Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


—в≥дом≥сть ≥ несв≥доме в мисленн≥




 

ѕров≥дна ≥де€: ќбраз €к мисленне в≥дображенн€ д≥йсност≥ в голов≥ людини - це особлива субТЇктивна картина реальност≥.

 лючов≥ пон€тт€: —убТЇктивна реальн≥сть. ƒуховне житт€. ƒух. ƒуша, ѕсих≥чне. —в≥дом≥сть. ≤деальне.¬≥дображенн€. ≤нформац≥€. ÷≥лепокладанн€. “ворч≥сть. ”св≥домленн€. ѕ≥дсв≥дом≥сть та понадсв≥дом≥сть. ћова. —амосв≥дом≥сть. —усп≥льна та ≥ндив≥дуальна св≥дом≥сть. «нанн€. ÷≥нност≥. Ќорми. —усп≥льна психолог≥€ та ≥деолог≥€. ‘орма сусп≥льноњ св≥домост≥.

 

11.1 ќсобливе м≥сце проблеми св≥домост≥ в ≥стор≥њ культури ≥ ф≥лософ≥њ по€снюЇтьс€ певною м≥рою двома обставинами:

- по-перше, св≥дом≥сть граничне пон€тт€ ф≥лософ≥њ €к такоњ, про що вона б не була. Ѕудь-то ф≥лософ≥€ природи,сусп≥льства, права, науки, морал≥ тощо. ќсновним знар€дд€м ≥ передумовою анал≥зу в будь-€кому випадку тут буде виступати так чи ≥накше розум≥юча св≥дом≥сть, €ка в≥дкриваЇ ф≥лософу можлив≥сть його особист≥сноњ реал≥зац≥њ, що знаходить вираженн€ в текст≥ й тим самим ≥снуючоњ в культур≥. Ќе просто у вигл€д≥ дос€гнутоњ суми знань, а у вигл€д≥ саме реал≥зованоњ думки ≥ способу бутт€.

- по-друге, обставина, €ка робить цю проблему особливо складною, пол€гаЇ в тому, що одночасно св≥дом≥сть - це досить дивне €вище, €ке Ї ≥ €кого в тойже час неможливо схопити, у€вити €к р≥ч. “обто про нењ у принцип≥ неможливо побудувати теор≥ю. Ќ≥ у вигл€д≥ граничного ф≥лософського пон€тт€, н≥ у вигл€д≥ реального €вища, що описуЇтьс€ психолог≥чними й ≥ншими засобами, св≥дом≥сть не п≥ддаЇтьс€ теоритизац≥њ, обТЇктивуванню. Ѕудь-€ка спроба в цьому напр€мку неминуче зазнаЇ невдач≥. ” м≥ру наближенн€ до нењ св≥дом≥сть, €к т≥нь, вислизаЇ в≥д досл≥дника. “ому в ф≥лософ≥њ залишаЇтьс€ лише один спос≥б м≥ркуванн€ про €вища под≥бного роду. ѕро них можна говорити або м≥ркувати, т≥льки застосовуючи опосередковану, поб≥чну мову описуванн€. “обто спираючись на вже ≥снуюч≥ правила ≥ у€вленн€, що стосуютьс€ самого м≥ркуванн€ про €вище.

ѕерш н≥ж перейти до ф≥лософського анал≥зу основних властивостей св≥домост≥, необх≥дно уточнити р€д пон€ть, €к≥ повТ€зан≥ з њњ психолог≥чними характеристиками ≥ €к≥ також ми повинн≥ використати при досл≥дженн≥ феномена св≥домост≥.

Ќайважлив≥шим з них виступа пон€тт€ образу €к в≥дображенн€ д≥йсност≥ в мисленн≥, в голов≥ людини. ÷е - особлива субТЇктивна картина реальност≥. ” певному в≥дношенн≥ образ можна ототожнити з пон€тт€м Упсих≥чне в≥дображенн€Ф, адекватн≥сть €кого залежить в≥д псих≥чних можливостей ≥ в≥д стану псих≥ки людини. “аке трактуванн€ зводить пон€тт€ образу до перцептивних ≥ рац≥ональних форм знанн€(в≥дчутт€, у€вленн€, сприйн€тт€, пон€тт€ тощо). ≤снуЇ також розширенн€ розум≥нн€ образу, до €кого включаютьс€ культурн≥, св≥тогл€дн≥, науков≥ ≥ сусп≥льн≥характеристики св≥домоњ д≥€льност≥ людей. ” цьому випадку ми ≥нколи говоримо про образ св≥ту, спос≥б житт€, ≥деальному образ≥ науки, типовому образ≥ сучасноњ людини тощо.

«датн≥сть спр€мовувати мисленн≥ або практичн≥ д≥€льн≥сн≥ зусилл€ на обТЇкт любоњ природи(реальноњ. ≥деальноњ, чуттЇвоњ) виражаЇтьс€ в пон€тт≥ увага. ј ≥деальний бажаний результат будь-€кого виду людськоњ д≥€льност≥ ф≥ксуЇтьс€ у пон€тт≥ мети, €ка представл€Ї собою мисленне пророкуванн€ реального результату. ÷≥нност≥ Ї надбанн€ сусп≥льства або його структурних компонент≥в(груп) ≥ визначають р≥вень нележного, €к≥сь еталонн≥ зразки д≥€льност≥ в сфер≥ науки(≥стина), морал≥(добро), практичного в≥дношенн€ до себе й ≥нших людей(справедлив≥сь, обовТ€зок, чесн≥сть, щаст€), мистецтво(краса, прекрасне), правового регулюванн€ сусп≥льного житт€(юридичн≥ закони ≥ норми). ≤снують пон€тт€ ≥ протилежн≥ зазначеним.

—укупн≥сть внутр≥шн≥х або зовн≥шнвх умов, спонукаючих до виконанн€ певних д≥й св≥домого або нав≥ть несв≥домого характеру виступаЇ €к мотив, €кий служить регул€тором повеед≥нки людини. «нанн€ мотив≥в, допомагаЇ розкрити ≥ по€снити причини вчинк≥в людей, а також дати оц≥нку ≥х д≥€льност≥.

≤ нарешт≥, у людськвй св≥домост≥ присутн≥ особлив≥ переживанн€ життЇвих ситуац≥й ≥ стан≥в, що про€вл€ютьс€ €к емоц≥њ. ≈моц≥њ в≥днос€тьс€ до внутр≥шнього(душевного житт€). ¬они можуть носити усв≥домлений ≥ спонтанний характер. —ильний емоц≥йний стан особистост≥ приводить њњ в стан аффекта. јффект супроводжуЇтьс€ функц≥ональними зм≥нами д≥€льност≥ внутр≥шн≥х орган≥в ≥ може виражатись зовн≥шн≥ми реакц≥€ми.

—в≥дом≥сть становить собою Їдн≥сть трьох момент≥в: в≥дчутт€ людиною сого ≥снуванн€, в≥дчутт€ присутност≥ в даному м≥сц≥ ≥ в даний момент й ≥дентиф≥кац≥њ себе в св≥т≥(розр≥зненн€ себе ≥ св≥ту). ¬≥дсутн≥сть хоча б одного ≥з зазначених момент≥в розц≥нюЇтьс€ €к руйнуванн€ св≥домост≥. ћи будемо розум≥ти св≥дом≥сть €к основу нашого досв≥ду, активне начало практичного ≥ п≥знавального в≥дношенн€ до д≥йсност≥.

як св≥т св≥домост≥ повТ€заний з обТЇктивною реальн≥стю? ≤деальний св≥т св≥домост≥ в≥дображаЇ €вища обТЇктивного с≥вту, виражаючи њх смисловий зм≥ст у знакових пон€т≥йних формах. «м≥ст пон€тт€ Ї смисл, ≥де€. —мисл повинен бути зрозум≥лий багатьом. ÷е сум≥сне надбанн€ багатьох людей, сум≥сна думка. ¬ираженн€ думки в певних формах(пон€тт€х, судженн€х, умовиводах) Ї предметом вивченн€ лог≥ки. ¬≥дображенн€ св≥ту в св≥домост≥ може бути безпосередн≥м ≥конкретним - це образи-сприйн€тт€ св≥ту, одержан≥ з допомогою орган≥в чутт€. јле €к т≥льки людина ставить соб≥ завданн€ у€вити в≥дображений св≥т у вигл€д≥, зрозум≥лому дл€ ≥нших людей, вона починаЇ користуватис€ природною мовою. «агальнозначим≥ лог≥чн≥ форми ≥ слова природноњ мови опосередковують ≥ робл€ть абстрактними безпосередн≥ сприйн€тт€ обТЇктивноњ реальност≥. —в≥т св≥домост≥, обТЇктивна реальн≥сть ≥ мова нев≥дривно повТ€зан≥ один з одним.

ќсновними характеристиками св≥домост≥ Ї сп≥вв≥дношенн€ њњ з св≥том знанн€, ≥деальн≥сть, ≥нтерсубТЇктивн≥сть, предметн≥сть ≥ направлен≥сть(≥нтенц≥ональн≥сть); св≥дом≥сть розкриваЇтьс€ у його звТ€зку з лог≥кою ≥ д≥йсн≥стю, а також з безсв≥домим.

¬же сама граматична структура слова Усв≥дом≥стьФ наводить на думку про те, що св≥дом≥сть т≥сно повТ€зана з галуззю людського знанн€, причому такоњ, €ка зрозум≥ла багатьом(сум≥сне знанн€). ÷е Ї частина ф≥ксованого людського досв≥ду. ≤ зазначимо, така частина, без €коњ безпосереднього практичного досв≥ду бути не може. якби не було так, то кожного разу, приступаючи до самих простих практичних д≥й, людина була б змушена знову в≥дкривати дл€ себе зм≥ст св≥ту знанн€.

—л≥д звернути увагу на помилков≥сть ототожненн€ св≥домост≥ з мисленн€м. “акий п≥дх≥д не може бути визнаним в≥рним €к з конкретно-науковоњ, так ≥ зф≥лософськоњ точки зору, так €к униможливлюЇ ви€вленн€ специф≥ки людськоњ св≥домост≥ ≥ особливостей ф≥лософського в≥дношенн€ до нењ. —в≥дом≥сть звТ€зана з мисленн€м, але њњ соц≥альна сутн≥сть не може бути по€снена з точки зору ф≥з≥олог≥чних особливостей людськоњ псих≥ки.

–ац≥ональне досл≥дженн€ св≥домост≥ даЇ нам можлив≥сть встановити, що вона волод≥Ї властив≥стю, €коњ не спостер≥гаЇтьс€ у предмет≥в обТЇктивного св≥ту. ÷≥Їю властив≥стю Ї ≥деальний характер њњ сутностей. “ерм≥н У≥деальнийФ розум≥Їтьс€ тут €к УмислимийФ, УможливийФ. “од≥, ц≥лком природньо, обТЇктивний св≥т сл≥д вважати Уд≥йснимФ. ƒана властив≥сть св≥домост≥ дозвол€Ї говорити про св≥т св≥домост≥ €к особливу реальн≥сть, наповнену особливими сутност€ми, €к≥ можуть бути назван≥ У≥де€миФ. —аме вони складають зм≥ст св≥ту св≥домост≥.

ѕоск≥льки св≥дом≥сть звТ€зана з галуззю знань людини, а суттЇвою частиною ц≥Їњ галуз≥ Ї наука, €ка складаЇ обТЇктивне знанн€, то виникаЇ питанн€, €ким чином ≥де€ може бути обТЇктивною. ≤де€ може бути обТЇктивною, коли вона зрозум≥ла багатьом нос≥€м св≥домост≥, тобто у певн≥й ступен≥ незалежна в≥д внутр≥шнього ≥ндив≥дуального, субТЇктивного фактору. ј саме тод≥, коли вона стаЇ ≥нтерсубТЇктивною, доступною дл€ вс≥х. “ака доступн≥сть дл€ розум≥нн€ повинна мати достатню п≥дставу. ” науц≥ ц≥Їю п≥дставою може бути теоретичне доведенн€ або емп≥рична(досл≥дна) перев≥р€Їм≥сть. ” звичайних життЇвих ситуац≥€х обТЇктивн≥сть ≥дей закр≥плюЇтьс€ у практиц≥ њњ застосуванн€, ф≥ксуЇтьс€ в лексиц≥ мовного матер≥алу, що ≥ Ї достатньою п≥дставою дл€ њњ прийн€тт€ ≥ розум≥нн€. Ѕудь-€к≥ способи позум≥нн€ ≥дей повТ€зан≥ з т≥Їю властив≥стю, €ка була названа ≥нтерсубТЇктивн≥стю.

—в≥дом≥сть повТ€зана з розум≥нн€м њх не можна представити оддне одному. ўо ми розум≥Їмо в ≥дењ? ѕо-перше, те, що ≥де€, а разом знею ≥ св≥дом≥сть спр€мован≥ на певний предмет. ћи мислимо ≥дењ дл€ того, щоб говорити з њх допомогою про предмети думки(при чому неважливо €ких, можливих чи реальних, людина може розм≥рковувати про будь-€к≥ реч≥). ќтже, св≥дом≥сть завжди спр€мована на певний предмет, вона завжди предметно зм≥стовна. Ќе буваЇ безпредметноњ св≥домост≥, ”€вленн€ св≥домост≥ €к безпредметноњ, незвТ€зано-спогл€дального Употоку мисленн€Ф суперечить сутност≥ св≥домост≥ €к феномена, безпосередньо звТ€заного з обТЇктивним знанн€м. —аме принцип предметност≥ даЇ нам можлив≥сть використовувати слова ≥ сто€ч≥ за ними ≥деальн≥ значенн€ дл€ розмови про ту д≥йсн≥сть, до €коњ ц≥ слова в≥днос€тьс€, €ку вони представл€ють, виражають, позначають. ѕот≥к мисленн€ в≥дноситьс€ до ≥ндив≥дуального св≥ту. “ой, хто захоче що-небудь сказати про нього чи по€снити його ≥нш≥й людин≥, змушений буде скористатис€ звичайною мовою, њњ словами ≥ со€чими за ними пон€тт€ми, тобто перейде в св≥т обТЇктивного знанн€ ≥ зробить предметом свого м≥ркуванн€ Убезпредметний пот≥к мисленн€Ф.

ѕредметн≥сть ≥ спр€мован≥сть св≥домост≥ разом складають таку њњ властив≥сть, €ку прийн€то називати ≥нтенц≥ональн≥стю. ¬нутр≥шн≥й св≥т св≥домост≥ - це звТ€зан≥ один з одним елементи, реальн≥ акти людськоњ д≥€льност≥, спр€мован≥ на обТЇкт св≥домоњ установки. ‘еномен св≥домост≥ неможливо нав≥ть у€вити соб≥ без спр€мованост≥ на мислимий предмет.

≤де€ завжди звТ€зана ≥з зм≥стовною стороною мисленноњ д≥€льност≥. « ц≥Їњ точки зору њњ можна розгл€дати €к сукупн≥сть ознак предмету думки, що сладаЇ зм≥ст пон€тт€, або смисл висловлюванн€ про певну ситуац≥ю, або сутн≥сть конкретноњ концепц≥њ, теор≥њ, г≥потези. ÷≥лком природньо, що не буваЇ неоформленого зм≥сту. ‘ормою представленн€ ≥дењ Ї њњ лог≥чн≥ форми-пон€тт€, судженн€, умовив≥д.

 

11.2 “ерм≥н Улог≥каФ маЇ два значенн€. ѕо-перше, в≥н позначаЇ природну здатн≥сть людей до розсудковоњ д≥€льност≥, здатн≥сть розм≥рковувати, мислити, робити висновки, узагальненн€, анал≥зувати ≥ зд≥йснювати численн≥ лог≥чн≥ операц≥њ. ÷€ здатн≥сть розвиваЇтьс€ в процес≥ становленн€ людини €к особистост≥ у в≥дпов≥дних умовах сусп≥льного житт€. «датн≥сть до розсудковоњ д≥€льност≥ формуЇтьс€ з раннього в≥ку паралельно з засвоЇнн€м р≥дноњ мови ≥ вихованн€м. ¬с≥ люди в цьому чи ≥ншому ступен≥ можуть розм≥рковувати, так само €к вони вм≥ють користуватись природною мовою. ћехан≥зми, що управл€ють розсудковою д≥€льн≥стю, закр≥плюютьс€ ≥ ф≥ксуютьс€ на р≥вн≥ несв≥домих структур. јле д≥њ ціих структур не привод€ть однозначно до абсолютно правильного мисленн€, р≥вно €к стих≥йне користуванн€ правилами природноњ мови не забезпечуЇ л≥тературно граматного њњ вживанн€.

ƒл€ того, щоб усунути можлив≥сть по€ви лог≥чних помилок, необх≥дно стих≥йн≥, п≥дсв≥дом≥ механ≥зми розсудку вивести на рац≥онально-усв≥домлений р≥вень, тобто необх≥дно навчанн€. —аме другий смисл терм≥ну Улог≥каФ ≥ звТ€заний з цим моментом. Ћог≥ка - це наука, що вивчаЇ розсудкову д≥€льн≥сть людей, Ѕ≥льш точне њњ визначенн€: лог≥ка - це наука про форми ≥ закони правильного мисленн€(≥нколи говор€ть Управильноњ розсудковоњ д≥€льност≥Ф, п≥дкреслюючи тим самим абстрагуванн€ в≥д мислених процес≥в, €к≥ не мають лог≥чноњ природи). ѕредметом лог≥ки у такому розум≥нн≥ стаЇ природназд≥бн≥сть людей до розсудковоњ д≥€льност≥, безгранична стих≥йна галузь розм≥рковувань, а основною- Ї ви€вленн€, формулюванн€ ≥ досл≥дженн€ закон≥в ≥ правил такоњ д≥€льност≥, з тим щоб вивести њх на св≥домий р≥вень ≥ одержати можлив≥сть навчанн€ людей лог≥чно правильному мисленню.

–≥шенн€ цього завданн€ повинно опиратись на метод. ” чому пол€гаЇ специф≥ка лог≥чного методу? ¬ивчаючи процеси розсудковоњ д≥€льност≥, лог≥ка бере т≥льки збоку њх форми, спец≥ально в≥двол≥каючись в≥д зм≥сту. “ому лог≥ку ≥нколи називають ще Уформальною лог≥коюФ. ¬с≥ лог≥чн≥ правила формулюютьс€ по в≥дношенню до форми думок, що забезпечуЇ всезагальн≥сть њх застосуванн€.  онкретний зм≥ст не маЇ значенн€.

ћисленн€(розсудкова д≥€льн≥сть) маЇ ≥деальний характер. ƒл€ того щоб думка могла бути передана ≥ншим люд€м ≥ т≥ њњ срийн€ли ≥ зрозум≥ли, необх≥дно Уматер≥ал≥зуватиФ њњ ≥деальний зм≥ст. ћатер≥альним засобом вираженн€ думки Ї мова(зазначимо, €к природний, так ≥ штучний). ƒумка виражаЇтьс€ в мов≥. Ћог≥ка вивчаЇ не мову, а мисленн€. ћова - лише зас≥б вираженн€ думки. јдекватний цей зас≥б чи н≥ - це особлива проблема. Ѕез великоњ нат€жки можна нав≥ть стверджувати, що Удумка висловлена Ї брехн€Ф. јле тим паче ≥ншого засобу вираженн€ думки не ≥снуЇ.

Ћог≥чна форма Ї те загальне, що Ї в р≥зних за зм≥стом думках. Ѕ≥льш точне розум≥нн€ лог≥чноњ форми можна одержати, €к це не дивно, п≥сл€ вивченн€ конкретних лог≥чних форм. ƒаний факт, до реч≥, св≥дчить про те, що ≥нколи точн≥ визначенн€ не потр≥бн≥, тим б≥льше що в даному випадку весь зм≥ст лог≥ки €к науки Ї не що ≥нше, €к визначенн€ лог≥чноњ форми. „≥тке у€вленн€ про висх≥дний предмет лог≥ки виникаЇ лише в к≥нц≥ навчанн€.

«агальн≥сть лог≥чноњ форми по в≥дношенню до будь-€кого зм≥сту повинна бути зрозум≥ла на ≥нтуњтивному р≥вн≥. ≤ зовс≥м не важливо, чи в≥дбуваЇтьс€ це м≥ркуванн€ в математиц≥, х≥м≥њ, ф≥зиц≥, у казках, м≥фах, л≥тератур≥ чи у звичайних життЇвих ситуац≥€х; важливо, що всюди лог≥чн≥ форми однаково байдуж≥ до зм≥сту. —аме томузастосуванн€ закон≥в ≥ правил лог≥ки маЇ всезагальний характер. ¬сю багатоман≥тн≥сть лог≥чних форм можна класиф≥кувати, звести њх до трьох основних клас≥в, €к≥ звутьс€ пон€тт€ми, судженн€ми, умовиводами.

«м≥стом мисленн€ називаЇтьс€ сукупн≥сть ознак, що вид≥л€ютьс€ у предмет≥ думки. ≤снуЇ р€д терм≥н≥в, €к≥ характеризують зм≥ст мисленн€ ≥ близьких один до одного за семантичними властивост€ми, таких наприклад, €к УметаФ, Уконцепц≥њФ, Узначенн€Ф, У≥де€Ф. Ќе вникаючи в тонкощ≥, ми можемо вважати дан≥ пон€тт€ синон≥мами. ѕон€тт€, судженн€ ≥ умовив≥д €к конкретн≥ думки репрезентують собою синтетичну Їдн≥сть форми ≥ зм≥сту, в €ких думка локал≥зуЇтьс€ сп≥вв≥днос€чись з предметом думки. —лова нашоњ мови €к правило, багатозначим≥. “очн≥сть ≥ однозначн≥сть, необх≥дн≥ дл€ забезпеченн€ розум≥нн€ при обм≥н≥ думками, дос€гаютьс€ за рахунок врахуванн€ контекст≥в застосуванн€ сл≥в.

ћ≥ркуючи про предметн≥сть мисленн€, ми повинн≥ звернутись до пон€тт€ д≥йсност≥. ” широкому розум≥нн≥ слова д≥йсн≥сть розум≥Їтьс€ €к той предмет, на €кий може бути спр€мована св≥дом≥сть. ƒ≥йсн≥сть Ї предмет мисленноњ установки. ѕрмрода цього предмету може бути будь-€кою, св≥дом≥сть може бути спр€мована на будь-€к≥ обТЇкти: сприймаЇм≥ з допомогою орган≥в чутт€ або не сприймаЇм≥; ≥снуюч≥ реально чи в можливост≥(мислим≥); це можуть бути реч≥, властивост≥, в≥дношенн€; реальн≥ або мислим≥ ситуац≥њ(стан справ) ≥њх комб≥нац≥њ тощо. ¬вод€чи пон€тт€ Уд≥йсн≥стьФ, ми одержуЇмо чотирьохчленну схему: д≥йсн≥сть- св≥дом≥сть -лог≥ка-мова.  ожну пару з ц≥Їњ схеми можна розгл€дати окремо, ≥ ц≥ парн≥ в≥дношенн€ будуть представл€ти реальн≥ проблеми, р≥шенн€€ких привело до виникненн€ конкретних наукових дисципл≥н. Ќаприклад, в≥дношенн€ м≥ж мовою ≥ д≥йсн≥стю вивчаЇтьс€ в особливому розд≥л≥ мовознавства, €кий називаЇтьс€ семантикою.

¬≥дношенн€ м≥ж д≥йсн≥стю ≥ св≥дом≥стю Ї основним дл€ вир≥шенн€ питанн€ про зм≥ст св≥дом≥ст≥. ” загальному вигл€д≥можна сказати, що це в≥дношенн€ дозвол€Ї ви€вити ддва суттЇвих моменти, про €к≥ вже говорилось. ЌагадаЇмо њх коротко. ѕерший характеризуЇ властив≥сть спр€мованост≥ св≥дом≥ст≥. ¬с≥ акти св≥дом≥ст≥ Ї специф≥чними установками на будь що, спр€мованими актами. ≤ншими словами, св≥дом≥сть можлива, €кщо Ї спр€мован≥сть њњ на певну предметну галузь. –еальне ж Унаповненн€Ф св≥ту св≥дом≥ст≥ зм≥стом повТ€зане з другим моментом, €кий характеризуЇ в≥дношенн€ м≥ж св≥дом≥стю ≥ д≥йсн≥стю. ÷им моментом Ї предмет сп≥вв≥днесенн€ св≥дом≥ст≥. як ми вже зазначали, св≥дом≥сть безпредметною не буваЇ.

“ут зразу можуть виникнути запереченн€, що, мовл€в, ≥снують так≥ пон€тт€, €к Учиста св≥дом≥стьФ, Убезм≥стовний пот≥к думокФ, Удумка взагал≥Ф тощо. Ќа таке запереченн€ можна в≥дпов≥сти таким чином. ѕон€тт€ Упот≥к св≥домост≥Ф, Учиста св≥дом≥стьФ Ї психолог≥чно навантаженими ≥ виникли в контекст≥ вир≥шенн€ проблеми сп≥вв≥дношенн€ мисленн€ ≥ св≥домост≥. Ќас же в даному випадку ц€ проблема нец≥кавить, поск≥льки ми розгл€даЇмо категор≥ю Усв≥дом≥стьФ у њњ в≥дношенн≥ до категор≥њ Фд≥йсн≥стьФ, тобто з ф≥лософськоњ, а не з психолог≥чноњ точки зору.

«азначимо дал≥, що зм≥ст св≥домост≥ в≥дноситьс€ до субТЇктивноњ реальност≥. “реба ч≥тко заф≥ксувати, що концепти мають форму ≥ зм≥ст, але останнЇ не може бути ви€влене Увсередин≥Ф св≥домост≥. ƒл€ ви€вленн€ сутност≥ концептуального зм≥сту св≥домост≥ треба ввести ще дек≥лька припущень. ѕрипущенн€ перше: зм≥ст ≥ форма концепт≥в можуть стати зрозум≥лими ≥ доступними дл€ розум≥нн€ т≥льки в комун≥кативних актах, тобто в актах обм≥ну думками. ƒруге допущенн€ повТ€зане зпроблемою вираженн€ думок у формах, доступних дл€ сприйн€тт€. ÷ими формами Ї мовн≥ вираженн€. ≤деальний зм≥ст цих лексичних одиниць мови ≥ Ї те, що було назване концептом. Ћюди розум≥ють мовн≥ вирази, так €к ≥деальний концептуальний зм≥ст мови Ї загальним здобутком вс≥х член≥в даноњ мовноњ сп≥льноти.

¬ажливо зазначити, що мисленний зм≥ст не зводитьс€ до обТЇктивноњ думки, не Ї абсолютно дов≥льним. ≤накше сп≥лкуванн€ людей було б неможливим, вони не розум≥ли б один одного. «асобом переведенн€ ≥деальних концептуальних утворень у матер≥альн≥, чуттЇво сприймаЇм≥ €вища з давн≥х давен виступаЇ лог≥ка. –озум≥нн€ у комун≥кативних актах забезпечуЇтьс€ сп≥льн≥стю концептуального зм≥сту св≥домост≥ й ун≥версальн≥стю лог≥чних форм.

¬арто зауважити що ви€вленн€ лог≥чноњ форми думки Ї за суттю завданн€м, зворотн≥м до в≥дношенн€ методу наповненн€ мовних висловлювань концептуальним зм≥стом. ‘орма думки ви€вл€Їтьс€ у процес≥ анал≥зу мови.

 

11.3 —еред численних вар≥ант≥в розум≥нн€ позасв≥домого, в≥ддаЇтьс€ перевага тому, зг≥дно з €ким позасв≥доме Упредставл€Ї собою функц≥ональний компонент псих≥ки, Улокал≥зованийФ поза св≥дом≥стю субТЇкта, €кий завдаЇ пост≥йний, ≥нколи детерм≥нуючий вплив на св≥дом≥сть ≥ повед≥нку субТЇкта, старанно ≥ витончено скритий €к в≥д вторгненн€ зовн≥шнього досл≥дника, так ≥ в≥д внутр≥шнього погл€ду самого субТЇктаФ.

 

¬с≥ в≥дом≥ спроби по€снити позасв≥доме зводилось до описуванн€ €кигось його функц≥й або властивостей. ќдна ≥з таких спроб повТ€зана з розпод≥лом сфери позасв≥домого на дв≥ галуз≥: ≥ндив≥дуальне позасв≥доме ≥ колективне позасв≥доме. ќбидв≥ галуз≥ в≥днос€тьс€ до неусв≥домленоњ псих≥чноњ д≥€льност≥, €ка базуЇтьс€ на принципах ≥ механ≥змах регул€ц≥њ повед≥нки, глибоко укор≥нених у псих≥ц≥, але не контрольованих з боку св≥домост≥. ѕозасв≥дом≥ принципи ≥ механ≥зми регул€ц≥њ повед≥нки можуть бути вродженими ≥ набутими.

≤снуЇ можлив≥сть терм≥нолог≥чних способ≥в позначенн€ позасв≥домого - У≥деальн≥ неусв≥домлюван≥ спонукальн≥ сили д≥й людейФ; Укоеф≥ц≥Їнт св≥дом≥стьФ, Удуховна колективн≥стьФ, УконсенсусФ; Утипи духовних уклад≥вФ; У¬оноФ; Уархетипи колективного позасв≥домогоФ; Упередрозум≥нн€Ф ≥ Упередструктура розум≥нн€Ф; Узабобони €к умова розум≥нн€Ф; Упозасв≥доме в теор≥њ кращого розум≥нн€Ф, Упозасв≥доме в теор≥њ фрейм≥вФ(сучасна обчислювальна л≥нгв≥стика) тощо.

—проба рац≥онального по€сненн€ ≥ррац≥ональних €вищ в п≥знанн≥ - складне ф≥лософське завданн€. ѕричинами таких €вищ може бути прагненн€ до економ≥њ Уроззсудковоњ енерг≥њФ ≥ часу дискурсу; внасл≥док цього тррив≥альна ≥нформац≥€, легко в≥дновлювана у випадку надобност≥, не проговорюЇтьс€. јле з другого боку, неусв≥домлюван≥ моменти Ї включеними в механ≥зми д≥€льност≥ людей. ƒ≥€ цих механ≥зм≥в обумовлена б≥олог≥чними, псих≥чними ≥ соц≥альними причинами. —ам≥ ц≥ механ≥зми можуть бути нав≥ть закладен≥ в генетичному спадкоЇмному апарат≥ люддини ≥ розвиватись, УвключаючисьФ в певний час ≥ впевних умовах наст≥льки, наск≥льки останн≥ дозвол€ють це зробити. јле ≥ цього ви€вл€Їтьс€ ще недостатньо. ≤снують набут≥ стереотипи мисленноњ, творчоњ, п≥знавальноњ ≥ будь-€коњ ≥ншоњ д≥€льност≥, функц≥онуюч≥ на вс≥х р≥вн€х позасв≥домого ≥ в≥дображаюч≥ особливост≥ соц≥альноњ, колективноњ ≥ ≥ндив≥дуальноњ псих≥ки людей.

“аким чином, ≥снуванн€ в псих≥ц≥ людини утаЇмниченоњ галуз≥ позасв≥домого Ї беззаперечним фактом. ѕозасв≥доме(неусв≥домлюване) ≥снуЇ в псих≥ц≥, ≥ мисленн≥й д≥€льност≥. ѕсих≥ка ≥ мисленн€ б≥льш широк≥ категор≥њ, н≥ж св≥дом≥сть. ¬с€к≥ акти св≥домост≥ суть акти мисленн€, але в той же час у мисленн≥ ≥ в псих≥ц≥ ≥снують без-≥ позасв≥дом≥ моменти. ѓх нањвн≥сть вказуЇ методолог≥чний ор≥Їнтир у пошуку руш≥йних причин д≥€льност≥ людей. ”св≥домлюван≥ ≥ неусв≥домлюван≥ фактори Ї внутр≥шн≥ми причинами чи спонукаючими мотивами д≥€льност≥ людей зовн≥шн≥ причини ≥ фактори повТ€зан≥ сац≥окулатурними≥ матер≥альними умовами. ¬се в ц≥лому складаЇ систему фактор≥в, визначаючих житт€ людини.

ќдне ≥з ц≥кавих досл≥джень, у €кому розгл€даютьс€ стани св≥домост≥, близьк≥ до Уруш≥йних причинФ д≥й людей,- Ућетодолог≥€ ≥стор≥њФ ј.—.Ћаппо ƒанилевського. ¬ ньому анал≥зуЇтьс€ пон€тт€ УконсензусФ, зм≥стом €кого служать под≥бн≥ стани св≥домост≥, що виникли в р≥зних ≥ндив≥д≥в п≥д д≥Їю одинакових життЇвих умов. ћатер≥альн≥ передумови житт€ людей у зн€тому вигл€д≥ про€вл€ютьс€ в €кост≥ загальних рис њх ≥ндив≥дуальноњ св≥домост≥. Ћаппо-ƒанилевський застосовуЇ пон€тт€ Узагальна група стан≥в св≥домост≥(п≥дкреслюючи момент сп≥льност≥),Уколективна психолог≥€Ф(вказуЇ на ≥снуванн€ психолог≥чних особливостей у замкнутих колективах людей, обТЇднаних за р≥зних обставин: за профес≥йними ≥нтересами, в≥домчо-груповими звТ€зками, салонно-св≥тськими ознаками тощо). Уќдне ≥ те ж розташуванн€ духу усв≥домлюЇтьс€ њњ (загальною за станами св≥домост≥ групою) членами €к загальне ≥ викликаЇ однор≥дн≥ продукти культури, хоч би форми њх були р≥зн≥. ” цьому розум≥нн≥ можна встановлювати €кесь типове сп≥вв≥дношенн€ м≥ж станами св≥домост≥, а також характером даноњ групи й однор≥дн≥стю в≥дпов≥дних продукт≥в культуриФ.

”рахуванн€ такого фактора маЇ велике значенн€ у науковому досл≥дженн≥ ≥ вивченн≥ культури взагал≥. ќдинаков≥ умови ≥снуванн€ приваблюють у член≥в одн≥Їњ групи под≥бн≥ стани св≥домост≥, тобто Уособливого роду Усистему в≥дчуванн€, бажань, у€вленьФ тощо, притаманному звичайно кожному з них чи кожному з њх б≥льшост≥Ф. “ак≥ психолог≥чн≥ стани що характеризують культурн≥ ≥ нац≥ональн≥ типи людей, кладутьс€ в основу при по€сненн≥ продукт≥в культури. У¬ силу принципу консензуса елементи даноњ соц≥альноњ системи визначаютьс€ взаЇмозалежними: вони прагнуть до сол≥дарност≥ один з однимФ. ƒ≥€ми У≥деальноњ людиниФ по€снюють узгоджен≥сть продукт≥в культури: один пануючий нац≥ональний чи культурний тип людини в≥дображуЇтьс€ в ус≥х продуктах культури; дан≥ в одн≥й св≥домост≥ зд≥бност≥ аюо нахили ур≥вноважуютьс€ п≥д впливом пануючоњ(типовою) особливост≥ ≥ приход€ть до гармон≥њ.

багато уваги неусв≥домлюваним факторам мисленноњ д≥€льност≥ надаЇтьс€ в сучасн≥й герменевтиц≥ ≥ феноменолог≥њ.

ѕ≥д кутом зору феноменолог≥њ реальн≥ реч≥ виступають у св≥домост≥ €к €вища, вони складають Уабсолютне ≥мманентне бутт€Ф - предмет феноменолог≥њ. ћожлив≥сть його п≥знанн€ визначена рефлекс≥Їю, спр€мованою на ≥нтенц≥ональн≥ переживанн€. ÷е бутт€ Ї У≥деальне бутт€Ф. ≥ воно специф≥чним способом ≥снуЇ поруч з емп≥ричним бутт€м, але абсолютно УнезалежноФ в≥д нього, з нього Увиключен≥ вс≥ звТ€зки емп≥ричного св≥туФ. ≤деальне бутт€ вбачаЇтьс€ шл€хом особливого спр€муванн€ уваги або здопомогою особливоњ УустановкиФ.

 

ўож ще входить до зм≥сту ≥деальноњ Уреч≥Ф, кр≥м результат≥в обгрунтуванн€? ¬се, що в≥дноситьс€ до св≥ту ≥деального бутт€, постаЇ дл€ нас з певним Укоеф≥ц≥Їнтом св≥домост≥Ф. ƒ≥€ Укоеф≥ц≥Їнту св≥домост≥Ф не може бути зн€та абстракц≥€ми й ≥деал≥зац≥€ми(передумовами п≥знанн€, передумовами розум≥нн€) науковоњ теор≥њ, тобто теоретична п≥знавальна д≥€льн≥сть зд≥йснюЇтьс€ не зам≥сть акт≥в св≥домост≥, а разом з ними.  оеф≥ц≥Їнти св≥домост≥ Усупроводжують будь-€к≥ акти св≥домост≥. якщо зм≥ст акт≥в св≥домост≥ Упом≥щаЇтьс€ в дужкахФ, то за думками саме з емп≥ричним св≥том можуть бути збережен≥ через систему позначень ≥ндив≥дуальних предмет≥в ≥ конкретних особистостей, виражених в мов≥ здопомогою одиничних терм≥н≥в ≥ власних ≥мен, значенн€м €ких виступають ≥ндив≥дуальн≥ сутност≥. ” решт≥ випадках значенн€ Ї ≥де€.

‘еноменолог≥чна методолог≥€ н≥ск≥льки несуперечить психолог≥чним досл≥дам. Ќавпаки, вона спри€Ї струнк≥й постановц≥ проблеми. Уƒуховна колективн≥стьФ, Удуховний укладФ, Утип добиФ, Утип народуФ - пон€тт€ етн≥чноњ психоллог≥њ, наповнююч≥ конкретним зм≥стом загальну ф≥лософську категор≥ю Укоеф≥ц≥Їнт св≥домост≥Ф. ¬и€вилось, що феноменолог≥€, будучи теор≥Їю Уабсолютного ≥мманентного бутт€Ф, головною проблемою €кого Ї специф≥ка метод≥в досл≥дженн€ чистоњ св≥домост≥ ≥ њњ вираженн€, може бути ≥нтерпритована в терм≥нах етн≥чноњ психолог≥њ. ≤ тод≥ стаЇ зрозум≥лим, що специф≥ка лог≥чних розм≥рковувань у ц≥й галуз≥ залежить в≥д невиразимоњ €вним способом ≥нформац≥њ ≥ глибинних структур(€к њх назвати - Укоеф≥ц≥Їнти св≥домост≥Ф, передструктури розум≥нн€ або будь-€ким чином - не маЇ значенн€), внутр≥шн≥х, ≥мпл≥цитних утворень, не враховувати €к≥ досл≥дник не маЇ права, так €к вони багато в чому будуть визначати специф≥ку вивчаючих €вищ. ќбТЇктивний зм≥ст ≥ субТЇктивне вираженн€ Упродукт≥в культуриФ Їдин≥, нерозд≥льно злит≥ в п≥знаваЇмому €вищ≥, науков≥ описуванн€ €кого повинн≥ бути розд≥лен≥, а отже, р≥зн≥ будуть ≥ лог≥чн≥ п≥дстави, на €к≥ спираютьс€ науков≥ методикию

ƒл€ розум≥нн€ обТЇктивного сенсу призначен≥ феноменолого-герменевтичн≥ методи з властивими њм лог≥чними прийомами, а дл€ Усимпатичного сп≥в-переживанн€Ф - психолог≥чн≥ науков≥ методики, лог≥чн≥ основи €ких, у свою чергу, мають власну специф≥ку. ƒжерела вс€коњ конкретноњ д≥њ ≥ переживанн€ знаход€тьс€ у духовному уклад≥. —аме в≥н визначаЇ житт€ не т≥льки окремоњ людини, але ≥ сусп≥льства.

ѕсихолог≥чн≥ методики повинн≥ Увм≥тиФ ви€вл€ти т≥льки психолог≥чно усв≥домлюване, так €к д≥йсний субТЇкт не може бути тотожн≥й абстрактному субТЇкту п≥знанн€, в ньому Ї вс≥ сфери бутт€, у тому числ≥ несв≥дома ≥ нав≥ть п≥дсв≥дома.

ќтже не усв≥домлюваний нами зм≥ст нашоњ св≥домост≥ сам не Ї однор≥дним. ѕ≥двалини його утворюЇ те, що повТ€зане ≥з забезпеченн€м життЇд≥€льност≥ нашого орган≥зму, €кось надлишкова ≥нформац≥€, €ка виходить за меж≥ св≥домо контрольованого каналу звТ€зку з навколишн≥м св≥том. јле певний шар неусв≥домлюваного складаЇ те, що вит≥снене туди ≥з наоњ св≥домост≥.

јле хоч би то €к витлумачувати неусв≥домлюване - позитивно чи негативно, - воно Ї ≥стотною складовою загальноњ системи св≥домост≥. ѕонад те, св≥доме й неусв≥домлюване суттЇво доповнюють одне одного. Ќаприклад, св≥доме визначаЇтьс€ дискретн≥стю. —прийн€тт€, враженн€, думки ми можемо ≥вдр≥зн€ти м≥ж собою. ј неусв≥домлюване, навпаки, Ї континуальним. “ут пануЇ безперервн≥сть потоку смисл≥в. јкти усв≥домленн€ п≥дл€гають контролю, перев≥рц≥, повторенню, кординуванн≥ в час≥. Ќеусв≥домлюване ж позбавлене цих ознак. —в≥доме найкраще виражаЇтьс€ у вербальних формах, а неусв≥домлюване ви€вл€Ї себе переважно мовою символ≥в.

“аким чином, розгл€д св≥домост≥ в р≥зних структурних њњ аспектах - з боку њњ компонентного складу й з боку р≥вн≥в њњ орган≥зац≥њ - переконуЇ нас у тому, що це - ц≥л≥сна система. ¬с≥ складов≥ св≥домост≥ доповнюють ≥ взаЇмно передбачають одна одну. ≤ таким системнотв≥рним чинником, що поЇднуЇ вс≥ можлив≥ елементи системи, вс≥ њњ структурн≥ вим≥ри в межах св≥домост≥ - Ї самосв≥дом≥сть.

 






ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 467 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

80% успеха - это по€витьс€ в нужном месте в нужное врем€. © ¬уди јллен
==> читать все изречени€...

2057 - | 1926 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.036 с.