з крањнами —тародавнього —ходу, €к≥ значно розкидали њхн≥ культурн≥ й п≥знавальн≥ ≥нтереси спонукавши тим самим до самост≥йних теоретичних пошук≥в ≥ узагальнень.

—л≥д звернути увагу насамперед на те, що ф≥лософ≥€ —тародавньоњ √рец≥њ започатковуЇ Ївропейську ф≥лософ≥ю. —аме тут виробл€Їтьс€ той стиль ф≥лософствуванн€ ≥ та проблематика, €ка визначила подальший розвиток любомудрост≥ на Ївропейському континент≥. ћислител≥ давньоњ √рец≥њ ввели у ф≥лософ≥ю ≥ культуру загалом пон€тт€ УЋогосФ €к розумного упор€дковуючого косм≥чного начала, €ке згодом переростаЇ у таку рису ментал≥стику зах≥дноЇвропейського етносу €к рац≥онал≥зм.

√рецька ф≥лософ≥€, особливо ранн€, за своњми проблемними ≥нтересами Ї Ї космоцентричною, тобто ор≥Їнтованою насамперед на космос €к на безумовну реальн≥сть ≥ найвищу ц≥нн≥сть. ¬она починаЇтьс€ з постановки питанн€ про першооснову всього сущого (УархеФ), про ту невидиму ≥ розумово ос€жну Їдн≥сть св≥ту, €ка схована за чуттЇво сприйн€тною р≥зноман≥тн≥стю €вищ. “аке Упредметно-речовеФ баченн€ св≥тового ун≥весуму ≥ становить ментальне п≥дгрунт€ зах≥дноњ ф≥лософськоњ парадигми, типов≥ риси €коњ знаходимо в античн≥й ф≥лософ≥њ давньоњ ≈ллади.

яка ж лог≥ка поступального руху античноњ ф≥лософськоњ думки? яка специф≥ка прогресуючого розвитку ф≥лософ≥њ? ”же у найдавн≥ш≥й пер≥од свого становленн€ в н≥й нам≥тилтс€ протилежн≥ п≥дходи щодо вир≥шенн€ цих питань, а разом з тим ≥ розкол на комфронтуюч≥ тенденц≥њ.

ћ≥летська школа в≥дпов≥ла на ц≥ питанн€ з позиц≥њ нањвного матер≥ал≥зму. ѓњ представниками були ‘алес, јнаксимандр, јнаксимел. ѕершооснову речей вони вбачали в образ≥ певного т≥лесного елемента, або матер≥альноњ стих≥њ (УстойхенонФ). ƒл€ ‘алеса-це вода, дл€ јнаксимена-пов≥тр€, дл€ јнаксимандра-УапейронФ, середнЇ м≥ж ними, а тому невизначений стан речовини. ¬перше в ≥стор≥њ мислител€ ‘алес поставив проблему начала матер≥альноњ д≥йсност≥ п≥д кутом зору пон€т≥йного њњ осмисленн€. ” ‘алеса на в≥дм≥ну в≥д м≥фолог≥њ св≥т мисленн€ ≥ св≥т бутт€ не в≥дривний один в≥д одного, а начало св≥ту шукаЇ в матер≥альн≥й д≥йсност≥, а не поза матер≥альним бутт€м €к це було в м≥фолог≥њ јле у ‘алеса виникли труднощ≥ при доведенн≥ в≥дм≥нного ≥з тотожного ≥ навпаки.

“ому јнаксимандр виходить з ≥ншого принципу: У≥з н≥чого н≥що ≥ не виникаЇФ. ƒл€ по€сненн€ сутност≥ ≥снуючого застосовуЇ дещо неск≥нченне Ц УапейронФ, €к щось безмежна в ус≥х напр€мах.“обто, на в≥дм≥ну в≥д ‘алеса, €кий к≥нечне (ваду) проголошував началом неск≥нченного. јнаксимандр началом неск≥нченного проголошуЇ саме неск≥нченне. ” нього виникненн€ ≥ зникненн€ зд≥йснюЇтьс€ так же €к ≥ у ‘алеса, але з т≥Їю р≥зницею, що воно в≥дбуваЇтьс€ через д≥алектичну суперечн≥сть. УјпейронФ н≥би УприречуЇФ предмети на знищенн€ через њх звиникненн€, в≥докремленн€ ≥ в той же час УапейронФ також УприречинийФ тим, що знову виникають к≥нечн≥ предмети ≥ т.д. “обто з УапейронаФ виникають ≥ в ньому ж зникають предмети у в≥чному процес≥ руху матер≥њ. ќтже У јпейронФ над≥л€вс€ безмежною потенц≥Їю, але в≥н ви€вивс€ дуже невизначеним.

јнаксимен же абстрактну субстанц≥ю УапейронФ знову наближуЇ до чуттЇвого даного, до кокретного, ф≥зичного ≥ проголошуЇ Уѕов≥тр€Ф, €к безмежне першоначало. ѕов≥тр€ не так УвизначенеФ, €к вода, ≥ не так невизначене, €к УјпейронФ. ѕов≥тр€ €к щось пром≥жне м≥ж ними. “обто пов≥тр€ в соб≥ самому м≥стить джерело ≥ Ї головною причиною ц≥л≥сност≥ ≥ космосу. ¬с≥ причини речей јнакс≥мен зводить до неск≥нченного пов≥тр€.

ќтже, м≥летська школа, поставивши питанн€ про основу сущого, не змогла по€снити €ким чином реч≥, що зазнають зм≥н, можуть мати у своњй основ≥ дещо загальне, €ке перетворивс€ у р≥зн≥ форми, виражаЇ стаб≥льне.

” той же час постановка м≥летц€м проблеми руху в≥дкрила шл€х до б≥льш глибокого розум≥нн€ сутност≥ руху. Ќовий крок у цьому напр€мку зробив √еракл≥т. «а √еракл≥том, бутт€ ¬сесв≥ту зд≥йснюЇтьс€ на основ≥ в≥ков≥чних перетворень природноњ стих≥њ вогню, Ум≥рами згасаючогоФ ≥ Ум≥рами спалахуючогоФ. –азом з тим √еракл≥т розвинув нањвн≥ д≥алектичн≥ у€вленн€ своњх попередник≥в, започаткувавши усв≥домленн€ д≥алектики €к ф≥лософського методу мисленн€, в≥н указав на ун≥версальне джерело руху ≥ зм≥ненн€ речей: це джерело-протир≥чч€ €к Їдин≥сть (Угармон≥€Ф) ≥ боротьба протилежностей, €к≥ прогнозують космос у ц≥лому ≥ кожне €вище окремо.

ќтже, матер≥ал≥зм ≥он≥йських ф≥лософ≥в за своЇю конкретно ≥сторичною формою г≥лозањстичний, в чому головним чином ≥ про€вл€Їтьс€ його св≥тогл€дна непосл≥довн≥сть.

≈леатська метаф≥зика в≥дкриваЇ початок ≥деал≥зму.ѕод≥бно до своњх попередник≥в п≥фагор≥йц≥ та елеати шукали першопричинн≥ основи бутт€, але њхн€ увага при цьому була сконцентрована не на речовинному субстрат≥ св≥тобудови, а не пануючому Ууправл≥нському начал≥Ф (на незм≥нному конструктивно-розумовому принцип≥), €ке надихаЇ все рухливе ≥ м≥нливе, а саме неп≥двладне просторово-часов≥й стих≥њ становленн€. сенофан визнанн€м незм≥нност≥ першоначала (Ѕога) ≥ всього сущого засновуЇ принцип, розвиток €кого породив метаф≥зику ѕармен≥да, протилежну д≥алектиц≥ √еракл≥та. Ќачалом у  сенофана виступаЇ не матер≥альне, а саме УЅожествоФ до €кого не можна застосовати пон€тт€ Урозвиток Ф. —убстанц≥€ св≥ту ≥ Ѕог одне ≥ те ж, Ѕог Ї вт≥ленн€м €к≥сноњ Їдност≥ ≥ абсолютноњ незм≥нност≥.

≈леати заперечубть числовий ≥деал≥зм п≥фагор≥йц≥в ≥ постулюють абстактний символ Їдиного, нед≥лимого, в≥чного ≥ нерухомого Ѕутт€, незалежного в≥д чуттЇво сприйн€тних речей з народженн€м њх, м≥нливим ≥снуванн€м≥ смертю. ѕармен≥д, за лог≥кою ф≥лософського розвитку, посл≥довник  сенофана, але в ф≥лософськ≥й систем≥ ѕармен≥да, метаф≥зичне розмежуванн€ ≥стинного Ѕутт€ (Їдиного Ѕога) в≥д не≥стинного (Ѕутт€реалњ того Ѕутт€, €ке Ї предметом досл≥дженн€ ≥стини; ≥ анал≥зу думки, €ка розповсюджуЇтьс€ на ф≥зичний св≥т.

” в≥дпов≥дальност≥ з двома пластинами ф≥лософського вченн€ ≥з метою побудови про них знанн€ ѕармен≥д застосовуЇ дв≥ акс≥оми: 1) УЅутт€ Ї, небутт€ немаФ- €к шл€х ≥стини; 2) УЅутт€ нема, небутт€ ЇФ-€к хибний шл€х. “обто джерелом ≥стини ѕармен≥д вважаЇ розум, мисленн€, а джерелом заблудженн€ Цв≥дчутт€. ќтже, два протилежн≥ положенн€ (≥стина ≥ заблудженн€) ≥ джерело њх знанн€ (мисленн€ ≥ в≥дчутт€) застосовуютьс€ ѕармен≥дом до двох основних пон€ть його ф≥лософськоњ системи Ц Ѕутт€ ≥ небутт€.“аким чином розум п≥знаЇ те, що не рухаЇтьс€, в≥чно незм≥нне; чуттЇв≥ органи п≥знають те, що плине, позорн≥сть, видим≥сть. –азом з тим ѕармен≥д втрачаЇ дов≥ру до самоочевидност≥ емп≥ричного досв≥ду, до реальност≥ зовн≥шнього св≥ту ≥ в≥докриваЇ шл€х метаф≥зиц≥ €к ученню про потойб≥чн≥ ≥ недоступн≥ дл€ чуттЇвого п≥знанн€ сутност≥.

Ќайб≥льш зак≥нченоњ форми грецький матер≥ал≥зм набуваЇ у св≥тогл€д≥ ƒемокр≥та. ¬≥н повТ€зав увесь накопичений досв≥д науки ≥ практики з посл≥довною матер≥ал≥стичною теор≥Їю бутт€ ≥ п≥знанн€.” вченн≥ про бутт€ ƒемокр≥т головне завданн€ вбачав у по€сненн≥ феномена руху. ” пошуках причин його в≥н висуваЇ г≥потезу щодо найдр≥бн≥ших непод≥льних частинок, або атом≥в, ≥ пустулати, в €к≥й ц≥ частки рухаютьс€ завд€ки притаманн≥й њм сил≥ ваги. ќтже, вс≥ процеси в природ≥ Ї продуктом протир≥чч€ м≥ж атомами ≥ пустотою €к умовою можливост≥ руху њх. ѕосл≥довно провод€чи цей детерм≥н≥стичний принцип, ƒемокр≥т даЇ матер≥ал≥стичне по€сненн€ походженню космосу ≥з спонтанного вихрового руху атом≥в. « позиц≥њ атомостики ƒемокр≥т тлумачить сутн≥сть ≥ функц≥њ псих≥чних €вищ, звод€чи душу й ус≥ розумов≥ процеси до руху й асоц≥ац≥й особливих вогнепод≥бних атом≥в, що в≥дзначаютьс€ тонк≥стю, легк≥стю та ≥нтенсивною здатн≥стю проникати будь-куди.” теор≥њ п≥знанн€ ƒемокр≥т, в≥рний висх≥дн≥й атом≥н≥стичний передумов≥, доходить до припущенн€ подв≥йного роду €костей обТЇкт≥в, що п≥знаютьс€: €костей справжн≥х, притаманних самим обТЇктом, ≥ €костей у€вних, залежних в≥д нашоњ зд≥бност≥ чуттЇвого спийн€тт€. –озум≥нн€ св≥тобудови, €ке запропонував ƒемокр≥т, ви€вилос€ найпосл≥довн≥шим матер≥ал≥стичним вченн€м, €ке т≥льки знала антична думка.

якщо в центр≥ уваги демократичних шк≥л був космос, ¬сесв≥т, то —ократ головну проблему ф≥лософ≥њ вбачаЇ в п≥знанн≥ люлини. ≤ вс€ п≥сл€сократ≥вська ф≥лософ≥€ спр€мована на вивченн€ людини, њњ житт€.“ому Цто вченн€ —ократа Ї водод≥лом у розвитку античноњ ф≥лософськоњ думки. —ократ висуваЇ думку про те, що ≥стинним св≥том Ї њњ внутр≥шн≥й св≥т. ѕ≥знанн€ цьго св≥ту зд≥йснюЇтьс€ не чуттЇв≥стю, а розумом, рац≥ональн≥стю. ¬≥н вважаЇ, що в багатьох своњх характеристиках люди одинаков≥, тому п≥знанн€ одн≥Їњ людини даЇ знанн€ про людей ≥ св≥т в ц≥лому. УЋюдина, п≥знай саму себе. ≥ ти п≥знаЇш весь св≥тФ- таке ф≥лософське кредо —ократа.

 р≥м —ократа, ф≥лософська думка класичного пер≥оду розвитку античноњ ф≥лософ≥њ представлена ф≥лософськими системами ѕлатона ≥ јр≥стотел€.

“радиц≥€ античного ≥деал≥зму набула свого ситематичного вираженн€ у ф≥лософ≥њ ѕлатона (427-347рр. ƒо н.е.). ÷€ ф≥лософ≥€ за своњми св≥тогл€дними ц≥л€ми ≥ призначенн€м змикаЇтьс€ ≥з рел≥г≥Їю ≥ Ї њњ теоретичним обгрунтуванн€м ≥ виправданн€м.

” вчен≥ про св≥т ѕлатон пропонуЇ дов≥льну умогл€дну конструкц≥ю, под≥бну до м≥фа про творенн€. ¬≥н допускаЇ ≥зольоване ≥снуванн€ позачергового ≥ позапросторового св≥ту ≥дей (безт≥лесних сутностей, ув≥нчаних ≥деЇю блага), в≥дпов≥дно з €кими творець з нерозумноњ ≥ хаотичноњ стих≥њ матер≥ального св≥ту формуЇ ≥ впор€дковуЇ космос ≥ кожну окрему р≥ч у ньому.–еч≥ лише приречен≥ до ≥дей, насл≥дують њх, Ї њхн≥ми коп≥€ми, т≥н€ми, в≥дображенн€ми.

√носеолог≥€ платона грунтуЇтьс€ на догм≥ безсмерт€ душ≥:

-до свого народженн€ душа мала всю сукупн≥сть ≥стинного знанн€;

-з вт≥ленн€м њњ вона втрачаЇ безпосередн≥й контакт ≥з св≥том ≥дей ≥ збер≥гаЇ у соб≥ лише згадку про них;

-п≥знанн€ ≥ Ї оживленн€ ≥ пробудженн€ памТ€т≥ (пригадуванн€) про сутност≥, що њх колись спогл€дала людська душа безпосередьо у св≥т≥ ≥дей;

-засобом, що веде, керуЇ ≥ наближаЇ душу €ка п≥знаЇ, до потойб≥чноњ реальност≥,-Ї д≥алектика,€ка символ≥зуЇтьс€ ѕлатоном у м≥фопоетичному образ≥ ≈роса-ф≥лософсько Цестетичного натхненн€, що зв≥льн€Ї душу з полону поцейб≥чного св≥ту ≥ спр€мовуЇ њњ погл€д на нетл≥нн≥ ≥ самосущ≥ ≤стини, ƒобро ≥  расу.

ќтже, платон≥зм Ц це систематизованого розроблена ≥нтуњц≥€ т≥ла.ѕлатон не знаЇ ≥деального св≥ту в його чист≥й ≥деальност≥, а тому в≥н мислитель Ѕога абсолютно ≥монетним св≥тов≥. ” платон≥зм≥ обожнений космос, тому тут немислиме тањнство перетворенн€, бо вс≥ субстанц≥њ, а серед них ≥ людина, мисл€тьс€ абсолютно в≥чними, ≥ тому кожна людина Ї принципово боголюбна, само ж божество Ї формал≥зована ≥де€.

ѕлатон все житт€ пропов≥дував всезагальну гармон≥ю. јле гармон≥€ буваЇ р≥зна:

-одна-жива, вона активно боретьс€ з безпор€дком, з розкузданими ефектами. ÷н гармон≥€ Уѕ≥раФ ≥ У‘едраФ;

-друга-заст≥йна, вона заснована на насильств≥, не вт≥люЇ в соб≥ живих протир≥ч житт€ ≥ вимагаЇ гумовоњ УдубинкиФ.

 ласичний пер≥од представлений ≥менами ѕлатона, €кий розвинув накреслену —ократом гуман≥стичну л≥н≥ю ф≥лософських пошук≥в ≥ јр≥стотел€. який п≥дв≥в п≥дсумок досократ≥вськоњ ≥ класичноњ античноњ ф≥лософ≥њ.¬ особ≥ јр≥стотел€ грецька ф≥лософ≥€ дос€гла найвищого розкв≥ту й продуктивност≥. “ворчий доробок јр≥стотел€ розпод≥л€Їтьс€ на прац≥: 1)написан≥ ≥ опубл≥кован≥ у пер≥од сп≥вроб≥тництва в јкадем≥њ ѕлатона; ≥ 2)прац≥ написан≥ п≥сл€ того €к в≥н залишив јкадем≥ю.

ѕрац≥ пер≥оду д≥€льност≥ в академ≥њ не збереглис€ ≥ в≥дом≥ лише њх назви ≥ фрагменти. «а зм≥стом трактати јр≥стотел€ розпод≥л€ютьс€ на 7 груп:

- лог≥чн≥ трактати (УќрганонФ);

- ф≥лософськ≥ трактати (У‘≥зикаФ);

- б≥олог≥чн≥ трактати (Уѕро душуФ);

- твори Уѕершоњ ф≥лософ≥њФ(Ућетаф≥зикаФ);

- етичн≥ твори (УЌ≥комахова етикаФ, У≈вдемова етикаФ);

- —оц≥ально-пол≥тичн≥ й ≥сторичн≥ твори (Уѕол≥тикаФ);

- ѕрац≥ про мистецтво, поез≥ю, риторику (У–иторикаФ, УѕоетикаФ);

‘≥лософ≥€ јр≥стотел€ розпод≥л€Їтьс€ на три галуз≥:

- теоретичну Цпро бутт€ ≥ частини бутт€, вид≥л€ючи Упершу ф≥лософ≥юФ€к науку про перш≥ причини ≥ начало;

- практику-про д≥€льн≥сть людини;

- поетичну Ц про поетику ≥ риторику.

’оча јр≥стотель за традиц≥Їю називаЇ ф≥лософське знанн€ Умудр≥стюФ, характер самоњ ф≥лософ≥њ у нього зм≥нюЇтьс€. ¬перше в ≥стор≥њ ф≥лософ≥њ ф≥лософське знанн€ зближуЇтьс€ з науковим, ставитьс€ в один р€д.ф≥лософ≥€ в≥дверто називаЇтьс€ наукою.ќтже, за јр≥стотелем, ф≥лософ≥€ постаЇ наукою, що досл≥джуЇ суще €к таке, а також те, що притаманне йому саме по соб≥.

¬елич јр≥стотел€ не в тому, що в≥н спробував узагальнити ≥ систематизувати класичну ф≥лософську спадщину античност≥, а в цьому, що йому вдалос€ зберегти пол≥фон≥ю (багатоголосс€) старогрецькоњ ф≥лософськоњ думки, њњ Уваганн€ Ф, УпошукиФ, УпробнийФ характер систем.

 ризовий щодо рабловласницького сусп≥льства ≥ перех≥дним (до феодал≥зму) характер епохи елл≥н≥зму ви€вл€Їтьс€ у п≥сл€ ар≥стот≥левськоњ ф≥лософ≥њ виразним ≥нтересом до проблем морально-етичного плану, до субТЇктивноњ тематики. ÷€ обставина ч≥тко простежуЇтьс€ в ус≥х трьох пров≥дних ф≥лософських напр€мках елл≥н≥стичноњ ф≥лософ≥њ-еп≥курњзм≥, стоњцизм, скептицизм.

” 306 р.до н.е. ≈п≥кур застосував в јф≥нах ф≥лософську школу. ¬≥дроджуючи концептуально положенн€€ демокр≥т≥вськоњ ф≥лософ≥њ в≥н надав њй зовс≥м ≥ншого звучанн€. якщо у ƒемокр≥та атоми рухаютьс€ у порожнеч≥ виключно п≥д необх≥дност≥, то в ≈п≥кура поруч з д≥Їю необх≥дн≥стю Ц атом про€вл€Ї властив≥сть Усамочинного в≥дхиленн€ Фв≥д Ул≥н≥њ необх≥дност≥Ф. √оловний сенс своЇњ ≥дењ про самочинне в≥дхиленн€ в≥д л≥н≥њ необх≥дност≥ ≈п≥кур вбачаЇ в правил≥ Умудрого житт€Ф- у Ув≥дхиленн≥ в≥д незадоволенн€ Ф,€ке випливаЇ з ц≥Їњ ≥дењ.

—тоњки виходили з того, що в св≥т≥ пануЇ невблаганна необх≥дн≥сть, людина повн≥стю залежить в≥д зовн≥шнього св≥ту. “реба глибоко вивчати природу ≥ њњ необх≥дн≥сть, щоб добров≥льно п≥дкор€тис€ њй. ≤ мудр≥сть, ≥ нев≥глас п≥дкор€Їтьс€ необх≥дност≥, але Умудрого необх≥дн≥сть веде, дурн€ ж Ц волочить.Ф ћудр≥сть допомагаЇ стримувати ефекти. ƒл€ стримуванн€ ефект≥в треба виробити в соб≥ чотири чесноти: розсудлив≥сть, невибаглив≥сть, справедлив≥сть, мужн≥сть. “≥льки таким чином можна виробити ≥деальний саос≥б в≥дношенн€ досв≥дуЦапат≥ю (в≥дсутн≥сть переживань, безпристрастн≥сть).

—кептицизм так само €к ≥ еп≥курењзм та стоњцизм, констатуЇ Урозчиненн€Ф ≥ндив≥да у сусп≥льно-природничому св≥топор€дку. ÷е Урозчиненн€Ф (на в≥дм≥ну в≥д класики) витлумачуЇтьс€ скептиками €к суто Ут≥леснеФ лише у т≥й м≥р≥, у €к≥й людина продовжуЇ залишатись природною ≥стотою.  ожен з елл≥н≥стичних ф≥лософських напр€мк≥в вказуЇ на на€вн≥сть певноњ сфери (духовноњ), у €к≥й людина (нехай ≥ обмежена) ви€вл€Ї свою неп≥двладн≥сть зовн≥шн≥х необх≥дност≥. «в≥дси ≥ позиц≥€ можливост≥ Ув≥дгородитис€Ф в≥д св≥ту зовн≥шньоњ необх≥дност≥ ≥ Увтеч≥Ф в≥д нього у глибинних власного (духовного) св≥ту Ц атаракс≥€ (еп≥курейц≥ ≥ скептики), апат≥€ (стоњки). ќтже елл≥н≥стична ф≥лософ≥€ аж н≥€к не б≥дн≥ша за зм≥стом в≥д класики.

 

 






ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 815 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

Ќачинайте делать все, что вы можете сделать Ц и даже то, о чем можете хот€ бы мечтать. ¬ смелости гений, сила и маги€. © »оганн ¬ольфганг √ете
==> читать все изречени€...

2100 - | 1910 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.066 с.